Перекладено за виданням: Talko-Hryncewich J., Zarysy Lechnictwa ludowegona Rusi Po?udniowej, Krakow, 1893. Нариси народної медицини Південної Русі у викладі доктора Юліяна Талько-Гринцевича, члена антропологічної комісії Академії знань у Кракові, російського антропологічного товариства при царському Петербурзькому університеті, члена-кореспондента: королівського лікарського товариства Вільно, Московського цісарського товариства любителів природи, антропології і етнографії, Східно-Сибірського відділу царського географічного товариства в Іркутську і т. і. Краків 1893 рік Безсмертій пам’яті Єнджея Шнядецького, великого лікаря-мислителя, присвячую цю працю. Автор ВСТУПНЕ СЛОВО Сьогодні, коли триває запекла боротьба за нову, європейську Україну, ми знову і знову звертаємося до нашого невичерпного джерела – культурної спадщини, успадкованої від попередніх поколінь. У цьому контексті осмислення внеску Юліяна Талько-Гринцевича в осягнення місця традиційної духовної культури в житті етносу нині як ніколи на часі. Адже досі в працях, де згадується його ім’я, ми побачимо лише побіжно зазначені місця в Україні, де він жив і працював. Водночас самого вченого називають представником польської, подеколи також – російської наукової еліти. Про його фундаментальний доробок на ниві української етнології – «Нариси народної медицини Південної Русі» – у цьому контексті майже не згадується. Юліян Домінікович Талько-Гринцевич (1850–1936) – український і польський лікар, антрополог, археолог, етнограф литовського походження, член Антропологічної комісії Академії наук у Кракові, Російського антропологічного товариства при Імператорському Санкт-Петербурзькому університеті, Імператорського Вiленського медичного товариства, Етнографічного чесько-слов’янського наукового товариства, Московського імператорського товариства любителів природознавства, антропології і етнографії при Санкт-Петербурзькому університеті, Східно-Сибірського відділу Російського Географічного товариства (м. Іркутськ) тощо. Людина, діапазон наукових інтересів якого був надзвичайно широким. Про всебічність і багатогранність його зацікавлень свідчить вагомий доробок, зокрема, у царині антропології, археології, історії, географії, біології, етнографії, медицини; він займався організацією краєзнавчих музеїв, опікувався питаннями народної освіти та охорони здоров’я. Друга чверть ХІХ – початок ХХ ст. – це той відтинок часу, на який для Юліяна Талько-Гринцевича припав найпродуктивніший період його наукового життя, загалом був ідеальним для допитливих, небайдужих до відкритів людей. Власне, «нове», «незвідане» можна було шукати (а головне – знаходити!) всюди. Це повною мірою й передусім стосувалося гуманітарних галузей знань, включно із вивченням власне людини, а також матеріальної та духовної культурної спадщини людства. Медицина, антропологія були тим містком, який Ю. Талько-Гринцевич перекидав від однієї наукової дисципліни до іншої. Серед них – археологія, етнографія, ботаніка, геологія тощо. Вроджена дослідницька допитливість, широта поглядів, знання кількох мов, науковий азарт були йому в цьому добрими помічниками. Варто також додати: це була доба відкритості і прозорості кордонів. Кордонів як між окремими галузями знань, так і між європейськими державами. Набуте знання легко перетікало від одного утворення до іншого (в широкому розумінні слова), ставало надбанням європейської наукової спільноти, збагачувалося новим знанням і досвідом, знову переливалося-загартовувалося й на виході ставало всебічно апробованим, верифікованим, достовірним. Доля наукових досягнень Ю. Талько-Гринцевича та його сучасників є підтвердженням цієї тези. Отже, прийшов час нагадати про основні «адреси» його довгого, насиченого подіями та подвижницькою працею життя. Час зрозуміти, який слід він залишив в історії становлення наукових знань в Україні. Серед найперших адрес – Россієнський повіт Ковенської губернії, маєток Рукшани, де 11 серпня 1850 р. у сім’ї давнього литовського роду народився хлопчик Юліян. Його дід по лінії матері був лікарем. Відомо, що після поразки польського повстання 1863–1864 рр. маєток Рукшани був конфіскований російською владою. Серед наступних адрес – міста Ковно й Петербург. У Ковно він провів роки свого дитинства і юнацтва, тут 1861 р. почав навчання у місцевій гімназії, а до Петербурга приїхав 1869 р., де невдовзі закінчив приватну гімназію і вступив до Петербурзької медично-хірургічної академії. Додам, що згодом, уже під час Першої Світової війни, Ю. Талько-Гринцевич очолив Бурятський петроградський лазарет (1915 –1917). Щодо кінця 1860-х рр., то варто згадати про його перебування на вакаціях у родичів у маєтку Ілгово (у майбутньому свої перші наукові розвідки він підписуватиме Ян Ілговський), розташованого на лівому березі Німана (Маріямпольський повіт), а також в околицях Вільно. Тут формувались уявлення підлітка про цінність «родового гнізда», допитливість до своєї родословної, історії, народної традиції. Серед його наступних адрес – провідні європейські міста, зокрема Варшава, Краків, Прага, Париж, Страсбург, Відень. У 1870-х рр. він навідувався сюди заради удосконалення професійного досвіду з лікарської справи, але одночасно цікавився сучасними галузями знань, шукав нові знайомства. Серед останніх варто згадати Йозефа Третяка, родом із Волині, у майбутньому – професора польської філології Ягеллонського університету, а також лікаря і антрополога Ізидора Коперницького, родом із с. Чижівки Звенигородського повіту, – він був одним із тих, хто надихнув юнака на заняття антропологічними студіями. Восени 1876 р. Юліян Талько-Гринцевич опинився в Парижі. У ті роки перед молодою людиною постало завдання поглибити теоретичні знання та практичні медичні навички, передусім – із акушерства. Тому під час європейського вояжу його увага була прикута до гінекологічних кліник і пологових будинків. Втім, поле його наукових зацікавлень швидко розширювалося. Для цього були всі передумови, і серед них – активний розвиток нової галузі знань – антропології, яка об’єктом вивчення обрала «людину та її культуру». Так, перебуваючи в Парижі, Ю. Талько-Гринцевич опинився серед слухачів лекцій Поля Брока (1824–1880) – професора медичного факультету в Сорбонні, відомого французького анатома і хірурга, антрополога та етнографа. Серед зацікавлень професора поважне місце займало вивчення будови людського тіла, а також функцій мозку. Відтак у науковому світі його їм’я стало відоме передусім видатного антрополога, засновника Товариства антропології (1859), а згодом – часопису «Антропологічний огляд» (“Revue d’anthropolodie”, 1872) та Антропологічного Інституту (1876). Серед його адрес наприкінці 1880-х рр. – на початку 1890-х рр. зокрема такі населені пункти – в Білорусі: Замостьє (Слуцького повіту Мінської губернії), Вітебськ, Могильов, околиці Юрборга (Витебська губернія); в Литві: в Шавельському повіті (Ковенської губернії), міста Тракай, Вільно. Це були захоплюючі подорожі, під час яких проводилися антропологічні дослідження місцевого населення (поліщуків, білорусів, литовців, а також караїмів). Серед його наступних адрес – м. Троїцькосавське (з 1934 р. – Кяхта, нині – Республіка Бурятія, РФ), розташоване на кордоні з Монголією. Тут він працював на посаді окружного лікаря (1892–1908). Проте одночасно він розгорнув власні наукові дослідження, передусім – з антропології, етнографії та археології. Об’єктом його уваги стали корінні народи Сибіру, зокрема буряти, монголи, тунгуси. Серед визначного наукового доробку вченого за час перебування в Сибіру, крім суто наукових студій, варто також згадати про його значні зусилля із заснування й подальшої активної підтримки дослідницької діяльності Троїцькосавсько-Кяхтинського підвідділу Приамурського відділу Російського географічного товариства, розбудову місцевого краєзнавчого музею (нині – Кяхтинський краєзнавчий музей ім. А. Ф. Обручева). Зокрема, за його участі були проведені експедиції з вивчення Південно-Західного Забайкалля, створені колекції з ентомології, орнітології, іхтіології, палеонтології, ботаніці. Відомо, що упродовж 1898–1905 рр., у «Трудах…» Троїцькосавсько-Кяхтинського відділення РГО ним було опубліковано близько 300 розвідок із різної тематики. Серед його адрес – і південь Польщі, де він вивчав етнокультурну групу поляків, відому під назвою гуралів, або кашубів (1910-ті рр.). В околицях білоруського міста Ліди – етнокультурні кордони литовців і білорусів. Разом із археологом Вандалином Шухевичем у с. Нача на польсько-білоруському кордоні (нині – Вороновський район Гродненської області Білорусі) він проводив розкопки на могильниках бронзового та залізного віків, кам’яних могилах, що датувалися ХІІ – XIV ст. Нарешті, серед його головних адрес – місто Краків. Воно радо прийняло подружжя Юліяна та Кристину Талько-Гринцевичів улітку 1908 р. Тоді за клопотанням колег вчений залишив сибірську Кяхту. На нього чекала посада професора, (а згодом – декана) новоствореної кафедри антропології Ягеллонського університету. Він з честю обіймав її до останніх днів свого життя. Юліян Талько-Гринцевич помер 26 квітня 1936 р. Похований на Раковецькому кладовищі у Кракові. *** Звернімося до українських адрес Ю. Талько-Гринцевича. Передусім – мальовничий Київ. Улітку 1872 р. студент Юліян “поміняв” Петербурзьку медично-хірургічну академію на лікарський факультет Київського університету св. Володимира, де провчився наступні чотири роки. Далі – Звенигородка, невелике повітове містечко в Київській губернії. Він приїхав сюди 1876 р., після закінчення університету, як практикуючий лікар і з перервами на наукові вакації мешкав тут до 1890 р. Тут він розпочав свої перші наукові студії. Для мене особисто надзвичайно помічною виявилась його розвідка «Народное акушерство в Южной Руси», видана в ті роки в Чернігові, в журналі «Земский врач» (1889). Це блискуче поєднання професійних і етнографічних знань, адже автор розглядає широке коло питань – від вагітності жінки, основних прийомів при пологах і для прискорення потуг, відокремлення плаценти – до народних прийомів полегшення пологів і текстів замовлянь, які при тому виголошувались. Окремий інтерес вчений виявляв і до антропології та археології. Щодо останньої, то тут варто згадати містечко Рижанівку на Звенигородщині. Саме тут 1884 р. за безпосердньої участі Ю. Талько-Гринцевича було вперше відкрито курган скарбів – Великий Рижанівський курган. Частина землі під курганом належала поміщикові Енджею Гринцевичу, дядькові Юліяна. Коли Ю. Талько-Гринцевич (слідом за селянами, які почали знаходити біля кургану цінні предмети), зробив спробу розбити розкоп, вона відразу увінчалась успіхом. Було знайдено залишки амфор, кінські кістки і вугільні недопалки, що вказувало на те, що у товщі землі курган зберігав рештки поховальної тризни. Проте тоді роботи були зупинені. Відомо, що слідом за Юліяном шукати скарби заходився місцевий селянин Андрій Маслюк. Це він витягнув із могильника бронзову миску, амфору, три золотих бляшанки з жіночого головного убору. За переказами, селянин відніс знахідки до Рижанівського маєтку, а вже Талько-Гринцевич передав їх до Краківської академії мистецтв. За місцевою легендою, тоді від пограбування курган спас кінь, який випадково впав у провал… Юліян Талько-Гринцевич розумів, що справа археологічних пошуків у Великорижанівському кургані повинна бути продовжена. Наступні розкопки на кургані були організовані вже 1888 р. Тоді до справи долучився авторитетний археолог, геолог, палеонтолог, член Краківської Академії мистецтв Готфрид Оссовськи – майбутній директор Краківського археологічного музею. Сам він був родом із Київщини, а на час проведення розкопок мав досвід вивчення печер у Польщі та на Східній Галичині. Варто сказати, що Оссовськи привіз із собою достатнє фінасування на проведення археологічних робіт. Зусилля ентузіастів, а їм знову допомагали місцеві селяни, увінчались успіхом – було знайдено поховання молодої знатної скіф’янки, а поруч із нею скарб – монети, безліч виробів із золота та срібла. Тільки на пальцях жінки було нанизано шість золотих і два срібних перстні. Всього скарб налічував 488 предметів, 448 з яких були вироблені із золота, 24 – із срібла. Знахідки поступили на зберігання до Краківського археологічного музею. Для нащадків сприйняття цієї надзвичайної події було ускладнено тим, що після завершення археологічних робіт цінні артефакти не залишилися в Україні, а потрапили до Кракова. Відомо, що невдовзі з цього приводу було ініційовано спеціальне розслідування. Проте варто врахувати той факт, що проведення приватних археологічних розкопок на землі, що відносилася до приватних володінь, у ті часи було звичною практикою. Відповідно, на предмети, знайдені на таких ділянках, так само поширювалося право приватної власності, й господар міг ними розпоряджатися (у тому числі продавати, дарувати) на власний розсуд. Практика передачі знахідок до музейних сховищ хоч і була (наприклад, Олексієм Бобринським, родина Ханенків), проте загалом лишалась мало поширеною. До того, коштовні речі миттєво й безперешкодно, майже у повному обсязі, потрапляли до столичних музеїв Петербурга та Москви. Варто додати, що майже через 100 років, у червні 1996 р. міжнародною українсько-польською археологічною експедицією (за участю, зокрема, археологів Сергія Скорого i Яна Хохоровського) було проведено розкопки тепер уже центральної могили Великого Рижанівського кургану. І знову результат перевершив усі сподівання: було знайдено кістяк вождя у білому кафтані та червоних штанях, на грудях у нього лежала золота лита гривня у вигляді прутика, згорнутого у півтора оберта, зі скульптурними фігурками левів на кінцях. Особливий інтерес викликали виявлені тут же залишки жіночого головного убору, прикрашеного численними золотими аплікаціями, а також покривало. Тут також було знайдено кістяк воїна-охоронця, поруч із ним лежали рештки коня. В останній спочивальні вождя археологи побачили багато зброї, а також залишки амфор і кубки з-під вина, бронзові казани із кістками коня і барана. Нині ці знахідкі з Рижанівки зберігаються у фондах Інституту археології НАН України. Так понад століття потому, вже у незалежній Україні, археологи змогли довести до кінця справу, розпочату Ю. Талько-Гринцевичем. Сенсаційні знахідки, виявлені в кургані в околицях українського містечка, безумовно, надихнули Ю. Талько-Гринцевича на подальші наукові звершення. Його майже 14-річне перебування у Звенигородці було пов’язано передусім із професійною діяльністю лікаря. За спогадами старожилів, лікар Талько-Гринцевич користувався надзвичайним авторитетом. Він був чи не єдиним в окрузі спеціалістом у галузі акушерства і гінекології, до того ж, відомим не тільки високими професійними знаннями, але й турботою та уважністю до пацієнток. Одним із пріоритетних напрямків у роки, проведених «над Тікичем», було збирання відомостей про народні знання у галузі медицини. Одночасно розгорнуто огляд місцевого населення з метою виявлення антропологічних особливостей. Наприкінці 1880-х рр. Талько-Гринцевич відвідав Київ із метою вивчення волзьких чувашів, – як йому стало відомо, вони перебували тут у складі київського військового гарнізону. Серед адрес Ю. Талько-Гринцевича в Україні – також Висоцьк на Рівненщині (1890-ті рр.), Львів (1876, 1918), Тернопіль (1918). У Києві Юліян знову опинився уже в серпні 1917 р.; у передчутті бурхливих подій він залишив Петербург, охоплений анархією та грабунками. У Києві він швидко долучився до улюбленої справи – вже за місяць почав викладати антропологію та анатомію у Польському університетському колледжі, який щойно тоді відкрився. Одночасно виступив із рефератами «Київ і польська культура», «Лікарська етика і Віленський університет». Він залишив місто у березні 1918 р. потайки, вночі, коли Київ був занятий німцями. Серед солідного наукового доробку вченого варто назвати інші його праці, зокрема: “До антропології населення Поділля” (СПб., 1898; Краків, 1904), “Народи Центральної Азії” (Краків, 1908), «Сучасі краков’янки. Антропологічні дослідження” (Краків, 1927), “Спогади з останніх років (1908–1932)” (Варшава, 1932). І все ж, головним підсумком найдовшого, 14-річного перебування Ю. Талька-Гринцевича в Україні, у самому її серці, на Звенигородщині, стала поява 1893 р. у Кракові праці «Нариси народної медицини Південної Русі», як було зазначено на обкладинці, «у викладі доктора Юліяна Талько-Гринцевича» (Talko-Hryncewich J., Zarysy Lechnictwa ludowegona Rusi Po?udniowej, Krakow, 1893). Kнигу загалом було завершено у вересні 1890 р. Серед тих, хто підтримував автора цінними порадами під час упорядкування «Нарисів», Юліян подякував свому вірному однодумцю професору Ізидору Коперницькому. Позаду лишилась гігантська подвижницька праця. Сучасним етнологам, шукачам і записувачам, як тепер кажуть, eлементів нематеріальної духовної спадщини, добре відомо, – етнологічна праця неможлива без емпіричного (або польового) матеріалу. Це повною мірою усвідомлював Ю. Талько-Гринцевич, а тому підготував «мережу» респондентів – людей, які заходилися на місцях збирати для нього необхідні свідчення. Вражає той факт, що загальна їхня кількість була порівняно незначною (зважаючи на надзвичайний авторитет дослідника, у мене немає жодних сумнівів, що він згадав усіх своїх помічників): 8 – «з України» (тобто Звенигородщини), 2 – з Волині, 1 – з Поділля (Східного), 1 – Східної Галичини, 1 – Полтавщини, 2 – Криму, Литви й Херсонщини – загалом 15 осіб. Серед них були, зокрема, дві акушерки, студент, а невдовзі – дипломований лікар, «природничник», який колекціонував пам’ятки народної культури, «любитель антропології», «лісничий». Окремо варто згадати Андрія Димінського (1829–1905). За ним закріпилася слава етнографа-записувача із винятковою працездатністю. Серед тих, з ким він щедро ділився своїми матеріалами, були зокрема, Павло Чубинський, Олександр Кістяківський, Агатангел Кримський. Тепер цей перелік доповнений ім’ям Юліяна Талько-Гринцевича. Проте, зрозуміло, надзвичайної повноти цієї праці неможливо було б досягти без залучення спеціальної літератури. Джерельна база нарисів загалом нараховує 118 позицій, із них близько 50-ти – це матеріали, опубліковані впродовж ХІХ ст. у польськомовних виданнях у Львові, Варшаві, Кракові, Познані, Вільно. До списку джерел включено також німецькі, болгарські, російські, чеські тощо праці. Більше 120 років відділяють нас від дати появи цієї праці. Проте у повному обсязі (а в польському оригіналі це – понад 400-х книжкових сторінок) до українського читача вона досі не доходила. Тут не можна не відзначити самовідданої праці перекладачки, дослідниці української духовної культури, письменниці, керівниці волонтерського корпусу самооборони Майдану (м. Тернопіль) Лілії Мусіхіної. Її фаховий переклад українською мовою доволі грубого тому специфічних матеріалів з непростою лексикою можна розцінити не лише як безумовний успіх перекладача, але й як подвижництво. «Нариси» досі не втратили своєї актуальності, адже це не тільки найґрунтовніше дослідження комплексу знань із народної медицини українців – таким, яким він склався на кінець ХІХ ст. У ній наведено більше 300 зразків так званого магічно-сакрального фольклору, а це – замовляння («zamawiania»), закляття («zakle?cie»), нашіптування («naszeptywanie»), заклинання («zaz?egnywanie»), а також численні (понад 50 одиниць) фольклорні мотиви. Переважна більшість із них пов’язана з ідеєю зцілення людини (і тварини), полегшення болю, вигнання хвороби, оберегу в дорозі й на війні, і загалом – від злих чар і ворожої сили. Повертаючи цей надзвичайний доробок у перекладі українською мовою українському читачеві, нам найменше хотілося б, щоби він був сприйнятий аудиторією як «посібник» для «причарувань», «ворожінь», або наслання «вроків». У ХХІ ст. усе ще вистачає палких прихильників езотерики. Для нас важливе інше. У «Нарисах», завдяки спільній енергії багатьох непересічних постатей, і передусім – самого Юліяна Талька-Гринцевича, уважний читач зможе знайти значно більше. Як не парадоксально це звучатиме, але на моє переконання, народна медицина (включно із лікарськими засобами, у тому числі – рослинними, прийомами, магічними практиками тощо) повиннa бути переосмислена у іншій системі. Системі, у якій вона виступатиме як сполучнa ланка між сьогоденням і давніми практиками. Як елемент, що продукує міцний зв’язок із, буквально, «землею». Як елемент, що стає маркером, завдяки якому відбувається ідентифікація «природніх», але й одночасно – історичних практик на певних територіях. Як елемент формування соціальної ідентичності особистості, що сприяє особистісній «культурній інтеграції». Це один із ключів до збереження культурно-історичного середовища, а отже – і культурного відродження. Ключів, за якими ми так шукаємо тепер… Болтарович З. Є. Україна в дослідженням польських етнографів ХІХ ст. – К.: «Наукова думка», 1976. Гунчик І. Українські фольклорні молитви в антропологічному дослідженні Ю. Талька-Гринцевича «Zarysy Lechnictwa ludowegona Rusi Po?udniowej» / І. Гунчик // Народознавчі зошити. – 2015. – № 1 (121). – С. 238–243. Императорская Археологическая Комиссия, (1859-1917) = The Imperial archaelogical ckmmission, (1895–1917) : у истоков отечественной археологии и охраны культурного наследия: к 150-летию со дня основания / [к.и.н. М.В. Медведева, Л.М. Всевиов, д.и.н. А.Е. Мусин и др.]; науч.-ред.-сост. А. Е. Мусин под общ. ред. чл.-корр РАЕН Е. Н. Носова; Рос. акад. наук, Ин-т истории материал. культуры. – Санкт-Петербург : Дмитрий Буланин, 2009. Скорый С. Из Рыжановки – в Скифию / Скорый С., Хохоровский Я. // Зеркало недели. – №47. 22 ноября 1996. – Режим доступу: http://gazeta.zn.ua/SCIENCE/iz_ryzhanovki__v_skifiyu.html Старков В. А. Талько-Гринцевич / Старков В. А // Енциклопедія історії України. Т. 10. Т – Я . Редкол.: В. А Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. – К.: «Наукова думка», 2013. Сташель Я. Письма Бронислава Пилсудского к Юлиану Талько-Гринцевичу в 1909 – 1914. – Режим доступу: http://www.icrap.org/ru/Staszel9-1.html. – Назва з екрану. Supady J. Julian Talko-Hryncewicz – lekarz, antropolog i badacz Syberii / Jerzy Supady // Polskie archiwum medycyny wewn?trznej. – 2007. – № 117. – P. 11-12. Олена БОРЯК Передмова У етнографічних статтях і трактатах темі народної медицини зазвичай відведено найнезначніше місце, та вона і досі залишається невичерпним джерелом для працелюбних і сумлінних дослідників. Брак подібних досліджень з такої важливої галузі людинознавства частково можна пояснити великою кількістю етнографічного матеріалу загалом, з яким дослідники мусили дати собі раду у першу чергу, аби пізніше присвятити більше часу та уваги ретельному дослідженню окремих його частин. І, до того ж, треба сказати, що значні труднощі, а іноді і повну неможливість провадити дослідження становить невміння заглибитися у той таємничий духовний світ знахарів і відаючих бабусь, аби перейняти від них відомості про способи лікування за допомогою медичних та містичних засобів, а особливо, замовлянь тих чи інших хвороб. Такі знання передають часом в родинах упродовж кількох поколінь поспіль із твердим переконанням, що варто їх відкрити комусь чужому, як вони втратять чародійну лікувальну силу. У незначній кількості осередків, які об’єднують тих, що займаються збиранням відомостей про народні лікувальні засоби, ми зазвичай бачимо професійних етнографів, а не лікарів, які, проте, найчастіше стають свідками подібних явищ, та дивляться вони на них переважно з легковажною погордою, вважаючи, що ретельне їх вивчення було б лише марною тратою часу. З тієї причини відомості про народні лікувальні засоби записували лише принагідно, поміж інших етнографічних матеріалів, і тому було неможливо їх згрупувати та дослідити так, як вони на те заслуговують. У цінних видавництвах нашої Академії Знань хоч і є праці з народознавства, які містять поважну і вичерпну інформацію, на яку мусить зважати кожен дослідник польської та руської етнографії, та темі цілительства присвячено заледве невелику частку з них. Виняток становлять хіба дві праці з якнайширшими природничо-знахарськими відомостями двох професійних дослідників, чи не єдиних трудівників у нас на полі антропологічно-етнологічних студій, проф. д-ра Ізидора Копєрніцкого1 і Броніслава Густавіча2. За байдужості наших лікарів до таємниць народної медицини, та все глибшого проникнення раціональної медицини до найвіддаленіших найзабутіших сільських закутків, я постановив показати в одній роботі все, що було відомо досі на Русі з галузі народної медицини. Я добре бачу всі недоліки та прогалини цієї роботи, написаної на основі не досить вичерпних матеріалів, але все ж таки можна сподіватися, що і ця спроба може згодитися майбутньому дослідникові як основа для подальшої праці, принаймні як джерело, де велика кількість матеріалів зібрана в одному місці. До цієї пори вони були розосереджені у найрізноманітніших джерелах. Лише частку вдалося мені зібрати із долученої фахової літератури. Також значна кількість відомостей розпорошена по політичних газетах, календарях, народних книжечках і подібних дрібних виданнях. Не знаю, чи стануть вони колись предметом розгляду науки. Розпочинаючи цю працю, вважаю своїм обов’язком подякувати в першу чергу шановному професорові д-рові Ізидору Копєрніцкому із Кракова за його цінні поради, які він надавав мені від самого початку моєї роботи. При байдужості загалу на мої звертання з проханням передати матеріали, мусив їх значною мірою збирати особисто, тому сьогодні з ще більшою вдячністю складаю публічну подяку тим небагатьом особам, які, зрозумівши мету і значення цієї праці, дуже допомогли її написанню.3 Автор. Звенигородка (Київська губ.), вересень, 1890. Література З робіт та статей, наведених у цьому розділі, деякі служили лише за джерело інформації під час укладання роботи, як, наприклад, ботанічні словники, які дозволяють зідентифікувати місцеві назви рослин тощо. Однак переважна частина використаної літератури, з якою читач зустрічається тут, стосується саме знахарства. Виходячи з чисто практичних поглядів, подаю їх у скороченні, змінюючи тільки прізвища авторів. У випадках, коли цитувати доводилось кілька праць одного і того самого автора, для розрізнення, окрім прізвища, подаю в скороченні назву роботи або використаний том. При відомостях з царини народної медицини, зібраних мною зі сторінок різноманітних журналів та газет, не раз опублікованих навіть без прізвища автора, наводжу лише назву журналу чи газети. Для ознайомлення читача з джерелами цитування, подаю в алфавітному порядку список скорочень, які вживав у своїй роботі на означення авторів та їх праць.4 Аbt.-nw. — A l b e r t n o w y czyli tera?niejszy, albo sekreta nowe poswiadczone і approbowane, zebrine z wynalazkow najpozniejszych, jedne maj?c za cel zaradzenia wielkiej liczbie prypadrow, tycz?cych si? zdrowia, drugie wiele rzeczy do wiadomosci potrzebnych wzgl?dem roznych potrzeb ?ycia, trzecie nakoniec to wszystko co si? sciaga do wdziekow і przyjemnosci, tak na wsi, jako i w mi?scie. Podane do druku roku 1770 w Pary?u, a teraz na polski j?zyk przetluaczone w roku 1790 (Стор. 2, 3, 12, 13, 20, 22, 75, 93) у Вільно, у друкарні JKM у Речі Посполитій у XХ. Піярів. Ad. — A n d r z e j o w s k і A n t o n i. Ramoty starego Detiuka o Wolyniu zebral …. (Т. І. Стор. 48). Вільно, 1861. An. — А н e н к о в Н. Ботанический словарь или собрание названий как руских, так и многих иностранных растений на языках: латинском, руском, немецком, французком и других употребляемых различными поеменами обитатающими в России. (Стор. 157, 400). Москва, 1859. (Arch. sud. med.) — Архив судебной медицины, р. 1871. Номер 2, стор. 52. Atw. — А н т о н о в. О народних растительных средствах Витебской губернии. (Стор. 1, 21). Витебск, 1888. Awg. — А в г у с т и н о в и ч Ф. М. О дикорастущих растениях Полтавской губернии. (Стор 16, 25, 30, 40, 50, 53, 60). Київ, 1852. Bha I. — Б о г а е в с ь к и й П. Заметка о народной медицине (село Козлово). Этнографическое обозрение период. Изд. Отдела Имп. Общ. Любителей естествознания, антропологии и этнографии при Московском университете (І. Стор. 101), 1889. Brk. — Б р и к ч и н с к и й Кс. Записки етнографічні з Волинського Полісся (Зб. Від. До Антр. край. Т. ХІІ. Стор. 81., 94. Краків 1888). Brl. I, Brl II. — B i r l i n g e r Dr. Volksthu?mliches aus Schwaben. (T. I Стор. 117, 209, 339, 474, 474-478, 480-482, 498. T. II. Стор. 407, 408). Фрейбург, 1861. Brw II. — B e r w i n? s k i R. W. Studya o literaturze ludowej.(T. II. Стор. 88-60). Познань, 1854. Cdz. — C h o d z? k o I g n a c y. Pamietniki kwestarza. (Стор. 183). Вільно, 1859. Chd. «Tygod. lek.» — C h o d k o w s k i Dr. Pres?dy lekarskie. (Tygodnik lekarski T. IV. Стор. 350). Познань, 1841. Chm. I. — C h m i e l o w s k i P i o t r. «Adam Mickiewicz» zarys biograficzno-literacri (I. Стор. 352). Варшава і Краків, 1886. Czarnks. — C z a r n o k s i ? ? n i k. Hokus-pokus, czyli nauka tajemnic і najzbawienniejszych sztuk itd. (Стор. 4). Бохня, 1868. Czb. — Ч у б и н с к и й П. П. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-русский край. (Том І. Стор. 60, 64, 65, 76, 77, 79, 80-84, 86-88, 91-96, 103, 107-120, 122-131, 133-141, 160, 204, 207, 209, 217, 219-222). С.-Петербург, 1872. «Czer. - Gub. - Wd.» — Ч е р н и г о в с к і я Г у б. В е д. Замовляння болю зубів, наведені І. Н. Майковим (р. 1858, стор.129, р. 1859, стор. 129, 173, 174, р. 1860. стор. 330, р. 1861. стор.118). Czl. — Ч у л к о в М. Абевега5 руських суеверий. (Стор.278). Москва, 1786. Dal. P-s-p. — Д а л ь В л а д и м и р. О поверьях, суевериях и предрассудках русскаво народа (Стор. 32, 38, 40, 62, 65, 67, 70, 71, 75, 78-81, 83-85, 88, 91-93, 102, 103, 109, 111, 113-115, 117-119). С.-Петербург, 1880. Dal. N-w-s. — Д а л ь В л а д и м и р. О народно-врачебных средствах (Стр. 181). (Журнал Минист. Внутр. Дел. р.1843. Ч. ІІІ). С.-Петербург. Dm. L.-St. — D e m i t a c h W. Literarische Studien ?ber die wichtigsten russischen Volksheilmittel aus dem Pflanzenreiche (Стор. 12, 13, 27-29, 36, 37, 39, 41, 43-45, 48. 51-53, 56-59, 63, 69-71, 75, 78-80, 86, 88, 89) (Inaugural Disertation). Дорпат, 1888. Dm. Med. I Dm. Med II. — Д е м и ч В. Ф. Очерки русской народной медицины. I. Акушерство (Стор. 6, 13, 14 16, 21, 25, 28, 29, 32, 48). ІІ. Гинекология у народа. (Окремі витяги з «Медицини»). Петербург, 1889. Dm. «Wr.» — Д е м и ч. B. Ф. Очерки русской народной медицины и акушерства. (Стор. 6, 16-19, 21, 22). (Окремі витяги з «Врача»). С.-Петербург, 1889. «Dr. Zdr.» — Д р у г З д р а в и я. Нотатка з народної медицини на Кавказі. (р. 1853, Номер 7, Стор.53). Drk. — Д е р и к е р Н. Сборник народних врачебных стредств, употребляемых в Рассии знахарями (Стор. 53, 71, 153. 197, 199). С.-Петербург, 1866. Flr. — Ф л о р и н с к и й В. М. Русские простонародные травники и лечебники (Стор. 33, 63. 78, 102). Казань, 1880. Fos. — F o s s e l Dr. Volksmedicin und medicischer Aberglauben in Steirmark (2-ге видання). (Стор. 31, 48-56, 59-71, 73, 75-79, 81, 84-95, 97, 98, 101-103, 105, 107, 110-112, 114, 115, 117, 119, 120, 123-26, 128, 130, 131, 135, 136, 139-142, 144, 145, 147, 154-157, 161, 164, 168-170). Граз, 1886. Glk. — G l u? c k L e o p o l d. O urokachw Bosnii i Hercogowinie (Стор. 58-65). Glasnik Zemljskago muzeja. Zesz. IV. 1889. Gnt. «Gaz. Med.» — G i n e s t Dr. Gazette medicale de Paris, 1841. Номер 30. (Лікування маткових кровотеч соком кропиви.) Gor. — Г о р н и ц к и й К. С. Заметки об употреблении в народном быте растений Украинской флоры (Стор. 33, 40, 41, 50, 51, 56, 65, 69, 81, 89, 94, 115, 119, 126, 132, 155, 165, 169, 189). Харків, 1887. Grb. — G r a b o w s k i B r o n i s l a w. Zamawianie ro??y w Cz?stochowskiem. («Wisla» Z. I. T. IV. 1890, Стор. 194). Grg. «Wszeeh». — G r o s g l i k S. Z ?ycia jemioly («Wszech?wiat» 1888. Т. VII. Номер 15). Grj. — G r a j n e r t J o z e f. Studya nad podaniami ludu naszego. (Biblioteka Warshaw. r. 1859. T. II-III). Grs. «Ziem Wr.» — Г е р а с и м о в М. С. Заметка о народной медицине в Черниговском уезде Новгородской губернии («Земский Врач» 1889 р. Номер 29, 52). Чернігів. Gu. V. Gu. VI. — G u s t a w B r o n i s l a w. Podania, przes?dy, gadki і nazwy ludowe w dziedzinie przyrody. (Zb. Wiadom. Do antrop. Kraj. T. V. Cтор. 111, 125, 128, 130-135, 138, 140, 144, 148-156, 160, 162-166, 168, 169, 171, 172, 178, 180-185). (Також T. VI. Стор. 204, 208, 210, 21-217, 219-222, 224-230, 232, 233, 236-241, 243-255, 260, 361, 263-267, 269, 270, 273, 274, 276-278, 283, 285-290, 292, 296, 298-301, 303-309, 312, 314).Краків, 1881-2. Hekl. — H a e c k e l E r n e s t Dr. Dzieje utworzenia przyrody. Львів, 1871. Hdl. — H o d o l y L u d w i k. Maly pryczynek do wierzen i podan ludowych o zwierz?tach і roslinach (Стор. 319-321). (Zb. Wiad. do antr. Kraj. T. VI). Краків, 1882. Hol. — H o? l z l K a r. Botanische Beitra?ge aus Galizien (Стор. 4, 5, 6, 9, 11). Вена, 1881. Ilg. «Przegl. lek.». — I ? g o w s k i J a n. (Dr. J. T a l k o- H r y n c e w i c z). «Listy z zchodnego kraju» XVII. (O ludowem po?o?nictwie na Ukrainie). «Przegl?d lekarski»Номер 12, р. 1889, Краків. Ja. — J a n o t a E. Podania, przes?dy і nazwy ludowe w dziedzinie przrodnictwa w «Przyrodniku». Львів, 1872 р. Стор. 34-65, 194. 1873 р. Стор. 60, 160-193, 236. Jrc. «Dr. zdr». — J a r o c k i C. Leczenie ludowe u Kirgizo?w («Drug zdrowija» 1836, Номер 10). Ju. — J u c e w i c z ks. (Ludwik z Pokiewa). Litwa pod wzgl?dem staro?ytnych zabytko?w, obyczajo?w i zwyczajo?w. (Стор. 118, 133, 133, 141, 142, 145, 146, 151, 154, 161, 163, 331, 332, 334-336, 341). Вільно, 1846. «Kijewl.» — «Kijewlanin» (Zamawianie uroko?w zapisano przez L. N. Majkowa. 1886. Номер 9. Leczenie reumatyzmu. 1890. Номер 71). «Kijew. gub. Wd.» — «Киевския Губ. Вд.». Лікування раку та ревматизму (1865, Номер 91), сказу (1866, Номер 8), блювання (1867, Номер 28), від рожі, струпів та післяпологових болей (1868, Номер 102), проти лихоманки (1871, Номер 33), від карбункулів (1871 Номер 71 і 1875 Номер 7). «Kiew.-s?.» — «Киевское слово». Замовляння уроків, записане М. Огієвським ( р. 1888, номер 474). Klb. VII. Klb. XV. Klb. XVII. — К о л ь б е р г О с к а р. Люд. (Сер. VII.Стор. II, III, 94, 96, 97, 118, 127-131, 140-142, 144-147, 149, 152-167, 171, 173, 175). (Сер. XV. Стор. 64, 70, 72-74, 115, 117, 120, 121, 123-126, 153, 154, 156-158, 160, 164). (Сер. XVII. Стор. 113, 119, 125, 126, 142, 144, 149, 152, 155, 158-160, 162-165, 173). Краків, 1874, 1882-1884. Kls. — K o l e s s a J a n. Narodziny i chrzciny, wesele i pogreb u ludu ruskiego we wsi Chodowicach w powiecie Stryjskim. (Zbio?r Wiad. do antr. kraj. T. XIII). (Стор. 116-120, 147, 148, 150). Краків, 1889. Kpr. E-l-r. — K o p e r n i c k i I. Dr. Prof. Przyczynek do etnografii ludu ruskiegо na Wolyniu z materya?o?w zebranych przez pani? Zofij? Rokossowsk? we wsi Jurkowszczyz?nie w pow. Zwiahelskim (Стор. 187-189, 196-203, 208-218, 220). (Zb. Wiad. do antr. kraj. T XI). Краків, 1877. Kpr. W-l-p. — K o p e r n i c k i I. Dr. O wyobra?eniach lekarskich i przyrodniczych, oraz o wierzeniach naszego ludu w s?wiecie ros?linnym i zwierz?cym. Odczyt (Стор. 1, 3, 4, 7-12, 14-18). Pami?tnik II Zjazdu lekarzy i przyrodniko?w polskich we Lwowie r. 1875). Osobne odbicie. Львів, 1876. Kpw. «Zdor.» — К р а п і в і н а. Нотатка з народної медицини.( «Здоровье» 1878 р. Номер 84. Стор. 117). Krb. — К р е б е л ь Др. Народная медицина и народныя средства различных племен русскаго царства. (Стор. 15, 17, 91-93, 97, 99, 101-108, 110-112, 114-116, 119, 122, 125-127, 129-133, 135, 137, 139-141,143, 144, 146, 149, 151-160). (Переклад з німецької) Москва, 1868. Lbr. — L i e b r e c h t F e l i x. Zur Volkskunde (Стор. 26, 153, 313, 319-324, 327, 330, 331, 347, 348, 350, 361, 368). Хейлброн, 1879. Lpc. — Л е п е х и н. Дневныя записки, ч. І.(Стор.15, 16, 75, 76). С.-Петербург, 1771. Lpk. «Zor.» — Л е п к и й Д а н и л о. Любовніко чари з околиці Дрогобича. («Зоря» Львів, 1884. Стор. 7). «Про народні забобони» (Там само. 1884. Стор. 106, 107, 114, 116, 117, 123, 12. 1885. Стор. 118, 119, 129, 130). «Деякі вірування про дитину» (Там само. 1886. Стор. 269, 270, 297, 298). Lu. — L u c e J. W. L. Heilmittel der Ehsten auf der Insel Oesel (Стор. 4, 16, 24, 64.) Пернау, 1829. Maj. — М а й к о в Л. Великорусския заклинания (Стор. 30, 35). С.-Петербург, 1889. Mak. — М а к с и м о в и ч (Московская Медицинская газета. 1859. Номер 16, Стор.126). Mar. Ura. — M a r c i n z U r z ? d o w a. Herbarz polski to jest o przyrodzeniu zio?? і drzew rozmaitych. (Cтор. 32, 201, 384, 427). Краків, 1595. Med. — M e d y n? s k i. O nabo?en?stwie Slawian staro?ytnych (Стор. 170). (Pami?tnik powczechny nauk i t. d. r. 1835. Z. V). Mle. V. — M i l i c? e v i c M. G. Z?iwot Srba Seljaka Rozd II. C?ini, bajanja i drugi narodni obic?aji od kolevke do mogile. (Номер 1-4, 7-10, 12, 15-21, 31. Стор. 197, 201, 202). Glasnik Sbrskog. Drus?twa. Knijga V. Belgrad, 1867. «Mog. Gub. Wd.» — Могильовская Губ. Вед. Суеверия и заклинания Белорусов. р. 1889. Замовляння від укусу (Номер 1), від зубного болю, від переламу і вивиху (Номер 18). Mol. — М о л л е с о н. Очерк народной медицины в России. (Стор. 14). Отд. III. р. 1869. ( Архив судебной медицины). С. Петербург. «Moskw 1853.» — «Москвитянин» Л. Н. Майков Замовляння уроків (р. 1853. ІІ, ч. VII, Стор.69-70). Mt. — M a t y a s K a r o l. Chlopskie serce. («Wis?a»Warszawa 1889. z.I). Nws. II. — Nowosielski Antoni (Marcinkowski). Lud ucrain?ski (T. II. Cтор. 95, 108, 125, 138, 144, 146-149, 151, 153-155, 157, 163, 167-169). Вільно, 1857. Ock. — O c z k o W o j c i e c h. Przymiot, albo dworska niemoc. (Стор. 660). Краків, 1581. Orz. «Wisla» Z I. T. II. — O r z e s z k o w a E l i z a. Ludzie i kwiaty nad Niemnem. «Wisla» Zeszyt I. T.II. r. 1888 Стор. 1-15. - «Wisla» Z. I. T IV. — Zeszyt I. T. IV. 1890. Стор. 2, 3, 14. Ovid. — O v i d i u s. (lib. VI. Стор. 155-160). «Pam.-st.-rus.-I.» — Памятники старой руской литературы. З. ІІІ. (Номер 167). Нотатка про народну медицину. (Л. Н. Майков, Замовляння зубного болю). Pdb. — P o d b e r e s k i A n d r z e j. Materyjaly do demonologii ludu Ukrain?skiego. Z opowiadan? ludowych w powiecie Czehryn?skim spisa?… (Стор. 8, 24-28, 63-65, 67-71, 73-82). (Osobne odbicie ze Zbioru Wiadom. do ant. kraj. T. IV.) Краків, 1880. Pkr. — П о к р о в с к и й. Физическое воспитание детей у разных народов (Стор. 14, 25, 39, 331). (Труды ант. отд. Изв. Общ. любит. естеств. при Моск. Унив. T. VII. Вып. І). Москва, 1884. Pls. I. Pls II. — P l o s s Dr. Das Kind in Brauch und Sitte der Vo?lker. (T. I. Стор. 12-18, 28-32, 34, 49, 137, 139, 302. Т.ІІ. Стор.190, 225). Лейпціг, 1884. Plz. — P e ? c z y n? s k i J o? z e f Dr. Kilka s?o?w w kwestyi lecznictwa ludowego w Polsce. (Przyczynek do etnografii i leksykografii polskiej). «Wis?a» Zesz. I. T. IV. 1890. (Стор. 191-193). «Polt. gub. Wd.» — Полтавския Губ. Вед. Л. Н. Майков. Замовляння зубного болю. р. 1846. (Стор. 576). Pos. i Sch. — P o s n e r I. і S c h u c h a r d t B. Farmakologia ogo?lna i szczego??owa oraz receptura. (T. II. Cтор. 89). T?umaczenie Wyrzychowskiego. Warszawa, 1870. Pot. — П о т е б н я А. Малоруские домашние лечебники XVIII в. (Стор. 2-4, 6-9, 13, 15, 23-27, 32-34, 36, 53). Osobne odbicie z «Киевской Старины». Київ, 1890. «Prm.-Sbor.» 1869. — Пермский Сборник II. (Про народне поліжництво. Стор. 116, 117). Москва, 1869. Prw. «Wiat. Gub. Wd.» 1889. — П е р в у х и н Н. Эскизы преданий и быта инородцев Глазговского уезда Вятской губернии. («Вятск. Губ. Вед» 1889, Номер 20 і 22). (Закляття і замовляння). Ptm. — P e t e r m a n W. L. Dr. Deutschlands Flora. Лейпціг. 1849. Ptr. — Р e t r o w A l e k s a n d e r. Lud ziemi Dobrzyn?skiej, jego character, mowa, zwyczaje, obrz?dy, pies?ni, przys?owia, zagadki i t.p. (Стор. 126-129, 131, 132, 137-140). (Zb. Wiad. do antr. kraj. T. II). Краків, 1877. Rb. I. — Р у б а н о в с к и й. Этнографический очерк Могилевской губернии (К. І, Стор. 492. Про звичаї, що стосуються породіль). Могилів, 1882. Rgw. — Р о г о в и ч С. А. Опыт словаря народних названий растений юго-западной России. (Стор. 107, 460). Київ, 1874. Rjn. — Р е й н Г. Е. О русском народном акушерстве (Стор. 194, 195, 197). Дневник Третьего съезда русских врачей. Номер 6. Звіт. р 1888. Rks. — R o k o s s o w s k a Z o f i j a. O s?wiecie ros?linnym wyobra?enia, wierzenia і podania ludu ruskiego na Wo?yniu we wsi Jurkowszcyz?nie pow. Zwiahelskiego (Стор. 167-196). (Zb. Wiad. do antr. kraj. T XIII). Краків, 1889. Rlk. — Р и л ь с ь к и й Т а д е й. К изучению Украинского народного мировоззрения. («Киевская Старина», листопад, 1888). Ros. — R o s t a f i n? s k i J. O jemiole. («Wis?a» T. II. z. I. 1888). Варшава. (Стор. 85-95). Ru. — R u l i k o w s k i E d w a r d. Zapiski etnograficzne z Ukrainy. (Стор. 95-97, 100-103, 109-114). (Zb. Wiad. do antr. kraj. T. III). Краків, 1878. Sa.I Sa II. — С а х а р о в И. П. Сказания русскаго народа. (Т. І. Стор. 51, 134, 135. Т. ІІ. Стор. 10, 46). С.-Петербург, 1885. Sbt. — S o b o t k a P. Rostlinstwo, a jego vy?znam v na?rodnich pisnich, pove?stech, bajich, obr?adech a pove?ra?ch slavansky?ch. (Стор. 28, 29). Прага, 1879. Sch I i III. — S c h o? n w e r t h. Aus der Oberpfalz Sitten und Sagen. (T. I. Стор. 20, 21, 237, 238). Аугсбург 1858. Sdl. «Med. Wst.» — Ш и д л о в с к и й К. Др. Cообщения по народной медицине из Христопольскаго уезда Казанской губ. (Медицинский Вестник, 1884, Номер 3). Skl. «Tul.-gub.-Wd.» — С о к о л о в. Этнографический вигляд на казенних крестьян Тульской губернии. («Тульския губ. Вед.» 1861. Номер 10). Sm. — S m o l e n? c o w n a K a r o l i n a. Ch?opskie dziecko. «Wis?a». Z. I. T. IV. 1890. (Стор. 48, 49, 51, 52, 54-56, 58, 59). Sn. — Ш е й н. Материалы по этнографии Северо-Западного края (Стор. 15, 16). (Сборник Отд. рус. Яз. И слов. Акад. наук. С. Петербург. Т. ХІІ, Номер 3). Srk. III Srk. IX. — S i a r k o w s k i Ks. Materyja?y do etnografii ludu polskiego z okolic Pin?czowa (III. Стор. 45-48, 58, 61). (Zb. Wiad. do antr. kraj. T. III). Краків, 1884. «Swiet.» — «Свет» (Петербургский). Різноманітні народні ліки. 1889, Номер 264 (від веснянок), Номер 269 (від шлункових хвороб). Номер 301 (від віспи, натертих ніг, від бородавок, ревматизму, зубного болю, глухоти). Номер 303 (від глистів, лихоманки, сечогінні засоби тощо) 1890. Номер 1. (від ревматизму та ін.). Syr. — S y r e n i u s z (S z y m o n S y r e n? s k i). Zielnik (Стор. 99, 673, 674, 1131, 1506). Краків, 1613. Sza. — Ш а б л е в с к и й И. И. Медикаменты и способы лечения, употребляемые народными врачами Абхазии и Самуракани (Стор. 13, 20-23, 29). (Медицинский Сборник изд. Имп. Кавказкаго медицин. Общества. Номер 41). Тифліс, 1886. T-Hr. — Т а л ь к о-Г р и н ц е в и ч Др. Народное акушерство в Южной Руси. (Стор. 1-54). (Osobne odbicie z Nr. 26, 27, 28 «Земского врача»). Чернігів, 1889. To?p. — Т o? p p e n. Aberglauben aus Mazuren. (Стор. 37, 48, 49, 52, 54, 55, 78-83, 103, 104, 106, 110, 112). Trv. I. — T r i v k o v i c? S t e v o. Gatanja Srbskog naroda oko Serajeva. Bosanska Vila I. (Номер 21-23, 87). 1886. «Twer.Gub.-Wd.» — Тверския Губ. Вед. 1869. (Номер 34. Засоби для стримування або стимулювання менструації, Номер 41, 47. Лікування жіночих хвороб). Ul. K-s. — U l a n о w s k a S t e f a n i j a. Kamien? w symbolistyce i podaniach. (Стор. 526). «Ateneum». Грудень. Варшава, 1888. Ul. M-e. — U l a n о w s k a S t e f a n i j a. Niekto?re materyja?y etnograficzne we wsi ?ukowcu (Mazowieckim). (Стор. 296, 298). (Zb. Wiad. do antr. kraj. T. III). Краків, 1883. Wck. — W o? j c i c k i K a r o l. Zarysy domowe (Стор. 220, 320, 333). T. II. Варшава, 1842. Wer. «Wis.» — W e r y h o W ? a d y s ? a w. Z medycyny ludowej z «Jasnej go?ry». «Wis?a» T. II. (Стор. 605, 606). 1888. «Wiat. gub. Wd.» — Вятския губ. Вед. Народное лечение бешенства (1889. Номери 13, 20, 22). «Woj. Med Zur.» — Военно-медицинский журнал. (Про засоби, які застосовують у народному акушерстві. 1827. Частина ІХ. Номер 2. Стор. 276). «Worn. Bes.» — «Воронежская беседа». Тарачков. Народна медицина. (1861. Стор. 225, 226, 238, 239). «Worn. gub. Wd.» — Воронежския Губ. Вед. Л. Н. Майков. 1863. Стор. 69 (Замовляння зубного болю, зняття уроків з вогнепальної зброї). «Worn. pam. kn.» — «Воронежская памятная книжка» Л. Н. Майков. Замовляння рожі. 1865. (Стор. 225, 230, 231). Wrt. — W e r c h r a t s k i J a n. Poczatki do u?o?enia nomenklatury i terminolohij prirodopisnoj narodnoj. Львів. Зош.І 1864. Зош. ІІ. 1869. ІІІ. 1872. V. 1872. Wrz. «Kiew. gub. Wd.» — В е р б и ц к и й Т. Растения, употребляемыя как лекарственныя простым народом. («Киев. Губерн. Вед.». 1867. Номери 2, 10, 15). Vek. — V e c k e n s t e d t. Wendische Sagen, Ma?rchen und Abergla?ubische Gebra?uche. (Стор. 40, 220, 444, 445, 447-450, 453, 456-460, 467, 472-474, 476, 479). Граз, 1880. Za. «Pr. Z-j-K-ob.» — З а й ц е в А. П. «Батонеби»6 в санитарном отношении. (Протоколы заседаний Имп. Кавказ. Медиц. Общ. 1886/7. ХХIII. Номер 10). Zbl. — З а б е л и н. История русской жизни с древнейших времен (Стор. 294). Ч. ІІ. Москва, 1879. Zie. — Z i e l e n i e w s k i Dr. O przes?dach lekarskich ludu. (Стор. 42, 50). Краків, 1845. Zmb. — Z i e m b a J. S. Zwyczaje pogrzebowe w okolicach Uszycy na Podolu Rosyjskiem. (Cтор. 226-229). Zb. Wiad. do antr. kraj. ХІІ. Краків, 1888. Zng. — Z i n g e r l e. Sitten, Bra?uche und Meinungen des Tirolen Volkes. Інсбрук, 1871. Zu. — З у б о в А. Др. Заметка о травнике Троцкаго воеводы Ст. Гаштовта. (Стор. 13, 15). Москва, 1887. «Zur. Ob. sw.» — Журнал общеполезных сведений. С.-Петербург. 1835. (Стор. 18, 20, 43, 46, 51). Загальний огляд народного лікування на Русі 222. «Але навіть без огляду на місце, котре людина займає в ланцюгу органічних істот, її ще можна розглянути з багатьох точок зору. Наука, присвячена людині, мусить охоплювати всі аспекти; вона повинна дізнаватись про все, що тільки можна, про її будову та освіту; про сили, закладені у ній — і ті, що діють в ній та на неї; про її стосунки з навколишньою природою; про початок, ріст зростання?, розвиток та кінець її життя; про функції та силу її — як в цілому, так і окремих її частин; і, нарешті, про її дружні стосунки та ставлення до істот, собі подібних. Наука про людину не буде повною, якщо її не розглядати в усіх цих аспектах і з усіх точок зору; а з цього погляду, будучи незмірно великою, вона мусить мати багато розгалужень і надавати різноманітні можливості». «Теорія органічних істот». Вільно, 1811 рік, Том ІІ, стор. 35-36. Народне лікування таке ж древнє, як і саме людство. Людина вже на зорі цивілізації починає цінувати своє життя і здоров’я, і намагається у навколишньому світі відшукати засоби для зменшення страждань та продовження свого існування. Знадобилися цілі століття для вироблення забобонних уявлень щодо збереження здоров’я і винайдення способів його відновлення. Випробувавши їх ефективність та глибоко увірувавши в їхню допомогу, людство пройшло шлях від напівдикого до більш цивілізованого суспільства. Якби ми могли дослідити методи народного лікування якоїсь народності з часів його зародження — тобто з тих пір, коли людина, вийшовши із дикого стану, почала дбати про своє існування — то ми переконалися б, що цілительство має одвічну історію, яка одночасно демонструє шляхи розвитку людства і шляхи, якими воно просувалося вперед в процесі розвою цивілізації. Ми б зауважили, як народ поступово замінював одні забобони іншими — в залежності від свого інтелектуального розвитку; як на початку переважали містичні вірування, властиві людству, що знаходилось у своєму зародковому стані, і як до них згодом долучилися дані емпіричного досвіду, на основі яких в далекому минулому і виникли сучасні лікарські знання, які базуються на природничих засадах. Народна медицина бере свій початок з часів, коли людина зайняла поміж інших істот належне їй місце у світі, і саме з цього моменту її і прийнято вивчати. Відколи наукова медицина почала опиратися на експериментальні знання — в тому числі й вивчення фізіології, анатомії та патології — і порвала зв’язки, які єднали її з народною медициною, відтоді їхні шляхи почали розходитись. Народну медицину можна розглядати не тільки як одну зі складових частин етнографії, але й — оскільки вона за багато віків до того виступала праматір’ю наукової медицини, з якої остання фактично і виросла — так само, як складніші ідеї походять від простіших, а складніше організовані організми беруть свій початок від примітивніших — можна ще й з цих засад розглядати і вивчати її як науку порівняльно-антропологічну. Після всього, що було сказано раніше, не виникає сумнівів, що історичне минуле кожного народу, а також еволюційні (цивілізаційні) чинники, які сприяли формуванню в нього певних понять про життя і світ, також мали вплив і на вироблення уявлень про речі, що мають відношення до здоров’я людини. Із тих висновків, які зробив Р. Бервінський в результаті вивчення народної літератури, а за ним і О. Кольберг («Народ» VII, стор. II), ми можемо лише частково погодитися з їхньою думкою щодо народних переказів, байок, звичаїв, обрядів тощо, так само як і щодо цілительства — тай то лише із застереженням, що всі народні повір’я і вірування (Klb. VII, II) не є витвором лише польського чи, скажімо, лише російського народів і не становлять виключну власність цих народів, а є творінням різних народів у різні періоди часу. Деякі забобони і практики були успадковані від греків та римлян, освіта, звичаї і мова яких, навіть після їх політичного занепаду, ще довго панували на півдні і мали великий вплив не тільки на слов’янські народи, але й практично на всі інституції і життя країн півдня Європи. Інші, умовно запозичені, забобони і вірування виробилися на Русі під впливом церковно-візантійської культури — так само, як в Польщі у середньовіччі це відбувалося під впливом римської церкви. Не можу тільки погодитися із Нестором слов’янської етнографії Кольбергом (VII, IIІ) у тому, що вищезазначена південна культура мала на Русі остаточно стерти сліди давніх слов’янських язичницьких вірувань, які, на мою, думку, виступають самостійно, хоча, можливо, й у зміненій формі: принаймні, у природничо-лікувальних віруваннях. Якщо ми припустимо, що ця культура не витерла слідів індійських вірувань, густо розпорошених на Русі — частина з яких була асимільована в пізніші часи, а частина була принесена ще самим цим народом під час його прадавньої мандрівки до Європи — то тим легше можна допустити, що вірування, які з’явились пізніше, мали би брати свій початок у слов’янському язичницькому культі, хоча й у значно зміненій формі. Коли ж до вищезазначених вірувань додати пізніший вплив давньої емпіричної медицини, а, зрештою, і постійний — сучасної наукової медицини, то отримаємо єдине ціле, яке й позначилося на формуванні народного лікування. Розгляньмо детальніше, якими саме шляхами природничо-лікувальні вірування дісталися Русі: 1) Вірування, спільні з іншими народами, як я вже й згадував, могли бути принесені тими народами в часи їхнього розселення або ж були запозичені пізніше від сусідніх народів у формі, цілком або частково зміненій; ми не в змозі визначити докладний час цих запозичень. Сусідні народи переймають один від одного поняття, звичаї, вірування — так само, як це відбувається із запозиченням слів чи мови, яку народи змінюють частково або цілковито. Ми знаємо також, що навіть монолітний (однорідний) народ має більше іноземних запозичень на своїх дальніх землях, аніж в центрі. Усе вищевикладене ми можемо підкріпити таким прикладом. Вірування в те, що можна вректи поглядом — а цю силу приписують деяким людям і тваринам — широко розповсюджене не тільки у багатьох сучасних країнах Європи та Азії; воно було відоме у стародавніх Греції та Римі, проте початки такого переконання слід шукати у глибокій язичницькій давнині. Те саме можна сказати й про давню практику лікування від уроків, яку не змогли стерти ані вплив греко-римської церкви, ані набутий емпіричний досвід. Для того, аби запобігти урокам, жінки носять за пазухою ніж, а матері вкладають його у колиски немовлятам. У всьому світі відоме лікування від уроків шляхом кидання вугілля у воду, яке супроводжується із іншими чародійськими практиками та замовляннями, в яких часто-густо вже відчувається вплив християнського культу. Заборона колисати порожню колиску відома скрізь у Європі, але кожен народ по-своєму тлумачить шкоду, яку можна цим заподіяти. З Німеччини на Русь, та й на усі слов’янські землі, прийшло багато ліків, які широко застосовують і нині: наприклад, змащування ясен немовлятам, у яких ріжуться зубки, кров’ю із півнячого гребінця; лікування сухот березовим соком тощо. Давній емпіричний досвід змінювався під впливом релігійних уявлень. Це ми спостерігаємо, наприклад, під час лікування жовтяниці, коли рекомендувалося вдивлятися в предмети жовтого забарвлення (найчастіше — квіти або метал згаданого кольору); у Німеччині, звідки цей звичай і прийшов до слов’ян, радили ще вдивлятися в келих чи патину. Вплив візантійської культури на східних землях Русі, і, зокрема, на Україні, панує скрізь та накладає свій відбиток на місцеві вірування і забобони; на хелмських та галицьких землях ми бачимо взаємний вплив обох релігійних культур — східної та західної. 2) Перенесенню вірувань та забобонів — як східних, так і західних — у великій мірі сприяє також постійне спілкування між представниками різних народів. Природничо-лікувальні вірування, котрі за своїм походженням нагадують стародавній Схід — окрім тих, які дала Русі глибока старовина — могли дійти до нас і іншими шляхами, які в ті часи ще не були закритими. Цигани в процесі своєї кочівлі могли перенести від одного народу до іншого велику кількість повір’їв; вони ж виступали сіячами давньоіндійських вірувань, що, за гіпотезою Фр. Р. Грума7, було вельми вірогідним, якщо ми візьмемо до уваги їхнє безперечно індійське походження. З численних вірувань на Русі, які мають суто індійське походження, наведу тут лише кілька. Наприклад, забобон про небезпечність укусу гадами мав прийти на Русь з Індії, де й понині існує багато видів змій, укус яких є смертельним; звідтіля ж походить і думка, що колись такі плазуни існували й у нас. Це судження ще більше підтверджують вірування щодо вужів або замовляння проти укусів гадюк, в яких Руліковський (стор.111) впізнав слова з санскриту, наприклад: «Sarp nutes Sirkiwajen, nutes sarp Sirkiwajen, Sirkiwajen nutes Sarp». Той самий вплив ми бачимо при лікуванні деяких хвороб за допомогою «виписування» (написання слів), яке практикують на Русі, наприклад, татари. Хворому на лихоманку пропонують згорнути в кульку папірець із написом: «Abrakadabra». На думку багатьох дослідників, це слово і тепер зустрічається в Індії при виконанні певних обрядів та лікуванні великої кількості людей, хворих на пропасницю. Звідти ж у якості способу лікування мав прийти і звичай «виписування» слів, які за своїм звучанням нагадують вже згадуване слово: «+Abrdagora+Abrdagor+Abrdago+Abrdog+Abrdo+Abrda+Abr +A+Awer+Amen» (Ru. стор. 111), або ж написання на зубчику часнику, який слід було з’їсти хворому на гарячку, такого виразу: «Ettatt, Kiettatt, Mettatt».8 У багатьох замовляннях та закляттях, уживаних у нас, ми також бачимо індійський вплив; наприклад, у відсиланні лихоманки чи рожі на гори, ліси, поля тощо — що має місце під час здійснення певних обрядів у Індії. Сліди індійських релігійних уявлень про переселення душ ми спостерігаємо у великій кількості народних уявлень щодо походження рослин та тварин. Так, наприклад, павичі — це закляті королевич і королівна, перетворені на птахів; кажан — це миша, у якої виросли крила; квіти братики — це брат із сестрою, які пошлюбились через незнання і були перетворені на квіти тощо. Немало вірувань — як східних, так і середньовічних — рознеслися по Русі після переселення сюди євреїв з Німеччини; ще більше вірувань розповсюджують німецькі та чеські колоністи, що осіли на Волині; пересуваючись із однієї місцевості в іншу, вони поширюють різноманітні вірування. Так само віддавна і на значно більші відстані поширюються у нас моравські, словацькі, сербські та німецькі вірування через словаків, котрі ведуть торгівлю і яких незаслужено називають мадярами (угорцями). З метою отримання доволі скромного заробітку проходять вони величезні відстані півднем Росії зі скриньками на плечах, і часто проводять усе своє життя у тузі за батьківщиною, торгуючи галантерейними товарами та надаючи різноманітні поради: поширюють вони й лікувальні засоби, любовні трунки, еліксири молодості або ще одного життя; розносять різноманітні замовляння і нашіптування хвороб, а також поширюють серед простих людей найдивніші природничо-лікувальні вірування. Ще більше сприяє розповсюдженню різноманітних забобонів і вірувань нинішня військова служба. Сучасний солдат не витрачає, як раніше, усе своє життя на службу поза домом і не пориває зв’язків, які єднають його з батьківщиною та своїм родом. По кількох роках перебування серед чужинців він повертається додому і приносить мову, уквітчану різними запозиченнями — а також вірування та забобони, яких він не знав раніше — і пересаджує їх на рідний ґрунт. Саме таким чином дісталося Русі багато польських, а ще більше великоруських вірувань. Російські замовляння переносяться на тій самій мові або ж у значній мірі змішуються з рідною мовою. Уважно вивчаючи доволі скупі відомості з народної медицини, які до цього часу були зібрані із різних куточків землі, де проживає руський народ — від Карпат до Дніпра і далі — ми переконуємося, що чим далі на схід, тим більше скарбниця народної медицини рясніє забобонами, з якими поєднуються заклинання і замовляння. І навпаки: чим далі на захід, тим менше в тій скарбниці забобонів, а більше різноманітних практик і засобів, які беруться частково від старої, а частково від сучасної медицини. Найяскравіше це видно у характері народних вірувань за- і придніпровської України та Галицької Русі. До народу західної частини Русі перейшли вірування давньої медицини: одні за посередництвом двору та духовенства; другі — зі стародавніх лікарських книг, календарів та інших джерел, які мені доводилося бачити у рукописах; ще одні від знаті, священиків, дворової челяді і навіть жидів, до яких народ звик звертатися за порадою та допомогою у подібних питаннях. У результаті такої мішанини понять і вірувань в народному лікуванні важко відмежувати суто народні методи від тих, які такими стали у процесі застосування їх простолюдом. Тому у цій роботі народними вважаються не тільки ті вірування, які є суто народними, але й такі, що поширені на Русі у тих верствах, які більш-менш дотичні до простих людей — включно зі шляхтою та жидами. Я зібрав менше вірувань, котрі мають відношення до етіології та патології хвороб, аніж таких, що стосуються фармакології, тому що останніх народ має набагато більше, адже його дужче цікавить лікування хвороби, ніж її походження. Відомий етнограф Чубинський, спираючись на не цілком достовірні відомості, не зовсім слушно зауважує, що не всі хвороби були поширені у різних місцевостях. Так, наприклад (І. стор. 110), він повідомляє, що в Ушицькому повіті такі відомі хвороби, як «сухоти, віспа, жовтяниця, переохолодження» лікуються травами, а «несплячки, волос та уроки» лікувалися замовляннями. За його словами, на Хелмщині люди знали тільки «уроки, пропасницю, розлади, рожу, катар, головний та зубний біль». На Житомирщині відомими були «причина», «нічниці», пранці, пристріт, кір, холера, сказ, підвій, ураз і «крикси», так само, як «віспа, жовтяниця, застуда, «волос», уроки і рожа». На Вінниччині, окрім хвороб, відомих на Житомирщині, були ще «родимець, чума і завиниця». Чубинський, почувши в кожному повіті лише про окремі хвороби, вважав, що там тільки такі й відомі. Опираючись на уявлення людей про хвороби, я разом із моїми кореспондентами зробив висновок, що люди всюди — можливо, тільки під дещо іншими назвами — знають одні й ті самі хвороби; а якщо його погляди на хворобу й відрізняються, то тільки тому, що він приписує даній хворобі інше походження та застосовує до неї інакше лікування. Однак є різні хвороби, відомі під однією і тією самою назвою — наприклад, родимець, що означає і конвульсії новонароджених, і родимі знаки на тілі — вони однаково називаються, бо вважається, що обидві принесені з «того світу». «Волос» — це, водночас, і дитяча хвороба, і так деяке нагноєння ран, куди нібито потрапила забруднена волосина. Руський народ кожну хворобу, а особливо інфекційну, уявляє у грубій матеріальній формі і в кожній місцевості по-інакшому тлумачить спосіб, у який вона поширюється серед людей, спричинюючи загибель. Наприклад, лихоманка повинна бути молодою і гарною дівицею, яка має здатність перетворюватись на повітря, від вдихання якого люди й хворіють. Гарячки — усі види «гарячок» — виникають від отруєння повітря чи води, а також від нечистих сил, які спрямовують хворобу тільки на певне село чи околицю як кару за гріхи. Холеру уявляють у вигляді білого пса, який де здохне, там і почнеться хвороба; або ж її вважають такою, що набуває вигляду заплаканої жінки лише в одній сорочці із розпущеним волоссям. Вірять, що куди долине відголос її плачу, там люди і вмирають. Чуму — серед численних легенд та уявлень про неї — народ виображує собі у вигляді жінки або затички до колеса у возі. Інші хвороби, на думку людей, походять від застуди, підвою; зрештою, від уроків, наслання, підливання тощо. Отож, хвороба взагалі є, як гадають на Русі, справою рук злого духа; ніде не можна зустрітися з розумінням того, що хворобу насилає Бог — він тільки її допускає, щоб людина набралася досвіду; ба навіть навпаки — те, що злий дух зіпсував у людині, Бог може виправити; тому до нього нерідко звертаються з молитвами або замовляннями. 9 До вірувань у надприродне походження хвороб людини домішуються і колись широко відомі, а тепер дещо призабуті поняття з так званої гуморальної медицини; наприклад, ще деколи й тепер можна почути думку, що соки, які перебувають в організмі у стані постійного руху, припливають до певного органу і викликають у ньому запалення; трапляється також іноді чути, що «гумор» (рідина) вдарила людині в голову, очі, вуха, ніс; що жовч пішла в мозок або що породіллі молоко вдарило в голову і тому вона померла; зрештою, саме погана кров і є причиною хвороби. На цьому переконанні часто базується причина пускання крові у якості лікувально-профілактичного засобу, який — для видалення чорної, «поганої» крові — й досі широко застосовується. Висипання на шкірі вважались добрим знаком, бо вони нібито очищали кров і оберігали організм від внутрішніх хвороб. Простий народ має також свої патолого-анатомічні поняття, вважаючи, наприклад, що матку мають представники обидвох статей, а флегма, яка виділяється при кашлі, виходить із різних частин тіла: з голови, грудей, шлунка або кишок. Тому, якщо хворий продовжує кашляти, це означає, що легені вже очистились, а шлунок ще ні. При хворобах травлення вважається, що в стравоході сидить «солітер», жаби або якісь інші створіння, до того ж вони крутяться навколо пупця. Хворі на нервові хвороби часто скаржаться, що в їхній голові пустка і вони побоюються, щоб їхні мізки часом не «випаровувалися». Переходячи тепер до терапії хвороб, тобто до відповідного їх лікування, спершу погляньмо, в чиїх руках воно знаходиться. Сильна віра людей у надприродній вплив у питаннях лікування змусила їх уявляти, що ті, хто «насилає» хвороби та ті, хто «роздає» здоров’я і життя, мають спілкуватися із таємничим «зачарованим» світом. Одні з них за допомогою злого духу шкодять здоров’ю і можуть його повернути — так чинять ті, хто насилає уроки. Наприклад, один знахар насилав на дітей плач, щоб потім їх лікувати і брати за це гроші; але коли батько йому став погрожувати, то він злякався і більше вже хвороби не насилав. Інші цілителі з Божою допомогою виправляють те, що поробили злі люди; тому ми й бачимо, що знахар чи баба звертаються у своїх молитвах до Бога або святих, аби ті допомогли зняти чари чи вилікувати, промовляючи, наприклад, таке: «Не я замовляю, не моя сила, а Дух Божий і заступництво Матері Божої і т.д.» Щодо уявлень простолюду про роль, яку відіграють добрі і злі духи у їхньому духовному житті, то вважають, що одні люди за допомогою злих духів отримують силу бути всевідаючими: вони передбачають майбутнє, шкодять другим у всіх їх намаганнях і посилають хвороби; інші ж за допомогою добрих духів рятують людей та повертають їм здоров’я і життя. До першої групи належать чародії і ворожбити; до другої — знахарі та баби; останні, як вважають, найбільше відповідають поняттю, яке у більш цивілізованих країнах називається словом «лікар». Чародій — чарівник або планетник — це людина, яка народилася під знаком певної планети: якщо хорошої, то вона приноситиме лю дям добро, якщо поганої — то чинитиме зло (Czb. І, стор. 207). За допомогою трав і заклинань він перешкоджає людині у всіх її намірах та діях; втручається в її родинне життя; змушує одну людину покохати або зненавидіти іншу; шкодить здоров’ю, насилає передчасну смерть тощо. У Літинському повіті вважають, що чарівники чинять лише зло (Czb. І, стор. 207). До чародіїв здебільшого звертається молодь, яка шукає допомоги у любовних справах. Ворожбит передбачає майбутнє з карт, лінії на долонях, бобів тощо; однак його головною спеціальністю є лікування хвороб. У деяких місцевостях вважається, що ворожбити не мають ніякого стосунку до злих духів, а тому є нешкідливими; у інших — називають їх ошуканцями, які задля власної матеріальної вигоди напускають хвороби, а потім їх лікують. Усе те, що Геродот пише про скіфських ворожок («Мельпомена, Р. LXV1- LXV111), дуже нагадує сучасні забобони на Русі. Скіфи поділяли ворожбитів на справедливих і фальшивих (несправжніх). У разі хвороби короля посилали по трьох найвідоміших ворожбитів, які й відгадували, що спричинило хворобу. Однак найрозповсюдженішим класом цілителів є знахарі й знахарки. Вважалося, що людина, яка народилася в понеділок і в цей же день тижня була відлучена від материнських грудей, неомінно в дорослому віці стане знахарем. Тому в понеділок їй слід було говіти. (Васильківський повіт, Ru. стор. 103). На Україні вважається, що знахарі витрачають свої сили на добрі справи, і що чарівник зіпсує, то знахар справить. (Nws. II, стор. 105.) На Поділлі знахарів, так само, як і ворожбитів (про що я вже говорив) називають ошуканцями, які діють у власних інтересах; звідси й приказка: «Навчить біда ворожити, як нема що в рот положити». Однак, незважаючи на це, усі звертаються до них по допомогу як до людей, яких поважають; жінки вважають їх святими; дехто ж гадає, що вони знаються із дияволом. (Літинський повіт, Czb. І , стор 209). За моїм особистим переконанням, знахарів у переважній більшості не можна запідозрити в лихих справах, бо ж вони лікують і глибоко вірять, що приносять полегшення страдникам. Щодо України і Поділля, то Чубинський (Czb. І, стор. 110) у Житомирському повіті виявив набагато менше знахарів. Незважаючи на свою надприродну силу, знахар не зможе допомогти у тому разі — і він це постійно повторює — «якщо Бог захоче до себе взяти, тут вже і знахар не допоможе; бо він все робить з Божої волі: вже, знати, пора прийшла». Із власного досвіду люди знають, коли лікуватись самому, а коли час звертатися до знахарів, які поділяються на спеціалістів з боротьби з певними хворобами. Одні з них славляться вмінням лікувати рожу, «спалюючи її»; інші присвячують себе виключно лікуванню зубів — «зуби замовляють»; ще одні — «полуду з очей знімають» або у внутрішніх хворобах «вітер відмовляють»; коли людину врекли — «уроки знімають»; нічні страхи женуть, — бо ж «нічниці відганяють». Є також спеціалісти з хірургії, так звані «костоправи», які випрямляють горби, вправляють вивихи і лікують зламані кістки. Перед тим, як розпочати лікування, знахар обов’язково запитає хворого, чи нема в них в селі людини шкодливої (поганої, злої), яка б наслала хворобу; після цього, уживши певних методів розпізнавання, він називає саму хворобу та береться за лікування. Знахарі ані у розпізнаванні хвороби, ані в її лікуванні не є послідовними; вони переключаються з однієї хвороби на іншу, з одного методу лікування до іншого, дотримуючись думки, що, як не допоможе одне, то посприяє інше. Зазвичай після замовлянь, окурювання хворого певними травами і застосування різноманітних чародійських практик — а наприкінці й скроплення свяченою водою — знахар залишає хворого, надавши йому поради і залишивши зілля та коріння, які хворий має вживати упродовж тривалого часу, бо ж люди вимагають від знахаря ліків, які були б сильнодіючими, щоб їх було багато і вистачило надовго.10 Баби ж бувають двоякого роду: одні знахарки, і їх стосується усе те, що я говорив про знахарів; другі не такі вчені та менш втаємничені в мистецтво лікування — це так звані баби-повитухи (бабки-пупорізки), котрими стають на старість жінки менш здібні. Однак між ними є й такі, які виконують обидві ці функції одночасно. Баби взагалі славляться серед людей своєю здатністю лікувати замовляннями. З-поміж знахарок, які приносять користь людям, вирізняються ще відьми, котрі пов’язані із злими духами і роблять людям шкоду. 11 За допомогу, яку надають знахарі, їх винагороджують: не так грошима, як натурою. Знахар або знахарка, які виходять з хати, отримують різноманітну платню: хлібом (зерном), полотном або іншими господарськими товарами, які важко оцінити в грошовому еквіваленті. Як правило, мистецтво лікування та магії передається в деяких сім’ях від покоління до покоління. Чарівники та знахарі за життя вибирають собі учнів, яким відкривають свої таємниці: зазвичай це найближчі кревні, а, за браком їх, друзі — і тим вони купують собі відпущення гріхів, якщо за життя припускалися застосування чарів. (Літинський повіт, Czb. І, стор. 209). Загальноприйнятим вважається те, що старший чоловік може відкрити молодшому від себе якісь таємниці лікувального засобу, але не навпаки — бо в такому разі засіб втрачає силу. Розповідають, що коли знахар перед смертю не відкриє своїх таємниць комусь іншому, то не помре спокійно. Одна українська знахарка вмирала п’ять днів і не могла померти, бо завчасно не знайшла собі учня, а ніхто, дивлячись на її муки, не схотів перейняти від неї її таємниць. Єдине, що залишалося, це зірвати стелю над конаючою. Переходячи тепер до фармакології, тобто до лікувальних засобів, поширених на Русі — а вони становлять більшу частину матеріалу, зібраного у цій роботі — я поділяю їх на дві великі групи ліків: типових (традиційних) і містичних. Серед засобів обох груп є немало таких, що підтвердили свою дієвість протягом віків і, таким чином, здобули повагу багатьох прихильників народної медицини. Причина цього, однак, полягає не в ефективності цих ліків, а у браку глибокого аналізу їх дії — у широкому розповсюдженні вірувань у містичні засоби і в давніх навичках. Чим частіше такі ліки вживалися при якійсь хворобі старими знахарями-емпіриками, тим більш помічними вони вважалися серед народу. У багатьох випадках і сам хворий, і його оточення були не надто вибагливими у методах лікування та нездатними дати їм тверезу оцінку: те, що порадить їм лікар, вівчар, бабка, приятелі чи знайомі, приймається з однаковою вірою; отож, у випадках, коли хвороба набирає позитивної динаміки, знаходяться аргументи для визнання ліків ефективними, й ті самі ліки доволі безпідставно заживають доброї слави та, відповідно до людської натури, застосовуються при лікуванні інших хворих. Є такі хвороби, яку долає позитивне налаштування людини або сильне нервове потрясіння, бо з досліджень сучасної медицини відомо, що у психічній сфері можна викликати певні явища шляхом навіювання думки або через гіпноз, що могло бути віддавна відомо стародавнім магам; ті самі явища збурювали маси у часи середньовічного фанатизму і їх не можна було пояснити лише раціонально. Щодо способу застосування, традиційні ліки простих людей можна було поділити на внутрішні та зовнішні, а за походженням — на емпіричні (отримані в процесі життєвого досвіду) та побутові. Емпіричні ліки складають переважно засоби рослинного і тваринного походження: одні є сучасними людині засобами, інші запозичені зі старовинної медицини. В прадавні часи людина звернула увагу перш за все на рослинний світ і в ньому почала шукати порятунку для свого здоров’я: саме тому найбільшу частку ліків народної медицини складають саме рослини. Кількість лікарських рослин, яких уживає руський народ, доходить до 360. За свідченнями багатьох авторів, їх застосування в народній медицині на Русі за характером дуже нагадує лікування у Стародавньому Римі та Греції (Див. Dm. L — St. Стор. 89). Для більшої частини лікарських рослин на території Русі не існує загальноприйнятих назв. Під однією і тією самою назвою люди знають кілька рослин, або ж одну і ту саму рослину називають по-одному в степовій Україні, а інакше — у лісових околицях Волині або ж біля підніжжя Карпат. Так, наприклад, першоцвіт весняний називається: первоцвіт, перевесник, баранчики (Київщина, Полтавщина), божі ручки, жовта ліферія (Черн., Полт.), зозулині черевички (Звягель.), сліпота, куряча сліпота, дзвінки (Східна Галичина). Кокорник правдивий: зозулин ряст (Україна); у Галичині в кожній місцевості він має іншу назву: расць (у Коломиї), конопенка (Самбір), конопенка біла (Бистриця, повіт Дрогобицький), снігур, снігурка біла (Турчанський). Святоянське зілля називають: звіробой (Україна), заяча кров (Полтавщина), здорова трава, журавель (Звяг.), Зілля святого Івана (Східна Галичина) тощо12. Так само, як і з назвами, вживання цих рослин у кожній місцевості своє. Не раз одна й та сама рослина або корінь вживаються як специфічні ліки при різних хворобах, а часто кожне село чи околиця мають власне лікування при однакових хворобах. Візьмемо, для прикладу, кілька рослин. Відомий усюди звіробій, про який ми щойно згадували, широко застосовують при багатьох захворюваннях, а саме: легень, шлунка, сечовидільних шляхів, при жіночих хворобах, лихоманці, болях голови, при дизентерії, кольках, різноманітних отруєннях, «данні» тощо. Шавлію дають при кашлі, лихоманці, проносах, як потогінний та абортивний засіб тощо. Мокрець застосовують зовнішньо при лихоманках і головному болю, а внутрішньо — при хворобах очей, зубів тощо. Однак є трави, які допомагають у лікуванні хвороб лише тому, що рідко зустрічаються, а часом існують лише в уяві. Наприклад, смішок-зілля, що росте над Дніпром; або цвіт папороті, що розцвітає раз на рік уночі напередодні Івана Купала; або вуглики, що виростають того ж дня на корені чорнобилю тощо. Вживання тих чи інших рослин знахарі часто пояснюють симпатичним впливом або ж тим, що її коріння, листя чи квіти нагадують хворий орган чи мають подібний колір. Наприклад, при хворобах серця вибирають рослину, яка б своєю формою скидалася на серце; при хворобах печінки нагадувала б печінку тощо. Жовтяницю лікують, вдивляючись у квіти жовтого кольору; при кровотечах використовують коріння і трави, що мають колір крові тощо. Набагато менше в народній медицині засобів тваринного походження: їх кількість разом із тими, про які люди думають, що вони саме тваринного походження, заледве доходить до 103. Ці засоби переважно запозичені з давніх ліків. Застосування їх, так само, як і рослин, базується на подібності їхніх форм чи кольору до хворого органу. Серед звірів у народній фармакології найчастіше застосовуються такі: кіт, порося (здебільшого чорного кольору), кріт, жаба, слимаки тощо; із птахів — півень і ремез. Але загалом птахів рідше використовують, аніж звірів. Побутові ліки за своєю кількістю переважають усі інші, адже кожна річ, якою послуговуються у побуті або в господарстві, може бути лікувальним засобом. Зрештою, до них належать і ліки, які я не зміг віднести до емпіричних (отриманих емпіричним шляхом) і які взяли свій початок від того, що ними послуговувалися прості люди. Такі засоби можуть бути як рослинного, так і тваринного походження. Наприклад, цвіркунів, варених у воді, застосовують при пухлинах-водянках (але так, щоб сам хворий про це не знав); вживають також відвар пшона, звареного разом із бджолами тощо. Містицизм, властивий народним віруванням із суттєвим додатком у вигляді різноманітних замовлянь також входить до складу вищезгаданих лікувальних засобів; наприклад, деякі рослини застосовують у поєднанні із замовляннями або чародійськими практиками; втім, існує цілий ряд ліків, що їх застосовують самостійно та які можна поділити на симпатичні засоби та замовляння, пошук порятунку за допомогою таємничих формул тощо. Ефективність симпатичних засобів ґрунтується на глибокій вірі в них недужих. Одні з цих засобів можуть застосовувати самі хворі або ж їхні близькі; наприклад: хворому, що страждає на печію, кажуть потримати у вустах срібну монету, ковтаючи при цьому слину; або хворому на кольки ставлять на пупець горщик із послідом (курячим або інших птахів), залитим гарячою водою; тим, хто потерпає на ячмінь, перев’язують червоною шовковою ниткою п’ятий палець на протилежній від ячменю руці тощо. Чаклунські або чародійські засоби зазвичай застосовують знахарі чи знахарки, тобто люди втаємничені. Один з таких засобів використовується для розпізнавання хвороби, другий — для ворожби над нею, а третій — для її лікування. Неодмінною складовою всіляких чародійських практик є вода. Вода обов’язково має бути «непочата». Зазвичай для таких цілей її беруть зранку, до сходу сонця, з криниці, з якої ніхто ще не набирав води; часом перед застосуванням її святять. За народними віруваннями, така вода є святою, незабрудненою і чистою, що дає здоров’я: земля натомість вважається грішною. Вода у всіх народів займає при чаруванні та лікуванні чільне місце. У індійців це — первістень життя; вона лікує хворе тіло й обмиває душу. Окрім води, знахарі у своїх практиках використовують вугілля, яйця; часом ножі, ложки, горщики з кашею тощо. …Прийшовши до хворого, знахар насамперед повинен з’ясувати причину хвороби: чи була вона наслана «поганою» людиною, чи це уроки, чи, може, «дання». Для цього знахар найчастіше вдається до такої практики: бере посуд з водою, вкидає в нього тричі по дев’ять вуглин; якщо всі вони потонуть, то це, безумовно, ознака того, що хворого зурочили. Для того, щоб переконатись, чи хворий помре, а чи подолає хворобу, баби качають яйце по його тілу, а потім дивляться через нього на світло. Якщо яйце потемніло, то з цього роблять висновок, що хворий помре, якщо ні — одужає. У деяких місцевостях знахарка, розбивши яйце, виливає його у воду, і з фігур, які на ній утворяться, ворожить, чи «йдеться про живучку, чи про вмирачку». (Пор. у словаків і хорватів. Pls. I. Стор. 139.) Серед чародійських практик, які застосовувались при лікуванні, наведу тут кілька. При хворобах кишківника (так звані «сояшниці») готували кашу і, супроводжуючи все спеціальними обрядами, виливали її на живіт хворого; при «волосу» у рані тримали над нею житнє колосся, поливаючи його водою: «волос» мав би від того виходити з рани, обплітаючись навколо колосся тощо. Є також інші практики, яких чародії уживають на шкоду іншим: наприклад, будуючи будинок, закладають його на нещастя, смерть чи хвороби мешканців; роблять так звані «закрутки» на хлібних полях на смерть хазяїна чи когось із його родини тощо. Замовляння або звертання за допомогою до таємничих формул у якості лікувального засобу часом вживають і самі хворі, але найчастіше це роблять «спеціалісти» — баби, які мають зв’язок із потаємним світом. Хвороби, які зазвичай лікуються містичними засобами, як правило, з’являються як наслідок впливу невідомих таємничих сил: уроків, насилання, підливання тощо. Багато замовлянь прив’язані до певного часу. Так, люди вірять, що існує певний зв'язок великої кількості хвороб та фазами місяця. Деякі хвороби — наприклад, зубний біль — замовляють на молодику, причому висуваються такі, майже неможливі, умови, щоб зуби у хворого боліли лише тоді, коли дуб в полі, небіжчик у труні та місяць зійшлися разом. Причому до місяця звертались із вельми проникливими словами: той, хто замовляв, просив у місяця забрати хворобу, називаючи його при цьому «князем», «королем» тощо. У самому характері замовлянь розрізняють два види. Один з них нагадує східноіндійські вірування та вживається при певних хворобах — наприклад, при рожі, плачу у дітей, уроках тощо, при яких хворобу відсилають туди, звідки вона прийшла: до вітрів, у ліси, поля, гори, долини, у воду та болота, а також на людей, котрі її наслали. Інші замовляння мають відбиток культури східновізантійської церкви та застосовуються при лікуванні жіночих хвороб, тремтінні тощо. Деякі з них носять характер молитов, змішаних із забобонними віруваннями, в яких знахар просить Бога, Богородицю або святих, щоб ті звільнили від хвороби «свого раба»; інші ж більше є релігійними легендами, значно видозміненими у вустах народу. У замовляннях надається магічного значення деяким числам, наприклад: 7, 27, 72, 77; при лікуванні також дотримуються певних формул. Коли говорять, наприклад, про те, що треба взяти зерна для якихось магічних практик, йдеться не про 9, а лише про «тричі по три»; замість 27 говорять про «3 рази по 9» тощо. До чародійських практик треба також віднести виписування хвороб, при яких одні носять, як при замовляннях, явно східний характер, а інші перемішані із залишками церковних вірувань. Для того, щоб розглянути усі зібрані відомості, що стосуються народних методів лікування, в даній роботі я дотримуватимусь поділу у відповідності із фізіологічним життям людини, починаючи від її народження і закінчуючи смертю. Ця робота складається із п’яти наступних розділів: 1) Акушерство і гінекологія. 2) Дитячі хвороби, які, згідно з народними віруваннями, поділяються на внутрішні та зовнішні. 3) Хвороби зрілого віку, щодо яких я дотримуюсь поділу попереднього розділу. 4). Гігієна людини. 5) Смерть. На початку кожного розділу читач знайде загальний погляд на викладені у ньому факти. Три перші розділи присвячені традиційній (типовій) медицині. Кожний із розділів поділяється на підрозділи, що об’єднують певні хвороби; деякі з них згруповані за паталого-анатомічними принципами; інші, де таке поєднання виявилось неможливим, упорядковані за принципом людських уявлень про них. При розгляді кожної окремо взятої хвороби наведена вся інформація, яку мені вдалось зібрати щодо її етіології, патології, профілактики, і, зрештою, лікування. Типові (традиційні) ліки поділено на: 1) Внутрішні а) Емпіричні (отримані емпіричним шляхом) — настоянки, відвари, порошки тощо; б) Побутові; 2) Зовнішні: примочки, компреси, натирання, обмивання та купелі, і нарешті, 4) Містичні засоби, до яких належать симпатичні засоби та замовляння. Розділ, що називається «Гігієна людини», поділяється на: 1) Типову гігієну, чи то забобони, що стосуються збереження здоров’я, звичаїв, ведення господарства, їжі, одягу тощо; і на 1) Природничі вірування, які певним чином пов’язані з лікуванням та містять певні забобони стосовно людей, тварин, рослин. Останній розділ, присвячений смерті людини, містить народні поняття, пов’язані із нею так само як і забобони щодо померлих. В кінці даної роботи розміщені три додатки: 1) Перелік рослин, які зустрічаються в даній праці; їх народні руські, ботанічні латинські та польські назви; 2) Народні руські, зоологічні латинські та польські назви тварин; 3) Назви хвороб та деякі терміни, які вживаються в народній медицині. РОЗДІЛ 1 Поліжництво та жіночі хвороби (Гінекологія) Для того, аби нам легше було розглянути відомості, що стосуються поліжництва та гінекології, почнемо нашу розповідь із опису фізіологічного розвитку жінки, а тоді перейдемо до поліжництва та жіночих хвороб загалом. Саме з цієї причини наш розділ мітить вісім глав. До першої з них, вступної, включимо відомості про менструювання та хвороби, пов’язані з ним. Дівчина, у якої почалися місячні, стає, на загальну думку, дорослою і перетворюється з дитини на жінку. Менструювання, однак, вважають за ознаку первородного гріха, з яким народжується кожна жінка. Повідають, ніби був колись час, коли жіноцтво було вільне від нього, а тепер тільки час клімактеричний є благословенним, коли змивається гріх, і жінка повертається до первісного (чистого. — Л.М.) стану. Для того, аби унормувати часті і надто інтенсивні виділення, вживають затримуючих засобів, переважно це емпіричні засоби, в тому числі і домашнього приготування, але вживають їх зазвичай лише за нагальною потребою. Народна медицина звертає на це увагу менше, ніж на затримку місячних, особливо, якщо йдеться про підозру на вагітність у дівчини. У такому випадку вона звертається по допомогу до бабів та знахарок, які володіють часто цілим арсеналом емпіричних засобів, переважно побутових та рослинних, які застосовують для видалення плода, при тім певну роль відводиться і містичним засобам. До другої глави включено засоби для збудження статевого потягу. Із настанням статевої зрілості представники обох статей шукають способу зближення. Але через те, що статевий вибір залежить переважно більше від чоловіка, аніж від жінки, яка при цім змушена відігравати пасивну роль, то жінки намагаються найрізноманітнішими способами привабити чоловіків. Завдяки своїй багатій уяві намагаються вони побачити в навколишній природі, тваринах, рослинах, в хатньому побуті якісь знаки, що за ними вони могли б щось дізнатися про своє майбутнє кохання, іноді для того, аби дізнатися про майбутнє, застосовують найрізноманітніші види ворожби. Вірять також, що є способи, завдяки яким можна викликати до себе кохання іншої особи чи її ненависть. Ті з них, яким не щастить у коханні, які не можуть добитися взаємності у коханні жодним зі звичних способів, застосовують чарівні засоби для своїх коханих або ненависних обранців. Всі ці засоби переважно симпатичні. Вірять також у те, що існують трави, які, будучи внесеними до хати подружжя, можуть розлучити навіть найміцнішу пару, і є трави, що мають протилежну властивість — можуть помирити ворогуючих чи повернути коханого з навіть з найбільшої віддалі. Люди, які через уречення чи через вік утратили можливість віддаватися тілесним насолодам, шукають можливості повернути її за допомогою містичних засобів. До наступної глави увійшли перекази, що стосуються запліднення. Часто жінки, що перебувають у недозволених стосунках з чоловіками і, боячись завагітніти, уживають найрізноманітніших засобів, аби цьому запобігти. А ті жінки, що не можуть мати дітей, застосовують емпіричні, а ще більше — містичні засоби, що, однак, дуже рідко допомагають. Четверта глава цього розділу містить інформацію з фізіології та гігієни вагітності, вірування щодо розпізнавання вагітності, які базуються переважно на відомостях зі стародавньої та емпіричної медицини, а також все, що стосується фізіології запліднення. Тут можна також знайти пояснення причин вагітності та різноманітні відомості щодо інтимного життя, а також перестороги, що стосуються вагітності: що потрібно робити, аби вагітна могла щасливо доносити і народити здорову дитину. Ці перестороги переважно пояснюють значення деяких звичаїв стосовно поведінки вагітної, впливу на плід задивляння, перестраху матері тощо. П’ята глава розглядає самі пологи, що займає найбільшу частину цього розділу. Тут можна знайти інформацію про те, як має поводитися поліжниця, про засоби для зменшення болю і видалення плоду, як емпіричні, побутові, внутрішні і зовнішні, так і містичні: симпатичні засоби та замовляння. Якщо ці засоби не допомагають, часом застосовують і фізичні способи видалення плода, що, на жаль, часто завершується смертю дитини, а часом і матері, але завжди, як правило, стає причиною якоїсь хвороби останньої. При неправильному положенні плода баби-пупорізки чинять різноманітні дії як з поліжницею, так і з дитям. Під час видалення посліду застосовують також певні oбряди і практики, так само як і тоді, коли послід сам не відходить. Дитяче місце ховають ТУТ ТРЕБА УТОЧНИТИ: ховають у сенсі закопують (в хаті, у дворі), або десь ховають... Тут, вочевидь, закопують... – О.Б., гадаючи, що воно слугує власникові талісманом доти, доки він не стане дорослим. У патологічних випадках, якщо послід сам не відходить, дають хворим внутрішньо різноманітні ліки, сильно тягнуть за пуповину, прив’язують до неї різні тягарі, застосовують замовляння тощо. Видалене дитяче місце слугує також предметом для ворожби про кількість наступних пологів у поліжниці. Післяпологовий період триває від трьох до шести тижнів залежно від місцевості. Упродовж цього часу її називають «породілля» і вона мусить дотримуватися певних загальноприйнятих звичаїв, що мають на меті зберегти її здоров’я, і, водночас, до неї застосовують певні практики, які сприяють усуненню ускладнень, що з’явились під час чи після пологів. Такими практиками є встановлення на живіт горщика і втягування у нього нутрощів, підвішування поліжниці за ноги тощо. Для примноження кількості молока у молодої матері внутрішньо зазвичай вживають як емпіричні, так і домашні та містичні засоби. Для зменшення кількості молока або повної втрати лактації, застосовують ліки зовнішні, домашнього приготування. У шостій главі ми помістили інформацію про гігієну та дієтику новонароджених, повір’я та звичаї, пов’язані з ними, купелі, повивання, годування, колисання, ворожба щодо новонароджених, уречення їх, порятунок новонароджених, що мають вигляд померлих, за допомогою вдмухування повітря, завдавання їм болю, колисання, крику над вухом, підкурюванням, сколюванням голкою, кликанням на ім’я. Міститься тут також інформація про лікувальні засоби від поширених серед немовлят хвороб: «здушення в грудях», «западання піднебіння», «задертя носа», «приростання язика», закреп, затримання сечопускання і попрілості тіла. Наприкінці цього розділу додали ми дещо з повір’їв, що стосуються хрещення, яке, на думку людей, є, так би мовити, переходом від віку немовляти до віку дитини. У наступному розділі містяться відомості про пологові хвороби, котрі люди рідко розрізняють, бо кожна гарячка, що трапляється після пологів, називається просто «гарячка». До ряду цих хвороб зарахували також хвороби сосків та тріщини на грудях, котрі лікують переважно зовнішніми засобами, а тріщини ще й замовляннями. До низки власне жіночих хвороб, котрі розглянемо в останній главі цього розділу, зачислимо молочницю, симптомом якої є білі виділення, які лікують переважно прийомом внутрішньо відварів трав, опущення матки «ураз», який вважається дуже поширеною серед людей хворобою, і лікують її переважно ліками зовнішнього застосування та лікувальними замовляннями й спеціальними кільцями, уживаними при опущенні і випаданні матки, що дуже нагадують лікарські кільця, лише змодифіковані так, як це властиво для простих людей. Під загальною назвою жіночих хвороб люди розуміють і всякі інші хвороби, котрих окремо не виділяють, а причиною їх появи є порушення функцій статевих органів, як, наприклад, запалення матки, кровотечі тощо. Лікують їх, вживаючи внутрішньо ліки рослинного походження, а зовнішньо застосовують натирання, підкурювання, купелі, також звертаються до замовляння13. а) Менструювання та хвороби з ним пов’язані Менструювання («кошуля», «сорочка»), на думку мешканців Русі, з’являється у дівчат на тринадцятому році життя, а часто і значно пізніше. Ранішу чи пізнішу появу місячних пов’язують із особливістю фізіології тих чи інших родин. Досвідчені жінки, коли хочуть знати, коли у дівчинки почнуться місячні, випитують, у якому віці це вперше трапилось у її матері, бабці, тіток і сестер і з того роблять відповідний висновок. Ще у стародавні часи слов’яни вшановували місяць як божество жінок на тих підставах, як вважає Забєлін (стр. 294), що вірили у зв’язок змін місячних фаз із менструюванням жінок. Відголоски цього збереглися у вірі в зв’язок місяця і з іншими хворобами, такими, наприклад, як збурення глистів на молодику. Вірять, що фаза місяця впливає на час менструювання, котре нібито у більшої частини жінок починається на молодику. Так само і кровотечі найчастіше трапляються на молодику (скрізь на Україні). Замовляння від багатьох хвороб, а особливо від зубного болю, переважно радять теж робити на молодику. Про причину появи менструювання серед людей на Україні розказують таку релігійну легенду: до народження Христа жінки не мали щомісячних виділень, лише післяродові. Зміна сталася тоді, коли Пречиста Діва породила Христа і наказала служниці, аби та кинула її сорочку, забруднену кров’ю, до річки, при тім важливо було не розвивати і не дивитись на неї. Служниця не послухала її, і це стало причиною того, що Пречиста Діва у гніві наказала, аби відтоді цілий рід жіночий щомісяця відбував очищення, а від того і саме воно отримало назву «сорочка» («кошуля») (Ольховець, Звенигор. пов.). Надмірна робота, змерзання, інтенсивна ходьба під час місячних є причиною менструальних порушень, таких, як надмірні кровотечі або ж їх затримання. Стримувати місячні не годиться, хіба у надзвичайних випадках, коли це може бути початком якоїсь гінекологічної хвороби. Надмірні періодичні виділення у жінок, на думку українців, є наслідком того, що дві жінки перуть разом свої сорочки, що зоветься «зопранням», і це обов’язково мусить одній із них зашкодити. Засобом зарадити цьому є наступна маніпуляція. Воду, в якій випрано жіночу сорочку, забруднену менструальною кров’ю, вливають до корита, ставлять його на порозі хати, з обох сторін порога ставлять по горщику. Сама хвора сідає на порозі таким чином, щоб її права нога була в хаті, і, відміряючи ложкою воду з корита, вливає одну ложку в горщик, який стоїть у хаті, а дві ложки — в горня, що стоїть зовні. Відміряючи воду, примовляють: «Оце тобі, а оце мені». Загалом вливають у горщик, що стоїть у хаті, 9, а в той, що за хатою — 18 ложок. Перший горщик із водою закопують під хатнім порогом, а другий виносять в садок і закопують під вишнею, мовлячи: «Тоді до тебе другий раз буду нести, коли будеш цвісти». Це вважалося дуже помічним засобом (Ольховець, Звенигор. пов.). На Волині жінка, що має надто інтенсивні місячні, так само полоще у воді свою закривавлену кошулю і воду ту черпає чоловіковою, батьковою або братовою ложкою, і переливає почергово до двох наготовлених посудин, з котрих одна стоїть у хаті, а друга — в сінях за порогом. Вливаючи до першої посудини, казала: «То моє», а вливаючи до другого: «То чуже». Закінчивши це переливання, вона забирає обидві посудини і своє виливає на воду, а чуже закопує в землю. (Юрківщина, Звягельський пов.)14. Після прання своєї закривавленої місячними виділеннями білизни жінки зазвичай виливають воду у кут за хатньою стіною, аби запобігти тому, щоб інша жінка випадково не наступила і через те не отримала кровотечі. Якщо в хаті є кілька жінок, то вони не повинні прати своєї білизни разом, інакше місячні від усіх перейдуть на одну. Аби цього не трапилося, радять при лугуванні та кип’ятінні хатної білизни жіночі сорочки перекладати чоловічими штанами (Лисянка, Звенигор. пов., Юрківщина, Звяг. пов.)15. Швидше за все подібні вірування існують і у великоросів, котрі наведемо тут для прикладу. За інформацією, наданою А. Погрузовим редакції російської «Медицини» у Моленковському пов. (Володимирська губ.) і в Ардатовському (Нижегородська губ.), серед знахарок поширене переконання, що кровотечі у жінок бувають через те, що вони під час місячних переступають через менструальні виділення іншої жінки. Для того, аби зупинити кровотечу, радять «зробити відлив», тобто під час прання закривавленої білизни у кориті відливати з нього по три рази воду долонею вправо та вліво зі словами: «Ты, чужая, иди налево, а ты, моя, направо»16. Оточуючі остерігаються довіряти менструюючим жінкам деякі господарські роботи, вважаючи, що жінка на цей час стає нечистою. А саме: не повинна вона ані сіяти, ані збирати достиглих плодів, таких, наприклад, як огірки, картопля, яблука, бо тоді ніщо не вродить, або все буде псуватися і гнити. Не повинна вона переступати через жодне живе створіння: через дітей, собак, телят і под., бо ті не будуть рости (скрізь)17. Є багато лікарських засобів, які баби застосовують від хвороб, що мають зв’язок із менструюванням. З них наводимо тут лише невелику частину, вони переважно мають відношення до світу рослин і особливо часто — до рослин, квіти або ягоди яких мають червоний колір, очевидно, через аналогію з кольором менструальної крові, на що звертали також увагу інші автори. Менше є серед ліків засобів симпатичних, а очевидний брак відчувається всіляких замовлянь і заклинань, що можна вважати за характерну рису народного лікування подібних порушень, з чого Деміч18 робить висновок, що це явище не вважається таким, що походить від нечистих сил, чарів і подібних уявних причин, і тому люди лікують їх звичайними ліками, а не містичними, як наприклад, замовляння, закляття тощо. § 1. Засоби від надмірних менструальних виділень При надто сильних місячних виділень радять пити відвари 1) Материнки (Звенигор.)19, 2) Пасльону (Звеногор), 3) Васильків (Тараща)20, 4) Старини (Рижанівка), 5) Кореню валер’яни лікарської (Вільшана, пов. Звенигор. пов.), 6) П’ють також шафран із відваром наструганої кори семи молодих вишневих прутиків, які обов’язково потрібно стругати згори вниз. Для викликання місячних вживають того самого засобу з тою лише різницею, що настругують вишневу кору знизу вверх (скрізь)21, 7) У Воронезькій губернії зрізають ножем згори вниз або знизу вгору кущик полину, залежно від того, хочуть зупинити чи стимулювати місячні22; 8) Насіння капусти (Ушицький пов.). Приймають внутрішньо: 1) Порошок перепаленого галуну (Лисянка, Звенигородський пов.), 2) Нашкрябаний сургуч у горілці (Рижанівка, Лисянка, Іскрина, Звенигородський пов.), 3) Відвар зі стружок, нашкрябаних у криниці з цямрин, покритих водою або зі стружок заставок водяного млина (Юрківщина)23, 4) У Водяниках (Звенигородський пов.) і в Кам’янецькому повіті звертають увагу на те, як вони були настругані. Для стримування кровотечі вони мають бути наструганими знизу вгору, а для посилення — у протилежному напрямку, 5) Обрізані з кінця рушника клаптики спалюють на вугілля і дають випити у воді (Водяники, Звенигород. пов.), 6) Качиний пух, взятий з-під правого крила, спалюють на розжареному обусі сокири і дають пити тричі на день (Кам’янецький пов.), 7) Якщо причиною кровотечі є «зіпрання», то хвора жінка повинна піти до другої і, розказавши їй про свою біду, зварити куряче яйце, а тоді розрізати його навпіл, тоді вони мають піти і з’їсти його разом над річкою. Жінка, яка навмисне спричинила у другої кровотечу, не погодиться на такі дії. У такому випадку потрібно загорнути яйце в сорочку, заплямлену кров’ю, покласти все це в горщик і, наливши води, поставити на вогонь. Зварене яйце почистити, одну половину його з’їсти, а другу перекинути через хату (Кам’янецький пов.). Із ліків тваринного походження внутрішньо дають: 1) Попіл зі спалених людських кісток у вині або з відваром древ’янки (Звенигород.), 2) Беруть горобиний послід (у кількості тричі по дев’ять) і, стерши на порошок, випивають24, 3) П’ють висушені і стерті на порошок червоні шкірки з гусячих ніг (Вільшана, повіт Звіногр). Прикладають до соромних губів оцет з водою (скрізь) або радять парити ноги в гарячій воді (Звенигород.)25. При значніших місячних кровотечах жінки на Волині вирізають невеликий клапоть із подолу сорочки, яку носять під час місячних і, викрутивши дірку зі самого споду у дверях, вкладають клаптик сорочки і забивають дерев’яним кілочком (Юрківщина, Звяг. пов.)26 або забивають кілочком клаптик сорочки, забрудненої місячними очищеннями, в землю у лісі (Водяки, Звенигор. пов.). § 2. Засоби для стимулювання місячних під час їх затримки Усі засоби, зібрані у цьому розділі, мусять мати дію, подібну до дії засобів, про які йтиме мова у наступному параграфі (§ 3), проте діють вони більш м’яко, ніж ті, про які мова піде пізніше, оскільки тут йдеться лише про стимулювання місячних, а там — про абортивні засоби. Хоча люди їх не дуже розрізняють, існує, однак, думка, що потрібно застосовувати слабші засоби для того, аби викликати місячні у перші тижні або місяці затримки, аніж пізніше, так само викидень на початках вагітності вважається менш небезпечним для здоров’я жінки, ніж на пізніших термінах. Для викликання місячних під час їх затримки п’ють відвари 1) Звичайної ромашки (скрізь)27, 2) Васильків (Вільшана, пов. Звенигор.), 3) Кривавника (Полтав.)28, 4 ) Любистку (Лисянка, Звенигор. пов.), 5) Звіробою (Вільшана, Звенигород. пов.)29, 6 ) Бедринцю, також кладуть із нього припарки на живіт разом із бузком (Полт. губ.)30, 7) Пижма (скрізь)31, 8) Чорнобилю (скрізь)32, 9) Стальника польового, з котрого також роблять припарки (Потав)33, 10) Живокосту34, 11) Дикого часнику (Звенигор.), 12) Гречки (Лисянка, Звенигород. пов., Нова Ушиця і скрізь). Вживають також внутрішньо: 13) По кільканадцять крапель скипидару у міцному настої чорнобилю (Звіногр)35, а у Східній Галичині скипидар п’ють із молоком або вином по півкварти і, лігши в ліжко, добре вкриваються36, 14) Дають щоденно пити по чотири склянки настою, що складається з таких трав: чорнобилю, козачого ялівцю, чебрецю, полину гіркого, майорану, розмарину, материнки звичайної, лепехи, тисячолисника, аптечної ромашки, кореня переступню (Вільшана) 37, 15) Настій рослини «Петрів хрест» на воді або на горілці п’ють по кілька чарочок на день (Київ)38, 16) Настій кореня півонії на горілці39. З цією ж ціллю дівчата їдять: 1) Насіння кропиви звичайної (Полт.)40, 2) Хрін (Звенигород., Збараж), 3) Жидівки вживають цибулю, зварену в оцті (Звенигор.), 4) Сиру моркву41. П’ють: 1) Сік зі свіжої кропиви42, 2) Воду, у якій полоскали пшоно (Юрківщина, Звягельський пов.)43, 3) Мило, розпущене у воді (Нова Ушиця), 4) Стерті на порошок коралі (Рижанівка, Звенигород. пов.), 5) Попіл зі спаленого старого сита (Рижанівка). § 3. Абортивні засоби Для того, аби заподіяти собі «викидень», скрізь дівчата на початках вагітності застосовують засоби, про які йшла мова у попередньому розділі. Коли ці засоби не допомагають, то застосовують ті, що ми наводимо у цьому розділі, як такі, що вважаються більш ефективними. Щодо внутрішніх ліків, то п’ють відвари: 1) Розмарину (Східна Галичина)44, 2) Тої45, 3) Перстачу гусячого (Східна Галичина)46, 4) Барвінку (Юрківщина)47, 5) Цвіту чорної троянди (Звенигород, Лисянка), 6) Вовчої ягоди (Звенигород, Буковина, Залеське під Яновом)48, 7) Ягід або зілля омели, 8) Кореня лепехи (Бібрка, Східна Галичина)49, 9) Живокосту з настоєм на горілці та полій-зілля (Полт.)50, 10) Ялівцю козачого, зілля якого також вкладають всередину (Лисянка, Звенигор., Пеніни, Східна Галичина)51, 11) Висушеного зілля «Подвигник чоловічий» (Полт)52, 12) Шафрану, від якого втрачена дитина матиме жовтуху і швидко помре (Лисянка, Звенигород.), 13) Відвару ярого жита тричі по чарці (Ольховець, Звенигород.), 14) Цвіту житнього (Лисянка)53, 15) Ріжків житніх (скрізь). Їдять по 9 житніх ріжків, гадаючи, що саме в такій кількості вони можуть викликати викидень (Звенигород., Юрківщина)54. Із побутових абортивних засобів, які завжди у великій кількості під руками, наведемо тут тільки декілька із найпоширеніших: 1) Дівчата ковтають натуральні перлини, які зазвичай купують у жидів за великі гроші, однак умовою є те, що перлина обов’язково має бути пласкою (Рижанівка, Звенигород. пов.), 2) Дівчата випивають по кілька склянок розпущеного у воді мила, від чого дістають пронос, а після цього у них трапляється викидень (Лисянка), 3) Сівши на хатньому порозі, їдять із медом свіжу хлібину, гарячу, щойно вийняту з печі, яка, до того ж, була вироблена першою. Викидень від цього має наступити дуже швидко (Звенигород.). До зовнішніх засобів належать усілякі надмірні рухи, біг, крик, биття руками по животі, стрибки та інше, що дівчата роблять у подібних випадках. Вкинувши також до палаючої горілки шкаралупу з яєць і дві цибулини, стають над ними. Аби позбутися плода, вживають також симпатичних заходів: опівночі виходять на роздоріжжя і там тричі промовляють якесь невідоме замовляння (Рижанівка). б) Засоби викликання статевого потягу Звернемо тут також увагу на різноманітні повір’я, пов’язані з коханням, та способи, що мають на меті допомогти зблизитися двом особам, в результаті чого має наступити запліднення. Вірування та повір’я щодо цього можна поділити на два розділи: А) Любовна ворожба, в свою чергу, поділяється на а) принагідну і б) попередньо сплановану, навмисну; і Б) Способи викликання кохання або ненависті між двома особами. § 1 Любовна ворожба а) Принагідна любовна ворожба Вірять: 1) Якщо дівчина навесні вперше побачить пару сойок (Остриня, Східна Галичина)55 або лелек (Юрківщина)56, то це віщує їй заміжжя, якщо побачить самотнього лелеку, то зостанеться дівчиною ще упродовж року (Східна Галичина)57, 2) Якщо дівчина має бородавку над устами (її називають теж «вабик»), то може звабити багатьох чоловіків (Звенигор., Збараж.), 3) Коли, звертаючись до когось, скажуть ім’я іншої особи, а не тієї, до котрої мовлять, то, кажуть, згадав той, чиє ім’я назвали (скрізь), 4) Того, хто їсть самі лише скоринки з хліба, будуть любити дівчата (Тернопіль), 5) Мірт, що квітне в домі, де живуть дівчата, віщує весілля (Галицьке Поділля), 6) Кипарис, який тримають в домі, має розлучити подружжя (Дев’ятники, Східна Галичина)58, 7) Якщо закохані обміняються хрестиками на згадку, то разом вже не будуть (Збараж, Залужжя), 8) Пес, що гавкає грубим голосом, віщує дівчині, що вона буде мати старого чоловіка, тонким — молодого, хрипкий — що буде замужем за старим та хрипким. У якій стороні пес гавкає, в ту сторону дівчина піде заміж; якщо гавкіт долинає здалека, то піде далеко, якщо близько — то неподалік (Нова Ушиця). б) Попередньо спланована, навмисна любовна ворожба Існують передбачення та ворожіння, до яких дівчата звертаються упродовж року і такі, котрі практикують тільки у певні дні року. Ворожіння, які можна практикувати у будь-які дні: 1) Дівчата і хлопці, які хочуть створити сім’ї, вкладають собі у волосся цвіт чистецю (Галицьке Поділля), 2) Дівчата, які хочуть знати, чи їх хлопці кохають, роблять клубочки з волокон льону або конопель і, запаливши їх, підкидають догори. Якщо палаючий клубочок летить догори, то це одначає відповідь «так» на поставлене питання, коли падає додолу, то «ні»(Рижанівка)59, 3) Побачивши вперше новий місяць, дівчина бере трохи землі з-під п’яти лівої ноги, зав’язує у вузлик і носить на грудях під сорочкою, а коли лягає спати, кладе той вузлик під подушку, гадаючи, що внаслідок усіх проведених маніпуляцій вночі їй має наснитися коханий або майбутній чоловік (Юрківщина)60, 4) Під час цвітіння жита дівчата шукають пару колосків, які зрослися між собою і, зірвавши, носять їх при собі разом зі скибкою хліба, відрізаною від цілого буханця, а поклавши одне і інше на ніч під подушку, з того, що їм насниться, ворожать про своє майбутнє (Юрківщина)61, 5) Дівчина, яка хоче знати, хто її кохає, кидає зернятка із яблука до гарячої печі і почергово називає імена знайомих їй чоловіків, а при називанні якого імені зернятко лусне, то той її кохає (Нова Ушиця), 6) Коли дівчина лущить горох і знайде у стручку 9 зернят, повинна покласти стручок на порозі і хто перший переступить через нього, буде її «судженим» (там само), 7) Якщо при столі трапиться незаміжній жінці і нежонатому чоловікові зайняти місця між подружжям (тобто між чоловіком і дружиною), то це означає, що у цім році вони обов’язково одружаться (там само), 8) Зав’язують дівчині очі, ставлять навпроти неї діжку, і коли дівчина піде просто до діжки, то вийде заміж в цьому році (там само), 9) Ставлять колос збіжжя у дворі і в яку сторону його нахилить вітер, то з тієї сторони прибуде коханий (Звенигород.), 10) Дівчата посипають поріг попелом черевики і ставлять їх під ліжко. На чиїх черевиках вранці виявиться більше попелу, то та вийде заміж. (Нова Ушиця), 11) Дівчата кладуть перстеник у склянку з водою, яку, ідучи спати, виставляють на мороз, а з того, що буде вранці, ворожать собі так: вода, що замерзла горбиками, означає синів, ямками — дочок, гладенька поверхня замерзлої води означає безпліддя (там само), 12) Беруть три прутики з мітли і змітають сміття від порога до середини кімнати, роблять так тричі, і тоді суджений має показатися (там само), 13) Коли молоді кохаються і хочуть знати, чи поберуться, то дівчина, випікаючи хліб, виробляє два буханці, намагаючись їх виробити однаковими. Коли саджає їх до печі, позначає одного на хлопця, а іншого — на себе. Коли «хлопцева» хлібина виросте значно більшою за «дівочу», то неодмінно поберуться (Юрківщина, Звягельський пов.)62, 14) Вивішують за вікно рушник зі словами: «Суджений, прийди та утрися». Якщо рушник зволожиться, то дівчина незабаром вийде заміж і навпаки (Нова Ушиця), 15) Кілька дівчат стають за воротами, аби подивитися, з якої сторони віє вітер і кидають проти нього снігом. Якщо сніг упаде швидко, то так само швидко дівчина вийде заміж, а всі перепони будуть усунуті (там само), 27) Беруть сіль, вугілля і «печину», тобто перепалене отинькування печі, ставлять сіль навпроти хліба, а вугілля навпроти печини і встромляють голку в хліб. Взявши нитку, тримають навпроти чола і кажуть: «Хліб, сіль, вуголь та печина, скажіть правду, куда стане качаться хліб з голкою», якщо в сторону хліба і солі, то добре, якщо в сторону «печини», то погано (там само), 28) Окраєць житнього хліба, шматок деревини і очіпок накривають горщиком зі словами: «Чому бути, того не минувати». Після того закривають очі, підносять горщик і виймають першу річ, що трапиться під руку. Дерево означає труну, тобто смерть, хліб — дівування, а очіпок — заміжжя (там само), 29) Засватана дівчина, яка бажає довідатись про те, яка доля її чекає після одруження, ложкою, призначеною на весілля для нареченого, відміряє дев’ять ложок води, а через кілька днів дивиться: якщо тієї води убуде, то це віщує злу долю, а коли прибуде — щастя (Юрківщина, Звягельський пов.)63, 30) Встромляють у кролячу лапку дев’ять шпильок і кладуть на ніч під подушку, сподіваючись, що насниться наречений (Нова Ушиця). 31) Дівчина, лягаючи спати, каже: «Ідуть з вівторком середа, з четвергом п’ятниця з суботою???ЩОСЬ ПРОПУЩЕНО, а ти, воскресеннє, скажи мені, хто мій суджений», і той вночі має наснитися (там само), 32) Роблять ніби міст зі спиць і кладуть його собі під голову на ніч зі словами: «Хто мій суджений, той мене переведе через міст», і той має присниться (там само), 33) Увечері їдять оселедці або іншу рибу, а лягаючи спати, кажуть: «Хто мій суджений, той мене напоїть». Вірять, що він має наснитися (там само), 34) Ідучи спати, кусають зубами ріжок подушки зі словами: «Їден ангел скаже, другий укаже, а третій поцілує», гадаючи, що той має наснитися (Звенигор.), 35) Розбирають на зубці голівку часнику, з’їдають її на ніч, а лягаючи спати, кажуть: «Суджений, подай води напитися», і тоді має вночі з’явитися суджений, 36) Чоловіки, лягаючи спати, не знімають взуття із правої ноги і кажуть: «Суджена моя, прийди до мене, здойми чобіт з мене» (там само), 37) Кладуть під подушку чотири карти: королі або дами, загадавши собі на них конкретних осіб, а той з них, хто судився, має наснитися (Нова Ушиця), 38) Коли хтось чхне вперше, повинен послинити пальця і провести по віях. Коли на пальці залишиться війка, то це означає, що згадала його мила серцю особа, а коли знову повторить цю маніпуляцію і вже війки не витягне, то це буде підтвердженням першому, коли ж і вдруге на пальці виявиться війка, то є сумнів, чи це саме та кохана особа згадала. Припускають, що ні (Залужжя, Юрківщина, Звягельський пов.)64, 39) Є ще так званий спосіб «кликать на судженого». Оповідають, що одна дівчина, яка бачила, що літа її минають, а заміж ніхто не бере, удалась по допомогу до баби-знахарки, яка за певну платню погодилась ужити своїх таємничих чарів і замовлянь. До хати вповзла велика жаба. Після проведення різноманітних обрядів звернулася баба до дівчини, мовлячи: «Бачиш, твій суджений — жонатий, а дружина у нього зараз вагітна. Якщо хочеш взяти гріх на душу, то я готова тобі допомогти». Після того, як дівчина погодилась на те, баба убила жабу, а вагітна жінка, про яку вона говорила, умерла. З оповіді цієї невідомо, однак, кого власне забила баба, жінку чи жабу. А пізніше умерла дочка тієї баби, що те поробила, а зять одружився з дією дівчиною, що прийшла до неї по допомогу. (Нова Ушиця), 40) Ворожать також на так званому «люстерку». На кільці з соломинки розтягують тонкою плівкою слину, а тоді обережно капають на неї трішки соку із рослини «гладишника». З фігури, яка утвориться при розпливанні краплинки, роблять висновки про майбутнє (Юрківщина)65. Поміж дівчатами шляхетського походження на Русі дуже розповсюджені ворожіння на квітах, яких кілька прикладів тут наводимо. Найчастіше обривають пелюстки хризантеми, приказуючи наведені нижче слова, і на яке слово припаде остання пелюстка, то так до неї ставиться той, на кого дівчина ворожить: «Кохає, не кохає, сердечно, статечно, дуже мало, зовсім не кохає» (скрізь)66. Беруть яку-небудь квітку і, обриваючи з неї пелюстки, приказують за кожною із них: «Кохає, трохи, шанує, любить, не хоче, жартує» (скрізь) або ще так: «В голові, в мові, в мислі, в серці, на рушнику». В о р о ж і н н я, які п р а к т и к у в а л и у п е в н і д н і р о к у: До ряду тих днів, до яких на Русі дівчата прив’язують певні ворожіння, належать: усі святочні дні, а особливо переддень і сам день святого Івана Івана Купала), переддень Трьох Королів (Багатий або Щедрий вечір (5 січня), скрізь на Русі практикують також ворожіння у день святої Катерини (25 листопада) і святого Андрія(30 листопада). Зазвичай у святочні дні дівчата ходять увечері підглядати під чужі вікна і якщо застануть у хаті людей, які сидять тихо, це означає, що у родині все буде спокійно, якщо видно голови людей, які вечеряють, то в заміжжі проживуть довго, а коли ні — швидко помруть. Щедра вечеря віщує багатство після одруження, а скромна — убогість. Коли люди їдять хліб із сіллю або п’ють воду, то чоловік буде пияком. Якщо дівчата скажуть: «Суджений, іди до вікна», а хтось у тій хвилі прийде, то дівчата, які підслуховують під вікном, швидко повиходять заміж (Нова Ушиця). Дівчата, які хочуть швидше вийти заміж, напередодні дня святого Івана вкладають зілля в стріху своєї хати, хоча люди кажуть, що це не дуже добре, бо ціллю цих дій є «віддатися» нечистій силі. У сам день святого Івана дівчата, задумавши здійснити любовне ворожіння, кидають вінки із трав на біжучу воду, і якщо вінки зійдуться докупи, то це означає, що задумане здійсниться, якщо ні — навпаки (скрізь на Русі і у всіх західних слов’ян). Того ж дня увечері, розпаливши вогнище поблизу водойми, стрибають через нього і якщо перестрибнути вдалося, то це добрий знак, а коли ні — то навпаки (Україна). На Багатий вечір (переддень Трьох королів) виходить дівка з ячною кашею на подвір’я і гукає: «Вийшла з лемішкою, чиєю буду невісткою? Доле! Гу!» І звідки одізветься голос, то в ту сторону та, що ворожить, піде заміж (Юрківщина)67. Якщо на свято Катерини або Андрія присниться дівчині хлопець або навпаки, то до року поберуться (Львів). У день святої Катерини дівчата ворожать у такий спосіб: зрізавши молоді вишневі гілочки, ставлять їх у посудину з водою і тримають аж до Різдва. Коли на них розцвітуть квіточки у переддень Різдва, то дівчина у запусти піде заміж (Юрківщина)68. Увечері на свято Андрія існує на Русі поширений звичай лити олово або віск на воду, при чому утворюються розмаїті фігури, з яких ворожать про майбутнє, чекаючи на здійснення ворожби упродовж цілого року. У Юрківщині найзвичнішим ворожінням того дня є так звана «калита» і «балабушки», ворожіння за допомогою черевиків, розтопленого воску тощо69. Того ж дня дівка стає з кашею на воротях і кричить: «Сужений, навіжений, ходи їсти кашу!» Часом хтось їй відповідає: «Іду, іду» або злий дух покажеться у подобі її майбутнього чоловіка (Юрківщина)70. На Україні дівчата ввечері у день св. Андрія бігають до кошари і, не дивлячись, хапають якусь вівцю за статеві органи. Коли трапиться самець, то вийде заміж, а коли самка — то не вийде. (Рижанівка, Звенигор. пов., Букрин, Канівського пов. Васильків, Василів, Перегонівка Васильківського пов.). Того ж дня дівчата хапаються рукою за кілок у плоті, і лічать від нього кілки аж до кінця плоту. Якщо кількість кілочків виявиться парною, то дівчина вийде заміж, а коли навпаки — то ні. (Рижанівка, Лисянка, Букрин, Півце Канівського пов.). З тією ж метою дівчина ввечері йде у якесь глухе місце і викликає тричі: «Доле, доле моя судженая і несудженая, прошу тебе іти до мене вечеряти». Це сказавши, дівчина посипає землю якою-небуть кашею і біжить додому. Молодь, збиткуючись, часто ховається десь поблизу і тихенько відповідає: «Я для тебе і для твоєї хати хочу на......., почекай, штани підв’яжу, то тоди прибіжу» (Рижанівка, Півце, Канівський пов.)71. Окрім того є звичай на Русі, коли в ввечері у день святої Катерини або святого Андрія хлопець запитує про ім’я першої зустрічної дівчини, а дівчина — хлопця і яку відповідь почує, то так буде звати їх майбутніх суджених. § 2. Способи викликання кохання або ненависті поміж представниками різних статей Ворожіння на кохання більш притаманні представницям жіночої статі, бо в коханні право вибору більше належить чоловікові. Жінка у цьому відіграє другорядну роль, тому шукає засобів, аби наблизити до себе чоловіка, який їй подобається, робить все, щоб він більше звертав увагу на неї, аніж на інших. Для викликання кохання уживають найрізноманітніших засобів. 1) Рослина тирлич, яку носять у кишені, нібито має силу привертати увагу людей до того, хто її носить. Треба тільки зривати її на молодику, мовлячи чотири рази: «Тирлич, приклич» (Звенигородка)72. Готують відвар із цього зілля в суботу і обмиваються ним зі словами: «Тирлич, тирлич, сім хлопців приклич» (Нова Ушиця). Особливо тирлич допомагає від «перелесника», тобто духа-звабника, коли він літає на інтимні побачення до жінки. Варто сказати, що жінки найчастіше бувають потяті «нечистою силою» в церкві під час відправи; попові вона не шкодить, бо він має засоби для того, аби її відігнати, наприклад, різні святощі, а страждають від неї тільки прості смертні і то переважно жінки. Про жінку, у котрої заводиться дух-звабник, повідають, що вона «припестила перелесника». За життя він відзначався тим, що мав величезний живіт, а після смерті стає таким чорним, що про нього кажуть, що він такий, ніби «смолу жене» (Тальне, Уманський пов.). Відваром тирличу і тої обливають хату і подвір’я там, де мешкає така хвора. Самі ж ці рослини повинна вона носити завжди при собі. Змій-звабник, що завдає жінці шкоди, після цієї процедури втікає від неї, бурмочучи собі під ніс: «Коли б не тирлич, був би я твій панич, а коли б не тоя, була б ти моя»73. Відваром тирличу дівчата миються, аби швидше вийти заміж. Скільки кущиків цієї рослини знайде дівчина навесні, стільки буде мати кавалерів (Плоскирів). Народна легенда повідає, що в одну дівчину закохався чорт і хотів забрати її до себе. Але одного разу він, будучи перебраним на чоловіка, застав її з прикрашеною квітами головою, і почав просити, аби вона ті квіти зняла. Дівчина не зрозуміла його і поступово стала з себе знімати щось із одягу і так дочекалась, доки заспівав півень. Тоді чорт щез зі словами: «Коби б не тирлич да не тоя, була б дівчина моя» (Грубешівський пов.)74, 2) Про тою існує ще одна легенда. У день святого Івана, коли дівчата розважалися на вулиці, перелетів над їхніми головами чорт з криком: «Гоя, гоя, всяка дівка моя». Одна з дівчат мала на той час голову прибрану квітами тої. Іншого разу та сама дівка з тими квітами пішла до лісу. Там зустрілася з чортом у подобі молодого і гарного хлопця, який завів із нею любовну розмову, повторюючи при тім: «Скинь, дівко, тою, будеш моя». Закохавшись, дівчина виконала прохання хлопця і чорт оволодів нею (Літинський пов.)75, 3) Корінь майорану має таємничу і дивну здатність, що коли зраджена жінка, думаючи про невірного коханого, варить той корінь, то він прибуде навіть із найвіддаленішого місця. Про ту чародійську силу «розмаю» існує особлива народна балада76, 4) У Східній Галичині таке ж саме значення як тоя, має і рута, а у місцевій приказці мовиться: «Коли б не рута да й не тоя, була б ти, дівчино, вже давно моя» (Дев’ятники)77. Дівчата, які хочуть, аби їх любили хлопці, дають своїм обранцям випити відвар рослин: 5) Скали78, 6) Чистецю79, 7) Дерези80, 8) Кореня любистку, змішаного з власною менструальною кров’ю (Звенигород і скрізь), застосовують цей засіб і в Литві; 9) Котячого зілля (Збараж); 10) Настругавши кореня горобини і вовчого лика, дівчина готує із них відвар після першого співу півня, а потім ховає в кутку східної частини стайні під підлогу на вісім днів. Дев’ятого дня, перед сходом сонця, дістає той відвар і несе на дорогу, якою ходить її любий, і, обернувшись обличчям до місяця, каже: «Місяцю-молодче, в мене краса дівоча, а в тебе парубоча, і не дай вік свій дівувати та милування не знати. Приверни його до мене». Розливши потім цей відвар хрестоподібно на дорозі, чекає вона десь поблизу на схід сонця, а коли воно з’явиться, каже знову: «Сонечко-голубоньку, засип пилом мої сліди, а його очі». Парубок, який стане на тому місці, або шалено покохає ту дівчину, або скалічіє на ту ногу, якою стане на зачароване місце (Дрогобич)81, 11) Матері, які піклуються про те, аби їх дочки, особливо первородні, були коханими, купаючи їх, коли ті ще були дітьми, кидають до купелі три букетики, взяті на хрестини. Пізніше та сама дівчина, коли піде за куму, повинна окрім того букета, який їй дадуть, дістати ще два і відваром з них умитися сама і напоїти ним хлопця, кохання якого прагне (Юрківщина)82, 12) Ліщина теж відіграє немалу роль в любовних стосунках. Хлопець, якого в дитинстві купали в ліщині, легко завойовує любов дівчини. Тому співають дівчата на Русі: Чи в любистку ти купався, Що ти мені сподобався... На що хлопець відповідає: Ні в любистку, ні в ліщині — Сподобався я дівчині! (Дев’ятники, Східна Галичина)83. 13) Дівчата беруть три паростки з дуба і берези, які зрослися в корені, варять їх і тим відваром обливають хлопців, щоб мали щастя в коханні (Нова Ушиця), 14) Носять при собі пелюстку з вінка нареченої (там само), 15) Дівчата, які хочуть причарувати хлопця, мастять собі брови соком з цвіту братчиків (Коломия)84, 16) Носять зілля любистку під пахвою85, 17) Збирають зілля, яке росте між дубом і березою, а тоді миються приготовленим з них відваром (Звенигор.)86. Окрім рослин, для того, аби викликати кохання до себе, дають хлопцям з якоюсь стравою або напоєм порошок зі свого спаленого волосся, вирваного з голови, брови або вії (Юрківщина)87. На Україні з тією метою дівчата відрізають собі спереду і ззаду голови трохи волосся і вкладають його в правий чобіт хлопця так, аби він про те не знав. Після дев’яти днів виймають волосся і замащують його глиною у склепінні печі зі словами: «Щоб твій розум пікся за мною, як твоє волосся». Після шести днів виймають волосся з печі і носять при собі. Коли хочуть, щоб та особа перестала кохати, підкидають під неї волосся так, аби вона не побачила (Водяники, Звенигород. пов.). Дівчата дають хлопцям так, аби вони про те не знали, свою менструальну кров в їжі, а хлопці так само дають дівчатам своє сім’я (Рижанівка, Звенигород. пов., Нова Ушиця)88. Дівчата, аби їх любили хлопці, носять при собі упродовж трьох днів і ночей скоринку хліба, і дають хлопцям потім з’їсти ту скоринку. Борошно, з якого той хліб зроблено, повинно бути змелене опівночі на молодику (Нова Ушиця). Якщо дружина хоче, аби її чоловік кохав, то бере трохи воску з хреста, який дають в руки померлому, і кавальчик з хреста, який ставлять на роздоріжжі, кладе це в хустку, якою зв’язували вмерлому ноги і зашиває в чоловічу сорочку89, 5) Благородні панни, які хочуть щоб їх покохав хлопець, складають свою фотографію вчетверо разом зі шматочком своєї сорочки і простирадла в узголів’я його ліжка, 8) Дівча, яке утратило коханого, повинно, якщо хоче аби він до неї повернувся, дмухати в отвір комина, кличучи його на ім’я (Любомль, Влодзь. пов.), 7) На всій території Русі в любовних справах активно використовують кістки кажана, які видобувають і застосовують різноманітнішими способами як найпевніший засіб привертання до себе коханих осіб та відвертання несимпатичних або огидних. Кістки ці отримують так: ловлять кажана, потім кладуть його на мурашник і прикривають горщиком. Наступного дня, піднявши горщик, знаходять під ним грабельки і виделочку. Грабельки ті можуть слугувати для того, аби, торкнувшись ними якоїсь особи, збудити в неї симпатію, приязнь або кохання, а виделочка використовується для відштовхування від себе немилої чи немилого (скрізь). Дівчата, аби швидко вийти заміж, носять з собою в торбинці кістяк кажана90, або відламують йому кігтики і колють ними того, за кого хочуть вийти заміж. Найлегше це зробити під час танцю (Івонич)91. Хлопець, який хоче привернути до себе дівчину,? ловить кажана, виймає з нього маленьку виделкоподібну кісточку і заганяє її собі під ніготь безіменного пальця. Коли це зробить, то першої ж ночі прийде до нього чорт у постаті гарної панни. Хлопець повинен бити її доти, допоки вона не буде проситися і обіцяти, що більше не прийде. Коли б вступив із нею в близькі стосунки — відірвала би йому голову. Після відбутого випробування, кожна дівчина, сукні якої б він торкнувся своїм чародійським пальцем, прийде до нього вночі (Боженцін)92, 8) Хлопці, вийнявши серце ластівки, носять його при собі, аби їх кохали дівчата (Нова Ушиця), 9) Дівчина, яка хоче, аби її полюбив хлопець, кладе гребінь під подушку зі голову словами: «Суджений, прийди причеши мою голову» (там само). Людська фантазія витворила велику кількість таємничих формул замовлянь і заклять, які застосовують переважно представниці жінки стосовно чоловіків. У значній їх частині переважає релігійне начало. Дівчина у своїх любовних замовляннях звертається до Бога і святих, молить про допомогу сили всесвіту, які її оточують: сонця, місяця, зірок, землі, води тощо. Не бачимо в них звертань до нечистих злих духів. Замовляння шепочуть найчастіше самі зацікавлені дівчата, значно рідше вони звертаються до знахарок; деякі замовляння поєднуються з певними чародійськими практиками. Зібрані формули любовних замовлянь походять переважно з України і є такими: 1) Для того, аби викликати до себе кохання іншої особи, треба зі своєї сорочки, що просякла потом, викрутити піт і поставити його у посудині на вогонь, аби закипів. Потім змішати його із рудою глиною, якою заінтересована у чародійстві особа має тричі помастити уста того, кого прагне причарувати, щоразу при тім повторюючи: «Як цей піт кипить і пече, щоб так рабові божому N за мною пекло. Як цей вогонь переходить через цей піт, щоб так пекло тебе, народженого N» (Ольховець), 2) (Варіант): Хлопці по своєму спотілому тілу качають тісто, з якого роблять відомі українські пампушки, потім дають їх з’їсти своїм коханим, аби любили, примовляючи тричі: «Як цей піт тече, щоб тебе, рабу божую народженую N так за мною пекло» (Ольховець), 3) Із того місця, де стояла ліва п’ята коханої особи, беруть дрібку землі, і замісивши з глиною, заліплюють її у якусь шпаринку в челюстях печі, примовляючи: «Нехай за мною так твоє серце печеться, як тут та глина печеться» (Юрківщина)93, 4) Дівчина, яка хоче подобатися хлопцеві, повинна вкрасти заволоку від плуга і, принісши додому, тричі обнести довкола хати зі словами: «Як ся тягнуть плуги з каждой хати, ідучи в поле, щоб так ішли до хрещеної, порожденої N кавалери зо всього села і як не можуть без плуга і орання хліба їсти, щоб так не могли без мене сісти» (Плоскирів)94, 5) Очаровані дівчата миються водою непочатою і примовляють: «Хрещена, порождена Марія збиралася до церкви, бере на себе шовкову сорочу, шовкову спідницю, шовковий фартушок, золотий вінок. Ішла ж вона з церкви, переходить єї чарівниця-лиходійниця, що лихо робить! Пищала ж вона, скрітала ж вона, — ніхто не чув, іно чула Матінка Божа. Матінка Божа приходить до ней: Чого ти пищиш, чого ти кричиш?» — «Маріє, як же мені не скричати, коли з мене чарівниця шати збирає, а в чари, в біду вбирає?» Взяла єї Матінка Божа за праву руку, а святий Дем’ян за ліву, повели їю на Йордан-ріку, посадили їю на золоте крисло, вмивають її від ніг до голови від чарів. Мати Божа вмиває, а в шати добре вбирає». Після того три рази дмухає дівчина на воду, в яій обмивалась і виливає її в таке місце, де ніхто не ходить. Через три дні замовляння повторяють95, 6) «Зірочко вечірняя і світовая! Позичте мені того кубочка, що Сус Христус руки миє, а я вам тоді верну, як хрещеного, народженого і молитвеного козака Івана до себе приверну» (Канів)96. Аби дівчата кохали, хлопці шепчуть над водою: «Зірниці-сестриці, вас три: Прохфера, Зануда і Приверта. Одна занудить, друга приверне, третя припече». Потім обмиваються тією водою і п’ють її (Ольховець), 8) Ввечері проказують: «Ви зорі-зоря?ниці, вас на небі три сестриці: одна нудна, друга привітна, а третя печальна. Беріть голки і шпильки, гордове каміння, бийте його і печіть, паліть і нудіть, не дайте йому ні спать, ні лежать, ні їсти, ні пити, других любити. Тягніть до мене хрещеного, нарожденого, молитвованого козака N до нарожденої, хрещеної, молитвяної раби Божої дівчини N (Канівщ.)97, 9) Дівчина каже ввечері: «Зорі-зірниці, єсть нас на небі три рідни сестриці, четверта хрещена, порождена Мария. Як ви ясні, красни межи зорями, щоб була така красна межи дівками. Сонечко, ясне, красне, освіщаєш гори, долини, освіти моє личко, щоби моє личко було ясне-красне, як сонечко. Позбавлю я росу, а збавлю з жінок, з панів повагу, з попів пиху, з парубків гордість, а з дівок красу (Плоскир.)98, 10) Замовляють на вулиці близько опівночі: «Добрий вечір тобі, огненнй бугало!» — «Здорова, хрещена, нарождена, молитвяна раба Божая дівчино!» — «Куда ти летиш?» — «Полечу ліса палить, а землю сушить, а трави в’ялить!» — «Полети ж ти, огненний бугало, до козака у двір, де ти його спобіжиш, де ти його заскочиш: чи в лузі, чи в дорозі, чи в наїдках, чи в напитках, чи у вечері, чи у постелі, — учипися його за серце, затоми ти його, зануди, запали ти його; щоб він трясся і трепався душею і тілом за мною, нарожденною, хрещеною, молитвяною дівчиною N. Щоб він мене не запив, не заїв і з іншими не загуляв, усе мене на помислях мав. Тягніть до мене, нарожденої, хрещеної і молитвяної дівчини N народ?женого, хрещеного і молитвяного козака N»99, 11) «Добрий вечір тобі на вечорино. Здорова, нарожденна, молитвена, хрещена. У тебе кінь Халамин, у мене син Саламин. Возьми коня Халамина, та посади Саламина; меч йому дай у руку, пошли його на села, на города, та на болота, на усякі міста, де його сподобиш, де його заскочиш, там його січи, там його нуди, там йому не дай ни спать, ни лежать, ни пити, ни їсти, ни пить, ни інших любить. Щоб в цей час і минуту до мене прибув народжений, хрещений і молитвований N. До мене, дівчини N100», 12) Для того, аби закохати в себе дівчину, заміжню жінку або хлопця, беруть цибух і пропускають через нього воду, набрану в рот, повторюючи при тім: «Стою на порозі, бачу сволок, а з сволока на клямку, а з клямки на N... Як мати моя за мною побивається, так би за мною убивалась N». Потім потрібно цю воду обнести довкола тієї особи, котру хочуть приворожити, коли цього не можна зробити, то слід взяти самому або самій зі склянки води до рота і, виллявши її туди знову, дати випити101. 13) (Варіант). Той, хто хоче, аби коханий або кохана його (її) трохи менше любили, має зробити ті самі маніпуляції, з тією лише різницею, що воду потрібно пропускати тільки до половини цибуха, мовлячи: «Як мати за мною не дуже побивається, так би і за мною не убивалась (не убивався) N». І дати напитися тієї води, ллючи її в протилежну сторону102, 14) Якщо день не похмурий, то, прокинувшись вранці до схід сонця, кажуть: «Добрий день тобі, сонечко ясне. Ти ясне, ти святе, ти ясне-прекрасне; ти чисте, величне і поважне; ти освіщаєш гори і долини, і високії могили; — освіти мене, рабу Божу перед усім миром: перед панами, перед попами, перед царями, перед усім миром християнським: добротою, красотою, любощами і милощами; щоб не було ні любійшої, ні милійшої од раби божої нарожденої, хрещеної, молитвяної N. Яке ти ясне, величне, прекрасне; щоб і я така була ясна, велична, прекрасна перед усім миром християнським на вікі віком амінь». Повторяють це три тричі, а потім тричі читають «Отче наш» і «Богородицю»103, 15) Зловити голуба, вийняти заживо йому очі, висушити їх, стерти на порошок і дати випити тому, кого хочуть причарувати, зі словами: «Як голубу без очей, так би тобі, раба Божа N, за мною без ночей»104, 16) Замовляння дівчини, що йде до хлопця: «Усі перед тобою, місяцю, і я нарождена, хрещена, молитвяна, раба Божая Маруся. Саме голо зерно принеси, сонце мені у вічі, місяць мені у плечи, Матір Божа поперед мене. Як от Бога, так і од тебе Іване, уся ласка, доброта на мене. Я проти тебе з ласкою, ти до мене з добротою і з ласкою. У мене очи соколині, а брови соболині, а у тебе добра ласка на мене нарожденну, хрещену і мотивовану рабу Божую Марусю. Я до тебе на соколі їду, ти ж глянь на мене соколиними очима і привернися до мене своїм добрим і материнським серцем до нарожденної, хрещеної, молитвяної раби Божої Марусі» (Канівщина)105, 17) «Вкрали дівки ложку у парубка, шворень від білої кобили і яйце з-під білої квочки, що сидить. Зварили кашу проти неділі уночі, вкинули те яйце, тією ложкою помішали і закопали. Де збирається вулиця, забили той шворень і ту ложку, та ще і потанцювали на тому місці. То уже те місце, де б ходив чи не ходив парубок, ніби шворкою його тягне. Таки мусить він туди прийти. Навіть собака, де бігає чи не бігає, а прибіжить туди, понюхає, сяде і завиє»106, 18) Ставши перед місяцем-молодиком, примовляють: «Місяцю Владимиру, ти високо літаєш, ти все бачиш, ти все чуєш, як невольники і невольниці плачуть за батьком та за матір’ю, за дітками маленькими; як корова за телям, як лошиця за лошам, як ослиця за ослям, як море за морем. Даруй же, Господи, щоб так за мною, народженною хрещеною і молитвяною рабою Божою Марусею Грицько плакав» (Канів)107, 19) Ставши навпроти місяця, кажуть: «Добрий вечір тобі, місяцю, милий князю, маєш три зірниці рідних сестриці, їдна Оляна, друга Поляна, третя Софія. Пійдіть ви, зірниці, в криниці, купіт три коли, три сокіри, три голки, три шпильки. Тими колами в тем’я заходити, тими сокірами в крижі, в серце голками, в долоні шпильками, в подошви дайте йому гірку вечерю, тернову постіль, вкрийте терновою веретою, рано вбирайте в тернове шмаття, дайте тернове снідання»108, 20) Вийти опівночі до води, положити кладку і ставши на неї босими ногами, трясти кладку і говорити: «Трясу, трясу кладкою, кладка водою, а вода купиною, а купина чортами, а чорти козаком N, щоб його трясли і до мене принесли, до нарожденої хрещеної і молитвяної раби Божої дівчини Марусі»109, 21) Це має робити сама зацікавлена особа: «На морі на лукоморі стоїть дуб, під тим дубом камінь, на камені лежить кров; хто тую кров лизатиме, той мене, раба Божого N, скушатиме»110, 22) «Отець домовий! Скоч додолу, та принеси мого Івана до мого дому; неси його душу, неси його кості, неси його живіт і біле лице, і щире серце, якнайскоріше, в цей час, в цю годину, біжи прудко, біжи хутко, як цей дим біжить угору, щоб ти так прудко, так хутко, приніс нарожденого, хрещеного і молитвяного раба Божого козака N до дому мого»111, 23) Аби дівчина покохала того, кого ненавидить, обмивають все її тіло водою і тричі проказують «Богородице Діво», а потім замовляють: «Посеред села стоїть золота гора, коло тієї гори стоїть трох святих, Миколай, Михаїл і Гавриїл. Я іду, плачу, ридаю, вони кличуть мене трапезовать. Як мені іти до вас трапезовать, як я осуждена і осоромлена, і опаскужена. Спустилася Матір Божая з золотими лицарями, взяла мене за ліву руку, Миколай за праву, повезли мене до Ордані. Добридень тобі, водо Орданіо, Олиянно, Одияно, обчищаєш ти луги і береги, і каміння, і креміння, і піски, і тріски, обчисть мене, нарождену, молитвяну N» (Ольховець). 24) Якщо хлопець не хоче, аби його сватали з дівчиною, то вона бере землю, зібрану зі стоп його взуття і замішує у віск, який приліплює до челюстей у печі над вогнем і каже: «Щоб ти так прилип до мене, як твій слід до челюстей, щоб ти так капавсь за мною, як твій слід; нехай тебе так пече около серця, як твій слід печеться коло вогню» (Нова Ушиця), 25) Крадуть теж слід з-під стопи хлопця, або устілку з черевика і щукають кущик зілля, яке називають «любка». Знайшовши його, беруть цілушку хліба і копійки закопують під воротами. Викопавши кущик із коренем, дівчина тричі стає в яму ногами і, одмовивши «Богородицю», бере корінь в пелену спідниці і несе додому, не оглядаючись. Коли прийде додому опівночі, баба-знахарка скидає з себе сорочку і очіпок, іде до трьох криниць по воду, а прийшовши до кожної з них, каже: «Ти їдна кирниця, в тебе є водиця. Добрий вечір, водо Уляно, а земле Татьяно, ти обмиваєш луга і береги, обмий хрещену молитвяну N. Од всіх поговорків людських, дай любов на N». Зачерпнувши води із трьох криниць, несе її в правій руці і мовить: «Богородице Діво, поможи на се діло». Коли баба принесе води, тоді дівчина, розклавши вогонь у печі, наливає до горнятка непочатої води з трьох криниць і вкидає в нього попередньо викопане з корінням зілля, до якого додають любистку, украденого з городу молодого подружжя і має три закриті замки, і поставивши горщик на вогонь, залишають його доти, доки не закипить вода. Баба тим часом відкриває всі двері в хаті, кажучи: «Зорі, зорі, переносіть його розговори, щоб було любо і мило всім людям і сеї дівчині». Приготовлене зілля несе на роздоріжжя, там знімає з дівчини сорочку і поливає її приготовленим відваром зі словами: «Щоб було любо і мило всім людям»; а дівчина під час зливання води бере до уст воду і, оголена, тримаючи воду в устах, приносить її додому. Тут викопує ямку в припічку, кладе до неї устілку, зливає воду, яку тримає в устах і гладенько замащує глиною. Після таких чарів хлопець мусить покохати дівчину палко і назавжди» (Нова Ушиця), 26) Щоб не втратити кохання дівчини, хлопець, відходячи від неї, кидає позад себе червону стрічку, а коли на разом ночуватимуть, заливає вогонь водою (там само). Народна медицина знає також способи збудження ненависті чи колотнечі між закоханими особами; тими засобами користуються також нещасливі закохані, що не мають жодної надії на взаємність. 1) Повідають, що зілля «відьмак», внесене в дім або застромлене у чотирьох кутках стріхи, стане причиною сварки навіть найміцнішого подружжя, 2) Для розлучення закоханої пари потрібно прутиком, яким торкалися двох псів, що гризуться між собою, торкнутися кожного з коханців, і хоч би якими сильними не були б їх почуття, мусять зненавидіти один одного (Юрківщина)112, 3) З тією ж самою метою з-під здохлого пса беруть глини і посипають нею коханців, приказуючи: «Бодайсьте собі так омерзли, як той пес» (Дзяніш)113, 4) Для того, щоб відвернути суперника від коханої, кидають двом псам шматок м’яса, а коли почнуть гризтися, кидають поміж них сіль у грудках. Після того, коли пси заспокояться, збирають ту сіль і, зустрівши суперника з коханою, кидають її поміж них, приказуючи: «Щоб ви так гризлись, як тиї собаки» (Водяники), 5) Коли заздрісна дівчина хоче, аби її суперниця захворіла, то в стебло цибулі, яке місцеві називають «степір’я», всуває туди маленького живого вужика і каже суперниці, що це любовні чари і вона має це з’їсти, не пережовуючи. Вуж цей в ній виростає, приповзає їй до серця, ссе і спричиняє власне не хворобу, а сильне почуття смутку, який може призвести навіть до смерті (Юрківщина)114. 6) Хто дарує дівчині перстень, той із нею не одружиться (скрізь). Окрім перечислених вище засобів люди розрізняють також л і к и п р о т и с т а т е в о ї н е м і ч н о с т і і такі, що стримують надмірний статевий потяг. Статева немічність може бути у людей старшого віку, але трапляється через уречення і у молодших. Злі люди одіймають статеву силу нареченого, тобто найчастіше це трапляється під час весілля, за допомогою зашіптувань під час пиття горілки або пива, а часом через додавання у напій відповідних додатків. Вірять, що статеву силу можна відібрати назавжди або лише на деякий час. Лікують цю хворобу відповідним замовлянням (скрізь)115; часто теж молоді п’ють відвар кореня купени («соломонова печать»), який додає сил під час статевого акту (Шендерівка, Канівський пов.); чоловіки через вік і неміч п’ють зазвичай зілля звіробою. Для стримання статевого потягу молоді хлопці і дівчата п’ють відвар кореня і цвіту городнього кропу. с) Запліднення § 1. Способи запобігання заплідненню Для запобігання вагітності жінки, а більше дівчата, знають різноманітні способи; одні з них полягають у певних застереженнях під час менструювання, а інші — під час і після статевого акту. Під час кожного менструювання дівчата 1) П’ють відвар із сушеного цвіту материнки (Звенигород.), 2) Вживають внутрішньо вапно, через що, вірять, втрачають плідність аж до наступного менструювання. Проте коли хоч раз не застосують цей засіб під час місячних, то повернуть тим самим здатність завагітніти. (Звенигород.)116. Як симпатичні засоби застосовують таке: 1) Дівчата перуть закривавлену місячними виділеннями сорочку, а потім ту воду, в якій прали, виливають до печі, розігрітої як для випікання хліба, 2) Для запобігання вагітності кладуть у ліжко стружку з труни, яку тесали для жінки, 3) З тією ж метою радять, аби чоловік витрусив мішок з-під борошна, а жінка в нього вступила (там само). Найуживаніші засоби, які застосовують дівчата під час інтимного контакту: 1) Слідкують, аби чоловіче сім’я не ввійшло всередину, а лише повз піхву назовні (скрізь), 2) Під час статевого акту дівчата підв’язують собі шнурівочкою обидві ноги вище колін, гадаючи, що тим самим роблять себе недосяжною для запліднюючого насіння (Володимир-Волинський), 3) Після статевого акту з чоловіком, бажаючи уберегтися від небажаної вагітності, жінка повинна спалити свою сорочку, або знак на ній, що залишився після побачення; деякі вірять, що під час цього спалення чути плач і крик дитятка у вогні. Трапляється, що жінка, спробувавши такого засобу, уже протягом цілого життя не завагітніє; про таку кажуть, що вона «дітей своїх в огню спалила» (Рижанівка, Лисянка, Медвін Канівського пов.). § 2. Безпліддя Жіноче безпліддя належить у людей до явищ відносно досить рідкісних. Вірять, що надмірна вага молодих жінок становить перешкоду для зачаття, і що худі і жилаві жінки бувають пліднішими. Жіноче безпліддя — це відсутність Божого благословення. Люди переконані, що жиди, для того, аби мати багато дітей, їдять квасолю (Юрківщина)117. Розповідають, що в багатьох випадках кількість дітей у подружжя залежить від волі батьків; утаємничені дівчата після заміжжя теж легко з того користуються. Особливо поширені й такі чари: коли молода після шлюбу сідає на покуті, то повинна підложити під себе стільки пальців, скільки років не хоче мати дітей; дурні наречені, які не знають усіх тонкощів, кладуть під себе цілу долоню і це повністю позбавляє їх дітей (Мошорів, Уманський пов.)118. Молоді молодиці остерігаються, аби не бути свахами, бо від того самі стають безплідними (Нова Ушиця). Із лікувальних засобів проти безпліддя вживають внутрішньо препарати таких рослин: 1) Відвар барвінку (Звенигород.), 2) Відвар із житніх колосків, які виросли два на одному стеблі, 3) Порошок, до складу якого входить мускатний горіх, кориця, кубеба, гвоздика, корінь галагану, перець стручковий, мастика, корінь лисячих яєць (sic?) і насіння кропиви по ? літри, додають ще котячої м’яти та цвіту розмарину по кавовій ложечці, п’ють суміш у вині вранці і ввечері. Засіб цей, вочевидь, прийшов до простолюду від шляхти, знайти його можна в друкованих списках давніх лікарских засобів. Якщо дружина їстиме зілля, яке називають «щир-зілля», то буде народжувати хлопців, а якщо чоловік —то дівчат (Нова Ушиця). Безплідним жінкам радять: 1) Ковтати дрібну рибку (Васильк.)119, 2) Пити заячий жир (скрізь, є також у стародавніх збірниках рецептів), 3) Котячу плаценту висушити, стерти на дрібний порошок і з’їсти разом із чоловіком (Рижанівка), 4) Прикладати до соромних губів торбинку з зіллям чорнушки (Звенигород.), 5) Зарізати курку, вийняти з неї недозріле мале яйце і вкласти його до жіночої піхви 120, 6) Підкурюватися листям розмарину навпіл із деревиною з алое (Звенигород., є також серед рецептів старих ліків), 7) Підкуватися листям котячої м’яти разом із насінням куколю (скрізь, є також серед рецептів давніх лікарских засобів.). До містичних засобів лікування безпліддя віднесемо наступні: 1) Випити воду, до якої влито 3 краплі крові з пупка новонародженого (Ольховець.)1212) Інші жінки, а особливо жидівки, висмоктують кров з пупка новонародженого, і щоб цей засіб допоміг, потрібно тричі її ковтнути (Нова Ушиця), 3) Безплідні жінки ходять у сорочках жінок, які мали багато дітей (там само), 4) Коли нема дітей, то жінки здійснюють паломництво до київських печер, аби «потримать труну» святого, який помер дитиною. (Лисянка). Аби завагітніти, жінки відбувають також особисте паломництво до київських печер, щоб «потримати труну» (Глухів, Черніг.)122. У Грузії жінки для того, аби завагітніти, як відомо, їдуть до монастиря св. Давида, де купаються у джерелі, що має здатність сприяти заплідненню. У Франції, як повідає E. Haeckel123, бездітні жінки відбувають прощу до Charroux для того, аби поцілувати у місцевому костелі реліквії із зображенням Христа і від того завагітніти124, 5) Українські знахарки лікують безпліддя замовлянням. Вони натирають руками живіт жінки, яка хоче завагітніти, і шепчуть: «Їдним разом, добрим часом, їдним разом, Господи поможи і Матір Пресвятая, станьте до помочи Рабі Божой N». Це замовляння повторюють тричі (Звенигород.). d) Фізіологія та гігієна вагітності Для легшого розгляду матеріалу, який входять до цього розділу, віднесемо його до трьох груп, які обіймають: § 1. Розпізнавання вагітності та фізіологія запліднення, § 2. Забобони, що стосуються вагітних, § 3. Засоби, що запобігають викидню. § 1. Розпізнавання вагітності і фізіологія запліднення Зачаття люди українські зовуть «на молоде». Молоді молодиці вважають це гріхом і на початку приховують свою вагітність (Рижанівка) і в подальшому тільки її прогресування є способом її розпізнання. Ще з глибокої древності прийшли деякі методи розпізнавання вагітності. Щодо цих способів, відомих на Русі переважно у більш цивілізованих верствах, склалися вірування, запозичені як із старожитньої медицини, так і з пізнішої емпіричної. Згадує про них у своїх роботах Венетте («Tableau de l'fmour conjugal»), а за ним і Вітковський (у «Histoire des accouchements»). До найпоширеніших способів розпізнання вагітності належать наступні: 1) Жінка натирає собі очі до почервоніння, а якщо після того повіки у неї стануть гарячими, то це є доказом вагітності, 2) Жінка пускає кілька крапель своєї крові у воду, і коли вони опадають на дно посудини, то жінка вагітна. 3) Розпізнають вагітність за появою остуди на обличчі (скрізь)125, 4) Розпізнають вагітність по зміні кольору сечі, яка мусить мати колір лимонної шкірки і в ній мають плавати дрібні часточки, 5) Вливають сечу до мідної посудини і кидають туди тонку голку на цілу ніч. Якщо вранці на голці будуть червоні плямки, це є доказом вагітності, 6) Мішають сечу навпіл із білим вином і коли після збовтування отримують рідину, що подібна на відвар бобу, це є ознакою вагітності, 7) Ставлять сечу жінки на три дні в холодному місці в добре закоркованій пляшці; потім цідять через якусь щільну тканину, і якщо на ній осідають дрібні часточки, це є незаперечним доказом вагітності. 8) Вкладають поміж статевих губів головку часнику або підкладають жінці мира, «ладаном» (який застосовують для обкурювання в церкві), чи якимось іншим засобом для обкурювання підкурюють статеві органи, і коли з уст або носа жінки через деякий час не буде чути запаху часнику чи ароматичного запаху, то жінка вагітна. Живіт у вагітної незвично великий і має повздовжню білу лінію (linea alba), борозну, яка ділить його повздовж на дві половини або темний поясок, що проходить через середину, є незаперечним доказом, що жінка вагітна (скрізь). Для визначення статі дитини під час вагітності: 1) Прикладають вухо до живота вагітної і підраховують кількість ударів серця плоду протягом певного часу. На думку одних, часті удари свідчать про те, що жінка вагітна хлопцем, на думку інших — навпаки (скрізь), 2) Коли вагітна здорова і обличчя у неї чисте, то це має бути доказом того, що вона носить сина; коли бліда і має під очима синці, то носить дочку (скрізь)126, 3) Постійно напружені тверді і стоячі груди є доказом того, що вагітна носить дочку, м’які груди свідчать про те, що носить сина. Ті самі ознаки стосуються і тільних корів (Любомирка, Звенигород. пов.), 4) Аби дізнатися про стать майбутньої дитини, беруть під час вечері баранячу лопатку і тримають її над вогнем аж доки обвуглиться, тоді протискають у ній двома великими пальцями два отвори. Далі через ці отвори протягають шнурівку, зав’язують її кінці вузликом і завішують на цвяшку, вбитому з внутрішньої сторони одвірка. Після цього слідкують, хто першим увійде до покою — чоловік чи жінка, гадаючи, що такої статі буде дитя, на яке чекають (Нова Ушиця). Люди думають, що є способи, завдяки яким подружжя може народити дитину бажаної ними статі. 1) Розповсюджений забобон, що від більшої чи меншої жаги сексуальних партнерів залежить стать зачатого плода. Якщо чоловік більш жагучий або сексуальний акт є несподіваним для жінки, то народиться син, коли жінка більше розпалиться, то дочка127, 2) Жінки, які хочуть завагітніти сином, повинні під час статевого акту тримати рукою праве яєчко чоловіка, а коли хочуть дочку — ліве (Звенигородка, Київ), 3) Статевий акт із жінкою, яка не так давно народила дитину, сприяє зачаттю дівчинки (Нова Ушиця), 4) Якщо подружжя питиме у вині порошок із висушених нутрощів і матки зайця, то зачне сина, 5) Пиття подружжям порошку з печінки і сім’яників молодого поросяти має сприяти народженню дочки. (Про ці два останніх засоби згадує др. Witkowski в «Histoire des accouchements», мовлячи про чудові секрети Альберта Великого), 6) Коли вагітні жінки їдять плоди, що зрослися між собою, то народять близнят (Нова Ушиця). §2. Повір’я, що стосуються вагітних Вагітна жінка («черевата») користується в руських людей значно більшою увагою з боку тих, хто її оточує, аніж жінка у звичайному стані. Доказом цьому можуть слугувати численні забобони щодо здоров’я вагітних і ті незвичні застереження, на які звертають увагу під час вагітності, наприклад: 1) Хто не виконує бажань вагітної жінки, той шкодить не лише їй, але й її дитині (Умань)128, 2) Хто відмовить вагітній її проханні, тому миша погризе одяг. Для запобігання цьому потрібно кинути вуглинкою чи грудкою глини, коли вона, тобто вагітна, буде відходити, але її дитина після цього їстиме глину129, 3) Через злість чи задля помсти услід вагітній кидають вугілля, крейду, глину і под., але ніхто з тих, хто бачив це, того не схвалював (скрізь)130, 4) Там, де є вагітна, не можна рубати дерев (скрізь)131; коли б вона сама рубала, та ще й на хатньому порозі у святковий день, то її дитина народиться із заячою губою (Рижанівка). Набагато більше вдалося мені зібрати забобонів, що стосуються збереження здоров’я вагітної та її плода. Скрізь вірять, що задивляння вагітної на якийсь предмет може стати причиною того, що дитина буде на нього схожа. Появу цього забобону, який бере свої початки в дуже давніх часах, швидше за все варто шукати в невірності дружин, які намагалися переконати своїх чоловіків, що задивляння вплинуло на подібність їхніх дітей на когось іншого (Звенигородка). Розповсюджене також повір’я, що вагітна жінка не повинна дивитися на бридкі предмети, бо і її дитятко буде таким (скрізь). Так само їй не слід дивитися на коней, які струшують головами, бо тоді очікуване дитя постійно трястиме головою (Годовиця, Стрийський пов.)132. Наведу лише одне із тисяч прикладів повір’їв щодо вагітної, яке заслуговує на увагу хоча б тому, що в нього повірив навіть освічений чоловік, фахівець своєї справи. Один немолодий лікар, що упродовж багатьох років мешкав у Звенигородці, із найдрібнішими подробицями розповідав мені про жидівку, яка під час вагітності хворіла (слід сказати, що діти, яких вона народила перед тим, були здоровими і сильними), і в галюцинаціях чи посеред безсонних ночей вдивлялася в дзеркало, яке стояло в її кімнаті на туалетному столику, оперте на дві різьблені голови потворних сфінксів. Жінка та народила потвору, цілком схожу на одного зі сфінксів. Плід був неживим.133 Вагітні не повинні нічого лякатися. 1) Якщо все-таки якась із них перелякається і рукою торкнеться якоїсь частини свого тіла, то на відповідній частині тіла дитина матиме родимий знак. Трапляється таке найчастіше при пожежі, спричиняючи на шкірі дитини «вогник» (скрізь)134. 2) Коли вагітна злякається і відштовхне ногою пса, кота, мишу чи іншу якусь тварину, то дитина, яку носить, поросте шерстю (Звенигород.)135, 3) Якщо стане на жабу і злякається, то дитина матиме знак у вигляді жаби136. Щодо застережень, яких дотримуються вагітні, поширені такі: 1) Пильнують, аби вагітна не переступала коромисла, бо від того немовля буде постійно закидати голову назад137, 2) Вагітна не повинна переступати через дишель воза, у який впрягають волів, або через линву, бо від того пуповина обкрутиться навколо шиї новонародженого. (Нова Ушиця), 3) Стараються приховувати час пологів, бо чим менше людей знатимуть про це, тим швидшими будуть самі пологи. Ще кажуть, що скільком людям буде відомо про час пологів, стільки часу поліжниця буде народжувати (Нова Ушиця), 4) Бабу-повитуху зазвичай кличуть так, аби ніхто про це не знав (скрізь), 5) Вагітна не лише не повинна дивитися на місяць, а й навіть уникати його проміння, інакше її дитина буде сновидою (Рижанівка)138, 6) Вагітній неможна виливати воду через поріг, бо через це матиме блювоту139, 7) Не повинна шити в святковий день, бо від того дитина може народитися німою (Пивниця, Канівський пов.) або сліпою – «зашиє їй очі» (Нова Ушиця)140, 8) Не повинна прясти (Рижанівка)141, 9) Їй неможна носити на шиї нитки, бо пуповина обкрутиться довкола шиї дитини (скрізь)142, 10) Вагітним жінкам, так само, як і менструюючим (посилання на сторінку дати), не годиться ходити до церкви і на похорони, вони не повинні нічого сіяти, ані збирати плодів, бо все зіпсується (скрізь)143, 11) Вагітній жінці не варто надто часто приймати теплі ванни, бо від них дуже сильно росте плід, а це утруднює пологи.144 Щодо дієти: 1) Жінка в тяжі повинна їсти все, що хоче, бо інакше її дитина після пологів матиме відразу до тієї їжі, якої хотіла мати під час вагітності, але не їла (Рижанівка)145, 2) Надмірне споживання м’ясної їжі утруднює пологи, бо тоді дитина надто сильно росте (скрізь)146, 3) Від поїдання зрощених плодів, таких, як яблука, сливки, огірки, горіхи, народжуються близнята (скрізь)147, 4) В останні тижні вагітності жінка повинна добре харчуватися, аби мати сили на пологи (скрізь)148, 5) Вагітна жінка не повиннна їсти гірчиці, бо від того над дитиною будуть сміятися, а коли буде їсти рибу, то її дитину люди будуть любити (Нова Ушиця). Є повір’я, що всіляке лікування вагітних жінок завдає шкоди як матері, так і дитині (Звенигород. і скрізь)149. При тяжких хворобах знахарки вагітним все ж таки виписують ліки для полегшення їх стану: 1) Вагітним жінкам часто радять пити намочений в горілці кріп, бо від того діти матимуть гарні очі (Вільшана), 2) Відвар полину п’ють для загального зміцнення організму (Хоровиця)150, 3) Відвар ражника (?) (Дзяніш, Закопане)151 п’ють від сильних болей. Тут можлива деяка аналогія з «вередником», який від «уразу» дають на Україні152, 4) Коли жінка під час вагітності чогось злякається, то має надробити трохи листя полину до ложечки зі свяченою водою, до того нашкрябати трохи срібної монети номіналом 20 центів, або покласти спочатку до ложки посвячений таллер, а тоді випити цю воду, аби дитина не народилась передчасно. Засіб вважається дієвим (Закопане),153 5) Вагітні жінки носять за пазухою звіробій, закладають його у вікна, в отвір від ключа і кладуть під подушку (Закопане)154. Застосування цього засобу, мабуть, перейшло до людей Східної Галичини від поляків із Повісля, де його вважають охоронним засобом поліжниць і їх новонароджених дітей від дивожон та богинок. Від варикозного розширення вен на ногах застосовують гарячі або солоні ванни для ніг (скрізь). Від блювоти, яка буває під час вагітності, радять вагітній сісти на хлібну діжу і напитися води з покришки (Лисянка). Різноманітні хірургічні практики, такі як розрізання чиряків, рвання зубів тощо під час вагітності не застосовуються155. § 3 Засоби, що запобігають викидню Дуже рідко вагітні вживають внутрішньо засоби, які запобігають викидню. До таких належать: 1) Порошок із курячого зілля, червоних коралів, ладану і шкаралупи із курячих яєць. Цю суміш розчиняють у вині і приймають по кілька разів на тиждень (Звенигород.), 2) Випити суміш, яка складається із трьох пар зародків, знайдених у курячих яйцях, одного жовтка, ложки горілки і дещиці срібла, зішкрябаного знизу вверх з якоїсь монети, перстня чи срібного хрестика (Юрківщина)156, 3) Дають випити кришталеву посудину, стерту на порошок (Лисянка), або 4) Срібну монету, стерту на стружку, дають вжити внутрішно (Лисянка). Баби купують у мисливців або жидів лисячий ніс і після купелі підкурюють ним вагітних жінок (Лисянка). Внутрішньо: 1) Застосовують теплі ванни з різного зілля (Лисянка), 2) Тричі на місяць парять собі голову (Гусакове, Звенигород. пов.). Містичні засоби: стрічкою, яку використовують як закладку церковного Євангелія, жінки підперезувалися довкола живота. Для того, аби доносити плід, не знімали цієї стрічки аж до пологів ( Лисянка). е) Пологи («Злоги») П і д г о т о в к а в а г і т н и х д о п о л о г і в. Вагітна жінка, як тільки почує перші пологові болі, іде в супроводі баби-повитухи, а коли дуже ослаблена, то беруть її під руки кілька баб і обводять тричі довкола хати, довкола церкви, а часто, буває, водять її вулицями села, при чому просить вона у кожного, хоч би і незнайомого, пробачення і благословення, а прощається з усіма так, ніби перед смертю (скрізь)157. Після того, повернувшись до хати, готується до пологів. Баба готує для неї постіль на звичному місці відпочинку, тобто на дошках між піччю та стіною. Під поліжницю часом підкладають солому, іноді накривають її рядном із зав’язаним шматком часнику (скрізь), а під голову ложать складений у кілька разів кожух. У деяких місцевостях кладуть поліжниці до ліжка часник, косу, сокиру, ніж із кістяною ручкою, у пазуху сорочки зашивають часник і голку, а в узголів’ї ставлять образ святої Трійці, аби убезпечити поліжницю від нечистої сили, а також щоб ніяка дівчина не могла робити заклять на судженого (Нова Ушиця). Жидівки, навіть найбідніші, народжують на перинах. Жінку, що має народжувати, баба роздягає, знімає з неї одяг, спідницю, хустку з голови, розплітає їй волосся, виймає з вух кульчики і знімає з пальців персні, якщо поліжниця їх носить; одним словом, старається, аби нічого на ній не було зав’язаного, що могло би утруднити пологи, стримувати виведення плоду. З тією ж метою відкривають усі замки в домі, куфери, шафи, склади і замки на всіх господарських будівлях. Багатші просять священика, аби він відкрив у церкві Царські Врата (скрізь)158. Поліжниці перед пологами не повинні ні чесатися, ані митися, інакше новонароджене дитя буде паршивим (Нова Ушиця). Жінки на Русі зазвичай народжують лежачи; протягом моєї п’ятнадцятирічної практики на Україні, будучи присутнім при сотнях пологів селянок, ніколи не заставав їх у інших положеннях. Чув однак, що всупереч загальнопринятому звичаю, жінки в деяких селах повинні народжувати стоячи, а коли змучаться, їх підтримують під пахви, або до балки в стелі чіпляють рушник, за який тримається поліжниця (Ольховець). У Полтавській губернії жінки часто народжують стоячи, або клякають із нагнутим вперед тулубом. Під час дуже важких пологів у Київській та Чернігівській губерніях жінки часом народжують сидячи на колінах своїх чоловіків або баб-повитух159. Допомагають при пологах зазвичай сільські баби-повитухи. Тільки у надзвичайних випадках кличуть патентованих акушерок. Від останніх переходять щоразу частіше до повитух відомості щодо застосування аптечних засобів у вигляді різноманітних натирань, до складу яких входить олія блекоти, лаврова мазь, хлороформ, маковий настій і под. Баба залишається коло поліжниці упродовж кількох днів, допоки та не встане з ліжка. Під час пологів коло породіллі окрім баби звичайно буває чоловік та кілька старших жінок з родини, які зичливо ставляться до породіллі або хтось, досвідчений у питанях пологів. Дітей зазвичай тільки на той час випроваджують із хати160. Бабки під час пологів часто досліджують стан породіллі через піхву пальцем, але пухіра плідного ніколи не розривають, приймаючи його за частину голівки плода. Коли води самі відійшли, або коли лікар або акушерка розірве плідний піхур, то кажуть, що «пора прийшла» (Лисянка) і тоді для пришвидшення пологів і для відпливу вод затосовують ліки, про які зараз піде мова далі. § 1. Способи і засоби, які застосовують для посилення переймів та видалення плода З метою пришвидшення пологів бабки дають поліжницям різноманітні ліки внутрішньо, або застосовують їх зовнішньо, уживають також містичні засоби, котрі для легшого розгляду поділимо на відповідні групи. В н у т р і ш н ь о для полегшення болей дають відвари таких рослин: 1) Васильків (Звенигород.), 2) Майорану (скрізь), 3) Плауну161, 4) Тої162, 5) Лободи163, 6) Сердечника (Звенигород.), 7) Копитняку (Полтав.)164, 8) Вовчуга (Львів)165, 9) Ромашки, до відвару якої часто додають горілки, 10) Чебрецю, особливо тоді, коли поліжниця не може випустити сечу (Лисянка)166, 11) Плетючих паничів (у Вільця) у молочному відварі зі свіжої рослини167 і 12) Пастернаку (скрізь). Найпоширенішим однак із внутрішніх засобів є 13) Настій або порошок житніх ріжків, які по кілька разів на день давали або в горілці або воді, у дозах, що у кілька разів перевищували лікувальні168, 14) Настій житнього цвіту (скрізь)169, 15) Настій кореня дягелю на горілці (Дев’ятники, Оришківці Східної Галичини)170. 16) Cік, витиснутий із рослини кульбаби (дають його також для збільшення кількості грудного молока) (Звенигородка). Бачимо, що найбільша частина внутрішніх засобів для пришвидшення пологів мають рослинне походження, ліків тваринного або побутового походження вдалось записати ледь по кілька. До перших належить: 1) Порошок зі стертих сушених мух (Тальне, Уманський пов.), 2) Порошок зі спаленої і стертої жаби (Белашки, Уманський пов.). До других, тобто до ліків побутових належать: 1) Кришталь, перетертий на порошок (Тальне), 2) Стрілецький порох з водою, або вода, отримана після перемивання вогнепальної зброї; значно частіше, правда, ці ліки застосовують для викликання блювоти чи для лікування шлункових хвороб (Лисянка, Тальне)171, 2) Дають також поліжниці з’їсти два яйця і випити склянку води (скрізь), 4) Нашкрібають міді із трьох мідяків і дають її випити в горілці (Тальне). З о в н і ш н ь о прикладають на живіт такі к о м п р е с и: 1) Із солі, змоченої теплою водою (Лисянка), або з коріння gduly ziemniej(?) — (особливо для видалення неживого плоду). — Із припарок найбільш розповсюдженими є: 1) Насіння лляне немелене, запарене гарячою водою, кладуть на полотно і кладуть на живіт, знизу нічим не прикривають; зазвичай його не міняють часто, залишають на кілька годин на животі, тож компрес, вочевидь, остигає (скрізь). З мазей прикладають лаврову мазь і олії. 1) Олією, яку застосовують до ламп, натирають живіт, 2) Використовують Олія блекоти, 3) Розтерті на порошок лаврові ягоди змішують з олією або горілкою. Цією сумішшю натирають породіллі живіт або кладуть на пупок. Це вважається дуже дівим засобом, який часом виправляє найгірші ситуації під час пологів як із матір’ю, так і з дитиною; жінка тут же знаходить у собі сили для закінчення пологів, а дитина змінює неправильне положення і несподівано швидко з’являється на світ (Звенигородка)172. Також для пришвидшення пологів люд руський застосовує підкурювання в буквальному розумінні цього слова, але про це нічого докладного не вдалось мені дізнатися, роблять також поліжницям так звані «сухі ванни», тобто ставлять їх над посудиною з палаючою горілкою (скрізь)173, або над розігрітим каменем і поливають його водою, в якій варилася капуста, так, аби пара заходила поліжниці до піхви (Лисянка). Щодо теплих купелей, то вони є загально розповсюжденими. У деяких місцевостях вливають до них відвар собачої кропиви або вкидають рослину бабочник (Мілятин, Золочівський пов.). Для пришвидшення пологів вживають і таємничі засоби найрізноманітнішого роду. З них найвартіші уваги такі: 1) Обводять поліжницю тричі довкола стола (Лисянка), 3) Запихають їй до рота її власне волосся (Кальніблоти, Лисянка)174, 3) Виводять її на роздоріжжя (Лисянка), а в деяких місцевостях є звичай, що повернувшись звідтіля, повинна вона тричі вдарити п’ятою об поріг (Тальне), 4) Якщо усі засоби для видалення плоду не допомагають, то баба підходить до комина і кілька разів ударяє п’ятою об стіну (Лисянка), 5) Водять поліжницю через 9 порогів, до яких вона має йти передом, а повертатися задом (Лисянка, Юрківщина)175, 6) Наказують поліжниці, аби вона зі свого фартуха нагодувала коня вівсом (Ніжин)176, 7) При браку пологових болей жінки випивають склянку сечі своїх чоловіків; цей засіб застосовують здебільшого жидівки. Якщо і це не допомагає, то побожні жидівки на Україні посилають по сечу рабина «цадика», коли неподалік від них живуть. Подібне траплялося кілька разів у Тальному, — розповідають цадики у своїх натхненних проповідях про допомогу одновірцям, 8) Стараються пришвидшити пологи за допомогою крику або несподіваного переляку поліжниці (Київщина)177, 9) Кладуть на породіллю ту сорочку, у якій вона вперше ночувала з чоловіком (Нова Ушиця). Коли подібні народні практики не допомагають, то застосовують релігійні: 1) Кажуть поліжниці тричі проказати «Богородице, Діво», після чого має наступити щасливе розрішення (Козацьке, Звенигород. пов.), 2) Дають у руки тримати рушник, зав’язаний над образом, хрест, або образ якогось святого (Рижанівка)178, 3) Підперезують її поясом, який носить на собі священик під час богослужіння (Кальніблоти Звенигород. пов.)179, 4) Обмивають образ якогось святого водою і дають її випити чоловікові породіллі, потім кажуть йому знову набрати цієї води в рот і перелити зі своїх уст до уст дружини (Лисянка). Наостанок при дуже важких пологах звертаються до замовлянь, які певною мірою також мають релігійний характер: 1) Тричі проказують «Богородице, Діво», а тоді кажуть: «Святий Марко одмикає рай і пекло, одімкни рожденой, хрещеной, молитвованой N, одімкни кість, щоб породила отроча од Ісуса Христа і сина Божаго» (Ольховець)180, 2) «Господи поможи і випусти душеньку з грішного тіла»; це повторює баба тричі, б’ючи перед поліжницею поклони (Рижанівка), 3) Замовляння, якщо жінка до ранку не народила: «Добрий день Тобі, Ісусе Христе і Мати Божа, не спи, вставай нам до помочи, не надівай черевичків, та поспішай нам помочі ставати» (Лисянка), 4) Баба молиться: «Пресвята Діво, Ангели хранителі, визволь, вирятуй, Господи, Ангела Божого» (Нова Ушиця, Звенигородка і скрізь). Якщо усі засоби, як лікувальні, внутрішні і зовнішні, так містичні не приносять ніякої допомоги породіллі, то тоді настає черга практик, пов’язаних із фізичним впливом на неї. На жаль, подібні заходи часто закінчуються смертю поліжниці. Сюди зараховуємо 1) Усілякі способи фізичного виснаження тіла, стрибання через лавки або з припічка на землю181, 2) Ударяння животом об землю, одвірок або стіну; найчастіше проте з цією метою дві баби ставлять породіллю на ноги і одна з них підтримує її спереду за руки, а друга, та, що стоїть ззаду, кілька разів кулаком сильно б’є її в плечі (Лисянка)182, 3) Радять поліжниці витягти з криниці три відра води (Лисянка), 4) Уживають ще кілька подібних насильницьких практик, наприклад, чоловік саджає дружину собі на коліна і з усіх сил намагається її підкинути догори (Лисянка). Якщо це не допомагає, то кладуть її на лаві і, піднявши ноги догори, трясуть або тягнуть за ноги у дві протилежні сторони, що не раз стає причиною розриву промежини (Лисянка, Умань)183. 5) Попри такі пасивні дії наказують поліжниці кашляти, чхати (Київ)184 і тужитися, причому, видихати повітря потрібно до пляшки (Вільшана, Каньніблоти, Тальне.)185, 6) Наприкінці намагаються викликати пологи биттям, щипанням пальцями, навіть торканням зубами дупи та статевих губів (скрізь). Знаю один подібний випадок, який трапився у селі Водяна у 1881 році. Нещасна поліжниця тоді від таких практик закінчила життя у тяжких муках186. У випадках неправилього положення плода, таких, наприклад, як випадання ручки, сільські баби застосовують зовсім нелікувальні практики: 1) При випаданні ручки, через що дитина не може народитися, хапають породіллю за ноги, підносять її догори і трясуть з усіх сил, аби положення змінилось, 2) Часто під час таких пологів тягнуть за ту частину тіла, яка йде попереду і надається до того, щоб за неї потягнули; дуже часто таким чином відривають дитині ручку або ніжку (Звіног. Скрізь)187. Якщо, тягнучи за ручку, яка випала, не можуть вийняти дитини, що трапляється досить часто, то тоді, скликавши на допомогу кількох сильних чоловіків, прив’язують ручку до обсмаленого батога і тягнуть часто так сильно, що аж відривають її (Лисянка). § 2. Засоби для відділення містища П о в і р ’я, п о в ’я з а н і з д и т я ч и м м і с т и щ е м. 1) Існує думка, що містище неможна виймати силоміць, а потрібно чекати, доки воно саме не відійде. Насильне виймання містища може спричинити хворобу, кровотечу чи смерть матері. Після його відділення баба тре рукою живіт породіллі і каже: «Містечко, іди собі на золоте крислечко» і тричі спльовує (Лисянка). 3) Знахарки, які бабують під час пологів, на містищі, вийнятому з матки породіллі, відгадують скільки вона ще буде мати дітей. На їхню думку, про це свідчить кількість судинних вузлів на внутрішній стороні містища (Рижанівка)188, 4) Після того, як містище відійде, вивертають його назовні і закопують в землю; в Україні роблять це для того, аби новонароджена дитина добре росла (Лисянка, Радомишль)189, на Волині — аби жінка більше не мала дітей. (Юрківщина)190, 5) Є також звичай кидати містище на воду, аби новонароджений був щасливим, або засушувати його, аби потім віддавати його власникові, коли той стане дорослим (Україна), 6) Баби, зі злості, або чарівниці закопують містище в хліві, там, де сплять свині, аби начарувати новонародженому погану долю (Лисянка). З а в ’я з у в а н н я п у п о в и н и. 1) Пуповину зазвичай зав’язують після відходження містища, а кінцем її, відтятим від містища, баби благословляють новонародженого (Козацьке), 2) У жидів, аби новонароджене дитя не боялося вроків, існує звичай мастити відрізаним кінцем пуповини обличчя дитини і ціле її тілo. Відомо, що кінцем пуповини також мастять родимі знаки, коли такі є на тілі дитини. (Лисянка)191, 3) Зазвичай стараються зав’язати пуповину відразу після пологів (Звенигород.)192; у тих випадках, коли новонароджене дитя темно-синє, впускають в нього трохи крові перед перев’язуванням (Україна) або не зав’язують пуповини доти, доки дитина не почервоніє (Юрківщина), 4) У деяких околицях баби мають за правило зав’язувати пуповину хлопчикам на три пальці від животика, а дівчатам — на два, вважаючи, що якби зав’язали ближче, то у хлопця статевий член буде недостатньої величини, а дівчина буде занадто люб’язна з представниками протилежної статі (Ольховець), 5) Де-не-де зберігається звичай хлопцям перерізати пуповину на сокирі, а дівчаткам — на гребені (Ольховець), 6) Часто, однак, буває, що пуповину перерізають, поклавши на такий предмет, який матиме зв’язок із майбутнім заняттям новонапродженого (Нова Ушиця)193, 7) Зав’язуючи пуповину, остерігаються, аби хлопцям зав’язати пуповину коноплиною з чоловічих стебел, плоскінню, на якому нема насіння, а дівчатам — з жіночого, яке називається матіркою (Звенигород., Лисянка і інші місцевості Звенигород. пов.). Від перев’язування волокном із матірки дитина буде плідною, а від плоскіні — навпаки (Рижанівка). Згідно народних вірувань на Самбірщині (Лука) це повір’я стосується лише дівчаток194. На пуповину, відрізану у дитини, прикладають хусточку, змочену у свяченій олії (скрізь)195. 8) Відпалу та суху пуповину ховають разом із зав’язкою і на сьомому році віддають її власникові, аби її розв’язав, від того у нього має розв’язатися пам’ять (скрізь, у селян, шляхти і жидів)196. У лемків (руські горяни на Кросненщині, Сяноччині і Ясельщині), звертають увагу на те, о котрій годині зав’язана пуповина відпаде (тільки для чого це не зміг дізнатися), і до семи років ховають її в скриню між полотном; потому мати дає дитині розв’язати ту пуповину власними руками, вірячи, що через те розв’язує він собі світ на ціле життя197, 9) Після зав’язування пуповини кладуть дитя матері біля ніг, аби було покірне своїм родичам (Нова Ушиця). Тільки в таких випадках, коли містище довго не відходить, застосовують іноді ліки внутрішні, зовнішні, а також механічні способи. Л і к и д л я в і д д і л е н н я м і с т и щ а. Коли містище не відходить після пологів, або плід неживий, радять поліжниці пити суміш, що складається із трьох пар зародків, віднайдених у трьох яйцях тощо (Дивись вище суміш проти викидня), з тією лише різницею, що срібло має бути нашкрябаним не знизу вверх, а навпаки (Юрківщина)198. З о в н і ш н є. 1) Прикладають на пупок трохи натертої сирої цибулі199. 2) Беруть 9 зубчиків часнику і, змішавши його з дьогтем, загортають у ганчірку і вкладають у отвір піхви, сподіваючись, що це має допомогти (Лисянка). 3) Прикладають також запарену окропом пряжу на крижі поліжниці, а на живіт — тричі по 9 бібок овечого або свинячого лайна (Тальне). Роблять також звиток із вати, умочають його в оливу і, вклавши досередини трохи камфори, зверху посипавши кропом, запалюють і, підвівши породіллю, обкурюють її цим димом200. Застосовують також скрізь т е п л і к у п е л і. М і с т и ч н і л і к и. 1) Підкладають так званий драпач, тобто стару мітлу, цілком зужиту, під крижі породіллі (Лисянка), 2) Роблять рухи рукою, як ніби сиплють корм на землю і кричать при тім так, як до свиней: «Ксьо, ксьо, ксьо», (Вільшана, Кальніблоти, Лисянка)201, кличуть теж, ніби викликають містище: «Кось, кось» і «Клю, клю» навпереміну (Лисянка). Породілля проказує таке замовляння: «Святий Архип, святий Антип, і всі святі києвські, прошу Тебе, молю Тебе, дай Ти мені рожденой, молитвованой N породити отроча од Ісуса Христа сина Божого, дай ти місце отрочаті в постіль стелити і сповивати». При тім баба розтирає довкола шлунка, а містище, коли вийде, закопує в землю (Ольховець) або в хаті самій під підлогою (Єрки, пов. Звенигород.). Подібно до того, як при народженні дитини, так і при відділенні містища, баби сільські застосовують у випадках, коли інші засоби не допомагають, різноманітні механічні способи, які допомагають містищу швидше відійти: 1) Витискають містище з матки шляхом сильного поглажування живота руками від гори до низу, або сильно розтираючи крижі, що технічною мовою бабів називається «Мишки зорвати», 2) Того самого результату стараються досягти витрясанням; з тією метою кожна породілля ходить по хаті, нею трясуть у різні сторони, або чоловік садить її на коліна і сильно трясе, подібно до того, як до тих маніпуляцій, яким її піддавали при видаленні плода, 3) Виривання містища за допомогою прив’язування до пуповини різноманітних тягарів, почавши від менших, а закінчивши більшими. У якості тягарців слугують їм ложки, ножі, горнятка та інші побутові речі, які знаходяться під рукою (Звенигородка, Лисянка)202. § 3. Післяпологовий період На думку більшості українців, післяпологовий період триває від пологів упродовж 6 тижнів, а на думку більшості галичан — 3 тижні (давніше тривав 6 тижнів). У цей період поліжниця зоветься «породілля», а після завершення цього періоду вона «іде на вивід» до церкви і несе своє новонароджене дитя. На Україні серед людей поширена думка, що Богородиця після народження Христа очистилась за 12 тижнів, а звичайним смертним випала для того тільки половина того часу. Згідно цих народних уявлень, кожна жінка у цей період користується особливою божою ласкою, коли помре під час пологів або під час перших 12 тижнів після них, то душа її іде просто до неба, так само як душа людини, убитої блискавкою (Ольховець)203. Після пологів баба готує таку ж постіль, як перед пологами. Часто породілля, відчуваючи холод, лягає на припічку і накривається кожухом (Україна), або, як в Годовиці (Стрийське), баба стелить сіно для породіллі в нижньому закутку «запічка», яке кропить свяченою водою («Арданською водою»), а обік кладе зілля, посвячене на Маковея (1 серпня). На жердці, замонтованій вгорі біля постелі вішає простирадло, утворюючи таким чином щось подібне на екран, а на простирадлі зі сторони хати вивішує стьожку з коралями, коли народилась дівчинка, стьожку з квіткою — коли хлопчик204. Перед тим як мати ляже на приготовлену постіль, то, аби охоронити її від уроків, баба зав’язує їй зубчик часнику в пазуху сорочки, а збоку кладе ніж чи ключ, аби мала при собі залізо, бо воно має силу відганяти нечисту силу205. Як засоби профілактичні, застосовують наступне: 1) Живіт породіллі баба міцно обв’язує рушником, а часто завішує його на гачку, що має вберегти породіллю від хвороб, пов’язаних із фізіологічною функцією пологів (скрізь), 2) З тією ж метою часом ставлять горщик їй на животі, щоб втягнув усі нутрощі, роблячи ще способом сухої банки (скрізь)206, 3) З тією метою баба намилює собі руку, а породіллі — живіт, а тоді масажує, почавши від грудей і додолу, при тому шепоче замовляння: «Панасе враче, золотий золотниче, божий чоловіче, стань собі на містечку, на золотим креслечку, где тобі Матер Божа місто указала, стань собі під пупом, під зеленим дубом». Проказуючи це, проводить три рази рукою довкола пупка, прицмокуючи, як до коня: «Мси, мси», а потім «Кось, кось, кось» і підтягує знову рукою живіт знизу вверх, і з усієї сили втискає пальці і нігті в її тіло, доводячи часом поліжницю аж до втрати свідомості. Тоді бере баба порожній горщик від молока, подібно до того, як у попередньому випадку, запалює всередині нього трохи скрученої ганчірки і ставить на живіт породіллі, втягаючи в нього нутрощі породіллі, а пізніше горщик розбиває. (Кальнілоти), 4) Спати породіллі після пологів не дозволяють, існує повір’я, що коли породілля засне, то може не прокинутись207, 5) Є звичай, коли дають їй напитися відвару крушини (Любомирка, пов. Звенигород.), 6) Після закінчення тих перших, у розумінні людей, неминучих процесів з породіллею, сходяться чоловік, найближчі родичі і просто доброзичливці і п’ють горілку за здоров’я матері і новонародженого, та змушують і породіллю випити чарку горілки (скрізь)208, 7) Оскільки тутешні люди вірять, що крики породіллі викликають появу невидимих ангелів, які сідають на вікнах дому і моляться за швидке завершення пологів і не відходять від новонародженого упродовж трьох днів і ночей. Саме тому увесь цей час тримають в хаті палаючу свічку (Нова Ушиця), 8) Мати, яка лежить у ліжку, не повинна відвертатися плечима від дитини, бо її обміняє чорт на свою, а такі діти (одмінки) живуть не довше семи років (скрізь). У випадках, коли є якісь ознаки недуги зі сторони поліжниці, вдаються до л і к і в в н у т р і ш н ь о г о з а с т о с у в а н н я. 1) При сильних післяпологових спазмах радять, аби сама поліжниця нарвала зілля кропиви, лопуха і шандри, приготувала з них відвар і випила його (Рижанівка). 2) Для посилення післяпологового очищення у випадках його затримання, дають внутрішньо настій сушених квітів польових фіалок, 3) При післяпологових болях радять їсти сиру моркву209, 4) При надто рясних виділеннях прикладають до статевих губів хустинку, намочену в горілчаному розчині сірчаної міді (Pижанівка)210. Щодо гігієни цього періоду, то існують такі повір’я: 1) Післяпологових кровотеч не можна стримувати, бо, на загальну думку бабів-повитух, породілля має добре очиститися (Лисянка), 2) Для запобігання гарячці ставлять під ліжко миску з водою (Рижанівка)211, 3) Жінки до 14-го дня після пологів не повинні розчісуватися, бо інакше повипадає волосся, а голова буде боліти (Рижанівка)212, 4) Усі купелі найчастіше застосовують не перед народженням дитини, а лише в післяпологовий період, починаючи з другого чи з третього дня (Вільшана, Кальніблоти). Приймають їх у воді із відваром кореня переступня (Гусакова, Звенигород. пов.), 5) Жінки під час вагітності дають Богові усілякі обіцянки, а після щасливого народження дитини поспішають їх виконати: жертвують попові на подзвінне, пішки йдуть до якогось чудесного місця тощо (скрізь)213, 6) Жінки, які приходять одвідати породіллю, остерігаються того, аби, п’ючи воду, випити її до дна, бо від того не стало би у молодої матері молока (Нова Ушиця). 7) Коли жінка дає груди дитині, то потім має витерти її пазухою сорочки, аби не втратити молока (там само). § 4 Засоби для збільшення кількості молока у жінок-годувальниць З емпіричних засобів застосовують відвари: 1) Полину (відвар має бути теплим) (Звенигород.), 2) Жовтого буркуну (Лисянка, Ольховець)214; порошки: 3) Кореня стосилу, приготовленого в пиві (Звіногрю). 4) Розтертої у воді цибулинки тигрової лілеї (Любомирка), 5) Фенхелю, 6) Насіння городнього кропу (скрізь). Із побутових засобів застосовують такі засоби. 1) Годуючій жінці, так, аби вона того не знала, дають з’їсти хатню мишу, додану до якоїсь м’ясної страви (Рижанівка). У Юрківщині варять мишу в молоці, а молоко те дають випити годуючій матері215. 2) П’ють з водою потовчені очні яблука з 9 рачих очей (Ольховець.), 3) Попіл із передніх копит корови. Радять також як дуже дієве: 1) Їсти печену моркву (Тарасівка, Звенигород. пов.), 2) Пшеничне борошно варять у козячому молоці, 3) Пити пиво (скрізь), 4) Беруть скоринку хліба з білою цибулиною і, ходячи три суботи поспіль до джерела, з’їдають там під час сходу сонця, стоячи у воді (Нова Ушиця). Містично-симпатичні засоби: 1) Баби під час хрестин збирають зі столу і з підлоги кришки, що залишилися після обіду і, вкинувши їх у свячену воду, дають пити годуючим жінкам. (Озерна, Звенигород. пов.), 2) Беруть чотири шкоринки, відрізані з чотирьох сторін буханця і вкидають їх вночі до криниці, а над ранок дістають, і тоді при сході сонця дають годуючим матерям, аби з’їли (Лисянка), 3) Якщо жінка має багато молока, то для збреження його кількості замішують його з сирим тістом і ховають його. Коли молока стає недостатньо, цей шматок тіста дають їй з’їсти (Лисянка.). До ліків, що пов’язані з певними замовляннями, належать: 1) Житні ріжки, зібрані під час сходу сонця, варять у непочатій воді із зіллям жовтого буркуну і дають пити породіллі. Коли та п’є, кажуть: «Колодязю, дай ти мені води для моєї біди, очисти рожденую, молитвованую N, не прошу тебе джерела пивяного, а прошу тебе джерела молочного, дай ти мені рожденой, молитвованой молока, так як з гір, з камінів прибуває вода, так нехай прибуде покорм рожденой, молитвованой N» (Ольховець), 2) Цілушку з хліба вкинути ввечері в неглибоку криницю так, аби ніхто не бачив (бо коли хліб вийме інша особа, то може позбавити жінку покорму назавжди), а наступного ранку тричі натще проказати «Богородице, Діво» і з’їсти хліб, вийнятий з криниці. Тим часом баба-знахарка читає таке: «Добрий день, водо Оляно, а земле Тетяно, обчищаєш луги і береги, креміння і каміння, обчисть мене, рабу Божу нарождену N. Прибуває вода з джерел, і з усяких жил і з усяких криниців, ставків; щоб в мене, раби Божої, нарожденої, прибуло так в грудях». Ці слова вона повторяє тричі (Ольховець, Юрківщина)216. § 5. Засоби для зменшення або припинення лактації Група засобів, про які йдеться у цьому розділі, відрізняється від тих, що містяться у попередньому розділі тим, що кількість їх дуже обмежена, і коли розділ попередній об’єднував ліки внутрішні, то цей — виключно зовнішні. Д о е м п і р и ч н и х л і к і в, які застосовують годувальниці з метою зменшення кількості молока, належить прикладання листя шавлії до грудей (Звенигород.). І з п о б у т о в и х з а с о б і в п р и к л а д а ю т ь д о г р у д е й: 1) Терту редьку з олією, 2) Часник, розтертий в олії (деколи його їдять) (Лисянка, Юрківщина)217, 3) Натирають груди крохмалом (Звенгород, Юрківщина)218, 4) Жінки зазвичай для зменшення кількості молока після відлучення дитини натирають груди соком потовченої цибулі, а поверх цього прикладають холодний компрес, який змінюють кілька разів на добу (Липовець). Я к м і с т и ч н і з а с о б и, д о г р у д е й п р и к л а д а ю т ь: 1) Гребінь (Лисянка, Юрківщина)219, 2) Завішують кілька зубчиків часнику на шию (Юрківщина)220. 3) Висушену шкуру вужа дають у якійсь рідині. Вона має властивість зменшувати або забирати молоко в жінок чи корів. Молоко часом, розповідають, спиває з грудей жінки вуж, який підповзає до неї. Жінка до цього вужа прив’язується так сильно, що не може пережити його смерті (Рижанівка). f) Гігієна і дієтика новонароджених За тим, в якому положенні народжувалася дитина, люди намагаються передбачити її майбутнє. Так, наприклад, 1) Якщо дитя народжується личком, то швидко вмре; 2) Коли голівкою, то буде довго жити (Нова Ушиця), 3) Якщо дитина народжується з відкритими очима, то їй погано житиметься на світі (там само). Крик новонародженого свідчить про те, що він житиме221. Після народження дитини баби зазвичай накривають її «к о м и н ю х о м», тобто ганчіркою, якою закривають комин, гадаючи, що від цього маля буде у житті щасливим (Лисянка). У Годовиці (Стрийщ.) новонароджену дитину баба кладе на «припічок» і б’є її голівкою об притулу, тобто об дошку, яка слугує для закривання печі222. Коли дитину вже викупали в теплій воді, то, вийнявши її із купелі, тричі у неї плюють (Рижанівка)223. У купелі дитя, яке там тримають у сидячому положенні, потрібно поливати не згори, а лише збоку, бо інакше матиме слабкі легені (Рижанівка). Поміж зілля, яке 1 серпня, у день Маковея святять у церквах, є багато лікарського, яке слугує для різноманітних обкурювань, а також, разом з тим, для приготування лікувальних напоїв та купелей, особливо для новонароджених дітей. Матері повинні остерігатися, аби між тим зіллям не було часом барвінку, бо скупане в цьому зіллі дитя буде нещасливим, його важко буде виплекати (Україна)224. У перші місяці життя не можна мити голівки новонародженому, бо можна ненароком пошкодити йому тім’я. Краще просто протирати олією, що діє зміцнююче (Звенигород.)225. Води з дитячої купелі не можна виливати на подвір’я, через яке ходять люди, лише у якийсь неприступний кут під плотом (Жовква)226. Звертають також увагу на те, щоби води з купелі не виносити з хати вночі, «аби не винести з хати спання». Аби дитина міцно спала, її виносять лише вдень і виливають між вікнами під стіну, а корито засувають під запічок, (Годовиця)227. До першої купелі новонарожденим хтось із близьких (найчастіше батько) вкидає золоту, срібну або мідну монету для баби (скрізь)228. У деяких місцевостях побутує повір’я, що для того, аби дитина була здоровою, мати перед купіллю має в тій воді помити собі ноги (Нова Ушиця). Щодо повивання і пелюшок існує теж багато повір’їв: 1) Вийнявши новонароджене дитя з купелі, загортають його чоловічі штани, коли хочуть, аби наступним народився хлопчик (скрізь)229, 2) Жодної білизни, ані пелюшок не можна готувати завчасно, доки дитина не народилася, бо від того не житиме довго (Звенигород.)230, 3) Пелюшки потрібно шити зі старого полотна, бо інакше, коли дитина виросте, на ній дуже часто рватиметься одяг (Нова Ушиця), 4) Перед тим, як одягнути на дитину сорочечку, потрібно через неї пропустити ніж, аби маля не врікали (скрізь) і всипати до рукава жита, аби дитина жила (Ушиця), 5) Новонародженому для захисту від злих сил зав’язують у пелюшки часник і цілушку хліба, а пеленки на грудях сколюють голкою (скрізь), 6) Двох маленьких дітей в пелюшках не можна класти поряд, бо одне від другого може забрати сон і здоров’я (Дрогобич.)231, 7) Якщо немовля побачить себе в дзеркалі, то довго не буде говорити (Жовква)232, 8) Застерігають, не пояснюючи причини, що не можна надворі сушити дитячого одягу, доки не мине 6 тижнів від пологів233, 9) Пелюшки дівчат мати не повинна полоскати в стоячій воді, аж доки не мине 16 тижнів після пологів, , бо тоді дівчинка матиме ранні місячні (Ольховець, Лисянка)234.У інших місцевостях з тією ж метою пелюшок дівчаток також не полощуть у ставку, але тільки до шести тижнів (Рижанівка). Трапляється також, що через подібне повір’я пелюшок не полощуть до 10-ти тижнів (Ольховець, Вигоград), 10) Пелюшок не можна викручувати, бо у дитини буде хитатися голівка (Нова Ушиця), 11) Коли під час прання з пелюшок відтискають воду, то їх не можна стріпувати, бо дитина буде лякливою (там само). Г о д у в а н н я г р у д ь м и і п о в і р’ я, з н и м п о в’ я з а н і. 1) Матері самі годують грудьми своїх немовлят. Годування грудьми триває зазвичай від дванадцяти до тринадцяти місяців, а є матері, які годують дітей до двох років і довше. Роблять так переважно жидівки, аби не завагітніти (скрізь)235. Вірять, що дітей треба відлучати на молодику. Зазвичай мати, останній раз годуючи дитину, сідає на порозі (скрізь)236. Існує також думка, що найкраще відлучати дитину від грудей у Велику П’ятницю (Нова Ушиця), 3) Жінка, яка вперше дає груди новонародженому, не повинна сідати на постелі чи на лавці, бо через те у неї може пропасти молоко; а коли таке трапиться, то вона повинна сісти на порозі і з’їсти половину вареного яйця (там само). 4) Якщо годуюча жінка ходила до померлого, то, повернувшись, повинна вимити руки, аби контакт із померлим не зашкодив дитині (там само). Коли вона все одно відчуває трупний запах, то мусить часто спльовувати, бо інакше через це у дитини все життя тхнутиме з рота (там само), 5) Дитина, яка не ссе материної груді, матиме добру пам’ять (Збараж)237, 6) Якщо дитині, відлученій від материних грудей, знову дати груди, то вона стане або чарівником, або шкідливою людиною, яка кожному, кому перейде дорогу, принесе нещастя (скрізь), 7) Шульгами стають через те, що їхні матері першою дають ліву грудь (скрізь)238. Ш т у ч н е в и г о д о в у в а н н я новонароджених, ще донедавна, — коли гумові соски не були ще настільки поширеними на Русі як тепер, коли їх можна придбати у найменших крамницях кожного містечка чи села, — їх робили із сосок тваринних, наприклад, відрізали із вимені зарізаних корів і прив’язували на пляшки з молоком, з яких діти ссали. Соски ці відзначалися відносною довговічністю. У якості сурогату жіночого молока, у випадках, коли у матері свого було мало, застосовували пипки із житнього хліба або пшеничної «паляниці», напували дітей відваром ромашки, запихали їм у ротики шматочки булки, хліба, картоплі тощо. К о л и с к а і к о л и с а н н я. 1) Новонароджену дитину кладуть зазвичай до кошика, виплетеного з вербової лози і вірять, що без колисання дитина не виросте. Для того колиску або підвішують, прив’язавши її шнурівками до гачка, прибитого у балці, або колишуть руками колиску, що стоїть на лаві (скрізь)239. На Решівщині кажуть, що дитину потрібно колисати, бо неколисане маля хитатиме голівкою240, 2) Порожньої колиски колисати не можна, бо це забирає в дитини сон. Трапляється також чути, що так можна накликати на дитину хвороби (скрізь); повір’я це зустрічається також і в Литві241, 3) Не годиться класти чужої дитини до колиски, бо тоді своя не спатиме (околиця Любачова)242, 4) Вкладаючи дитину вперше до колиски, кидають до неї пригорщу жита (Нова Ушиця). Існують також вірування і забобонні в о р о ж і н н я, п о в’ я з а н і з н о в о н а р о д ж е н и м и, а саме: 1) Вірять, що кожна людина народжується під певною планетою: одні з них роблять людей щасливими і добрими, другі — найнещасливішими, злочинцями, злодіями, пияками і упирями (скрізь), 2) Дитина, яка народилась напередодні великого свята або в свято, має бути дуже розумною (Лисянка)243. Кажуть, що дитина, яка народилась 25 грудня (на Різдво) або під час биття годинника, буде бачити духів (Нова Ушиця)244. Хто народиться в неділю, той буде попом, хто в понеділок — буде красивим, у вівторок — бридким, у середу — сварливим, у четвер — байдужим, у п’ятницю — щедрим, у суботу — на все життя працьовитим (там само). Діти, що народилися у травні, бувають зазвичай слабкими (скрізь). Трапляються також твердження, що і злі люди часом народжуються у вищезгадані дні245. 3) Через статеві стосунки, які відбулися у день «Собору Архангела Михаїла» (26 березня), народжується потвора (Нова Ушиця)246, 4) Скрізь на Русі говорять, що народження в оболонці (у так званому «чіпці»), віщує новонародженому щастя. Баби цю оболонку закопують у землю або засушують, аби потім як щасливий амулет носити у вузлику на грудях. Так роблять і у Литві247, 5) Синя жила, яка проходить через ніс, віщує новонародженому довге життя (Звенигород.)248, 6) Пушок на тілі новонародженого віщує багатство (скрізь). 7. Народження з довгим волоссям віщує коротке життя (Умань)249, 8) Якщо новонароджене дитя матиме на грудях бородавки видовженої форми, то буде рости, якщо короткі і з заглибинами або ямками, то вмре (Лисянка), 9) Так само, якщо дитина має складки мембрани на слізниках у внутрішніх кутиках очей, то буде жити, якщо ні — умре (Лисянка), 10) Якщо дитина під час обряду охрещення плаче, то буде жити або відзначатиметься дуже енергійним характером; якщо спокійно поводиться, то буде спокійна і пасивна; якщо спить, то умре (скрізь на Русі і Литві)250. Якої статі буде дитина, яка народиться після цієї? Про це свідчать такі ознаки: 1) Якщо у новонародженого волосся на потилиці рівне, таке, ніби підрізане — наступним буде хлопчик, якщо навпаки волосся нерівне — то буде дівчинка, 2) Коли дитина, починаючи говорити, спочатку скаже «тато», то наступне дитя буде хлопчиком, а коли «мама» — дівчинкою (Лисянка, Юрківщина)251. Щодо гігієни новонароджених, застерігають: 1) Аби дитини в перші дні після народження не показувати чужим людям, щоб її не врекли; вірять, що старі баби мають особливо небезпечний погляд (скрізь)252. У Дрогобичі пильнують, аби на дитя не подивилась найпершою якась дівка, бо від того воно буде хворіти253, 2) Матері остерігаються виносити дітей на світло, аби ті не осліпли (Звенигород.)254, 3) Не дозволяють породіллі відвертатися плечима від маляти, бо від того воно може мати жовтуху (скрізь)255, 4) У першу ніч після пологів хтось із рідних мусить не спати і сидіти коло породіллі, світити свічку і стерегти неохрещене дитя, аби не прийшла чарівниця і не викрала його, а замість нього не поклала «одмінка» (Годовиця, Стрий256, Дрогоб.257.). Звідти походить звичай, що баба, забираючи дитину від матері, кладе збоку коло неї макогон258, загорнутий у пелюшки, для того, щоб обдурити вештицю (бісицю. — Л.М.), коли б та прийшла обміняти дитину (Дрогоб.)259. Сплячу дитину не можна цілувати, бо через те вона не буде спати; а якщо це вже трапилось, то хресна мати повинна купити нову ложку і ударити дитину нею тричі (Нова Ушиця), 5) Сусід, який зичить дитині добра, коли йде побачити її вперше, приносить пиріг, сіль і яйце (там само); а коли хтось хвалить дитину, то, аби не вректи її, зазвичай додають: «На пса уроки» (там само). Із лікувальних засобів, які дають новонародженим у деяких хворобливих станах, у першу чергу скажемо про повернення до свідомості новонародних, які здаються мертвими260. 1) Якщо дитина під час народження здається мертвою, то баба підкидає її догори, б’є рукою по личку, дмухає у вуха, в очі, в попу і замовляє, аби в нього, як кажуть, увійшов дух і шепче над ним «Богородице, Діво» і «Вірую», 2) У деяких місцевостях стараються дитину, що народилась неживою, викликати до життя, викрикуючи над його вухом те ім’я, яке має отримати під час хрещення. Коли реанімація пройду успішно, то дитя неодмінно мустить носити саме те ім’я, під час вигукування якого очуняло (Кальніблоти), 3) Якщо новонароджена дитина синя, то посипають на підвіконні маком-видюком, через що дитина не буде боятися «крикливиць» (Нова Ушиця), 4) Підкурюють дитину перцем (Лисянка). 5) Колють голкою під нігтем мізинця (Лисянка), 6) Застосовують, зрештою, і замовляння. Спочатку вимовивши ім’я батька, гукають далі в такому порядку: «Петре! гу! — Іване! Гу Романе! гу! — Іване Христителю! гу! Іван Христилель купався в воді Орданській, я тебе одгукаю і виклинаю, обізвись, Божими трудами, господніми молитвами. Та Петре! гу! та Іване! гу! та Романе! гу! Я тебе гукаю», — мовивши це, баба дмухає дитині в уста і поливає їй груди теплою водою (Ольховець). Коли новонародженій дитині в «грудях здушило», то їй дають зазвичай тричі по дев’ять шматочків горобиного гною, розтертого у материному молоці і тим самим натирають йому груди. Також рекомендують натирати печеним часником, розтертим із козлячим або баранячим жиром (Лисянка, Тальне). Коли дитині «піднебіння спало», то кладуть їй на голову кисле тісто і смокчуть над носом (Тальне). Коли дитина має занадто задертий догори носик, то баби смокчуть йому над носом (Тальне). При прирощенні язика («язичок приріс») розривають плівку («вуздечку») під язиком і змащують медом (скрізь). Дуже часто в таких випадках звертаються до лікарів. Від закрепів у дітей радять годувальниці пити більше води. При сильнішому закрепі матері вливають дітям в уста трішки огіркового соку (скрізь). При затриманні сечі: 1) Прикладають варену петрушку на живіт (Звенигор.)261 або 2) Дають порошок зі стертого білого бурштину і рачих очей з молоком (Звенигор.). Випрівання тіла зазвичай посипають: 1) Сухою глиною, нашкрябаною з припічка (скрізь), 2) Гречаним борошном (скрізь)262, 3) Житнім борошном, 4) Деревним порохном, з якого найчастіше застосовують грушеве (Юрківщина)263, 5) Порошком дерези, який скрізь називають «Lycopodium», 6) Прикладають олію на хусточках, 7) Роблять купелі з висівок. Хрещення, з яким якнайтісніше пов’язаний вивід породіллі в церкві, є актом, який закінчує період, упродовж якого жінку називають «породілею», а дитя — новонародженим. З обрядом хрещення також пов’язані певні повір’я і забобони, яких за традицією дотримуються люди. Існують такі повір’я щодо кумів: 1) Нізащо не можна відмовлятися йти за кума чи за куму (скрізь). Одна заможна пані, яка відмовилась бути кумою в убогої жінки, незабаром народила потворну дитину (Дрогоб.)264, 2) Жінка під час місячних або вагітна не може йти за куму (скрізь), 3) Батьки стараються знайти добрих кумів, вірячи в те, що від їх рис характеру залежить щастя дитини (Звіногр)265, 4) Наречені не можуть разом хрестити дитину (скрізь)266. П о в і р’ я і з в и ч а ї, я к і с п о с т е р і г а ю т ь с я п і д ч а с х р е щ е н н я. Дитину зазвичай несуть хрестити у найчистіших пелюшках. У Годовиця, (Стрийськ.) для цієї урочистості беруть окрему пелюшку на головку — «наголовник», окрему під пахи — «підручник» і третю широку пелюшку — «повивач»267. 1) Дитину несе до христу баба, перед тим, однак, мати обтирає маля своєю сорочкою, щоб не бралися уроки (скрізь). Ідучи до церкви, баба несе з собою, згідно зі звичаєм, поширеним у деяких місцевостях, ніж, скибку хліба і головку часнику як засіб проти уроків. Дорогою, навіть у мороз, не можна закривати очі дитині, щоб не бралися уроки (Годовиця, Стрий)268. Згідно повір’їв, які зустрічаються на Дрогобиччині, якщо хочуть, щоб новонароджений син став непридатним до війська, баба, несучи його хрестити, повинна тричі ззаду наперед проказати «Отче наш» і «Богородице». Цього самого можна досягти, коли це саме зробить парубок, який іде до пункту збору вояків. Тоді розум урядникам перевернеться і вони накажуть його забракувати269, 2) Не можна давати одного і того самого імені двом дітям в одній сім’ї, бо один із них помре. Не можна також давати новонароджену маляті імені померлої дитини (скрізь), 3) Якщо дівчині під час хрещення дати ім’я Агата, то вона зійде з розуму (Нова Ушиця), 4) Аби дитина добре росла, потрібно під час хрещення дати їй ім’я, яке носив добре знайомий померлий (скрізь); жиди теж дають так імена дітям; не варто взагалі давати дітям тих імен, які в календарі вже проминули (скрізь)270, 5) Коли діти помирають, то для порятунку новонародженого при хрещенні роблять так: коли несуть дитя з церкви після хрещення, не вносять його до хати через двері, а подають через відкрите вікно. Хрещеними батьками такій дитині запрошують убогих або тих, кого випадково зустрінуть (Звенигород., Жовква, Юрківщина)271, 6) Коли дитина під час хрещення плаче, то буде жити (скрізь); якщо скривиться, то умре (скрізь); а якщо чхає, то буде довго жити і відзначатиметься міцним здоров’ям (скрізь), 7) Якщо хрестять разом кількох дітей, і занурюють спочатку дівчинку, а потім хлопчика, то у нього не буде рости борода (Нова Ушиця). На думку людей, попи мають два види олії, «мира»: один — для чоловіків, а другий — для жінок. Коли через помилку піп помастить хлопця «миром жіночим», то у нього не буде рости борода, а коли дівчину — чоловічим, то в неї виросте борода (там само), 8) Після обряду хрещення і після виводу в церкві баба робить спеціальний обряд, під час якого, помивши руки, дає породіллі випити води, якою мила руки. Робить вона це для того, аби ідучи з дому, не винести з собою її крові і сили (там само). g) Пологові хвороби Люди не вирізняють окремих хвороб, які трапляються в цей період, називаючи усі їх гарячкою. До них також зараховую хвороби сосків та нагноєння у грудях, які трапляються у годуючих матерів. Не зважаючи на всі намагання, мені не вдалося нічого довідатися ані про етіологію, ані про лікування пологових судом (еклампсія). Ймовірно, причиною цього є те, що баби мало знають про цю хворобу і не відрізняють її від епілепсії, називаючи «переход» (Козацьке, Звенигород. пов.). Багато пологових хвороб лікують внутрішніми ліками: 1) Дають відвар кореня дягелю (Звенигород.), 2) Під час сильних маткових болей беруть грудку овечого лайна і, розпаривши, прикладають до живота хворої, 3) Великою популярністю користується на Поділлі під час вагітності і особливо хвороб, які можуть трапитися пізніше, ліки, що складаються з компонентів, які купують селяни у жидів, з чого ті мають велику вигоду, а саме: дубових яблучок (чорнильних горішків) на 8 грошей, мускатних горіхів на 8 грошей і білого імбиру разом на 2 гроші, калгану на 4 гроші, бадьяну на 2 гроші, 12 «брунжків» (?) на 5 грошей, гвоздики на 1 гріш, англійського перцю на 1 гріш, простого — на 1 гріш, «вовчих поляничок» на 2 гроші, кориці на 8 грошей, цикорію в паличках на 6 грошей, стародуба або «сурокодуба» на 6 грошей, «рижкаженки»(?) на 3 гроші та камфори на 3 гроші. Усе разом коштує більше 60 грошей = 2 злоті. Розтерши все це на дрібний порошок, всипають його до пляшки з горілкою, а коли настоїться, п’ють по чарочці вранці, в полудень та ввечері272. Пологові хвороби знахарі часто лікують за допомогою чарів. Руліковський розповідав, що «в одному селі жінка після хвороби була дуже кволою. Знахар, якого до неї викликали, шукаючи причину хвороби, і обдивившись усі закутки хати, врешті звалив усю провину на закрутку коло дверей. Наступного дня на сході сонця в трьох селах, де є цервки, зачерпнувши води з трьох криниць, зілляв її до великої пляшки, а тоді поставив її на столі, почав молитися і проказувати якісь таємничі слова. Далі взяв пляшку в руку, обніс її довкола ніжок стола і, додавши до пляшки чарочку горілки, яку теж обніс довкола ніжки стола, сказав нарешті хворій випити ту воду упродовж трьох наступних днів». Соски годуючих жінок для чистоти змащують соком чистотілу (Звенигор.)273, яким, як відомо, з тією ж метою змащують соски коровам і випарюють глечики, аби молоко, після того, як його наллють у ці глечики, ставало смачнішим. На потріскані соски жінкам прикладають: 1) Листя мати-й-мачухи (там само), 2) Змащують салом, розведеним у сметані (сам само). Нагноєння у грудях, яке називають «осовище» найчасіше буває через змерзання або удар в груди. Ліки для його лікування вживають переважно зовнішні побутові. Прикладають: 1) Листя блекоти (Лисянка), 2) Козяче лайно, змішане з борошном і оцтом або з медом (Звіног.), 3) Вистрижену овечу вовну, посипану камфорою (Лисянка, Звенигород. пов.), 4) Конопляним прядивом (плоскінню) обтирають стіну в хаті і тією частиною, на якій є обтерта глина, прикладають (Лисянка), 5) Змашують олією і масажують пальцями хворе місце, 6) Підкурюють житнім борошном (Ольховець), 7) Замовляння: «Ти осовище, і з вітру, і з пристриту, я тебе вимовляю і вибавляю, і з кости, і з масти, і з семи жил і з двадцяти пальців» (Ольховець). d) Жіночі хвороби У розділі про жіночі хвороби я помістив а) білячку; б) білі виділення, с) опущення матки і д) різні жіночі хвороби. Головною рисою засобів, які застосовують від цих хвороб є те,що вони належать переважно до рослинного івживаються внутрішньо, зовнішніх засобів є небагато, дещо більше за це є симпатичних замовлянь, а особливо замовлянь, які застосовують при опущенні матки. § 1. «Білячка» Білячка — це хвороба молодих дозрілих дівчат, у котрих уже розпочалося менструювання. Від цієї хвороби радять пити відвари: 1) Із меліси або ромашки; настій із жалкої кропиви (Поділля), із гірських трав (скрізь)274. Застосовують також сік із редьки, котрий має сприяти зміцненню крові (Звенигород.), 2) Шафрану, 3) Кориці, 4) Кави з моркви звичайної (поміж шляхти, Поділля), 5) Меду. Радять також їсти яблука, у яких тримали застромлені протягом кількох годин чисті залізні цвяхи (засіб, відомий серед шляхти і православного духовенства на Русі). Як зовнішній засіб радять вдихати носом повітря у стайні (Поділля). § 2. Білі виділення. «Бруд», «Біла кошуля»275 Вважається, що дівчина гарної поведінки ніколи не хворіє на цю хворобу. Ця хвороба властива тільки заміжнім жінкам, а трапляється вона найчастіше від того, що жінка має нерозумного чоловіка або як наслідок частих пологів (скрізь)276. Внутрішньо проти цих виділень вживають відвари з рослин 1) Центурії277, 2) Глухої кропиви278, 3) Кривавника (скрізь)279, 4) Вонючого зіллячка280, 5) Шальвії281, 6) Чистецю (Звенигород.), 7) Білого буркуну (його застосовують і для ванн) (Юрківщ.)282, 8) сушеного зілля чебрецю283; відвари з квітів: 9) Акації білої (Лисянка), 10) Сушеної «синюхи»284, 11) Головок цвіту кукушки285 12) Гадай-зілля286, 13) Цвіту і кореня рослини вовчі тіли287; відвару з коренів: 14) Миколайок288, 15) Стародуба (відвар або настій)289, 16) Конвалії двобічної (Звіногр, Юрківщ)290, 17) Листя сріблястої тополі (Звенигород.)291 і оленячого язика в порошку. П’ють також настій із рослини бабин (Юрків.)292, відвар із пшона з бджолами (Юрківщина)293; сажу, взяту з комина і розведену у воді, для того, аби білі виділення потемніли (скрізь); відвар з сурового ткацького волокна (Плоскирівський пов.); відвар зі стружки з вишневих гілочок (Плоскирів. пов.). Як зовнішнє застосовують компреси на статеві губи із хусточок, змочених у відварі дубової кори (скрізь); підкурюються конопляним волокном «матіркою» (Кам’янецьк. пов.) і купаються у ванні, до якої вкидають шматки розжарено заліза (Плоскирівськ. пов.). § 3. Опущення матки («Ураз»294) Значну частину жіночих хвороб люди приписують опущенню матки, ща називають «уразом», «золотанкою», «золотником», розуміючи під цією назвою біль у матці, який з’являється після її зрушення з місця. На думку людей, чоловіки теж можуть мати зрушену з місця матку, яка переміщується по тілі, навіть у руки і до ноги. Один православний духівник теж приходив до мене на пораду через «зрушення матки». Симптоматика цієї хвороби дуже нагадала мені прояви ковтуна у Литві. У етнографічній Литві (Ковенське, Августовське) є хвороба , аналогічна до уразу — «гумбас» (матка), на який хворіють як чоловіки, так і жінки295. Проти цієї хвороби внутрішньо дають відвари: 1) Подвигника жіночого (Юрківщина)296, 2) Жовточниці297, 3) Сушеного мир-зілля298, 4) Любки299, 5) Висушеної з цвітом зілля «дивосилу білого»300. Настої на воді чи горілці 1) Ярутки (Звіногр)301, 2) «Запіканки» (так називають люди суміш певних трав, яка користується великою популярністю у лікуванні цієї хвороби), 3) Настій на горілці гриба, який називають «панна» або «земляне яйце». Хворі п’ють його по кілька чарочок щоденно упродовж тривалого часу (Звенигород.) Зовнішнє: 1) Прикладають на живіт полотно, натерте заячим жиром із отвором, викроєним для пупка. Хвора жінка повинна упродовж дев’яти днів лежати навзнак і щоденно змінювати жир на полотні (Лисянка), 2) Підіймають живіт руками і підв’язують його рушником, а до піхви вкладають порошок, який складається із гвоздики, кориці, бобрової есенсії і пшеничних висівок, змочених відваром ромашки (Лисянка). Хворі підкурюються: 1) Лушпинням із білої цибулі (Кирилівка, Звенигород. пов.) або 2) Стертим на порошок лисячим носом, який кладуть на тліюче вугілля (Звенигородщ.). До ряду містичних засобів належать такі замовляння, поєднані з ліками або чародійськими практиками: 1) Дають хворій пити горілку, настояну на насінні дурману, при чому знахарка каже: «Тут тобі не стояти, крові не сушити, кості не ломати, серця не крушити; іди собі до попа, до зелізного дуба». Повторюють це тричі (Ольховець), 2) Замовляння застосовують як для жінок, так і для чоловіків. Читають «Богородице, Діво» у легших випадках тричі, а в тяжчих — шість разів, і кажуть: «О Царице Небесна! Мати Христова Богородице! Стань же мені до помочі породженному (ній), хрещеному молитвеному, заіменованому, рабу Божому N золотника Божого чоловіка, встановлять, замовлять, зашиптивать. Золотий золотниче, Божий чоловіче, стань собі на своїм місті, где ти родився, где ти хрестився, где тебе баба брала, где тебе мати родила, на своїм місті постановила, а не гуди, а не риви, і серця не суши, і в крижи не впадай, і в окна не заглядай, не заступай і під груди не підпирай і за серце не хватай і по суставах не ходи, і головоньки не морочи, стій собі на своїм місті, где тебе Христос син Божий зав’язав і путь тобі показав, тут тобі стоять і буять от нині і до віка амінь.(Озерна, Звенигород. пов.), 3) Рано на світанку кладуть хвору навзнак, тоді баба бере в руку ніж і тупим його кінцем робить знак хреста на животі з чотирьох сторін, а потім сама кланяється тричі і каже: «Мати Божа по саду ходила і живіт догори підносила, піднесись, матко, догори, це я кажу тобі, піднесися цього ранка і будь так до останка; во ім’я Отца заклинаю раз піднесись, во ім’я Сина покрепись, во ім’я святого Духа прив’яжись на віки віков амінь». (Рижанівка)302, 4) Замовляння: «Шла Матер Божа золотим мостом, золотим хрестом, здибає пресвятая Богородиця. Куди ти ідеш, Матер Божа? Іду до молитвеной, хрещеной, до раби Божой враз примовляти. Уразе, уразе, божий чоловіче, я тебе просю, я тебе благаю, де тебе Матер Божа благословила, найменовала, установляла, золоте кресло тобі давала, по животу не ходи, утробою не воруши, в діл не упадай і через поріг не уступай, і під груди не підпирай, і очей не слони і голови не морочи, і в члечах не печи, коло серця не в’яли. Стань собі на місті, на золотим креслі, де тебе Спаситель блогословив, найменовав» (Рижанівка), 5) Замовляння: «Золотниче, золотниче, божий чоловіче, стань собі на своїм місті, на золотим креслі, коло пупа свого, коло свого брата. Не я тебе встановляю, Пресвятая Богородиця Мати Божа тебе встановляє». Мовлячи це, баба підтягає у хворої чи в жінки після пологів, зазвичай долонею, а часом цілою рукою живіт догори. (Умань)303, 6) Замовляння: «Ураз! Ураз! Тут тобі не гаразд, а ти, золотниче, Божий чоловіче, тебе Божа Матер кличе, на те місто, где Пресвятая Богородиця Йсуса Христа нарождала, там тебе остановляла у раби Божой N»304, 7) Замовляння (його застосовують також при випаданні матки і під час важких пологів): «Чи ти ураз, уразище, чи ти ноша ношище, чи ти спрацьована, чи ти згорьована, стань на своїм місті, на золотим кріслі, де тебе Господь прищепив, з батькової і матеровой утроби, стань коло пупа, як коло дуба, там на своїм царстві, як цар на своїм государстві» (Любомирка). У різних формах зміщення або випадання матки люди застосовують для їх вправлення розмаїті хірургічні пристосування, деякі з них застосовують і в раціональній медицині. 1) У Глухівському повіті, Улянівській гміні (Чернігівська губ.) кладуть на живіт такої хворої вирізаний зі шматка хліба круг, а на нього — запалене клоччя, яке накривають горщиком великого розміру, роблячи це так, як ставлять суху банку після пологів (див відпов. розділ)305, 2) Ще частіше можна зустрітися з модифікаціями маточних кілець, які закладають хворим баби-знахарки. Ці кільця являють собою скручені шматки полотна, які вкладають до піхви, або міцно звиті ватні тампони, вмочені у дьоготь або обліплені воском (Тальне). Доктор Савін зв’язувався з Акушерсько-гінекологічним товариством у Києві, оскільки у однієї сільської жінки він вийняв два маткових кільця, зроблені знахаркою, які свідчать про досить високий рівень розвитку народної медицини; одне з тих кілець було дерев’яним, друге з дроту, обидва були обліплені воском306. Траплялося мені одного разу бачити у сільської жінки, що протягом багатьох років страждала від випадання матки, пресаріум, який складався з дерев’яного кілочка, вкладеного до піхви. Його підтримував полотняний пояс, протягнутий спереду і ззаду догори і прикріплений до пояса, обв’язаного довкола талії. То було щось подібне до геріатричного кільця, яке застосовують зазвичай під час випадання матки. § 4. Інші маткові хвороби Більшість лікувальних засобів, що згруповані у цьому розділі, пов’язані з різними матковими хворобами, походження яких бабки розпізнати не можуть. Скрізь стверджують, що їх причиною є або часті пологи, або змерзання, особливо під час місячних. Наводжу тут лише ліки, які зазвичай застосовують проти кровотечі, не пов’язаної ні з менструюванням, ні з пологами. Вони призначені переважно для внутрішнього застосування і найчастіше мають рослинне походження. А саме: 1) Відвар звичайної кропиви307, 2) Горілку, з намоченим у ній оксамитом, 3) Горобиний послід, узятий тричі по дев’ять, стертий на порошок, дають випити хворій308. Як зовнішнє радять такий засіб: житнє борошно запарити окропом, додати кілька ложок стертої на терці цибулі, розтерти цю суміш і намастити нею аркуш паперу з отвором для пупка. Отриманий пластир прикласти теплим на живіт і тримати упродовж трьох годин309. Парять також ноги або руки у гарячій воді (скрізь) і приймають купелі з бджолиним воском (Плоскирів. пов.). У маткових хворобах дають внутрішньо відвари: 1) Плюща310, 2) Ласкавцю311, 3) Нагіток (які застосовують і для припарок)312, 4) Шандри313, 5) Меліси, з якої також роблять теплі компреси (Звенигор.)314, 6) Оману (Любомирка)315, 7) Кучерявої м’яти (Вільшана), 8) Материнки (Звенигор.)316, 9) Дикої м’яти (Любомирка), 10) Бетоніки, рослини з квітами, яку п’ють так, як чай317, 11) Цвіту бузку (скрізь). Дають порошок із коренів: 12) Тирличу (Юрківщина)318, 13) Ясенцю (корінь і квіти)319, 14) Ягоди ялівцю320, 15) Сік із полину (Звенигор.), 16) Зрештою, п’ють ладан, розчинений у олії, так само, як і при струсі. Зовнішнє: 1) Шматки прядива намочують у міцному спирті і посипавши «ладаном», прикладають до живота (Лисянка). Застосовують також різноманітні підкурювання і гріття знизу сухим теплом з розжареного вугілля; найчастіше хвору садять над рожареним вугіллям або розігрітим камінням, яке посипають перцем (Звенигородка, Водяники). Поширені також купелі, як і зі звичайної чистої води, так і з додаванням різноманітного зілля. Так, наприклад, у Полтавській губернії роблять купелі із додаванням чорнобилю321. При різноманітних маткових болістях, як і при інших хворобах, а особливо од «пристріту», «волоса», «гризі», «ломоти», застосовують таке замовляння: «На морі-буяні, на озері-океяні, виїздив Ілія-пророк пламенними колесницями і сражався (з названою хворобою), прибивав своєю силою, як дощ з громом пороч. У морі замок, на небі ключ, місяць-блеленець на оболоках. Як не може мертвець з гробу встати, так не може хрещеного, порожденоного раба Божого N ця болість поражати. Ти Огонь-ковань322, ім’я твоє Уліян, серце твоє вощане, велику силу маєш, богацько вогню принимаєш, і не укуси мене і не зарази цею сокровещною болізню. Цему слову амінь» (Любомирка). Розділ ІІ Дитячі хвороби. Предметом розгляду цього розділу є хвороби дитячого віку, за винятком новонароджених, про які мова велася у попередньому розділі. Тут йтиметься виключно про дитячі хвороби, починаючи від молодшого віку і до повноліття. Згідно прийнятого вже головного плану, розглянемо тут два види дитячих хвороб — внутрішні та зовнішні. До першого з них додамо також народну гігієну разом із забобонами, що стосуються фізичного виховання та здоров’я дітей. Також мова піде про хвороби дихальних шляхів та легень, яких люди не розрізняють і часто одне приймають за друге, не виокремлюють їх також від хвороб шлунково-кишкового тракту і черевної порожнини. Прості люди не можуть розрізняти багатьох внутрішніх хвороб, тому батьки зазвичай мусять багато додумувати, прислухаючись лише до дитячих скарг, а дитина на запитання: «Де болить?», часто вказує пальцем не на болюче місце, бо сама як слід не розуміє. Наприклад, при хворобі горла вказує на шлунок і навпаки. До того ж, як уже говорили, багатьох хвороб люди взагалі не розрізняють, бо щодо їх етіології мають своє власне розуміння і теорію, згідно якої появу як однієї, так і другої хвороби приписують або змерзанню, або переляку, або урокам чи насланню, тобто причинам таємничим. Особливо, коли йдеться про дітей. З подібних народних понять і патологічних теорій можна зробити висновок, що окрім хвороб грудних та черевних, які мають бути розглянутими у перших трьох підрозділах, знають люди і такі дитячі хвороби, про які мають свої власні уявлення і по-своєму їх лікують, — і для них неможливо знайти місця у нашій нозологічній класифікації. З тієї причини ці хвороби, які не мають між собою нічого спільного, я не міг об’єднати в одну групу, а тому розглядаю їх окремо, такі, зокрема, як звихнення чи переламання дитини, конвульсії, волос і нічне нетримання сечі. У наступному розділі розглянемо так звані гострі хвороби, пов’язані з шкірними висипаннями — віспу, скарлатину та кір, походження яких людям маловідоме, хоч хвороби ці мають різноманітні прояви, особливо віспа. Лікують їх переважно засобами, запозиченими із старої емпіричної медицини, значно менше — побутовими засобами. У ще одну групу виокремлено хронічні хвороби, які можуть призвести до смерті. Це такі, наприклад, як дитячі сухоти, золотуха та рахіт. При них вплив невідомих нечистих сил часто стає етіологічним поясненням причини хвороби, тому в їх лікуванні часто зустрічаються різноманітні чародійські практики. До наступної групи включено хвороби, які нібито походять від нечистої сили: плакси, крикси, безсоння, зрештою, уроки та переляк. Варто сказати, що тут вплив народних вірувань і забобонних уявлень виявляється найсильніше. Розгляду зовнішніх хвороб тут присвячено лише коротку згадку, оскільки більш детальну інфорацію на цю тему читач знайде у розділі, де йдеться про зовнішні хвороби у дорослих людей, оскільки стосуються вони однаково як дорослих, так і дітей. Загальною рисою дитячих хвороб, яка відрізняє їх від хвороб дорослих, є етіологія перших, у яких, у порівнянні з хворобами дорослих, сильно переважає вплив народних вірувань, отже, — лікування містичними засобами. У більшості існуючих народних уявлень головним завданням хороших матерів є охорона своїх дітей від впливу невідомих сил, злих духів і людей, особливо старих жінок, які одним своїм поглядом чи похвалою можуть вректи дитину або наслати на неї хворобу. Глибоко вірять люди в те, що головним джерелом дитячих хврроб особливо часто буває вречення злими очима. Воно бере свій початок в тій природженій материнській любові, з якою мати притуляє до себе своє немовля до себе і закриває його від людських очей, аби його в неї не забрали. У лікуванні дітей найважливіше місце займає купіль із додаванням зілля, рідше — коренів, а ще рідше — засобів тваринного походження. З дитячими купелями пов’язані деякі чародійські практики, які також зараховуємо до різновиду лікувальних засобів. Із внутрішніх лікувальних засобів надають перевагу побутовим над емпіричними. Лікуванням дітей займаються переважно баби-знахарки, які застосовують і містичні практики, серед яких замовляють хвороби, а також лікують іншими методами. Хвороби внутрішні а) Гігієна і деякі забобони, що стосуються дітей Малим дітям, які зазвичай цікавляться тим, звідки вони взялися, кажуть, що їх знайшли десь випадково: витягли з води разом із рибою, а тоді принесли до батьків у кошику, купили у якоїсь баби чи знайшли десь у житі, у кущах тощо. Повідають також, що їх принесли пташки, а особливо — лелеки (скрізь). Існують ще з а б о б о н и щ о д о з г ад о к д е я к и х т в а р и н с т о с о в н о д і т е й. Отже, вірять у те, що коли коло малих дітей говорять про жабів, то у них на піднебінні повисипають прищі (Львів). Матері з тієї причини мусять бути пильними і коли хтось вимовить слово «жаба», відповідають: «Часник під язиком». Згідно вірувань, у Голосковицях (Східна Галичина) це має запобігати не лише появі висипань у роті, але й приростанню язика у вигляді жаби чи шепелянню323. Кажуть теж, що при дітях у колисці неможна казати слово «заєць», бо тоді дитина не буде спати; тому у таких випадках жабу називають порхавкою, а зайця — сплюхом324. Не варто також поблизу малих дітей говорити про вужів, а коли хтось згадає про них, то кладуть тоді дитині під язик часник (Надвірна)325. Існують також інші перекази щодо відвернення хвороб. На Зелені свята розкладають лопух і татарське зілля по підлозі, затикають полином колиску для того, аби це охороняло дитину від русалок, які у цей час можуть навіть у хатах нападати на них і залоскочувати на смерть (Східн. Гал.)326. У полі належить стерегти дітей від «блуду» (злого духа), який може чимось привабити маля і завести невідомо куди (там само)327. Мати не повинна в гніві клясти своєї дитини, бо проклін може здійснитися (Токарня на Сяноччині)328. Щодо догляду за дітьми зустрічається кілька забобонів: 1) Не годиться переступати через дитину, яка лежить, бо через те перестане рости. Коли таке трапилося через неуважність, потрібно переступити ще раз у зворотньому напрямку (скрізь), 2) Не можна гладити дитини по голові, бо не буде рости, ані показувати їй півня, бо буде заїкатися (Токарня)329, 3) Коли хочуть, аби дитина добре росла, виносять її на дощ чи наказують їй ходити на вулиці з відкритою головою (скрізь)330. Щодо волосся та нігтів існують різноманітні повір’я. До року не можна дитині стригти волосся і обрізати нігтів, лиш треба їх обгризати, інакше дитина виросте злодієм (Нова Ушиця). Повір’я це поширене на всій території Русі, а також у Литві та Польщі331. Якщо матір хоче, аби її дівчинка мала гарне волосся, повинна перші шість тижнів купати дочку в ліщині, підкладаючи їй листя під голову і під крижі (Дев’ятники)332. Не належить після підстригання дитини викидати волосся надвір, бо коли б сорока взяла його собі на гніздо, то дитина була б нещасливою упродовж цілого життя (Токарня)333. Існують також повір’я, що стосуються збереження здоров’я дітей. Вірять, що діти, розумніші, ніж має бути на свій вік, не живуть довго (скрізь)334. Дитина має золоті ручки, доки не візьме до рук кота (Нова Ушиця). Допоки дитина не з’їсть риби, доти що би не потрапило їй на очі, те саме до неї «випливе» (там само). Не потрібно дітям забороняти, аби, коли хочуть, їсти свій власний кал, бо це додає їм здоров’я (Звенигород.). Так само, як і за плечима дорослого, так само не можна їсти і за плечима дитини, бо тоді можна з’їсти його силу (Тинів)335. 6) Коли дитина подає щось старшій особі, то та повинна підняти це догори і сказати: «Отакий великий вирости»(скрізь). Кажуть, що на молодику кожна матір може позичити вроди у місяця для сина, а для дочки — краси від зорі, а для цього вона лише повинна вміти до них примовити (скрізь). Треба дуже остерігатися, аби місячне проміння не падало на сонне чи спляче дитя (Звенигородщ., Нова Ушиця)336. Аби діти були веселими, обкурюють їх пижмом звичайним (Звенигородщ.)337. Купелі із різних трав як найдієвіший оздоровлюючий засіб для дітей користуються найбільшою популярністю. Купають дітей у відварах 1) Материнки (скрізь), 2) Чебрецю (Юрківщина)338, 3) Дятловини (для того, аби діти добре засинали) (Смиківці, Тернопіль), 4) Головешечок (Юрківщина)339. Купають теж у таких травах: 5) «Суховершках» (Юрківщина)340, 6) «Вовчках» (Юрківщина)341 (на Житомирщині вовчками називають череду—Л.М.), 7) «Дзвиннику» (Юрківщина)342, 8) Жовтій конюшині, щоб діти мали жовте і рум’яне обличчя (Юрківщина)343, 9) Любистку, аби подобалися людям, коли виростуть (скрізь) (загальний засіб для збудження статевого потягу), 10) Щоб діти, коли виростуть, не були нервовими, купають їх в цукрі або в молоці (Поділля). М і с т и ч н і з а с о б и, щ о с т о с у ю т ь с я в и х о в а н н я д і т е й. Коли в сім’ї помирають діти, то у селян і жидів є звичай фіктивного продажу дитини, під час якого батьки беруть за дитину кілька грошей (Звенигородщина). Подберезький розказує, що псевдопокупець підходить до відкритого вікна, через яке мати бере гроші і віддає дитину. Покупець обносить дитину тричі довкола хати і віддає знову матері дитину через вікно зі словами: «Тепер нехай хвороба пропадає, а дитина щасливо годується». Гроші ідуть на церкву або на убогих344. Дітям, які погано говорять або заїкаються, дають їсти хліб, взятий від жебрака (Рижанівка)345. При різних хворобах малих дітей, навіть при найменшому їх нездужанні, обмивають їх свяченою водою, у яку попередньо кладуть церковне кадило (херувимський ладан) і баба каже: «Господи, поможи, пособи Пресвята Троїця, Мати Богородиця своїми словами, своїми устами і своїм Святим Духом. Хто на тебе подумав, хто на тебе щелепи розминав, хто на тебе язики обертав. Ти, вода вечірняя, случилася ти звечора і до білого світа, над тобою хрест умачали, над тобою Євангелією читали, біси діяволи заклинали, і з християнської віри висилали. І ти, лукавий, чи ти водяний, чи ти вітровий, чи ти вихровий, чи ти подуманий, чи ти погаданий, чи ти насланий, чи ти найдений, чи ти напитий, чи ти місцовий, чи ти приччовий, чи ти призирний, чи ти в часу, чи ти в получасу, чи ти в дні, чи ти в полудні, чи ти в ночі, чи ти в півночі? Поти ти стояв, поти ти буяв, поки я не знала. Стала тебе знати, стала тебе з кості висилати. Піди собі, де собаки не брешуть, де кури не поють, де християнський голос не ходе. Не я тобі помагаю, помагає сам Господь Христос і Мати Божа приходила, здоров’я приносила от усякої болісті, од усякої скорботи. Народженому молитвеному N допоможи Господи!»346. b) Хвороби дихальних шляхів § 1. Хвороби горла Біль у горлі в дітей найчастіше походить від переохолодження. Внутрішньо дають пити настій чебрецю (Юрківщина)347. Кажуть ковтати з деякими перервами сік з тертого буряка (Тальне)348. Із побутових засобів дають по ложечці сажі, розтертої з медом (Поділля). Прикладають на горло гарячий попіл у панчосі (Звенигородщина, скрізь), 2) Холодні компреси (скрізь). Із симпатичних засобів відомі такі: зав’язують на шиї дев’ять ниток із червоної пряжі (скрізь). Коли дитина слиниться, яка б причина цьому не була, перерізають ножицями слину, яка тягнеться з рота (Водяники). Інші ліки, які застосовують під час болю у горлі у дітей, такі ж, як і для дорослих. § 2. Утруднене дихання Люди не розрізняють хвороб гортані, наприклад, крупу, від хвороб легень, катару, або коклюшу, які так часто зустрічаються у сільських дітей; а коли говорять про них, то окреслюють це одним словом, що у дитини «у грудях здушило» або просто «здушило». Засобом, який запобігає кашлю, є катання дитини на ведмеді (Нова Ушиця). Хронічні хвороби легень, такі, як хронічний бронхіальний катар, або кашлюк, люди лікують частіше, ніж хвороби гортані, які мають гострий перебіг до виздоровлення або смерті (як, наприклад, круп). При всіх видах кашлю дають внутрішньо відвари з квітів: 1) Дивини, 2) Липи, 3) Полину, 4) Кореня алтею (скрізь). Із побутових засобів дають пити воду з намоченим в ній хлібом або яблуками (скрізь). Собаче лайно зав’язують у полотно і варять в молоці, а тоді теплим дають пити хворому (Гусакова, Звенигородський пов.). Зовні і з середини горло змащують цитриновим соком. На грудях під ямкою ставлять пластирі з гірчиці або хрону; під ямкою або на шиї ставлять дві-три п’явки. Від кашлю дають дітям більшість із тих самих ліків, що і дорослим. § 3. Дифтерія («Дихтерик», «Діфтерик») Хоч епідемія дифтерії нещодавно лютувала на значних територіях Русі, а особливо — на Україні, засоби, які застосовувалися від тієї хвороби, були дуже обмежені. Люди переважно застосовували аптечні ліки, звертаючись за допомогою до лікарів і фельдшерів. До ряду тієї незначної кількості народних засобів, про які мені відомо, належать такі: Для запобігання дифтерії радять розвести в ложці чистої олії 30 крапель березового дьогтю; змішавши це з дрібно потовченим цукром на густу кашку, яку потрібно вживати по ложці вранці та ввечері (Володимир, Волинь). Під час самої хвороби радять змащувати горло зовні і зсередини 1) Скипидаром, 2) Нафтою (Звенигород.), 3) Теплою медовою патокою (під Харковом). Для полоскання радять застосовувати такі засоби: 1) Вибрати з вовчих фекалій кістки, які там знаходяться, обтерти і висушити, а потім жменю їх добре проварити у кварті колодязної води і цим відваром полоскати горло. Малим дітям радять давати цей відвар щопівгодини по половині кавової ложечки (Липовець). Знахарка Чегринська дуже завзято намагається лікувати дифтерію замовлянням. Вона наказує хворому вийти на подвір’я і, ставши під дубом, дивитися на схід сонця і казати: «Гам, дубе гам! З’їм тебе з коріннями, з насіннями, з гіляками із корою. Гам!... Гам!... Гам!...» Закляття це слід повторити тричі, і щоразу з силою ковтнути слину349. с) Хвороби травної системи і черевної порожнини § 1. Молочниця ротової порожнини, «пліснявка» Молочниця — це хвороба, яка виявляє себе виразками на губах і в ротовій порожнині; найчастіше нею хворіють немовлята, яких годують грудьми. Найчастіше вона трапляється від вроків. Від цієї хвороби застосовують дуже небагато засобів, переважно зовнішніх або містичних. Із зовнішніх засобів практикують обмивання уст і ротової порожнини відваром рослини водяного перцю «пташиного». Змащують: 1) Бурою у водяному розчині або з медом (скрізь)350, 2) Квашеним буряком (Юрківщина)351, 3) Дрібно тертою цеглою, розведеною у воді (Чигирин), 4) Чорнилом (Новоушицький пов.). Застосовують також містичні ліки. Матері, які побачили молочницю на дитячих губках: 1) Натирають її кінцями свого волосся (Ольховець)352; 2) Вкладають в уста дитини дзьоб якогось птаха, 3) Одмовляють сім псалмів (скрізь), 4) Беруть також те, що виливається свині під час їжі, і змащують ним губи і ротову порожнину дитини. При тому приказують: «Куцю, куцю до корита, пліснявка з язика». Повторюють це тричі (Ольховець)353, 5) Баба приносить на руках до біжучої води, а зимою хоч би до миски з водою, яка стоїть у кімнаті і одмовивши один раз: «Богородице, Діво», кажуть: «Добрий день тобі, Водо Уляно, Земле Тетяно, очищаєш луги і берега — очисти порожденому, хрещеному, молитвеному млоденцю N пліснявку з роту». Після того, взявщи в руку трішки трави, а коли її немає, то сіна, баба витирає нею дитині ротову порожнину і каже: «Загорілася пашена яма, чим її гасити? Святою водою і зеленою травою». Повторюють це тричі (Озерна, Звенигородського пов.), 6) Несуть дитину до корови, яка має маленьке теля і, принісши, кажуть: «Ти, корова, пасесся, в тебе язик волохатий, а хвіст пелехатий, а голова рогата; вилижи, вимахай, вибий своєм язиком N рожденому, молитвеному пліснявку з язика». Потім дмухають в рот хворій дитині і спльовують на землю (Нова Ушиця). §. 2. Прорізування зубів Найчастіше симптоматику будь-якої хвороби, якщо тільки дитячий вік тому відповідає, приписують люди коли не глистам, то прорізуванню зубів і, відповідно, лікування цієї хвороби полягає в полегшенні прорізання зубів. 1) Мати не повинна часто заглядати до рота дитині під час прорізування зубів, бо тим утруднює процес (Юрківщина)354, 2) Завішують на шию маляті фіалковий корінь для тертя ясен355, 3) Остерігаються, аби не згубити перших зубків, які випали у дітей. Закидають їх на гору, на піч, або на стрих, мовлячи: «Мишко, мишко, візьми собі зуб кістяний, а дай мені залізний»(скрізь)356. Змащують ясна по кілька разів на день: 1) Кров’ю, пущеною з курячого гребінця (Звенигор.)357, 2) Заячими мізками (Тальне), 3) Медом (скрізь)358, 4) Натирають їх якоюсь монетою (Кирилівка, Звенигород. пов.)359. Купають також дітей у хмелі і хмелем обкладають живіт і голову (Нова Ушиця). Із симпатичних засобів: 1) Перев’язують ручку хворої дитини червоною стрічкою (Східна Галичина). 2) Жиди з тією метою мету вішали дітям на шнурку зав’язану в вузлику, або зашивали у сорочечку срібну монету (Дорослі жиди носять монету у той самий спосіб як талісман) (Звенигород)360. § 3. Хвороби живота, «гризь» Щодо етіології, то люди гадають, що внутрішні хвороби і коліки у малих людей походять від того, що їх матір, будучи вагітною, необачно копнула ногою свиню, пса або гусака (Юрківщина)361. Хвороби ці розпізнають за дитячим криком, і у лікуванні рідко застосовують в н у т р і ш н і л і к и, а саме: дають пити дітям відвар 1) Братчиків (Звенигород)362, 2) Фенхелю363, 3) Настій із зілля чебрецю (Юрківшина)364. Навпаки, набагато частіше застосовують л і к и з о в н і ш н і, як то: роблять компреси на живіт 1) Із розпарених макових голівок (Юрківщина)365. 2) З листя материнки, свіжого, сушеного чи запареного і свяченого (Чорштин, Закопане, Новотаржчина)366, 3) Із червоного буряка, натертого на терці (Водяники). Компреси 1) З яєчні на горілці: наливають у миску міцної горілки, запалюють її, кидають до неї кілька яйць. Посмажену таким чином яєшню кладуть на шлунок (скрізь), 2) Прикладають звичайну яєшню із двої яєць, які знесла чорна курка (Водяники), 3) Беруть тричі по сім грудочок горобиного лайна і, розчинивши його в жіночому або іншому теплому молоці, прикладають (Рижанівка). Застосовують також купелі: 1) З чистої води; 2) Купелі, до яких всипають чотири купки попелу хрестом, тобто над головою дитини, біля ніжок і з боків. Щодо етіології самої хвороби (див. вище) кажуть, що у воді, перецідженій після цієї купелі, завжди має бути шерсть або пір’я тварини, яку вдарила мати під час вагітності (Юрківщина)367. § 4. Закреп Як у дорослих, так само і у дітей при затриманні стільця люди дуже рідко застосовують очисні засоби, не припускаючи, що затвердіння могло бути симптомом якоїсь хвороби. З тієї причини про послаблюючі ліки дізнався лише, що для дітей з цією метою внутрішньо вживають насіння дикої мітлиці (Великі Бірки, Збараж, Залужжя) або огіркового соку (Звенигород.). А як побутовий засіб зовнішньо застосовують шматочок сірого мила, особливо серед жидів (скрізь). Інші послаблюючі засоби такі самі, як і для дорослих. § 5. Бігунка («Серливиця») Бігунка у малих дітей може траплятися через змерзання або звихнення («звих»); при останньому зелений колір стільця є симптомом хвороби. Годування дітей молоком від тільної корови має спричинити послаблення стільця (скрізь), так само, як і вживання грибів дітьми, старшими за віком (скрізь). Проти бігунки дають дітям в н у т р і ш н ь о відвари: 1) Кривавника (скрізь)368, 2) Ягід чорниці (скрізь). Як побутовий засіб, дають випити трохи пороху, розтертого з водою (Водяники). Із з о в н і ш н і х ліків прикладають на живіт компреси з різних трав (скрізь)369 і роблять купелі: 1) З чистої теплої води, 2) З відвару рижухи (Сулів)370, 3) У тих випадках, коли бігунку пов’язують зі звихненням дитини, практикують у купелі так зване «міряння дитини», підтягаючи йому обидва лікті до колін із протилежних боків, аж так, аби лікоть торкнувся коліна (Майданівка, пов. Звенигор.)371, 4) Купають дитину, загорнувши її в батькові штани (Плоскирівський пов.). Як містичний засіб застосовують наступне: «При сильному послабленні стільця, який називають «дитяча холера», беруть свяченої води і переливають її з пляшки до якоїсь посудини через отвір в лаві для стромляння куделі. Після того, зробивши шпаринку у віконній шибці, вкладають в неї косу і обережно переливають по ній свячену воду з однієї посудини до іншої, яку інша особа тримає за вікном. З цього дають напитися хворій дитині, котра відразу має одужати (Водяники). Інші ліки такі ж самі, як і для дорослих. § 6. Грижа («Кіла, кила») Грижа у дітей з’являється зазвичай через виступання кишки у нижній частині живота, а не раз через входження її до мошонки; може вона бути спричинена закрепами або через сильний крик. Попри з о в н і ш н і л і к и, такі, як натирання хворого місця, компреси та купелі, застосовують при лікуванні грижі і деякі симпатичні засоби: 1) Чіпляння дитині золотого або срібного кільця у вусі, протилежному від грижі372, 2) Кажуть дитині перед заходом сонця помочитися через шлюбну обручку373. § 7. Випадання прямої кишки Коли це трапиться у дитини вперше, то незмірно лякає стривожену матір, доки та не звикне до цього видовища через часте повторяння. Особливого виразу на означення тієї хвороби люди не виробили, і мовлять на неї зазвичай «кишечка випала». Лікування її є виключно зовнішнє: застосовують теплі купелі з молока, в якому попередньо варили козячий лій (Звенигород.). Баби, яких викликають вправити пряму кишку, яка випала, роблять це так: спочатку стукають дитину п’ятами об стелю, а тоді змащують кишечку олією і вправляють її пальцями, посадивши дитину над водяною парою (Кобиляки, Звенигород. пов.)374. Радять також, аби найстарша дочка в сім’ї великим пальцем правої ноги тричі торкнулась прямої кишки, яка випала, гадаючи, що після проведення цієї процедури та має стати на місце. § 8. Глисти Глисти, за розумінням людей — паразити, які з їжею потрапили до шлунка та кишківник і розмножуються там. Найпоширенішими вони є у дітей, але також і у дорослих осіб, розвиваються вони через забруднення кишківника, поганої питної води, поїдання хліба з маслом та солодощів (скрізь)375. Через те є їх більша чи менша кількість, викликають вони зазвичай на молодику сильніші чи слабші прояви хвороби, такі, наприклад, як: гарячку, здуття живота, блювоту і конвульсії. Найстрашніше, що можуть вони навіть задушити дитину, коли розмножаться у дуже великій кількості, «взбуряться» на молодику і почнуть «підходити до горла». З тієї причини всілякі ліки проти глистів дають зазвичай перед їх «збуренням» — в останню місячну чверть. Дають внутрішньо відвари рослин: 1) Чистотілу (Поділля), 2) Папороті (скрізь)376, 3) Глистника (Звенигор.)377, 4) Бобовника (Юрківщина)378, 5) «Хробочника» (?) (Плоскір.)379. Відвари коренів: 6) Папороті (Звенигород.), 7) Валер’яни (Юрківщина)380, 8) Дягелю (Звенигород.). П’ють також сік, витиснутий з листя полину (Вільшана). Вживають внутрішньо різноманітне насіння, що має, як гадають, специфісчно протиглисну дію: 1) Цитварне з медом, у вигляді кульок або з водою (скрізь на Русі і Литві)381, 2) Насіння гарбузове, очищене від лушпиння і потовчене з цукром, дають по ложечці рано і ввечері (скрізь)382. Застосовують також горілчані настої насіння 3) Пижма383, 4) Чорнушки (Звенигород. Ушиця) 384. Із побутових ліків застосовують: 1) Дрібно посічену зелену руту на хлібі з маслом або медом (Звенигород.), 2) Їсти достиглі плоди глистника (Збараж, Залужжя), 3) Випити натще трохи горілки (скрізь), 4) З’їсти зубчик часнику (Тальне)385, 5) Зварити буряк із часником і з’їсти (Ушиця)386, 6) Цибулю посікти і намочити у колодязній воді на ніч і давати це пити малим діям (Вільшана), 7) Молоко або пиво з нашкрябаною крейдою (Кальніблоти, Плоскир.)387, 8) Склянку огіркового розсолу дають як дорослим, так і дітям (Росоховатка, Звенигород. пов.), 9) Палять шкаралупу курячого яйця і, стерши його на порох, дають випити у горілці388, 10) Житнє борошно, змішане з дрібним цукром (Майдaнівка, Шпола, Звенигород), 11) Дрібно потовчений цукор, змішаний з олією та лимонним соком (Гал. Поділля), 12) Скипидар дають краплями (Звенигород.), 13) Ложечку нафти, змішану з цукром і водою на ніч (Гал. Поділля), 14) Їдять крейду (Плоскирів. пов.), 15) Рідину, відтиснуту зі свіжого гною кобили дають дівчині, а хлопцеві — коня (Юрківщина)389, 16) Глиста, який вийшов, сушать і, стерши на порошок, дають випити у воді, а від того живі глисти мають вигинути назавжди (Теребовля, Плоскирів)390, 17) Спаливши шкаралупку з яйця, зав’язують до вузлика, вкидають у гарячу воду і тримають у ній цілу ніч, а на ранок воду цю потрібно випити (Умань). З о в н і ш н ь о застосовують такі компреси на живіт: 1) Зі стебел полину, порізаного на шматочки на розпаленій цеглині і ці гарячі шматочки прикладають на пупок (Чигирин), 2) Із дрібно потовченого часнику, насипаного на шматок хліба (Звенигор.)391, 3) Застосовують також мазь, що складається з одного білка, чарки дьогтю, чарки олії і незначної кількості воску. Це все варять на розпеченому вугіллі, додавши дрібку пшеничного борошна, після чого викладають на хусточку, і коли трохи вистигне, прикладають на живіт (Водяники), 4) Роблять якийсь пластир із живих раків і прикладають до живота. Із н а т и р а н ь найрозповсюдженішим засобом проти глистів є дьоготь, яким хворій дитині мастять під носом, а також горло і під ложечкою392. Для обкурювання застосовують старий запалений цибух (скрізь). Купають 1) У козячому гною. Після тієї купелі мають на тлі показатися чорні перчики, які потрібно зрізати лезом, бо то мають бути голівки глистів393, 2) У гороховій соломі (Нова Ушиця). Оскільки глисти становлять хворобу настільки явну, що не дає вона ані підстав для містичних уявлень про неї, ані для пошуків таємничих ліків проти неї. Мабуть тому не настільки чисельні симпатичні засоби проти глистів: 1) Носять на шиї вінок із зубчиків часнику, нанизаних на нитку (Гал. Поділля)394, або тільки в’язку із дев’яти зубців часнику (Теребовля), 2) Особливо помічним має бути прикладання хворому в області шлунка 4 живих раків із наскізними дірками, прокрученими цвяхом у напрямку від живота до хребта (Бабище, Звенигор.)395. § 9. Жовтяниця Жовтяницю малі діти, так само, як і немовлята (див.) дістають від того, що мати лежить чи спить, відвернувшись від них плечима. Проти жовтяниці роблять дітям купіль, до якої вкидають коралі (Звенигород.)396, або купають дітей у червоній моркві (Чигирин). Як містичний засіб, так само, як і дорослим, дають дітям подивитися на своє відображення у чаші з церковного вівтаря (Літине., Дрог.)397. Інші ліки такі самі, як і для дорослих. d) Вивихи та перелами Є багато хвороб у малих дітей, які люди приписують вивихам і переламам. Симптоматика цих хвороб може бути найрізноманітнішою. Якщо тільки кількамісячне дитя хилить убік голівку, не сидить добре на руках або впевнено і без сторонньої допомоги не утримує вертикальне положення, то вважають, що це є звихненням або переламом (у селян та жидів). Засобом, що запобігає тій хворобі, а разом із тим і лікуванням, є теплі купелі, поєднані з «мірянням» (див.), котрі роблять дітям тричі на тиждень. Під час міряння, котре, як уже мовили, повторюють тричі під час кожної купелі, той, хто проводить процедуру, повинен за кожним разом прицмокувати.(Ольховець)398. Під час хвороби дають дітям пити відвари: 1) Із листя і стебел звичайної малини і 2) З кореня марени (Звенигород.). e) Конвульсії у дітей («Причина», «Родимець») Конвульсії, які з’являються у малих дітей, люди вважають хворобою, принесеною ними з того світу, і називають їх «родимець» або «причина». Якщо дитина і не принесла з собою на світ цієї хвороби, то, гадають, народжується зі схильністю до неї399. Прорізання зубів так само може бути причиною конвульсій, особливо коли відбувається пізніше, ніж зазвичай (скрізь). У деяких околицях для того, аби вберегти новонароджених від можливих конвульсій, відразу після народження дають їм трохи лайна чорної корови, розведеного на молоці, після чого в дитини починається блювання, з якими із неї виходять усі нечистоти, які накопичилися під час утробного життя, а саме вони, як гадають, і спричиняють цю хворобу (Звенигородка). Існують певні закони і правила поводження з хворими під час конвульсій, а саме: 1) Не можна переривати нападу, потрібно лише залишити хворого, аби він зміг заснути (скрізь)400, 2) Зазвичай прикривають хворого якоюсь чорною тканиною (скрізь) або «коменюхом» — ганчіркою, якою закривають комин (Збараж). Жиди прикривають «талесем», 3) Вкладають до рота дрібку кухонної солі (Звенигород.), 4) Жиди роблять клізми з сечі, у якій розтерто інжир (Звенигород.), 5) Вливають до уст дитини кілька крапель нафти (Східна Галичина), 6) Коли бачиш хворого під час нападу, потрібно стиснути йому мізинець на лівій руці, і тоді хвороба ніколи не повернеться (Звенигород.)401. Із внутрішніх засобів проти конвульсій тільки маленька частка належить до справжніх ліків, і всі вони мають переважно містичний характер. До перших, тобто до ліків внутрішніх, належить тільки один рослинний, а саме — відвар із коріння та цвіту горички (Юрківщина)402. Із ліків тваринного походження внутрішньо дають: 1) Порошок із кісток хребта риби пічкур. Їх очищають від м’яса, сушать, стирають на порошок, а тоді, змішавши з порошком зі стертих коралів, дають на кінчику ножа у печеному яблуку або з іншою їжею (Звенигород.), 2) Собачий жир у пиві або вині. Щодо зовнішніх засобів, то коли конвульсії супроводжують прорізування зубів, то змащують дитині ріт і ясла клопом, розім’ятим у пальцях403. Скрізь застосовують теплі купелі, до яких вкидають рослину черсак (Dipsacus). Від цих купелей дитина або здоровіє, або швидко помирає. (Юрківщина)404, 2) Застосовують також купіль, для якої варять разом: зілля або траву, зірвану на трьох границях, і з кожної границі з дев’яти меж, украдений «каблучок» (каблук, який слугує для підпирання воріт), пригорщу землі із кротовини, 6 пригощ землі, узятої з трьох токів, кущ чорнобилю, який стирчить поверх плота (Гусакове, Звенигород. пов.). Найчастіше проти конвульсій застосовують м і с т и ч н і з а с о б и: 1) Знявши сорочечку з хворої дитини, кидають її на колесо водяного млина, яке обертається; при цьому важливо не дивитися на те, що робиться з сорочкою, а тому, кинувши її, потрібно щодуху утікати (Водяники)405, 2) Грудній дитині, яка страждає на конвульсії, стромляють під ніготь голку і, випустивши кілька крапель крові, креслять тричі її пальцем знак хреста «знамення» під ложечкою (Рижанівка, Збараж)406. У Плоскирівському повіті кров’ю, взятою з-під нігтя мізинця, креслять такій дитині хрест на чолі407, 3) Підкладають під подушку дитині, яка спить, корінь півонії (Звенигород.), 4) Опівночі шукають на цвинтарі кістку мерця, яку разом із землею, взятою з могили, зав’язують у хусточку і кладуть під голову хворій дитині. Якщо назавтра кістку під її подушкою знайдуть — вона одужає, а коли ні — умре (Рижанівка і Ольшаниця Таращ. пов.). Старшій дитині радять гратися з молодою вівцею. Через деякий час дитина має одужати, бо хвороба з неї має перейти на вівцю, яка через те має здохнути (Шендерівка, Канівський пов.). Засіб цей, як мене запевняли, відомий також серед поляків в околицях Варшави, 6) У хаті, де є дитина, що потерпає від конвульсій, забивають осиковий кілок у одвірку на висоті зросту цієї дитини (Збараж.), 7) Готують купіль із курячого гною, який беруть тричі по дев’ять дрібок, доповнюючи замовляння словами церковної молитви: «Да воскреснет Бог і розточатся враги єго»408. Цей засіб можна застосовувати тільки для дітей, оскільки коли його застосовувати до дорослих, то він може перенести хворобу на того, хто замовляє (Умань). f) Волос Ця хвороба у дорослих людей виявляється тільки в забруднених ранах, а також вона дуже розповсюджена серед малих дітей в перші місяці їх життя. Вважають, що хвороби цієї дитина набуває ще під час свого утробного періоду життя; а особливо, коли жінка вагітна копне ногою якусь тварину, покриту шерстю, пса або кота, то дитяча шкіра, переважно в районі хребта, покривається волоссям. Це волосся після народження завдає йому сильного та тривалого болю, внаслідок чого дитина постійно плаче та стогне (Звенигород.). Не скрізь, однак, під назвою «волос» розуміють зовнішню хворобу. У Юрківщині409 люди вживають назву «переляк» на означення тієї самої хвороби, яку у Звенигородському повіті називають «волосом» і лікують її так само. Для розпізнання причини однієї чи іншої хвороби, розтоплюють над вогнем віск і шевську смолу, а тоді стараються із фігур, що вилились, витлумачити, чи причиною хвороби була людина, чи тварина, а тоді, згідно отриманої інформації, підкурюють дитину волоссям тієї людини або шерстю тієї тварини, яку підозрюють у викликанні переляку. Коли ж причини переляку виявити не можна, то з чотирьох кутів хати витягають солому і, спаливши її, вкидають попіл з неї дитині до купелі. Проводити процедуру слід три дні поспіль до схід сонця, посеред кімнати під середньою хатньою балкою. На Звенигородщині баби кладуть немовля до корита з водою, а на бортики корита з чотирьох сторін насипають по дрібці попелу. Після того, як дитину виймуть, всипають попіл до корита. Якщо, виймаючи дитину з купелі, побачать на попелі волосину, то вважають це ознакою того, що дитина вже здорова, бо з неї вийшов волос, що спричиняв хворобу (Вільшана)410. Найпоширенішим засобом проти цієї хвороби є з а м о в л я н н я, поєднане з певними чародійськими практиками. Баби ламають свіжовипечений хліб і качають ним або свіжим яйцем по усьому тілі та по плечах хворої дитини, проказуючи наступні слова: «Волос летнічий, волос пекучий, волос шляховий, волос половий, волос подорожній, волос полудневий, волос вечірній, волос півночний, волос годовий, волос світовий, я тебе вимовляю, я тебе висилаю із кости, з тіла рожденого, хрещеного, молитвеного, аба Божого N. Тут тобі не крутити, тут тобі не гуляти, тут тобі не буяти. Я тебе вимовляю, я тебе висилаю, на сухе дуб’я, на гниле колоддя, там собі крути, там собі верти, там собі гуляй, там собі буяй». Потім баба бере ніж і одним замахом розбивши яйце на дві половини, вливає його у воду. У Великоросії хворобу з подібними симптомами називають «замой» або «дзвінєт» і теж лікують викачуванням яєць411. У Сибіру відомий такий самий спосіб лікування хвороби, яка зветься, як і на Україні, «волосом»: знаю це від осіб, які там проживали упродовж багатьох років. g) Мимовільне нічне сечовипускання у дітей («усцик») Цю хворобу вважають справою рук диявола, який вночі лякає дитину вночі у сні найстрашнішими картинами і сценами, що спричиняє мимовільне сечовипускання. Одного разу також доводилося чути про хворого на «усцик», який оповідав, що бачив уві сні відьму, що намагалася його занапастити і, перетворившись на дрібне створіння, перелізла через вушко голки і зникла (Красилівка, Таращанський пов.). Згідно таких народних вірувань про суть та походження цієї хвороби, в її лікуванні застосовують переважно містичні засоби. До в н у т р і ш н і х з а с о б і в зараховують: 1) Спалену шкірку їжака, яку дають пити в горілці або пиві (Звенигород.), 2) Попіл зі спаленого козячого або овечого лайна, змішаний з оцтом і водою (Звенигород.), 3) Заяче яєчко, зварене у воді (Звенигород.). Відрізають також шматок церковної линви, якою дзвонять під час вечірні, і, спаливши її, дають дитині випити у воді (Красилівка). Із с и м п а т и ч н и х з а с о б і в застосовують: 1) Хворий має піти вночі до ставу так, аби його ніхто не бачив, і там вмитися (Красилівка), 2) Піти до хліва, де є домашні тварини, але спочатку звернутися з проханням до людей про те, аби вони забрали його хворобу, а далі з плачем просити про те саме курей, качок, гусей, свиней та інших тварин (Красилівка), 3) Найсильнішим і найдієвішим засобом проти цієї хвороби вважаються «проводи через жлукто», тобто через липову колоду, видовбану подібно до борті. Жлукто зазвичай використовують для лугування білизни. Хворій дитині наказують перестрибувати по кілька разів щоденно через жлукто упродовж дев’яти днів (Волинь, Україна польськ. і Задніпров.). У деяких місцях змушують хвору дитину перестрибувати через жлукто, заповнене білизною, при тім б’ють її по дупі «дужкою» від відра, тобто петлею шнурка, прив’язаного до відра для носіння води (Рижанівка), 4) Радять у Чистий четвер під час служби Божої тричі обійти довкола церкви і щоразу повторити «Всцикаюся, зрікаюся» (Нова Ушиця), 5) Ідуть із хворою дитиною на руках до чорної свині і кажуть: «Добрий день тобі, чорна свине! — Як можна чорной свині добрий день казати? — Як же можна хрещеного, молитвеного N морити?» Цю процедуру слід повторювати упродовж дев’яти ранків (Умань). h) Гострі висипові хвороби: кір, скарлатина, віспа Із цими трьома хворобами, що уже кілька років лютують по селах, люди знайомі дуже добре і вміють їх розрізняти, особливо віспу, до того ж, оскільки її перебіг значно складніший, то вона породила більше різноманітних вірувань та лікувальних засобів проти неї. Люди по-різному уявляють собі віспу, яка ще донедавна спустошувала села і міста, а також назавжди залишала знаки на обличчях тих, що видужали. Вона страхала всіх, а особливо — жінок. Одні уявляли собі віспу в подобі старої потворної баби, яка вийшла з води, а обличчя і все її тіло обсипане горохом. Вона розкидає цей горох на всі сторони, і там, де він впаде, шириться епідемія віспи (Лубни, Полтав.). Згідно інших вірувань, вона — стара і потворна баба, яка, миючи ковбаси, цією водою бризкає на різні міста і села у найдальших кінцях світу (Хорол.). Ще інші гадали, що віспа — то свиня, яка качається в болоті, і коло котрої хати перейде, обдавши її мешканців своїм специфічним запахом, там усі похворіють, бо саме у ньому і полягає джерело хвороби (Лубни). Щеплення проти віспи люди в багатьох місцевостях уникають, не вірячи в його дієвість. Після щеплення матері, турбуючитсь про здоров’я дитини, не дозволяють взяти від неї лімфу для щеплення інших дітей (скрізь)412. Остерігаються також деякі, аби брати лімфу від хлопців для хлопців, а від дівчат — для дівчат (Звенигород)413. Загалом про висипання поширена думка, що чим рясніші висипання, тим краще для хворого. Це стосується як усіх міазматичних висипкових хвороб, так і шкірних (скрізь). Хворому слід стерегтися змерзання та перевтоми, бо це може бути вбивчим для нього; так само не варто змінювати хворому білизну (скрізь)414. Натирання тіла часником може викликати у хворого рецидив віспи, яка вже гоїться (Звенигород.)415. Лікування так званих висипкових хвороб переважно покликане викликати сильніші висипання на шкірі і тим самим запобігти їх поширенню на внутрішні органи, тобто на мозок, легені, печінку тощо. Рясніші висипання на тілі спричиняє потовиділення, тому воно дуже бажане, а різноманітні ліки, які застосовують під час цих хвороб, покликані переважно посилити його. Із цією метою кладуть хворого на печі і сильно його закутують. При різноманітних гострих висипаннях в н у т р і ш н ь о дають відвари: 1) Орликів (скрізь), 2) Рути польової, 3) Липового цвіту з молоком (скрізь). Із п о б у т о в и х ліків дітям дають пити: 1) Підігрітий мед (скрізь)416, 2) Відвар насіння ріпи з медом (скрізь)417, 3) Миро, стерте на дрібний порошок з медом, 4) Кобиляче молоко теж, як гадають, має бути дуже дієвим засобом від віспи (Звенигород.). Від кіру дають внутрішньо мишаче м'ясо (Нова Ушиця). З о в н і ш н ь о скрізь практикують натирання тіла несолоним теплим вепрячим жиром. i) Хронічні хвороби, що можуть призвести до смерті § 1. Сухоти дитячі («сухоти») Усі дитячі хвороби, які супроводжуються загальним виснаженням організму, люди називають сухотами. Проти цієї хвороби справжніх в н у т р і ш н і х л і к і в не застосовують, лише кілька п о б у т о в и х засобів: 1) Варять легені дикої гуски і цей відвар дають хворим418, 2) Радять малим дітям їсти якомога більше котячого м'яса (Гал. Поділля)419, 3) Порошок із вугілля. Серед людей найпоширенішим засобом для лікування сухот є різноманітні купелі. Вони займають у лікуванні дитячих сухот чільне місце, оскільки, на думку людей, вода витягує із хворого хворобу420. Хоча при різного роду купелях, навіть при тих, які застосовують від дитячих сухот, завжди заховано певні практики, пов’язані з повір’ями чи чарами, cлід розрізняти суто лікувальні купелі від тих, що пов’язані з містичними віруваннями. До суто лікувальних належать передусім купелі, до складу яких входять різноманітні трави: 1) Материнка (Звенигород.)421, 2) Блакитний цикорій (Звенигород.)422 і топориска423, 3) Кривавник, як для дітей молодших, так і для старших424, 4) Братики (Звенигород.)425, 5) Чебрець (Звенигород)426, 6) Гілочки з цвітом глоду, ламані з північної сторони, якщо нічого більше не допомагає (Юрківщина)427, 7) Свячені миколайки (Юрківщина)428, 8) Коріння чорнобилю (Збараж, Залужжя)429, 9) Кора крушини (Звенигородщ., Київ), 10) У Литві та Великоросії застосовують для таких купелей ліщинові пагони, які не ламають, лише скручують за себе (Юрківщина)430. Роблять також купелі у таких відварах: 11) Із жостіру. Однак для того, аби він мав лікувальні властивості, той, хто ламає його, повинен залишити біля рослини шматок хліба та копійку. У іншому випадку жостір тому, хто його ламає, відніме руку або ногу (Літин)431, 12) Із вербового пруття, а воду з такої купелі потрібно виливати на вербове дерево (Плоскир.)432, 13) Із дрібно посічених молодих дубових пагонів, до яких додають огіркові та горохові стебла разом із листям433, 14) У відварі гілочок дикої рожі (Нова Ушиця), 15) Купають також у відварі з гілок крушини, і якщо вода почервоніє, то дитина буде жити, а коли ні — умре (Нова Ушиця), 16) У відварі цілих кукурудзяних стебел. Купелей цих роблять три і для кожної з них беруть по три стебла, не вириваючи їх просто з землі, а скручуючи за себе (Юрківщина)434, 17) Татарського зілля (скрізь),18) Сім різних трав та коренів, а саме: кривавника, звіробою, копитняка, подорожника, споришу, материнки та чебрецю (Звенигород.), 19) У відварі висівок, 20) У ячмені, 21) Солоді, 22) У дрібних пшеничних висівках, 23) У листі молодих гарбузів — «кабаків» (Нова Ушиця). Для нерослинних купелей застосовують: 1) Відвар шлунків великої рогатої худоби, 2) Воду, у якій перед тим варили просо (Звенигородщ., Водяники)435, 3) Роблять теплі ванни з води, у якій варили торбинку від сала, а до неї кладуть шматки заліза (Майданівка), 4) Купають у білій глині (Звенигородщ.)436 або до купелі з посвяченої і «непочатої» води вкидають грудку глини, взятої з печі, і в тому тричі купають хвору дитину (Плоскирів)437, 5) Купають у воді, в якій перед тим мочили лляне прядиво438. Купелі, поєднані з певними віруваннями чи забобонними практиками: 1) Купелі з трав, які ростуть на могилах, мають бути засобом з особливо потужною дією, бо після трьох купелей дитина має або одужати, або померти (Гал. Поділля)439. У Мократині (Жовква) купають дитину 9 разів на сході сонця у травах, зібраних на дев’яти могилах440, 2) Ідучи орати вперше, набирають горщик землі з поля і в ній купають дітей, хворих на сухоти (Нова Ушиця), 3) Роблять у припічку ямку, до котрої наливають води, принесеної дівчиною, якщо йдеться про купіль для хлопчика, або чоловіком, якщо купати мають дівчинку. Така купіль має тривати упродовж години (Новоушицький пов.), 4) Беруть із кожного дерева по 3 однорічні гілочки і, наливши води, варять. У цьому відварі тричі упродовж одного дня купають хвору дитину (Новоушицький пов.), 5) Беруть однорічну гілочку ліщини і вимірююють нею зріст дитини, а тоді відміряють таку ж відстань на землі. Далі на цю ділянку землі ллють гарячу воду доти, доки там не зробиться болото. У це болото саджають хвору дитину, а ліщинову гілочку закопують у землю (Новоушицький пов.), 6) Готують купіль із води, принесеної з трьох криниць, до якої вкидають головешки, зібрані з трьох місць, перепалену глину, яку називають «печина», взяту з трьох печей, і мох із трьох дахів. Якщо це не допоможе, то купають дитину у відварі різних трав, зібраних із дев’яти хат. При тому баба проказує певні замовляння, качає по тілу хворого яйця. Ці яйця після всього викидають псам, аби з’їли441, 7) Із дев’яти видів збіжжя, до якого обов’язково мусять входити коноплі, льон, ріпак та біб. До тієї cуміші сиплють по три пригорщі кожного збіжжя і скільки ж пригорщ її беруть на кожну купіль (Юрківщина)442, 8) Готують і таку купіль: мати раненько до схід сонця йде до ями, з котрої зазвичай беруть глину, і, залізши до неї, каже польською: «Dzien dobry jimosci! Proszu gliny na cialo і kosci». Потім, замруживши очі, набирає глини в обидві руки і так, з витягнутими руками і замруженими очима, повертається додому. Принесену глину кладе до купелі і, тричі скупавши в ній дитину, відсаджує глину до нового горщика і відносить до тієї самої ями. Ставши на її краю, дякує: «Dzinkuju za cialo i kosci!» і залишає там горщик з глиною (Мократин, Жовква)443, 9) Купають хвору дитину так: у першу суботу — в білій глині, у другу — в молоці, а в третю — у воді, принесеній до схід сонця, яку наливають до неглибокої ями. Ідучи по воду, потрібно сказати: «Гайда старе м'ясо до криниці», а вертаючись звідти: «Гайда молоде м'ясо до N»; після кожної купелі яму закидають землею, а молоко дають псам, аби випили (Новоушицький пов.), 10) Беруть після півночі попіл зі смітника і, замісивши його з тістом, роблять із нього тричі по дев’ять пирогів, які вкидають до купелі хворого. Після купелі виливають воду на те місце, звідки брали попіл. Таких процедур слід провести три (Тальне), 11) Чорну вівцю миють у дуже гарячій воді з милом, а потім відразу ж садять туди хвору дитину. Купіль цю можна підігрівати три дні поспіль і двічі на день купати в ній хвору дитину444, 12) Крадуть гречку з чужого воза і купають в ній хвору дитину, а воду виливають на дорогу (Кам’янецький пов.), 13) Купають також у відварі чорного поросяти, живцем звареного у горщику, а перед тим, як опустити дитину до цієї купелі, туди вкидають чорного кота445. Кіт або кішка, вкинуті до купелі, забирають в дитини хворобу, саме тому вони дістають виразки і в них вилазять очі (Юрківщина)446. Із симпатичних засобів застосовують такі практики: 1) Знімають з дитини сорочечку і, знайшовши в лісі пень зі зрізаного дуба, залишають її на ньому (Плоскир.)447, 2) Проносять дитину над отарою овець, коли їх женуть на пашу (Нова Ушиця)448, 3) Готують тричі по дев’ять (двадцять сім) пирогів, так званих «вареників», складають їх до горщика, який ставлять на роздоріжжі (Київ), 4) Раннього ранку, на світанку, баба повинна принести з трьох криниць непочатої води, додати до неї борошна і замісити тісто, а тоді посадити його до розігрітої печі. Після того, як тісто спечеться, його виймають, а на його місце, поклавши на лопату, саджають хвору дитину(скрізь). Також у Новоушицькому повіті саджають дитину в челюсті печі, а перед нею запалюють трохи соломи; тоді один із домашніх оббігає довкола хати і, зайшовши до хати за першим разом, каже: «Добрий день вам», на що відповідають: «Дай, Боже, здоров’я»; за другим разом питає: «Що робите?», а господиня відповідає: «Сухоти палю»; а за третім запалює велику в’язку соломи, а дитину обмиває теплою водою. Або, вигорнувши жар із печі, дитину, загорнуту в пелюшку, поклавши, прив’язують до лопати і саджають до печі. При цьому тричі примовляють: «Не дитя саджаю, а сухоти», 5) Побачивши хвору дитину, належить сказати: «Добрий вечір N … я відсилаю на болота, там вам іти, на темниє ліса, на пустиє села» (Нова Ушиця). У деяких місцевостях до такого всування на лопаті хворої дитини в піч, теплу після випалювання, додають ще таке. Хтось, хто стоїть за дверима, повинен запитати? «Чи можна дитину у піч саджати?», на що йому відповідають: «Чи можна сухотам дитину нападати?» Після трикратного повтору цього запитання та відповіді, дитину виймають із печі. Відомий і такий спосіб: викопавши нору в землі, найкраще в рові, протягають через нею дитину в той спосіб, що один бере її і витягає за плечі, і віддає другому. Той, хто забирає, повинен запитати того, хто віддає: «Чи можна дитину скрізь землю протягати?» а той відповідає на те: «Чи можна сухотам дитину нападати?» Повторюють це також три рази, а тоді знімають із дитини сорочечку, залишаючи її на тому місці і, не озираючись і ні до кого нічого не кажучи, вертаються додому. Тоді беруть непочатої води, роблять тричі по дев’ять вареників із сиром, вкидають їх до купелі, у котрій тричі купають дитину. Після кожної купелі воду з варениками потрібно гріти наново. Відбувається це зазвичай упродовж однієї ночі. Після завершення процедури воду виливають449. Подекуди виносять вночі на молодику хвору дитину надвір, примовляючи: «Місяцю новий, князю молодий! На тобі боклаг порожній, дай мені боклаг повний» (Плоскір.)450, 2) А в іншому місці знахарка засуває хвору дитину до торби від борошна і, занісши на цвинтар, кладе її на могилі та тричі примовляє: «Святия мощі, дайте хлопцю м’ясо на кості, а коли не дасте м’яса на кості, то возьміте його к’собі в гості» (Київ). § 2. Золотуха («скрофули», «золотуха», «жовна», «жовняки») Золотуха — це хвороба, передусім, дитячого віку. Найчастіше її проявами є набряк носа і верхньої губи, виразки на обличчі та тілі, різні рани та хвороби очей, яких люди не розрізняють. Найпоширенішими проявами золотухи є набряки гландів на шиї, котрі люди називають «жовни», від чого і саму хворобу теж звуть так само. З а с о б о м, я к и й м а в б и з а п о б і г а т и золотусі загалом, а особливо, як гадають, поширенню на очі, є пророколювання молодим дівчатам вух для кульчиків, що найчастіше практикують серед шляхти451. Внутрішньо також від усіляких виразок дають дітям пити відвари 1) Аспленію мурів (Звенигород.), 2) Череди 452, 3) Листя і коріння ранника (Юрківщина) 453, 4) Цвіту братків (Юрківщина) 454. Із настоїв рекомендують: 1) Настій дубової кори на воді, 2) У рівних частинах змішати молоді гілочки калини, листя чорної смородини, листя волоського горіха і коріння та квітів братків, які, висушивши, дрібо посікти і змішати; засипати з того ложечку на склянку гарячої води і пити двічі на день (Липовець), 3) Настій із чорної смородини (Київ), 4) З ягід калини по кілька склянок на день (скрізь)455. П’ють також каву з жолудів (скрізь)456. З о в н і ш н є: 1) Під час золотушного запалення гландів змащують шию медом (Смиківці під Тернополем, Звенигородка і скрізь), 2) На золотушні виразки прикладають дрібне зілля, яке росте в криницях, розтерши його із солониною (Гусакове), 3) При різних ранах на головах у золотушних дітей миють їх відваром листя вільхи (Звенигородщ.)457 або відваром череди (Звенигородщ.), 4) Промивають виразки відваром перстачу прямостоячого з галуном (Нова Ушиця), 5) Змащують їх також соком з рослини «лопатки» (там само), 6) При золотушних виразках у вухах вставляють у вуха «гноти» (там само) або 7) Впускають у вуха олію, який попередньо наливають у дірку, просвердлену у порозі, і тоді з неї вже беруть до застосування (там само). К у п а ю т ь д і т е й: 1) У корі солодкої яблуні (Лисянка), 2) У зіллі братків (скрізь), 3) У відварі трьох кущів кукурудзи, виламаних навідліг (Юрківщина)458. У деяких селах на Дрогобиччині батьки, наслідуючи циганів, золотушних дітей із виразками на шкірі, а також здорових, аби завжди були здоровими, занурюють тричі до річкової води у день Трьох Королів459. Містичними ліками також лікують «жовни» (запалення гландів): 1) Стискають обома руками зінське щеня і тими самими руками торкаються гландів, набряк на яких через кілька подібних процедур має зійти (Звенигородщ, Н.-Ушицьк.)460, 2) Беруть свічку, освячену на Великдень, і її обводять довкола гландів 4 рази (Нова Ушиця), 3) На молодику і під час місячної повні притискають пальцями набряки гландів (там само), 4) Притискають їх також точильним каменем (там само). Замовляння, які головним чином стосуються гландів, такі: 1) «Був собі жовна та мав дев’ять жон, а з дев’яти стало вісім, а з восьми — сім, а з сіми шість, а з шести — п’ять, а з п’яти — чотири, а з чотирьох — три, а з трьох — дві, а з двох — їдна, а з їдної ані жадної, а ти жовно розходись ані річи», 2) Ставши на місці, де рубають дрова, кажуть: «Був собі чоловік жовна, мав він дев’ять жінок: з дев’ятої восьму, з восьмої — сьому, з сьомої шісту, з шістой п’яту, з п’ятой — четверту, з четвертой — третю, з третьой — другу, з другій — їдну, з їдной — жадну». Після того потрібно дмухнути на гланди «жовняки»461. 3) «Була така жовна, мала дванадцятеро дітей, тії діти мали всі по дванадцятеро дітей — скільки всіх було? Всіх сто сімдесят сім. Як не знаю, де ся взяли, щобим не знала де ся поділи». Мовлячи то, пальцями притискають гланди462, 4) Обмивають 5 разів «Богородицю», а тоді: «Як ясний місяць сходить і сонце, так щоби жовни зійшли з моїм духом і господним». § 3. Англійська хвороба, рахіт («одміна») До хронічних дитячих хвороб, таких, як золотуха і сухоти, зачисляємо також англійську хворобу. Деякі зі знахарок вирізняють хворобу, яку називають «одміною», і якою, наскільки можна судити, враховуючи подібність проявів, і англійську хворобу. Діти, уражені цією хворобою, не ростуть, мають велику голову, криві та короткі руки і ноги, а живіт великий і здутий, тому вже через свою тілобудову виглядають потворними. Згідно людських уявлень, «одміна» не є власне хворобою, лиш, як на те вказує сама її назва, походить від того, що діти такі є поріддям диявола, який замінив ними людських дітей. Це зазвичай стається доти, доки дітей не охрестять. Для запобігання тому добрі матері пильнують дітей, тримаючи їх постійно в полі зору, аби диявол не підстеріг слушної миті та не обміняв дитину. А. Подберезький наводить кілька таких, дуже характерних оповідей463. «У одних батьків росла потворна дитина, обжерлива і вічно голодна, неакуратна і брудна; голова у неї була велика, як баняк, і стирчала з тулуба, як у черепахи; живіт здутий, як бубон, а руки і ноги були тоненькі, як прутики, угиналися під тягарем тулуба. Коли в хаті нікого не було, вона вставала з постелі, аби обжиратися. Родичі одного разу сховалися, аби підстерегти одмінка. Вони бачили через дірку від ключа в дверях, як вона встала із ліжка, повитягала горщики з печі, дістала хлібину з полиці, поз’їдала і повипивала все, що знайшла, і знову лягла. Ніхто в хаті від самого народження не чув її голосу, вона видавала лише якесь пискливе бидляче помуркування. Батьки засмутилися через таку Божу кару на них, а добрі люди порадили занести його до «Темної» на відпуст до Матері Божої. Взяв батько потвору на плечі і поніс Богові на офіру, але, переходячи міст на річці, чує якийсь голос з-під моста питає потвору: «А куди ти, кудю, ідеш?» «До Темной на відпуст», — відповів кудь хрипко. Були то його перші слова, але голос був нелюдський. «Ходи сюди, кудю, до мене!» — закричав той з-під моста, а дитина гуп з плечей як мішок з вовною і звалилася під міст. Диявол злякався, щоби його дитину не покропили свяченою водою, і зупинив його дорогою». У другому випадку також замінене дияволом дитя, яке ледача мати поклала за своїми плечима, було бридким, хтивим, пустим, відразливим навіть для матері, і як дияволове поріддя навіть Бог не хотів прийняти його до себе. У деяких випадках, диявол, як і в даному, обміняв дитину назад, віддавши батькам їхнє, а собі забрав своє. Із лікувальних засобів, які прийшли з медицини, люди залишають хворих дітей з відкритою голівкою на осонні (Гал. Поділля). Влітку саджають голих дітей у болото (скрізь). Інші ліки такі самі, як і при попередніх двох хворобах, тим більше, що люди не завжди хворобу не завжди її вирізняють. Купають дитину у відварі ромашки (Нова Ушиця). Вважають, що деколи практикуючим знахаркам вдається вилікувати «одміну» наступним способом: 1) Після заходу сонця виносить знахарка бере дитину на руки і виносить її на двір, кладе на смітнику і, проказуючи певні заклинання, б’є її вербовою гілкою, а сама відходить вбік. Кажуть, що чорт тоді, змилувавшись над своїм поріддям, приносить дитину, яку забрав у людей, а свою забирає. Але трапляється таке рідко, як виняток464, 2) Знахар на Чигиринщині465, аби повернути батькам дитину, підмінену дияволом, з успіхом проводив описані нижче чародійські практики. Він наказував спочатку зібрати на смітнику три рази по дев’ять «драпаків» (старих мітел, викинутих разом зі сміттям), положити «виродка» на смітнику і бити драпачем, промовляючи: «На тобі твоє, а віддай мені моє». Вона буде кричати, проситися, але на це не слід зважати. Збивши один драпак, взяти другий і бити, доки не зламаються всі, від першого до останнього. Коли зробили, як казав, стали шмагати, збили один, другий… раптом з шумом зірвався вихор над смітником, закрутив курявою, десь зверху полетіли щепки, пір’я, стружки, а із замету з’явилося замінене дитя, гарно вбране у все біле, і виючий голос промовив із вихру: «На тобі твоє, та не муч мого!», при чому замінена дитина залишилася, а «виродок» пропав разом із вихором. k) Хвороби, пов’язані із нечистою силою § 1. Безсоння («несплячки», «плакси», «плаксивиці») і капризи («крикливці», «крикси», «бабиці») Плач, безсоння і всілякі дитячі капризи загалом походять від наслання або уречення. Це хвороби суто дитячого віку. Бувають випадки, коли злі знахарки спеціально завдають шкоди дітям, як це зробила баба знахарка з Копійчина (Чигиринський пов.). Її викликала молода та недосвідчена жінка до своєї дитини, а та, замість того, аби змастити їй груди голубиними виділеннями, як це зазвичай роблять, врекла її; дитина перестала кашляти, але натомість почала цілі ночі плакати і кричати («крикливиці» і «плаксивиці»). Аж за тиждень після того вони викликали іншу бабу, а та пошептала, послухала і погладила дитину, а вже від цього дитина стала здоровою466. Наслання плаксів і капризів на дітей може бути як випадковим, так спеціальним — задуманим із метою нашкодити дитині. Не можна тому, хто їде в дорозі з дитиною, обертатися назад, бо від того можна йому наслати плакси (Ольховець). Приклади зумисного наслання плаксів на дорослих наводить А. Подберезький. На одного слюсаря відьма-сусідка наслала таку хворобу, що плакав безперестанно кілька днів і ночей. На настійливі прохання дружини хворого та сама відьма зняла наслання, давши йому блювотне. Від себе автор додає, що з точки зору медицини, у слюсаря був нервовий напад від перепою, оскільки він був затятим пияком. У Фундукліївському млині (Чигиринський пов.), розповідає Подберезький, був лісник Чорненко, якому варто було лише потримати дитину на руках, пошептати, почухати і перенести її через три пороги, як маля переставало плакати. За те лісник брав від людей певну плату. Але вже через декілька днів дитина знову починала кричати і плакати, а діда знову кликали на порятунок. Лише коли навчений досвідом лісничий замість прохань до знахаря-лісника, як то було перед тим, взяв батога і сказав: «На, понюхай, гадино стара, чим то пахне… як мені ще дитина буде плакати, то вже я тобі дам ліки, щоб більше не плакало!», «крикливиці» більше не нападали на дитину467. Для запобігання крикам, як тільки дитина народиться, посипають підвіконня маком-«видюком»468. Із лікувальних засобів від безсоння і різноманітних дитячих капризів застосовують мак. Його вживають внутрішньо, через його властивості або симпатичну дію. Внутрішньо дають: 1) Відвар маківок (скрізь)469 або до відвару маківок додають кип’яченого коров’ячого(скрізь) або свинячого молока (Звенигородщ.)470, 2) Курячий гній із молоком (Вінниця). Роблять купелі: 1) Із відвару маківок (Смиківці, Тернопіль)471, 2) Зі свинячої підстилки472, 3) Вкидають у купіль солому, украдену з сусідського даху473, 4) Гріючи купіль для такої дитини, належить тричі хлюпнути нею на челюсті печі так, аби вода могла знову стекти до горщика (Плоскирівський пов.), 5) Готують також густу пшоняну кашу і вкидають її до купелі разом із мідним грошем. Увечері цю купіль з кашею виливають десь у куті двора, а той, хто зашкодив дитині, має прийти на те місце (Плоскирів. пов.), 6) Купають хвору дитину разом із живим псом, а після цього пес має здохнути (Нова Ушиця), 7) Масажують дитині животик, а в купелі його міряють таким чином, що беруть праву ногу і ліву руку, приводять коліно до ліктя, а потім повторяють це з лівим коліном і правим ліктем (Плоскирів і скрізь)474. Із симпатичних засобів: 1) Натягають дитячу сорочечку на «пральник», 2) Б’ють теж сорочечку дівчини на порозі хати, а сорочечку хлопця натягають на макогон (Кам’янецький пов.), 3) Кажуть дитині вдивлятися у мазницю від воза (Ушицький пов.). Як містичні ліки кладуть під подушку: 1) Голівки маку (Рижанівка, Іскрина, Звенигород. пов.)475, 2) Рослину сон (проти страшних снів)476, 3) Польову конюшину477, 4) Гребінь (Новоушицький пов.), 5) Мітлу (там само). Та головними містичними засобами є лікувальні замовляння: 1) «Димене, Димене кучерявий, побратаймося з тобою, посватаймося: у тебе дочка (чи син), а у мене син (чи дочка); возьми собі серливиці, плаксивиці, а дай мені сон із всіх сторон (Любомирка, Звенигород. пов.)478, 2) В Ушиці баба виносить дитину на смітник і, повернувшись обличчям до лісу, шепче такі слова (вони становлять ніби варіант попереднього замовляння): «Добрий вечір тобі, лісе недоборе! Побратаймося: я маю сина, а ти дочку; посватаймося. На мого сина дрімливиці, сонливиці і сплячки, а на твою дочку серливиці, плаксивиці і несплячки; бо мій син хрищений, порожений, іменований, книжний, молитвований». Повторивши це тричі, баба залишає дитину і відходить, а мати повинна прийти і забрати її479, 3) «Діду, діду Заліський, костяний, дерев’яний, а у мене дочка (або син) рождена, хрещена, молитвена N. Чини від неї плаксивці, крикливці, нашли на ней серливці, гнівливці спочивань мочко до кінця віка. Там стоять вовки, а тут стоять ведмеді. Ції медведі тих вовків побіжають од хрещеной, рожденой, молитвеной Мариї, плаксивці, крикливці, одсилають і сходяться місто з містом, межа з межою, а риба з водою, а хрещеной, рожденой, молитвеной Мариї спочиваннячко до кінця віка. Повторяється це тричі (Умань), 4) «Діду дикий, бабо дика, посватаймося, побратаймося, в тебе син, а в мене дочка, везуть тобі плаксивці, крикливці, полунішниці, возьми іх з хати, гіркім димом, а з двору буйним вітром, понеси їх на синє море, піском пересипати, водою переливати, за раба божого нарожденого, молитвенаго N» (Ольховець), 5) «Їхав Ісус Христос на білом коні, ступав в золоті стремена, виймав золотий меч, хрещеному, порожденому N плаксивиці оттенав і в пущи нетри отсилав. Ідіть не обавляйтесь, з моєю тінню не застрічайтесь, де півні не співають, де дощі не прохожають, де собаки не брешуть і дівки кіс не чешуть» (Любомірка), 6) Натирають на ніч дитині олією животик в районі шлунка, а вийшовши надвір, кажуть: «Лісі лісі лебедині, я маю дочку (або сина) і ти маєш дочку (або сина). На твого сина плаксивиці, дрисливиці, серливиці і вся нечистота, а на мою дочку (або сина) чистота, красота і сон со всіх сторон (Плоскир.)480, 7) (Варіант попереднього замовляння.) «Лісі пралісі, у тебе дочка, а у мене син, посватаємося, побратаємося, нехай твоя дочка дасть сонливиці і світлость, а мій син віддасть плаксивиці»481, 8) «Стоїть на річці верба, а на тій вербі сова. Сово, сово, у мене син, а у тебе дочка. Посватаймось, побратаймось, на тобі плаксивиці, серливиці, названий, посланий, подуманий, погаданий». Повторюють це тричі (Ольховець), 9) (Наступне замовляння читають в лісі або на смітнику, причому важливим чинником є те, аби його ніхто не чув.) «Добрий вечір, куро зозулько, куро популясто, кури білі, кури чорні, кури раби, возьміте собі ту детину N плаксивиці, крикливиці, серливиці і верливиці, возьміте собі і з голови, і з очей, і з плечей, з від рук, з від ніг, тут тобі не стояти, тут тобі не бувати, білого тіла не смоктати, червоненькой крові не переливати» (Звенигородка, Бурти, Черкаський пов.), 10) «Кури, куриці, біли периці, розграбайте, розкидайте, розметіть рожденому, молитвеному, хрещеному, рабу Божому плаксивиці , крикливиці, а нам дайте сонливиці і дрімливиці. Череда в село, а плаксивиці з села, а кто населає, нехай собі заберає. Диме і димище здіймайлюдські жаби і жабища, і принесіть рожденому, молитвеному, хрещеному снище» (Рижанівка), 11) Після заходу сонця треба занести хвору дитину до курника і, ставши під тим тим місцем, де сідають кури, піднести дитину догори і сказати: «Добрий вечір тобі, Матвію півню! (Відповідають собі: «здоров».) Прийшла я до тебе з крикливицями і безсонницями. Кури-куриці, нате вам крикливиці: вечірні, полувечірні, полуночні, світовії і ранковії; а моїй детині дайте сонливиці, дримливиці». Повторити це потрібно тричі, а до хати іти, не озираючись, нічого ні до кого не казати і присипляти дитину482, 12) Взявши дитину на руки, баба несе її під «каглу» (пічна челюсть) і каже: «Плаксивиці, нечестивиці, чого ви в ночі бачити, чом ви не кокочети і ви токати хочети і ви свині спіте в барлозі, щоб так дитина спала не плакала, як і ви. Ви, кури, нате вам птіньця, по комнаті не злетіте з сідала, щоби моя дитина спала». Кажучи це, потрібно подмухати на дитину, сплюнути тричі і кинути сповивач, пелюшки і перини, кажучи: «Я кидаю прач, щоб остався дитячий плач». Тоді йти по хаті на п’ятах, щоб про це не знали злі духи, помити собі і дитині руки та обтерти подолом своєї сорочки (Нова Ушиця),13) «Іду я в село, в селище, не меж люди, а меж людище, меж очи, меж очища, везу сокола, свиня голова, а ведмежа сила, а вовчі зуби, а совині кігті. Вовчими зубами одгризеться, а совиними кігтями одгребеться, а ведмежою силою одбореться, під одним крестом стояти, щоб всі рівні були» (Ольховець), 14 «Плаксивці вітроний, плаксивці водяний, плаксивці насланий і заспаний, ідіть собі через воду у нові колиски, на мягкі подушкі, там вам буде добре спати, там вас буде колихати, а до порожденаго, молитвенаго N не вернися, то там утопися ідіть собі». Повторюючи останні слова, стукають у вікно (Водяники). Коли хочуть заразити капризами, плаксами і безсонням сусідcьких дітей: 1) Потрібно ввечері, як тільки покажеться вогонь у вікні сусідньої хати, стати навпроти нього і мовити: «Синку, іди ж собі до той хати, зогрієш собі ручки, ніжки і головку, і лишиш там плаксивиці, серливиці, а звіси візьмеш красоту, чистоту, сон со всіх сторон і будеш спати» (Плоскирів)483, 2) З метою наслання плаксів належить дивитися ввечері на світло вікна у сусідній хаті і казати: «Ген, ген вонень горить, там піди хрещена, порождена зокрий ніжки, ручки, там лиши неспливиці, серливиці, плаксивиці, а возьми собі сонливиці». Повторяти це потрібно тричі (Кам’янецький пов.). 3) Побачивши вогонь у вікні або дим, який іде з комина, дивлячись на нього, сказати: «Дим димиться тут плакси плаксивиці мостяться, щоб кричало, щоб не спало, лихо спати не давало, щоб носилося, мучилося, трусилося і до мене приносилося». При цьому дмухали дитині в обличчя і спльовували (Нова Ушиця). § 2. Уречення, Уроки («престріт», «уроки») Більш детальний опис ознак уречення, як і наступної дитячої хвороби, а зокрема переляку, поміщено у розділі, присвяченому хворобам дорослих людей (посеред внутрішніх хвороб). Багато повір’їв, пов’язаних із уреченням, читач знайде серед інших хвороб дитячого віку, а особливо у загальних повір’ях, що мають відношення до збереження дитячого здоров’я, а також у статті «Гігієна і дієтика новонароджених» в розділі про пологи та жіночі хвороби. Для уникнення повторів зверну увагу лише на загальні зауваження щодо уречення. Уречення, на думку людей, становить одну із найчастіших причин хвороб як у дорослих, так і у дітей. Найчастіше воно трапляється через вплив поганого ока. Очі, які можуть врікати, найчастіше бувають у старих бабів, від яких ховають дітей. Усі слов’яни загалом, а сербини найбільше, приписують велику силу уреченню через очі. Вони гадають, що є жінки, погляд яких може діяти на дітей убивчо484. Можна також подумки насилати на дитину страждання та хвороби (Звенигородщ.). Є багато способів, якими послуговуються матері, аби запобігти уреченню дитини: 1) Ідучи з малою дитиною до церкви, корчми чи в будь-яке інше місце, де збирається багато людей, мати від уроків зав’язує їй до сорочечки по шматочку солі, вугілля та хліба (Юрківщина)485. Жидівки зашивають у полотно і чіпляють дітям на шиї срібну монету або листочок паперу з відповідними написами (скрізь)486, 2) Так само, як і від капризів, кладуть під подушку корінь півонії (Звенигород. пов.)487. Засіб цей застосовували і в давній медицині. Мартін із Ужендова згадував теж про нього у своїй праці, 3) Вішають над колискою шматочок часнику (скрізь)488, 4) Після кожної купелі обтирають дитину спочатку щойно знятою сорочечкою, а тоді викидають цю сорочечку на цілу ніч у сіни або на подвір’я (Юрківщина)489, 5) До колиски кладуть ніж або інше гостре знаряддя490. М і с т и ч н і л і к и: легкі уроки можна легко усунути, утерши дитину попілом або спідньою частиною його сорочечки, вимовивши закляття: «Нехай то не шкодить ні коту, ні псу, ні тому дураку» (Юрківщина)491.У тяжких уроках у дітей застосовують чародійські практики і ті ж самі замовляння, як і щодо дорослих492. § 3. Переляк («перестрах», «переполох», «зляк») Усілякі несподівані лякання можуть спричинити хворобу як у дорослого, так і у дитини. Проявами цієї хвороби є: дрижання, крик і плач дитини, часом боязнь усього, що її оточує. Аби цього не трапилося, застосовують засоби для її відлякування. Дуже поширеним засобом для профілактики переляку є завішане дитині на шию праве око ведмедя. Важливою умовою є те, що вішати його потрібно на голе тіло, під сорочечку (Рівне, Чорний Дунаєць)493. З метою лікування переляку застосовують переважно симпатичні засоби і практики, що мають зв’язок із чародійством. Найчастіше застосовують викачування яєць, а також інші засоби, такі ж, як і для лікування дорослих. Беручись за лікування переляку, знахарки мусять спочатку довідатися, чого саме злякалась дитина. 1) З цією метою з буханця хліба, який першим був вироблений і посаджений до печі, баба виймає середину, і робить із неї три або сім кульок і витирає ними животик хворої дитини. Переламавши потім ті кульки, зі знайдених у них шерстинок, волосин тощо довідується про те, що стало причиною переляку. Хліб цей пізніше кидають псові, аби вигавкав хворобу (Юрківщина)494, 2) Також ставить баба на голову дитини нову миску з чистою водою, вливає у неї з черепка розтоплене олово або віск і з застиглої фігури розпізнає предмет. Коли не може пізнати відразу, повторює процедуру тричі495. Щодо самого лікування переляканих, то: 1) Коли дитину перелякала людина, то дістають її сорочку, перуть її, а в тій воді купають опівночі перелякану дитину 5 разів. Після купелей зазвичай дитина одужує496, 2) Коли причиною переляку є невеличка тварина (пес, кіт чи курка), то відкручують їй голову, а коли велика (кінь, віл), то тричі просувають їй під животом дитину зліва направо497, 3) Коли переляк походить від грому, то знахар бере трохи перунової стрілки і дає її випити переляканому. Ця стрілка буває невеличкою, з пів мізинця розміром, рогова, чорна, з червоними вогнистими лініями. Перуновими стрілами стріляє за чортом архангел Михаїл. Диявол, утікаючи від пострілу, перетворюється на різних тварин, ховається у шпари та дірки, а часто і за людину498. Коли таке трапиться, то людина умирає від грому. Під час грому та блискавок мати висисає перестрашеній дитині переляк з обох сторін обличчя і, спльовуючи на землю, каже: «Дух святий з тобою» (Дрогобич)499. Хвороби зовнішні § 1. Родимі знаки («родимець») Вважають, що родимі знаки або нарости походять від того, що мати під час вагітності дивилася через вікно на похоронну процесію, і тоді небіжчик залишив на згадку дитині свою мертву кістку (Звенигородщ., Канів). Із лікувальних засобів радять: тричі змащувати кров’ю, взятою з місячки шматком полотна, який потім вкидають у вогонь (Рижанівка)500. Потирають родимий знак рукою небіжчика (Водяники)501. Злизують язиком перед сходом сонця кілька днів поспіль (Новоушицький пов.). Роблять дитині купелі протягом тривалого часу, до яких сиплють землю з могили того самого покійника, похоронну процесію якого бачила матір дитини під час вагітності (Онацьке, Канівський пов.). § 2. Вогник («рофія») Причиною цієї хвороби нібито є плювання в огонь (див. «Хвороби дорослих, заїди»), або уречення (Звенигородщ.). Застосовують переважно зовнішні ліки та замовляння. В н у т р і ш н ь о тільки дають пити дітям відвар ягід проскурини і братків (Збараж). Зовнішньо посипають: 1) Стертим на порошок коренем білого бодяка (Галицьке Поділля), 2) Перепаленим вугіллям, 3) Стертим на порошок бобом або квасолею (скрізь), 4) Помочивши трохи слиною стінки старих осмалених горщиків, труть один об другий, а тоді отриманим порошком посипають (Ольховець), 5) Порохом, 6) Землею, 7) Перепаленим і стертим на порошок очеретом, який росте на берегах ставу (Звенигородщ., Богачівка, Звенигород. пов.). 8) Крейдою (скрізь), 9) Глиною і, зрештою, тим, що мають під рукою. З м а щ у ю т ь: 1) Водним розчином сірчаної міді (Рижанівка), 2) Вершками, свіжим маслом або салом (скрізь) 502. Беруть чотири курячі жовтки, смажать їх на вогні і зібраним жиром, змащують (Нова Ушиця). Полотняну хустку змочують у воді і занурюють у попіл. Повторивши так кілька разів, кладуть до печі, витопленої на хліб, а тоді, скропивши хустку водою, обтирають нею хворе місце (Галицьке Поділля). Набирають черевиком воду і кип’ятять, тоді обмивають нею дитину, знову виливають її до черевика, а після того виливають її туди, звідки набрали. Набирати воду потрібно проти течії, а виливати — за течією. Кладуть на хворе місце п р и п а р к и з зілля підбілу (Звенигородка). Роблять купелі з верхньої березової кори, залитої непочатою водою (Нова Ушиця). Із с и м п а т и ч н и х з а с о б і в: 1) Обмивають водою, яку ковалі застосовуюьть у кузні (Галицьке Поділля), 2)Приводять хворого до кузні, де коваль, змочивши мітелку у воді, в якій охолоджує залізо, тричі кропить нею дитину (Плоскирів)503. З а м о в л я н н я: 1) (Замовляння, поєднане з чародійськими практиками.) Принести до схід сонця «непочатої води», а йдучи — не озиратись. Прийшовши додому, подивитись, звідки піднімається перший дим, скрутити звиток соломи, запалити його і перед палаючим звитком соломи через ніж перелити тричі воду з одного до другого начиння. Тоді взяти ніж і, вийшовши з хати, дивитися в ту сторону, звідки піднімався той перший дим, занурюючи навхрест ніж у воду і примовляти таке: «Вогнику, Вогнику, туда не дойди, а назад не вернись, в той воді утопись. Земля Татяно, водо Уляно, очищаєш луги і берега, каміння, креміння, очисти раба Божого N от Вогника». Мовлячи це, потрібно дмухати на хворого. Процедуру слід повторяти тричі, а за другим разом мовити: «Другим разом, лучшим часом, Пресвятая Богородиця стань мені до помочи вогник вимовляти», потім знову дмухати і повторити «Третім разом, лучшим часом» і, взявши в уста тієї самої води, три рази збризнути обличчя хворого (Кальніблоти), 2) «Вогнику, вогнику, ти заспаний, ти насланий, ти пекельний, ти вогнений, і гнилий, і сухий, і смердячий, і сверблячий, і поганий, і невірний, я тебе вимовляю, я тебе вибавляю, я тебе на купину засилаю, де люде не ходять, де вітри не віють і кури не співають, і гуси не гугають, там тобі гуляти, там тобі буяти і корениться і веселиться». Повторяти це потрібно 9 разів (Водяники). § 3. Інші шкірні хвороби Інші шкірні хвороби у дітей ті самі, що й у дорослих і лікують їх так само, як і у дорослих (Див. Хвороби дорослих людей. Шкірні хвороби). К у п е л і, які застосовують переважно для дітей у більш цивілізованих верствах як гігієнічний засіб, становлять у простолюду переважно засіб лікувальний. Поширена думка, що теплі купелі шкодять здоровим дітям, послаблюючи їхнє здоров’я, проте застосовують їх при усіляких дитячих хворобах, застосовуючи найрізноманітніші їхні варіанти. Окрім хвороб, спільних із дорослими, у малих дітей вирізняють ще білу підшкірну висипку на обличчі, яку називають «псюрка». Її лікують купелями, а воду з них виливають щоразу на пса, аби висипка не повернулась (Зелена, Гусятинський пов.). Коли свербить тіло, п р и к л а д а ю т ь листя ліщини (Хоровиця)504. Від опрілостей окрім тих самих засобів, що для новонароджених (див. стор…..), обмивають також хворі ділянки шкіри джерельною водою з домішкою вапняної води. Розділ ІІІ Хвороби зрілого віку Даний розділ, як видно вже з його назви, займає більшу частину цієї роботи і в ньому розглядаються методи лікування хвороб зрілого віку, які застосовуються в народній медицині. На початку цієї праці — в загальному огляді народного цілительства — я вже згадував про труднощі, котрі виникають при поділі усіх зібраних забобонів і вірувань на певні категорії, адже метою такого поділу є полегшення читачеві пошуків необхідного матеріалу. З цієї причини я дотримувався класифікації хвороб, пристосовуючись, де можна, до побутових народних вірувань; там, де цього бракувало, я керувався поняттями, запозиченими з давньої медицини. Відповідним чином (так само, як я вчинив і у дещо меншому розділі, присвяченому дитячим хворобам) я розподілив хвороби зрілого віку на дві великі категорії: хвороби внутрішні й хвороби зовнішні. Внутрішні хвороби, котрі, як вважається, походять від внутрішнього ушкодження організму, народ здебільшого лікує внутрішніми ж засобами; зовнішні хвороби — зовнішніми. Але не до всіх недуг можна застосувати це правило, адже й серед хвороб бувають винятки. Наприклад, ревматизм, який народ вважає зовнішньою недугою, являє собою перехід від тих останніх до хвороб внутрішніх, а терапія включає як зовнішні, так і внутрішні засоби. Містичні прийоми використовуються при лікуванні обох типів хвороб. Кожна з двох вищезазначених великих категорій ділиться на численні групи, які я об’єднав за тією чи іншою ознакою. Вивчаючи усі ці групи, ми бачимо боротьбу різних понять, перемішаних між собою, і ця боротьба, — так само, як і сильна віра народу у вплив таємничих природніх сил на хвороби та їх лікування, яка ще донедавна в народному цілительстві була всевладною, хоча й постійно піддавалась сумнівам, — останнім часом поступається місцем новим поняттям: виробленим народом або таким, що перейшли з емпіричної, і, почасти, сучасної медицини. Наприклад, появу одних хвороб народ приписує дії нечистих сил; інших — атмосферним явищам (застуді або впливу холодного вітру); існують також хвороби, що виникають від одночасної дії обох сил. Подібні поняття знайшли своє відображення у неоднаковому підході до лікування цих хвороб. Одні недуги лікують симпатичними засобами, замовляннями або чародійськими практиками, при других застосовують емпіричні методи; є й такі хвороби, де використовується і те, і те. В обох розділах ми розглянемо окремі групи хвороб, а також порівняємо їх. У розділі, присвяченому розгляду внутрішніх хвороб, я виокремлюю дев’ять груп. До першої я відношу хвороби дихальних шляхів і кровообігу, де чисто народні уявлення щодо їх лікування зовсім не є панівними; в етіології, так само, як і в лікуванні цих хвороб, переважають методи емпіричної медицини із застосуванням ліків рослинного походження та домашніх засобів. До хвороб стравоходу і черевної порожнини, окрім захворювань, що стосуються власне цих органів і різноманітних проявів цих захворювань, я відніс також жовтяницю, хвороби печінки та селезінки. Тут також представлені, окрім понять давньої медицини, і чисто народні уявлення про лікування цих недуг. Крім запозичених з емпіричної медицини засобів їх лікування, при визначенні етіології подібних хвороб ми ніде не зустрічаємо твердження, що причиною недуги можуть бути органічні вади тих органів, які беруть участь у травленні. Ліки, які очищають ці органи, вживаються рідше, аніж засоби, що зміцнюють шлунок, — причому у вельми своєрідний спосіб. При існуванні великої кількості емпіричних ліків удаються до чародійських практик; при лікуванні кольок, трясучки, жовтяниці використовуються переважно містичні засоби — чи то в вигляді симпатичних ліків, чи то у вигляді замовлянь. До групи хвороб сечовидільних шляхів, окрім домашніх або емпіричних сечогінних засобів, я долучив також сечокам’яну хворобу, гонорею і водянку, при лікуванні яких містичні вірування тісно переплелися із емпіричними поняттями. Вплив невідомих сил — який на початках був іще значнішим — відчувається у групі хвороб нервової системи, де фантазія бере верх над емпіричним досвідом. Це ми спостерігаємо в уявленнях народу про походження божевілля, головного болю, епілепсії, лунатизму тощо та способів їх лікування. Однак вірять, що є такі хвороби, котрі походять виключно від нечистої сили й набувають їх люди, що мали стосунки з подібними силами або ж нажили їх чисто випадково; це уречення, підливання, насилання, переляк. Вони становлять окрему групу хвороб і лікуються симпатичними засобами, чародійськими практиками та замовляннями. До хвороб, викликаних застудою або впливом атмосферних явищ, я відніс підвій, при лікуванні від якого бажано пропотіти; часом лікування підвою супроводжується і замовляннями. У наступному параграфі я описав потогінні засоби, які вживають при застуді та аналогічних хворобах. Окрему групу становлять інфекційні хвороби, де поняття із області фантазії борються із забобонами старої медицини. Це помітно, наприклад, в забобонах стосовно пропасниці з її різноманітними методами лікування; а також у ставленні до гарячки, і — ще в більшій мірі — до холери та чуми, де відьми нерідко присутні не тільки в фантазіях народу, але й у живописних легендах. До цієї ж групи хвороб я відніс сказ з усіма притаманним йому забобонами. Отруєння («дання») — хвороба, яка дійшла до нас у своїй первозданності (без пізніших нашаровувань) і відома ще з тих часів, коли людина частіше мала справу з земноводними та приписувала їм найбільшу, з-поміж усіх тварин та рослин, здатність шкодити людині. Народ навіть вирізняв окрему форму хвороби, де причиною отруєння («дання») виступали виключно змії (вужі), жаби та ящірки. До цієї самої групи я також долучив і сифіліс. У наступну групу хвороб, я об’єднав ті, які, за недавніми емпіричними віруваннями, походили від «зіпсуття соків», а саме: цингу (скорбут) та ковтун, де ми знаходимо мало первинних народних вірувань, а більше запозичень із давньої медицини. Останню групу я назвав «хворобами випадку»; до них належать: ожиріння (огрядність), пияцтво, безсоння, кровопускання та кровотечі. При лікуванні трьох перших із перелічених хвороб застосовуються переважно емпіричні ліки; при кровотечах — містичні засоби, а з них переважно, численні замовляння. Матеріал про зовнішні хвороби я поділив на 11 груп. До першої групи — хвороби з ушкодження — я включив такі: коли людина вдавилася (поперхнулася); лікування забитих місць; обмороження, опіки, задирки на пальцях, мозолі та здерта шкіра на ногах, а також вивихи та перелами. В усіх цих випадках використовують переважно побутові ліки, а також емпіричні; часом уживають і симпатичні засоби; при вивихах та переломах також звертаються до замовлянь. Наступний розділ присвячено лікуванню ран, з яких я вирізняю скалічення, свіжі рани і ті, що довго загоюються; поранення на ногах (так званий «підбій») і, зрештою, волос у рані, стороннє тіло, «дике м'ясо», гангрену, пролежні. Лікують усе це, використовуючи переважно побутові та емпіричні засоби; лише волос із рани витягають за допомогою чародійських практик, а гангрену подеколи лікують замовляннями. Шкірні захворювання становлять одну з найбільших груп зовнішніх хвороб, виникнення яких пояснюють містичними проявами; це, наприклад, заїди на губах, веснянки й лишаї. Є й такі висипання, котрі викликані повітрям: це рожа або сверблячка (свербіж, короста). Лікування полягає у зовнішньому застосуванні як побутових так і емпіричних ліків. Проти заїдів, лишаїв та рожі вживають багато містичних засобів — особливо щодо останньої — де вдаються до замовлянь і практично усюди згадується «пристріт», який має безпосереднє відношення до рожі; врешті-решт, практикується й «виписування рожі». Наступну групу хвороб становлять новоутворення, серед яких розрізняють бородавки та «мертву кістку». Як у їх виникненні, так і при лікуванні ми бачимо велику частку містицизму; рак, менш відомий простому людові, найчастіше лікується емпіричними засобами. До класу зовнішніх хвороб, викликаних переохолодженням, я відніс ревматизм і запалення лімфатичних вузлів. Перше, будучи в розумінні народу зовнішнім захворюванням, лікують містичними засобами і внутрішніми ліками. Лікування збільшених вузлів нічим не відрізняється від лікування інших зовнішніх хвороб, при яких застосовуються зовнішні ліки. В окрему групу я зібрав укуси різних земноводних та комах і долучив сюди певні забобони й вірування щодо їх лікування. У цій групі я розглядаю укуси гадюк, змій, вужів звичайних, ящірок, саламандр, жовтопузів, жаб і черепах, а також комах: ведмедки, тарантула, павука, скорпіона, кліща, мурах, комах, комарів, блощиць, вошей, бджіл. Із хвороб очей я виділяю чотири: біль очей, ячмінь, більмо і курячу сліпоту. А також наводжу засоби, що покращують або погіршують зір. Однак способи їх лікування різні. При болю очей уживають найчастіше емпіричні або побутові ліки; при ячменеві — переважно симпатичні засоби; при лікуванні ж більма і курячої сліпоти, а також при застосуванні засобів, що покращують або погіршують зір, звертаються як до справжніх ліків, так і до симпатичних засобів. Ліки, що застосовуються при лікуванні хвороб зубів — а вони становлять окрему групу — я розділив на дві групи: засоби, що служать збереженню зубів та профілактиці їх захворювань, а це: полоскання, порошки, і, зрештою, симпатичні засоби; а також засоби, що допомагають при зубному болю, а їх є велика кількість — як емпіричних, так і побутових; лікування включає також містичні засоби, що, в свою чергу, поділяються на симпатичні і замовляння. Наскільки у зазначених вище групах, присвячених лікуванню хвороб очей та зубів явно просліджується містична складова — із відповідними віруваннями та підхожим лікуванням — настільки при лікуванні хвороб вух (що також складають окрему групу) застосовуються виключно домашні засоби або ж здобуті емпіричним шляхом; те саме має місце і при лікуванні іншої окремої групи — хвороб язика. Усього цього не скажеш про останню групу, що об’єднує хвороби волосся і нігтів. Волосся для жіночої вроди відіграє одну з головних ролей, бо прикрашає обличчя, а дівчата завжди дбали про його красу. Існує багато таємниць догляду за ним; це, насамперед, стосується стрижки, поводження із зрізаним волоссям, і, нарешті, застосування цілого ряду засобів, що сприяють його росту; серед них є немало й містичних. Частина тієї турботи перепадає і нігтям, що до певної міри є пережитком якихось давніх ідолопоклонницьких релігійних вірувань; особливо це стосується обрізання нігтів та зберігання зрізаних. А) Внутрішні хвороби а) Хвороби дихальних шляхів і кровообігу § 1.Біль горла Під назвою «біль горла» люди розуміють будь-які захворювання: як гострі запалення, так і хронічний біль. Причинами її появи скрізь вважається переохолодження (застуда), голосна розмова або крик на холодному повітрі, особливо при вітрі. У лікуванні цієї хвороби застосовують лише декілька внутрішніх засобів. Зовнішньо ж практикують різні полоскання й натирання, накладають різноманітні мазі та компреси, і, нарешті, користуються симпатичними методами. Засобом, що служить запобіганню хвороб горла, є ковтання «котиків» із верби, освяченої у Вербну неділю (Львів)505. П’ ю т ь в і д в а р и: 1) Лляного сімені в молоці і полощуть горло молоком, звареним разом із крохмалем (Поділля), 2). Калини з молоком (Дев’ятники)506, 3) П’ють розігрітий разом із салом і часником мед та полощуть ним горло (Звенигородка) ,4) Тричі на день п’ють вершки (Поділля). З о в н і ш н ь о р о б л я т ь п о л о с к а н н я відваром: 1) Шавлії (скрізь, також у Литві)507, 2) Реп’яшків звичайних (Юрківщ.)508, 3) Чистеця509, 4) «Зілля коцанки», 5) П о л о щ у т ь квітами в’язовини, замоченими в оцті, з медом (Поділля), 6) Настоянкою ремезового гнізда і прикладають його зовнішньо (Україна). Гнізда ремезів як ліки привозять сплавники з Полісся, які збувають ліс по Дніпру до Києва. Купуючи гніздо, люди звертають увагу на те, щоб воно мало лише один отвір, а не два, бо в такому разі пташина пара, що жила в гнізді, була в розладі та літала не одним, а двома різними шляхами, тому таке гніздо полегшення не принесе (Київ)510, 7) Буряковим соком, змішаним із ложкою меду і ложкою оцту (Галицьке Поділля)511, 8) Медом, розпущеним у воді, у якій розтирають камфору (Звенигородка), 9) Спиртом (Поділля). Внутрішньо горло з м а щ у ю т ь: 1) Посипавши мокру вузьку шматинку паленим галуном, обмотують її навколо пальця і намагаються помастити горло якомога глибше (Херсонська губ.), 2) Спалюють сову на попіл, розтирають у порошок і, розвівши його в меді, мастять цією сумішшю шию. Також порошком спаленої на попіл сови при різних захворюваннях посипають горло внутрішньо (Звенигородка). П р и к л а д а ю т ь на горло: 1) Запарений в гарячій воді чистотіл (особливо при наривах) (Звенигородка), 2) Перетинчастий гриб, що росте на бузині (Східна Галичина) 3) Листя полину «боже древко» з житнім тістом (Леньче)512 4) Полотно, намащене звичайним милом (скрізь). Окрім того 1) Роблять компреси із холодної води на шию. Широко застосовують різноманітні припарки. З 2) Ячмінної каші, 3) Висівок, зварених на воді чи молоці тощо. З м а щ у ю т ь ш и ю: 1) Смолою, 2) Молоком або сметаною, 3) Сечею513, 4) Узявши старе сало або смалець, розтирають його з кількома зубчиками часнику, накладають суміш на полотняну хустку і прикладають її до горла або кладуть на груди, обмотавши теплою хусткою; вважається також засобом при задавненій захриплості. П р и к л а д а ю т ь: 1) Стрижену козлячу вовну, яку змішують з двома курячими білками; суміші дають висохнути; потім змінюють. Кажуть, що навіть нариви, що утворилися у горлі, за одну ніч зникають514, 2) Собачі і котячі фекалії прикладають на шию і одночасно роблять із нього полоскання на воді (Юрківщ., Звенигородський пов.). Цей засіб вживається і у Литві515, а також, за свідченнями Подберезького, і в Криму516. І з с и м п а т и ч н и х з а с о б і в: 1) Вірять, що якщо схопити жабку особливого виду та потерти її спинкою горло, то воно не болітиме (Лядське)517, 2) Тричі розтерти місце, що болить, руками, якими перед тим тримали зінське щеня (сліпака) (Звенигор.)518. Подібним чином лікують і «жовни» (запалення лімфовузлів) (див. відповідний розділ), 3) Узяти шнурок такої довжини, як обхват голови хворого, і обв’язати ним його шию (Східна Галичина)519, 4) Носити на шиї шнурок з чорного чистого шовку (Звенигор.), 5) Обв’язати шию стрічечкою, що називається «жижка», або ж обмотати її дев’ятьма червоними нитками (Чигирин)520, 6) Також перев’язують шию стрічкою, на якій висіли вінки в свята Божого Тіла (Ляшки Королівські, Перемишль), 7) На ніч обв’язують шию власною панчохою або онучою. (Звенигородка і скрізь, Литва)521. Від звичайного болю горла народ виокремлює хворобу, знану як «опущення язичка», при якій радять хворому підняти голову догори і гріти горло коло печі, поки язик не підніметься (Хорол). §2. Катар («нежить)» Зазвичай катар походить від застуди; ця хвороба легко передається від хворого до здорового; тому радять не контактувати із хворими, не цілуватися з ними тощо. При запаленні слизової оболонки носа застосовують внутрішні засоби, вдихання і підкурювання, а також мазі та симпатичні засоби. В н у т р і ш н ь о вживають: 1) Горілку, настояну з барвінком і медом (Вільшана). 2) Кілька чарок відвару вівса (Буранка, Звенигор. пов.). Н ю х а ю т ь: 1) Сухе листя і квітки буквиці, розтерті на порошок (Юрківщ.)522, 2) Палене борошно, пшоно або «устілку» (Проскурів)523, 3) Тютюн, змішаний з порошком гірчиці (Східна Галичина), 4) Тертий хрін (скрізь), 5) Втягують у ніс сік червоного буряка, а сам буряк, покраявши на шматочки, прикладають до скронь (Східна Галичина), 6) Втягують носом горілку, розтирають нею горло і, разом із тим, натирають груди (скрізь), 7) Впихають до носа шматки вати (Гусакова, Звенигор. повіт). В д и х а ю т ь дим, отриманий від: 1) Паленого пшона, насипаного на гаряче вугілля (Поділля), 2) Насіння чорнушки, замоченого у горілці і насипаного на розжарену цеглину, 3) Висівки, змішані з курячим пір’ям, палять і дають хворому вдихувати дим. П і д к у р ю ю т ь: 1) Бурштином, 2) Котячою шерстю (Галицьке Поділля, Харківщина)524, 3) Ялівцевою або сосновою смолою (Полісся). У чорний глиняний посуд накладають хміль і заливають його буряковим квасом та, щільно закривши, ставлять на кілька годин у піч, щоб добре запарилось. Перед сном хворий виймає посуд із печі і, накривши голову, вдихає пару упродовж півгодини — найсильніший катар відступає (Звенигор.)525 Як засіб, що відвертає нежить, до різних частин тіла прикладають: 1) Наструганий на хустку хрін — на груди, плечі чи литки, 2) Свіже листя подорожника на скроні (Галицьке Поділля), 3) Свіжо нарізану картоплю (Галицьке Поділля), 4) Печений на вугіллі часник розтирають і прикладають до грудей (Вільшана), 5) Роблять теплі або холодні компреси на ноги або ванночки для ніг (скрізь). С и м п а т и ч н и й засіб від катару я знайшов лише один. Витерти ніс якоюсь яскравою ганчіркою і кинути її на дорогу: хто ту шматину підійме, той нежить і підбере (Юрківщ.)526. § 3 Кашель Як відомо, кашель належить до найбільш розповсюджених проявів хвороби (хворобливих станів). Якщо він триває недовго, то його називають «кашлем»; якщо ж розтягнеться на довше і супроводжується також іншими симптомами, тоді він входить до складу хвороби, яка називається «сухотами». Прийоми лікування подібні як в першому, так і в другому випадках; втім, існує думка, що при простому кашлі слід давати більш лагідні засоби, аніж при сухотах. Хворого застерігають, щоб він не спльовував мокротиння у плювальницю, поставлену в головах; її розміщують лише в ногах — тоді кашель вгамується (Львів). Із в н у т р і ш н іх ліків вживають здебільшого емпіричні: переважно трав’яні настоянки та домашні засоби. Зовнішньо — натирання і компреси. В н у т р і ш н ь о вживають в і д в а р и таких рослин: 1) Шавлії (скрізь на Русі і в Литві)527, 2) Буквиці кілька разів на день (Звенигор.)528. 3) Дягелю (скрізь)529, 4) Білих волосків (Україна)530. 5) Звіробою (Юрківщ.)531, 6) Багна болотяного (Юрківщ.)532, 7) Вероніки звичайної533, 8) Васильків (Юрківщ. Звенигор.)534, 9) Гірської арніки (Східна Галичина), 10) Розхідника (Звенигор.), 11) Малини (Літин)535, 12) Оману (Звенигор. Юрків)536, 13) Рижухи (Збараж, Залужжя), 14) Туї (Звенигор.)537, 15) Плюща з медом (Вінниця)538, 16) Братиків, 17) Гусячих лапок (Смиківці, Тарнополь), 18) Листя суниці (Юрківщ.)539, 19) «Одкашльника» (Юрківщ.)540. В і д в а р и з квітів: 20) Липи (скрізь)541, 21) Коров’яку (квіти зазвичай нанизують на нитки і сушать) (Дев’ятники542, Юрківщ.543), 22) Квітів в’язовини (суцвіття мають бути зібрані з росою до схід сонця, інакше не матимуть лікувальних властивостей). Вони сушаться на сонці, а до відвару додають збитий з цукром яєчний жовток. Відвар п’ють перед сном і добре вкриваються, щоб пропотіти (Галицьке Поділля)544, 23) Водний настій конюшини з ячменем (Звенигор.), 24) Конвалії двобічної (Юрківщ.)545, 25) Алтею (скрізь), 26) Збирають верхівки з чортополоху у кількості 27, заливають їх чистою водою і п’ють відвар (Нова Ушиця). Н а с т о я н к и: 1) Омели на горілці (Звенигор.), 2) Сушеного листя троянди звичайної (Звенигор.), 3) Сушених квітів білої акації (Звенигор.), 4) Квітів коров’яку (Звенигор.)546, 5) Листя, насіння і цибулин городньої цибулі (скрізь), 6) Квітів в’язовини, сушених ягід малини, шавлії і м’яти перемішати і вживати у вигляді настоянки, або ж — змішавши із звичайною або соняшниковою олією пити разом із медом. Радять пити замість чаю, який при сухому кашлі може бути шкідливим (Звенигор.)547. Із п о б у т о в и х в н у т р і ш н і х л і к і в: 1) П’ють сік, витиснутий із зілля берізки «козяче листя» (Україна), 2) Їдять хрін, або хрін з медом (Поділля)548, 3) Відвар зерен та качанів кукурудзи (Галицьке Поділля), 4) Їдять ріпу або ж п’ють витиснутий з неї сік, 5) П’ють кминну воду з цукром, 6) Їдять смолу, що витікає з вишневого дерева (Злотополь, Чигирин), 7) Свіже листя липи (Поділля), 8) Їдять смажений чи варений на молоці часник (Дяниш, Воля Батовська)549 або ще й з медом (Муринці, Звенигор)550, 9) Сиру або печену цибулю (Юрківщ.)551 або ж тепле молоко, зварене з цибулею та підсолоджене медом (Тарасівка, Звенигор.)552, 10) Їдять рідку кашу з медом (скрізь), 11) П’ють відвар пшона з медом (Водяники), 12) П’ють розтоплений свинячий, козячий смалець або розтоплену у молоці свічку і змащують цією сумішшю груди (Залужжя). Жиди для цього найчастіше розпускають масло у молоці. (скрізь), 13) Оливкову олію з цукром. (скрізь). 14) Молоко або воду з цукром (скрізь). 15) Сирі яйця (скрізь) 16) Наливають півсклянки розтопленого гарячого жиру, доливають склянку горілкою і дають випити хворому (Мацеїв, Володимир, Волинь), 17) Попіл зі спаленого паперу змішують з крохмалем і дрібним цукром та дають хворому по кілька разів на день у вигляді порошку (Східна Галичина), 18) Взяти 40 крапель свіжої води і рому, змішати і налити на шматочок цукру та протягом дня поступово з’їсти — ще не було випадку, щоб комусь не допомогло (Харків, скрізь)553. Окрім перелічених, є ще багато домашніх ліків від кашлю, які вживають у тій чи іншій формі — в залежності від того, що є під рукою. З о в н і ш н ь о: 1) Змащують груди різноманітними жирами — кнуровим салом, смальцем чи гусячим жиром, а тоді на сірому папері прикладають до грудей (скрізь), 2) Змушують хворого постійно носити в мішечку на грудях покраяне на великі кавалки сало (Тальне), 3) Прикладають до грудей потовчений аніс (Нова Ушиця), 4) Намащують груди маслом, збитим у день Благовіщеня Богородиці (там само). Беруть тричі по дев’ять свинячих випорожнень, заливають їх теплою водою і в цьому купають хворого (там само). О к у р ю ю т ь хворого: 1) Димом із рослини підбіл (Звенигор.), 2) Димом з рослини козубок, що дає хороший результат (Галицьке Поділля). Із с и м п а т и ч н и х з а с о б і в прикладають потовчену сиру цибулю на п’яти та долоні (сквізь)554. § 4. Сухоти («Чахотка») Сухотами в народі називають будь-яку хворобу, що супроводжується затяжним кашлем і виснажує організм. Вважається, що це інфекційна хвороба, якою можуть заразитися не тільки люди, але й тварини (скрізь)555. Люди вірять також у те, що хворобу можна переслати від людей на дерева та тварин для оздоровлення перших (Звенигор.)556. Погані люди можуть наслати хворобу, використовуючи чари. Такий собі Ткаченко (Чигирин) робив це так: ставши під стовпом зруйнованих воріт, він промовляв певні закляття. Потім настругував з того стовпа стружку і готував із неї напій, або ж ту саму стружку перетирав та додавав у їжу557. У Східній Галичині розрізняють два види сухот: ті, які виліковуються (так звані «світські») і невиліковні. Для того, щоб довідатися, які саме сухоти має хворий, у миску з водою насипають трохи вівса. Якщо овес, впавши на дно, покаже вуса догори, то сухоти виліковні; якщо навпаки — то хвороба смертельна (Воля Баторська)558. На Україні, щоб довідатися, чи одужає хворий, радять, щоб той зловив жабу, вкинув її до горщика, прикрив, закопав у мурашник і втік, не озираючись. Якщо він не почує квакання і мурашки жабу з’їдять, то він обов’язково одужає (Звенигор.)559. Для хворого на сухоти найважчим місяцем є березень; вважається, що коли він переживе цей місяць, то проживе цілий рік (скрізь). Ліки, рекомендовані хворим на сухоти, бувають двох видів. Одні з них діють тільки на прояви хвороби, тобто на кашель; інші, поряд з лікуванням кашлю, діють на увесь організм, покращуючи тим самим самопочуття хворого. Ліки, що вживаються внутрішньо, здебільшого рослинного походження; застосовуються також різні жири, обкурювання та купелі. Із в н у т р і ш н і х л і к і в на першому місці стоять в і д в а р и з різних рослин (так само, як і при кашлі), а саме: 1) Бабочника (Мілятин, Злочів), 2) Кривавника (Звенигор.), дають його і при запаленні легень560, 3) Надошника польового (Мілятин, Злочів). 4) Лободи (Київ), 5) Святоянського зілля (*звіробою) (Звенигор.)561. 6) Чабру (Звенигор.)562. 7) Живокосту. Це найефективніші ліки при сухотах. Зовнішньо застосують його відвар в оливковій олії або в олії з лампад, що паляться біля ікон святих. Нею натирають груди. Вживають також у вигляді припарок (скрізь; у Литві та Ковненському пов.)563, 8) Настоянку зелених гілочок калини, залитих криничною водою і прокип’ячених у герметично закритому посуді протягом двох годин, дають пити хворому: по склянці двічі на день у теплому вигляді. Разом з цим засобом також треба давати хворому сік із ягід калини: по чарочці раз на день — натще. (Володимир, Волинь)564. Також п’ють відвар калини з молоком та медом (скрізь)565. В і д в а р и з к в і т і в: 9) Соняшника — пити щодня (Звенигор.), 10) Сушених глухої кропиви (Дев’ятники)566, 11) Житнього цвіту, котрий вважається одним із найбільш дієвих засобів при сухотах (Звенигор.), 12) Лляного сімені, густо звареного разом із полином (Галицьке Поділля), 13). З листя підбілу, зібраного і висушеного не на сонці, а під навісом, що обдувається вітром, або ж на печі (Дев’ятники)567. 14) Мох з дерева — попередньо запарений, щоб позбутися гіркоти — дають у вигляді відвару (Нова Ушиця). Вживають також липове вугілля з камфорою (там само). З д о м а ш н і х л і к і в вживають: 1) При болю у грудях горілку, настояну на полині або ж смажать це зілля на олії і так їдять (Хечнаровиця)568, 2) Як чай настоянку рожі до смаження (Борщів, Східна Галичина), 3) Щоденно розбивають яйце і, виливши з нього білок, доливають (оливкову) олію, перемішують і випивають (Водяники, Звенигородський пов.), 4) До двох склянок свіжого незбираного молока всипають склянку чистого великого вівса і переливають у горщик, який закривають, заліплюють та ставлять у теплу піч. Через якийсь час овес набухне; тоді його розтирають із дрібним цукром та дають хворому569, 5) Коренеплоди моркви звичайної сушать, мелють і заварюють: п’ють з молоком, як каву. Таким же чином готують напій із підсмаженого ячменю, буряків, жолудів або ж додають якийсь інший продукт до кави (скрізь), 6) Беруть стару курку і, зарізавши, напихають її вівсяною крупою, тельбухами та додають трохи шафрану; потім курку зашивають, вкладають в поливаний посуд ємністю в один горщик, заливають гарячою водою і, прикривши посуд, заліплюють його та ставлять на вогонь на 6 годин, щоб вода до половини википіла. Потім, процідивши бульйон через тканину, виносять його на холод і дають хворому по кавовій ложці двічі на день (Нова Ушиця), 7) Недужому дають березовий сік, якого вдосталь є весною. Для цього надрізають кору дерева або просвердлюють у ньому дірку, в яку вставляють гусяче перо (Київщина)570, 8) У травні лікуються ще ялівцевим соком (Новий Торг)571, 9) Використовують запарену соснову живицю (з козубка), 10) Сік із тертої зимової редьки (Звенигор.)572, 11) Проводять шеститижневий курс лікування буряковим квасом (Гусакова, Звенигор. повіт), 11) У чарку хлібного квасу-сирівцю додати краплю вітріолу і давати хворому пити 9 днів, щоденно додаючи по 1 краплі, а потім знову зменшити кількість крапель до однієї (Водяники), 13) Бульйон, зварений зі звичайних слимаків (скрізь)573, 14) Воду, змішану з порошком зі стертих висушених жаб (Кирилівка, Звенигор. повіт), 15) Варять молодих сойок, узятих з гнізда, і дають хворому бульйон (Яблунів, Коломия)574, 16) Легені свіжозабитого теляти вкладають у новий горщик, заливають солодким молоком і варять, накривши і заліпивши каструлю. Бульйон із відварених легень дають хворому двічі на день (Борщів)575, 17) У травні на мурашниках в соснових борах вранці, на сході сонця, формується певна маса (біла і пухка, яка нагадує збите масло — величиною з куряче яйце), яка з потеплінням повітря зникає. Цю масу треба зібрати в скляний посуд, щільно закрити, щоб не випарувалась, зберігати у прохолодному місці і давати хворому по столовій ложці з гарячим молоком, а також натирати нею груди і плечі (Володимир-Волинський), 18). Зварені з цукром лисячі легені дають хворому; разом із тим лисячим жиром мастять груди (Проскурівський повіт), 19) Дають вовчу печінку в порошку (Проскурівський повіт), 20) Відвар землі, яку велика рогата худоба одна одній вичищає з рогів (Нова Ушиця), 21) Шкаралупу яйця, спалену на порошок (там само), 22) При сухотах, з метою покращення харчування хворого, як і при кашлі, застосовують різноманітні жири, як от: топлений собачий жир (Звенигор., Збараж і скрізь)576, молоко з гусячим жиром або салом чи маслом (особливо у жидів). Оливкову олію добре пити впродовж ряду місяців (Гвоздяни під Коломиєю). Гас (Звенигор.). Слід їсти якомога більше жирного, особливо дворічне сало (Збараж), а також солодощі. Жиди годують таких хворих маківниками з медом та конфітюрами. З о в н і ш н ь о: втирають у груди різноманітні жири (див. «Кашель», стор. 155), 2) Прикладають на груди листя підбілу (Звенигор.). П а л я т ь у л ю л ь к а х: 1) Листя підбілу (Збараж, Дев’ятники)577, 2) Викопані ранньою весною корінь і висушене та порізане листя кропиви треба палити у люльці тричі на день, глибоко вдихаючи дим у легені (Збараж, Біла Церква, Васильківський повіт). Рекомендують сухотникам лікуватися п о т о м: 1) Лежати на теплій печі, щільно вкрившись кожухом (Україна), 2) Приймати купіль у чистій теплій воді (Україна), 3) Як і при ревматизмі, допомагає лікування мурашками (Козацьке, Звенигор. пов.; Любомиль, Володим. пов.), 4) Купання у відварі кори дуба578, 5) Кілька разів купати хворого у теплому жирі (Водяники), 6) Голову лиса (необов’язково свіжу) обдертити від шкіри і виварити у воді; воду використовувати для купелі. Результат помітний вже після кількох купань (Курівці під Львовом). Кровохаркання при сухотах: (Див. «Кровотечі» §3). Із с и м п а т и ч н и х ліків радять: куряче яйце, взяте опівночі, зварити в закритому горщику в сечі хворого на сухоти і, зробивши голкою дірки в яйці, віднести його в мурашник (Проскурівський повіт). § 5. Серцебиття і стискання в грудях Хвороб серця прості люди не розрізняють. Навіть звернувшись до лікаря, селянин, якого замучили подібні прояви, не поскаржиться на те, що обов’язково б помітив більш освічений чоловік. Не приписуючи великого значення фізіологічному механізмові кровообігу в організмі, сільські бабки і знахарі найчастіше відносять хвороби серця до збоїв в роботі органів травлення або дихання, які легше розпізнати, тому людина низької культури швидше зверне на хвороби цих органів увагу. Саме цим пояснюється така мала кількість засобів, які застосовують у народній медицині для лікування серцевих недуг, бо зовсім різні симптоми (які, до того ж, з’являються одночасно), як от: брак повітря, задуха, біль під грудьми, нудота, кашель замасковують і ускладнюють для неспеціаліста розпізнавання серцевих недуг. Ліки, які зазвичай вживають у цьому випадку, належать до внутрішніх і є емпіричними, як от: 1) При відчутті задухи та серцебитті приймають відвар сердечника. (Звенигор.), 2) Відвар квітів конвалії (Любомирка, Звенигор. повіт)579, 3) При болях у серці п’ють відвар з ягід жидівської вишні (Юрківщ.)580, 4) При болю в ділянці серця дають також відвар рути (Юрків.)581, 5) Сік, витиснутий із польового осоту (Звенигор.), 6) Відвар дубової омели. (Нова Ушиця), 7) Чорної троянди з медом (там само), 8) Макове молочко (там само), 9) Олію з горілкою (там само). При нападах задухи (серцевих нападах) на ділянку серця прикладають: 1) Холодні компреси (скрізь), 2) Теплі припарювання (припарки) (скрізь), 3) Гарячий krowiniec (?), який має широке застосування (Звенигор.)582, 4) Хрін на груди (скрізь). Рекомендують також часто палити люльку. Хвороби органів травлення і черевної порожнини § 1. Згага. (Печія) Згага є скороминущим стражданням, від якого потерпають люди, що забагато з’їли, а також у вагітних жінок (скрізь). Стверджують однак, що печію можна викликати і в когось іншого через уроки, якщо їсти разом із ним. Жителі гірських районів вважають, що коли з’їсти вперше побачений цвіт жита, то печія не дошкулятиме (Дорожів)583. Проти згаги існують такі л і к и в н у т р і ш н ь о г о з а с т о с у в а н н я: 1) Водяна настоянка листя осету (Проскурівський пов.)584, 2) Ковтають кілька зерен вівса (Проскур.)585 або 3) Конопель (Проскур.)586, З’їдають: 4) Ложечку маку (Звенигор., Проскур.)587, 5) Шматочок цукру (Гусакова), 6) Яблука (Гусакова)588, 7) Порошок з дрібно розтертого вугілля (скрізь)589, 8) Гречану кашу (скрізь)590, 9) Крейду, глину (скрізь)591 або 10) Землю (Ольховець, Проскур.)592. Із с и м п а т и ч н и х з а с о б і в дають потримати в роті срібну монету. При цьому потрібно ковтаючи слину, сподіваючись, що невдовзі печія мине (Любомиль, Володим. пов.). § 2. Засоби, що викликають блювовання У деяких випадках народ вдається до засобів, що викликають блювання; особливо при переїданні та отруєнні — коли «злі» люди дадуть отруту, відому скрізь як «дання» (Див. «Хвороби, що походять від зараження крові» §6 «Отруєння»). Найбільш розповсюдженим засобом викликати блювання при нудоті у випадку переїдання був м е х а н і ч н и й спосіб: слід було засунути два пальці глибоко в горло або полоскотати його гусячим пером. Про того, хто блює, кажуть: «Козли дере» (це так звана народна «технічна мова») (Резина, Уманський повіт). Із засобів, що викликають блювоту, застосовують тільки в і д в а р и в н у т р і ш н ь о: 1) М’яти кучерявої або простої (Звенигор.), 2) Розхідника, 3) Цвіту чорної бузини (Звенигор.). 4) Свіжого кореню копитняка (Юрків, Звягель. повіт)593. Дають також такі п о б у т о в і засоби: 1) Синій камінь, розпущений у воді; особливо дітям, коли їх «душить» (Див. стор. 110), 2) Теплу воду з маслом (Резина, Уманський повіт). До блювання може часом призвести навіть надмірне споживання часнику на ніч. П р о т и б л ю в а н н я д у ж е помічним вважається: 1) Кільканадцять крапель анодинії на воді чи горілці (скрізь), 2) Напитися холодної води, 3) З’їсти шматок хліба, 4) Лягти на спину і полежати спокійно. Внутрішньо дають також заячу шкірку. § 3. Очисні засоби Очисні засоби прості люди вживають не надто часто, на відміну від представників більш освічених верств населення, і тому кількість їх досить незначна; ті ж із них, які усе ж таки застосовуються, у більшій мірі є емпіричними, аніж побутовими. В н у т р і ш н ь о вживають емпіричні в і д в а р и: 1) Квітів шипшини (Звенигор.), 2) Молочаю кіпрського (скрізь)594, 3) Бузини чорної (скрізь), 4) Полину жіночого (бо жителі гірських районів розрізняють полин жіночий (зелений) і чоловічий (білий) (Закопане)595, 6) Ягід крушини (Юрківщ.)596, Коренів: 7) Буквиці (Юрківщ.)597, 8) Свіжого кореню копитняка (Юрківщ.)598, 9) Кори крушини (Звенигор.)599. Із р о с л и н н и х з а с о б і в: 1) Кореню гдули земляної (?) (Звенигор.,). 2) Кореню переступня, 3) Стертого на порошок листя і стебел ромашки аптечної (Укр.). Ї д я т ь: 1) Свіже листя кульбаби (скрізь), 2) Листя садової троянди (сушене вживається як в’яжучий засіб) (Звенигор.). П’ ю т ь: 3) Свіжо витиснутий сік кореню чистотілу (Звенигор.). З п о б у т о в и х засобів найпопулярнішим є огірковий сік (скрізь)600. З о в н і ш н ь о застосовують мазь із кореня гдули земляної, яку прикладають на шлунок, що вважається одним із найсильніших відомих до сих пір очисних засобів. § 4. Пронос («серливиця») Від проносу, який трапляється з різних причин, народна медицина використовує цілий ряд засобів, узятих як з емпіричного досвіду. Вони, як правило, мають побутове походження. Сюди ж я долучив відомості щодо лікування дизентерії, бо в обох випадках часто ліки замінюють одні одними, проте вважається, що при дизентерії слід вживати сильніших засобів, аніж при простому проносі. Із внутрішніх засобів вживають в і д в а р и рослин: 1) «Петрового хреста» (Чигирин), 2) Шавлії в молоці (Україна)601, 3) Чистецю, 4) Ромашки аптечної (скрізь), 5) Черемхи (Україна)602, 6) Дикої моркви (Проскурів.)603, 7) Насіння льону (скрізь)604, 8) Шишечок вільхи з цукром (Щепанів)605, 9) Підсмажених жолудів або кави, звареної з них (Звенигор.,). В і д в а р і в ягід: 10) Ялівцю (Полісся), 11) Брусниці (Голосно, Львів), 12) Терну (Проскурівський пов.)606, 13) Сушеної чорниці, яку люди зі степової зони України скуповують на ярмарках, куди її привозять із Полісся; їй приписують велику дієвість при лікуванні проносу (скрізь)607. Н а с т о я н о к: 1) Перстачу (на воді або на горілці) (Юрківщина)608, 2) Кореню ранника (Юрківщ.)609, 3) Кореню глоду польового, настояного у вині або горілці (Херсон). 4) Потовчених дуб’янок у воді чи горілці (Дорожів)610. І з д о м а ш н і х л і к і в: 1) Потроху дають пити горілку, настояну на дубовому листі, 2) Молока, закип’яченого з залізною стружкою, 3) Попелу, розмішаного в горілці (Проскурів)611, 4) Густої лемішки з горілкою (Проскурів)612, 5) Паленої глини з горілкою (Проскурів)613, 6) Вина, змішаного із попелом зі спаленого паперу (Проскурів)614, 7) Паленого пшона (Проскурів)615, 8) Солоного житнього хліба (Проскурів), 9) Порохна з грушевого дерева (Проскурів)616, 10) Воску, замішаного на воді і розтертого навпіл із білою глиною (Звенигор.). 11) Варених бобів (Поділля)617, 12) Ячмінної каші, вареної на оцті: дають по кілька ложок щоденно (Україна)618, 13) Каші із пшеничного борошна, заправленої козлячим жиром, після якої часто буває блювота, що й лікує пронос (Звенигор.), 14) Кислого молока (Поділля), 15) Також ефективним вважалося узяти ложку будь-якої олії, яка є під рукою: конопляної, соняшникової, рицинової тощо, і пити по кілька разів на день разом із половиною склянки води, в яку додали розтертий порошок березового вугілля (або, за браком того, якийсь інший) (скрізь)619, 16) Як дітям, так і дорослим дають також «м’ясний» порошок, отриманий таким чином: беруть дві третини м’яса курки, розділяють його на дванадцять частин і вкладають у піч для сушки. Висушене м'ясо перетирають на порошок, шість частин якого змішують із частиною цукру і дають хворому у вигляді «горошини» — зранку і ввечері (Зележнячка, Звенигор. повіт), 17) Сушать хлібну шкоринку, змішують із сургучем, узятим зі старої печатки на конверті та, розтерши все, дають у горілці випити хворому (Гусакова, Звенигор. повіт), 19) Застовують будь-які ліки та механічні засоби, що викликають блювання; наприклад, вкладання пальця в горло або подразнення його гусячим пером, гадаючи, що це також має лікувати пронос (скрізь)620, 18) Дають порошок окису заліза (так звана «лубріка», яка вживається на фабриках для позначення бочок) у горілці чи пиві (Звенигор.), 19) Беруть кал самого хворого і наповнюють ним гусяче перо, яке з обох боків заліплюють воском і щільно перев’язують шкіркою. Потім варять його і доливають до їжі хворого, щоб він про це не знав (Звенигор.), 20) Спалюють на попіл очерет, що росте понад ставками, просіюють через сито і отриманий порошок, розвівши у воді, дають хворому (Найбільш розповсюджений засіб серед простого люду на Україні), 21) П’ють розчинену у воді глину, зішкрябану з печі хати, у якій ніхто ніколи не вмирав (Проскурівський повіт). З о в н і ш н ь о: Шматок хліба прикладають на пупець (Проскурів)621. П р и п а р к и із розварених лісових яблук прикладають на живіт в районі шлунка (Звенигор.). § 5. Дизентерія («кривавий пронос») Д о м а ш н і л і к и, які застосовують для лікування дизентерії, подібні до тих, що вживаються при проносах; різняться вони лише у деталях. Що ж до рослинних емпіричних засобів, то вони інші. Внутрішньо дають відвари рослин: 1) Звіробою у воді чи горілці (Звенигор.)622, 2) Рижаку (Юрківщ.), 3) Кінського щавлю (Звенигор., Дзяниш), 4) Коцанки-зілля (Україна), 5) Зілля бабин в оцті (Вільшана), 6) Барвінку звичайного, звареного у борщі, що має бути дієвим засобом (Звенигор.), 7) Кривавниці (листя і квіти) (Юрківщ.). Коренів: 7) Kрасноголовки (Юрків.)623, 8) Півонії, звареної у воді, пиві чи горілці (Звенигор.). Як п о б у т о в і з а с о б и ще вживають: 1) Переварену воду з м’ятою і крохмалем (Водяники, Рижанівка). Разом із тим роблять холодні компреси на живіт (Збараж, Залужжя), 2) Сік з ягід барбарису (Коростишів, Радомишльський повіт), 3) Ягоди кизилу (Звенигор.), 4) Насіння шипшини (Звенигор.)624, 5) Товчене насіння зілля бабин з гречаною кашею, 6) Руту, запарену дощовою водою — пити ще теплою (Звенигор.), 7) Материнку підсмажити з яєчним жовтком і дати з’їсти хворому (Звенигор.), 8) Подорожник із польовими гвоздиками з маслом та бринзою, зісмаженою на червоно (Дзяніш)625, 9) Гірські жителі Татр також лікуються, з’їдаючи кмин із бринзою, підсмаженою до червоного кольору на пічній заслінці (Закопане)626, 10) Спалити губку, що росте на сливовому дереві, і розтерти на порошок (Любомиль, Володимир. повіт), 11) Молоді дубові паростки, які щовесни наростають навколо кореня, розтовкти у воді (Звенигор.)627, 12) Жують шкірку ревеню такої ж ваги, як важить червоний злотий, і запивають її чаркою мигдалевої олії у склянці пива (Богуслав, Канів. повіт), 13) Добре також пити тепле молоко просто від корови по кілька разів на день, 14) Солодке кип’ячене молоко пити з сургучем (Настасів, Тернопіль), 15) До солодкого молока, що кип’ятиться, покласти розпечене залізо (Трембовля), 16) Закип’ятити молоко із сірим тонким папером (Поділля), 17) Їсти гречану кашу (Поділля), 18) Свіжий сир (Поділля), 19) Крейду, розтерту в пиві чи вині (Звенигор.), 20) Під час кожної епідемії дизентерії пускають кров із руки (Укр.), 21) П’ють сушену кров різних тварин, як от: заячу, ведмежу, кролячу, а також різних птахів (скрізь), 22) Спалюють порохню з дерева або овечу шерсть і потроху дають це хворому у воді (Звенигор.). З о в н і ш н ь о: на волинському Поліссі хворий сідає і окурюється димом з шкірки вугра, кинутої на тліючий жар. § 6. Кольки («Коліка») Будь-який гострий чи колючий біль, що пронизує груди або, частіше, живіт, називається кольками. Існує навіть особливий — технічний вислів у польській народній мові, коли кажуть: «Кольки сперли». Кольки як хвороба відома не лише слов’янським народам, а й німецькому люду. Коли в двох попередніх розділах лікування проводилося в основному емпіричними методами із застосуванням внутрішніх засобів рослинного походження, то тепер на перший план виходять зовнішні ліки, а також містичні засоби (у формі замовлянь); а із внутрішніх найбільше використовуються побутові засоби. Із в н у т р і ш ніх емпіричних ліків хворому дають: 1) Відвар чистотілу 628. Настоянки: 2) Рижакa629 3) Квітів деревію (Юрківщ.)630. Із побутових з а с о б і в дають випити: 1) Чарку чистої горілки, або ж розчинені у воді 2) Перець (скрізь), 3) Дрібно розтертий зуб кнура (вепра), у горілці чи пиві631, 4) Порошок сірки натще (Збараж), 5) Кмин (Юрківщ.)632, 6) Часник (скрізь). Рекомендують також: 1) Вовчі кишки, розтерті на порошок (Проскурів)633, 2) Кінське лайно, змішане з буряковим квасом (Київ)634, 3) Сік з волового лайна для чоловіка, а коров’ячого — для жінки (Звенигор.)635, 4) Розтерту в порошок щелепу щуки, 5) Гусячий язик, висушений на порошок, 6) Горілку, змішану з порошком зі спаленого паперу, в який загортали поштучно шпильки (Юрківщ.), 7) Миють водою вікна, рами образів та лавку; цю брудну воду переливають через дірку у лавці, а тоді її дають випити хворому (Махнівка, Бердичівський повіт). Із з о в н і ш н і х з а с о б і в: Хворому пускають кров або ставлять сіткою банки на хворе місце (Звенигор.). П р и к л а д а ю т ь свіже листя: 1) В’язовини (Звенигор.), 2) Хрону (Звенигор.), 3) Кропиви636, 4) Осоту польового (Укр.), 5) Листя тютюну, намочене у спирті (Сянок, Поділля), 6) Обкладають полином, вареним у горілці чи у вині (Звенигор.)637, 7) Прикладають на шлунок голубиний послід чи свиняче або овече лайно, 8) Прикладають як гірчичник тертий хрін, змішаний з оцтом та житнім борошном (Галицьке Поділля), 9) Прикладають на живіт в районі шлунка хустку, намочену в холодній горілці, 10) Натирають скипидаром (скрізь). Р о б л я т ь т е п л і к у п е л і: 1) З чистої води, 2) Із водного відвару деревію (Юрківщ.)638. І з с и м п а т и ч н и х з а с о б і в: 1) Послід курячий чи інших птахів заливають гарячою водою і посуд з цією сумішшю ставлять на хворе місце (Проскурів)639, 2) Людина, яка лівою рукою (зовнішньою стороною кисті) забила тарантула, набуває властивостей цією рукою лікувати від усякого виду кольок не тільки людей, але й тварин (Звенигородка, Майданівка, Звенигор. повіт), 3) Прикладають талер, що був освячений сім разів (Проскурів). З а м о в л я н н я ш л у н к о в и х к о л ь о к: 1) «З-за чорного лісу їхав чоловік із чорними волами орати. Годі тобі, колько, колоти, бо будем на коноплі орати: виорали в один день. Годі тобі, колько, колоти, бо вже будем коноплі сіяти; посіяти в один день. Годі тобі, колько, колоти, бо вже будем кольки волочити; заволочили в один день. Годі тобі, колько, колоти, бо вже будуть коноплі сходити, зійшли в один день. Годі тобі, колько, колоти, бо вже будуть коноплі; виросли в один день. Годі тобі, колько, колоти, бо вже будуть ділиться; поділились в один день. Годі тобі, колько, колоти, бо вже будем коноплі брати; вибрали в один день. Годі тобі, колько, колоти, бо вже будем коноплі возити, навозили в один день. Годі тобі, колько, колоти, бо вже будем коноплі мочити, намочили в один день. Годі тобі, колько, колоти, бо вже будем коноплі тягти, витягли в один день. Годі тобі, колько, колоти, бо вже будем коноплі тіпати, потіпали в один день. Годі тобі, колько, колоти, бо вже будем коноплі терти, потерли в один день. Годі тобі, колько, колоти, бо вже будем прядиво чесати, почесали в один день. Годі тобі, колько, колоти, бо вже будем прядиво прясти, напряли в один день. Годі тобі, колько, колоти, бо вже будем полотно снувати, поснували в один день. Годі тобі, колько, колоти, бо вже будем полотно до ткача нести, нанесли в один день. Годі тобі, колько, колоти, бо вже будем полотно робити, зробили в один день. Годі тобі, колько, колоти, бо вже будем полотно білити, побілили в один день. Годі тобі, колько, колоти, бо вже будем сорочки шити, пошили в один день. Годі тобі, колько, колоти, бо вже будем в сорочках ходити, походили в один день. Як походили — так сорочки не стало: щоб так колька колоти перестала» (Рижанівка), 2) «Колько, колько, ти раба Божого N колеш раз, я тебе два; ти його два, я тебе три; ти його чотири, я тебе п’ять; ти його п’ять, я тебе шість; ти його шість, я тебе сім; ти його сім, я тебе вісім; ти його вісім, я тебе дев’ять — то ти його ні разу. Я тебе вимовляю; висилаю з кості і тіла: тут тобі не колоти, не гуляти, не буяти, не шпигати. Іди собі на очерета, на болота, на залізного діда, на залізну бабу — там собі коли, там собі гуляй, там собі буяй, там собі шпигай». Повторюють це тричі. Перед кожним разом читають «Богородице Діво» (Рижанівка), 3) «На морі, на пуп-морі, там б’ються два рідних брати до крові. Сестра бігла боронить їх — злякавшись, стала; чия болезнь перестала. Моє слово гаменем — стала колька каменем, і цьому слову «Амінь» (Любомирка), 4) «Колько, колечко: я тебе вимовляю, викликаю, висилаю — не коли, не боли; най Бог поміч дає». Повторюють тричі (Звенигородка). § 7. Надірваність («Поруха»)640 Значну частину хронічних хвороб шлунково-кишкового тракту народ приписує тому, що людина свого часу надірвалась (так звана «поруха»). Цю хворобу можуть мати як чоловіки, так і жінки. Хворі, як правило, згадують, що під час важкої фізичної праці — у жнива або в момент підняття чогось тяжкого — вони відчули, як в них щось відірвалося всередині живота і з тих пір відчувають, що «відірвані» частини органів (зазвичай, кишок) весь час рухаються і «ходять» по черевній порожнині. Симптоматичні прояви хвороби недужий змальовує так: «щось ходить по животу; крутить і шпигає коло пупця». Литовці надірваність (підірваність) пояснюють тим, що від свого звичного місця відірвалась матка — «гумбас» (Ковенське, Августовське) і тепер вона блукає по всьому тілу. Великороси приписують усі хвороби органів травлення тому, що чоловік вдарився чи підірвався («надсада», «подйом», «натуги»)641. Від цієї хвороби застосовуються як внутрішні, так і побутові та емпіричні ліки. Зовнішньо — компреси і механічні засоби; з містичних засобів — замовляння. В н у т р і ш н ь о з емпіричних засобів дають відвари: 1) Живокосту (Звенигор.)642, 2) Козлівця (Дзяніш)643, 3) Деревію (Звенигор.)644, 4) Полину (Юрківщ.)645, 5) «Подвигника чоловічого» — даючи його, переважно, чоловікам (Юрківщ.)646, 6) Дикої м’яти (Любомирка), 7) Від різноманітних хвороб шлунка, а особливо при так званому «піднятті», та також при хворобах матки, дають відвар, знаний як «запіканка». Це доволі сильний відвар у горілці різноманітних коренів: галагану, сарсапарили, бобівнику, кориці і гвоздики. Цей вивар після кількагодинного варіння у дуже міцному вигляді дають хворому (Звенигородка, Лисянка). І з п о бу т о в и х л і к і в: 1) Зранку відразу після пробудження їдять часник (Гусакова). 2) П’ють маслянку по кілька разів на день (Гусакова), 3) Корінь комарових носиків, заварений у молоці чи воді (Закопане, Дзяніш)647, 4) Відвар із прокип’яченої тирси (Гусакова), 5) Стрілолист («strza?ka piorunowa»), тонший кінець якого — той, що сидів у землі — розтирають у горілці. Якщо горілка почервоніє, то хворому цей засіб допоможе (Юрківщина)648. З о в н і ш н ь о: 1) Обкладають крижі розпареним татарським зіллям (Юрківщ.)649, 2) Варять дві кварти вівса упродовж двох годин; потім розкладають його на тонку шматину і прикладають на груди. Компрес має бути якомога гарячішим. Коли він вистигне, його нагрівають знову — і так до трьох разів. Потім хворого змащують маслом, починаючи з боків та ребер аж до пупця (Закопане)650. І з м е х а н і ч н и х с п о с о б і в: 1) Труть, натирають і щипають шкіру живота навколо пупка (скрізь)651, 2) Підпаливши шматочок полотна, вкладають його до посудини, і в той посуд намагаються впхати нутрощі — разом із шкірою навколо пупка (скрізь)652. З а м о в л я н н я: Все святие святочки, годовиє празднички, прийдіть мені на помоч, а їй на порятунок. Золотий золотничок, чого ти забився, із міста звалився. Чи ти з подимків, чи ти з подівків; чи ти молотий, чи ти урочний; чи ти панський, чи ти циганський, чи ти попівський, чи ти жидівський. Ляг ти на своєму місці, на золотім креслочку, де тебе сам Господь Бог посадив з апостолами653. § 8. Нетравлення шлунка («Дно»). Хронічні хвороби шлунка, які проявляються тисненням під грудьми («підпирає під груди»), лоскотанням («лоскоче під груди»), нудотою («нудить»), браком апетиту, затримкою випорожнень, а часто й болем у шлунку і недостатнім живленням, люди називають «дном». Ясна річ, що для розпізнавання цієї хвороби не вишукують тих проявів, що є визначальними для сучасної раціональної медицини. Усе багатство ліків, що вживається при хворобах шлунка, належить, в основному, до емпіричних чи побутових засобів. Для того, щоб розібратися в накопиченому матеріалі, я вирішив розділити їх на дві групи — за основними проявами, при яких застосовуються ті чи інші ліки. а) до першої групи я відніс ліки, які дають у випадках тиснення під грудьми, для полегшення відходження газів зі шлунка та при нудоті. Це такі засоби: В н у т р і ш н ь о. В і д в а р и: 1) Кривавника (Звенигор.)654, 2) Режухи гірської655, 3) Звіробою (Тарнів, Смичківці, Мілятин), 4) Жовтого буркуну (Звенигор.), 5) Меліси (Звенигор.), 6) М’яти лісової (скрізь), 7) М’яти кучерявої (скрізь), 8) Цвіту і листя подорожника (Звенигор.), 9) Шипшини, пити зранку і ввечері (Звенигор.), 10) Маруни (Галицьке Поділля), 11) П’ятипальчика656, 12) Кореню перстачу (Юрківщ.)657. Н а с т о я н к и: 13) Горицвіту658, 14) Рум’янку лікарського (скрізь), 15) Меліси (Нова Ушиця, скрізь), 16) Барвінку (там само). 17) Цитварного сімені (скрізь) — особливо при болях у шлунку, 17) Зілля рижака (Нова Ушиця). З п о б у т о в и х з а с о б і в: 1) Їдять фенхель у порошку або у хлібові (Звенигор.)659, 2) Свіже листя цикорію (Гусакова), 3) Кмин (скрізь), 4) Насіння городньої квітки фірлетки (Звенигор.), 5) Горілку, настояну на траві іван-чаю (Дев’ятники)660, 6) Молоді стебла і насіння (чого саме — не зазначено – ЧИЯ це примітка? ), або їхню настоянку в горілці (скрізь), 7) З’їдають ложечку гірчиці та запивають її водою (Гусакова), 8) З’їсти шматочок разового хліба: але це допомагає тільки тим, хто цей хліб їсть уперше (Галицьке Поділля), 9) П’ють горілку з камфорою (Звенигор.), 10) П’ють воду, змішану з порошком із перепаленого хліба (Галицьке Поділля), 11) Чарку олії, змішану з оцтом у пропорції 50х50 (Полтава), 12) Горілку з попелом (Проскурів.)661, 13) Наструганий сургуч разом з половиною келишка міцної горілки п’ють вранці і ввечері упродовж трьох днів (Умань). Цей засіб застосовують також при болю у шлунку та при дизентерії чеченці на Кавказі, 14) Півсклянки вугілля в порошку разом із половиною склянки кухонної солі, розмішаних у воді — по кілька разів на день662, 15) Радять з’їсти шматок хліба з маслом, посипаним подрібненою шкаралупою з яйця (Звенигор.), 16) Керосин, краплями чи навіть ложками (скрізь). Коли дошкуляє шлунок після переїдання, рекомендують: 1) З’їсти шматок черствого сиру (Галицьке Поділля), 2) Якщо шлунок болить від з’їдених фруктів, слід з’їсти кісточку сливи, вишні або черешні. Якщо причиною неприємних відчуттів є з’їдена сливка, то треба з’їсти сливову кісточку (Галицьке Поділля), 3) Губку, що росте на дереві сливи, спалити, розтерти на порошок і по кавовій ложечці давати у горілці або вині тричі на добу (Звенигор.). Цей засіб застосовують також чеченці на Кавказі. 4) Радять з’їсти водяну жабу (Бобрецьке, Дев’ятники)663, 5) Перед їжею з’їдати по шматочку мила (Павлівка, Звенигор.)664, 6) Голубину блювоту, розтерту на порошок, дають у воді чи в горілці — за бажанням665, 7) Гриб «губа», який росте на сливі, сушать в печі і дають в порошку: в горілці чи вині. Дають його не дуже багато — бо може бути закреп, але й не замало — бо не буде результату (Тернопіль), 8) Убивають гадину, кладуть у пляшку, заливають горілкою чи спиртом і закопують на цілий рік у землю, а тоді п’ють по ложці двічі на день. Така горілка або спирт мають смак найкращого яблучника (скрізь на Русі і в Литві), 9) Готують кашу з воском і їдять з буряком (Нова Ушиця). З о в н і ш н ь о: обкладають живіт: 1) Листям деревію666. 2) Натирають сушеним листям іван-чаю667. 3) Розпареним листям жовтого буркуну (Юрківщ.)668, 4) Настругану кору чорної бузини на хустці (скрізь). Обв’язують живіт: 5) Рушником, змоченим у горілці. Натирають ділянку шлунка: 6) Маслом і нагрівають його полум’ям палаючого спирту (Галицьке Поділля). Прикладають різноманітні теплі компреси: 1) Пляшки з гарячою водою; гарячий попіл, 2) Примочки. До другої групи належать ліки, які покращують травлення при хронічних хворобах шлунка. В н у т р і ш н ь о. Відвари з трав: 1) Полину або його настоянки на горілці (скрізь)669, 2) Бобовника (скрізь), 3) Перцевої м’яти (скрізь). Коренів: 4) Ракових шийок670, 5) Щавлю звичайного (Звенигор.), 6) Дягелю (Юрківщ.)671, 7) Сушеного аїру672, 8) Оману, викопаного навесні (Юрківщ.)673, 9) Бедринцю (Юрківщ.)674, 10) Сарсапарили; при цьому рекомендують лягти животом на піч і пропотіти (Звенигор., Шауліха, Уманський повіт). В о д я н і н а с т о я н к и: 1) Зілля канячої пряжі (?) (Звенигородка), 2) Листя пижма (Юрківщ.)675. К о р і н н я н а г о р і л ці: 3) Стародуба (скрізь на Русі і в Литві), 4) Калгану (Юрківщ.)676, 5) Березових бруньок (Звенигор.)677. З д о м а ш н і х л і к і в дають: 1) По одній пігулці, зробленій з розтертого часнику, меду і зілля очитку натще — при симптомах, відомих як «ляскання під грудьми» (Ольховець), 2) Варених коренів моркви звичайної (Звенигор.)678, 3) Перець у порошку ковтають разом із цукром або розмішують його у горілці (скрізь)679, 4) Горілка, якщо її помірковано вживати щоденно під час їжі, допомагає травленню і лікує нетравлення (скрізь), 5) Рекомендують випити натще половину чарки нафти, а через три години закусити кавалком недопеченого м’яса. Цей засіб останнім часом знайшов широке застосування на Україні (Сквира), 6) Навесні їсти натще місячну редиску, влітку — тримісячну, восени — зимову редьку. Їсти її потрібно у великій кількості, не намагаючись добре розжувати. Те саме слід робити і ввечері; вдень на обід їсти м'ясо і замість салату також вживати редьку (Херсон, Ананьєв)680. Для збудження апетиту хворому дають їсти: 7) Сушені вишні або компот із них, 8) Свіжі порічки або 9) Аґрус (скрізь). До побутових ліків слід також долучити настоянку гриба «панна», або, інакше, «земляного яйця» на воді або горілці, яка від гриба набирає солодкуватого присмаку. Такі ліки належать до найпопулярніших народних засобів на Україні. Гриби ці звичайно продаються на ярмарках і на них завжди є великий попит (Звенигородка, Рижанівка). Біль у шлунку і погіршення травлення внаслідок отруєння їжею лікують шляхом виведення отрути з організму різноманітними антидотами (Див. нижче «Хвороби, які походять від зараження» § 6 Отруєння). При різноманітних болях у животі баби вдаються до такого замовляння: «Встану я, раба Божая, рано: Богу помолюся, благословлюся і піду в двері — із дверей в ворота; вийду на дорогу, піду до океану-моря. На океані-морі стоїть рокитовий кущ; там сидять Петро, Павло, Миколай, Кузьма, Дем’ян, Ілля-пророк і Григорій-побідоносець. Прийшла я до вас, отці небесні, жалітися своєю болізнью. Скажіть ви мені: «Що то за жінки виходять з океану-моря простоволосі, знущатися над народом, сосати кров із жил, із пожил; із білого тіла; пилити кості, точити печень, як чорнії черви. Возміть ви з собою Кузьму і Дем’яна — і окуйте, і прив’яжіть, і одошліть їх в темні луги, дикі степи; там для них заготовлене ліжко тесове. А на мене, хрещеного, породженого N, не нападайте і з моєю тінню не зустрівайтесь. Цьому же слову — амінь і трижди амінь! Господи, дай ти нести мені хрест і оружжя своє і затрепещуть од сили його; і ангелу-хранителю — на соблюдєніє мені од Бога з небес даного — примерно помолюся. Просвіти од всякого зла со благом твоїм; і настав і направ на путь. Амінь» (Любомирка). § 9. Катар кишківника («сояшниці») Народ не розрізняє хвороб шлунка і хвороб кишківника, нерідко приймає одне за інше. Однак, на думку окремих знахарок, типовими проявами «сояшниці» є пронос та біль у шлунку, що часто виражається словами: «крутить кишками» або ж «кишки перевертаються»; часто трапляється також блювота. У Проскурівському повіті «сояшниця» проявляється болем і набряком рук та плечей. У самій назві «сояшниці» ми вбачаємо аналогію з соняшником, який є найулюбленішим смаколиком українців, які гризуть це насіння цілими днями у свята, та до якого мають слабкість як діти та молодь, так і старі. Я припускаю, що у значній мірі хвороба ця походить від поїдання насіння соняшника («соняшниці», «зернята») без міри і запивання його горілкою. Проте в Кам’янецькому та Проскурівському повітах, за свідченнями Димінського, люди по-іншому розуміють «сояшниці». На їхню думку, походить ця хвороба від сну і проявляється виснаженням, болем та набряком рук і ніг. Лікують хворі місця, сильно розтираючи їх руками, густо змащеними жиром, потім дають хворому чарку горілки і кажуть йому трохи полежати, щоб відпочив. Радять також напитися води з чобота або черевика. Із перелічених мною ліків, що вживають при нетравленні шлунка, багато також застосовують і при лікуванні хвороб кишківника. Однак на першому місці все ж стоять чародійські практики із замовляннями, коли хворому дають також внутрішньо відвари із зернят соняшника та трав м’яти і звіробою (Ольховець). «Сояшниці» лікують також в н у т р і ш н і м и л і к а м и: 1) Натирають олією набряки на руках і плечах хворого й дають випити велику чарку чистої горілки (Проскурівський повіт)681 або ж разом з вошами (Нова Ушиця), 2) Дають їсти кисле молоко (скрізь), 3) Відвар полину (Нова Ушиця), 4) Вільшини тернистої (Нова Ушиця), 5) Сіль, розчинену у воді (там само). Беруть також комаху «зозулю», розтирають її на камені і мажуть цим хворому язик. К у п а ю ть: 1) У бадиллі дикої моркви (Нова Ушиця), 2) У коралях (там само). Що стосується ч а р о д і й с ь к и х п р а к т и к, то є кілька варіантів одного і того самого способу, в різних місцях по-різному доповненого знахарками: 1) В Звенигородці знахарка бере горщик, насипає в нього посвячені васильки, мак і квіти соняшнику; потім доливає туди води, кидає голку, ложку та ніж і так варить. Виваривши усю воду, виймає з посуду покладені в нього предмети, горщик вставить на живіт хворого отвором вниз, а дном догори — обережно, щоб не витрусити насіння; дно посуду хрестять спочатку голкою, потім ложкою і, нарешті, ножем, за кожним разом промовляючи: «Голкою зашийся, ложкою заїжся, ножиком заріжся». Виварені трави збирають з живота і кидають у вогонь; при цьому щось стиха шепчуть і, нарешті, читають молитви. 2) В Майданівці (Звенигор. пов.) знахарка бере трави, посвячені 1 серпня — у так званий день Маковея — варить їх разом із пшоном та усе це викладає в миску, яку перевертає на живіт лежачого хворого — так, щоб миска накрила усю кашу і аби каша з миски не висипалася. Далі баба бере ніж, веретено та ложку і читає молитву «Отче наш» і «Богородице Діво», постійно хрестячи цими предметами миску; потім збирає кашу з живота, варить її, знову вкладає так само на живіт хворого і повторює усе втретє. Нарешті дає кашу хворому з’їсти — тією самою ложкою, яку використовувала для хрещення. 3) В Ольховці 88-річна баба Мезенчиха ставить на живіт хворого миску і, приготувавши крупник — «кулішок» — із 27 зерен пшона, узятих 9 разів по 3, перевертає миску дном догори, потім хрестить миску ножем, ложкою і веретеном, промовляючи таке замовляння: «Я тобі престрит скидаю, вогонь вибавляю, сояшниці заварюю; чи вони серливі, чи вони дрімливі; чи вони запитані, чи вони заїдені; тут вам не стоять, костей не ламать, білого тіла не сушить, крові не печалить, іди собі — вас 77, єсть вам шлях всім, на очерета, на болота, на пусті ліса, на пусті хати, на пусті млини, на пусті мішки, не мій дух — Господній дух; не я помагаю — Господь помага. Ісус Христос повторя, Пресвята Богородиця прибіга; не моїм духом — Господнім духом, не моя поміч — Господня поміч; не моя сила — ведмедяча сила». По закінченню замовляння, якщо вилитий крупник після перевертання знову ввійде в горщик (це може трапитись за умови, що в нього при виливанні не зайшло повітря), то це віщує одужання хворого — в протилежному випадку слід уживати інших ліків. 4) У Шендерівці (Канівський повіт) після того, як на живіт хворого поставлять горщик з пшоном, проказують такі замовляння: «Святителю Миколаю, угоднику Божий, помошник скорий! Допоможи мені ласкою своєю небесною вимовити і виговорити і сояшниці, і веретільниці — і заспані, і заслані; і раннії, і пізнії. Я вас вимовляю; я вас вишепчу, я вас заварю, бо тут вам не стояти, часу не теряти, кришками не воювати. В другий раз, в добрий час!». Далі бабка занурює в миску з кашею ніж, ложку, веретено і гребінь, та, подмухавши в кашу, каже: «Не мій дух — Господній! Господи милосердний і свята Варваро, мученице великая! Допоможи мені вимовляти». Після чого миску знімають з живота, ставлять ніж гострим кінцем догори — а також ложку, веретено і гребінь — та, заливаючи водою, дають хворому цю воду випити, а решту виливають в помиї, бо вилити її на подвір’я вважається гріхом682. § 10. Геморой («Мироїд») (Богачівка, Звенигородський повіт) Геморой як хвороба мало відомий простому люду, тому й засоби, які вживаються для його лікування, походять, в основному, від шляхти і жидів та не є суто народними. Ліки, про які йтиметься, вживаються при геморої як внутрішньо, так і зовнішньо — на гемороїдальні вузли. В н у т р і ш н ь о дають відвари: 1) Омели (рослини-паразита, що росте на дубах, березах, соснах та інших деревах); особливо великою популярністю користується настоянка на горілці. Омела на дубі зустрічається рідше, тому й цінується більше (Звенигор.). У давнину в Польщі омелу вважали універсальним засобом проти усіх хвороб683. Її рекомендували при проносах, ревматизмі, ломоті в кістках, нервових розладах, ослабленим хворим, при падучій (епілепсії); зовнішньо — при наривах, подагрі тощо684. У стародавніх народів омела була об’єктом поклоніння і шани. Вважалося, що її насіння спадає на дерева, на яких росте, з неба. Священики під час релігійних урочистостей збирали омелу з дерев, а напій, приготований з неї, мав давати плодовитість усьому живому і охороняти від уроків. Хрестики з омели забобонні люди і зараз носять як амулети проти чарів685. Татари й русини, як свідчить Марцін з Ужендова, ані голими руками, ані залізними предметами омели не зривали686. Інші народи також шанували дуби, на яких росла омела, й вважали її найдорожчими ліками від усяких чар і хвороб687, 2) Деревію (Станіслав, Буковина)688. Н а с т о я н к и: 1) Ягоди калини залити горілкою й поставити настоюватись в тепле місце на добу або й більше, а тоді давати хворому щодня по три келишки. (Звенигор.) На гемороїдальні вузли п р и к л а д а ю т ь: 1) Порошок з тертого листя деревію (Звенигор.), 2) Натирають — аж поки не з’явиться кров з вузлів — листям ясена (Звенигор.), 3) Припарки з листя і цвіту коров’яку689, 4) Теплі компреси з печеної цибулі з маслом (Звенигор.), 5) Теплі компреси з рідини, витиснутої з кінського лайна; при цьому не їдять нічого гострого, солоного та пекучого (Галицьке Поділля). З м а щ у ю т ь: 1) Для відкриття гемороїдальних вузлів роблять мазь із розтертого листя в’язовини з несолоним маслом (Тальнянки, Умань. повіт), 2) Гусячий мозок, перемішаний зі смальцем (Неморож, Звенигор. повіт), 3) Щоб зупинити кров’янисті виділення, прикладають баранячий жир (Зелена Дуброва, Звенигор. повіт). Для того, щоб вийшла гемороїдальна кров, беруть качани, що залишилися восени після збирання капусти, та, добре їх почистивши, миють, ріжуть і кидають у котел, заливають водою і варять, щільно накривши кришкою. Через три години виливають воду в посуд, додають туди білу глину без піску і знову варять; потім виливають до ще більшої посудини, в яку садять хворого на півгодини — доки не з’явиться кров із вузлів. (Звенигор.) § 11. Грижа («Гила») Хвороба полягає у випадінні кишки до мошні. Причиною її, як і у випадку підірваності, буває важка праця і піднімання тягарів, що спричинює або ту, або іншу хворобу, а часто і обидві разом. Зазвичай її лікують з о в н і ш н і м и засобами, а саме, прикладаючи: 1) Різноманітні примочки, здебільшого з водного відвару зілля живокосту, або ж із живокосту, вивареного в олії (скрізь), 2) Припарки. Практикують теплі к у п е л і. І, нарешті, намагаються повернути на місце кишку, що випала, х і р у р г і ч н и м и м е т о д а м и. Для цього після теплої купелі баби-знахарки: 1) Ставлять на живіт хворого дном догори горщик і, запаливши в ньому шматок полотна, захоплюють горщиком шкіру живота; роблять щось на зразок сухих банок, про що вже йшла мова при лікуванні підірваності і в акушерстві. Якщо це не допомагало, тоді: 2) Знахар змащує свої руки і болючі місця хворого свяченою олією, знахарка намагається вправити кишки, масажуючи хворе місце, але при цьому натискає не знизу вверх, а тільки спереду і всередину (скрізь). §12. Жовтяниця («Жовтяниця») Жовтяниця часто походить від того, що в тілі розлилася жовч, або ж від струсу чи забиття нирок. У це вірять скрізь, бо шкіра хворих при цьому набуває характерного забарвлення. Люди застосовують для лікування цієї хвороби цілий арсенал засобів; серед них є як емпіричні і побутові ліки, так і містичні засоби. І з в н у т р і ш н і х з а с о б і в: В і д в а р и р о с л и н: 1) Орликів (Вільшана), 2) Раннику (Бібрка, Львівщина), 3) Пасльону (Звенигор.), 4) Мокриці (Юрківщ.)690, 5) Рослини kaniej prz?dzy(?) (Вільшана). Квітів: 6) Глистника (Смиківці, Тернопіль), 7) Волошок (Вільшана). Коренів: 8) Мильника (у період ремісії) (Юрківщ.)691, 9) Кореня моркви городньої, посвяченого на Першу Пречисту (Юрківщ.)692, 10) Моркви польової: цим же відваром миються (Смиківці, Тернопіль, Нова Ушиця). Також п’ють відвар з моркви, посвяченої на Маковея (Юрківщ.)693, 11) Kaczy?ca (?) з листям (Вільшана). Н а с т о я н ки: 1) Водна: рослини крокіс694. 2) Цвіт лев’ячих ротиків замочують у горілці і п’ють (Юрківщ.)695. З і н ш и х з а с о б і в: 1) Свіжий сік, витиснутий з кореню кульбаби (скрізь)696, 2) Сік, витиснутий з моркви і змішаний із сечею (Нова Ушиця), 2) Гусячий чи курячий послід або собаче лайно (Проскурівський повіт), 3) Порошок із наструганого золота (Проскурівський повіт). З п о б у т о в и х з а с о б і в: 1) Морква (Звенигор.), 2) Часник — сирий або варений: вживати упродовж тривалого часу (Будище, Звенигор. повіт), 3) Пити сироватку; також упродовж тривалого часу (скрізь), 4) Три дні пити зранку по одному яєчному жовтку697, 5) Гусячий послід у порошку (Умань, Проскурів.)698, 6) Живих вошей — щоб хворий про це не знав — давати йому в хлібі з маслом: тричі по дев’ятнадцять. (Звенигородка, Ольховець, Звенигор. повіт, Нова Ушиця і повсюдно) або ковтнути натще дев’ять вошей у хлібі, розділивши на три прийоми — по три у пігулках з хліба699, 7) Будь-який вид лайна (собаче, козяче, овече) розвести в теплому пиві (скрізь), 8) Напитися води з церковної чаші (Поділля). З о в н і ш н ь о: 1) Невеликого лина розрізають повздовж і прикладають на ділянку серця (Збараж)700. О б м и в а ю т ь с я в і д в а р о м польової моркви (Смиківці,Тернопіль). Радять: 1) Часто купатися в чистій теплій воді, 2) Приймають купелі, в які кидають коралі (скрізь), 3) Чубинський (див. книга 1, стор. 113) описує спосіб лікування жовтяниці, про який він чув у Шендерівці (Канівський повіт): «Були в старину пояси ткані суконні — як тепер пояси красні. Баба купала дитину у воді, в котру положила мурашок: жовтих з цюрупалом — що там укупі комашня нанесе: усякого зілля. Як викупала — то обв’язала поясом: тоді вся жовтяниця вийшла на пояс і пояс той зробився зовсім поганий». І з с и м п а т и ч н и х з а с о б і в: 1) Носити на шиї вовняну червону пряжу (гарус) (Звенигор.), намисто з коралів, цибулю чи мило, зашите у червону тканину (Проскурівський повіт)701, 2) Носити на грудях прив’язаного живого линя — поки той не здохне (Проскурівський повіт), 3) Радять вдивлятися в церковний келих (кубок) (Збараж) або у патину (Умань, Грубешів)702, 4) Вдивлятися в квіти жовтого кольору. (Звенигор.)703, 5) Радять хворому тримати в кожній руці по живій щуці і неустанно вдивлятися в них, доки не здохнуть, через те жовч людини має перейти на риб (Звенигородка)704, 6) Молодого голубка з гнізда, який ще не обріс пір’ям, слід посадити хворому на непокриті груди і той має вдивлятися голубу в очі доти, аж поки пташка не викине послід; тоді треба віднести її до гнізда. Пташка пожовкне і здохне, а жовтуха минеться705, 7) Сечу хворого закип’ятити і вкинути до неї куряче яйце: коли воно звариться, розділити його на частини і віддати псам, щоб з’їли (Звенигор.) І з ч а р о д і й с ь к и х п р а к т и к, п о є д н а н и х і з з а м о в л я н н я м, радять: 1) Тричі зачерпнути власним черевиком воду зі ставка і набрати її у відро. Потім у тій воді зварити квіти ostro?ki(?). Відваром омити тіло і випити його натще при сході сонця; рештки вилити назад у ставок. При збиранні ostro?еk(?) тричі прочитати «Богородице Діво», а далі промовити: «Святий Адам небо і землю орав, зілля насівав; Пресвята Діва зілля рвала і нам давала, і в поміч ставала» (Ольховець, Звенигор. повіт), 2) «Зорі, зоряниці! Візьміть раба Божого N. жовтяниці: і ранні, й півранні; і денні, й південні; вечерні, ночнії й півночні»706. § 13. Хвороби печінки і селезінки. «Слабість печінки» і «селезінки». Обидві ці хвороби знахарі рідко розпізнають. Головними їх проявами є біль під грудьми («ложечкою»), здуття, крутіння і вертіння коло пупця, часом задуха. В н у т р і ш н ь о радять: 1) Відвар ріп’яхів (Юрків, Звягель. повіт)707. Настоянки: 1) Білих волосків, 2) Глистника (Звенигор.)708. У порошку: 1) Корінь і листя качинцю (Вільшана, Звенигор. повіт). Лікують також засобом, відомим як «печина». Знахарка бере ніж і хрестить ним тричі хатню піч, а тоді з трьох її боків бере потроху сажі, розмішує її з водою, і, тричі прочитавши «Богородице Діво» та «Господи помилуй», дає хворому цю воду випити (Хорол, Полтавщина)709. Хвороби сечовидільних шляхів § 1. Сечогінні засоби При затримці сечі з будь-якої причини — чи то з приводу каменя у сечовому міхурі, чи різі або водяної пухлини — хворому дають цілий ряд внутрішніх засобів, в основному, рослинного походження. До них належать: в і д в а р и з таких рослин: 1) Бедринця (Звенигор.)710, 2) Васильків (Звенигор.), 3) Ostu Panny Maryi (Звенигор.), 4) Старини (Звенигор.), 5) Рути, до якої часом додають трохи селери (Звенигор.), 6) Рдесту пташиного (Звенигор.), 7) Різухи гірської у молоці або горілці(Закопане)711, 8) Квітів жовтого цмину (Звенигор.), 9) Квітів і листя жабрею (Юрків, Звягель. повіт)712. Із ягід: 10) Ялівця (скрізь)713, 11) Сердечника (Юрків, Звягель. повіт)714, 12) Вовчугану (Звенигор.), 13) У порошку дають також корінь блакитних півників (Юрків, Звягель. повіт)715. І з п о б у т о в и х з а с о б і в: 1) Варений корінь моркви звичайної (Звенигор.), 2) Печені лісові горіхи з медом (Рижанівка), 3) Цибулю в різному вигляді: сиру і печену (Звенигор.), 4) Відвар петрушки (скрізь), 5) Відвар пшона, звареного з бджолами716, 6) Висушений і розтертий на порошок гусячий язик, зварений у пиві (Звенигор.), 7) У половину склянки води насипати пилок, зібраний із крилець метелика капустянки, а тоді випити (Збараж). П р и к л а д а ю т ь н а ж и в і т п р и п а р к и: 1) Із цибулі (Звенигор.)717, 2) Із різних каш (скрізь). Мило, розведене у воді, вводять у отвір сечового каналу ( Нова Ушиця). Саджають хворого над парою із сильно розвареної редьки (Звенигор.)718 або, посадивши його в теплу воду, дають пити проціджений водний настій кореня кропиви звичайної (Звенигор.). §2 Камені у сечовому міхурі Вважається, що камені утворюються від особливостей питної води в певній місцевості. У Звенигородському повіті поганої слави зажили води таких сіл: Богачівка (на відстані десяти верст від Звенигородки), що над рікою Сосовою, яка впадає в Шполку; та Сосова (Михайлівка), що стоїть на річці з тією самою назвою. У Богачівці нарахували мені шістьох хворих із каменями в сечовому міхурі, тоді як у інших селах про такі камені й не чули. І з в н у т р і ш н і х ліків дають відвари трав: 1) Росички (Богачівка, Звенигор. повіт), 2) Оману (Звенигор.), 3) Шандри (Вільшана, Звенигор. повіт), 4) Толокнянка ( Звенигор.), 5) Звіробою (Звенигор), 6) Собачого язика, особливо при крові в сечі (Звенигор.)719, 7) Кропила-трави (?). І з п о б у т о в и х л і к і в: 1) Їсти хрін, який ніби-то має властивість дробити камені в сечовому міхурі (Богачівка, Звенигор. повіт), 2) Редьку зимову (Галицьке Поділля)720, 3) Відвар петрушки (скрізь)721, 4) Головки часнику з петрушкою (Звенигор.), 5) Горілку, вигнану з вівса, 6) Їсти кавалки мила, від чого камені мають самі виходити з міхура. (Черкаси). 7) Спалене на вугілля пір’я диких голубів. У випадку болю через каміння в сечовому міхурі, до болючих місць прикладають припарки, що робляться із пригорщі немитої конопляної пряжі та кількох жменьок листя тополі, зварених у кварті води чи молока. (Звенигор.). § 3. Гонорея. Трипер («Нахуйник», «Хуєрик») «Наконечник», «Перелогій» (Любомирка Звенигор. повіт), Рижачка Гонорея або трипер — як свідчить про це велика кількість назв — серед простолюду вважається звичною хворобою. Скрізь її походження приписують тому, що чоловік мочиться до вітру або навпроти церкви; раптовій затримці сечі під час її випускання; вживанню пива — особливо перед зляганням, а також затримці в процесі статевого акту (скрізь)722. Засоби, що рекомендуються при трипері, діють специфічно (так само, як і в сучасній науковій медицині); сюди ж ми відносимо і сечогінні, про які вже йшлося. І з в н у т р і ш н і х з а с о б і в дають: 1) Пити відвар лляного сімені з петрушкою, узятих порівну (Валіхавлово, Ананьївський повіт). Із настоянок рекомендують: 2) Квіти ромашки звичайної (Звенигор., Валіхавлово, Ананьївський повіт). 3) Квітів жовтого цмину (Звенигор.). Із п о б у т о в и х засобів: 1) Радять їсти якомога більше кавунів (Липовець)723, 2) Скипидар навпіл з горілкою вживати внутрішньо кілька разів на день (Валіхавлово, Ананьївський повіт). 3) Пити порох із горілкою (Звенигор., Валіхавлово, Ананьївський повіт)724. Із с и м п а т и ч н и х засобів радять більше кохатися із вагітною жінкою (Валіхавлово, Ананьївський повіт). Замовляння:1) «На морі, на пуп-морі, там стоїть рокитовий кущ, за кущом стіл; за столом сидять святиє Петро, Павло і чорт. Петрові — рукавички, Павлові — черевички (спльовують):тьху! А чортові — перелоги; йому — поміж ноги!» Той, хто це промовить, повинен після цього сильно вдарити пацієнта штаньми, мішком або шапкою (Любомирка, Звенигор. повіт), 2) «Йшов святий Авраам по крутих горах, по мохах, болотах; по низьких лозах: замочивсь, заросивсь — нігде йому спочить; прийшов, сів, спочив на сивім коню; устав і пішов; за собою перелоги, сояшниці, уроки, примовки поніс»725. § 4. Водяна пухлина. «Водянка» Існує загальна думка, що хвороба ця походить від застуди, пиття горілки у великих кількостях, від якої чоловік пухне; ті самі наслідки бувають, якщо пити багато води; зрештою, ця хвороба може бути наслідком лихоманки. Оскільки основне лікування в народній медицині направлене на зменшення пухлини — здебільшого за допомогою сечогінних засобів — то я відношу цю хворобу (можливо, й не дуже логічно з точки зору паталого-анатомічної,) до хвороб сечовидільної системи. Лікувальні засоби, що застосовуються народом при водяній пухлині, поділяються на в н у т р і ш н і і з о в н і ш н і. До перших належать: Відвари трав: 1) Молочаю (Звенигор.), 2) Пасльону (Звенигор.), 3) Сушеного зілля копитняку (Юрківщ., Звягель. повіт)726, 4) Чемериці чорної (Юрків, Звягель. повіт)727. Ягід: 5) Ялівцю, а також кори (скрізь)728, 6) Крушини (Нова Ушиця, Юрківщ., Звягель. повіт)729, 7) Ожини (Нова Ушиця). Квітів: 8) Дроку, також листя (Юрківщ., Звягель. повіт)730. Листя: 9) Бобівника (Юрків, Звягель. повіт)731. 10) Tалабану з коренем (Юрківщ., Звягель. повіт)732. Коріння: 11) Переступу (Юрківщина, Звягель. повіт)733, 12) Верби, що росте над водою (тонкого і дрібно посіченого) — дві частини; і по частині коренів ялиці та петрушки, заливають двома квартами води з криниці і в герметично закритому поливаному посуді варять до тих пір, поки не випарується третина води; дають хворому по склянці вранці і ввечері (Липовець), 13) Відвар з гваякового дерева із трісками дуба або ялівця. Н а с т о я н к и: 1) Кореня дудника на горілці (Дев’ятники, Оришківці)734, 2) Мокриць на горілці (Східна Галичина). П о р о ш о к із висушених: 1) Стоног (мокриць), 2) Тарганів (Стецівка, Звенигор.)735. І з п о б у т о в и х засобів: 1) Горілку, у якій був замочений часник — попередньо процідивши (Канів), 2) Горілку з камфорою (Поділля, Україна), 3) Порошок із мокриць з повидлом (Звенигор.), 4) Спалену на попіл шкаралупу яєць вживати по кілька разів на день по ложечці (Вільшана, Звенигор. повіт), 5) Їсти м'ясо їжака (Проскурівський повіт), 6) Вовчу печінку вживати в будь-якому напої, 7) Помітивши в людини водянку, слід було, не гаючи часу, давати їй упродовж дванадцяти днів порошок із розтертих звичайних бобів у вині тричі на день; це дає чудовий результат за умови, що хворий уникатиме кислої та солоної їжі, обмежить харчування, остерігатиметься застуди, ходитиме в баню щокілька днів чи багаторазово пропотіє, лежачи на пічці; у такому разі водянка відступить. Через дванадцять днів лікування у хворого на нозі утвориться нарив, через який водянка і вийде, 8) З’їдати по склянці редьки, заправленої сметаною, і одночасно розтертою на кашку редькою натерти хворого у бані 9 разів. Уже після шостого разу почне допомагати (Херсон)736, 9) До найбільш ефективних ліків від водянки належить сік, витиснутий з копитняку і вилитий у посуд. Закривають його грубим полотном, на яке насипають дубовий попіл, прикривають і варять доти, аж доки не залишиться половина. Дають це хворому по 3 келишки щодня, 10) Готують відвар проса, додають на кожну пляшку води по дві бджоли і дають хворому ложками (Кальніблоти, Звенигор.), 11) Чорну, з червоними цятками на хребті жабу-ропуху висушити в герметично закритому поливаному посуді, тримаючи на вогні кілька годин. Потім, розтерши її на порошок і поділивши на рівні частини, дають хворому вранці і ввечері у воді чи горілці (Володимир-Волинський), 12) Висушену на порошок котячу кров дають по ложці (Шендерівка, Канівський повіт), 13) Дають цвіркунів, виварених у воді, але так, щоб хворий по це не знав і не бридився (Шендерівка, Канівський повіт), 14) Переварену дитячу сечу з олією і медом п’ють по кілька разів на день (Вінниця)737. З о в н і ш н і х з а с о б і в, які застосовуються при водянці, не набагато менше, аніж внутрішніх, а саме: О б к л а д а ю т ь ноги або опухлі місця листям: 1) Свіжим — пасльону (Рижанівка, Вільшана, Будище, Звенигор. повіт), 2) Лопуха (скрізь на Україні і в Литві), 3) Липи (Звенигор. Кулів)738, 4) Остриці, 5) Кропиви жалкої подрібненої — при опуху ніг739. Прикладають: 6) Чорну овечу вовну (Поділля), 7) Натирають листям деревію (Звенигор.)740, 8) Посипають добре розтертою на порошок шкаралупою слимака (Звенигор.). П р и к л а д а ю т ь: 1) Липову, березову кору або листя з тих дерев, варене, тепле (Звенигор.). М а з і: 1) Листя білого в’язовини, розтерте з кнуровим салом (Звенигор.). Цю мазь ще роблять таким чином: надерши з дерева в’язовини білої стару кору, зішкрябують жменьку зеленої шкірки і вкидають у пів фунта свіжого розтопленого сала або несолоного масла і смажать на відкритому вогні доти, аж поки зелена шкірка не пожовкне, а потім, відділивши жир, мастять цією шкіркою опухлі місця кілька разів на добу (Одеса), 2) Квіти коров’яку смажать у маслі (Юрківщ., Звягель. повіт)741, 3) Набряклі місця змащують маззю, що складається з козячого лайна, жаб’ячих шкірок, кмину і сірки, розтертих на порошок і розчинених у лузі (попелі); мазь накладають на хустку (Звенигор.) Мазі на основі олії: 4) Листя рути, змішане з сіллю і олією (Будище, Звенигор.)742 Віск, розчинений у олії (Звенигор.). Також змащують опухлі місця розвареними жабами (Проскурів. повіт). Н а т и р а ю т ь т і л о різноманітними спиртами: 1) Заливають спиртом висушених і розтертих на порошок земляних жаб або ж розмішують із жиром (Рижанівка, Звенигор. повіт), 2) Варять разом із свіжою кропивою (Звенигор.), 3) Заливають ягоди горобини (Смиківці під Тернополем), 4) Заливають на тривалий час полин, аїр, ягоди ялівцю, перець і камфору (Звенигор.). О б т и р а ю т ь т і л о: 1) Оцтом, у якому розчинені морські раковини (Звенигорогодка у жидів), 2) Власною сечею (Звенигор.), 3) Водним розчином синього каменю (Звенигор.). П р и й м а ю т ь: 1) Теплі купелі (скрізь). Роблять ножні ванночки або повністю занурюються у теплий відвар листя чи кори дуба (Звенигор.). Захворювання нервової системи §1. Головний біль Головний біль може бути спричиненим різними речами. Найчастіше він буває від застуди, чаду, від уроків і, зрештою, від недоброзичливих людей. Вважається, що голова може боліти на зміну погоди; особливо на дощ. Якщо в когось болить голова, то кажуть, що це до багатства (Збараж). Є кілька порад, що допомагають вберегтися від головного болю, а надто слідкують за тим, щоб: 1) Не стригти волосся, якщо болить голова — бо це зашкодить, 2) Щоб не боліла голова, слід завжди стригти волосся в п’ятницю; не пропускати пострижин, що найкраще робити у Велику п’ятницю. Жінкам можна лише трохи (злегка) підстригти волосся743, 3) Щоб не боліла голова, при купанні слід занурюватись в купель по саму маківку (скрізь), 4) Якщо, купаючись у річці, помочитися у воду і потім вийти з води, то почне боліти голова (Переяслав. пов.)744, 5) Кров, що йде з носа, тамує головний біль (скрізь), 6) Гірські жителі Бескидів, щоб запобігти головному болю, навесні, як почують перший грім, вдаряють себе по голові каменем; а якщо невеликого каміння немає під рукою, то падають на землю і товчуть головою об великі брили. Потім усі качаються по землі. Це має сприяти тому, аби голова упродовж цілого року — а крижі під час жнив — не боліли. Це є, вочевидь, пережитком старих язичницьких обрядів шанування каменів745, 7) Вінок з билиці, який носять на голові у день Івана Хрестителя, захищає від головного болю впродовж усього року (Дев’ятники)746. В н у т р і ш н і ліки, що застосовують від головного болю, є такими: Відвари зілля: 1) Малини (Проскурів)747, 2) Меліси (Вільшана, Будище, Звенигор.), 3) Шавлії (Дзяниш)748, 4) Пчільника (Звенигор.), 5) Папороті солодкої (Закопане, Дзяниш)749, 6) Материнки (Звенигор.), 7) Майорану для очищення мозку (Умань). Листя: 8) Буквиці (Юрківщ., Звягель.)750. Квітів: 9) Конвалії (Звенигор.)751, 10) Розмарину (Звенигор.). Ягід: 11) Ялівцю (Звенигор.). Коренів 12) Первоцвіту (Юрківщ., Звягель.)752. П о р о ш о к: 1) Кореня переступню (Вільшана, Звенигор.), 2) Листя і стебел ромашки звичайної (Звенигор.). І з п о б у т о в и х з а с о б і в: Випивати щоденно склянку горілки з половиною келишка яблучного оцту (Звенигор.). З о в н і ш н ь о прикладають на чоло та скроні свіже листя: 1) Капусти (Щеринці, Звенигор. повіт)753, 2) Хрону (Звенигор.), 3) Лопуха (Галицьке Поділля і повсюдно), 4) Подорожника (Юрківщ., Звягель. повіт)754, 5) Тертий буряк або його листя (Юрківщ., Звягель. повіт)755, 6) Лілії білої водяної (Юрків, Звягель, повіт)756, 7) Криничника (Збараж). Із цією ж метою застосовують і будь-яке інше листя. В о л о г і к о м п р е с и: 1) Лаврове листя, замочене в оцті: кажуть, що воно добре «витягає» біль, 2) Прикладають звіробій, зірваний на Івана Купала і замочений у воді (Звенигор., Галицьке Поділля), 3) Листя барвінку, замочене у вині (Тарнів)757, 4) Квіти лаванди, замочені у горілці або скроплені нею (Звенигор.), 5) Нарізати шматочками чорну редьку і прикласти до скронь та на шию (Галицьке Поділля, скрізь), 6) Кору куща вовче лико, замочену у горілці, прикладають на потилицю (Юрківщ., Звягель, повіт)758, 7) Насіння чорнушки, замочене в оцті (Звенигор.), 8) Тісто, розчинене із сіллю та кмином (Східна Гал.), 9) Порізану та посипану порошком паленої кави ріпу прикладати до скронь і пульсу на руках (Східна Гал.), 10) Розрізаний солоний огірок прикладають до голови; особливо тоді, коли людина вчаділа (скрізь)759, 11) Теплий хліб — щойно з пічки — виймають, ріжуть і заливають оцтом (скрізь), 12) Роблять компреси з холодної води (скрізь), 13) Порізаний на дольки і посипаний паленою кавою лимон прикладають на тім’я і скроні (скрізь), 14) Роблять також компреси із кропної води (Вільшана, Звенигор. повіт), 15) З відвару васильків (Нова Ушиця), чорнобилю (там само), м’яти (там само), буквиці (там само), 16) Розсолу з борщу, 17) Із розтовченого татарського зілля, 18) З настоянки лободи пахучої760, 19) Із жіночого молока, змішаного з олією (Звенигор.). З м а щ у ю т ь г о л о в у: 1) Підсмаженими мізками білки (Проскурів)761, 2) Маслом (Нова Ушиця). Н ю х а ю т ь: 1) Тертий хрін (скрізь), 2) Тютюн (скрізь)762. П і д к у р ю ю т ь сушеним коренем дев’ятисилу (Ясники під Яновим, Гродецький повіт). М и ю т ь г о л о в у: 1) Гарячою водою або попелом (Житомир)763, 2) Від запаморочення — відваром «сіре-зілля»764. У якості засобів, що відтягують кров від голови, застовують таке: 1) Ставлять гірчичники за вухами або на потилицю — суміш товченої гірчиці з тістом, узятим із діжі (скрізь), 2) Ставлять за вухами п’явки (скрізь), 3) Пускають кров із руки (скрізь), 4) Якщо голова болить від уроків, то запихають у ніздрі листя деревію, а ніс стискають пальцями. Оскільки листочки подразнюють і колють ніздрі, то невдовзі має піти кров (Оришківці)765, 5) Трясуть хворого на всі боки і вдаряють по голові, особливо якщо приводом до хвороби стало падіння з висоти або травма голови (Звенигор.)766, 6) Хапають хворого за волосся, обкручують довкола пальців і сильно тягнуть, ніби намагаючись відірвати шкіру від черепа (Чигирин)767. С и м п а т и ч н і з а с о б и: 1) Вважається, що головний біль лікується тим, що волосся не розчісують, але це часом призводить до поляви ковтуна (Володимир-Волинський)768, 2) Кладуть за пазуху ящірку769, 3) При болю голови надівають на неї мідну сковорідку (каструлю); стежать тільки, щоб її внутрішня частина не була пофарбована білою фарбою (Звенигор.)770, 4) Роблять форму з воску — щось на кшталт шапочки — яку і одягають хворому (Проскурів)771, 5) Радять тричі прочитати «Отче наш» і «Богородицю», а потім промовити: «Святителю Антипію, великий мученику, ти до всякої кісточки помочний — і до всякої болісті. Гостець годовий, гострець добовий, часовий, опівнічний і з пристріту; він підступив з праці, і з ходу; з голоду, з холоду, з любові; з їдла, з пиття, розмови» (Нова Ушиця). § 2. Гикавка Простолюд, на відміну від наукової медицини, не розрізняє двох видів гикавки — однієї, залежної від органів травлення при перевантаженні шлунку, а другої — як спазму діафрагми (syngultus histericus). Обидві однаково називаються і подібним чином лікуються. Для того, щоб її позбутися, використовують незначну кількість справжніх ліків: здебільшого це засоби містичні, симпатичні або ж замовляння. В н у т р і ш н ь о вживають: 1) Відвар м’яти кучерявої у невеликих кількостях, бо у великих вона може викликати блювоту. Як п о б у т о в и й з а с і б їдять цукор або п’ють воду, щоб перебити гикавку (скрізь)772. С и м п а т и ч н і засоби: 1) Б’ють того, хто страждає на гикавку (несподівано для хворого) долонею по спині і все відразу минає (скрізь)773, 2) Радять затримати дихання на кілька хвилин, затуляючи ніс і рот (Звенигор.), 3) Затримують дихання, при цьому натискаючи під грудьми (скрізь), 4) Намагаються лікувати несподіваним переляком (скрізь), 5) У склянку з холодною водою кладуть ніж та дають недужому пити — до трьох ковтків. Якщо не після другого, то вже після третього ковтка гикавка обов’язково мине (Звенигор.)774, 6) Радять пити воду «навхрест» — із чотирьох різних боків посудини (Звенигородка, Юрківщ., Звягель. повіт)775. Без передиху прочитати “Zdrowa? Maryo” («Богородице Діво, радуйся»(?). (Рижанівка, Звенигор. повіт). П’ючи воду з чотирьох різних боків посудини, повторюють з а м о в л я н н я: 1) «Гикавко, гикавко, іди собі до води, кого хочеш, напади: чи коня, чи вола, чи старого довганя; чи коняку, чи корову, чи жидівку гладку, та здорову» (Умань). Інші варіанти: «Гикавко, гикавко, біжи собі до води, кого хочеш, напади: чи попа, чи корову, чи жидівку здорову». Повторюється тричі і гикавка минає (Водяники, Звенигор. повіт). «Гикавко, гикавко, іди до води, кого хочеш, напади: чи корову, чи жидівку здорову, чи хоч дівку чорноброву» (Звенигор.). § 3. Заїкання Заїкання як вроджений недолік, який не становить жодної небезпеки здоров’ю, систематичному лікуванню простими людьми не підлягає. Радять лише пити відвар первоцвіту (Звенигородка). § 4. Істерія Ця хвороба мало знана серед простого люду, тому й не має відповідної назви. Одна з її форм — так звані у Східній Русі «кликуші», на яких народ дивиться як на навіжених (чи то «несамовитих», чи то уречених), у котрих вселився злий дух. Хворіють на «кликушество» як чоловіки, так і жінки, але частіше все ж таки останні. На Україні, можливо, через меншу релігійність людей, церковна набожність не доводить до такого сильного екстазу, щоб викликати хворобу, про яку ми тут ведемо мову — на відміну від деяких місцевостей Полісся (Володимир-Волинський, Радомишль) та Херсонської губернії. У селі Касперівці Херсонської губернії (у 20 верстах від Херсону) є чудотворний образ Матері Божої; кожне літо його з великими урочистостями та процесіями носять по різних місцевостях. Саме під час відправи в церквах — а найчастіше це виконання «Херувимської» (“Cheruwimskoj”) (пісні) — деякі з віруючих спочатку щось викрикують, а потім заходяться у плачі так сильно, що дістають конвульсій рук та ніг, і, зрештою, непритомні падають. Свідки кажуть, що ці викрики впливають на решту присутніх. Стверджують, що злий дух, який перебуває у деяких людях, не може витримати найурочистішої миті літургії, тому мучить людей і насилає на них хворобу776. Подібний релігійний екстаз під час молитов спостерігається і у ревних послідовників новоутвореної релігійної протестантської секти — штунди — яка обрала собі місцем проживання Херсонську губернію. Народний танець тропак (тріпак), який ще й досі зберігся у деяких українських селах, незважаючи на прогрес цивілізації, доводить молодь, що танцює із запалом та піднесенням, аж до шалу та втрати свідомості. Під час таких істеричних нападів хворих відливають водою або розтирають груди горілкою777. В н у т р і ш н ь о приймають: 1) Відвар або спиртову настоянку кореню валеріани, 2) Боброву есенцію (скрізь), 3) Анодіум у краплях (скрізь)778. При різноманітних нападах істерії дають відвари: 1) Зілля зозулиного рясту (скрізь), 2) Сушеного листя волоського горіха779. Горілчані настоянки різних пахучих трав: 3) Материнки, звіробою та кануферу дають дівчатам при істеричних нападах780. У горілці: 4) Нятягачу781, 5) Цвіту черемхи782. § 5. Божевілля. «Дур» З давніх-давен побутує думка, що всі психічні хвороби походять від впливу злого духа. Саме тому людину з такою хворобою називають «причиноватою», а чоловіка із вродженою недоумкуватістю — «придуркуватим». Ставлення до розумових хворих як до таких, що в них вселився злий дух, останнім часом усе більше змінюється: таких хворих люди все частіше мають за божевільних. Вважають, що людина раптово може стати ненормальною: під впливом сильного почуття — радості або великого смутку. Таку ж думку поділяє й більша частина белетристів та романістів, які не визнають того, що хвороба може розвиватися поступово. Що стосується лікування причинних (психічно хворих), то на Русі воно здавна на цьому спеціалізуються татари, за що зажили собі заслуженої слави; саме до них звідусіль привозять таких хворих. На Україні дуже відомі психіатри-татари, що лікують у Богуславі (Канівський повіт) та поблизу Сміли783 (Черкаський повіт). У всіх них методи лікування подібні: вони дають недужим ковтати паперові картки з написаминазви хвороби; усіляко мучать хворих та винаходять різноманітні тортури для них: трясуть на всі боки; возять на найтряскіших возах, б’ють батогами тощо. Такі ж психіатри з аналогічними методами зцілення є і в Литві, наприклад, Александрович зі своїми трьома синами в Бірштанах. Таких цілителів має і Крим, про що у приватній кореспонденції повідомляє мені Подберезький. Деякі засоби вважаються здатними лікувати божевілля (навіженість), наприклад, відвари: 1) Дурману кучерявого (Звенигор., Дорожів, Жидачів, Коломия, Дев’ятники)784, 2) Зілля пасльону (Звенигор.). Цю хворобу лікують також в н у т р і ш н і м и л і к а м и: Відварами: 1) Кореня беладони, даючи його причинному з відповідними шептаннями і замовляннями — не стільки для того, щоб його вилікувати, а швидше для того, щоб той скоріше помер, 2) Зілля чортополоху дають тим, хто потерпає від меланхолії і кого переслідують думки про самогубство — для відвернення злого духа. До останнього засобу (хоча він і має велику лікувальну силу) вдаються лише за нагальної потреби, адже він має диявольську силу і його пильнує злий дух. При викопуванні цієї рослини слід звертати увагу на двоякі його корені: чорні здатні викликати смерть недужого, а біліші можуть вилікувати (Юрківщ., Звягель. повіт)785, 3) За вродженого ідіотизму дають пити материнку (Звенигор.). П о р о ш о к: 1) При нападах манії дають корінь переступу (Звенигор.), 2) Корінь шипшини при загальному потьмаренні свідомості. П’ ю т ь ослячу кров (Вільшана, Звенигор. повіт, Проскурів. повіт). З о в н і ш н ь о прикладають до голови: 1) Сиру покраяну диню (Будище, Звенигор. повіт). Розрізану навпіл: 2) Живу курку (Звенигор.), 3) Живих ластівок, 4) Прикладають на стопи живого лина, розрізаного повздовж (Звенигор.), 5) Пускають кров, 6) Звертаються до попів для читання псалмів (скрізь), 7) Зливають водою молодих ластівок (Проскурівський повіт). § 6. Втрата свідомості. Удар, параліч Якихось особливих виразів, щоб означити ці хвороби, прості люди не знають, а для їх опису використовують в основному такі слова: «зімлів», «кров нападає»; дуже рідко послуговуються іменником «удар». У наш час людину, яка втратила свідомість, бо зімліла або зазнала нападу, часто рятують тим, що дмухають їй в обличчя і очі; підставляють під ніс дрібно розтертий порошок перцю або чемериці — щоб викликати чихання; дають блювотні засоби; змочують гусяче перо в олії, розтуляють зімлілому вуста і лоскочуть пером глибоко в горлі; колють обличчя шпилькою і дають понюхати спирту або аміаку. Зазвичай недужого виносять на свіже повітря, розстібають одяг, піднімають руки догори, натирають їх оцтом і водою, часто розтирають усе тіло, а особливо скроні; прикладають до грудей холодну землю або ключі; вливають у рот свіжу холодну воду, бризкають нею обличчя зімлілого; стискають йому маленький палець або й усю руку (скрізь). Є такі люди, що відчувають у церкві задуху від тисняви, а тому носять з собою часник (Дев’ятники)786. Випадки сонячного удару в спекотні літні дні, особливо під час жнив, називають зомлінням від сонячних променів; про таку людину кажуть, що вона «зімліла від сонця», — і надають звичну в таких випадках допомогу, а саме: обливають холодною водою. На голову зімлілого кладуть пляшку з холодною водою, вважаючи (як стверджували в стародавні часи лікарі), що на голові хворого, спеченого сонячними променями, вода мала б закипіти. Кипіння води є ознакою, що хворий одужає. (Звенигор.)787. При раптовому «ударі» чи «млості» дають в якості першої допомоги нюхати: 1) Цвіт васильків (Шпола, Звенигор. повіт), 2) Листя розтертого між пальцями циренейського зілля (?). При паралічах дають в н у т р і ш н ь о: 1) Билицю (Дзяніш),788 2) Первоцвіт (також в порошку) (Звенигор.), 3) Порошок насіння польової гірчиці (Звенигор.)789, 4) Ягоди св. Яна (?) (Звенигор.), 5) Спиртовий розчин аміаку по кільканадцять крапель декілька разів на день (скрізь). З о в н і ш н ь о: 1) Прикладають до місць, що втратили чутливість, гірчичники з насіння білої гірчиці або тертого хрону (скрізь). Н а т и р а ю т ь паралізовані кінцівки: 1) Листям кропиви звичайної (скрізь) 790, 2) Різними спиртами: камфорним, мурашиним; оподельдоком та іншими засобами, які можна придбати в аптеках (скрізь)791. § 7. Епілепсія, «Чорная слабость» Падачку, як і інші хвороби нервової системи, ще донедавна зараховували до групи хвороб, що походять від нечистої сили, але зараз так думають лише люди відсталі, бо молодші і прогресивніші приписують це вродженій схильності: хвороба могла бути викликана переляком вагітної, що згодом далося взнаки на плодові. На цю хворобу можуть захворіти і дорослі: від травми голови або переляку, особливо якщо людина злякалась, дивлячись на епілептичного хворого, бо ця недуга має здатність передаватися. Існує навіть забобон, що такого хворого не слід чіпати, аби не зашкодити ані йому, ані собі; не слід навіть дивитися на нього. За даними, отриманими п. Димінським в Ново-Ушицькому повіті, за перших ознак нападу падачки хворого переносять з одного місця в інше. Скрізь хворого на епілепсію під час нападу прикривають чимось чорним; жиди використовують для цього «тале??с» (покривало, яким користуються при молитві). Окрім чорного покрову, ставлять на нього також корито, на якому розбивають горщик (Проскурів)792. Кажуть також, що той, хто вперше на полі побачить капустянку (ведмедку) (Grillotorpa vulgaris), повинен убити її середнім пальцем, щоб не захворіти на тяжку хворобу (Щепанів, Забельче)793. Побутує думка, що ліків від падачки нема (Харків)794. Також вважається, що хоч раз в житті людина має зазнати цієї хвороби. Ліки від епілепсії можна поділити на емпіричні, симпатичні і замовляння. Із е м п і р и ч н и х застосовують здебільшого в н у т р і ш н і. Відвари: 1) Лілії білої водяної (Юрківщ., Звягель. повіт)795, 2) Кори та листя черемхи (Звенигор.)796. Коренів: 3) Переступня (Юрківщ., Звягель. повіт)797, 4) Півонії. Також кладуть коріння цього зілля до ліжка: тричі по три (усього 9) (Звенигор.). П о р о ш к и р о с л и н н о г о п о х о д ж е н н я: 1) Із кореня валеріани (по половині золотника зранку і ввечері) (Звенигор.), 2) Горіхів «вороняче око», які зазвичай продають на ярмарках мандрівні купці-словаки (скрізь), 3) У день Івана Купала (24 червня) біля кореню билиці виростають вуглинки, які можна зібрати лише того дня. Дають хворому у вигляді порошку по кавовій ложечці щодня як сильнодіючий засіб. (Звенигор.)798, 4) Коренів: валеріани, викопаних восени; півонії; мускатного горіха; висушених лосячих копит та кротових сердечок перетерти разом; пити у відварі липового цвіту по половині кавової ложечки на повному місяці і на молодику (Київ), 5) Дерев’яною лопатою викопати корінь билиці, висушити на свіжому повітрі і розтерти на порошок макогоном. При приготуванні цього засобу не слід користуватись металевими знаряддями взагалі (Чартория, Тернопільський повіт), 6) Ягоди св. Яна (?). П о р о ш к и т в а р и н н о г о п о х о д ж е н н я: 1) Висушена і перетерта на порошок жовч чорного щеняти, який ще ссав молоко матері — по ложечці в горілці (Звенигор.)799, 2) Висушену і перетерту плаценту породіллі (Рижанівка, Звенигор. повіт)800, 3) Земляні черви, висушені і стерті на порошок — по чайній ложечці на молодику (Звенигор.), 4) Перетерту печінку зелених водяних жаб (Вільшана, Звенигор. повіт), 5) Порошок спаленого крота (Звенигор., Проскурів)801, 6) Спалений гніт з лойової свічки в горілці (Рижанівка, Звенигор. повіт), 7) Узяти живого крота, вкинути його у щільно закриту нову посудину, поставити на вогонь, щоб кріт перепалився на порошок. Потім вийняти, пересіяти через сито, настоювати на горілці три дні і давати хворому по чарочці перед нападом (пароксизмом); також мастять цією настоянкою усе тіло, не залишаючи ані найменшого місця — щоб бджолі ніде було сісти (вкусити). Після того обгорнути все тіло хустками, зважаючи на те, щоб часом де не було поблизу бджоли, бо це може бути перетворений на бджолу чорт, що може заразити тією хворобою іншу людину. Процедуру слід повторити тричі (Проскурів. повіт), 8) Дають в порошку висушене вовче серце (Рижанівка, Звенигор. повіт), 9) Так само — задні ноги зайця (Рижанівка, Звенигор. повіт), 10) Копита коня чи вола носять на шиї і, перетерті, п’ють з водою (Проскурів. повіт), 11) Кінський послід (Кам’янецький повіт), 12) Серце миші — в останню чверть місяця (Проскурів. повіт), 13) Кров ягняти (там само), 14) Павичевий послід. З о в н і ш н ь о: Під час епілептичного нападу: 1) Натирають крижі хворого скипидаром (Звенигор.), 2) Ловлять зелену жабку і, замочивши її в горілці, натирають нею обличчя, груди і соски (Коломия)802, 3) Прикладають на ділянку серця голуба, розрізаного навпіл — ще теплого803, 4) Перев’язують хворому обидві руки (скрізь), 5) Якщо у хворого сіпається одна частина тіла, то його весь час перевертають на іншу; стискають мізинець; натирають сіллю вуха, обличчя, пульс (Львів)804, 6) До нового глечика з кришкою вкидають траву чорнобиль, заливають свіжою водою, набраною до сходу сонця і кип’ятять. Цим відваром обмивають хворого під деревом, змірявши його перед тим червоною ниткою. Після обмивання цей глечик розбивають об дерево (Нова Ушиця). С и м п а т и ч н і з а с о б и: 1) Під час нападу падачки вважається дуже помічним роздерти рисячим кігтем до крові кінчик маленького пальця лівої руки хворого (Володимир-Волинський)805, 2) Шматком крейди, яким малювали хрест на труні покійного, окреслюють коло довкруг людини, що страждає від нападу; у головах, ногах та руках ставлять хрести-«знамення» (Рижанівка, Звенигор. повіт), 3) Радять носити на шиї на шнурку корінь чорної півонії: так, щоб його цибулина торкалася ділянки серця (Смиківці, Тернопільський повіт)806, 4) Дуже помічним вважається тримати під ліжком хворого посудину з водою і міняти її кожних 5 днів (Звенигор.)807, 5) Підрізають нігті на руках і ногах та зістригують в чотирьох місцях на голові недужого чотири пасма, які заліплюють воском і разом з вовняною ниткою стромляють у якесь дерево. Той, хто виконує обряд, повинен цілий день перед тим нічого не їсти і прочитати молитву (Нова Ушиця). З а м о в л я н н я: 1) «Ішов Адам у Божію путь зі своїм сином Асахвієм; зустрічають його Іродськії дочки. «Куди ви йдете, Іродскії дочки?» — «Йдем ми знущаться над миром; ссати кров із жил, із пажил, із білого тіла: біле тіло в’ялить, кості ламати. Сину мій, Асахвію: іди до моря-океану; там стоїть Іродська дочка-обезьяна; візьми, візьми гостий меч; порубай-посічи, Іродській дочці голову з плеч оттени — і в море —глибину, Грузії тишину» (Любомирка, Звенигор. повіт), 2) «В неділеньку вранці, як сонце одслоняється, так в Києві — в церкві і монастирі — вичитується. Стояла Богородиця на воздухах, дивилась на Спасителя своїми очима. Не дивися, чорна болізнь, більмами, а подивися тими очима, що дивилась Богоматір на свого сина. Вийміть з себе серце на тарілку, та крайте мені, рабу Божому, порожденому, хрещеному N. і мені в поміч станьте і цьому слову «Амінь». Господи, дал ти єси мені хрест і оружіє своє; і затрепещуть од сили його вороги і ангели, приставлені на соблюдєніє мені од Бога данного; прилєжно молюся: просвіти мене од усякого зла в нещасній годині; соблюсти мене з небес; просвіти мене од усяких злих і нещасливих діл і цьому слову амінь» (Любомирка, Звенигор. повіт), 3) Під час нападу хворого накривають чимось чорним і бабка над ним повторює дванадцять разів таке: «Стрітення стрічається, а раба Божа причащається. Там весілля: Адам жениться, бере Єву дівку собі за жінку. Там музики грають і дівки гуляють. І тебе (тобто болізнь) виглядають. Іди до них на весілля: як вони тебе не приймуть, то іди у воду утопися — а від мене відчепися. Амінь цьому слову»808, 4) «Зробив на два — я відробляю; на три відробив — на три відробляю; на три — відробляю на чотири; на п’ять — Господь сам і дух його зробив; на п’ять — відробляю на шість; відробляю на сім; відробляю після на вісім; і на дев’ять — від того подвора, від його худоби — на нього самого. Єсть висока гора: з високої гори виходить чорна гора; як високої і чорної гори не видать — щоб так не видали і мене; як я відробляю, тобі; а щоб здоровий був, як святе причастя. Як будем з лайти чоловіка перелети худібку; одмили — і собі іди на води, на ліси і каміння раз сім. Іди раз — чи не раз рани ідуть, сади цвітуть і раз цвіт летить; відробляю йому з ніг, з підошов і з п’ят; і з кісток, і з литок; і з клубів, і з пупа, і з кишок; з серця, з печінок, з селезінок; з грудей, з плечей; із горла, язика, бороди і зубів; з носа, брів, чола; з вій і очей; з волосся, з жил, з пах, з мозку, з вух — Господній дух. Чорний чоловік іде чорну корову сцелить; за ним іде Ісус Христос; може, воно зроблене з ранішнє; а, може, нинішнє; а, може, воно зроблене обідішнє, полуднішне, вечірнє і підвечірнє, співношне: Ісус Христос дух із нею усіх святих спустив. Амінь» (Нова Ушиця). §8. Лунатизм. (Сомнамбулізм) Лунатизм є рідкісною серед простого люду хворобою. Походить від спання у світлі місяця. Якщо на вагітну жінку під час сну впаде місячне світло, то її плід після народження стане сновидою (скрізь). Людину, яка ходить ночами, називають «лунником»809. Сновида, заснувши звечора, вночі встає і ходить найнебезпечнішими місцями, де ніколи не змогла би ходити в свідомому стані. Дряпається по стінах, ходить по дахах, тонких перетинках тощо. Гукнути до лунатика, назвавши його на ім’я, означає розбудити його, а це дуже небезпечно, особливо коли він перебуває на висоті, адже він, прокинувшись, може впасти і вбитись. Мені розповідали, що в селі Красилівка (Таращанський повіт) на одного господаря, що пильнував свою череду, вночі напав вовк і так його налякав, так що господар мусив утікати додому. З того часу він став лунатиком: ходив ночами і йому здавалося, що він женеться за вовками. Так було дванадцять ночей. Його лікували, викликали різних знахарок і бабок, але нічого не допомагало; коли ж однієї ночі він випадково сильно вдарився головою об дерево, то відразу одужав. З метою з а п о б і г а н н ю нічним прогулянкам лунатикам кладуть біля ліжка змочену водою хустку або ставлять миску з водою; хворий, ступивши в неї ногою, відразу прокидається і знову лягає спати. Про ліки, які вживають у цьому випадку, мені нічого не вдалося дізнатися. § 9. «Насердниця» Головним проявом хвороби, втім, не усюди відомої під такою назвою, є біль під грудьми. Цю хворобу л і к у ю т ь: 1) Водним розчином кухонної солі, 2) Лижуть розтерту в долонях комаху «москалик», 3) Кидають до білизни з лугом кулю810. Радять: 4) Пити воду з попелом (Кам’янецький повіт), 5) Навкарачки проповзти від того місця, де сходяться три дороги, біля колодязя; там захопити зубами землю і напитися води з того колодязя (Проскурівський повіт), 6) Пити горілку, змішану з вином і окроплюватися оцтом (Нова Ушиця), 7) Горіхи, приготовані у вині (там само), 8) Зілля петрових батогів (там само), 9) Горілчану настоянку з 3-7 клопів (там само), 10) Беруть корінь маруни, заливають горілкою, а посудину закопують у місці, де сходяться три дороги. Через три дні дістають, освячують і опівночі п’ють (там само), 11) Пічний попіл змішують з аґрусом і в тому купаються (Нова Ушиця). Хвороби, що мають зв'язок із нечистими силами § 1. Уречення. Уроки. «Престріт», «Престрит», «Пристріт», «Подивування» Простолюд не тільки пояснює уроками значну частину самих хвороб, але й походження багатьох з них, їх наслання і навіть смерть. Вректи найлегше очима. Таку силу мають люди, які підтримують зв'язки із нечистою силою; особливо знахарки і бабки, які цим займаються, а часом навіть і просто старі баби. Такі очі зазвичай прикриваються бровами, що зрослися. Добрі матері узагалі не показують своїх немовлят стороннім, а особливо остерігаються людей і баб з такими очима і бровами (скрізь)811. Переконання у тому, що очі певних осіб здатні зашкодити, ми зустрічаємо у всіх народів. Поляки вірять в існування таких очей, які на що глянуть, те й зіпсують; якщо ними поглянути на людину або живу тварину, то невдовзі ті захворіють812. Народ великоруський пов’язує з «дурным глазом и порезью» (тобто з нечистою силою) значну частину хвороб, як от: фізичні вади, грижу; причиною набряку і прищів також є «уречення» 813. Віра в «злі очі» існує й у сербинів. Згідно з віруваннями, які побутують у Боснії і Герцеговині, вректи можна усіх живих осіб і усі неживі предмети. Результатом цього буває нездоров’я перших і нетривкість та порушення цілості других814. Стародавні римляни оберігали своїх дітей не тільки від сторонніх очей незнайомих людей, але й від певних шкідливих птахів, чий погляд був здатний змінювати шкіру обличчя. Римські матусі вважали помічним доторкнутися до дверей і порогу хати, де жило немовля, терновою гілочкою; покропити ті самі місця водою; розкласти сирі нутрощі двомісячного поросяти, одночасно шепочучи певні замовляння проти птахів, після чого птахи вже не наважувалися навіть з’являтися поблизу815. Окрім очей, можна вректи словами — похваливши будь-кого. Саме тому на Русі, коли хотіли когось похвалити, то, щоб ці слова не зашкодили, завжди додавали: «Щоб не вректи»; при цьому дехто спльовує, а дехто облизує губи. Цей забобон є дуже розповсюдженим серед жидів. За віруваннями сербинів Боснії і Герцеговини, вректи можна навмисне і мимовільно. Мимовільно можна вректи когось або щось, нахвалюючи або ж чудуючись без міри. Щоб запобігти цьому, християни до слів похвали щоразу додають: «Не урочно б йому було» (“ne uro?no mu bilo”), прихильники Магомета — “miszattach” («Боже хорони») або “nasar degmerna” («без уроку»), а іспанські жиди кажуть “mi czo non te aga danjo” («Аби моє око тобі не зашкодило»). Уречення може бути також від наслання, від переляку та від вітру (див. нижче). На Русі вірять, що врікають частіше жінок, аніж чоловіків816. Люди, яких відняли від материнських грудей в дитинстві, а за три дні ті вже знову ссали материнське молоко, також набувають здатності вректи. Уроки людина може насилати лише за допомогою злого духа і тільки той здатен їх відвернути817. В деяких місцях розпізнають такі п р о я в и уречення: витягнення кінцівок; відчуття тиснення у горлі (Звенигор.), а в Летичівському повіті — ще й гарячка та нудота818. В Галіції до таких проявів додається також ломота в ногах, де до етіології уроків, окрім зустрічі з поганою людиною, відноситься також ушкодження вітром або нещастя наступити босою ногою на черв’яка (хробака), що свердлить (точить) дерево чи землю (Токи, Збаразький повіт). Засобами, що повинні в б е р е г т и від уроків, є: 1) Носіння свіжого зілля билиці за пазухою819, 2) Якщо діти мучать горобця, то батьки їм того не забороняють, бо нібито горобець колись співав Ісусу, розп’ятому на хресті: «Жив! Жив!». Кров, зібрана з замученої жертви дитячих пустощів, є засобом, що запобігає урокам (Рижанівка, Звенигор. повіт), 3) Одягання сорочки «навиворіт»820, 4) Дехто навіть боїться відвідувати померлих, бо й небіжчик може мати «погане» око; якщо мрець гляне на того, хто його навідує, то відвідувач до року (а то й раніше) помре (Трембовля (Трембовля), 5) Матері дбають про своїх немовлят, кладучи їм до колиски ніж, а красиві жінки носять його за пазухою (Рижанівка, Звенигор. повіт)821, 6) Виходячи з купелі або купаючи немовлят, слід плюнути у воду, щоб вона та зашкодила (скрізь)822, 7) Щоб не вректи, слід подивитися спочатку на стелю або нігті (Нова Ушиця). Оскільки уроки трапляються через вплив нечистої сили, то й лікування полягає здебільшого у застосуванні чародійських практик і замовлянь, що допомагають зняти їх. В н у т р і ш н ь о: вживають воду, у якій обмивали тіло небіжчика (Звенигор.)823. З о в н і ш н ь о: обмивають постраждалого сечею (Нова Ушиця). Кадять: 1) Полином (Закопане)824, 2) Билицею, до якої додають васильки і трохи кропу (Кросненко, Закопане)825. У гірських жителів і на Буковині значне місце в уроках відведено вовчій ягоді. Зриваючи її для власного споживання, її слід пестити, цілувати і називати «моя царичко»; якщо з поганою метою, то навпаки її треба сварити і проклинати. Ворог того, хто зірвав цю ягоду, може віддати їй свою силу або через ласку, або через ненависть; у такому разі зілля набуває цілком протилежних властивостей. Гілочки вовчої ягоди носять при собі і умиваються відваром для зняття уроків (Коломия)826. Із м і с т и ч н и х з а с о б і в найуживанішими є ч а р о д і й с ь к і п р а к т и к и, що складаються із трьох головних актів: кидання вуглинок на воду, викачування яєць і зливання води. Кожен із них може відрізнятися певними особливостями або в обрядовій частині, або у формах замовлянь, пов’язаних із нею. Найпоширеніші практики: 1) Беруть воду із криниці перед сходом сонця, ще непочату; наливають її в якусь посудину і вкидають туди розжарені вуглинки — тричі по дев’ять; читають сім разів «Богородице Діво» та тричі «Вірую в єдиного Бога», потім «Молитву Господню» — п’ять разів. Тією водою обмивають вікна, двері, лави, руки; вливають у всі дірки в хаті; зачерпують чашкою і поливають різні місця, причому підставляють миску, щоб вода, яку зливають, назад потрапила у неї. Потім дають уреченому пити з тієї миски — з чотирьох протилежних сторін і обмивають хворого, а воду виливають на поріг дому, твердо вірячи в те, що наступного дня хворий одужає (скрізь)827, 2) Звечора набирають воду з криниці, наливають у миску і тримають в ній руки — долонями догори, кажучи при цьому: «Хто починив мені двома, я відчиняю трьома; хто починив мені трьома, я відчиняю чотирма» тощо, промовляючи так до десяти. Набирають потім в долоні води і вливають її в другу миску. Так належить зробити тричі і відлитою водою обмити того, кого врекли (Нова Ушиця), 3) При вроках та рожі застосовують ще таку практику, поєднану із замовляннями: наливають у миску чи якусь іншу посудину воду, кидають туди взяті з печі ножем 3 по 9 вуглинок (усього 27), причому після кожного вкидання кажуть таке: «І не раз, і не два, і не три, і не чотири, і не п’ять, і не шість, і не сім, і не вісім, і не дев’ять», після чого тричі читають молитву «Богородице Діво» і за кожним разом, як кидають вуглинку, роблять на воді знак хреста і далі кажуть: «Пристріт-пристрітиці, уроки-урочищі; чоловічий, парубочий, дівочий, жіночий; попівський, панський, циганський; з пустині з іденний, насланий, наспаний, вітряний, водяний; подуманий, погаданий. Я тебе вимовляю, я тебе висилаю — із хрещеного, нарожденого, молитвеного раба божого N — із його голови, із його очей; із чистого лиця і з його плечей; із його рук та із його ніг; і із його жовтої кості та із його червоної крові: тут тобі не бувати; тіла не сушити; жил не вділити. Я тебе вимовляю, я тебе висилаю: іди собі на ліс та на нетрі; на очерета та на болота; будь там собі; розкошуйся там собі, де кури не поють, люди не говорять, християнський голос не заходить; я тебе туди висилаю — із хрещеного, нарожденого, молитвеного раба божого N». Це замовляння повторюється десять разів і за кожним разом дмухається в обличчя того, кого врекли, в кінці звертаються до води з вугіллям: «Добрий день тобі, водо Уляно; ти від Господа прислана; ти омиваєш луги і берега, каміння і креміння; омий, очисть хрещеного, нарожденого, молитвеного раба божого N от всього злого і лихого». Повторивши це тричі, дають воду випити постраждалому, а потім бабка, яка все це робить, набирає води до рота і бризкає нею в обличчя уреченого, і, нарешті, тричі спльовує на землю (Орли, Звенигор. повіт; Юрківщ. Звягель. повіт)828, 4) В Ново-Ушицькому повіті тричі читають «Отче наш» і «Богородицю», а тоді кидають 29 вуглинок у воду, набрану до сходу сонця, яку потім дають недужому пити (з чотирьох боків посудини). Після цього обмивають нею того, кого врекли; тією водою, що залишилася, тричі збризкують обличчя вреченого. У тому самому повіті використовують ще інші практики, наприклад: беруть вечірню «Богоявленську», ранню «Богоявленську» та «Срітенську», наливають її до миски; тричі читають «Борогодице Діво, радуйся», а потім навхрест — з чотирьох боків посудини — зішкрябують трохи глини і знову читають 9 разів «Богородицю», 5) У Проскурівському повіті, якщо у хворого з’являються ознаки вречення, тобто його кінцівки витягаються, він позіхає тощо, то йому не дають заснути, а радять обмити обличчя сечею. Потім беруть «непочату воду» і кип’ятять її на вогні, розведеному з гілочок терну; а як нагорить багато, то кидають вуглинки у воду, за кожним разом промовляючи: «Не раз, не два, не три, не чотири, не п’ять, не шість, не сім, не вісім, не дев’ять». Повторюють це тричі. Якщо вуглинки тонуть, мовлять: «Ото жилі; повилазили б вам так очі!»829, 6) У Летичівському повіті при ознаках уроків тричі злизують чоло хворого і за кожним разом, повернувшись до уреченого спиною, обмивають обличчя сечею та витирають його внутрішнім боком сорочки — тим, що торкається до тіла. Якщо це не допомагає, то баба зачерпує черевиком непочату воду та з певними замовляннями зливає її у жбан, вкидає 9 вуглинок і тією водою обмиває хворого, а рештки виливає на поріг хати. При цьому звертають увагу, якщо вуглинки спливуть на поверхню, то хворий одужає; якщо ні — помре. У цьому випадку бабка найчастіше визнає, що хвороба невиліковна, а тому залишає недужого без допомоги830. Такі ж замовляння та обряди відомі руському люду і в Галичині (Токи, Збаразький повіт)831, 7) Спочатку тричі читають «Отче наш» над непочатою водою; потім у неї кидають тричі по 9 вуглинок, промовляючи: «Святий Отче Миколай! Угоднику Божий, помощник скорий, допоможи мені ласкою своєю небесною пристріт вимовити і виговорити». Потім усе повторюють вдруге, але, замість згадування Миколая, кажуть таке: «Другий раз — в Божий час, Пресвятая Мати Богородице»; а за третім разом — «Пресвятая Великомученице Варваро»; за четвертим — «Київський Печерський Феодосій, Антоній, Григорій, Василь і Макарій — всі святії угодники і преподобники». Сказавши це, роблять ножем знак хреста на воді і з ножа дають хворому пити воду. Потім той, хто проводить обряд, набирає води в рот і брискає нею в очі недужого та, набравши води в руку, тильною її стороною витирає очі уреченого, шепочучи: «Свята водо Оліяно, очищаєш луги й берега, і коріння, і каміння; очисти, Господи, і твою душу, і твоє тіло; і рум’яне лице, і веселе серце хрещеного, нарожденого, молитвеного раба божого N». З такими замовляннями омивають руки, ноги, груди і плечі недужого. Зазвичай цю воду виливають за воротами — у «глухий кінець», тобто на смітник. Якщо ж хворий сам собі «пристріт скидає», то замість вищенаведеного мовиться таке: «Стань мені, Господи, в помочі; і столи, і лавки; сокири, лопати — і все те, що тільки єсть в хаті»832, 8) У Східній Галичині насамперед намагаються з’ясувати, чи хвороба походить від уречення. Для цього у склянку з водою кидають 9 вуглинок. Якщо вони потонуть, то хворого врекли. У такому разі дають йому випити з тієї склянки — з трьох її боків — води; потім цією водою обмивають недужого (Теребовля), 9) Баба кидає у посудину із непочатою водою, яку тримає за спиною, тричі по дев’ять розжарених вуглин. Потім шепоче над головою хворого: «День добрий тобі! У мене дівка, у тебе — парубок; посватаймось, побратаймось. Тут тобі не стояти, жовтої кості не ламати, червоної крові не томити, щирого серця не нудити. Дубе, дубе-нелине, я тебе з’їм — з гіллям зі всім: гам, гам, гам. Уроки-урочища: підіть собі на луга; на ліса дрімучії, на степи-степучії; де глас чоловічий не заходить; де півні не співають; піди собі, болість огная!»833, 10) В околицях Дрогобича знахарка бере нову поливану миску, яку називають коломийською, наливає чистої води і вкидає туди розжарене вугілля. Вода шумить і булькоче, а знахарка тим часом її перехрещує і здмухує пару, що підіймається з води, при цьому примовляючи: «З-під чорної звізди, з-під темної скали, з лісу дубового, з моренка чорного — чи від поганих очей, чи від лихих людей — я вуглики на святу воду мечу, тебе, хоробо кличу, волаю!». Великим пальцем правої руки вона 7 разів крутить у воді і 7 разів ці слова промовляє. Потім веде хворого на поріг хати і каже йому стати у хаті, а сама залишається в сінях і так, при відчинених дверях, напуває його чотири рази водою з миски. Результат лікування має настати швидко і незаперечно834, 11) Добре знана стара знахарка Хомиха з Літині в околицях Дрогобича (померла в 1881 році) робила певні зміни в замовляннях. Замовляючи воду, вона казала: «Чиста водиця із студеної криниці, із калинового відра, з-під ведмедячого ребра, ріжком, перцем підливана, росою умивана, рутою убирана!» Кидаючи вугілля, промовляла: «Жар, жар на припічку; жар, жар на запічку, жар, жар на росі, водою умиваній» і далі повторювала те, про що ми писали вище835, 12) Знахар бере непочату воду з криниці і, просвердливши дірку в порозі, переливає крізь неї у підставлену під порогом посудину цю воду; потім каже недужому пити її і натирати хворі місця836, 13) Знахарка бере посуд з водою, переливає її до іншого і при цьому проказує: «Добрий вечір (або добрий день), водице-Улянице! Дай мені уроки-урочища відшептати, відігнати. Пресвятая Мати Божа, стань мені на помочі і поможи уроки-урочища відшептати, відігнати: пристрітельні, насилані, вітряні, вигнані; уроки-урочища: батькові, материні, чоловічі, жіночі, парубочі, дівочі, хлоп’ячі, дівчачі; уроки-урочища: визиваю, викликаю; із його рук, із його ніг, очей, плечей, із семидесяти суставів. Тут вам не сидіти; жовтої кості не ламати; червоної крові не виляти; коло серця не нудити. Ізийдіте на крутії береги, на жовтії піски, від хрещеного, рожденого, молитвеного раба божого N». Потім знахарка, перехрестившись сама і перехрестивши хворого, дає йому випити води, над якою шептала, сприскує хворого і продовжує: «Не я то шептала, Пречиста в головах стояла, уроки-урочища шептала, відшептувала від хрещеного, рожденого, молитвеного раба божого N». Промовивши це, знахарка змочує зовнішньою частиною руки тричі обличчя, руки, груди, плечі і ноги хворому, а насамкінець виливає воду за двері на смітник837. Формул замовлянь є дуже багато, причому деякі з них застосовуються як при лікуванні уроків, так і рожі (бешихи)838, 1) Дорослим, як і дітям (див. розділ «Дитячі хвороби»), уроки знімають обтиранням сорочкою; лише проказують інші слова: «В чім я тебе породила, в тим я тебе обходила» (Юрківщ., Звягель. повіт)839, 2) Відвертають від себе уроки, промовляючи слова: «Тьху! Щезни, бідо!» — і тричі спльовують (Збараж, Залужжя), 3) «Як навідліг рукою не робити, так моєму лицю і тілу від нікого не боліти, так і мені не наврокувати», 4) «На синьому морі, на камені ворон сидить, лапами розгрібає, хвостом розмітає; од хрещеного раба Божого N всякий пристріт одганяє»840, 5) «Пристріте і пристрітище; уроки і урочища; і вітряний і водяний; і подуманий, і погаданий; і помишляний, і запитаний; і заїдений, і прилюбований, і присилуваний; і батьків, і материн; і чоловічий, і жіночий; і хлоп’ячий, і дівчачий; і ранній, і денний; і сутковий, і триденний; і ходовий, і лісовий, і шляховий; я тебе вимовляю, я тебе вишіптую: що з панів, що з циган; що з жидів, що з циган, — то я тебе вимовлю; то я тебе вишепчу. Щоб ти не був ні в руках, ні в ногах; ні в очах, ні в плечах; ні в грудях, ні в животі; ні в жовтій кості, ні в червоній крові, ні в синіх жилах; ні в рум’яному лиці, ні в веселому серці у хрещеного, молитвеного, рожденого раба божого N. Бо тут тобі не стояти, часу не тіряти, кості не ламати, крові не розливати, русі волоса не в’ялити, світлих очей не сліпити; піди собі тихенько і легенько з хати — з димом, а з двору — з вітром; од твоїх рук, од твоїх ніг, от твоїх очей, од твоїх плечей і од семидесяти суставів. Ви, ліси-лісища; ви, бори-борища: візьміть собі пристрітища і урочища; занесіте їх на пущі, на нетрі і на сухі ліса, на бистрі води. Там люди не ходять і кури не поють, і твар не реве; а тобі дай крепість і легкість: не од мене, а од самого Ісуса Христа, сина Божого — на твої руки, на твої груди; на твій живіт, на твої очі; і на твою кість, і на твої ноги; і на рум’яне лице, і на веселе серце народженому, молитвеному, хрещеному рабі Божому N. 841(Варіант). «Перестріт чи ти свинячий, чи собачий, чи кінський; (так само перелічити інших тварин), помишляний; чи з вітру — чи подуманий; із твоїх білих очей — чи із карих; чи з жовтої кості; чи з червоної крові; із твоїх жил — з-під жил; голови — з-під голови; чи з волос — чи з-під волос: я їх визиваю, вимовляю і на очерети висилаю; на гори великі; каміння; тут тобі не бувати, крові не псувати; жили не сушити, голови не морочити; тіла не в’ялити; там, де куриці голос не заходить, собаки не брешуть, вітер великий віє, а сонце не гріє — там сухота нєт остатися з N». Повторивши тричі, дмухнути і мовити: «Божий дух — не мій дух, Матір Божу на поміч сси лає» (Нова Ушиця), 6) «Престрит: чи ти присланий, чи ти насланий; чи з пиття, чи з їдла; з праці, з страху, з сонця ясного: я тебе визиваю і вимовляю, над тобою лиш маю — не сама собою — тільки з Матір Божою; тут тобі не бувати; хрещеному, порожденому тіла не псувати і крові не пити; серця не в’ялити, костей не ламати. Іди собі на чисте поле каміння лупати, воду переливати і сіль пересипати: з голови — з-під голови; з чола — з-під чола; з брів — з-під брів;; з очей — з-під очей; з лиця — з-під лиця; з язика — з-під язика; з носа — з-під носа; з бороди — з-під бороди; з зубів — з-під зубів; з шиї — з-під шиї; з грудей — з-під грудей» (Нова Ушиця), 7) «Йшла пресвятая Богородиця, Божая Мати, та здибала три брати: «Куди ідеш, пресвятая Богородиця, Божая Мати?» — «Іду до порожденого, хрещеного, молитвеного, миром помазаного N. В цім не моя поміч, а самого Бога; не міг дух, а самої Матері Божої». Промовивши це, слід було кілька разів хукнути і сплюнути842, 8) «Господу Богу помолюся, і Пречистій Божій Матері поклонюся, і всім силам небесним; і отцям печерським: станьте мені в поміч, святїї печерські — Антоній і Феодосій і всі святїї печерські угодники Божії, станьте мені в поміч. Іду я на золотий міст; стріла мене Господня мати: «Куди ти ідеш?» — «Пристріти топтати рожденого, молитвеного, хрещеного раба Божого N»843, 9) «Ішли святий Петро і Павло з Пресвятою Богородицею високих гір ворочати, вниз воду опускати, за раба Божого N. Уроків-примовок знімати; чоловічих і жіночих; парубочих, дівочих, дитячих; вітряних, водяних; подуманих і примовлених; з очей карих, з очей синіх, з очей красних, з очей білих. Ви, зорі-зорниці, Божії помощниці — я річчю, а ви — поміччю»844, 10) «Помагаєш ти, вода явленная, очищаєш ти, вода явленная, і луга, і берега, і середину. Очищаєш ти, вода явленная, нарожденого от прозору: надуманого, нагаданого; встрічного; водяного, вітряного; жіночого, мужицького, парубоцького, дівоцького; підіте, уроки, на сороки, на луга, на очерета, на болота, на моря»845, 11) Перехрестившись, бабка мовить: «Іден тебе врік — трьох тебе одрікає; Бог-отець, Бог-син і Бог – Дух Святий» (Рижанівка, Звенигор. повіт)846, 12) «Тут тобі не сидіти, червоної крові не пити, жовтої кості не ломити… Піди собі на ліси, на гори, на болота». Проговорити тричі і тричі сплюнути847, 13) «Уроки-урочище! Пристріт-пристрітище! Пристріт дівочий, парубочий; чоловічий, жіночий; котячий, собачий; водяний, вітряний; з сонця, з вітру! Тут тобі не стоять, жовтої кості не ламать; білого тіла не сушить, щирого серця не в’ялить новорожденому молитвеному N»848, 14) «Престріт насланий, навіяний; подуманий, погаданий; вітряний; нічний, полуночний; я тебе визиваю; вимовляю з кості, з тіла народженого раба Божого N». Повторюють тричі і за кожним разом бризкають водою в очі хворого (Ольховець, Звенигор. повіт), 15) «Може, ти чоловічий; може, жіночий; може, ти дівчачий; може, парубочий; я тебе вимовляю; може, ти циганський; може, ти жидівський; може, ти хранцузький; може, ти німецький; може, ти татарський; може, ти попівський: я тебе вимовляю і Господа милосердного на помощ благаю; може, ти курячий; може, пташиний. І поти в мої кості стояв, поти буяв, поки я не вимовляла. Тут тобі не стояти і моєї кості не ламати, і крові не спивати. Може, ти шляховий, може ти з вітру. Не мій дух — Господній дух; не я помагаю — Господь помага. І раз, і два, і три, і чотири, і п’ять, і шість, і сім, і вісім, і дев’ять». Лічбу від 1 до 9 повторити тричі (Любомирка, Звенигор. повіт), 16) «Уроки, урочища, я вас вишіптую, викишкаю; Господа милосердного на поміч призиваю. Господь з помочами, а я з словами; я вас вишіптую, викликаю; з очей, з плечей, з рук, з ніг, із семидесяти жил; із рум’яного лиця, із щирого серця. Тут вам не стояти; тут вам не гуляти; буйної голівоньки не ламати; рум’яного лиця не палити, щирого серця не нудити, семидесяти жил не стягати і під серденько не підпирати. Поки ви нудили, поки ви ломили — поки я Господа милосердного на поміч не прикликала. Господь з помочами, а я з словами. Я вас вишіптую; викликаю на очерета; на болота визиваю. Ідіть собі на очерета, на болота; там вам столи дослані, кубки поналивані: там вам пити, гуляти і розкошувати, а от рожденої, молитвеної, хрещеної раби божої утікати»849. 17) «Біг пес через овес; а у того пса чотири нозі; п’ятий хвіст на взріст… Як не вадило ні псу, ні овсу, так не вадить мені, нарожденому, молитвеному N уроки на сороки».(Чигиринський повіт)850 18) «Іду меж мир, миром мированная я, зорями одягненная, місяцем подперезанная: пречистая моя тварь — щоб мене (мені), народженої, молитвеної, хрещеної раби божої N. увесь мир рад. Я до вас іду з перцем та з паскою, а ви до мене з щирим серцем та з ложкою — до народженої, молитвеної, хрещеної раби божої N… щоб ви не здумали, не згадали лихого слова сказать і подумать.»851 19) «Було собі три брати; йшли собі широкою дорогою; найшли собі рукавиці, ваганиці і уроки. Пішли в світлицю, сіли на срамницю; стали поділяться: одному — рукавиці, другому — ваганиці, а третьому — уроки; подумані, погадані; батькові, материні; сірі очі дівочі, хлопчачі і дитячі. Тут вам не бути, червоної крові не в’ялити, серце не сушити; ідіть же собі на очерета та на болота і на великії пущі; де півень не співа і чоловічій глос не заходить»852. 20) «Святий угоднику божий, станьте мені до помочі. Святий Володимир, святий Спаситель, святий отець Миколай, святий Іван Хреститель, свята великомученице Варваро, невістко Христова, і всі святиї — Київські, Печерські, Почаївські, Єрусалимські, монастирські — станьте мені до помочі. Не мій дух — Божий дух; не моя сила — Божа сила; не моя поміч, не я лікарка — сам Господь лікар. Моїми словами, моїми молитвами, хрещеному, народженому, молитвеному, найменованому рабу Божому N пристріт ізмовляю із голови; із очей, із плечей; із рук, із ніг; із всього тіла: із жовтої кості, із червоної крові. Тут тобі не бути, тут тобі не жити, костей не ломити, білого тіла не знобити. Іди собі на очерета, на болота, та на дрімучії ліса, де курації глас не заходить»853. 21) «Уроки-урочище! Пристріте-пристрітище! сірі очі, карі очі, темні очі — вимовляю, виговорюваю: жовті кості, червоної крові і твоїх сорока суставів — ніколи не приходи (сплюнути — тьху, тьху). Сороки, ворони прилітайте, широко крилами махайте, і в густих лозах, по чорних лісах, по великих берегах, по найбільших купинах, по найширших очеретах, по червоних пісках, вишепом’янутих містах находіться — а сюда ніколи не приходіть і не бувайте» (Тричі хукнути)854. 22) «Шло 12 пристрітів як 12 братів; братались — не побратались, сватались — не посватались; кумались — не покумались; вінчались — не повінчались; стелились — не постелились; постились — не попостились і так одступились. Всі святії Оссіянськії, Єрусалимські, Київські, Печерські і Почаївські: станьте мені на поміч, допоможіть мені, хрещеному і молитвеному. Свят, свят сам Господь; слава Богу Отцю. Амінь.»855, 23) «Стоїть дуб на дубові, камінь на камені; Божая Мати книгу читає; прийшов до неї Ісус Христос: «Мати моя, покинь книгу читати, ходімо пристріта замовляти: вранішнього, полуднього, вечірнього і півночного; вітряного і водяного; продуманого і загаданого; запияного і заїденого; тут тобі не стояти, жовтої кості не ламати, червоної крові не псувати, голови не клопотати; іди собі на мхи, на болота, на муравськії шляхи, де сірії (сірі) вовки не проходять» (Бердичівський повіт)856. 24) «Ліс-лісовина; побратаємося, посватаємося; у тебе дочка, а в мене син; возьми собі з мойого сина і уроки-урочища, і пристріт-пристрітище: і подумана, і помислена, і погадана; і чоловіча, і жіноча; і хлоп’яча, і дівчача; возьміте собі од його голови; з його очей, його плечей; од його рук, од його ніг; тут тобі не стояти, тут тобі не бувати; білого тіла не смоктати, білої жили не тягати; червоненької крові не переливати» (Бурти, Черкаський повіт). 25) «Біг пес через пліт, У нього чотири нозі і хвіст; Сюди верть, туди верть; Куди обернеться — туди пердь. А як єя назад оберне, Так ще три раза пердне. Від тебе пристріт відверне, Пху, пху, пху; тьху, тьху. А потом не поможе — То гонив тя пес, небоже» (Нова Ушиця). 26) «Просянка, вівсянка: Коров’яча їда — Кому лихо, Тому й біда» (Нова Ушиця). § 2. Підливання і наслання. («Подливання». «Наслання». «Обрід») Окрім того, що можна вректи очима або похвалою, є ще інші способи зашкодити здоров’ю ближнього або спричинити якесь інше лихо. За допомогою зв’язку із нечистою силою деякі люди можуть силою думки насилати різні хвороби як дітям та дорослим, так і тваринам. Те саме можна спричинити і підливанням. Головну шкоду людям можуть заподіяти баби-чарівниці — через наслання хвороб чи жаб. Одного разу така чарівниця послала за бабою жабу, і та крок у крок за нею скакала — аж доки та не повернулась назад857. Розповідають і такий випадок: дві жінки так посварились, і одна наслала на іншу таку силу-силенну жаб, що та ніде не могла від них сховатися (Проскурівський повіт)858. В Ушицькому повіті, насилаючи на когось жаб, слід їх перед тим посипати сіллю і полити дьогтем. Для того, щоб заподіяти комусь зло, також можна розчинити у воді псяче лайно із сміттям і підлити ворогові під поріг хати. На Підкарпатській Русі (Коломия) вірять навіть у те, що якщо вступити в нечисте місце ногою, то результат буде такий самий, як при підливанні і викличе хворобу, відому там під назвою «обрід». Бабки для завдання шкоди варять гадину, примовляючи над нею, а відвар з неї виливають під поріг або ж на місце, через яке йтиме людина, котрій хочуть зашкодити. Якщо вона вступить в нечисте місце, то отримає нариви та рани і про неї казатимуть, що в неї «обрід»859. Касжуть, що ті, хто вміє зашкодити через «підливання» або «наслання», має здатність і відвернути це. «Насланню жаб» або пліткам можна з а п о б і г т и таким чином: 1) Беруть матриган, тягнуть його по всіх кутках хати, б’ють мітлою, тягнуть за верхівку і промовляють: «Я не б’ю матригуну… я відвертаю; з губи в пазуху, з пазухи — в груди, з грудей — в суди; звідкісьте прийшли — туди назад ідіть; того собі найдіть, що вас наслало» (Коломия)860. 2) Жінка, яку переслідує жаба, не повинна вбивати її палкою, бо тяжко захворіє; натомість має зловити жабу, зашити в намочений клапоть полотна і повішати в комині, аби закоптилась (Проскурів, Горигляди)861. «П і д л и в а н н я» лікують: 1) Посипають «нехороше» місце гарячим попелом з печі, а тоді переганяють через нього пса (Проскурів)862, 2) При «обріді» дають пити відвар зілля «железниці» (?) кілька разів на день; у ньому також у ній купаються (Коломия)863 П. Подберезький записав кілька оповідей про способи насилання чар та про те, як знахарки їх позбуваються. На одного молодого лісничого, який їхав верхи, три молодиці наслали чари, які проявлялися болем і ломотою кісток у попереку, ногах, руках та всьому тілі. Повернувшись додому, він звернувся до баби-знахарки, яка, глянувши на нього, сказала: «Оце ж, — мовила, — прокляті суки вас так з’їли». Побігла до криниці, принесла відро свіжої води, набрала кухоль «непочатої» води (якої ніхто ще не брав) розклала вогонь на припічку, напалила вугілля і почала кидати його у воду. За кожним киданням — пух! пух! — воно пшикало у воді, а баба щось стиха примовляла. З молитви чутно було лише слова: «Матір Божа… Марія-Діва… Осианська гора… Спаситель… Ісус Христос… Раб Божий Балтазар (Валтазар)». Потім вона намочила кінчики пальців у воді, зробила ними хрест «на одворот» у хворого на чолі; опісля зволожила пальці вдруге і сотворила хрест коло серця; і далі — так само «на одворот» — проробила те саме з обома руками та ногами; дала хворому напитися з кухля «навхрест» — і хвороби як не бувало! У другій оповідці така собі Лєханьова з Цвітного (Чигиринський пов.) мала силу справляти чари. Розгнівавшись на свою сусідку Ткаченкову, наслала на неї чари і, забравши драбину з воза, перевернула його догори дном та тягала його по площі; потім, сівши на порозі хати, спряла трохи ниток, крутячи їх «на одворот», зробила з них вузол до воскової свічки; ту свічку запалила перед образом, повернувши її полум’ям додолу — так, що та розтопилася; сама при тому щось шепотіла, робила якісь знаки, щось шепотіла, а скінчивши усе, мовила зловісно: «Тепер пам’ятатиме той, хто взяв моє полотно!» Через декілька тижнів потому Ткаченковій страшенно повикручувало руки і ноги, перекривило обличчя, скрутило шию і померла вона в жахливих конвульсіях. Після неї хвороба перекинулася на її сестру, ще дівчину; її обличчя потворно викривилося і вона сконала у муках. А та, що так страшно начарувала, стала божевільною, бо, наславши чари, не знала, як їх відвернути. Тільки чоловік її, котрий полишив рідну домівку, знайшов спокій та милосердя у печерах Київського монастиря, відомих чудесними зціленнями. § 3. Переляк. («Переляк». «Зляк». «Перестрах». «Переполох») Значну частину хвороб люди приписують переляку, який також є справою рук нечистого. Дорослий або дитина дістають цю слабість, злякавшись чогось. Переляк як хворобу, що має зв'язок із злими духами, лікують переважно містичними засобами, а саме: симпатичними, чародійськими практиками і замовляннями. В н у т р і ш н ь о дають: 1) Відвар оману високого як проти самого переляку, так і для лікування хвороб, викликаних ним (Поділля)864, 2) По ложці дьогтю: тричі на день упродовж трьох днів, 3) Щодня п’ють холодну воду та обливаються нею (скрізь). Переляканого о к у р ю ю т ь: 1) Чортополохом (Збараж, Поділля, Проскурівський повіт)865. Цю рослину з Київщини везуть далеко в Росію, де знахарі застосовують її в різних формах як ліки від усяких хвороб та як елемент обрядів при ворожінні та закляттях866, 2) Зібраними пташиними рештками — коли один птах з’їсть іншого під час перельоту (Кам’янецький повіт), 3) Волоссям тієї людини чи тварини, яка спричинила хворобу (Бердичівський пов., Трембовля)867, 4) Пижем з рушниці, з якої стріляли на Йордан (Кам’янецький повіт), 5) Беруть барвінок з трьох домів, зібраний на Трійцю, і ним окурюють недужого (Ново-Ушицький повіт). Так само, як при уроках, радять: 1) Одягти сорочку задом наперед (Переяславський повіт)868, 2) Роздирають хворому «пазуху» в сорочці аж до пупця (Токи, Збаразький повіт), 3) Також намагаються налякати хворого (скрізь). Із чародійських практик найбільшою популярністю користується викачування яєць: це і спосіб розпізнавання причини хвороби, а також метод лікування. Щодо того, як саме викачують яйця, то у кожній місцевості є свої способи, наприклад: 1) У Звенигородському повіті, як правило, качають яйця по тілу роздягненого лежачого хворого, після чого роздивляються яйце на світло. Якщо воно непрозоре, це означає, що хвороба з недужого увійшла в яйце; якщо ж прозоре, то процедуру слід повторити. У деяких місцевостях після викачування яйця бабка його розбиває і виливає білок у склянку; там вона має побачити те, чого недужий злякався (Збараж, Залужжя)869. В інших місцях баба після викачування яйця розбиває його і вміст виливає у воду, спостерігаючи за тим, які саме фігури утворює на воді розбите яйце, з чого стара робить висновок, «чи йдеться на живучку, а чи на вмиручку» (Сквирський повіт), 2) Існує також вірування, що викачування яйця тільки тоді помічне, коли потім його викинути псам у їжу. При викачуванні проказують такі замовляння: «Переляк-перелячище! Я тебе яйцем викачую, а водою виливаю; на пущі і на сухий ліс висилаю; тут тобі не бувати, червоної крові не спивати, синіх жил не потягати, жовтої кості не ламати». Промовивши це тричі, баба спльовує і роздирає на животі постраждалого перед сорочки (Летичівський пов.)870, 3) У селі Закутинці під Бердичевом баба качає яйце по різних частинах тіла недужого і поєднує це з читанням молитви «Отче наш» та проклинання того, хто спричинив хворобу. Це звучить так: «Отче наш» … а щоб ти скрутився, сказився, пропав… «що єси на небесах…нехай святиться ім’я Твоє»… щоб ти скрутився, сказився, пропав і світла Божого не бачив… «нехай прийде Царство Твоє»… щоб ти скрутився і так далі…». Усе це бабка промовляла, поки викачувала яйцем ноги, руки, живіт, груди, голову і плечі недужого. Потім, швидко набравши у склянку свіжої води, підходила до вікна і на світлі приглядалася, що в ній відбилося. У випадку, який ми описуємо, у воді явився піп з кропилом, дяк з відкритим ротом, що співав та дитинча, що саме сиділо у хаті на підлозі… Насправді все так і було: у свято Трьох Королів, коли піп із дяком ходили по селу з молитвою від хати до хати, вони зайшли до однієї оселі, де побачили лише саму дитину, що сиділа на підлозі; дитя так налякалося, що відтоді і почало хворувати871, 4) У селі Подорожнє за Райгородом (Волинь) ворожка викачувала куряче яйце на тілі хворого, примовляючи при цьому: «Утікай на очерети; на ліса, на болота, на нетрі»; потім яйце розбивала, виливала збовтаний білок із жовтком у склянку і демонструвала хворому, що його слабість, яку наслав нечистий, змішалася у воді, як білок із жовтком. Нарешті, звертаючись до диявола і проклинаючи його, виливала вміст склянки за тин, після чого недуга мала полишити хворого872. 5) При лікуванні переляку знахарки застосовують й інших практик. Баба стає над хворим, доторкується долонями до його голови чотири рази, потім хрестить його ножем, занурює ніж у повну миску з водою і шепче: «А звідкіль ти ся взяло, звідкіль прийшло? Я тебе виганяю, виклинаю, проклинаю. Іди проч: іди на ліса, на очерета; та на луги та на пущі; та на трапези; та влізь на гадюку; та влізь в жабу — проч, проч»873. 6) Баба, викачуючи яйце по тілі, мовить: «Вимовляю, тебе, переляк: чи ти межовий, чи ти вітряний; чи ти насланий, чи ти наспаний; викачую тебе із голови, із рук; із жил, із пажил; із печінок, із селезінок і од серця; із очей і з плечей, і з-під білого тіла; тут тобі не бувати; в чистім полі тобі гуляти і там волю мати». Промовляючи останні слова, баба розбивала яйце на голові недужого (Любомирка, Звенигор. повіт). Замовляння: «Од вітру, од людей, од очей, од нечистої сили; не мій дух — Господній дух. Взиваю до помочі Тебе, Господи, і отця Миколая» (Кальніблоти, Звенигор. Пов.). Викачування яєць і замовляння використовують також при лікуванні «підвіяння». § 4. «Перелесник». («Перелістник») Це хвороба від нечистого. Часто трапляється так, що коли подружжя чи коханців, які люблять одне одного, розлучить смерть або вони розстануться з інших причин, то в одного з них живіт починає тверднути; його нудить або мучить блювота. Якщо ж один із коханців або членів подружжя помре, то починає приходити вночі і душити свого чоловіка чи дружину, розмовляє або спить із ним без згоди на те сплячого. Усе це призводить до того, що об’єкт кохання починає худнути і щоразу більше марніє. Для того, щоб вберегтися від цієї хвороби, в домі, де померла дорога людина, ставлять у чотирьох кутках такі рослини: аконіт, білу водяну лілею і дерези, які не дозволяють перелесникові зайти до хати (Кам’янецький повіт). Якщо той, хто помер, постійно сниться і являється уві сні живим, то слід вранці, вийшовши на вулицю, у відповідь на чиєсь: «Доброго дня», відповісти йому: «Мені муж наснився, але більше не буде» (Кам’янецький повіт). Проти самої хвороби народ вживає: 1) Свячену воду; йде до попа і прохає його читати псалми (молитви), що часом допомагає; однак буває і так, що в неустанній тузі за померлим хворий також вмирає, і смерть уважається в даному випадку найщасливішим виходом, бо смуток робить його життя нестерпним, 2) Жінки, яким надокучає перелесник, рятуються зіллям «переліт»874. Хвороби, викликані переохолодженням § 1. Підвіяння. «Підвій». «Подвіяння» Найбільш розповсюдженою хворобою, викликаною застудою, є «підвій», появу якого народ часом пояснює тим, що «продуло вітром» а, як свідчить про це сама назва, сталося це через вихор. Засобом, що з а п о б і г а є хворобі, є триразове купання на Благовіщення (Проскурівський повіт)875. Серед л і к у в а л ь н и х з а с о б і в — потогінні (див. наступний параграф) і, значнішою мірою, містичні прийоми, поєднані із замовляннями. Лікують «підвій», як і переляк, викачуванням яєць по тілу. Перед викачуванням баба шепоче: «Стань мені першим разовим часом; ліпшим часом; стань мені, Господи, до помощі!». Під час самої процедури промовляється: «Пропав нічний, північний; пропав з роботи, з сухоти: з їдання, з пиття; з гуляння, з буяння; з поклику, з помислу, з покладу. Пропав з хмари, вітру і сонця. Нічний, північний, полудньовий; сходовий, нудяний і сердешний! Я ж тебе вимовляю; водою виливаю; яйцем викачую; на пущі і сухії ліси висилаю. Там тобі гуляти і буяти; гнилі колоди вивертати; жовті піски пожирати; синє море випивати. Щоб тут тобі червоної крові не спивати, синіх жил не потягати, жовтої кості не ламати і — тьху, тьху, тьху!». Баба тричі спльовує, а яйце, яке викачувала, кидає собакам, щоб з’їли. Хоча пес і з’їсть все те «зле», що було у яйці, воно йому не зашкодить, бо собака має здатність усе «вибрехати» (Летичівський повіт)876. Замовляння від «підвою» і відганяння злого духа: «Я тебе викашлюю; вимовляю враже-вражище; підвію-підвіюще — очеретяний, болотяний, водяний; я тебе зсилаю в очерета, ліса, в багна, дебрі; там тобі воювати, там тобі бушувати; я тебе вимовляю, заклинаю; я тебе мечем рубаю і водою одливаю; в голові не шуми, серця не в’яли, печеней не суши» (Бердичів)877. Решта чародійських практик і замовлянь такі ж, як і при лікуванні переляку ( див. стор. 217). § 2. Потогінні засоби Люди застосовують потогінні засоби при багатьох хворобах, викликаних застудою: при катарах, кашлю, гарячці, підвою, лихоманці тощо. Втім, ці засоби частіше вживаються більш цивілізованими верствами населення (серед шляхти і жидів), аніж простолюдом. Усі потогінні засоби належать до е м п і р и ч н и х і мають рослинне походження; поміж ними чільне місце відведене в і д в а р а м: 1) З цвіту чорної бузини, яка є найпопулярнішим засобом; своєю популярністю вона завдячує тому, що росте мало не при кожній хаті більш-менш заможного господаря. Чорна бузина є очисним засобом та таким, що викликає блювоту, а тому вживається майже при всіх хворобах, як от: водянці, проносі; стисканні в грудях; при катарах; хворобах матки у породіль. Зовнішньо цвіт бузини застосовують при рожі та зубному болю (скрізь)878, 2) Липового цвіту (скрізь)879, 3) Ягід сушеної малини (скрізь)880, 4) Зілля мальви лікарської (скрізь і в Литві)881, 5) Листя первоцвіту (Зелезнячка, Звенигор. повіт), 6) Зілля шавлії — на ніч (скрізь)882, 7) Зілля растопші (Вільшана), 8) Грису на ніч (Галицьке Поділля), 9) Сушеного кореню аїру (Юрківщина)883. Н а с т о я н к и: 10) Листя і квітів свинячої бульби (Юрківщина)884, 11) Сушеного листя троянди звичайної (Звенигор.), 12) Зілля «простудник» (Юрківщина)885. Інфекційні хвороби § 1. Гарячка (Пропасниця) Лихоманка належить до хвороб, які найчастіше зустрічаються на Русі; тому в кожній місцевості вона має свої назви. На Україні її найчастіше називають «пропасниця», «трясця», «трепетуха», «потеруха»; на Волині — «хвебра», «трясуха»; на Поділлі — «гнєтуха», «лихоманка» (Вінниця); на Холмщині — «знобиця», «тітка». Жиди її зазвичай називають «кадухес». Людська уява зображає її по-різному. У Літинському повіті її уявляють як молоду та гарну дівчину, яка має здатність розчинятися в повітрі. Людина, яка вдихнула це повітря, починає хворіти. Леґенда говорить, що такий собі хлопець зустрів на дорозі дівок-лихоманок, які, не помітивши його, продовжували розмовляти. Одна з них сказала, що піде до якогось багатого пана, який п’є вино та зробить так, щоб він із вином випив і її. Натомість друга одізвалася, що піде до бідняка, що саме йде за ними і слухає їхню розмову. Перша скрикнула: «Як же тобі це вдасться?» — «Заспокойся, — відповіла друга, — я достеменно знаю думки того чоловіка: щойно він ступить на поріг своєї хати, як заволає до дружини: «Жінко, вари галушки, бо дуже мені їх хочеться!» — і з першою галушкою відразу мене й проковтне». Звісно, що прийшовши додому, чоловік мав велику охоту поїсти. Та коли жінка подала йому галушки, він узяв першу галушку і вкинув її у торбинку — ще й зав’язав її шнурівкою. Разом із галушкою чоловік схопив і лихоманку та повісив її у комин, аби її пройняло димом. Довго вона собі там висіла, довго не було її між людьми; але хлоп, цікавий, що ж відбувається із лихоманкою, необережно розв’язав мішок і випустив її. Звідси і вірування, що усі неприємності, пов’язані з лихоманкою, походять від дівки, котра вселяється у хворого886. У Херсонській губернії існує забобон, що в деякі п’ятниці, які називаються «святими», не годиться виконувати певних робіт (наприклад, прясти) — хто цього не дотримуватиметься, захворіє на лихоманку. Тут цю хворобу уявляють у вигляді молодої нареченої з довгим чорним волоссям, що приходить у так звані «святі п’ятниці» (Сухарівка, Єлизаветградський пов.). У Радомишльському повіті лихоманку та віспу описують як жінок, котрі ходять по хатах. Для захисту дітей від цих напастей на столі зазвичай залишають склянку меду — у надії, що лихоманки, як прийдуть і покуштують його, вже не чіпатимуть дітей 887. Появу лихоманки також пов’язують із діяльністю нечистої сили та уроками (скрізь)888. Загалом же на Україні народ уявляє лихоманку у вигляді блідої та виснаженої сліпої жінки — «трясці», котра — чи через наслання недоброї людини, чи то через власну злість — чіпляється до чоловіка, трясе його, аж поки той не позбудеться хвороби за допомогою певних засобів889. У деяких місцевостях України народ розрізняє до 99 видів лихоманок, даючи їм відповідні назви — в залежності від того, де «напала» хвороба; так, її називають «підтинниця», якщо вона напала на чоловіка, що спав під плотом («під тином») на вологій землі; «веретенниця», якщо її дістала баба, яка пряла; «гнойовая» — якщо чоловік заслаб на неї після спання у гною; «степовая» — якщо накинулась на людину, що ночувала в степу тощо890. Можливо, стосовно жодної з хвороб люди не знають стільки засобів і способів лікування, як проти лихоманки, адже кліматичні умови України дуже сприятливі для розвитку цієї недуги. Так, в Україні деякі села розташовані в болотистих місцевостях або оточені ставками; ще більше їх уздовж низьких берегів рік Дніпра, Синюхи, Росі, Ірпеню, Гірського і Гнилого Тікича та Висі. У селах, розташованих в таких районах, навесні та влітку значно збільшується кількість хворих на лихоманку. Лікують їх переважно побутовими засобами, які (для тощо, щоб краще в них орієнтуватися) можна розділити на справжні ліки, що своєю чергою, поділяються на внутрішні, емпіричні, побутові та зовнішні, а також містичні, до яких я належать симпатичні засоби і замовляння. Серед в н у т р і ш н і х е м п і р и ч н и х з а с о б і в чільне місце відведене різноманітним травам, а саме: В і д в а р и: 1) Квітів глухої кропиви (Озерна, Звенигор. пов.)891, 2) Трави шавлії (Харківський пов.)892, 3) Розхідника, який має діяти шляхом викликання «відрази» у духа хвороби — «бридить слабість» (Юрків, Звенигородщина)893, 4) Бобівника (скрізь), 5) Марени жовтої (Галицьке Поділля), 6) Цикорію (Бібрка, Львівщина), 7) Пташиної рутки (Галицьке Поділля), 8) Тирличу (скрізь), 9) Лісового часнику (Звенигор.), 10) Лопуха (Звенигор.), 11) Страхополоху (Україна), 12) Волошки (Леньче)894, 13) Кривавника (деревію). Але, щоб останній засіб був помічним, дотримуються таких правил: хворий при сході сонця повинен відлічити на стіні свого дому рукою — у напрямку на схід — 10 п’ядей; потім перехреститися і випити відвар. Те саме він має повторити при заході сонця, але 10 п’ядей слід відрахувати у західному напрямку — на тій самій стіні895, 14) Оленячого язика (Звенигор.), 15) Курячої сліпоти (Звенигор.)896, 16) Тирличу жовтого897, 17) Листя вільшини, яким прикрашають вівтар у свято Божого Тіла (Щепанів)898, 18) Дають на ніч пити добре вкритому хворому відвар пшона (проса) — аби той добре спітнів. Як запевняла мене одна шляхтянка, цьому надзвичайно ефективному способу навчив міланців святий Амвросій (Звенигор.). Коріння: 19) Тирличу899, 20) Бедринцю (Гусакова, Вільшана), 21) Бодячків (нетреби, чортополоху) (Звенигор.), 22) «Чорного зілля» (Нова Ушиця), 23) Гречки (там само). В о д н і н а с т о я н к и: 1) Глухої кропиви: дев’ять верхівок із цвітом замочують на цілу ніч у воді, яку потім випивають900, 2) Чемериці (Проскурівський пов.)901, 3) Суниці сушеної: квітів і листя (Звенигор.)902, 4) Троянди садової (Україна), 5) Листя пижма (Юрківщ.)903, 6) Кореню козячої борідки904, 7) Молодих гілочок верби (Галицьке Поділля)905, 8) Листя вільхи906, 9) Кори молодих гілочок каштана(Юрківщ.)907. Н а с т о я н к и н а г о р і л ц і: 10) Ставлять у теплу піч чи на сонце квіти конвалії і дають хворому пити по ложці кілька разів на день (Звенигор.)908, 11) Квітів соняшника: щодня по 3 ложечки (Херсон, Юрків), 12) Квітів каштана (Збараж, Залужжя, Юрків)909, 13) Зілля голосника (?) (Коломия)910, 14) «Чорного зілля» (Проскурівський повіт)911, 15) Ягід горобини (скрізь)912, 16) Кореню стародуба (Трембовля). Застосовують його також у Литві та на Ковельщині, 17) Квітів висушеної і розтертої на порошок кропиви жалкої, запиваючи водою з порошком із перепаленого хліба по 4 рази на день (Стебне, Звенигор. пов.), 18) Листя сухого бобівника кладуть у пляшку, заливають міцною горілкою і ставлять у тепле місце на кілька днів; п’ють тричі на день: чоловіки по цілому келишку, жінки — по половині. Однак слід пильнувати, аби не пити це натще (скрізь), 19) До пляшки, наповненої міцним спиртом, кидають зілля зозульнюк; міцно її закорковують; виробляють із тіста хлібину і кладуть у неї пляшку, а хлібину ставлять у піч для випікання. Після випікання буханку розламують і дістають пляшку. Настоянку дають хворим (дорослим — по столовій ложці, а дітям — по кавовій ложечці тричі на день) (Мілятин, Золочівський пов.)913, 20) Любистку (Нова Ушиця). Застосовують соки, в і д т и с н у т і зі свіжих трав: 1) Полину; перед нападом пити його впродовж трьох днів, лежати в ліжку і ні з ким не розмовляти (Вільшана)914, 2) Божого древка (Звенигор.)915, 3) Перед нападом випити тертого копитняку на воді, тепло вкритися, а на пульс на руках прикласти оцет, змішаний із шавлією та рутою (Журавка, Канівський пов.)916, 4) Листя і кореню глухої кропиви (Щепанів)917, 5) Листя бабки (Звенигор.)918, 6) Перед приступом п’ють руту у вині (Злотопіль, Чигиринський пов.), 7) Перед нападом лихоманки вживають шість ложок листя петрушки (Муринці, Звенигор. повіт). У п о р о ш к у: 1) Беруть корінь переступу (Звенигор.), 2) Перед нападом вживають дрібно розтерте насіння пастернаку (Україна), 3) Лавровий лист, очі раків та сірку беруть у рівних пропорціях, перетирають і п’ють у теплому пиві чи вині. Жителі Звенигородщини цей засіб вживають як при лихоманці, так і придеяких інших хворобливих станах. З п о б у т о в и х л і к і в застосовують: 1) Двох раків кидають у склянку з білим вином і залишають на 12 годин, після чого настоянку можна давати хворому під час нападу (Кишинів, Бессарабія), 2) Висушені та розтовчені рачині очі у горілці (Рижанівка)919, 3) Перцю з горілкою («перцівка») (скрізь)920, 4) Настоянку полину у горілці (скрізь)921, 5) Горілку з алое, сіллю амоняку та дрібкою камфори п’ють натще (Звенигор.), 6) Перепаленої до червоного кольору кухонної солі, розчиненої у воді чи горілці (скрізь), 7) Смоли з горілкою (Проскурівський пов.)922, 8) Упродовж трьох днів давати молоко, змішане навпіл із горілкою: чоловікам по півсклянки; жінкам — по чарці (Водяники, Рижанівка, Звенигородський повіт, Галицьке Поділля), 9) Зранку їдять булку з маслом і рутою, особливо коли дуже трусить (Звенигор.), 10) Зілля гусинець варять у борщі і дають хворому, а пластир, зроблений з нього, приліплюють до рук (Проскурівський пов.), 11) Дають недужому їсти корінь любистку (Звенигор.)923, 12) «Чортове лайно» п’ють у горілці (Звенигор.), 13) До склянки кави додають по ложці соку, відтиснутого зі свіжого кореню хрону та полину і дають випити хворому двічі на день перед нападом лихоманки (Великі Бірки, Тарнопольський пов., Проскурівський пов.)924, 14) Узяти шкірку редьки, дрібно посікти, витримати три дні в оцті і, додавши третю частину меду, пити щоденно перед нападом (Київ), 15) Перед нападом добре випити келишок пива, змішаного з оливковою олією, оцтом та дрібкою солі (Україна), 16) Щоденно з’їдати 3 шматочки хрону (Звенигор.)925, 17) Пити натще сік редьки з горілкою (Звенигор.), 18) Щоденно натще випивати сік, відтиснутий із вербового листя, змішаний із теплим пивом. Цей засіб успішно використовувався у XVIII столітті в Почаївському монастирі (лаврі)926, 19) Під час нападу випити склянку гарячої кави без цукру (скрізь), 20) Сечу з чорною кавою (Збаразький повіт), 21) Чорну каву, змішану з тертим хроном або соком, витиснутим з нього (Смиківці,Тарнополь, Збараж, Залужжя), 22) Випити півсклянки свіжого підсолодженого молока з розтовченим чорним перцем звичайним (Україна), 23) Встати до сходу сонця та знайти місце, де росте полин, нагнутися — і не руками, а зубами зірвати кілька листочків та з’їсти їх (Переяславський повіт)927, 24) Маленькі вуглинки, що знаходяться під рослиною чорнобиль, з’їсти, але на викопане місце обов’язково слід покласти мідний гріш, бо інакше засіб не допоможе (Проскурівський повіт)928, 25) До чарки горілки вкидають три мідних копійки і по якімось часі цю горілку випивають (Ольховець); або випивають келишок свіжої сечі, у якій упродовж якогось певного часу лежала мідна монета (Ольховець). Також можна сильно розжарити мідну копійку, а тоді вкинути її в холодну воду, яку й випити. (Нова Ушиця). 26) Сорочку, забрудену кров’ю з місячних, замочують у воді і ту воду п’ють (Нова Ушиця), 27) Жіноче молоко, змішане з тютюном (Нова Ушиця), 28) Горілку, у якій були замочені риб’ячі кишки (там само), 29) Окраєць хліба, грудку солі і круто зварене яйце, зав’язати в хустину і носити дев’ять днів за пазухою, після чого все те з’їсти і лихоманка минеться (Водяники, Звенигор. пов.), 30) Перетерті ґноти з лойових свічок (Юрківщ., Звягель. пов.)929, 31) Два свіжі курячі яйця з клопами (Тальне, Умань. Пов.), 32) Горілку з псячим лайном (Поділля), 33) Вошу в горілці чи хлібові дають хворому без його згоди; ті самі ліки застосовуються і при жовтяниці (Звенигор., Проскурівський пов.)930, 34) Дають лайно кнура чоловікові, а свині — жінці, приправлене медом і перцем (Брацлав, Проскурівський пов.)931, 35) Овече лайно, зварене разом із шафраном, вином або пивом дають, поки ще тепле (Звенигор.), 36) Дають напій із свинячого лайна, пороху, камфори, гасу і махорки, розмішаних у власній сечі хворого (Рижанівка, Іскрина, Звенигор. пов.), 37) Заяче серце, розтерте на порошок (Шестеринці, Звенигор. пов.), 38) П’ють воду, в якій замочені попередньо висушені і «посвячені» риб’ячі нутрощі (Проскурівський пов.)932, 39) Рибу, вийняту із нутрощів щуки, сушать, перетирають на порошок і п’ють у горілці або воді (скрізь)933, 40) Павутиння в хлібі (Ольховець, Звенигор. повіт і скрізь), 41) Висушену і розтерту на порошок жабу (Проскурів, повіт)934, 42) Восени — під час так званого «бабиного літа» — збирають на луках та полях павутиння, що стелиться, перетирають його з цукром або сіллю і дають хворому упродовж трьох днів поспіль по столовій ложці натще (Радомишль), 43) Обрізають нігті всім членам родини, а потім на три місяці підвішують їх в комині в тоненькому мішечку, опісля перетирають на порошок і дають внутрішньо (Нова Гробля, Уманський повіт)935, 44) Збирають на цвинтарі кості небіжчика, перетерають на порошок, варять і п’ють (Збараж, Залужжя), 45) Радять хворому з’їсти власні екскременти (Чижівка, Звенигор. повіт), 46) У Корсуні (Канівський повіт) на ринку упродовж тривалого часу стояла лавка, на якій колись били батогом злочинця, засудженого на заслання до Сибіру. Тріски з тієї лавки вважалися добрими ліками від лихоманки936. 47) При нападі дрижаків п’ють багато води (аж до блювоти), яка має вигнати лихоманку. (Іскрина, Звенигор. пов.)937, 48). Лікують також постом, пиятикою, біганням до знемоги, пітнінням (скрізь)938. Із з о в н і ш н і х з а с о б і в прикладають: 1) На шлунок хворого притуляють розрізаного живого лина у горілці (Вільшана,Звенигор. пов.), 2) На голову кладуть потовчений часник (Звенигор. повіт), 3) На пупець при трясці прикладають житнє борошно з хроном (Звенигор. пов.), 4) З розхідника звичайного роблять пластир і кладуть на руки, аж поки на них не з’являться пухирі (Проскурів. повіт). М а с т я т ь: 1) Хребет і місця пульсу на руках маззю, зробленою з трьох головок часнику і кнурячого сала. Це допомагає від лихоманки звичайного типу (Вільшана, Звенигор. повіт), 2) Під грудьми маззю зі свіжої заячої голови, розтрощеної і потовченої (Тарасівка, Звенигор. пов.), 3) При тривалій зимниці хворого мастять з ніг до голови салом, кілька разів посвяченим на Великдень. (Юрківщ.)939, 4) Груди і потилицю натирають дьогтем, змішаним з попелом, а решту виливають до теплої пічки, куди і самого хворого теж поміщають на півгодини (Нова Ушиця), 5) Змащують п’яти хворого кінським потом і одночасно обкурюють його пір’ям (там само), 6) Мастять усе тіло сажею (там само). Н а т и р а ю т ь: 1) Тіло свіжою ромашкою (Звенигор.), 2) Хребет і усе тіло цибулею, смаженою в олії, що має бути дуже помічним в щоденній практиці (Звенигор.), 3) Спину перетертою сумішшю мускатного горіха, селітри і галуну, взятих у рівних пропорціях; натирання роблять біля вогню (Вільшана)940. П р и к л а д а ю т ь: 1) На голову насіння гірчиці, перетерте з медом (Звенигор.), 2) На пуп — козячу вовну, змішану з олією, а як почне пекти — кладуть компреси з холодної води (?) (Нова Ушиця), 3) Вище долоні прикладають розтовчений «вовчий молочай» (вид молочаю) (там само). При лікуванні лихоманки велике значення має п і д к у р ю в а н н я, а саме: 1) «Чортовим лайном» (смолою) (Звенигор.), 2) Половою з гречки і пір’ям, після чого випивають трохи відвару чемериці (Проскурів. пов.)941, 3) Сушеною, розтертою на порошок жабою (Вінницький пов.)942, 4) Махоркою та іншими травами — аж до блювоти (скрізь), 5) Шкіркою тхора (Канівський пов.), або нетопира (Нова Ушиця), 6) Шкірою змії, яку та скинула під час линяння (Юрківщина)943, 7) Не досидженим в яйці курчам (Харківський повіт)944, 8) Свинячою гноївкою (Звенигор.)945 або курячим послідом (Нова Ушиця), 9) Старими, зібраними на смітнику ременями (Нова Ушиця), 10) Топорищем (там само), 11) Павутинням (там само), 12) Старими копитами різних тварин (там само), 13) Також підкурюють хворого старими, вкраденими у жидів книгами «Богомолье», писаними на пергаменті. Зимниця, що притаїлася, напевно вийде і господаря полишить (Україна, Поділля), 14) Шматиною, яка лежала під кішкою, що народжувала. (Харківський повіт)946, 15) Різухою, яку одночасно носять під пахвою (Кам’янецький повіт), 16) Головою здохлого коня (там само). Р а д я т ь: У Великий четвер до сходу і після заходу сонця облитися холодною водою або ж повністю скупатися в річці — і будь-яка зимова лихоманка відступить947. При лікуванні зимниці застосовується також немало с и м п а т и ч н и х з а с о б і в: одні з них є, безперечно, продуктом уяви руського люду; другі зустрічаються й у сусідніх народів; та, нарешті, треті — наскільки можна судити з їх характеру — прийшли зі Сходу: з далеких Індії та Аравії. Тому ми їх саме в такому порядку і розглядатимемо. П е р ш а група: Для з а п о б і г а н н я лихоманці носять на лівому плечі на шнурівці 1) Висушене око ведмедя або 2) Оленячий ріг (Україна). Л і к у в а н н я: 1) Хворий повинен три ночі поспіль ночувати у свинарнику. Вночі йому насниться жінка, яка прохатиме поступитися їй місцем — якщо він того не виконає, то одужає (Проскурів. повіт)948. 2) Гладити голою рукою шерсть ведмедя — від голови до хвоста (Галча, Київський пов.; Рижанівка, Звенигор. пов.), 3) Статевий акт під час нападу лихоманки вважається хорошим способом її позбутися — як для чоловіка, так і для жінки (Кобиляки, Звенигор. повіт), 4) Зілля «свиня- воша» треба зашити в полотно і перев’язати ним талію хворого (Україна), 5) Під час нападу лихоманки радять зняти сорочку і, взявши камінь, підложити під нього сорочку, а самому якнайшвидше тікати. Від цього лихоманка напевно щезне. Або ж, коли почне трясти чи кине у жар, треба побігти до води і вдивлятися в неї, аж поки в очах не потемніє. 6) Під час нападу «знобиці» до тапчана, на якому лежить недужий, прив’язують жабу (Тальне, Уманський повіт), 7) Розбити посудину над головою хворого (Трембовля), 8) Недужому радять закопати на могилі куряче яйце і лягти біля нього спати; на ранок його викопати і випити (Проскурів. пов.)949, 9) Поцілувати в черево жабу-тріскачку (Щирець)950, 10) За пазуху хворому під час сну кидають без попередження жабу. Вважається надзвичайно ефективним засобом (Водяники, Ольховець, Звенигор. повіт, Проскурівський повіт)951, 11) На шию хворому вішають шмат галуну — так, щоб той про це не знав. Носять на шиї на шнурівці (Проскурівський пов.)952, 12) Голівки змій (Нова Ушиця), 13) Кульку, зроблену зі свічки, узятої в Великий четвер (там само), 14) Шматок мітли, якою на Йордана очищають вирубаний із льоду хрест (там само), 15) Також загортають у папірець дрібку тютюну, вішають на шию, і хворий носить це упродовж дев’яти днів, а потім спалює. Щоб ліки діяли, недужому не годиться знати, що він носить на шиї, бо тоді засіб не тільки не допоможе, а може навіть призвести до того, що хворий ніколи не позбудеться лихоманки (Водяники, Звенигородський повіт), 16) Хліб, мак та інші предмети, освячені в день Воскресіння Господнього, вішають недужому на шию; він носить ці речі, не знаючи, що там — інакше засіб не подіє (Вінницький повіт)953, 17) На картці пишуть такі слова: «Начало слова єсть Бог. Не слово єсть начало Бога, а Бог єсть начало слова». Потім цей папір складають у кілька разів — щоб ніхто не знав, що там написано — і завішують недужому на шию (Тараща), 18) Читають акафісти до св. Митрофана і св. Миколая (Нова Ушиця), 19) У день, коли станеться напад, носять по межі поля тяжке каміння або ж беруть нову посудину, несуть туди і розбивають (Нова Ушиця), 20) Несподівано стріляють із вогнепальної зброї над хворим, що страждає від нападу лихоманки (там само), 21) Нашкрябати повну пляшку березової кори, залити холодною водою і поставити в головах хворого — де б він не лежав; одужання має настати через 3-9 днів. Якщо за 12 засіб не подіє, то лікування замінюють (там само), 23) Покласти на порозі мітлу з сокирою навхрест; покропити водою і посипати вугіллям (там само), 24) Перед сходом сонця йдуть в город і там сідають в бур’яни; не встаючи, дістають руками ті з трав, які можна зірвати. З цього зілля плетуть вінок, а тоді, узявши його під пахву, йдуть до води. Підійшовши, надягають вінок. Заходять у воду та кидають його через голову, а тоді вертаються додому іншою дорогою (там само), 25) Носять під пахвою не висиджене куряче яйце 9 днів; потім, зав’язавши хворому очі, ведуть його у незнайоме для нього місце і викидають яйце — щоб недужий не бачив, куди саме (там само), 26) Лякають хворого (скрізь), 27) Радять переходити з однієї хати до іншої (Нова Ушиця), 28) Радять перевдягнутися в інший одяг (там само), 29) Дають хворому з’їсти те, чого він не хоче (там само), 30) Жидівські молитви носити на голій шиї (Збараж), 31) Зварити круто яйце, очистити від шкаралупи, зав’язати у сорочку і перед нападом прикласти ширшим кінцем під груди, закріпити і носити, не знімаючи, три доби, а потім викинути954, 32) Зробити з несіяного гречаного борошна кульки, вкинути у їх посуд, рахуючи до 9 — наскільки вистачить тіста, — і, зваривши їх, по одній вкинути у мішечок, який повісити в комин; кидаючи кульки, кожен раз промовляюти: «А це тобі» (Тальне, Уманський повіт), 33) Скільки у хворого було нападів лихоманки, стільки вузликів зав’язують на хустині, вкладаючи у кожен вузлик грудку землі, за кожним разом читаючи «Богородице Діво»; потім кидають хустку десь на дорозі — щоб той, хто її знайшов, лихоманку забрав з собою (Рижанівка, Звенигор. повіт)955, 34) Беруть кілька волосин з голови хворого і, мілко порізавши, вкладають їх у шкаралупу яйця, варять і дають птахам з’їсти (Кам’янецький повіт), 35) Сплячого хворого обливають холодною водою (Проскурівський повіт), 36) Слід постити в першу п’ятницю після появи лихоманки (Проскурівський повіт), 37) Кажуть, як усе збіжжя зібране і вже в стодолі, то лихоманка тяжко лікується (Кам’янецький повіт), 38) Одна жінка із с. Нетечинці (Проскурівський повіт) у 1828 році, кілька днів мала лихоманку, яка їй і наснилася і сказала уві сні: «Я тебе полишу, лиш ти наготуй мені пирогів і віднеси їх у ліс». Хвора так і зробила. Недуга її покинула, але від неї перейшла до попа Божиновського, про що сама лихоманка їй уві сні і повідала, 39) Наказують обміряти ниткою голову хворого і свічі такої самої довжини занести у церкву для Івана Хрестителя (Проскурівський повіт). До д р у г о ї категорії засобів — тобто таких, які зустрічаються не тільки у руського, але й у сусідніх з ними народів, належать нижченаведені: 1) Побачивши вперше навесні малих гусенят, що летять у небі, хворий має їх порахувати і зав’язати на шнурку чи якійсь шматині стільки вузликів, скільки бачить гусенят; перед очікуваним нападом лихоманки слід усі вузлики розв’язати, а шнурок чи шматину кинути у вогонь. (Юрківщина, Звягель. повіт)956, 2) Хворий кладе обрізані нігті та шматок хліба у ганчірку і, прив’язавши до неї камінь, швидко вкидає усе це в воду, а сам утікає (Біла Церква, Васильківський повіт, Рижанівка, Звенигор. повіт)957, 3) Радять носити на шиї павука, зашитого в мішечок (скрізь)958, 4) Під час сильного нападу плівкою від звареного на круто яйця обгортають четверті пальці обох рук (Звенигор.)959, 5) Найбільш дієвий засіб — переїхати якусь широку ріку і перебути там добу (Звенигор.)960, 6) Вилущений лісовий горіх, наповнений сріблом, носять на грудях (Звенигор.)961, 7) Носять на грудях живу жабу, загорнену в шматинку — допоки не здохне (Звенигор., Юрків., Звягель.)962. До т р е т ь о ї групи засобів належать ті, що беруть початок з далекого Сходу; до них я відношу й такі, які зазнали певних змін через місцевий вплив, як от: 1) При сході сонця хворий має просвердлити дірку у вербі і забити її кілком; цим самим він приб’є і лихоманку (Ржищів, Канівський повіт)963. У Східній Галичині роблять дірку в осиці і вкладають туди пасмо волосся, зрізаного за вухами; обрізані з рук і ніг нігті та жмут волосся, узятого на грудях; закладають усе це у зроблений отвір і тричі дмухають; насамкінець забивають дірку кілком, аби «холодна» (лихоманка) не вийшла і до хворого не повернулася964. Стародавні індуси теж відсилали лихоманка на гори й ліси (Алтхарва 1, 12, 3)965. Також на картці — у чотирьох її кутах — пишуть слово «абракадабра», ім’я хворого, а часом навіть якусь молитву, і вішають цю картку йому на грудях; іноді, зробивши із замовляння кульку, кажуть недужому її проковтнути (Рижанівка, Звенигородка, Богуслав, Канівський повіт), 2) На дев’яти маленьких клаптиках паперу пишуть «Отче наш» — чорним чорнилом і дрібними буквами — та радять хворому з’їдати по 3 такі клаптики, намочені в холодній воді, три дні поспіль раз на день (Водяники, Звенигородський повіт). Цей засіб прийшов до нас із Індії, де успішно застосовувався віддавна. Промовляння слова «абракадабра» у поєднанні з певними обрядовими практиками мало лікувати від лихоманки (малярії) цілі натовпи людей966, 3) На дерев’яній дошці крейдою пишеться слово “Сareracimus”, під яким ставиться хрестик «+»; під час лихоманки хворий щодня шматком житнього хліба стирає по одній букві зі слова, а хліб з’їдає. Так чинить кожного дня, допоки не зітре все слово: має залишитися лише хрестик. Під впливом подібного лікування напади стають щоразу все легшими та із щоденних повторюються спочатку через день; потім через два-три дні тощо — аж допоки не зникнуть. Щоб засіб був дієвим і лихоманка не повернулася, недужий упродовж цілого року не повинен вживати у їжу щуку, а, особливо, її голову. (Звенигор., Звягель. пов.). На дошці крейдою пишуться такі слова, узяті з Євангелія: « + Abrdagora + Abrdagor + Abrdago + Abrdag + Abrda + Abrd+ A +Amen + Amen». Під час нападу зимниці — надто, коли трясе — з’їсти один зубчик часнику з написом: «Ettatt, Kiettatt, Mettatt» (Україна), 6) Крейдою на усіх дверях дому пишуть: «Скажи всім своїм сестрам, що N нема вдома». При цьому хворому не можна кілька днів виходити з дому після заходу сонця (Ямпіль, Звенигор., Тирасполь)967. З а м о в л я н н я можна поділити на такі, що носять чисто релігійний характер і замовляння на відвернення хвороби. При обох типах — так само, як і при багатьох інших видах лікування — певне значення надається окремим символічним числам. Ми бачимо, що подібне таємниче значення має лічба тричі по дев’ять (27) — при ліченні зернят маку чи гранул посліду у лікувальних цілях; при замовляннях широко використовується лічба до 7, 12, 72 і 77; відомі вони і у швабів968 та в Стириї (?)969. Замовляння застосовувалися таким чином: 1) При проявах дрижу той, хто знає напам’ять слова наведеної нижче релігійної легенди, повинен її читати зранку і ввечері; можна також її записати, завернути в шматину і носити 6 тижнів на грудях коло хреста, після чого зняти і вкинути у вогонь чи воду — аби не зневажити імен апостолів. У літургічному оригіналі ця легенда, записана Подберезьким, має такий вигляд: «Во имя Отца, и Сына, и Святаго Духа. Внезапу возмутися море и изъ моря изидоша двенадесяти девъ бесівшиеся и простоволосы, виденіем окоянны. И стояша тут святые Рафаилъ и Филогъ и вопрошаша ихъ: что вы за девы? Они имъ сказаша: «Мы царя Ирода дщеры; идемъ въ міръ къ рабамъ Божимъ и мы толь ихъ постудимъ и кости ихъ поломаемъ»… Взяша ихъ Святые и приведоша ихъ к Святымъ Апостоламъ и Евангелистамъ: Иоанну, Матвею, Марку и Луке. Они же ихъ вопрошаша: что вы за девы? Они имъ сказаша: Мы царя Ирода дщеры; идемъ къ рабамъ Божимъ и мы толь ихъ постудимъ и кости ихъ поломаемъ. И тогда взяша Святые Апостолы и Евангелисты по тридесяти дубцовъ железныхъ, биша ихъ и даша имъ по тридевяти сотъ разъ и сіи девы заклинишася Самимъ Господомъ Богом Савоовъ: «Господи аще мы сей списокъ увидимъ или услышимъ, то не видимо побежимъ отъ рабовъ Божихъ и отъ дому ихъ Аминь». Ця легенда дала початок трьом таким варіантам лікування: 1) До сходу сонця слід було промовити: «Ішло сімдесят сім (77) дівок — голих, худих, трясущіхся; ног підгибущихся, кості ломущихся; навстречу им попались святой Исав и Иаков; питаються: «Куди ідете?» Они йому в одвіт: «Ідем на християнськую віру крові випити, кости сушити, Сальпида убити». Тоді Исав и Иаков начали їх бити залізною палкою; ми вам ту молитву скажем і от раба Божого N одстанем» (Київ). Цей самий варіант, але російською мовою, побутував на Кавказі серед козаків, що стояли на річці Сунжі970, 2) Дещо видозмінене за формою, але подібне за змістом замовляння — із домішками церковнослов’янської мови — вживалося і людом великоруським: «На горах Афонских стоит дуб мокрецкий; под тем дубом сидят тринадесят старцев — со старцем Пафнутием. Идут к ним двенадесят девиц — простоволосых, простопоясых. И рече старец Пафнутий с тремядесятьма старцами: «Кто сии, к нам идоша? И рече ему двенадесят девицы: «Есмь мы царя Ирода дщери; идем на весь мир кости знобить, тело мучить. И рече старец Пафнутий своим старцам: «Зломите по три прута: тем станем их бити по три зари утренних, по три зари вечерних». Взмолишась двенадесят дев к тринадесят старцев со старцем Пафнутием. И не почто же их бысть могла. И начаши их старцы бити, глаголя: «Ой вы еси двенадесят девицы! Будьте вы трясуницы, водяницы, розслабления; и живите вы на воде-студенице; в мир не ходите, кости не знобите, тела не мучьте». Побегоша двенадесят девиц к воде-студенице: трясуницами, водяницами, розслаблениями. Заговариваю я раба N от иссушения лихорадки. Будете вы прокляты, двенадесят девиц, в татарары! Отыдите от раба N в леса темные, на древа сухие»971. Наступне замовляння було принесене солдатами, що поверталися з військової служби і повторюється воно 9 разів: «Стоит Сафонов дуб; под дубом семьдесят семь девиц — голы, босы; и пришел к ним Исаак и Иаков и посылает Ирода в черный лес. Пойди, Ироде, в черный лес и выруби семьдесят семь прутьев; и будешь бить семьдесят семь девиц — чтобы они по свету не ходили, и женских имен не пачкали; и чтобы рожденную и крещенную рабу Божью N крови не тягали». «Исаак и Иаков, святые архиереи; за что вы нас будете бить: вы пойдете по всему свету; скажите старому и молодому то: кто сию молитву будет у себя иметь, то он нея не будет никогда болен. Аминь» (Звенигородка). На три дні вішають на грудях хворого шматочок паперу — щоб ні він, ані хтось з сторонніх того не бачив; на четвертий день папір спалюють. На папері слід було написати російською: «Молитв ради Пресвятая Твоея Матери и всех Твоих Святых: избави, Господи, раба Твоего N от девицы трясовицы и знобицы. Ты, еревская красавица, отойди от раба Божьего N; а если не отойдешь, то возьмутся на тя четыре Евангелиста: Матвей, Лука, Марк и Иоанн Златоуст; и будешь ввергнута в тьму зубов, где будешь во веки гореть, Аминь, аминь, аминь»972, 3) «Ішов святий Авраам дорогою; зустрічає він сімдесят сім трясовиць: —Куди ви ідете? —Ідемо ж ми на Білую Русь людей мордувати; і тіло труждати, і кості ламати, і кров морити. —Сину мій, Сімсоне! Побіжи, побіжи: візьми залізную шину та розпечи і розжени тих сімдесят сім пропасниць-трясовиць; нехай вони тіла не труждають, костей не ламають, крові не морять! — Святий Аврааме! Не бий нас, не лай нас і не печи нас! Не лай же нас ти: не будем кров морити, тіло труждати, кості ламати, людей мордувати, а хто буде Твою святую заповідь знати, то ми його не будем нападати і двір його будем минати. —Я від вас знаю, од всіх одмовляю, молитву читаю: не мучте бідних християн — трясіть куп’ями, очеретами і болотами. Я одмовляю од раба Божого»973. Із в і д в о р о т н и х ф о р м у л використовують такі: 1) Варять круто яйце, очищають від шкаралупи і носить під пахвою три дні, потім його дрібно січуть, несуть на став та кидають у воду, примовляючи: «Тільки вас єсть сімдесять і сім. Нате вам обід, полуденок і вечерю всім. Їжте-вдавіться. До мене більш не верніться». Промовивши це, слід швидко побігти додому. Йдучи на став і повертаючись, неможна ні з ким розмовляти (Махновка, Бердичівський повіт, Рижанівка, Звенигородський повіт), 2) Варене куряче яйце дрібно посікти, узяти також 77 зерен пшона та піти на греблю і сказати: «Єсть сімдесять сім: приніс я вам всім». Причому яйце кидають на один бік греблі, а пшоно, зав’язане в хустку, на другий (Проскурівський повіт)974, 3) Відраховують тричі по дев’ять зернят пшона («пшонин»), зав’язують у хустку і несуть на роздоріжжя. Там кидають, промовляючи: «Вас сімдесять сім: от вам на кашу всім. Одрікаюсь, одхріщаюсь од вас; ідіть собі на очерета, на болота; на нетрі, на пущі; і нате вам оце пшоно — буде що їсти» (Проскурівський повіт)975, 4) «Пропасниць сімдесять сім. Їм треба зварити куряче яйце, зав’язати, обчищене, і носити в пазусі дев’ять день. Опісля прийти до річки, до сходу сонця, та й сказать: «Добридень, пропасниці. Єсть вас сімдесять сім, а я принесла вам снідання всім». Проговоривши це, слід кинути яйце у воду, а самій піти додому, не озираючись (Канівський повіт)976, 5). «Був цар Родіон; завоював і скелі, і хмари; і очерета, і болота; і потепухи, і трепетухи; заковував їх залізними цепями; бив їх дротяними батогами. Хто буде цю молитву казати, того буде вона за десяте село обходити» (Любомирка, Звенигор. повіт), 6) «Чи ти гнєтуха, чи трясуха; чи ти водяна, чи вітрова, чи ти вихрова; чи ти подумана, чи ти погадана; чи ти наслана, чи ти наспана; чи найдена; чи напитена; чи ти місцева, чи ти причтова; чи ти призірна, чи ти присильна; чи ти в часу, чи ти в получасу; чи ти в дні, чи в полудні; чи в ночі, чи в півночі? Поти ти стояла, поти ти буяла, поки я не знала; стала тебе знати — стала тебе з костей висилати. Буду я тобі лицьо заливати, буду тобі очі випікати; буду тебе молитвами заклинати; буду тебе з християнської віри висилати: піди собі, де собаки не брешуть, де кури не поють (співають); де християнський голос не ходе; коли будуть ушаки роззівляться, тоді буде лихоманка підніматься — і гнетуха, і трясуха»977. § 2. Жар. «Гарячка» Будь-яку хворобу, що викликає запалення і призводить по підвищення температури тіла, але на має — з точки зору нефахівця — якихось особливостей, народ знає під назвою «гарячка». Не доскіпуючись, що саме спричинило нездужання, про такого хворого просто кажуть, що у нього «жар». І лише останнім часом — внаслідок того, що гарячка трапляється щораз частіше і охоплює часто цілі села, — подекуди почали приписувати цій слаботі інфекційне походження; у таких хворих очікують днів перелому — із інтенсивним потовиділенням — що й передвіщає одужання. Існує переконання, що всі заразні хвороби походять від отруєння води, повітря або ж є результатом впливу нечистих сил, які насилають хворобу лише на певне село чи на цілу околицю, тим самим караючи злих людей за їхні провини. У жидів і досі існує повір’я, що заміжні жінки, які поводяться неналежним чином, притягують на усю ту місцевість, де мешкають, Божу кару у вигляді епідемій інфекційних хвороб, особливо серед дітей. Для запобігання цьому жінок «поганої» поведінки змушують виїхати з містечка або урочисто їх звідти виселяють (скрізь)978. Лише лікарі бувають захищені від інфекційних хвороб, бо мають від них свої засоби, які тримають в таємниці (скрізь)979. Однак існують правила, дотримуючись яких, можна вберегтися від зараження: 1) Приходячи до інфекційних хворих, не слід у них довго залишатися; шляхта і жиди при таких відвідинах постійно спльовують та намагаються слину не ковтати, щоб не підхопити заразу. Не слід також нічого їсти і по можливості стримувати дихання, щоб не вдихнути заразного повітря (скрізь)980; варто також бути обачними з тими хворими, в яких є бодай найменша підозра на гарячку (наприклад, облазить шкіра на руках) (Львів). Засоби, що охороняють від зарази, поділяються на в н у т р і ш н і та о б к у р ю в а н н я, а також с и м п а т и ч н і засоби. Д а ю т ь п и т и відвари трав: 1) Рути (Звенигородка), 2) Дев’ятисилу (оману), про який ходить легенда, що сам святий Микола-чудотворець вказав на цю рослину одному жебракові, який молився про зцілення (Звенигородка), 3) «Курячого зілля» (Звенигородка)981, 4) Кореня дягеля (Звенигородка)982, 5) Горілчану настоянку кореня бедринця983. П а л і н н я т ю т ю н у також вважалося охоронним засобом. О к у р ю ю т ь с я: 1) Гноєм великої рогатої худоби (скрізь), 2) Деревною смолою сосни або ялівця (скрізь)984, 3) Римським полином (Проскурів)985, 4) Зіллям бедринця (Юрківщина, Звягель. повіт)986. Як с и м п а т и ч н и й засіб носять часник на грудях у торбинці (скрізь)987. На початку недуги викликають потовиділення; пускають кров або ставлять банки, намагаючись досягти переламу в хворобі. Шляхта і жиди під час слабування тепло вкриваються, боячись застуди, а прості люди, хворі на гарячку, не звертють на неї уваги і сплять, як завжди, на припічку або на печі — хто до чого звик — та вкриваються кожухом. Застуди вони не остерігаються; часом навіть вибігають босоніж з хати та лягають на сиру й холодну землю, вважаючи, що вона витягне гарячку. Хворих також л і к у ю т ь, даючи їм в н у т р і ш н ь о відвари з трав: 1) Братиків (Звенигор.), 2) Латаття (водяної лілії) (скрізь), 3) Звіробою, 4) Росички (Звенигор.), 5) «Головешечок»(?) (Юрківщ., Звягель. повіт)988, 6) Центурії (Юрків, Звягель. повіт)989, 7) Сушеної рослини копитняка (Юрків, Звягель. повіт)990, 8) Також внутрішньо дають відвар кореня пирію (Юрків, Звягель. повіт)991. Із п о б у т о в и х з а с о б і в, котрі найчастіше вживають як охолоджувальні напої, застосовуються: 1) Відвар з паленого хліба (Поділля), 2) Сік гарбуза, спеченого у попелі (Звенигор.), 3) Огірковий розсіл (скрізь)992. 4) Колодязну воду з цитриною або селітрою; можна також нею просто змочувати губи (скрізь)993, 5) Воду із соком журавлини (скрізь)994, 6) Жиди також дають конфітюри з ягід дерну, що, як вони гадають, тамують спрагу — платячи за ці ягоди дуже дорого (скрізь), 7) Буряковий квас (Юрків, Звягель. повіт)995. З о в н і ш н ь о п р и к л а д а ю т ь: 1) Примочки з хрону і кислого тіста на підошви, 2) Гречану або ячмінну кашу, перетерту з яєчним білком, прикладають на пульс: на руках, ногах і шиї. Важливо часто їїї змінювати; ще краще додати до суміші горілки або скропити нею хустку (Звенигор.), 3) Обкладають тіло хворого цикорієм; ячмінним борошном, змоченим оцтом (скрізь), 4) На голову й руки ставлять примочки з розтопленого снігу або джерельної чи дощової води, часто змішаної з оцтом (скрізь)996. О б т и р а ю т ь: 1) Холодною водою (скрізь), 2) Лимонним соком усі місця пульсу на тілі недужого (скрізь). Р о б л я т ь к у п е л і з чистої води — теплі або холодні — з додаванням ячменю, свіжого сіна тощо. Як м і с т и ч н и й з а с і б ставлять колодязну воду під ліжком хворого — аби та «гарячку витягала»; якщо ж при гарячці недужий має обструкцію (дихальних шляхів), то йому радять якнайдовше сидіти над холодною колодязною водою (Звенигор.). З а м о в л я н н я (від гарячки-«жару»): 1) «В огонь з летлиці, в огонь з пшениці; в огонь з розсади, в огонь з досади; в огонь з калачиків, в огонь з наїдків і зо всякого зілля — в огонь. Чумак топив, огонь гасив: гаси тебе, Господи; гаси тебе, Господи; гаси тебе, Господи» (Любомирка, Звенигор. пов.), 2) (Від гарячки і від усіх інших хвороб) «Біг пес через овес та й заросився; вибіг — обтрусився. Не шкодило ані псу, ані вівсу: а тобі допоможе — тьфу, тьфу, тьфу!», потім тричі читають «Богородице Діво, радуйся!» (Махновка, Бердичівський повіт), 3) (Також від усіх хвороб): «Во имя Отца, и Сына, и Святого Духа — аминь! Царь-батюшка река! Как ты, цар-батюшка, течешь — со востока на запад своими струями: колодязями с гор, с холмов, с суходолов; крутые берега обмываешь; древесныя и травесныя коренья ломаешь — омой и оторви от раба Божия N всякия болезни от головы; ото его очей, от его плечей; от ногтей и всей крови…». Повторюютья тричі — закінчення доповнюють яким-небудь іншим замовлянням (Київський повіт)997. § 3. Холера. «Холера» (У жидів — «шандра») Холеру, як і будь-яку іншу заразну смертоносну хворобу, люди уявляють у грубій матеріальній формі. У Проскурівському повіті вона уособлена в жінку — так само уявляють собі і отруєне хворобою повітря; часом холера має подобу білого пса: у місці, де цей пес здохне, хвороба і лютуватиме998. У Грубешівському і Літинському повітах її уявляють у вигляді жінки, яка блукає містами й селами в одній сорочці, з розплетеними косами; до того ж вона постійно плаче, і в місцях, куди долине її плач, помирають люди999. У Звенигородському і Хоролському (Полтавщина) повітах холера — це висока, худа і немолода жінка; простоволоса, убрана в біле. Вона вийшла з води і цілими ночами із блискавичною швидкістю літає містами та селами; коло котрої хати пройде — там креслить червоний або чорний хрест, і призначає її на вимирання. Подберезький наводить таке оповідання, записане выд людей у Райгороді Чигиринського повіту, про те, як саме виникла страшна епідемія холери під час спеки 1848 року. Отож, якось їхав собі возом чоловік із Кам’янки до Райгорода, а за селом, де розстилався степ — на відкритій місцевості — зустрів якусь дівку: бліду, худу, з розчухраним волоссям, у казна-якому лахмітті… «Підвезеш мене, чоловіче?» — запитала вона. «Де я тебе підвезу — коневі вже й так важко…» — « Та ж підвези — прошу тебе; ще й прикрий мене добре зверху; бо ото таких нас Пан Бог аж дванадцять з неба зіслав, щоб перешкоджати морові і зцілювати люд Божий; бо в Яблунівці залишаться тільки семеро, а в Райгороді — дванадцять, тай то: в одного будуть ноги волові з ратицями, і в другого — баранячі. Той, що з воловими — то «чума», а той, що з овечими — то «холера». Як спитають тебе, чи не бачив якоїсь дівки на дорозі, то кажи, що не бачив». Чоловік уклав її на возі, прикрив зверху рядном, затулив добре і їде собі далі… аж назустріч йому двоє людей: придивився, а в одного ноги волові з ратицями, а в другого — баранячі. Порівнялись вони з чоловіком, питають: «А чи не бачив ти якої-небудь дівки на дорозі?» — «Ні». Пішли собі мовчки далі. Озирнувся потім чоловік — ані дівки на возі, ані тих людей. Бог зна, що було б, якби вони справді зустрілися. Наш дяк казав, що той, хто з ногами воловими, без сумніву, був м о р н а л ю д е й, а той, що з баранячими — то, певно, м о р н а х у д о б у; сама ж дівка була перевтілена холера — бо де б то Господь Бог міг з неба висилати таку худу й обшарпану. Вона, певно, хотіла їх ошукати — бо там, де сама холера перейде дорогу, там морові нічого робити… Невдовзі після того — приблизно в той самий час — один чоловік в Райгороді вийшов на подвір’я і побачив, як селом йшла висока жінка в білому, з розпущеним волоссям, а собаки, її зачувши, починати по всьому селу лаяти — «валують і валують» за нею, аж страшно слухати. Дійшовши до могили, стала на узгір’ї, ляпнула долонями, тричі махнула червоною хусткою у напрямку села — у різні боки; потім дмухнула — так, як ніби дим з комина пішов, і попростувала собі далі — на Бережняки. Поруч із чоловіком якраз мешкав дяк, то мужик побіг до нього, дяк вискочив на відкрите місце, перехрестив хрестом і жінка зникла, але перед тим багато люду викосила в Райгороді». Для запобігання виникнення епідемії холери в усіх чотирьох кутах села ставляться осикові хрести (скрізь)1000. Якщо ж вона вже почала хазяйнувати в якійсь місцевості, то здорові вживають: В і д в а р и: 1) Звичайного борщівника (Новий Тарг)1001, 2) Бедринця в молоці, в вині або горілці (Закопане)1002. Г о р і л ч а н і н а с т о я н к и: 1) Березових бруньок (Збараж, Залужжя), 2) Гриба «земляне яйце» (Україна). Їдять часник — «аби холера не мала права до чоловіка» (Дзяніш, Закопане)1003. При появі перших ознак хвороби вживають як внутрішніх засобів, так і зовнішніх натирань. В н у т р і ш н ь о п’ють водні в і д в а р и: 1) М’яти перцевої1004, Спиртові: 1) Кореню ракових шийок (Звенигородка). Н а с т о я н к и на горілці: 1) Найпопулярніший засіб — настоянка перепаленого жита з камфорою на горілці (Корсунь, Канів, Звенигор.) (цей засіб застосовується на Україні багатьма старими лікарями та вживається у формі крапель і офіційно продається в аптеках під назвою ‘Tra Secalis cerealis c. camfora’, 2) Турецького перцю, знаного як «перчаківка» (скрізь), 3) Горілки з камфорою (скрізь), 4) Калгану, 5) Свіжого листя звіробою, яке упродовж 24 години настоюють на горілці і дають цю горілку хворому пити під час корчів, а також натирають нею кінцівки (Дев’ятники)1005, 6) У період епідемії 1873 року в Східній Галичині вважалося дієвим вживати по краплях горілчану настоянку таких рослин: земляних горішків, талабану, дягелю і бедринцю, змішаних разом (Трембовля, Мілятин, Злочівський повіт)1006, 7) На Україні в часі холери вживали інших засобів, а саме: 12 головок часнику і стільки ж стручків червоного турецького перцю, шматок камфори величиною з волоський горіх, столову ложку чистого березового дьогтю, два розтовчених штатки асафетиди (*ферули) розміром із волоський горіх. Все це скласти в чисту двоквартову пляшку, залити міцним житнім спиртом, і, щільно закоркувавши, поставити в теплу піч на 3 доби. При перших проявах холери знахарі радять давати недужому по 30 крапель настою у чарочці горілки кожні 3 години; нерозведеною настоянкою натирати ділянку шлунка, поперек, ноги, руки і груди — намоченим у настоянці грубим сукном; при появі судом вкрити хворого до настання інтенсивного потовиділення (Корсунь, Канівський повіт). Приймають зілля воронячого ока в порошках (скрізь). І з п о б у т о в и х з а с о б і в: 1) Дьоготь (Залужжя), 2) Скельну олію (нафту) у краплях (скрізь). З о в н і ш н ь о: 1) Під час судом хворого натирають горілкою, вином, штатками сукна, намоченими в оцті (скрізь). П і д к у р ю ю т ь живіт сіркою (Звенигор.). У Бердичеві під час сильної епідемії холери у 1873 році жиди звернулися до одного з цадиків із проханням порадити їм щось проти «шандри», і той їм відповів телеграмою: нехай вони впродовж шести тижнів «три біди» одружать і холера відступить. Учені жиди витлумачили думку цадика таким чином, що треба підбірати три пари з-поміж найубогіших людей, зібрати у складчину їм посаг і одружити, що й було за шість тижнів зроблено; холера відступила. § 4. Джума. Чума. «Повітрє»1007. «Повітріє». Чума або «повітріє» як хвороба мало відома на Русі теперішньому поколінню. Лише у віддалених закутках — подалі від сучасних вогнищ цивілізації — де-не-де серед старшого покоління збереглися уявлення про чуму та те, в якій саме подобі вона являється людям. Щодо способу передачі хвороби (через повітря («повітря»)) в народу існує багато леґенд. Повідають, що колись дуже-дуже давно летіла низько над землею червона хмара; там, де вона пролітала, гинули й вмирали люди та звірі. Щоб запобігти нещастю, люди вирішили поставити на найвищих курганах сторожів, котрі, побачивши зловісну хмару, оповіщали б про неї мешканців околиці, які ще здатні були схоронитися від отруйного повітря (Проскурівський повіт)1008. У тому самому Проскурівському повіті простий люд уявляє собі чуму або у вигляді жінки, або ж затички до колеса — «чеки». Побутує також легенда, що один чоловік, повертаючись із млина додому, загубив затичку до колеса — «чеку». Не знайшовши згуби, заткнув колесо києм (паличкою). Але, проїхавши відрізок дороги, колесо почало дуже скрипіти і, зрештою, злетіло з осі; чеки знову не стало. Чоловік аж тоді зрозумів, що то була чума. Знайшовши палицю (кий), хотів знову її вставити в колесо, але вона перетворилася на коралі, які він завіз додому. За це був покараний: вже до вечора уся його сім’я вимерла. У Літинському повіті чуму уявляють в образі такої собі багатої пані, що їздить в кареті, запряженій шістьма білими кіньми. Заїжджаючи до котрогось дому, вона запитує під вікном: «А чи є чума в домі?» Як тільки мешканці будинку необачно дадуть відповідь, що її немає, то невдовзі хворіють і вмирають. Щоб чума не побачила жителів будинку, вікна заздалегідь виймають: нема вікон — нема куди пані зазирати. Чума багата і хитра. На дорогах і вулицях вона розкидає коштовні предмети і гроші: хто ті предмети підніме — тут же вмирає1009. Коли якось Подберезький ночував із чумаками в Тулігульських степах, то записав таку легенду, яку ми наводимо повністю: «Одного разу трапилося мені чумакувати ціле літо з чумаками з Млиїва і Городища (Черкаський повіт). Було нас багато; пар волів зібралося десь із шістдесят: одні від’їжджали, інші прибували. Їздили ми ціле літо; спочатку, після зими, пішли на Дон за рибою; потім, набравши купецької пшениці в орловському маєтку Потоцького, поїхали на Одесу. Звідтіля фурами повезли товар у Єкатеринослав на Дніпрі. Здали товар купцям і набрали вовни до Херсону на Мойці, а звідти — бо було вже недалеко і щоб порожняком додому не вертатися — переправилися через Дніпро в Каховці; пішли на Перекоп за сіллю, частину якої відвезли кременчуцькому купцеві на соляні склади в Крюкові, а частину узяли додому — щоб узимку вроздріб на ярмарках торгувати. Так і пройшло літо: дому й не бачили. Багато тоді ми всього пізнали і почули від людей; наговорились, ходячи разом гуртом. Бувало, як зберемося ночувати в степу, то спочатку станемо в табір з возами, а потім самі беремося до роботи; одні, чия черга прийшла, відводять волів на пасовисько; інші розбрідаються збирати хмиз чи сухий бур’ян для вогнища; кашовари крутяться коло возів; хто вогонь креше і розпалює; хто триноги розставляє над багаттям і казанки прилаштовує; хто воду з бочок приносить; хто лоханки та дерев’яні миски несе і розставляє; хтось пшоно на кашу засипає до котла; сало на дощечці крає; інший галушки у діжах місить або сало з цибулею ополоником розмішує — а ми, кому роботи не вистачило, поки каша дійде, посідаємо собі навколо вогнища і патякаємо, що на язик прийде. Часом так заговоримося, що й не примітимо, що вже півні співають. Разом з нами були й собаки — стерегли від звірів і чужих людей, щоб, бува, хто волів не вкрав; і півень-«царик» з куркою на возі їздив, щоб біса в степах віднаджувати. Отож, як мені оповіли, одного разу чумакував з ними такий собі Павло: невідомо звідки він і хто такий? Пристав в дорозі до чумаків зі своїми фурами та ходив з ними разом; а їм і байдуже — не питатимуть же паспорт? Для них було вже досить того, що ніби чоловік добрий, тихий, порядний і послужливий; одним словом — ніби справжній чумак! Але, щойно минуло сім літ, почав по осені сумувати, тужити і плакати крадькома, нікому нічого не розповідаючи: так, ніби щось тяжке було у нього на душі. Товариші його любили, тому і почали розраджувати; питати, що його мучить. Не плач, кажуть, Павле; може, ти плачеш, бо чужий між нами? Вже стільки літ з нами був, і цього разу перезимуєм — дасть Бог, щасливо. Ти між нами як свій: повернешся додому — засватай якусь дівку, тоді й не будеш сам-один на світі… Не сумуй даремно… «А він їм на те: «Ой, не тому я плачу, приятелі мої — не тому я плачу; а тому, що прийшла пора мені вас полишити. Він не знаєте, хто я є — я Ч у м а !.. Я вже відчуваю, що Бог наказує мені на три роки йти людей морити по світу… Від того-то я й плачу, бо Божої волі не відвернути…» Товариші його, прослухавши таку відповідь, не ймуть віри: «Бог з тобою, Павле, що ти таке кажеш?» Вухам своїм не вірять, лише дивляться йому в очі, а потім лякатися почали: назад… назад… помаленьку відступаються від нього. А він знову до них: «Не бійтеся мене, мої добрі товариші… я вам нічого поганого не зроблю; вже до ранку мене поміж вами не буде». Сказавши це, почав ділити між приятелями свою худобу. Найкращому товаришеві подарував дві пари волів із усім спорядженням; двом іншим — по парі; потім вийняв з мішка чотириста карбованців і сказав розділити порівну між усіма. «А тепер, — мовив, — пішли зі мною в село: побачите, що робитиму, бо інакше не повірите, що я правду говорив». Попрощався з усіма, розцілувався по-приятельськи, заплакав ще раз, і, узявши двох товаришів, пішов із ними в село. Прийшли в село; проходять повз одну хату, а він мовить: «Сюди заходити не можна: гляньте — хрест на вікні». «Бо, бачите, який хазяїн тут богобоязний: йдучи спати, і сам осіниться, і вікно перехрестить; до такої хати чума напевно не увійде». Далі проходять іншу хату: «І до цієї не можна, — проказує, — бо тут чоловік із жінкою живуть у згоді та злагоді, як належить». Підходять до третьої: «А тут, каже, можна — бо тут досвітки…» Підійшов до дверей, пхнув їх ногою… вони й відчинилися… не так, як вікриваються зазвичай — від клямки, а від завіс. Зайшли всередину, а там — повнісінька хата, сплять покотом: парубки, дівчата, молодиці, хлопи, навіть жонаті; усі непристойно оголені, як ото бувало в Бандурові і на інших фабриках… «Ідіть, — провадить далі, — сідайте за стіл і дивіться, що я робитиму». Йдуть вони — ступають обережно, аби кому на голову не стати, — а він іде просто по них, як по землі: «То пусте, — каже він, — ніхто з них не прокинеться»... Спочатку підійшов до самого господаря, встадив йому ніж у груди, вийняв серце, положив на сковорідку, поставив у піч і смажить. Потім, взявши в руки відро, підійшов до одного парубка, котрий спав, обійнявши дівчину, підставив відро, стиснув ніс і кров сама побігла до відра, як з кабана; далі підійшов до другого, третього — також вилив кров; і так до всіх — поки піввідра крові не назбирав. Потім поставив відро на лаві, а сам сів за стіл: «Це я зараз тільки іще готуюся — ви не бійтеся, жоден із них не помре; усі вони живі залишаться. Хіба, може, деякі перехворіють». Чумаки лише мовчки дивляться, дивуються. Він (Павло) узяв з пательні серце, з’їв без останку, відпив два-три рази з відра так, що мало що там залишилося, потім підійшов до господаря, з якого виняв серце, помазав йому груди кров’ю, потер рукою, поставив відро туди, де воно стояло, і, повернувшись до товаришів, сказав: «А тепер пішли з хати, тут уже все скінчене; тепер піду по світу людей морити — але ви того не бійтеся: вам я не зашкоджу; пам’ятайте тільки, як станете на нічліг, то обертайте вози передком назад; тобто, якщо ви їдете з Вознесенська до Одеси, то вози ставте передом до Вознесеньска; а як вертаєтесь з Одеси — то назад, у бік Одеси; перед возами спереду поскладайте ярма і як знак вбийте кіл у землю, а я, впізнавши, вас омину… А зараз бувайте здорові!» Прорікши це, чума пішла на село, а чумаки — до свого стану, але, вертаючись, озирнулися і бачать, що він за ними йде, але ставить ноги не прямо-вперед, а йде, задерши голову догори та крокуючи на п’ятах. Йшов так, йшов — і зник в темноті. Якось невдовзі потому розійшлася звістка, що по містах і селах страшна чума людей косить. Ось від чого очинається чума. Кажуть, що то якийсь мор, чи щось таке — а дає його сам Господь Бог. Як чума приготується, то, йдучи через якесь місто чи село, підійде лишень під вікно, махне білою хусткою у вікно і той, хто є в хаті, поляже навіки. А потім, як чума відбуде призначені їй три роки, то купить волів і далі чумакує». Щодо засобів, що о х о р о н я ю т ь від чуми, можна хіба згадати той випадок, про який розповідає в селі Гальчинцях стара Суриха: як вона обійшла усе село, сіючи зерно по обидва боки, і задавила когута до того, як він почав співати — а, отже, як вдихнув отруйного повітря — та лише дві хати й позоставила без обряду. А чума, що лютувала в сусідніх селах, до Гальцинців не дійшла, тільки ті дві хати й відвідала (Уривок з повісті Міхала Чайковського «Могила» наводить Руліковський). З ліків від чуми нам відоме лише одне з а м о в л я н н я, поєднане з чародійською практикою. На стіл ставлять покришку з жаром, кладуть на неї шматок мітелки від печі — «помет», настругані тріски з древкакочерги, трохи пшона і над тим промовляють: «Во імя Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь. Чума-чумище, відьма-відьмище: огненная, водяная, вітряная — піди собі від раба Божого N нарожденого, молитвеного, хрещеного; од його красної крові, од його жовтої кості, од білого тіла; піди собі за бистрий Дністер, за синє море, на пустиї ріки». По закінченні молитви її читають знову — аж поки усі предмети, покладені на жар, не згорять ущент1010. § 5. Сказ. «Стиклизна». «Скаж» Сказ або водобоязнь відомі у руських людей як «стиклизна» чи «сказ». Помиляється Подберезький, стверджуючи, що народ не мав своєї назви для цієї недуги і завжди для її опису вживав або прикметник, або дієслово, або ж дієприкметник доконаного часу: «скажений», «сказився»; «стераний», «стерався» (підірваний, виснажений; втрачений, загублений). Та треба зазначити, що вираз «стераний» вживається і в іншому значенні — не тільки відносно сказу, а словом «скажений» нарікають також божевільного. Також вірять, що хворобу спричинює не тільки укушення людини скаженим псом, але самий тільки доторк, ба навіть переляк; часом достатньо лише побачити скаженого собаку; зрештою, часом сам повів вітру від хворого пса у бік людини може спровокувати недугу. Сказ, як правило, після укусу проявляється у період, кратний дев’яти, а саме: через 9 днів, через 9 тижнів, через 9 місяців чи аж на 9-й рік (загальновизнане твердження). Лікуванням цієї хвороби серед простолюду займаються знахарі, які лікують хворобу травами і замовляннями, та знахарі-хірурги — до котрих також належать баби, що лікують за допомогою проколювання так званих «щенят». Проколювання полягає в тому, що під язиком знаходяться пухирці, в яких сидить хвороба і саме їх випікають розпеченим залізним дротиком (скрізь)1011. Для того, щоб у майбутньому запобігти захворюванню собаки на сказ, їй іще в щенячому віці пускають кров з-під язика — із жилки, що нагадує хробачка, а також обтинають кінець хвоста (Володимир-Волинський). При нападі псів треба, аби не покусали, промовити: «В четвер Різдво» (Володимир-Волинський). Щоб дізнатися, чи був забитий пес, що покалічив людей чи тварин, скаженим, треба взяти шматок яловичого м’яса, прив’язати до палиці і витерти ним зуби та горло вбитого собаки, причому це слід зробити обережно, аби не вимаститися кров’ю пса, бо це може бути небезпечно. Якщо потім це м'ясо дати здоровому собаці і той його їстиме, це знак, що пес був здоровим; коли від м’яса втікатиме і гарчатиме, то був скаженим (Херсон). Якщо виникла підозра, що домашній пес сказився, то йому треба дати підсолений окрайчик хліба: пес його візьме, піде з дому і не кусатиме своїх (Кам’янецький повіт). У лікуванні першим і найголовнішим засобом є випікання «щенят» чи то «цуценят» (вузликів або пухирців під язиком), а вже потім вдаються до зовнішніх чи внутрішніх ліків. В н у т р і ш н ь о дають в і д в а р и трав: 1) Звіробою (Галицьке Поділля)1012, 2) Ранника (Звенигор.), 3) Лотосу (Україна), 4) Нечуй-вітру (Галицьке Поділля), 5) Зілля рогачки, у горщик з відваром до якої додати жменю шпанських мушок (кантарид). Дають і людям, і собакам (Рижанівка, Звенигор. пов.) відвар таких коренів: 6) Чортополоху — вранці натще та ввечері по склянці. Разом із тим прикладають на рани намочену у цьому відварі хустку; також посипають рани порошком із кантарид (Сквира)1013, 7) Молочаю («встеклинцю») (Галицьке Поділля)1014, 8) Ранника (Київ)1015, 9) Молочаю болотного (Київ)1016, 10) Рути (Проскуріський пов.),11) Тиса (Нова Ушиця). Н а с т о я н к и: 1) Очистити корінь шеленини (вид молочаю), дрібно порізати, всипати в новий горщик, залити свіжою водою і обліпити посудину глиною або тістом. Потім поставити її на 24 години у теплу після випікання хліба піч . Через добу, процідивши рідину, дають хворому пити вранці упродовж трьох днів: чоловікам по келишку; жінкам і дітям в меншій кількості. Від цього засобу настає блювота, полегшити яку можна, стискаючи живіт рушником і даючи хворому теплу воду; у декого також починається діарея. Наявність блювоти є ознакою того, що пес був скаженим. Чим швидше дати недужому цей засіб, тим він результативніший; коли упродовж шести днів опісля укусу його не дати хворому, то лікування буде не надто результативним. Якщо вже з’явилися під язиком прищі, то їх належить випалити розпеченим до червоного залізом і прополоскати рот холодною водою, щоб під час ополіскування разом з водою вийшла отрута. А вже після цього можна застосувати відповідні ліки (Дмитре під Щирецем)1017, 2) Зілля дроку (Звенигор., Юрківщ., Звягель. пов. і скрізь)1018. Як стверджує Чубинський1019, разом із тим також дають по шпанській мушці і припікають прищі під язиком1020. П о р о ш к и: 1) Трави бузини болотяної дають упродовж трьох днів по кавовій ложечці щоранку (Україна)1021, 2) Сушеного цвіту, листя і стручків рослини перелет у вині, пиві чи воді — відразу після укусу, бажано на новий місяць (Волинь)1022, 3) Кореня гладишника: дорослим по столовій ложці в квасі чи горілці, а дітям додають по кавовій ложечці в кашу чи молоко; завжди натще. Дія тих ліків викликає спочатку блювоту і діарею, а потім стає причиною міцого сну (Звенигор., Скавіна). 4) Кореня дроку і водяної бабки (Умань, Залужжя)1023, 5) Суміші, що складається з дроку, водяної бабки, alisma flava (* англ. yellow velvetleaf — лімнохаріс жовтий?) і гадай-зілля, за яку українець Степан Кабанець у 1855 році отримав від Вольного економічного товариства Петербурга золоту медаль як винахідник ліків від сказу (Качковський, «Гігієна»)1024, 6) Розтерті кантариди дають як людям, так і собакам (скрізь)1025, 7) Попіл з палених раків, корінь тирличу і трохи ладану дають випити в пиві (Звенигор.)1026, 8) Сушений корінь троянди (Нова Ушиця), 9) Порошок трави стародуба на хлібі (Нова Ушиця). Або 10) Кінського щавлю (там само). Із п о б у т о в и х з а с о б і в: 1) Їдять часник і натирають ним рани (скрізь), 2) Дають людям, покусаним скаженими тваринами, пити свіжу кров качок особливого виду (Україна)1027. К. Майєр бачив на березі Бугу у Вознесенську, як укушені хворим вовком люди пили качину кров1028, 3) Сушену кров качки (Проскурівський повіт), 4) Стружки з металу томбаку (*Назва латунного сплаву, що складається з 85% міді та 15 % цинку) (Проскурівський пов.). 5) Послід горобців (Проскурівський пов.), 6) Узяти воду з місця, де вода з водою сходиться — зачерпнути з одного і другого берега по три рази й дати випити зараженому (Кам’янецький повіт). П р о м и в а ю т ь рани: 1) Відваром кореня гладишника і посипають попелом з нього, змінюючи пов’язку двічі на день (Звенигор., Сквира), 2) Натирають місце укусу цибулею (Звенигор.)1029, 4) Посипають рани порошком кореня чемериці і приймають його внутрішньо натще, що викликає сильну блювоту і потовиділення (Володимир-Волинський), 5) Натирають рани буряковим квасом і зверху посипають порошком висушених кантарид (шпанських мушок), 6) Випалюють рани порохом (Ново-Ушицький повіт), 7) Прикладають до рани стару мідну монету (там само), 8) Беруть кістку бика або вола, очищають її від м’яса, обліплюють глиною, сушать на повітрі та кладуть на 3 дні у піч відразу після випікання хліба; потім очищають її від глини, розбивають на дрібні шматки і прикладають на ранки від укусів. Коли ці шматки знімуть з рани, то кидають їх у свиняче молоко й знову прикладають до ран — вже з молока. Якщо воно скисне, то треба взяти свіжого, потім промити рани водою з оцтом і біля рани поставити візикаторію (* старовинний муз. інструмент) (Нова Ушиця). На рани п р и к л а д а ю т ь: 1) Свіжого оселедця (Проскурівський пов.), 2) Цибулю, виварену в борщі (Проскурівський пов.). З а н у р ю ю т ь хворого 9 разів у гарячу воду (Кам’янецький пов.). При укусі собаки, як здорової, так і скаженої, помічним є вирвати в нього трохи шерсті, підпалити і окурити хворого (Іскрина, Звенигородський пов., Володимир-Волинський)1030. У Новоушицькому повіті таку спалену шерсть випивають із горілкою або пивом. М і с т и ч н і засоби: На шматочку паперу записують кілька містичних виразів; після кожного креслять хрестик і цей папірець дають у скибці хліба з’їсти покусаній собаками людині чи псу. Слова пишуть такі: «Liran+ hiran+ egeferan+operan+kukubaran+fikan+stolidan+satis+est». (Володимир-Волинський, Ковель)1031. З а м о в л я н н я як метод лікування дуже рідко застовується при сказові. Однак одне з таких замовлянь вдалося записати Чубинському1032. Кип’ятять свіжу воду із зіллям Матері Божої — під назвою «коса» — і дають випити укушеному. При цьому примовляють: Йшло собі трьох братів, балакало; Встіклого собаки питали: «Іди правою дорогою Через Ордонську ріку На висоланську гору: Там ходить баран З великими рогами — І вистрижи йому вовну Межи рогами, І вернись назад. Орданської води набери, Білого камня з скали вилупи, І да поможуть мені всі святиї хранителі Замовляти, заклинати Від стіклого собаки». Після чого 7 разів читають «Отче наш» і «Богородице Діво» (Летичівський пов.). § 6. Отруєння. «Дання». Значна частина хвороб, за уявленнями людей, походить від отрути, «даної» чародіями, знахарями або недоброзичливими людьми. Найчастіше з цією метою використовують горілку, змішану з порошком висушеної земляної жаби, рідше — з порошком висушеного вужа (змії) або ящірки. Часто можна почути з уст хворої селянки розповідь про те, що її отруїв ненависний їй чоловік: наприклад, шваґер дав їй «випити отруєної горілки», а «його жінка замовляла». Відраза людей до плазунів, які нібито є уособленням ницості та підлості, зробила їх в людській уяві знаряддям отруєння. Громада гидує тими людьми, які вживають у їжу окремі види жаб чи вужів (змій). Однак часом трапляються отруєння й випадкові1033. Чубинський наводить розповідь із Канівського повіту, як «одна жінка з Шендерівки ящірку проковтнула. Ящірка розчинилась, а опісля — як почали знахарки жінку лікувати — то виригнула та ящірку й ящіренят»1034. Отож люди вірять, що висушені на порошок жаби, ящірки та вужі, випиті з горілкою, починають у людських нутрощах розвиватися, рости, живитися, переходити із шлунка в голову, під шкіру та мігрувати по усьому людському тілу (скрізь). Живучи таким чином, вони стають знаряддям диявола: кігтями дряпають людині горло і це викликає такий кашель, що, коли людина не звернеться до знахаря, то помре упродовж того періоду, який відвів їй знахар-отруйник (скрізь). Даль описує випадок блювання п’явками та зміями, що жили у шлунку одного чоловіка; а такий собі жид з Києва виблював 35 жаб1035. С п о с о б и п о д а н н я отрути дуже різні, бо, окрім отруєння жабами, є ще й інші чародійські практики, які можуть зашкодити людям. 1) У Ковельському і Володимирському повітах готують «дання», навесні ловлячи заплідненого гада «падальця»: йому перебивають хвіст цвяхом із широкою головкою та вішають на шнурку вниз головою. Гадина випускає на поставлене під нею скло чи бляху рідину та скидає свій плід; усе це старанно збирається, сушиться і розтирається на порошок. Достатньо узяти трохи порошку під ніготь та таємно підсипати в келишок з горілкою, щоб чоловік, якому це «дано», почав страждати від жахливих болей у шлунку1036, 2) Баби у Східній Галичині ловлять ящірку, вбивають її, потім сушать, товчуть і засипають у киплячу воду, яку й подає дівчина коханому, аби його причарувати. Однак якщо цей відвар довше постоїть, то перетвориться на страшну отруту. Той, хто його вип’є, спочатку збожеволіє, а потім розпухне та помре1037, 3) Коли вихор крутиться по полю і здіймає пил, знахар чи знахарка збирають трохи тієї землі, де він крутився, і підсипають тому, кому хочуть зашкодити, у горілку; тоді той, хто випив «дання», дістає таких болів всередині, що аж виє і роздирає на собі одяг. Знахар, даючи «дання», примовляє при цьому: «Щоб так кривдник вив і крутився, як той вихор»1038 ,4) Найгірше ж, якщо знахар, його даючи, пришепче до соснового бору; тоді замовленому смерті не уникнути — так само, як з соснового пня ніколи не виросте дерево. Щоб навчитись, як давати «дання», знахар у першу неділю після місяця-молодика йде до світанку в поле, де сходяться три межі і де ховають самогубців та чекає, аж поки не задзвонять на літургію. Тоді з’явиться перед ним чорт — «сатана», проколе йому мізинець правої руки і візьме кров на знак, що, отримавши кров знахаря, матиме право на його душу після смерті в обмін на вміння давати «дання» (Радомишльський пов.)1039, 5) У якості «дання» застосовують так звану «чарувальну горілку». Подають її в так: навесні під корою осики, яка починає гнити, знаходять білого хробака, котрий має властивості, подібні до житньої спориньї, але значно сильніші. Черв’яка сушать, розтирають на порошок і дають у горілці, від чого чоловік дістає корчів та чорніє. За протиотруту слугує відвар кори обліпихи, яка, якщо її зняти знизу вверх, викличе в отруєного блювоту, а якщо навпаки — діарею (Нова Ушиця), 6) Також «дання» дають дівчата хлопцям — щоб ті їх кохали. Для цього знаходять у лісі такий корінь, з якого виростають разом дуб і береза; беруть з них по щипці моху, кладуть на ліву руку, примовляючи: «Щоби ти ся мене так тримав, як той дуб берези». Це повторюють тричі. При поверненні додому мох сушать, розтирають на порошок і дають випити (Проскурівський пов.)1040, 7) Ловлять ластівку і, обмивши її 7 разів до сходу сонця у горілці, дають ту горілку випити. Той, хто її вип’є, напевно розум стратить і буде віятися по світу, як та ластівка (Східна Галичина)1041. Із інших видів отрути, які використовують люди, побутують: 1) Різні види грибів (скрізь), 2) Ягоди вовчого лика (Юрківщ., Звягель. пов.)1042. Існують с п о с о б и вберегтися від отруєння. Якщо пригощає неприязна особа, слід бути обережним, а перед тим, як випити чарочку горілки, треба роздивитися її на світло — чи немає там темних плям (вкраплень), що може свідчити про отруєння напою. У такому разі її не слід пити, а варто припросити господаря її скуштувати; якщо той відмовляється — силою влити йому в уста. Коли це не вдається, то плеснути горілкою тому в очі або, поранивши келишком голову, влити отруту в рану, що також шкодить, але в меншій мірі, аніж вживання всередину (Ковельський пов.). У інших випадках отруту з «даннням» можна розпізнати по тонкому, наче шпилька, стовпу, який стоїть на дні чарки. Забобонні люди твердять, що коли таку горілку потримати деякий час, то в ній можна побачити вужа, ящірку тощо. У такому разі цю горілку виливають у вогонь; якщо ж її влити на нижні завіси дверей або під піч, то її шкідливість обернеться проти того, хто її подавав (Юрківщ., Звягель. пов.)1043. Для р о з п і з н а в а н н я отрути в неї капають кілька крапель соку, витиснутого з росички (Юрківщ., Звягель. пов.)1044. На Покутті з цією метою застосовують сік чортополоху. Від отрути, «даної» на смерть, краплі перетворюються на кров; від «даного» на хворобу — у жовч (там само). Чоловіка, на котрого наслали «дання», називають «зроблений» (Луцький повіт)1045. Хворий на «дання» свої скарги висловлює по-різному. Зазвичай, після випитої «даної» горілки, чоловіка починають мучити жахливі болі у шлунку — через жаб або змій, що звернулися там у клубок і постійно крутяться та звиваються на різні боки. Про це люд говорить: «чортята гнізда звивають»; вони також можуть виповзати під шкіру, викликаючи нестерпне свербіння. Якщо людина не лікується, то хвороба тягнеться кілька років і недужий помирає від виснаження (скрізь). Терапія отруєнь направлена на виведення отрути з організму або її знешкодження. У першому випадку застосовують: 1) Блювотні засоби: Щоб позбутися жаб, гадюк та ящірок, вкладають два пальці у горло та викликають блювоту; розчин сірчаної міді; відвар кореня чемериці у великих дозах та інші блювотні засоби; при цьому міцно стискають поясом живіт хворого, 2) Як блювотний засіб використовують також корінь куща бузини, змішаного у рівних частинах із насінням коноплі (Нова Ушиця), 3) За допомогою способу, відомого як «потягування» — тобто масажування, потягування живота руками зверху вниз (Аналогічно тому, що описано в розділі «Травми»). Як п р о т и о т р у т у дають внутрішньо відвари трав: 1) Копитняка (Мілятин), 2) Гірчичника (Звенигор.), 3) Козячої борідки (Звенигор.). Н а с т о я н к у воронячого ока на горілці (Соколовечка, Уманський пов.). П о р о ш о к із коренів: 1) Конвалії двобічної (Юрківщ., Звягель повіт)1046. 2) Тирлича, який дають із відповідними замовляннями (Юрківщ., Звягель повіт)1047, 3) Сушену качину какров (Звягель. пов.). Ї д я т ь свіжий хрін як п о б у т о в и й засіб проти отрути. При отруєнні грибами п’ють теплу воду, а після настання блювоти — кисле молоко (Галицьке Поділля). Із м і с т и ч н и х з а с о б і в застосовують зілля, що лікує «дання», але воно відоме тільки бабкам-знахаркам. Прості люди знають лише те, що коли при копанні зілля його корінь лежатиме навхрест, то надії на одужання у хворого вже немає; у іншому випадку корінь безперечно допоможе (Юрківщ., Звягель пов.)1048. З о в н і ш н ь о прикладають на болючі місця компреси з тертого хрону (скрізь). В т и р а ю т ь у шкіру мазь із махорки та якого-небудь жиру (Тальне,Уманський пов.). О б м и в а ю т ь тіло відваром із кореня чемериці (Тальне,Уманський пов.). П у с к а ю т ь к р о в для ослаблення людського організму, а, отже, і організмів, паразитуючих у ньому. І з с и м п а т и ч н и х з а с о б і в: Ставлять воду «на зорі» — під ясним небом, освітленим зорями, а потім, змочивши в ній яскраву хустку, обмивають нею тіло хворого і кидають її на роздоріжжя: хто ту хустку підніме, той і хворобу забере (Тальне, Уманський повіт). § 7. Сифіліс. «Пранці». «Франца». «Нечиста болізнь». «Дурная слабость». «Погана болізнь». Люди не відрізняють цієї хвороби від інших та приписують її появу, як і зазвичай, застуді або урокам; лише молоді і більш прогресивні — ті, що повертаються з війська, — шукаючи причини хвороби, знаходять її у зараженні. Для з а п о б і г а н н я ззараженню чоловіки після статевого акту обмивають статеві органи: 1) Власною сечею (скрізь), або 2) Водною настоянкою трави білих волошок (Черкаський пов.). Що стосується самого л і к у в а н н я, то баби, приписуючи, як і зазвичай, появу хвороби застуді, лікують її «потами» — тобто радять хворому лежати на печі, вкрившись кожухом; при цьому не можна їсти солоної і кислої їжі. Що стосується заборони на вживання міцних напоїв, то цього не надто дотримуються. Ліки проти цієї недуги поділяюься на з о в н і ш н і та в н у т р і ш н і. В н у т р і ш н ь о вживають відвари з трав: 1) Реп’яшків упродовж тривалого часу, 2) Глистника (скрізь), 3) «Францьоватого зілля» (Юрківщ., Звягельщ.)1049, 4) Латаття: п’ють по кілька склянок щоденно (Звенигор.), 5) Листя конюшини, звареного з ячменем, 6) Кори ясена, 7) Гваякового дерева з дубовою або ялівцевою стружкою. Н а с т о я н к и н а г о р і л ц і: 1) Гілок сарсапарили, яку скрізь називають «декоктом» (*відвар, дуже популярний як серед простих людей, так і серед жидів, при наявності будь-яких наривів на тілі (скрізь). Хлорид диртуті — «манкурій» — широко застосовують баби при лікуванні сифілісу та інших венеричних хвороб. Вживають його на горілці у різних дозах. Окрім лікування ртуттю, хворий має дотримуватись дієти і є зазвичай голодним, а, оскільки вживає ліки на горілці у дозах, що в кілька разів перевищують раціональні медичні приписи, то недужий не тільки постійно п’яний, але й при такому лікуванні нерідкі випадки отруєння (скрізь). Від того й виникла в народу приказка: «чи не манкурія ти об’ївся?» (Резина, Уманський повіт). Із д о м а ш н і х з а с о б і в радять їсти: 1) Сиру моркву1050, 2) Їсти і прикладати до ран дрібно потовчену крейду, змішану з лампадною олією (Київ). З о в н і ш н ь о в т и р а ю т ь: 1) Ртутну мазь на несолоному свинячому жирі (скрізь)1051, 2) Мазь, що складається з цинобру (* рос. «кіновар») та ртуті, зварених із несолоним маслом та полином (Гусакова, Звенигор. пов.), 3) Дьоготь із розтертим часником (Тальне, Уманський повіт). З а с т о с о в у ю т ь також: 1) Ртуть із яєчним білком, яким мастять усі рани та нариви на статевих органах (Звенигор.), так само, як і 2) Азотний квас, розведений на горілці або воді (скрізь)1052. 3) Сифілітичний нарив («шанкер») лікують, мастячи його кілька разів на день масою, отриманою при заточуванні ножа (Зелена Дуброва, Звенигор. повіт). В д и х а ю т ь випари ртуті, налитої на розжарене вугілля (скрізь)1053; роблять теплі купелі. Хвороби, що виникають внаслідок зіпсуття соків §1. Скорбут (Цинга) Скорбут як хвороба мало знана серед простого люду; вона більш відома у цивілізованіших верствах. Однак люди кажуть, що її причиною є зіпсуття соків в організмі. Сильна епідемія скорбуту, яка охопила Волинь і Україну в 1843, 1845, 1855 та 1858 роках, змусила людей звертатися за допомогою до ліків, як зовнішнього, так і внутрішнього застовування, та котрі за своїм характером є й були здебільшого побутовими та емпіричними. В н у т р і ш н ь о вживають в і д в а р и: 1) Вербозілля лучного (Вільшана, Звенигор. повіт), 2) Бетоніки лікарської (Україна),1054 3) Соснових або ялицевих бруньок, зібраних навесні; застосовують також у вигляді настоянки, що вживається натще (Україна)1055, 4) Кори дуба (Дев’ятники)1056. П о р о ш к и: 1) Коріння подорожника (Звенигородка), 2) Коріння і листя качинця (?). Із п о б у т о в и х л і к і в застосовують: 1) Перчиківку (горілку з перцем) — п’ють під час їжі (Україна), 2) Пиво, зварене з хроном (Звенигор. і скрізь), 3) Оцет з водою (скрізь), 4) Їдять свіже листя маргариток (Звенигор.) П о л о щ у т ь рот: 1) Водою з оцтом, лимоном або сіллю (скрізь), 2) Відваром із ягід брусниці (Галицьке Поділля). § 2. Ковтун (Колтун) Причина появи ковтуна, як і хвороби, описаної у попередньому розділі, полягає у зіпсутті соків організму. Недуга ця доволі часто й досі зустрічається в Литві та Білорусі, але є вкрай рідкісною у Південній Русі. Лікарі, які десятки років практикують тут, часом не зустрічалися з жодним подібним випадком. Як пережиток давніх народних уявлень про цю хворобу зберігся лише вираз «колтуноватий». У певних місцевостях побудує думка, що ковтун виникає від того, що в волоссі заплуталась летюча миша(Юрків, Звягель. повіт)1057. Для розпізнавання, чи не від ковтуна у людини болить голова, в неї з різних частин голови зрізали волосся, завертали його в шматку і радили носити коло серця упродовж трьох днів. Якщо воно зіб’ється у фетр, це означає, що людині дошкуляє ковтун, якого і треба позбутися, щоб головний біль ущух (Юрків, Звягель. повіт)1058. Ковтуна зазвичай трапляється у хронічних хворих, котрі, спробувавши різні малоефективні ліки, звертаються зрештою до ковтуна як засобу лікування. Тобто роблять так, щоб уся хвороба перейшла в ковтун і таким чином полишила організм (скрізь). Для навмисного утворення ковтуна у такому випадку: 1) Миють голову відваром барвінку (Юрківщ., Звягель. пов.)1059. 2) Заливають голову теплим смальцем, змішаним зі спиртом (Смиківці, Тарнополь.). Щоб позбутися ковтуна, сплять на листі папороті (Юрківщ., Звягель. пов.)1060. Хвороби, викликані якоюсь причиною § 1. Огрядність (Ожиріння. Тучність). Для руського народу — як для чоловіків, так і для жінок — краса це передовсім висока статура і міцна будова. Рум’яне личко, повнота, заокруглені вигини тіла уособлюють красу жінки, і якщо вона відповідає цим критеріям, то про неї кажуть: «гарна», «гладка». На риси обличчя, його вираз, так само, як і на особливості будови тіла, звертають мало уваги. Серед простого люду огрядність зустрічається доволі рідко, і хіба що якась виняткова повнота може змусити людей удатись до лікувальних засобів. § 2. Пияцтво Пияцтво, до якого поголовно схильний руський народ, особливо на східних землях, являє собою хворобу, від якої мало хто лікується. Хоча подекуди й зустрічаються знахарі та знахарки, котрі лікують від п’янства, свої методи вони тримають у великій таємниці. Жиди ж у корчмах, щ о б н а р о д м і г б і л ь ш е в и п и т и, настоювали свою горілку на махорці (скрізь), а пиякам радили, щоб ті закусували хроном (скрізь). Оповідають також, для того, щоб чоловки більше пили, для них готують настоянку з качиних голів у горілці (Кам’янецький повіт). Також у горілці замочують жіночу сорочку, заплямовану кров’ю з місячних; потім сорочку виймають, а горілку подають до столу — аби чоловіки так само любили оковиту, як жінок. (Кам’янецький пов.). З цією ж метою зливають десять недопитків із десяти келишків і дають випити (Кам’янецький пов.). Жиди також люблять обмивати своє тіло горілкою, пивом або медом, лікуючись таким чином від різних наривів та хвороб, а потім це продають. Наливаючи, промовляють: «Як я своє тіло тим очищаю і волосся змиваю, щоб так християни до мого напитку збігалися» (Проскурівський пов.). Прості люди також вірить, що якщо рештки такого напою, даного для «розпивання» («навертання»), вилити під паркан, то дія його буде зведена нанівець; якщо ж навпаки — вигребти для нього ямку в печі, налити горілку туди, де горить вогонь, то це спричинить невиліковне отруєння (Кам’янецький пов.). Жиди-шинкарі, щоб заохотити людей вчащати до корчми, беруть товсту мотузку, на якій повісився злодій, і закопують її в магазині при корчмі; тоді ніхто не промине шинка, ще й залишить у ньому останню копійку (Нова Ушиця). Водяною настоянкою мурах скроплюють корчму, і хто тільки хоч здалека вдихне ту настоянку, то прив’яжеться до корчми, як мураха до мурашника (Нова Ушиця). Зрештою, беруть хустку, капелюх чи картуз та підкладають чоловікові під двері на три дні. Вірять, що від того він упиватиметься до смерті (там само). Лікування хворих, що втратять притомність від алкоголю, полягає у витвережуванні. Для цього: 1) Вливають їм до рота винний оцет; дають його нюхати і натирають тіло, 2) Обливають холодною водою, 3) Непритомному чоловікові інтенсивно труть долонями вуха, що є дуже помічним, адже пияк кричить від сильного болю, зривається на ноги, витвережується та втікає (Київ), 4) Зазвичай п’яний лягає животом на землю, щоб земля витягла йому перепиття (Звенигородка), 5) Вірять, що у дуже п’яного чоловіка горілка у нутрощах аж палає, і, щоб «загасити пожежу», пияку в рот вливають його власну сечу (Кам’янецький пов.) або мочаться йому в рот (Нова Ушиця). Затятим пиякам, аби відчули відразу до оковитої, дають в н у т р і ш н ь о: 1) Горілчану настоянку ягід (?) плюща (Звенигородка), 2) Горілку, настояну на корені чемериці, 3) Горілку, змішану з нафтою або якимось іншими ліками. До найуживаніших д о м а ш н і х з а с о б і в від пияцтва належать такі: 1) Вкладають до вуст небіжчика срібну монету номіналом у 10 копійок і тримають добу; потім монету кидають у пляшку з горілкою. Це дієві ліки від алкоголізму, але вони можуть зашкодити здоров’ю; тому жінки воліють мати чоловіків-пияків, аніж залишитись вдовами (Кам’янецький пов.). 2) Радять також покласти під крижі небіжчика монету у півтори копійки, а коли того винесуть, то вкинути монету в горілку і дати випити пияку: того й відверне від горілки (Кам’янецький пов.), 3) Дають пити молоко чорної свині (Кам’янецький пов.), 4) Дають горілчану настоянку трави, яку ніс «жидик» (жук); але це відверне від горілки лише на рік (Кам’янецький пов.), 5) Узяти кавалок кнурового м’яса, потайки покласти його у жидівську постіль, на дев’ятий день вийняти, висушити в печі і непомітно давати частинами, розтерте на порошок. Як жиди відвертаються від свинячого м’яса, так і пияк відвернеться від горілки (Нова Ушиця), 6) До горілки домішують коров’яче лайно (там само), 7) Беруть у рівних частинах чебрець та полин, заливають горілкою і ставлять у теплу піч на 10 днів, після чого п’ють по чарочці (там само). § 3. Кровотечі Оскільки лікування подібних недуг залежить від конкретного випадку, то я зібрав лікування усіх видів кровотеч, не зважаючи на причини їх походження, в один параграф. Сюди відносяться і внутрішні легеневі та шлункові кровотечі, і зовнішні — з носа та ран. При лікуванні кровотеч застосовують як зовнішні, так і внутрішні засоби, а ще частіше вдаються до містичних; насамперед, замовлянь. При усіх видах кровотеч, а особливо легеневих, дають хворому в н у т р і ш н ь о відвари трав: 1) Перстачу (Кирилівка, Звенигор. пов.), 2) Коцанки-зілля (?) (Україна), 3) Польового маку (Звенигор.), 4) Волошок із залізною стружкою (Ольховіце), 5) Ягід ожини (Вільшана), 6) Солодкого деревця, лукреції (*сорт ожини) і з них же роблять компреси на груди (Збараж, Залужжя). 7) З листя бабки — великої та середньої1061. Н а с т о я н к и: Деревію (Звенигор.)1062. П о р о ш к и: 1) Відлаку (скрізь)1063, 2) Вербозілля (Звенигор.), 3) Молодих дубових паростків, що наростають навколо дерева навесні (їхсушать та розтирають) (Східна Галичина). П’ ю т ь с і к, витиснутий із кропиви, підсолодивши його цукром. І з п о б у т о в и х з а с о б і в: 1) Розчин кухонної солі (скрізь), 2) Огірковий квас (скрізь)1064, 3) Дрібку селітри у воді (скрізь), 4) Порошок галуну, розведений у воді (скрізь) 1065, 5) Кілька яєчних білків (Львів). Радять також пити воду, у який промивали пшоно (Юрківщ., Звягель. пов.)1066. З о в н і ш н ь о застосовують компреси: 1) З холодної води на голову і груди (скрізь). А також на легені; при цьому забороняється їсти свинину (Галицьке Поділля), 2) Гірчичники (з гірчиці або тертого хрону) на груди (скрізь). При носових кровтечах: 1) Ллють холодну воду на потилицю або, точніше, на голову (скрізь), 2) Втягують носом холодну воду (скрізь)1067. 3) Прикладають на ніс клейонку (Східна Галичина), 4) Втягують носом розведений у воді купорос, 5) Слід кілька разів підряд глибоко вдихнути повітря (скрізь), 6) Між очима кладуть холодну металеву ложку, лезо ножа або мідні три копійки (скрізь); звите павутиння, змочене оцтом. При цьому слід лежати спокійно1068, 7) На потилицю кладуть ключі; ще краще змочити їх в колодязній воді (Великі Бірки, Терноп. повіт), 8) Під язик кладуть шматок сірого паперу (Великі Бірки, Терноп. повіт)1069. П р и к р о в о т е ч а х і з р а н, наприклад, при травмах: 1) Засипають рану порохном. Прикладають: 2) Павутиння або м’якушк хліба (скрізь), 3) Мазь із воску, смоли з козубка та олії (Галицьке Поділля), 4) Свіжий кінський гній (скрізь), 5) Роблять холодні компреси (Див. також розділ «Рани»)1070. П і д к у р ю ю т ь с я при різних кровотечах ялівцевою або сосновою смолою (скрізь). При сильних кровотечах пускають кров або ставлять п’явок (скрізь). С и м п а т и ч н і з а с о б и: 1) Міцно перев’язують ниткою мізинець лівої руки при носових кровотечах (Рижанівка, Звенигор. пов.)1071. 2) Обмазують місце на печі, де лежить хворий, чимось кислим, бо сам лише кислий запах повинен зупиняти кровотечу будь-якого походження (Тальне, Уманський повіт), 3) Носять за пазухою «чеку» від осі колеса (Нова Ушиця). Вважається, що при кровотечах вельми дієві замовляння; мало є інших хвороб, окрім кровотеч, де б застосовувалось стільки замовлянь. Їх зазвичай шепчуть баби-знахарки. 1) «Стій, кров, у рані (носі або горлі), як стояла вода в Йордані, як Ісус хрестився»1072. Інші варіанти: Прочитавши спочатку «Отче наш» і «Богородице Діво», сказати: а) «Як став Христос в Йордані, так нехай кров стане в моїй (або N) рані»1073. Був один такий випадок, коли йшла кров з носа, а знахар, замовляючи, обмовився і замість «носа» сказав «рани»; кров йти з носа не перестала, аж поки знахар не виправив свою помилку1074, б) «Стій, кров, в рані, як Ісус Христос на Йордані: буде тобі те, що тій жінці, котра в неділю хліб пече; бо з рани кров не потече». Повторюють це тричі, при цьому тримають рану або те місце, з якого кров іде (Умань), 2) «Йшла рум’яна дівка кам’яною горою, з кам’яною дійницею кам’яної корови доїти: як буде з кам’яної корови молоко текти, тоді буде рабу божому з рани кров текти» (Ольховець, Звенигор. пов.), 3) «Йшли три каліки через три ріки; ружу сіяли, а розу витинали. Як тая роза не прийнялась, так і кровь: не з’являйся, угамуйся у хрещеного, молитвеного, на ім’я нареченого» (Волинь)1075, 4) «Йшли три каліки через три ріки; стали річку копати — стали кровь замовляти. Стань, кров, в рані — бо як не перестанеш, то буде тобі, як цьому чоловікові, що в неділю дрова рубав, а на Великдень муку молов». Повторюють тричі, за кожним разом прицмокуючи (Кальніблоти, Звенигор. повіт), 5) Прочитавши тричі «Богородице Діво», проказують: «Ішло три брати церкву мурувати: один пробив ногу на тростину — побігла річка ідна кров’яна, а друга смоляна, а третя водяна. Водяна збігла, кров’яна стекла, а смоляна заляла і кров перестала» (Ольховець, Звенигор. пов.), 6) «Йшло три брати трьома дорогами: один Денис, другий Борис, третій Левко. Сіклись, рубались — і крові не пустили. Бігло три річки: одна водяна, друга смоляна, а третя кровава. І кажу тобі: стань, кровава — а як не станеш, то буде тобі те, що цьому чоловікові, що в неділю до служби божої в гаї дрова рубає; що тій жінці, що в неділю на городі до служби божої моркву копає» (в Пороссі)1076, 7) «Йшов Ісус Христос через море; загнав собі дерево в ногу. Став він дерево виймати, та став кров замовляти: кров не вода — рікою не біжить. Тпру і цмок!» (Хоролський повіт)1077. 8) «Йшла баба островом З золотим костуром, Найшла три рани — Вони затикали крові горло» (Україна). 9) «Йшли три каліки через піки: і лози рубали, і рожу сажали — не прийнялась, і кров унялась. Пускали водяную; пускали молошную і кровавую — замовляну і порубану; прибитую і порізану. Своїм Духом обнімаю, Святого Бога упоминаю, Святого Миколая-чудотворця; также я сеї крові не пускаю; также я греблю гачу; і денно, і полуденно; і ночную, і зірочную, і місячную; чоловік з духом, а Бог з помоччю»1078, 10) «Їхало три брати: Петро, Павло і святий Гурій; ще їде сам Господь на сивій кобилі. Бог кобилу мечем січе, кровь не тече: так і ти, руда, не йди. Запікайся, кров; заговорюйся, кров; замовляю тебе не своїми духами — Господніми науками. Їх святий дух! Встань, Господи, на поміч, Євангелію на радість; Пречистая Діво, поможи!» (Київ)1079, 11) «Їхав Ілля на коні, тяг ноги по землі; ноги підняв — кров уняв. Йшла Пречиста: одна до Києва, друга до Чернігова, третя — до Ніжина. Несла срібну галочку, шовкову ниточку: рану зашивала, кров замовляла. Кров з буйної голови, з рум’яного лиця, з ретивого серця; з живота, з костей, з моргів; з чорних кіс, з карих очей»1080, 12) «Їхала Пречиста на білім коні і з білим конем до білого каменя рубати, крові замовляти: стань, кров, каменем; а як не станеш каменем, то буде тобі так, як тому чоловікові, що до служби дрова рубав»1081. Інший варіант: «Амінь! амінь! Стань, кров, як камінь; Не будеш стояти — Буде тобі як ассавуловій мати Як цьому чоловікові, Що до служби мете і хліб пече» (Ольховець, Звенигор. повіт). 13) «Їхав святий Петро на білім коні; кінь біжить, аж камінь січе — та буде проклята кров, котра потече». При цьому тричі дмухають на рану і спльовують (Харків)1082, 14) «Бігли три дівчини, вирвали три очеретини, та заткнули три жерелі рабу божому N. Амінь!» (Київ)1083, 15) «На Оссиянській горі біжать три ріки: одна мідяна, друга водяна, а третя кровава. Мідяну вип’ю, кроваву замовлю, а водяну випущу». Повторюють від 3 до 9 разів, в залежності від інтенсивності кровотечі (Гусакова, Звенигор. пов.), 16) «На небі два царі, а на землі два пани січуться — рубаються, водянії ріки пливуть» (Бердичівський повіт)1084. Треба все це сказати на одному диханні, бо як затримаєшся чи оддихаєшся, то ніякого результату не буде, 17) «Через море, через воду, через желізний місток їхав панок — в зеленім жупанку, на чорній коняці, а за ним три хорти: один білий, другий синій, а третій чорний. Щоб той чорний хорти влізали з очей і плювали в глибоку канаву, Як слина лізе, так щоб з тебе усяке лихо злізло: од віхня і од більма». Промовляють тричі і скільки ж разів спльовують (Звенигородка). (Записане зі слів 83-річної жидівки Панаровської), 18) Тричі перехрестившись, кажуть: «На синьому морі лютий змій реве. «Чого ти, лютий змію, ревеш?» — «Бо нема мені чим дітей годувати». — «Іди, лютий змію, у двір до N і візьми од раба Божого N молитвеного і хрещеного люту кров — і будеш мати, чим дітей годувати». Повторюють тричі і дмухають уздовж спини хворого1085, 19) «Іване Хрестителю, що хрестив духом святим і водою! Святу воду несем відрами: вода розливається, кров унимається від раба Божого N во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь»1086, 20) Переклад з жидівської: «З Божою волею є три роги. Один з водою; один із медом; один з кров’ю. Воду виливаю, мед випиваю, кров замовляю, аби не йшла». Повторюють тричі (Звенигородка). (Записане зі слів вищезгаданої 83-річної жидівки Панаровської). § 4. Надання допомоги потопельникам і самогубцям Потопельників, витягнувши з води, трясуть, повернувши обличчям додолу, щоб видалити з легень воду; потім підіймають їм руки догори. Потопельникам і повішеникам перев’язують руки і ноги, натискають руками на живіт та грудну клітку, сильно б’ють по обличчю та спині; витягають язик, дмухають у рот і ніс; рятувальник прикладає свої вуста до вуст того, кому надають допомогу, та намагається вдихнути тому повітря. Також колють голкою у рот, очі, під нігті пальців рук та ніг. Користуються ще засобами, які застосовують при порятунку новонароджених та спасінні помираючих (див. розділ «Смерть»). Щоб виявити місцезнаходження потопельника, у дерев’яну миску ставлять запалену воскову свічку і пускають на воду. Вірять, що через це потопельник має виплисти1087. § 5. Кровопускання По всій Русі зберігся звичай пускати кров, який походить ще з давньої практичної медицини. Не кажучи вже про простих людей, навіть інтелігенція старої генерації, відповідно до здавна набутих звичок, пускає собі кров і ставить банки, хоч лікарі проти цього. Прихильники кровопускання твердять, що слід позбуватися надлишку крові в організмі, бо саме цей надлишок має негожий склад і її називають «погана кров». Якщо її не випустити, твердять вони, то вона приплине до різних органів і викличе запалення або хвороби. Є багато охочих, котрі, попри заборону влади, щовесни обходять хати цирульників та цирульниць, щоб за певну плату їм пустили кров. Це щось на кшталт курації, яка ще донедавна практикувалась людьми, головним чином, в травні, і полягала у питті відварів та соків для очищення крові. Вірили, що людина, яка щовесни пускала собі кров, а котрогось року цього не зробила і восени захворіла, захворіла саме через це (скрізь)1088. Зазвичай пускають кров із вени на руці. Іноді заразом відкривають і судину, що йде від великого пальця руки; це називається «пустити кров головную»1089. Окрім кровопускання, ще ставлять банки і п’явки у великих кількостях; іноді все це роблять одночасно. Є цілий ряд хвороб, при яких застосовують кровопускання; це головний, очний біль, ломота в попереку тощо, оскільки вважають, що всі вони походять від надлишку крові в організмі1090. Окрім цирульників-жидів, цим самим, хоча й меншою мірою, займаються також спеціалісти з-поміж селян, які зазвичай вишіптують віспу; народ називає їх загальним словом «щипіє» (Україна). Існують і терапевтичні способи пускання крові. Кажуть, якщо розтерти зілля деревію та запхати його в ніс, це спричинить сильну носову кровотечу (Звенигородка). § 6. Безсоння (Нічниці) При хворобах, шо спричинюють безсоння, застосовують різноманітні ліки рослинного походження — як внутрішньо, так і зовнішньо, а також симпатичні засоби. До п е р ш и х належать: В і д в а р и з трав: 1) Дурману (Україна)1091, 2) Нагідок, зварених у воді чи солодкому молоці (Звенигор., Дзяніш, Закопане)1092. Н а с т о я н к и: 1) З квітів первоцвіту (Юрків.)1093. Ї д я т ь: 1) Цвіт та корінь кропу (Звенигор.) 2) Свіжі або сушені голівки домашнього маку (скрізь)1094. З о в н і ш н ь о: 1) Листя блекоти прикладають до скронь або натирають їх олійкою з цього листя (скрізь), 2) Листям шандри натирають чоло і скроні (Україна), 3) Обв’язують голову хмелем (Нова Ушиця). Приймають теплі к у п е л і з додаванням посвячених городніх нагідок (Звенигор. ). М і с т и ч н і з а с о б и: 1) П’ють воду, у якій обмивали небіжчика (див. главу «Способи, якими можна викликати любов або ненависть у осіб протилежної статі») (Рижанівка)1095, 2) Радять вдивлятися в дьоготь, допоки не побачиш у ньому відображення свого обличчя (Звенигор., Юрків)1096, 3) Лягти спати, вкрившись свіжо вичиненим баранячим кожухом, ще неношеним, і сон швидко прийде (Рижанівка). В) ЗОВНІШНІ ХВОРОБИ Хвороби, викликані травмами § 1. Випадки, коли людина вдавилася Огляд народних вірувань щодо зовнішніх хвороб я починаю з горла, зокрема з його зовнішнього ушкодження — так само, як я це зробив у розділі про внутрішні хвороби. Під час їжі людині доволі часто трапляється вдавитися. Способи порятунку здебільшого механічні; їх мета — усунути причину. Найпростішою допомогою є: 1) Вдарити того, хто вдавився, по шиї (спині) (скрізь), 2) Кажуть з’їсти сухого хліба (скрізь), 3) Радять підняти голову і дивитися вгору (Галицьке Поділля), 4) Дмухають у вухо (Галицьке Поділля), 5) Скручену тростину вставляють в горло і намагаються проштовхнути їжу, що там застрягла (Звенигор.). § 2. Забій. («Ушиб») Усі засоби, направлені на лікування будь-яких забитих місць, поділяються на ті, що запобігають можливим наслідкам і ті, що безпосередньо діють на ушкоджене місце. Для з а п о б і г а н н я ускладнень після падіння людини з висоти перша допомога полягає у: 1) Кровопусканні, 2) Питті сирого жовтка курячого яйця, змішаного із середньої міцності оцтом, що має перешкодити витіканню крові (Звенигор.). На забою до ураженого місця прикладають рослину ломиніс (Юрківщ., Звягель. пов.)1097. Р о б л я т ь п р и м о ч к и з відварів: 1) Арніки лікарської (Звенигор.), 2) Кореня живокосту (скрізь)1098. Прикладають: 3) М’якуш хліба, розмочений у колодязній воді. Цю примочку потрібно часто змінювати (Київ). 4) Компреси з холодної води (скрізь), 5) Якщо хтось впаде з висоти, то йому радять сидіти в теплому місці і прикладати до ушкоджених ділянок кінський, свинячий чи овечий гній, змішаний з теплим оцтом (Звенигор.). В т и р а ю т ь ртутну (меркуріальну) мазь (Україна). Н а т и р а ю т ь забиті місця горілкою, різними спиртами (камфорним, з арніки тощо), чистою камфорою або милом (скрізь)1099. Приймають т е п л і к у п е л і з чистої або солоної води (Україна). Я був свідком, як один старий фельдшер побитого чоловіка з майже відірваними і звисаючими статевими органами посадив до гарячої солоної купелі, незважаючи на страждання та плач хворого (Рижанівка, Звенигор. повіт). Коли ж від довгого спання, сидіння або лежання німіють суглоби, то їх радять натерти власною слиною, що має усунути неприємні відчуття (Галицьке Поділля). § 3. Відмороження. «Одмороження» Для запобігання відмороженню перед тим, як одягти взуття, радять обмотати ноги баранячою шкіркою або сірим папером, можна навіть змоченим гасом; також вистеляють підошви всередині черевиків устілкою з плетеної соломи, знаної як «віхоть». Зовні взуття обмотують різними шматами (Збараж,Залужжя, Звенигородка і скрізь). Коли ж людина відчує біль у якійсь частині тіла, що нагадує обмороження, їй слід натертися снігом або розтертися руками (скрізь)1100. На відморожені місця п р и к л а д а ю т ь: 1) Листя з городнього цвіту лищака, також змащують уражені місця соком цієї ж рослини (Київ), 2) Прикладають свіже листя хрону (Галицьке Поділля), 3) Сирий горох (Козацьке, Звенигор. повіт, Смиківці, Тарнополь.), 4) Скибочки лимона прикладають упродовж двох тижнів, або ж мастять лимонним соком відморожені місця, аж допоки вони не вкриються плівкою (Галицьке Поділля), 5) Заморожені гнилі яблука (Вербівка, Звенигор. повіт)1101. Як в о л о г і к о м п р е с и застосовують: 1) Пивні дріжджі (Звенигородка, Смиківці, Галицьке Поділля), 2) Теплу ріпу, зварену у воді чи молоці (Звенигор.), 3) Клейку масу з вареного вівса прикладають на уражені місця (Лисянка, Звенигор. повіт), 4) Як дуже лікувальні роблять компреси з відвару омели (Галицьке Поділля), 5) Також для лікування ран часто застосовують сечу. Хворим радять тримати у ній відморожені частини тіла, змочувати у ній хустку, або ж розбавляти її чаєм; змішувати з лугом чи кухонною сіллю (Галицьке Поділля). Н а т и р а ю т ь відморожені частини нафтою. З м а щ у ю т ь: 1) Гусячим смальцем або іншими жирами (скрізь)1102, 2) Жиром якогось хижого птаха; це вважається ефективнішим за жир домашньої птиці (Володимир-Волинський), 3) Якщо після відмороження виникають рани, то їх найкраще гоїти маззю, приготованою у такий спосіб: підсмажити сало, і жир, що з нього виділився, кинути у воду; потім вибрати його з води та, змішавши з жовтками яєць, прикладати до ран (Моринці, Звенигор. повіт), 4) Розведеним столярним клеєм (Поділля). Обморожені частини тіла з а н у р ю ю т ь у: 1) Гарячу чи холодну воду, 2) Теплий відвар селери, від чого одужання повинно настати впродовж доби (Володимир-Волинський). § 4. Обпечення. Опік. «Опар». «Ожог» При опіках для запобігання утворенню пухиря слід ушкоджене місце тримати в теплі — для витягнення «вогню»; для цього: 1) Тримають його над вогнем (скрізь), 2) Занурюють в гарячу воду (Звенигор.)1103, 3) Змащують гноєм великої рогатої худоби, що миттєво тамує біль (Київ)1104. Із с у х и х к о м п р е с і в прикладають: 1) Листя білої лілії (Звенигор. пов.) 1105, 2) Листя груші (Звенигор. пов.), 3) Листя розхідника плосколистного (Юрківщ., Звягель. повіт)1106, 4) Листя липи (Звенигор. пов.), 5) Листя берези (Вільшана, Звенигор. пов.), 6) Листя капусти (скрізь), 7) М’якуш з великої очеретини (Юрківщ., Звягель. пов.)1107, 8) М’якуш із хліба (Поділля), 9) Розрізаний кавун (Гусакова, Звенигор. пов.), 10) Товчений горох (Нова Ушиця), 11) Курячі (Полтава) або воронячі мізки (Нова Ушиця), 12) Терту картоплю, буряки чи моркву (Київ і скрізь)1108, 13) Глину (скрізь)1109, 14) Жаб’яче гніздо (скрізь). Як п р и п а р к и використовують: 1) Листя і цвіт коров’яка, варені у воді чи молоці добре тамують біль, якщо їх у теплому вигляді прикласти на уражене місце (Звенигор.), 2) Вівсяне борошно, варене в козячому молоці (Звенигор.). Обпечені місця з м а щ у ю т ь: 1) Козячим жиром (Нова Ушиця), 2) Коров’ячим маслом, посипавши його зверху очищеною морквою. Коли висохне, повторюють знову (Майданівка, Звенигор. повіт)1110, 3) Ріпою, тушкованою в маслі (Хлипнівка, Звенигор. повіт), 4) Пивом, увареним з цукром до густоти сиропу. Таке пиво можна довго зберігати, більше того — чим довше воно стоїть, тим ефективніше (Звенигор.). Із м а з е й н а о с н о в і о л і ї застосовують: 1) Лляну олію (Звенигор. і скрізь)1111 або ж змішують її на навпіл із вапняною водою (Звенигор., Збараж), 2) Олію з жовтком (Україна)1112, 3) З яєць, зварених на твердо, виймають жовтки і тримають їх над гнотом з вогнем, підставивши ложку; у неї стікатиме чорна олійка, якою і мастять обпечене місце (Звенигор.)1113, 4) Оливу, яку використовують у освітлювальних лампах (Звенигор. і скрізь)1114. Із інших натирань використовують: 1) Спиртову настоянку коренів конвалії двобічної1115, 2) Волячу жовч у різних виглядах (Україна), 3) Проціджений мед (Звенигор.)1116, яким мастять язик при ошпаренні гарячим напоєм (Залужжя, Галицьке Поділля), 4) Хустку, намочену в лугові (Україна), 5) Чорнило (скрізь), 6) Вершки (скрізь)1117, 7) Виділення з носа (Ново-Ушицький повіт). Н а т и р а ю т ь відкриті обпечені місця: 1) Нафтою з сіллю (Звенигор., Галицьке Поділля)1118, 2) Розрізавши пухирі, що з’явилися, натирають їх сіллю (Україна), 3) Кров’ю, узятою в жінки під час місячних (Звенигор.). Радять також тримати відкриті рани над вогнем і одночасно поливати їх холодною водою (Звенигородка). Рани від ошпарення п о с и п а ю т ь: 1) Сушеним та розтертим на порошок листям суниці звичайної1119. 2) Попелом зі спаленого віхтя стиглого очерету (Гусакова, Звенигор. повіт), 3) Порошком соди (скрізь), 4) Вугіллям у порошку (Звенигор.), 5) Порохом (Звенигор.). §5. Задирки коло нігтів. Занігтиця. «Задирки». Багато людей мають задирки біля нігтів, які через зараження переходять в занігтицю. Щоб позбутися цієї хвороби, радять звернутися до містичних засобів: 1) Пальцями, на яких є занігтиця, радять подряпати діда по торбі (Теребовля), 2) Гострою голкою намалювати хрестик на тому нігті, де є занігтиця (Володимир-Волинський), 3) Самі задирки витерти шкоринкою хліба, а потім палець тричі обмастити в попелі (Теребовля). Якщо ж із задирки утворилося нагноєння, роблять примочки: 1) З холодної води, 2) З глини, 3) З волових чи свинячих кишок, якими обмотують палець (Галицьке Поділля). Щоб скоріше визрів нарив, його з м а щ у ю т ь: 1) Заячим жиром (скрізь), 2) Медом із прісним тістом або гречаним борошном з цибулею (скрізь), 3) Пшоняним борошном зі сметаною (Поділля). З цією ж метою п о л и в а ю т ь палець окропом (Смиківці, Терноп. пов.). Занурюють його: 1) У теплу воду (скрізь), 2) У тепле молоко, 3) У молоко, в якому варився справжній гриб (Поділля). § 6.Мозолі та здерті ноги. «Мозолі». При мозолях люди застосовують з о в н і ш н ь о компреси, мазі та порошки. Кладуть між пальцями, котрі болять: 1) Листя волошок (Східна Галичина, Україна)1120, 2) Міцно прив’язують шматочок яловичого м’яса, від чого мозоля за кілька днів відпаде (Збараж, Тарнополь), 3) Попередньо парять мозолю, а потім прикладають родзинку (Київ), 4) Часник (скрізь)1121, 5) Гусячий послід — допоки мозоля не засохне (Україна), 6) Капнути на хворе місце жиром з парафінової свічки; потім той жир прикладати на хустці (Галицьке Поділля), 7) Дьоготь, що стікає з коліс, змішують зі свинячим жиром (Звенигородка), 8) До мозолів або місць, натертих взуттям, прикладають цибулю із сіллю та медом (Будище, Звенигор. пов., Збараж)1122. Н а т и р а ю т ь: 9) Соком молочаю (Крощєнко, Шавниця, Дев’ятники)1123,10) Соком кореня пасльону (Галицьке Поділля)1124, 11) Гліцерином (Східна Галичина). Зволоживши мозолю водою, посипають її порошком галуну (Галицьке Поділля). Із с и м п а т и ч н и х засобів, щоб позбутися мозолів, радять ходити босоніж по росі до сходу сонця (Галицьке Поділля). §7. Вивих зв’язки. «Звих». Лікування вивихів із терапевтичної точки зору дуже подібне до лікування зламаних кінцівок, бо прості люди не відрізняють вививів від переломів. Вивихи, окрім внутрішніх засобів, лікують також замовляннями. З о в н і ш н ь о вивихи обкладають: 1) Рослиною ломиніс (Юрківщ., Звягель. пов.)1125, 2) Зіллям тирличу (Юрківщ., Звягель. пов.)1126, 3) Зіллям копитняка (Хоровіце)1127, 4) Розпареним листям дигіталісу (Юрківщ., Звягель. пов.)1128, 5) Вареними кореневищами очерету (Юрківщ., Звягель. пов.)1129. Прикладають п р и м о ч к и з відварів: 1) «Правої» берези, тобто наламаної в «Праву» середу — першу середу після Юрія. Вивихнуту руку або ногу обкладають паклею, а зверху поливають цим відваром і витягають, від чого вивих проходить1130, 2) Кореня переступня ( Водяники, Звенигор. повіт)1131. З а м о в л я н н я: 1) «Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Гдесь-не-десь на синьому морі лежить камінь білий; на білому камені хтось сидить-висижає, із жовтої кості цвіль викликає; жовтая кость — левов дух; як у льву дух не держиться, так щоб у жовтої кості раба Божого N звих не держався. Миколаю-угоднику, скорий помощнику, місяцю ясний, князю прекрасний, стань мені у помоч у первий раз, у третій раз — амінь»1132, 2) При вивиху руки, ноги чи пальця перед тим, як потягнути суглоб, слід стиснути руками болюче місце, тричі дмухнути на нього і промовити: «Їхав цар Давид на білій кобилі з Богом воювати — а лучше вчися орати; а ти, звих, не будь лихо: тіла не суши, кості не ломи і серця не тужи, Амінь» (Нова Ушиця). § 8. Перелам кісток. «Перелом» Розпізнавши перелам, складають зламану кістку між двома лубками, міцно їх зв’язавши (скрізь). У Проскурівському повіті хворому разом із тим дають пити мед1133. В н у т р і ш н ь о вживають відвар дубової кори (Майданівка, Звенигор. пов.)1134. З о в н і ш н ь о обкладають розпареним листям дигіталісу (Юрківщ., Звягель. пов.)1135. Роблять п р и м о ч к и з відварів коренів: 1) Двулисту (Умань), 2) Живокосту (Рижанівка, Кирилівка та інші місцевості Звенигородського повіту)1136, 3) Живокосту, звареного у сметані (Східна Галичина)1137. Знахарі застосовують різноманітні п л а с т и р і, які приліплюють на місця переламів; однак їхній склад тримають у великій таємниці (скрізь)1138. При зламаних кістках, а також при їх загниванні застосовують таке з а м о в л я н н я: «Тут не тут, а на синьому морі — там лежить камінь на камні; білий на білому; там сидить вихід; сидить-висіжає і із жовтої кості кров висисає. Як у левові дух не держиться, так щоб у раба Божого N вихід не держався — ні в очах, ні в плечах, ні в жилах, ані в печінках; ні в селезінках, ані в суставах. Господа Бога на помощь благаю. Амінь». (Любомирка, Звенигор. пов.). Рани § 1 Травми. Порізи. «Виразка». Рани свіжі і хронічні. «Рани» Усі рани, незалежно від того, чим вони спричинені, я зібрав в один розділ. Люди розрізняють різні типи ран: від простих пошкоджень аж до таких, що довго не гояться. Особливі види ран та причини, що їх викликають, виокремлені в спеціальні параграфи даного розділу, такі як: «підбій», «волос», сторонні предмети в рані, «дике м'ясо», гангрена і пролежні; бо кожен з цих видів лікується по-різному. При всіх свіжих ранах застосовують з о в н і ш н ь о відвар деревію — аби місце порізу здерев’яніло, а кров зупинилася (Дорожів)1139. О б к л а д а ю т ь свіжим листям: 1) Подорожника великого і середнього (скрізь)1140, 2) Алтею (Звенигор.)1141, 3) Напрасника 1142, 4) Німфеї (Звенигор.) та інших трав. П р и к л а д а ю т ь на свіжоскалічені місця: 5) Порхавку (Укр.), 6) Павутиння1143. З а с и п а ю т ь: 7) Порошком дерези (скрізь), 8) Сажею, 9) Тертою морквою, 10) Петрушкою, П р и к л а д а ю т ь 11) Сало шуліки (Дзяніш, Східна Галичина)1144. З а л и в а ю т ь: 1) Горілкою (скрізь), а часом також яєчним жовтком та міцно зав’язують (Гусакова, Звенигор. повіт), 2) Настоянкою березових бруньок на горілці («березівка») (Звенигор., Переяславський повіт1145, Юрківщ., Звягель. пов.)1146, 3) Горілчаною настоянкою кореня конвалії двобічної (Поділля, Буковина)1147, 4) Столярним клеєм, 5) Чорнилом, 6) Нафтою (гасом) і, нарешті, 7) Усім тим, що знайдеться під рукою. На рани зазвичай п р и к л а д а ю т ь свіже листя: 1) Цикорію (Гусакова, Звенигор. повіт), 2) «Зозулин ряст»1148 (Брацл. повіт), 3) Копитника (Звенигор. повіт), 4) Звіробою (Галицьке Поділля), 5) Конвалії (Юрківщ., Звягель. повіт)1149, 6) Тирличу (Юрківщ., Звягель. повіт)1150, 7) Розхідника пласколистого (Юрків, Звягель. повіт)1151, 8) Пасльону (Золочів, Мілятин), 9) Цвіту білої лілії (Звенигор.), 10) Лопуха звичайного (скрізь), 11) Вільхи чорної (Нова Ушиця1152) — свіжої або розпареної у теплій воді1153, 12) Дерену (Укр.), 13) Глистника (Золочів. пов., Мілятин)1154, 14) Водяну настоянку солодки (Нова Ушиця), 15) Квіти нагідок залити водою і настоювати на сонці (Нова Ушиця). Прикладають також: 16) Стару мідну монету (Звенигор.), 17) Кисле пшоняне тісто з літніми паростками божого древка — так, щоб пагінці лежали на рані. Квас виходить зовні, а рана гоїться1155. П о с и п а ю т ь розтертим на порошок листям: 18) Деревію (Звенигор.)1156, 19) Оману (Юрківщ., Звягель. повіт), 20) Тирсою з дерева (Проскурівський повіт)1157, 21) Порошком дубового вугілля (Нова Ушиця). Великі відкриті рани м а с т я т ь: 1) Соком з кореня ясенця (Звенигор.), 2) Молочком, витиснутим з рослини молочай (Галицьке Поділля), 3) Яєчним білком (Нова Ушиця), 4) Сметаною, після чого кіт має її злизати з рани (там само). І з ж и р н и х м а з е й з а с т о с о в у ю т ь: 1) Масло, підсмажене з квітами коров’яка (Юрківщ., Звягель. повіт)1158, 2) Листя маруни розтерте навпіл із жиром (Рижанівка, Звенигор. повіт), 3) Корені живокосту, дрібно посічені та спасеровані з маслом (Східна Галичина)1159, 4) Гусячий1160 (скрізь) або качиний смалець для розм’якшення затверділої рани (Звенигор.), 5) Борсучий жир (Галицьке Поділля), 6) Застосовують також волову жовч із воловим жиром або зі смальцем, що має діяти так само, як борсучий жир (Збараж, Залужжя), 7) Волову жовч поливають волячою сечею, виливають в пухир і через певний час використовують як ефективну мазь, 8) Мило з цукром, перетерте із жиром (Гуссакова, Звенигор. повіт), 9) Великою популярністю в багатьох місцевостях користується мазь із хорошої олії — так званої «перувіанської», ярого воску та живиці з козубка (коробка з соснової кори, яка застосовується для зберігання кадила) у рівних пропорціях. Все це кладуть у паперову коробку з-під цукру та топлять над свічкою. При нагріванні його слід гарно помішувати, аби усі складові добре між собою змішалися; потім мазь перекладають у банку та перев’язують міхуром (Галицьке Поділля)1161. Із о л і й використовують лляну (скрізь). П р о м и в а ю т ь рани відваром: 1) Кореня козячої борідки (Україна), 2) Ромашки звичайної (скрізь) і, нарешті, 3) Оцтом (скрізь). Із с и м п а т и ч н и х засобів лікування ран відомий спосіб давати їх зализувати собакам (Рижанівка, Звенигор. повіт)1162. Щоб кров не йшла, рану притискають пальцем або долонею і тричі кажуть: «Ішла Соломонія Христа бабіть, несла в приполі ячмінь сіяти; як той ячмінь з-під золота, серебра не зійде, так тая кров не піде. Амінь» (Нова Ушиця). На задавнені («гнилі» або хронічні) рани прикладають: 1) Листя лебідки (Звенигор.), 2) На рани, які не гояться від жодних засобів1163, кладуть теплій гній великої рогатої худоби (скрізь відоме; також у Литві). На золотушні рани прикладають попередньо пережований бабами мак (Рижанівка, Звенигор. повіт). На рани в и т и с к а ю т ь сік із рослини коров’як (Східна Галичина). Для того, щоб «гнилі» рани набрали вигляду звичайних, окурють їх ялівцевою або сосновою смолою (скрізь). Застарілі рани п р о м и в а ю т ь відваром чистецю (Звенигор.)1164 Від хробаків у ранах — як в людей, так і в худоби — дуже дієвим є такий симпатичний засіб. Уставши до сходу сонця, слід було нагнути квітнучу рослину коров’як, притиснути якимось тягарем і сказати: «Поти буду тебе так держати, поки в N не випадуть черви» (Рижанівка, Звенигор. повіт1165, Вінниця1166). § 2. Рани на ногах, так званий «підбій» Як вказує вже сама назва, рани ці походять від «підбиття» і виникають у людей, що багато ходять. На такі рани прикладають свіже листя підбілу. Сама назва рослини вказує на певну аналогію з хворобою, яку нею лікують (Гусакова, Звенигор. повіт, Бібрка, Львів. повіт)1167. Прикладають як м а з ь: 1) Пшеничне борошно зі сметаною чи солодким молоком (Поділля), 2) Глину, змішану з сечею (Поділля), 3) Негашене вапно. §3. Волосся в рані. «Волосся».»Волокна». «Волос» — це болісний і докучливий гнійник. Дехто гадає, що кожну рану може ускладнити волосся, яке її забруднює. У Проскурівському та Кам’янецькому повітах «волокном» називаються задирки на пальцях, про що згадує Димінський. У цих місцевостях вважають, що недуга притаманна виключно жінкам, які можуть через неї навіть втратити пальці. Лікування носить місцевий характер і полягає у п р и к л а д а н н і до ран: 1) Листя подорожника (Звенигор. повіт), 2) Свіжонатертої рослини «рання» (Україна), 3) Звіробою (Нова Ушиця), 4) Розпареного маку або коноплі (там само), 5) М’якуша з кавуна (там само), 6) Меду (скрізь), 7) Холодної глини (Нова Ушиця), 8) Воску з несолоним салом (там само,. 9) Воску, розтопленого з живицею і змішаного з рутою (там само). Ще ширше застосування мають м і с т и ч н і засоби —чародійські практики, поєднані із замовляннями та направлені на видалення волосся з рани. Зазвичай знахарки шляхом замовляння видаляють волосся, яке обкручується навколо їхніх пальців; при цьому вони в одній руці держать 9 колосків жита — нижче рани, а другу руку тримають на голові хворого. Вони перехрещують його ножем, попередно зануреним у повну миску з водою, і кажуть: «Звідкіля ти взялося — звідкіль прийшло; я тебе виганяю, виклинаю, проклинаю; іди проч та іди на ліси, на очерети; та на луги, та на пущі, та на трапези; та влізь в гадюку, та влізь в жабу — проч, проч!»1168. Є різні варіанти цього замовляння: а) У Новоушицькому повіті, тримаючи над раною колоски, промовляють: «Жидівський волос — вийди на колос; кінський волос — вийди на колос; воловий волос — вийди на колос; чоловічий волос — вийди на колос; псячий волос — вийди на колос; вовчий волос — вийди на колос; козлячий волос — вийди на колос». Після цього слід тричі дмухнути на палець або ж сказати: «Ти, волос, сушиш, крутиш N рожденому, молитвеному, хрещеному. Чи ти собачий, чи ти котячий; чи ти кінський, чи ти воловий; чи ти вовчий, чи ти псячий; чи ти козлячий, чи ти курячий; іди собі на очерети, гори, каміння, креміння» (повторюють 9 разів на одному диханні). «Матір Божу взиваю, умоляю; не мій дух — Божий дух» — далі дмухнути на рану і сплюнути, б) У Звенигородському повіті зливають рану водою, що проходить через дев’ять пустих житніх колосків, в) У Летичівському повіті зливають рану теплою непочатою свяченою водою, що проходить через дев’ять порожніх стеблин житніх колосків, промовляючи при цьому: «Волос, волос, вийди на колос» — від чого волосся має обкрутитися навколо колосся, г) Так само чинять і в Харківському повіті1169. У Васильківському повіті знахарка ллє воду через ячмінний колос1170. У Звягельському повіті (Юрківщина) знахарка бере 9 разів по 3 колоски жита (усього 27); причому тримає по одному колоску і прикладає до болючих місць; непочату воду ллє в підставлену миску над раною, проказуючи: «Змовляю волос з Олени хрещеної, молитвеної — з рук, з ніг; з очей, з плечей; з жовтої кості, з червоної крові; котяче, собаче. Київська, Почаївська Божа Мати: поможи мені волос змовляти». Те саме баба повторює з кожним колоскам, і, нарешті, з усією в’язкою. Якщо нарив викликаний волоссям, то воно повинне показатися з рани і обплестися навколо колосся; якщо причина інша, то замовляння буде недієвим. Колосся баба палить, а воду виливає в кут хати1171. У Кам’янецькому та Проскурівському повітах хворі, що мають задирки, замочують пальці в маковому лузі, а потім беруть 9 колосків ярого жита, ділять на три частини, прикладають до ран, та, наливши у миску непочатої води, проказують стиха наступне замовляння: «Вийди, волос, на три-дев’ять житній колос: злегенька, стихенька — я ж тебе вимовляю. Не я ж тебе вимовляю, а вимовляє тебе Пречиста Діва — Мати Христова, своїми словами, своїми молитвами, своїм духом святим; тут тобі не пробувати; тут тобі не розкошувати; крові не пити, серця не віяти; іди ж собі легенько, тихенько, на синє море; на синім морі хортиця; всіляка птиця — в неї кров солодка: там тобі і снідання — обідання; мене мати породила, в пеленки вповила, шовковими тороками зв’язала, Господу Найвищому на хвалу віддала». Повторюють 9 днів, змочуючи палець у лузі. Лікують ще й так: Беруть попіл зі спаленої гречки, змішують його з водою та цідять, ставлячи кілька житніх колосків, а між ними вкладають палець та рухають ним декілька разів; через кілька таких «сеансів» наступає одужання (Проскурівський повіт). У різних місцевостях ллють воду над ранами, скаліченнями та наривами через різноманітні види збіжжя1172. § 4. Сторонні тіла в рані Сторонні предмети, що випадково потрапили в рану, як от: кулі, тріски скло тощо, народ не намагається вийняти сам, а вдається до засобів, які їх витягнуть. П р и к л а д а ю т ь: 1) Заячий жир, що знаходиться між кишками і м’язами попереку — якщо увіп’ялася скалка в тіло; якщо цей жир притулити з протилежного боку, це змушує скалку вилізти; якщо ж його прикласти на рану, то він п о г л и б л ю є р а н у н а в и л і т. (Україна), 2) Гусячий послід (скрізь), 3) Товчені мухи (Звенигор.), 4) Ракові очі, потовчені і змішані з медом (Укр.), 5) Ящірку, дрібно порізану, висушену та змішану з сіллю (Звенигородка). § 5. Дике м'ясо. «Дике м'ясо» Рани, що довго не гояться — із «м’ясними» бородавками, що розрослися всередину (granulatio), називаються «диким м’ясом» і їх намагаються у будь-який спосіб знищити. Оскільки рани можуть бачити всі, то деякі люди можуть своїм поглядом перетворити їх на «дике м’ясо» (Укр.)1173. Такі рани лікують, о б к л а в ш и їх очищеною та подрібненою морквою. Посипають: 1) Порошком ірисового та фіалкового коренів (Звенигор.). 2) Мілким цукром (скрізь). Прикладають п р и м о ч к и з сірчаної міді у оцті — поки «дике м’ясо» не почорніє (Звенигор.). § 6. Гангрена. «Пекельний вогонь» Гангренозні рани або ті, що мають дуже поганий вигляд, в загальному називають «пекельний вогонь». Лікують їх, п р и к л а д а ю ч и: 1) Терту моркву (скрізь), 2) Свіжий коров’ячий гній (Умань)1174. Із м а з е й застосовують: сметану з розведеним борошном (скрізь)1175. О б м и в а ю т ь відваром «горкушника» (Звенигор.). При лікуванні застосовують і замовляння, кілька з яких я записав. 1) Прочитавши «Богородице Діво», баба шепоче: «Пресвятая Богородице Діво, проведи мене; стань мені до помочі і вдень, і вночі, рабу Божому N вогонь вимовити». Повторює це тричі або дев’ять разів (Ольховець, Звенигор. повіт), 2) «По білому дню, по ясному сонцю пекельна колода лежала; коло пекельної колоди пекельний чоловік сидів; пекельного рожна держав, пекельну печеню пік. Прийшла до нього Мати Божа: «Годі тобі коло пекельної колоди сидіти, пекельного рожна держати, пекельну печеню пекти; ходімо до раби Божої N вогонь вимовляти: з його жил і з плечей; з його ногтів і з пальців; з семидесяти суставів; з білого тіла; і з червоної крові, і з жовтої кості». Повторюють від трьох до дев’яти разів (Ольховець, Звенигор. повіт). § 7. Пролежні. «Перележні» До пролежнів призводить тривале лікування затяжної хвороби, через яку недужий весь час змушений лежати на одному боці ( повсюдно). Щоб вберегти хворого від пролежнів, під ліжко ставиться миска з водою і воду щоденно змінюють; результат має бути позитивним (хорошим) (Чигирин, Залужжя, Східна Галичина)1176. Лікують рани, викликані пролежнями, різноманітними зовнішніми засобами, про які ми згадували при лікуванні опіків (див. розділ «Опіки») та звичайних ран. Шкірні хвороби § 1. Виникнення прищів (пухирців) внаслідок попечення губ та шкіри Недуга виникає під впливом дії сонця, вітру чи холоду; часом прищі з’являються на вустах і піднебінні через те, що недужий говорив на когось неправду або ж від плював на вогонь; загалом частіше це буває у молодих людей та дітей. Переконання це є залишком давніх язичеських вірувань стосовно того, що не слід зневажати вогонь. Якщо поцілувати жабу квакшу звичайну, то це має оберігати від прищів на вустах, від хвороб губів (Надвірна) або опіків на губах (Брюхналь)1177. П р и к л а д а ю т ь: 1) Свіже листя рослини парника на губи, попечені сонцем (Залужжя, Збараж), 2) Шкірку зі змії (вужа) прикладають до вуст (Лисянка, Звенигор. повіт). Якщо губи потріскаються від холоду, їх посипають перепаленим синім каменем у порошку. Вуста — так само, як при опіках — мастять гусячим або качиним жиром (смальцем) (скрізь). При опіку шкіри губів, рук чи ніг: 1) Беруть стару девев’яну ложку, підпалюють її та олію, яка при цьому стікає, збирають і мастять ушкоджені ділянки (Кобиляки, Звенигор. повіт і повсюдно), 2) Також з цією метою використовують олію з жовтка, спаленого на виделці (Звенигор.). Якщо ліщинову паличку запалити і прикласти до сталевого ножа, то утвориться роса, якою теж змащують вуста (Токи, Збаразький повіт). § 2. Заїди на губах. «Заїди» Маленькі виразочки в кутиках рота називаються заїдами; виникають вони з різних причин: 1) Від облизування губ; цю звичку мають деякі люди (скрізь), 2) Від плювання на вогонь (скрізь), 3) Від їжі на вітрі чи холоді — особливо кавунів (Резина, Уманський повіт), 4) Якщо для їжі користуються погано виполосканими і невитертими ложками (Звенигор.)1178, 5) Якщо до рук брали молодого горобця (Звенигор., Львів, Янів, Фітьків, Станіславів, Маркова)1179. Із л і к у в а л ь н и х з а с о б і в застосовують різноманітні засоби. Заїди н а т и р а ю т ь: 1) Содою (Смиківці, Тарнопіль), 2) Сажею, розмішаною у вершках (Резина, уманський повіт), 3) Сіркою з вух (Рижанівка, Звенигор. повіт). Із с и м п а т и ч ни х засобів побутують натирання заїдів: 1) Кінчиками волосся (Рижанівка, Звенигор. повіт)1180, 2) М’якушем хліба, який потім дають з’їсти собаці (Поділля), 3) Червоним поясом — аж до крові (Рижанівка, Звенигор. повіт); червоним сукном; полотном; грубим простирадлом і виворотом сорочки (Поділля). § 3. Гладкість та білизна шкіри На гладкість та білизну шкіри звертають увагу переважно жінки. Прищі на обличчі з’являються від статевого утримання, а зникатимуть при регулярних статевих стосунках (скрізь на Русі та в Литві)1181. Із в н у т р і ш н і х л і к і в від зморшок на обличчі застосовують висушену і стерту на порошок плаценту породіллі (Звенигор.)1182. Із з о в н і ш н і х з а с о б і в — для рум’янцю на щоках — дівчата натирають їх: 1) Буряками1183, 2) Будяком (скрізь), 3) Соком, витиснутим з рослини ройник1184. Для краси і гладкості шкіри м и ю т ь с я відваром: 1) Висушеного зілля коров’яка (Дев’ятники)1185, 2) Цвіту розмарину (Звенигор.), 3) Кропиви — для виведення віспин (Збараж, Залужжя), 4) Рослини сон (Звенигор.), 5) Настоянку на горілці городнього квіту лищака, 6) Таким самим настоєм коренів конвалії двобічної (Звенигор.), 7) Натираються білою водяною лілією або водою, в якій її замочували (скрізь)1186. З косметичною метою обмивають обличчя: 1) Вівсяним борошном, завареним разом із свинцевими білилами (скрізь), 2) Водою навпіл із незбираним молоком, особливо при віспинах (Збараж), 3) Яєчним жовтком. Його також застосовують для видалення відмітин від віспи (Залужжя, Збараж), 4) Білковою піною, змішаною з горілкою (Звенигор.). § 4. Пігментні плями. Веснянки. «Веснушки». «Остуда». «Ряботиння». «Сорокачка», «Вешнівки» Кажуть, що загар на обличчі є проявом здоров’я і засмагають лише люди здорові (скрізь). Остудою ж люди називають темно-жовті плями, що зазвичай з’являються на обличчях вагітних та людей із хворою печінкою, котрі також мають проблеми зі шлунком; їх іноді нудить і вони можуть навіть мати блювоту та відчувати біль під грудьми (Звенигор. і скрізь). Веснянки натомість дістають ті, хто руйнує гнізда ластівок: птахи мстяться людям, забарвлюючи їхню кров у колір молока і ставлячи веснянки їм на обличчя. Для лікування обох видів плям застосовують переважно о б м и в а н н я обличчя; часом вдаються до містичних засобів. Із н а т и р а н ь застосовують лише суміші голубиного чи гусячого посліду або овечого лайна, змішаного зі свинячим жиром (Умань). О б т и р а ю т ь с я: 1) Відваром куколю (Звенигор.), 2) Соком, витиснутим з насіння пасльону (Звенигор.), який, як вважають, допомагає від веснянок, 3) Жінка, що народила вперше і має пігментгні плями, повинна їх протерти своєю плацентою (Звенигор.)1187. О б м и в а ю т ь обличчя відварами трав: 1) Oстудника (Галицьке Поділля), 2) Глистника (Ольховець, Звенигор. повіт), 3) Дриакви (Звенинигор.), 4) Кореня конвалії — проти веснянок (Поділля), 5) Насіння огірків (Звенигор.)1188, 6) Трав глистника та хробостa, які після відварювання набирають желеподібного стану; після умивання цією рідиною кажуть, що вона стала такою густою, бо взяла на себе плями зі шкіри (Юрківщ., Звягель. повіт)1189, 7) Листя чистецю, змішаного з хробостом (Юрківщ., Звягель. повіт)1190, 8) Хрону з листям та коренями, звареного у воді або сироватці (Юрківщ., Звягель. повіт)1191. Також п р о т и р а ю т ь обличчя: 9) Розтертими суницями (Збараж, Нова Ушиця), 10) Березневим снігом (скрізь; також в Литві)1192, 11) Міцною спиртовою настоянкою білої лілії (Галицьке Поділля), 12) Кислим молоком (скрізь), 13) Свинячим молоком (Золотопіль, Чигирин. повіт та Литва, околиці Вільно)1193, 14) Медом (Галицьке Поділля), 15) Кухонною сіллю, розчиненою в гарячій воді, причому сіль має висохнути на обличчі сама (Одеса), 16) Ще не застиглою заячою кров’ю (Золотопіль, Чигирин. повіт), 17) Власною сечею — від чого веснянки проходять, а шкіра набирає гладкості та білизни (скрізь та у Литві). Якщо пігментні плями є й на інших частинах тіла, то роблять купелі з вовчуга. Застосування м і с т и ч н и х з а с о б і в тісно пов’язане з переконанням, що ластовиння з’явилося саме внаслідок руйнування ластів’їних гнізд. Тому, щоб позбутись плям, слід: 1) Узрівши весною першу ластівку, побігти до річки, ставка або криниці і тричі обмити водою обличчя (Юрківщ., Звягель. повіт)1194, 2) Також три дні поспіль миються до сходу сонця водою, у якій варили свячені пасхальні яйця (Східна Галичина)1195, 3) Побачивши вперше навесні ластівку, слід було тричі вмитися болотом — і веснянки зникнуть (Богородчани, Сєлєц, Станіслав)1196, 4) Такий самий буде результат, якщо вмитися у мисці, з якої ластівка пила воду (Нова Ушиця, Єзуполь)1197, 5) Навіть саме споглядання прильоту ластівок має позбавляти від ластовиння (Похівка)1198, 6) Побачивши першу ластівку, слід попросити: «Ластівко, ластівко; візьми собі рябину, а дай мені білину»1199 або закричати: «Ластівки, ластівки — здійміть з мене веснівки» (Сивка, Калуш)1200; або ж, спостерігаючи за польотом ластівок, проказати: «Ластівки, ластівки візміть собі веснівки; нате вам камінці, дайте мені рум’янці» (Фітьків)1201. § 6.Чиряки. Нариви. «Чиряки». «Болячки» Вплив давніх гуморальних понять зберігся в народних віруваннях щодо багатьох хвороб, в тому числі стосовно причини виникнення чиряків і наривів: зіпсуті соки, рухаючись у тілі, викликають їх появу, а «загнивання» соків призводить до формування наривів. Але поява фурункулів на тілі є спасінням для організму, адже це оберігає його від ряду серйозних внутрішніх хвороб: крововиливу в мозок, легені та інші органи. Що стосується появи наривів, то їх слід відокремити від інших гнійників. Вони можуть з’явитися від того, що людина сіла на місце хворого з наривами або ж від спільного миття в лазні (загально розповсюджене вірування)1202; недуга може також виникнути від уречення поганими людьми (Укр.)1203. Якщо ж під Новий рік посіяти горох, то це те саме, що просто сказати: «А щоб тебе обсіяло гнійниками!», адже горох, посаджений в цей час, викликає прищі та нариви на тілі (Великі Бірки). З о в н і ш н ь о прикладають на хворі місця листя: 1) Вербозілля (Звенигор.), 2) Підбілу (Звенигор. і скрізь)1204, 3) Чорнолистника (Звенигор.), 4) Mир-зілля (Укр.), 5) Блекоти (скрізь), 6) Свіжого латаття (Юрківщ., Звягель. повіт)1205, 7) Свіжого подорожника — великого і середнього (скрізь)1206, 8) Розходника, попередньо перетерши (Юрківщ., Звягель. повіт)1207, 9) Воронячого ока, розтертого разом із ягодами (Юрківщ., Звягель. повіт)1208, 10) Алтею (Нова Ушиця). В и к о р и с т о в у ю т ь також: 11) Дьоготь (Нова Ушиця), 12) Розчинене та змішане з сіллю тісто (Звенигор.), 13) Глину (Східна Галичина), 14) Земляну жабу, порізану на дрібні шматки (Водяники, Звенигор. повіт)1209, 15) Луску щуки (Звенигор.), 16) Линовище змії, прикладене на хворе місце на ніч вважається дуже помічним (Коломийський повіт)1210, 17) Свіжу заячу шкірку, котру сушать і змазують гарячими вершками до повного розм’якшення, після чого роблять у ній діру та прикладають отвором до чиряка, а шерстю наверх і міцно прив’язують до тіла хусткою (Миколаїв, Херсон, Звенигор.), 18) Роблять пластир з пшеничного тіста, розчиненого в солодкому молоці, або ж з печеної цибулі; сірого мила; маку, розтертого з медом; паленого галуну з білком (Галицьке Поділля)1211. Для того, щоб пришвидшити утворення гною в наривах, практикують різноманітні п р и п а р к и, особливо з таких трав: 1) Листя і квітів коров’яку (Україна, Юрківщ., Звягель. повіт)1212, 2) Материнки (Звенигор.), 3) Підбілу (мати-й-мачухи) (Звенигор.)1213, 4) Лісової мальви 1214, 5) Листя подорожника, звареного в молоці (Юрківщ., Звягель. повіт)1215, 6) Печеної цибулі, іноді розтертої з милом (скрізь)1216, 7) Кореня алтею, звареного в молоці разом iз лляним сім’ям (Звенигор. і скрізь). М а с т я т ь м а з я м и: 1) Листя парикози з жиром1217, 2) Листям блекоти, претертого зі смальцем (Юрків, Звягель. повіт)1218, 3) Заячим жиром (Володимир-Волинський), 4) Ведмежим жиром (Україна), 5) При «чорній корості» застосовують мазь, яка складається з несолоного масла або старого сала, кореня оману та синього каменю; мазь перед використанням підсмажують (Залужжя, Збараж)1219. З о л і й використовують: олію та віск, розтоплені в рівних пропорціях: прикладають, змінюючи двічі на день (скрізь)1220. Злоякісний карбункул «сибирская язва» лікується так: його мастять теплою олією, потім проколюють у кількох місцях голкою, змоченою в міцній горілці і посипають солями амонію, від чого пляма ніби «западає» та випускає коріння у вигляді ниток, котрі треба відтяти разом із наривом; від цього хвороба проходить1221. Також з м а щ у ют ь: 1) Борошном, змішаним із медом (Гусакова Звенигор. повіт і скрізь), 2) Яєчним жовтком із сіллю (Звенигор.), 3) Виділеннями оселедця, 4) Водою, зібраною після дощу з рослини під назвою бодяки (Дев’ятники)1222. П і д к у р ю ю т ь нариви: 1) Зіллям розходника1223. 2) Беруть ганчірку, котрою зазвичай затикають комин і загортають в неї настругані кавалки дерева від рогача, який використовують для того, щоб вийняти з печі горщик, та, запаливши їх, підкурюють тим димом хворі місця (Звенигор.) Як с и м п а т и ч н и й з а с і б прикладають 7 житніх колосків, на які ллють холодну воду — так само, як при лікуванні ран (Звенигор.)1224 . § 7. Струпи і парша на голові. «Болячка на голові». «Кошуля» Люди не розрізняють цих двох хвороб і вважають, що це одне й те ж. Парша (favus) на голові як хвороба паразитарна серед простого люду зустрічається дуже рідко. Частіше від неї потерпають жиди, які дістають її ненароком або зумисне — з метою звільнення від військової служби; неохайність жидів навіть призвела до виникнення презирливого прикметника — «паршивий». До парші народ часто зачисляє різні хвороби — як самої шкіри голови, так і волосся. «Кошулею» називається покривання голови струпами, що, однак, не викликає такої гидливості, як парша; «кошуля» — це явище тимчасове, перехідне; з ним людина з’являється на світ. У багатьох місцевостях існує вірування, що лікувати струпи на голові не треба — так само, як і шкірні висипання — адже вони охороняють організм від внутрішніх хвороб (скрізь)1225. Із з о в н і ш н і х л і к і в застосовують різні засоби. Так, наприклад, до голови прикладають к о м п р е с и: 1) З перетертого та розпареного листя мокрецю (Юрківщ., Звягель повіт)1226, 2) З махорки, замоченої в горілці (Звенигор.). З м а щ у ю т ь: 1) Коров’ячим маслом (скрізь), 2) Старим салом, перетертим на м’язгу (скрізь), 3) Вершками (скрізь), 4) Соком, витиснутим із коренів і листя ранника, змішаним із маслом або смальцем (Юрківщ., Звягель повіт)1227,5) Квітами настурції, змішаними зі свинячим смальцем (Звенигор.), 6) Головою зайця, спаленою на попіл і змішаною зі свіжим маслом (Кирилівка, Звенигор. повіт), 7) Несолоним жиром; потім голову посипають дрібно розтертим порошком з кількох жаб (земляних ропух), котрих смажать у щільно закритому посуді, поки ті не висохнуть. Таким чином змащену і посипану голову закривають пухирем та залишають на 24 години, після чого парша має зникнути (Володимир-Волинський), 8) Горілкою, змішаною зі старим салом (Нова Ушиця і скрізь), 9) Горохом або цибулею, розтертими з салом (Нова Ушиця), 10) Сметаною, змішаною з вугільним порошком або свинцевими білилами (там само). З і н ш и х н а т и р а н ь використовують: 1) Нафту, 2) Листя братиків, змішане з медом (Звенигор.), 3) Зібрані дубові яблучка, які ростуть на листі цього дерева, покраяні на частинки та вимочені в оцті. Цим змащують струпи, доки ті не пропадуть1228, 4) Оцет з сіллю (Звенигор.), 5) Дьоготь (скрізь). Ставлять н а г о л о в у б а н к и. М и ю т ь голову відварами 1) Молочаю (Звенигор.), 2) Кори крушини (Звенигор.), 3) Рути, звареної у воді з сіркою (Вільшана, Звенигор. повіт), 4) Вівсяними висівками, звареними в оцті; при цьому змащують голову свинячим салом, а ще краще, ведмежим жиром (Городище, Черкаський повіт). Роблять т е п л і к у п е л і чи сухі ванни; розігрівають голову над паром або жаром (Звенигор.) § 7. Висипання на тілі і обличчі. «Сип» Значна частина шкірних висипань є результатом застуди. Також слід бути обачним і не їсти в переддень Різдва бобів, бо тим можна додати собі прищів (Ратулів)1229. Для запобігання вугрям та іншим висипанням на тілі найпопулярнішим є такий спосіб: у неділю, вмивши обличчя (що більшість людей тільки в неділю і робить), витертись спинкою вивернутої брудної сорочки (Рижанівка, Звенигор. повіт). Ліки при висипаннях значною частиною ті самі, що застосовуються для гладкості та білизни шкіри або при свербежі. Окрім цього, в н у т р і ш н ь о дають: 1) Відвар і сік свіжого лопуха звичайного (Канів. повіт, Юрківщ, Звягель. повіт)1230, 2) Щоденно відвар братиків (скрізь). В о д н і н а с т о я н к и: 3) Розходника (Галицьке Поділля), 4) Деревію (Курники, Перемишль. повіт). Із з о в н і ш н і х л і к і в настругують кору бузини білої (з її внутрішнього боку) і, змішавши з насінням коноплі, прикладають на хворі місця (Рижанівка, Звенигор.повіт). Опрілості в огрядних людей (у складках тіла), які народ ще називає «вовком» (Східна Галичина), посипають порошком плауну булавовидного (Львів). З м а щ у ю т ь: 1) Сіркою, розведеною у сметані (Звенигор.), 2) При проказі на обличчя накладають січених земляних жаб, підсмажених в олії (Звенигор.), 3) Сумішшю, що складається з швацького дьогтю, сечі та сірки, а тоді сідають у піч; після чого купаються (Проскурівський повіт). При прищах о б м и в а ю т ь обличчя відваром вероніки лікарської в молоці (Звенигор.); настоянку переступу вживають, коли обличчя надто червоне або в прищах (Звенигор.). Н а т и р а ют ь: 1) Обличчя при різних висипаннях — кров’ю, взятою під час місячних, 2) Усе тіло солоною водою (скрізь). З а с т о с о в у ю т ь: 1) Купелі в ставках і компреси з болота (скрізь), 2) Молоді дівчата, що мають на обличчі висипання, у Великий Четвер (Чистий Четвер), уставши до сходу сонця, тричі занурюються в воду (Рижанівка, Звенигор. повіт). Також вважають, що така купіль тільки тоді допоможе, коли недужий першим у ній викупався, інакше не тільки не позбавиться своєї хвороби, але й набереться чужої — того, хто першим прийняв купіль (Юрківщ., Звягель. повіт)1231, 3) При прищах на губах та обличчі беруть шматок мила, кладуть на даху в Великий Четвер, знімають у Велику Суботу та застосовують для купання усіх домашніх. Це також має оберігати від шкірних хвороб малих дітей: а чинять так на згадку миття ніг апостолам і того, що у воді Пілат мив руки в П’ятницю1232. § 8. Свербіж. Короста. «Сверблячка». «Чухачка». «Короста» Люди не розрізняють різних видів сверблячки; наприклад, ту, що походить від паразитів, лікують так само, як й інші її типи. Із в н у т р і ш н і х ліків п’ють відвари трав: 1) Лободи (Звенигор.), 2) Оману, котрий вживається у великіх кількостях (скрізь)1233, 3) Листя і квітів свербиці (Юрків, Звягель повіт)1234. Із з о в н і ш н і х: 1) Прикладають кухонну сіль, розігріту на печі (Звенигор.), 2) Б’ють по тілу мітлою, зробленою зі свіжого листя кропиви (Збараж). З м а щ у ю т ь тіло: 1) Корінням оману, розтертим із жиром (Звенигор.)1235, 2) При свербежі мастять маззю, приготованою з фунту свіжого розтопленого масла та половини склянки дріжджів, а також пригоршні кінського щавелю, котрий добре смажать, доки він не змінить зелений колір на жовтий (Володимир-Волинський). 3) Змішують дрібно покраяний корінь оману, товчений імбир та сірку в порошку разом із козлячим жиром та сметаною (Звенигор.), 4) Смаженим свиним салом із сіркою (Звенигор.), після чого дехто, намастившись цією маззю, влазить на гарячу пічку1236, 5) Старим салом, підсмаженим з горохом (Поділля), 6) Шевською смолою (Гусакова, Звенигор. повіт) або 7) Маззю, що складається із шевської смоли, сечі та сірки. Намастившись нею, хворий спочатку лізе на піч, а потім купається в річці (Проскурівський повіт і скрізь)1237, 8) Дьогтем (Звенигор.)1238, 9) Порохом, змішаним зі сметаною (Гусакова, Звенигор. повіт), 10) Кожухом, який загнив в кислій сметані. До цього насипають пороху та розтирають до однорідної маси1239, 11) Корінням і листям ранника, змішаних зі смальцем або маслом, що вживається як мазь проти корости (Юрків, Звягель. повіт)1240, З м а щ у ю т ь маззю 12) Із синього каменя, сірки, сажі та дьогтю (Нова Ушиця), 13) Селітри зі сметаною (там само), 14) Вареного качана кукурудзи (Нова Ушиця), 15) Сірки, змішаної з олією і залишеної на півдоби, котрою мастять тіло, попередньо нагрівши мазь (Смиківці, Тернопіль. повіт). У лікуванні свербежу велике значення має о б м и в а н н я тіла, особливо відварами трав: 1) Лебідки (Звенигор.), 2) Оману (Гусакова, Звенигор. повіт)1241, 3) Чемериці з буряковим квасом (Звенигор.)1242, Водяними настоянками: 4) Гілочок черемхи (Звенигор), 5) Тої (аконіту) (Звенигор.)1243. Також садять хворого у піч після випікання хліба (Поділля)1244. Купаються: 1) В гороховій соломі (Нова Ушиця), 2) У відварі оману (там само), 3) У Великий Четвер — у річці до сходу сонця (скрізь). § 9. Пітливість Є люди, які постійно відчувають холод, а є й такі, котрим постійно спекотно. Останні часто пітніють — особливо це стосується рук, ніг та місць під пахвами. Для запобігання цьому на ніч м а с т я т ь ноги лисячим жиром (Липовець). Під пахвами н а т и р а ю т ь: 1) Милом або 2) Миють водою з попелом (Звенигор.)1245. При пітнінні рук радять: 1) Тримати в руках жаб, які вберуть у себе людський піт (Золотопіль, Чигирин. повіт). Цей засіб використовують і на Жмудзі 1246, 2) Погладити спітнілими від роботи руками ведмежу вовну (Юрків, Звягель повіт)1247. Від пітніння ніг: 1) Насипають у взуття порошок сірки, 2) Сиплють у черевики перепалений галун або 3) Порошок борної кислоти. Н а м о ч у ю т ь ноги: 1) У чистій воді, 2) У відварі гілочок вільхи. § 10. Лишаї. «Лишай» У багатьох місцевостях серед людей побутує переконання, що на цю хворобу можна занедужати, якщо спати або перебувати в тих місцях (в полі чи лісі), де був нічліг тварин. Скрізь на Русі визнана думка, що лишаю можна набратися, якщо ходити або ночувати на тих місцях, куди вчащали вовки — що часто трапляється з пастухами, які пасуть стадо (Зелена Дуброва, Звенигор. повіт, Володимир-Волинський і скрізь)1248. На Україні також вважають, що підхопити лишай (особливо, «сухий») можна не тільки від вовків, але й наступивши ногою на місце, на котрому перед тим качалися коні (Ольховець, Звенигор. повіт)1249. Кажуть, що недобре надто швидко лікувати лишаї, бо тим самим можна викликати якусь внутрішню слабість, особливо ж занедужати на печінку (Рижанівка, Звенигор. повіт і повсюдно)1250. Хворих на лишаї лікують засобами внутрішніми, зовнішніми і містичними. До п е р ш и х належать відвари: 1) Рути польової на молоці чи пиві, що за шість місяців виліковує навіть застарілі прояви недуги (Звенигор.), 2) Чистецю (Звенигор.), 3) Лопуха звичайного — по половині чарочки тричі на день внутрішньо при одночасному протиранні ним тіла та компресах (Укр.). Відомий український знахар Потапенко (Потік, Канівський повіт) лікував багато хвороб соком, витиснутим з лопуха1251. Із з о в н і ш н і х вживають: 1) Корінь кінського щавлю, перетертий на м’язгу та змішаний із сіллю, котрий прикладають на лишаї, міцно перев’язавши хусткою (Звенигор.), 2) Компреси зі свіжого лаврового листя (Поділля). Із н а т и р а н ь: Меркуріальну (ртутну) мазь. Із о л і й: 1) Олію із конопляного сімені (Дорожів)1252, 2) Свячену олію, узяту з лампади перед образом, 3) Нафту (скрізь). З і н ш и х ліків застосовують такі: 1) «Дубові яблучка» («галасівки») (Звенигор.)1253, 2) Сік молодої гілочки, що печеться на вогні (Дорожів)1254, 3) Свіжого соку чистотілу (Юрків, Звягель. повіт)1255, 4) Масою із цибуха1256, 5) Міцного настояного лугу з березового попелу — вживати тричі на день (Канів), 6) Горохового відвару, змішаного з синім каменем (Нова Ушиця), 7) Чорнила (Миргородська губернія, Полтава), 8) Води, що збирається після дощу на листі рослини чортополох (Дев’ятники)1257, 9) Рідини з «запотілого» вікна, котрою вдосвіта мастять лишаї впродовж трьох днів (Звенигор. і скрізь). Свіжий лишай повинен неодмінно пройти від змащування протягом кількох днів слиною (скрізь), слиною з милом (Нова Ушиця) або ж слиною, узятою натще та змішаною із сіллю (Полтав.)1258. О б м и в а ю т ь шкіру відварами: 1) Татарського зілля; причому зверху лишай посипають порошком з цього ж зілля (Звенигор.), 2) Квітів чортополоху (Київ). Також лікують, особливо дітей, к у п е л я м и з додаванням менструальної крові молодих дівчат (Кирилівка, Звенигор. повіт). До радше м і с т и ч н и х належать такі с и м п а т и ч н і з а с о б и: 1) Носити на грудях лисяче вухо (Звенигор.), 2) Обвести наслиненим пальцем спочатку довокола лишая, а потім знайти в підлозі сучок такої самої величини і тим самим наслиненим пальцем обвести і його. Повторити тричі, за кожним разом слід сплюнути. Важливо, аби хворий був натще (Звенигор.)1259, 3) Потерти лишай спітнілою сорочкою і закопати її в землю. Сорочка згниє, а лишай щезне1260. Щодо з а м о в л я н ь, то поширені такі: 1) Обводять голкою довкола «сухого» лишаю (якщо людина ненароком наступила на те місце, докачались коні) та промовити: «Лишаю, лишаю: я тебе з гімном змішаю» (Ольховець, Звенигор. повіт). Повторюють тричі, 2) «Лишаю, лишаю: з свиньми тебе мішаю — свиня твоя мати, не дала тебе ссати». Повторюють тричі і лишай змащують слиною (Звенигор.). Інший варіант: «Лишаю, лишаю: з свиньми тебе мішаю; свиня твоя мати, не хотіла тобі їсти дати, а ти зсох, знудив і мусив здихати» (Водяники, Звенигор. повіт). Повторивши ці слова тричі, обводять лишай слиною, 3) Занедужавши на лишай, слід було піти на те місце, де коні валяються, і мовити: «Як кінь лоша приведе, тоді мене лишай нападе; а як кінь лошатки не приведе, тоді мене лишай не попаде» і сплюнути тричі набік: «Не бійсь нічого — тоді лишай не нападе»1261, 4) Баба тричі хреститься, проказуючи: «Чи ти з вола, чи ти з корови; чи ти з коня, чи то з свині; чи з собаки, чи з вівці, чи з кицьки; чи ти насиланий, чи ти наданий; чи ти навіяний, чи вступлений; чи замовлений, чи пропитий. Як ти з вола іди до нього, так ти з коня іди до нього; як ти зо свині іди до неї, так ти з собаки іди до неї, так ти з вівці іди до неї, так ти з кицьки іди до неї (спльовує): тьху, щезни, пропади — во імя Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь!». Повторює тричі і потім плює на лишай (Рижанівка, Звенигор. повіт). § 11. Рожа. «Бишиха» (Звенигор. повіт). «Бешиха» (повіти Ушицький і Хелмський). «Бешіха» (Проскурівський повіт) Рожа — це хвороба шкіри, яка походить з повітря або від уречення. Настрашнішим вважається її застудити або замочити, і якщо в людей є великий запас засобів — як внутрішніх, зовнішніх, так і симпатичних, містичних та замовлянь, причому останні найбільш результативні при лікуванні цієї недуги, — то саме тому цих засобів так багато та їх чимало записано етнографами. П р о ф і л а к т и ч н и м и засобами від рожі є: 1) Вода з додаванням кількох крапель спиртової настоянки троянди або білої лілії, якою слід вмиватись, додаючи до неї декілька крапель молока (скрізь серед шляхти), 2) Щоб рожа не поверталася, треба було на обличчі або на тому місці, де вона зазвичай з’являлася розтерти кілька клопів (Водяники, Звенигор. повіт). В н у т р і ш н ь о дають: 1) Відвар чабру з дрібкою курячого посліду: з чаєм чи цукром, 2) Цілий лимон зі шкіркою (Водяники, Звенигор. повіт). Радять: 3) З вуха чорного кота капнути кілька крапель крові у келих з червоним вином і одразу ж випити; від того рожа більше ніколи не повернеться (Звенигор. повіт)1262, 4) Рожа, що вперто не піддається лікуванню, на Україні1263 таки блискуче лікується — поїданням ячмінної каші в великих кількостях з великими шкварками, 5) Відірвати підкову з кінського копита, тричі кинути в кип’ячену воду і тоді цю воду випити (Звенигор.). П р и к л а д а ю т ь: 1) Чорну бузину, яку використовують різними способами. Її кору або осердя дерев’яного прута прикладають до хворих місць, попередньо посипавши крейдою або житнім борошном (скрізь); або ж беруть кору разом з цвітом, витримують у лугові і прикладають. Намащують ягоди та повидло з бузини на сірий папір з-під цукру (скрізь), 2) Листя дурману при сильному болю (Любомирка, Звенигор. повіт), 3) Пелюстки білої лілії (Україна), 4) Листя підбілу (Звенигор.)1264, 5) Листя городнього буряка (Звенигор.)1265, 6) Свіже листя дудника (Гусакова, Звенигор. повіт), 7) Штатки лляної тканини або сірого паперу з-під цукру посипати крейдою або свинцевими білилами і носити на обличчі у вигляді маски (скрізь)1266, 8) Пляцки з пшеничного борошна, спечені разом із горілкою та сіллю (Звенигор.), 9) Посипати порошком свіжого ялівцю, прикривши зверху сірим папером, 10) Пошити мішечки (подушечки) з полотна, наповнити їх житнім борошном і прикладати, час від часу змінюючи, бо борошно остуджує гарячку (Збараж), 11) Намочити хустинку в горілці та спалити її, а попіл прикладати на уражені місця, обв’язавши їх сухою хусткою. Цю процедуру повторюють тричі — з інтервалом у три дні (Звенигор.).12) Намочену рожу, якщо вона перейде в небезпечні гниючі рани, слід обкладати свіжим і, по можливості, теплим коров’ячим гноєм1267. Із п р и п а р о к прикладають: 1) Розпарене листя герані криваво-червоної (Geranium sanguileum) (Юрківщ., Звягель повіт)1268, 2) Нагріту горілку з сіллю на хустці (Звенигор.)1269, 3) Варять висівки у рівних пропорціях з водою, намочують у теплому відварі хустину та прикладають на рани. Це має витягати гарячку (Галицьке Поділля). З м а щ у ю т ь: 1) Листям льонку, змішаним із жиром (Звенигор.) 2) Квітами звіробою, підсмаженими в маслі (Юрківщ., Звягель. повіт)1270, 3) Перетопленим і складеним у банки салом, змішаним у рівних частинах із дрібно розтертою крейдою і половиною ложечки карболової кислоти із розрахунку на пів склянки мазі (Галицьке Поділля), 4) Змащують жиром підошви (Звенигор.). Із інших м а з е й використовують: 1) Жовч карпа (Звенигор.)1271, 2) Мед, котрим змащують підошви і прикладають тонкий сірий папір, змінюють по мірі висихання; це має випалювати рожу (Юрківщ., Звягель. повіт)1272. Радять у день Івана Купала набрати світлячків, розтерти їх у долонях і прикласти на хворе місце. Роблять так упродовж цілого тиждня, якщо рожа з’явиться взимку; влітку достатньо лише двічі провести долонею по рані. Після кожної такої процедури слід вимити руки (Нова Ушиця). На початках хвороби, щоб її зупинити, п у с к а ю т ь к р о в. При лікуванні рожі також є ефективним: 1) Розтерти у долонях суниці, котрі з’явилися вперше цього літа, але яких ще ніхто не куштував (Юрківщ., Звягель. повіт)1273, 2) Руки, натерті жаб’ячою ікрою або світляками, не миті упродовж доби після натирання, мають цілющу властивість лікувати рожу впродовж цілого року — слід лише тричі доторкнутись ними до хворого місця (Юрківщ., Звягель. повіт)1274. Великої популярності набули різноманітні п і д к у р ю в а н н я рожі: 1) Віхтем («віхоть», «підстилка» — так селяни називають солому, яку взимку кладуть у взуття для тепла) з власного або чужого черевика (Житомир), 2) Старе полотно, згорнуте у трубку завтовшки в мізинець, підпалюють з одного боку і цим боком (разом із попелом) прикладають до рани. Це треба робити щодня (Звенигор.), 3) Шерсть, зрізану з котячого хвоста, кидають на гаряче вугілля і носом втягують дим, який при цьому утворився (Львів), 4) Беруть червону городню троянду (ружу), підкурюють нею рожу (хворобу) і обкладають землею, узятою з-під куща троянди (Закопане)1275, 5) Рушником, змоченим кров’ю забитого поросяти (Проскурів)1276, 6) Стрілецьким порохом (Галицьке Поділля)1277, 7) Хусткою або рушником, у які завертали посвячені писанки або обтирали їх від воску (Кам’янецький повіт), 8) Порохом, поклавши червоний пасок, а наверх — ганчір’я (Майданівка, Звенигор. повіт). У деяких місцевостях обв’язують хворе місце червоним паском і зверху кладуть дев’ять клаків прядива — кожен окремо — та підпалюють їх, пильнуючи, щоб не загорівся пасок, при чому баба промовляє: «Бешиха синя, бешиха брунатна; бешиха вітрова; бешиха з їдення, бешиха з холоду; бешиха з праці; бешиха з покликом; бешиха з пристріту; бешиха з лихим часом»1278. Інший варіант: На хворе місце кладуть дев’ять клаків прядива — кожен окремо — і перелічують: «Бешихо, бешихо, єсть вас 9; з 9 — 8, з 8 — 7, з 7 — 6, з 6 — 5, з 5 — 4, з 4 — 3, з 3 — 2, з 2 — 1, з 1 — нічого». Потім обв’язують хворе місце червоним пасом і запалюють кожен з клаків окремо, пильнуючи, щоб не загорівся сам пасок (Проскурівський повіт). Беруть також у декілька разів складений кумач, що зазвичай використовується як напірник для подушок, котрий прикладають на хворі місця на обличчі, а коло нього складають насмикане лляне прядиво і, заливши його спиртом, підпалюють. Тепло має вигнати рожу з обличчя (Галицьке Поділля). Над місцем, яке зачепила рожа, тримають червоний вовняний пас, а над ним — нещільно скручене чисте лляне волокно, котре підпалюють. Коли воно згасне, прихлопують руками. Як тільки волокно перетвориться на попіл, прикладають його на кілька секунд до рани. Роблять це тричі на день, аж поки почервоніння і набряк не зникнуть, після чого рану змащують або чистою олією, або ж олією з додаванням карболової кислоти (Дев’ятники, Звенигор. повіт)1279, 9) Баба бере льон, знаний як «скоцень» (бо інший вид називають «молотень») і запалює його над хворим місцем, при цьому тричі промовляє: «Якось невідомо, де взялась — так теж невідомо зникни». Якщо це вчинить не стара баба, а молода жінка, то рожа не тільки не зникне, але й пошириться. Не слід при цьому виходити на вітер (Дорожів)1280, 10) З великим успіхом рожу і флюси на обличчі лікують сухими квітами алтею, заливши їх горілкою та поставивши на півтори доби у теплу піч; потім змішують із порохом, щоб утворилась мазь, і кидають на розпечене вугілля. Цим димом обкурюють хворі місця через хустку1281, 11) Кресалом крешуть вогонь, щоб іскри сипалися на рожу (Шендерівка, Канів, повіт)1282. Ми записали декілька замовлянь, які слід поєднувати з обкуренням хворих місць: 1) Кладуть на кришку від посуду розжарене вугілля, а наверх насипають розмаїті «київські святині», як от: тирсу і скіпки з гробів святих мучеників, крихти з освячених пасхальних страв, віск зі стільників загиблих бджіл, віск зі страсної свічки (котру запалюють у Великий Четвер ввечері) — і коли все це почне диміти на жарі, хворий нахиляє над ним свої уражені місця, прикривши їх полотном; при цьому баба, натискаючи руками на ці місця, тричі читає «Отче наш» та мовить: «Як був чоловік пустий — і воли пустиї, і плуг пустий, і погоничі пустиї — і пусту ниву орали; і пусту пшеницю сіяв — пуста зійшла, пуста поспіла; і пусті женці пустими серпами жали — в пустиї ряди слали; пусті копи клали, пустими возами возили; пусті стоги становили, на пустому току молотили; пустими ціпами били, пустими граблями згрібали, пустими мітлами змітали, пустими лопатами віяли, в пусті мішки вбирали, пустими зав’язками зав’язували, до пустого міста возили, на пустому камінні мололи — та бешиху розмололи: по хатах, по болотах, по пустих очеретах. Ти ж, бешихо: вітряна і водяна; подумана і погадана, і помислена; і мужицька, і жіноча, і хлопяча; і піди з його очей, з плечей; от жизні, на жили; од червоної крові, од семи десяти семи суставів»1283, 2) Підкуривши хворого димом з гороху або борошна, що залишилося з великодньої паски, тричі кажуть : «Бешихо-бешище, рожо-рожище: а звідкіль ти взялася, звідкіль сходила? Чи ти з вітру, чи ти з сонця; чи ти од лихих людей; чи з плечей; чи од поганих очей? Чи загаданная; чи заспанная; чи запита, чи заїдена; чи чоловіча, чи жіноча, чи парубоча, чи дівоча; чи панська, чи циганська? Я тебе визиваю, вимовляю і Бога благаю; чи ти з вітру, чи ти з сонця; чи ти од лихих людей; чи з плечей; чи з поганих очей? Іди собі на сухий ліс, на безплодне дерево — там будеш сушити і в’ялити; а порожденому, молитвеному, миром помазаному N спокій дай» (Бердичівський повіт)1284. 3) Узявши хустку, під якою лежав свячений пасхальний пиріг («паска») і шматочок розтопленої воскової свічки — «вощини» — кидають це на жар, читають «Богородицю» і «Достойно єсть», а далі тричі кажуть: «Богородице Діво! Прошу тебе на поміч: вишептати і вимовить бех і бешиху; пристрітну і шляхову; і вітряну, і водяну; і подуману, і погадану; і залитяну; і вишептать, і вимовить — од кості, од рум’яного лиця, од веселого серця — нарожденому, хрещеному і молитвеному рабу божому N. Було вас одинадцять, а бех дванадцятий; а з одинадцяти десять, а з десяти дев’ять, а з дев’яти вісім, а з вісьми сім, а з семи шість, а з шести п’ять, а з п’яти чотири, а з чотирьох три, а з трьох два, а з двох один, а з одного — та ні одного нарожденому, молитвеному, хрещеному рабу божому N. Бех — Іродов син, а одинадцять беших — дочки Іродові» (Шендерівка, Канівський повіт) 1285, 4) При рожі, що супроводжується висипаннями (так званій «Бешисі в прищах» або ж «пожарной»), чинять так само, як ми описували раніше: кладуть на неї пояс, а на нього чотири клаки прядива. Це прядиво запалюють, промовляючи: «Огні; ангели і архангели; і палаєш, і потушуєш; і потуши нарожденому, хрещеному і молитвеному рабу божому N бех і бешиху — і пожарну, і пристрітну». Повторюють тричі1286, 5) Деякі баби-знахарки підкурюють хворі місця травами, проказуючи: «Бешиха, бешище і бешах: я тебе змовляю, викликаю і висилаю — білого тіла не смоктати і не палити, і не свербіти; червоненької крові не переливати» (Звенигор., Бурти, Черкаський повіт). Однак є замовляння, які не поєднуються з обкуренням: 1) «Бешиха вітряная, бешиха водяная, бешиха заспана і наслана; ти мужицька, ти циганська, ти татарська; ти панська, ти руська; ти попадя; ти туркеня, ти німкеня; ти синя, ти червона, ти бугрова; ти водяна, ти палена; я тебе вимовляю, я тебе висилаю на болота, на очерета; на піски, на креміння, на коріння; там тобі гуляти, там тобі буяти — і корениться, і веселиться; і кості не ламати, і крові не сушити. Матір Божа ішла і помагала, і духом надихала, і до помочі ставала». Повторюють 9 разів (Водяники, Звенигородський повіт)1287, 2) «Бешиха і вітряна, і водяна; і подумана, і погадана; і заспана і наслана; тут тобі не бути, костей не ламати, тіла не в’ялити, серця не сушити. Іди собі на очерета, на густі лози, на жовті степи; там тобі бути, піском пересипати N». Перед початком і по закінченню замовляння слід прочитати «Вірую» (Кальніблоти, Звенигор. повіт), 3) «Може ти з вітру, може ти з моря; може ти заспана, може, ти подумана; може ти помишляна, може, ти наслана. Тут, в мої кості, тобі не стояти і крові моєї не спивати. Поти ти стояла, поти кровь спивала — поки я не вимовляла, Матері Божої на поміч не взивала. Матір Божа, стань мені в поміч — рожденому, молитвеному N вимовляю і визиваю із його крові, із його кісточок, із його суставів. Поти мене ламала, поки я тебе не визивала. Господа милосердного прошу на поміч. Стань же мені, Господи, до помочі і допоможи мені. Господь з поміччю, а я з річчю; і не помагаю — Господь помага; і не мій — Господній дух» (Любомирка, Звенигор. повіт)1288, 4) Баба, змастивши хворе місце камфорною олією, шепоче: «Пішла Пресвятая Богородиця живим мостом; навстрічу (назустріч) їй сам Ісус Христос з поміччю мужицького глаза — і од парубочого, і од жіночого; і од водяного, і од вітряного; стрічного, підстрічного і вихрового; вам тут не стояти, її міста не мати; жовтої кості не ламати ретивого серця не язвити, червоної крові не пити; і ти, бешихо-бешище колючая, стрілючая, вихровая, вітряная; подуманая і погаданая — тут тобі не стояти; іди собі на луга, на болота; де люди не ходять і людський християнський глаз не заходить; там тобі бувать і розкошувать; од єдинорожденого, молитвеного, хрещеного раба божого N, і помилуй його, Господи, од всякої скорбі, лютої болісті. Вийшли попи і дяки на Йордань воду святити; освятивши, всі розійшлися: так єдинородного, хрещеного, молитвеного раба божого … бишиця розійшлась. Господи! Прийми тоє малоє молєньє, як прийняв від вдовиці лепту; св.Антоній, Дмитрій і Мусій та Ангели-архангели; простите і помолите Бога обо мні»1289, 5) Спочатку баба по 5 разів читає «Богородице, Діво» та «Отче наш»; опісля тричі «Вірую в єдиного Бога», а потім замовляння: «Чи ти з вітру, чи ти з сонця; чи ти з каміння, чи ти з роси, чи з води; чи ти турецький, чи ти німецький; чи жидівський, чи бахурський; чи жіночий, чи дівочий, чи чоловічий, чи парубочий? Я ж тебе відмовляю, я ж тебе визиваю; тут тобі не бувати, тут тобі не розкошувати; жовтої кості не ламати; червоної крові не в’ялити, білого тіла не сушити. Іди собі межи каміння; межи яри, межи ями; там тобі воювати, там тобі розкошувати; каміння перевертати, жовті піски пересипати; а тут тобі не бувати» (Ушицький повіт)1290, 6) «Я, раб божий, призиваю на поміч Матінку Божую. Матінка Божа — Сокальська, Шантосовська, Почаєвська, Ченстоховська — стань мені на поміч, на рятунок; з ласки своєї і духом святим. Роженько-паняночко! Вже ти білого тіла накришила, жовтої кості наламала, червоної крові попила, синіх жил нассала. Іди собі дуби крутити — на степа, очерета і різні дороги! Вийди із раба божого, хрещеного, іменованого; а ви, всі святиї — поможіть мені!» (Хелмське)1291. Два наступні замовляння вживаються як при бешисі, так і при «пристрітові». 7) Тричі читають «Богородице, Діво», а потім кажуть: «Йшов святий Миколай через сине море; встрічає його Божа Матір і питає: «Куди йдете, отче Миколаю?» — «Іду до рожденого, молитвеного, хрещеного раба божого N бешиху (пристріт) зганяти. Сутковоє, тижденоє, місячноє, півмісячноє і вогняноє; і лютеє, і пекучеє, і колючеє; і сверблячеє, і гнилеє; і подлоє, і прищоватеє; і з вітру, і з пристріту; дівочого, жіночого; з вітряного, з надбаного, насланого — амінь» (Озерна, Звенигор. повіт), 8) «Я пристріт висилаю, вогонь вибавляю, бешиху змовляю; чи ти подумана, чи ти погадана; чи ти заспана, чи ти наслана; чи ти полуночна, чи ти обідня; чи ти вітряна, чи ти водяна; чи ти чоловіча, чи ти жіноча, чи ти парубоча, чи ти дівоча; чи ти хлоп’яча, чи ти дівчача; чи ти дитяча, чи ти куряча; чи ти жидівська, чи ти панська; чи ти молдаванська; я ж тебе змовляю, пристріт скидаю; вогонь видавляю, вогонь потушаю; вогонь вимовляю: з руки (з ноги, з очей, з плечей, з голови тощо); з твоєй кості, з твоїх жилок, з твоїх суставок; з твоєй кості, з твоєй масті; тут тобі не стоять, кості не ламать; білого тіла не сушить, крові не печалить; іди собі: вас сімдесят сім, єсть вам шлях всім — на очерета, на болота, на пусті хати; на пусті шляхи, на пусті млини, на пусті мішки; не мій дух — Господь помага, Ісус Христос повторя, Пресвята Богорлодиця прибіга; не моїм духом — Господнім духом; не моя поміч — Господня поміч; не моя сила — медвежача сила». Повторюється від 3 до 9 разів, в залежності від важкості хвороби, а на уражені місця паралельно прикладають настругану кору чорної бузини (Ольховець, Звенигор. повіт). Інші замовляння такі самі, як і при уреченні (див. стор. 202). До ряду м і с т и ч н и х засобів належить також в и п и с у в а н н я рожі. 1) Навколо місця, ураженого недугою, пишуть червоними чорнилами такі вирази: «Rosa filia pasporalia, rosa filis pastoralis». Після чого слід прочитати п’ять разів «Отче наш» і один — «Вірую в Бога» та перев’язати хворе місце чимось червоним (Будище Велике, Звенигор. повіт), 2) На болящому місці виводять чорнилом слова, котрі розміщуються в такому порядку і під ними ставлять хрестики; читають в зворотному напрямку: palap + ailag asor + + rosapap + (Вільшана, Звенигор. повіт)1292. При лікуванні рожі застосовують також чималу кількість с и м п а т и ч н и х засобів. Так само, як ми це бачили при замовляннях і підкурюваннях, червоний колір і тут має велике значення, адже недугу лікують, вживаючи мазь червоного кольору або кров різних тварин; обв’язують уражене місце поясом або тканиною вищезазначеного кольору з лікувальною метою або з її допомогою роблять обкурювання. Ефективність лікування симпатичними засобами часто залежала саме від вживання нитки або шовку червоного забарвлення. Новоутвори § 1. Бородавки. «Бородавки» З усіх новоутворень чи не найбільш поширеними є бородавки. Зазвичай вони з’являються в людей, на чиї руки помочиться жаба (Рижанівка, Звенигор. повіт, Краслівка, Уманський повіт, Дев’ятники, Надвірна)1293 або ж можуть виникнути, якщо вступити у свіжий гній худоби (Юрківщ., Звягель. повіт)1294. Існує велика кількість зовнішніх засобів проти бородавок, серед яких найкращим вважається натирання соками різних рослин та мазями; застосування примочок та симпатичних засобів. Розглянемо усі ці ліки в порядку, яким ми послуговувалися в інших розділах. Із с у х и х к о м п р е с і в поширені: 1) Розтерте зілля розходника (Юрківщ., Звягель. повіт)1295, 2) Печений часник (Житомир)1296, 3) Фігове листя (скрізь), 4) Листя молочаю (Звенигор.), 5) Листя зілля курячої ноги (Звенигор.), 6) Попіл з осики, попередньо замочений у воді на 8 днів (Трембовля), 7) Бородавки мають зникати від прикладення до них слимаків (Трембовля)1297, 8) Лисячий послід, розтертий на порошок (Легединці, Звенигор. повіт), 9) Гарячий попіл (Гусакова, Звенигор. повіт). Із ж и р н и х н а т и р а н ь наведемо одне: нарости натирають на ніч крейдою, а потім жиром зі свічки (Україна). Із інших натирань та втирань використовують: 1) Мед, змішаний із галуном або цибулею (Звенигор.)1298, 2) Сік кореня трави чистотілу (скрізь). 3) Сік із листя або квітів коров’яка (Вінниця; Звягель повіт), 4) Серединки цвіту нагідок (Кобиляки, Звенигор. повіт), 5) Сік молочаю (Звенигор., Закопане, Новотаргщина, Дев’ятники)1299. 6) Пропалюють бородавку шпилькою і капають соком кореня парила звичайного (Смиківці, Тернопіль. повіт)1300, 7) Сирий корінь ранника (Юрківщ., Звягель. повіт)1301, 8) Здряпавши до крові бородавку нігтем, капають на неї соком деревію1302, 9) Свіжий часник (Україна)1303, 10) Яблучний квас (Звенигородка)1304, 11) Кров голуба (Смиківці, Тернопіль. повіт; Нова Ушиця)1305, 12) Жаб’ячу кров (Звенигородка), 13) Відтинають голову в’юнові (пічкуру) та його кров’ю мастять бородавки, а голову закопують в землю; із смертю рибини пропадають і бородавки (Нова Ушиця), 14) Мастять новоутвір менструальною кров’ю(там само), 15) Грибами, котрі ростуть на гноївці (там само), 16) Лугом з дерева ясеня (там само), 17) Піною спітнілого коня (Липовець), 18) Милом, хоча цей засіб ефективний тільки для виведення малих бородавок (Звенигор.)1306, 19) Запускають в бородавку сік, котрий виділяє коник-стрибунець1307, 20) Кухонну сіль (Смиківці, Тернопіль. повіт), 21) Власну слину (скрізь), 22) Свіжозрубане поліно осикового дерева величиною з аршин кидають у вогонь: з одного кінця воно горітиме, а з іншого виділятимеься сік, яким і змащують бородавки (Липовець). В и п а л ю ю т ь бородавку залізним дротом (Трембовля) або устромленою в неї залізною розжареною шпилькою (Звенигор., Нова Ушиця)1308. П е р е в ’я з у ю т ь бородавки червоним шовком (Звенигородка)1309 або кінським волосом (Нова Ушиця) — аж до їх зникнення. О б м и в а ю т ь непочатою водою (Трембовля)1310. При лікуванні бородавок застосовуються такі с и м п а т и ч н і з а с о б и: 1) Крихтами хліба або булки, що випадають з рота під час їди, обсипають новоутвори (Чемериське, Звенигор. повіт), 2) Вбивають горобця, скручують йому голову і, не сходячи з місця, мастять бородавки його кров’ю (Тинівка, Таращівський повіт), 3) Водою, котрою обмивали хліб, вийнятий з печі, миють руки, а потім воду виливають у грубу (Рижанівка, Звенигор. повіт)1311, 4) Беруть стільки зерен проса або пшениці, скільки є бородавок та кидають в піч, промовляючи про себе: «Згиньте; пропадіть» (Рижанівка, Звенигор. повіт)1312, 5) Зав’язують бородавку ниткою на три вузлики і нитку підпалюють (Звенигор.)1313, 6) Обвівши бородавки ниткою, зав’язують стільки вузликів, скільки є бородавок; нитку закопують в болото в неділю — коли дзвонять до церкви в усі дзвони; як тільки закопана нитка почне гнити, зогниють і бородавки (Ольховець, Звенигор. повіт)1314, В Ново-Ушицькому повіті, зав’язуючи стільки вузликів, скільки бородавок, ще й лічать: не одна, не дві, не три тощо. Стежать, щоб робити це в певні дні тижня, а саме: в понеділок, середу або п’ятницю, 7) Під час опускання небіжчика в домовину слід перелічити у себе бородавки, зав’язавши на нитці стільки вузлів, скільки їх усього є та непомітно підкинути нитку в труну (Нова Ушиця), 8) Тримаючи яскравочервону або блакитну стрічечку над бородавками, зробити на ній вузлики, а потім кинути стрічку на роздоріжжі. Усі бородавки за ніч щезнуть (Чигирин. повіт)1315. Також беруть цурпалок, роблять на ньому стільки насічок, скільки є бородавок, а тоді зоставляють його на дорозі; якщо кинута річ потрапить в руки жида, то бородавки зникнуть (Україна)1316, 9) Дивлячись в погідну ніч на місяць-молодик, треба тричі наколоти шпилькою спочатку грушку, а потім — після кожного разу — бородавку; опісля закопати шпильку в землі1317, 10) Побачивши вперше новий місяць, треба, не рушаючи з місця, тричі облити водою бородавки і вони невдовзі щезнуть (Звенигор., Юрківщ., Звягель. повіт)1318, 11) Йдучи в напрямку місяця, що заходить, миють руки водою, промовляючи: «Два — іди; три — тяни; візьміть собі бородавки». 12) Натирають кісткою і кладуть її на старе місце (Юрківщ., Звягель. повіт)1319 (пор. «Мертва кістка»). § 2. Мертва кістка. «Мертва кістка» Під назвою «мертва кістка» народ розуміє рухомий підшкірний ґудз, який досить часто з’являється на голові, обличчі, руках, рідше на інших частинах тіла, наповнений жиром або кашкоподібною масою. У медицині його називають жировиком (ateroma). Щодо причини появи цього новоутвору, то набути його можна або від тяжкої праці в провідний тиждень (Юрківщ., Звягель. повіт)1320, або ж від споглядання через вікно похоронної процесії (Рижанівка, Звенигор. повіт). Д о м е р т в о ї к і с т к и п р и в ’я з у ю ть: 1) Олов’яну кулю (Трембовля), 2) Лісовий горіх (Трембовля), 3) Попіл, отриманий від спалювання молодого ясеневого дерева, розмочений власною слиною. Наслинювання слід весь час повторювати — аж поки попіл не висохне (Липовець). О б л и з у ю т ь (з м а щ у ю т ь с л и н о ю) наріст вранці і ввечері (Умань, Юрківщ., Звягель. повіт)1321. Із інших с и м п а т и ч н и х засобів поширені: 1) Натирання кісткою покійника або його рукою (Звенигор., Проскурівський повіт)1322, 2) Натирання кісткою небіжчика, взятою на цвинтарі; потім кістку відносять назад (Юрківщ., Звягель. повіт)1323, 3) Натирання шлюбною обручкою (Юрківщ., Звягель. повіт)1324, 4) Першородне дитя в сім’ї повинне обвести кістку своїм пальцем (Трембовля) або стиснути зубами (Кам’янецький повіт). § 3. Рак. «Пістрак» Новоутворення, яке не тільки не піддається жодному лікуванню, але й ще більше розростається, відоме народові під загальною назвою «рак». Рак може виникати у людей як хвороба самостійна — причиною його появи може слугувати зіпсуття крові — або ж він може передаватись від одного хворого до іншого. Нерідко ця недуга розвивається від того, що зірвали чи пошкодили бородавку або родимку (загальнорозповсюджене твердження). Розносять хворобу в значній мірі мухи (Звенигор. повіт)1325 Як з а п о б і ж н и й захід при зіпсутті крові радять пити відвар листя калини у вигляді чаю або ж їсти варення з її ягід1326. Хоча багато хто вважає, що ця хвороба невиліковна (Звенигор. і Проскурівський повіти)1327, втім, існують різні методи її лікування — як зовнішні, так і внутрішні. В н у т р і ш н ь о дають відвар коренів сарсапарили; при цьому радять їсти якнайбільше курячого м’яса і не пити горілки. Лікування триває від 50 до 100 днів (Нова Ушиця). П р и к л а д а ю т ь: 1) Листя лопуха (Звенигор.), 2) Розігріту кочергу (Проскурів)1328, 3) Теплий голубиний послід, 4) Печену цибулю (скрізь), 5) Роздерту живцем мишу (Проскурівський повіт)1329, 5) Сирих курчат і голубів (Звенигор.)1330. Земляну жабу, дрібно посічену живцем і змішану з розчиненим у новій посудині тістом, слід висушити, розтерти на порошок і посипати місця, уражені раком. З м а щ у ю т ь: 1) Маззю, приготованою із заживо висушених раків, розтовчених на мілкий порошок, змішаний із жиром каплуна (кастрованого півня) (Вільшана, Звенигор. повіт)1331, 2) Зловити водяних жаб, кинути їм у горлянку масла, помістити в новий горщик, у якому знизу є невеликі отвори. Зверху горщик закривають, а під низ його підставляють посудину, в яку при нагріванні стікатиме жир, котрий і збирають, а потім змішують із порошком висушених жаб та мастять уражені раком місця (Звенигор.). П р о м и в а ю т ь: 1) Відваром вересу на молоці (Звенигор.)1332, 2) Губкою чи березовим наростом на дереві — їх крають на тонкі пластини, заливають водою і варять у щільно закритій посуді; ці пластини, сильно виварені, прикладають на хворі місця тричі на день, одночасно промиваючи відваром, а також п’ють цей відвар — по дві кавові ложечки на день1333, 3) Перепаленим галуном — вимоченим та розмішаним у воді (прикладають його також на шматках тканини) (Звенигородка). Із с и м п а т и ч н и х засобів від раку на губах дуже помічним вважалося натирати його рукою померлої дитини(Звенигор.)1334. Хвороби від переохолодження § 1. Ревматизм. «Трістотня». «Гостець». «Сухий гострець» Під цими назвами людям відомі різноманітні ревматичні хвороби, що вважаються зовнішніми: це ломота і біль у м’язах, суглобах та костях. Розрізняють біль гострий і «сухий»; в залежності від цього різниться й лікування. У деяких місцевостях розпізнають ще подагру, яку теж зачисляють до проявів ревматизму. Однак існує переконання, що подагру викликає вживання у їжу в молодому віці курчат та голубів (Теребовля). Народне пояснення причини виникнення хвороби аналогічне його науковому трактуванню (надмірне споживання м’яса). П р о ф і л а к т и ч н і з а с о б и: 1) Щоб упродовж року не боліли крижі, напередодні Івана Купала оперізуються зіллям чорнобилю (Івоніч, Маків)1335, 2) З тією самою метою, почувши весною перший грім, слід було сильно вигнутися назад, опершись попереком об тин (стіл тощо), що мало вберегти від болю в поясниці (Юрківщ., Звягель. повіт)1336. (Пор. також «Біль голови», стор. 189). Узагалі всі ліки, які вживає народ при ревматизмі, можна поділити на внутрішні, зовнішні та містичні. До п е р ш и х належать переважно ліки рослинного походження. В і д в а р и: 1) Чортогон-трави, кілька разів на день (Звенигор.), 2) Пасльону (Звенигор.), 3) Спаржі — вживати 30 днів, 4) Листя ясена, одночасно поставивши сто візикаторій на болючі місця (Шпола, Звенигор. повіт), 4) Селери (Звенигор. і повсюдно), 5) Любистку — по три склянки щоденно (Бердичів)1337. З інших засобів: 1) Збирають свіже листя брусниці — поки ще немає ягід, — сушать, запарюють кип’ятком, охолоджують і п’ють по склянці двічі на день: зранку натще та перед сном (Радомишль. повіт)1338, 2) Пригоршню свіжого алтею, дикого цикорію та бурякового листя порізати і скласти все разом в поливаний горщик; закрити його герметично і поставити на 4 години в гарячий попіл. Теплий сік цих трав пити кілька разів на день по чарочці (Володимир-Волинський), 3) Вживати ягоди святого Івана (?). З о в н і ш н і засоби: Роблять компреси на хворі місця: 1) З молодого листя берези (Юрківщ., Звягель. повіт)1339, 2) З листя лопуха, котре носять на собі упродовж усього літа, починаючи з травня1340. Обв’язують: 3) Хворі суглоби вовняною тканиною або баранячою шкіркою (скрізь). Також перев’язують ниючі місця: 4) Ниткою, витягнутою з вовняного пояса (Рижанівка, Звенигор. повіт), 5) Носять, прив’язавши до попереку лляні чи бавовняні нитки, аж поки ті не зітруться (Кальніблоти, Звенигор. повіт). Зливають хворі суглоби: 6) Бензином і обвивають людським волоссям (Медвін, Канівський повіт), 7) Сироваткою, в якій варився чорнобиль (Хоновіце, Леньче)1341. При появі болю в суглобах кажуть: «Рука розвелась» і обкладають шматком червоної тканини або ж обв’язують шнурком з червоної вовни (Проскурівський повіт)1342. При болю в ногах значне полегшення настає, якщо покласти у взуття свіжу або сушену кропиву (Звенигородка). При ломоті в суглобах, викликаній застудою, радять, лежачи на печі, обкладатися овечим послідом, запареним гарячою водою; при цьому кілька тижнів слід добре пітніти — аж до появи на тілі рясних висипань. Саме тому влітку, в найбільшу спеку, багато людей ходить в кожухах. Я сам бачив кількох хворих, яких таким способом лікували знахарі (Кирилівка, Звенигор. повіт)1343. При ломоті в суглобах і кістках радять спати на матрасах і подушках, напхатих березовим листям або кажуть покласти на таку подушку хворий суглоб (Поділля). В Криму, в Євпаторійському повіті, в околиці Ак-мечеть, як мені люб’язно повідомив один з моїх кореспондентів — Подберезький, поруч із місцевими татарами живуть переселенці русини, у котрих найбільш ефективним і звичним засобом при ревматизмі було прикладання теплого лайна, особливо собачого. При болю в руках кажуть, що вони «розвились» і перев’язують їх шматками червоного сукна або шерсті (Кам’янецький повіт). Як катаплазми застосовують: висівки, лляне сім’я (скрізь) або теплі припарки з потерті або порохні1344. Останнім часом завдяки впливу лікарів дедалі частіше застосовуються холодні зігріваючі компреси. Із ж и р н и х м а з е й використовуються такі мазі: 1) Беруть у рівних частинах смалець та оцет, кип’ятять і використовують при болях в крижах (Збараж), 2) Старе свиняче сало змішують з розтовченим чорним вівсом, з чого формують масу, загортають її в сірий папір, кладуть на дуршлаг або якийсь інший посуд із отворами і підпалюють, підложивши під друшляк іще один посуд. Темний жир, що стікатиме в підставлену посудину, є чудовим засобом від ревматизму (Звенигор.), 3) Масло, смажене із коренем переступу (Юрківщ., Звягель. повіт)1345. 4) Корінь живокосту, також підсмажений із жиром — при болю в крижах (Мілятин, Злочівський повіт, Юрківщ., Звягель повіт)1346, 5) Очиток, тушкований у несолоному маслі (Звенигор.), 6) Траву чорнобилю розтирають на порошок і змішують зі свинячим салом (Звенигор.)1347, 7) Жир зі щуки (Нова Ушиця)1348, 8) Якщо викручує (ламає) ноги, їх мастять лойовою свічкою і обв’язують простою («кульовою») соломою на п’ять днів (Чижівка, Звенигор. повіт), 9) Один знахар з Рижанівки (Звенигор. повіт) радить втирати мазь, зроблену із рівних частин скипидару, козячого жиру і свинячого сала (Звенигор.), 10) Сало вареної сови, котру належить з’їсти, попередньо відкинувши голову та лапи (Звенигор.), 11) Смалець із молодих лелеченят, що сидять у гнізді (Східна Галичина)1349, 12) Собачий або кінського кістковий жир (Нова Ушиця), 13) Вепрячий, борсучий чи ведмежий жир тощо. Ще кілька років тому натирання різними тваринними жирами (а також пташиними) було дуже популярним не тільки серед простого люду на Русі, але й серед жидів; це був вплив давньої емпіричної медицини1350. Із о л і й застосовують: 1) Білий скипидар (скрізь)1351, 2) Беруть кілька голівок часнику, розчавлюють на м’язгу у ступці та змішують із олією; мазь має бути густою (Сквира)1352, 3) Цвіт кропиви смажити на олії в поливаному посуді, поки кропива не пожовкне; потім остудити, цвіт і насіння відтиснути, а олією при ломоті мастити ноги аж до колін (Володимир-Волинський), 4) При сухих ревматичних болях радять користуватися олією з мухоморів. Пляшку, наповнену цими грибами, ставлять у кінський гній на сонці. Коли з грибів виступить олія, нею й змазують ноги (Чигирин, Дев’ятники)1353, 5) Нафту, 6) Бензин (скрізь), 7) Мурашину кислоту, змішану з овечим жиром (Бердичівський повіт)1354. Зі спиртових р о з т и р а н ь поширені: 1) Спиртову настоянку квітів сну двічі на день (Звенигор.). Його застосовують, як писав мені Подберезький, жителі гірського Криму, 2) Корінь конвалії двобічної (Поділля, Буковина)1355, 3) Насіння полину і кропиви, розтерті на кашку та залиті міцним спиртом (Водяники, Звенигор. повіт), 4) Перчиківку (настоянку турецького перцю в міцному спирті) (Попівка, Гусакова, Звенигор. повіт і скрізь), 5) Горілчану настоянку березових бруньок («Березівка») (Бердичівський повіт)1356, 6) Мурашиний спирт, котрий отримують так: беруть два горщики — один з них із отвором у днищі, вимащений зсередини медом; а другий, пустий, ставлять над ним — дном догори; так їх ставлять у мурашник на кілька днів, а коли посуд заповниться мурахами, заливають спиртом або горілкою (Звенигор., Бердичівський повіт)1357. У Східній Галичині у деяких селах посуд з мурашками, залитий спиртом, закопують у землю на 9 днів, щоб спирт набрав більшої сили1358, 7) Роблять горілчану настоянку хрущів, яку також п’ють (Звенигор.). Із інших н а т и р а н ь т а з а с о б і в, щ о п о д р а з н ю ю т ь ш к і р у, побутують: 1) Натирання хворих частин руками аж до почервоніння (скрізь)1359, 2) Натирання тертим хроном (Львів і скрізь), 3) Укуси бджіл лікують ревматизм. Народний вчитель Куліковський з Теребовлі, згідно з відомостями , які надав мені О. Стебельський, саме так і лікує цю хворобу, 4) Наповнюють пляшку земляними черв’яками — «борозняками» — добре закорковують і ставлять у гарячу піч на 6 годин. Потім, процідивши, змащують цим хворі частини тіла (Липовець), 5) Мітлою, зробленою зі свіжих стебел кропиви, б’ють по хворих місцях (Рижанівка, Звенигор. повіт, Стеблів, Канівський повіт, Літин, Дмитре поблизу Щирця)1360, 6) При ломоті в суглобах баби використовують сучасний модний лікувальний засіб — м а с а ж — розминаючи суглоби руками або гризучи зубами, що називається «загризанням гризі» (Ольховець, Звенигор. повіт) 1361. Останній метод поєднують із замовляннями (див. стор 322). Деякі п р а к т и к и м е х а н і ч н о г о л і к у в а н н я поєднуються із певним містицизмом, наприклад: 1) Ще донедавна практикувалося перетягнення лежачого хворого через плечі ведмедя (Водяники, Звенигор. повіт), 2) При ломоті в крижах найстарша донька в родині, якщо ще є дівчиною, повинна босими ногами потоптати крижі хворому, а тоді голяка (із неприкритою нижньою частиною) сісти на крижі хворому, міцно до нього притискаючись і сидіти до тих пір, поки той не відчує тепла (Рижанівка, Звенигор. повіт)1362, 3) Кладуть недужого животом додолу і найстарший син має тричі переступити через нього, за кожним разом наступаючи на болючі місця (Володимир-Волинський), 4) Ломоту в крижах від підняття чогось важкого у Східній Галичині лікують іншим механічним способом, а саме: людина повносила і міцна бере хворого собі на плечі — на «дзвона» — і мне на своїй спині спину недужого, аж поки біль не вщухне (Залужжя). Також прилаштовують хворих над парою з відвару живокосту, налитого на жар або гаряче каміння (Бердичівський повіт)1363. Практикують о б м и в а н н я т і л а відварами: 1) Кори крушини, в котрій також парять ноги (Оришківці)1364, 2) Коров’яка (Звенигор.), 3) Зілля ранника1365, 4) Цвіту алтею і його відвар вживає знахар із Рижанівки, 5) Саджають хворого, роздягненого догола, на великий камінь — влітку на свіжому повітрі, а взимку в хаті — та обливають його тіло відваром коров’яка, фіалок та кульбаби (знахарка в Майданівці, Звенигор. повіт), 6) Мильною водою, в якій розтерли блощиць, радять обмивати тіло при болю в крижах (Звенигор.). Часто при ревматизмі застосовуються к у п е л і: 1) У чистій теплій воді (скрізь), 2) У солоній воді (скрізь), 3) З мурашками (Козацьке, Звенигор. повіт, Збараж)1366, 4) З зіллям чорнобилю, від котрої тіло має робитись важким («наливатись») (Леньче)1367, 5) Декілька разів натиратися міцним оцтом, а потім прийняти гарячу купіль, від чого на тілі з’являються прищі, натомість ломота зникає (Буки, Уманський повіт), 6) Роблять ножні ванночки, що складаються зі спирту та насіння думану при болю в ногах (Кучківка, Таращівський повіт). У деяких місцях у воду додають ще камфору та скипидар (Теребовля). У таких ванночках тримають ноги упродовж двох діб, 7) Також парять ноги в гарячій воді, а потім натирають їх шпиком з гомілкової кістки здохлого коня (Рижанівка, Звенигор. повіт). Із с и м п а т и ч н и х засобів при болю в крижах дуже помічним вважається: 1) Напередодні Івана Купала зірвати зілля цикорію, оперезатися його стеблиною та носити ще годину після свята Купала — тобто до опівдня наступного дня. Потім недужий приймає купіль, а стебло кидає поза себе, щоб його не бачити (Мілятин, Золочів), 2) Морська свинка має витягати ревматизм, тому радять хворим брати її на ніч до ліжка (Львів), 3) Хворий повинен вийти в поле, перейти десять меж в довжину, а в місці, в котрому на десятій межі затримається, підняти з землі будь-яку річ, що він там він знайде: лікарську траву, якесь зілля чи навіть гній. Все це зварити в воді в новому горщику; в приготованому відварі кілька разів вимочити ноги і опісля злити воду в той самий горщик; вийти в місце, де три дороги сходяться і викинути горщик з відваром (Курівці, Львів. повіт). Інший варіант: пошрябати пень, на якому різник рубає м'ясо і зробити три кульки. При цьому не слід торгуватися з м’ясником за вишкребки. Кинути їх у новий горщик з водою і зварити; у відварі мочити ноги. Потім — так само, як у попередньому способі — воду знову злити до посудини, а горщик винести на місце, де три дороги сходяться і там викинути (Курівці, Львівський повіт). Цей засіб використовують при прострілі (люмбаго). З а м о в л я н н я зазвичай поєднуються із кусанням зубами хворого місця, що називається «загризти гризь». 1) «Гризу, гризу: ти водяная, ти вітряная; ти вогненна, ти пекельна; ти заспана, ти наслана; я тебе вимовляю, я тебе вибавляю, я тебе загризаю; в тебе три зуби, в мене сім — я тебе з’їм. Не я тебе загризаю — Матір Божа тебе загризала, і духом надихала, і до помочі ставала од шести до семи, од семи до восьми, од восьми до дев’яти; то все: у тебе три зуби, а у мене сім, то я тебе з’їм». При цих словах слід тричі вгризти хворе місце і сплюнути; повторити 9 разів (Водяники, Звенигор. повіт). Інші варіанти: «Гризу, гризу; я тебе загризу; як солодка — то злижу, як гірка — то сплюю; бо я вовчі зуби маю, а ведмежу силу» (Ольховець, Звенигор. повіт). «Гостець-гостище, пристріт-пристріще; самко-плюгавко: я ж тебе вимовляю, я ж тебе висилаю на синє море; тут тобі не бувати, не коробити; червоної крові не пити; хрещеного, молитвеного N не віяти; чи ти присланий, чи ти насланий; чи ти вечірній, чи ти полуднішній; чи ти з очей, чи ти з уроків; чи ти з води, чи ти з журби; чи ти з спання, чи ти з ходу; чи ти з намислів, чи ти з лісів. Вимовляю з голови, з-під голови; з черепа, з-під черепа; з волосся, з-під волосся; з очей, з-під очей; з брові, з-під брові; з носа, з-під носа; з писка, з-під писка; з язика, з-під язика; з зубів, з-під зубів; з лиця, з-під лиця; з чола, з-під чола; з рук, з-під рук; з ніг, з-під ніг і зі всього тіла; я тебе вимовляю, на синє море відсилаю; там тобі бути, там тобі прибувати; воду пити, скали ломити». Проговоривши це, дмухнути і тричі сплюнути (Нова Ушиця), 3) «За першим разом, добрим часом, скочив пес через овес; заросився, забродився; вискочив — струсився. Як нічого не шкодило вівсу, так нічого не шкодить псу. Я лікарка-відьмарка; я при тобі — дух в тобі; я від тебе — дух із тебе. За першим разом, добрим часом, хай помага Божа сила; і моя там Марія кричить — пищить; іде до неї Матір Божа: «Чого, Маріє, ти кричиш, чого пищиш?» — «Як мені не кричати, як мені не пищати, січуть мене, рубають; мене лупають. Мати Божа; гострець-гостище, переляк-перелячище» (Нова Ушиця), 4) «Самко-плюгавко: тут тобі не бувати, тут тобі не розкошувати, червоної крові не ссати, серця не віяти. Іди собі на ліс, на креміння, на чорне море. Там тобі бувати, там розкошувати; водою переливати, піском пересипати; берега омивати, каміння лупати» (Нова Ушиця), 5) На гостець: «Не я іду до Матінки Божої з хрестом святим, зі всіма святими апостолами; щоби ся не взяли жадні біди хрещеної, породженої N. Я ж тебе замовляю; Господом Богом, Ісусом Хрестом, з Пречистою Дівою і з Маткою Найсвєнтшою Тиненською, Соколецькою і Почаївською; Господа Бога, Ісуса Хреста. Очистив свою душу Господь Бог сотворяше і сотворив і на сей світ пустив; просіться і моліться Господа Бога порятунку. Господи Боже, визволи гостець, пристріт і очисти мою душу. Господи Боже сотворяше! З чого ти почався? З чого ти почався, гостець? Чи ти почався з вітру, чи ти почався з холоду; чи ти почався з охоти, чи ти почався з роботи; чи ти почався з поганих очей? Чи з раннього світання, північного, вечірнього, полуденного? Чи з сонця; з чоловічих, чи жіночих, чи дівочих, чи дитячих очей? Я ж тебе замовляю, відтинаю — залізним ножом з п’ятьма пальцями, шостою долонею; сам собою, Божою волею. Господи Боже, очисти мене своєю ласкою святою пренайсвітлішою і явися нам. Очищає Господь Бог своєю ласкою весь світ, весь повіт; очищає гори, море, каміння, ліси; очисти, Боже, і тую душу. Ішли черниці, бігли до кирниці, брали собі водиці. Помагай тобі Бог, водице Йорданице; пребуваєш ти в лугах, берегах, очищаєш; очисти і сію душу. Амінь» (Проскурівський повіт)1368, 6) «Гостець заспаний, гостець насланий; гостець будящий, гостець півночний; гострець з дання, гостець з пиття; гостець з праці, гостець з покликом; гостець з пристрітом, гострець з лихим часом. Гостець-гостище; не я ж тебе вимовляю, а вимовляє Пречиста Діва, мати Ісусова, своїми словами, своїми молитвами, своїм Духом Святим; тут тобі не пробувати; тут тобі не розкошувати; кров не пити, серця не в’ялити; іди собі легенько, тихенько, на синє море; на синім морі хортиця, всіляка птиця; в неї кровь солодка; там тобі снідання, обідання; мене мати породила, в пеленки вповила, шовковими тороками зв’язала, Господу Найвищому на офіру віддала». Повторюють 9 разів (Кам’янецький повіт). § 2. Запалення лімфовузлів. «Жовни» Окрім загальної назви, яку вживають на означення збільшених вузлів на шиї, народ має ще ряд спеціальних. Запалення лімфовузлів на шиї іменується «завалками»; під пахвами — «сучим вименем» або «диминицями». «Жовни» найчастіше з’являються від вітру або під впливом атмосферних явищ. Лікування, як правило, зовнішнє, і зводиться до розсмоктування набряків на вузлах або до прискорення визрівання наривів (гнійників). Сухі к о м п р е с и роблять: 1) Із свіжого листя лотоса, що має витягати жар із запалених лімфовузлів (Збараж, Залужжя), 2) Розмоченого тютюну (Звенигор.), 3) Теплого попелу, котрий обв’язують навколо шиї вовняною панчохою (скрізь)1369, 4) З козячого гною, залитого оцтом (Звенигор.). Прикладають: 5) Кочергу, розігріту на вогні (Кам’янецький повіт), 6) Підігрітий голубиний послід (там само), 7) Печену цибулю (там само), 8) Розірвану живцем мишу (там само). Роблять п р и м о ч к и з: 1) Розвареного ячмінного борошна (скрізь), 2) Розвареного сала з воском (скрізь), 3) Теплого мила з медом, що «заграло» (скрізь), 4) З давньої медицини народ ще подеколи використовує лікування розпареними ластівчиними гніздами (Звенигор.)1370. І з н а т и р а н ь використовують: 1) Попіл зі спаленого кролика з маслом (Звенигородка), 2) Жовч кабана (Україна), 3) Камфорну олію (скрізь). О б м и в а ю т ь хворі місця і р о б л я т ь п р и м о ч к и з відварів: 1) Братиків (Теребовля, Великі Бірки, Тернопільский повіт), 2) Дудника — як засіб, що витягає жар (Любомирка, Звенигор. повіт), 3) Власної сечі (Звенигор.), 4) Собачого молока, з якого роблять примочки при запаленні вузлів під пахвами — «сучому вимені» (Нова Гробля, Уманський повіт)1371. (Див. «Лікування наривів і чиряків», стор. 293). П і д к у р ю ю т ь «віниками» (Поскурівський повіт). З а м о в л я н н я. Натискаючи злегка на запалені вузли, промовляють: «Обмаю, похухаю перехрест; переходьмо до води — неблизько, приходьмо до лісу; а в неділю раненько, тихенько сонечко сходить: щоб ся так ізповна розійшлися жовни» (Сополь, Кам’янецький повіт), 2) «Найбільша завалка як кістиця, найбільша завалка як біб, найбільша завалка як квасоля; найбільша — як насіння, найбільша — як мак; розійдися з білого тіла, з червоної крові». Проговорюється тричі; за кожним разом належить тричі хухнути і сплюнути (Нова Ушиця), 3) «Клопи, клопи; візьміть свої флоки, бо як не візьмете, то вас буду душити; як дим розходиться — щоб ви так розійшлися від хрещеного, порожденого N». Промовляється тричі біля пічки (Нова Ушиця). § 3. Укуси різних тварин і комах Сказ, який викликає системні прояви хвороби в усьому організмові я зачислив до внутрішніх хвороб; в даному розділі ми розглянемо укуси інших тварин, в тому числі плазунів і комах, а також численні забобони, пов’язані з ними. Оскільки плазунів і комах завжди було більше на Поліссі і, частково, в Східній Галіції, а зібрані мною матеріали стосуються здебільшого степової України, то мені довелося користатися свідченнями інших авторів. А) Плазуни § 1. Вуж. «Вуж». «Гадина». Люди розрізняють два види вужів: сірих вужів та «гадюк», чи то «чорних падалиць». Перші з них не є отруйними, другі саме такими і є (Літинський повіт)1372. За народними переконаннями, вуж не має отрути, але коли його розлютити, то мститься, кусаючи, і тоді його укус стає смертельним; саме тому простий люд уважає за гріх дратувати і вбивати вужів1373. Вони мають жало, котрим кусають (Крощенко, Лядське); однак зазвичай їхні укуси несмертельні для дітей (Рогатин)1374. Як правило, вужі переслідують непоштивих людей; особливо ж тих, хто спить на освяченому столі (Янів)1375. Вужі на Воздвиження Чесного Хреста повинні ховатися в землю. Залишаються тільки ті, котрі вкусили людину, бо земля їх не приймає1376. Вужа, який восени вкусив людину або якусь тварину, Бог карає тим, що взимку заморює (Лядське)1377. Якщо вуж вкусить людину, то Господь Бог доти йому велить повзати по дорозі, поки його хтось не вб’є (Тисмениця)1378. Кажуть, що палицю, якою забито вужа, слід було заховати, адже якщо нею перехрестити хмару з градом, то хмарина розійдеться (Сквирський повіт)1379. Якщо ж ломакою, якою був вбитий вуж, вдарити корову, то на ній шкіра попечеться (Мар’ямполь); худоба всохне, як вуж (Новий Тарг); або на її тілі залишиться слід вужа. Тому пастухи кидають таку палицю у воду або спалюють (Щавниця)1380. Розповідають, що ще донедавна бачили великих вужів, яких називають «полозами» (Оброча, Звіринець, Замойський повіт, Україна). Якщо хто-небудь вдивлявся в очі стакого полоза, то діставав якогось ступору і не міг з місця зрушити. Такий вуж — «полоз» (Дев’ятники), або «повоз» — вбиває людей і худобу; має надзвичайну силу, а голову, як дзбан (Заклічин)1381. Існує багато леґенд про те, як вуж обвивається довкола шиї людини, котру часом може й задушити. Цих легенд відомо значно менше в степовій, південній частині України, де кількість вужів суттєво менша, бо вони значно частіше зустрічаються на Київському та Волинському Поліссі та у Східній Галіції. В селі Резина (Уманський повіт) місцевий селянин Степан Роздабара добре відомий своєю здатністю викликати вужів з їхніх нір. Вуж підповзає, чоловік бере його в руки, обкручує навколо шиї та обличчя, і, зрештою — на велике здивування усіх — ховає за пазухою1382. Цей самий селянин розповідав, що знав одного прикордонника, котрий бавився з вужами, носячи їх в капшуку (торбинці) для тютюну та лякав ними боязких; одного разу він зустрівся з оповідачем і, коли вони саме переїжджали греблю, величезний, хоча й нешкідливий вуж перекрив греблю. Прикордонник, сидячи на коні, звернувся до вужа латиною — із виразами, вельми перекрученими і важкими для розуміння: «Sta serpens, uti stabat Sanctus Johannes dum Christum baptisavit». Вуж згорнувся клубком, а той узяв і сховав його до капшука з тютюном1383. Лікування укусів вужів базується на вживанні ліків внутрішньо, зовнішньо та застосуванні містичних засобів. В н у т р і ш н ь о дають: 1) Відвар лісового часнику та прикладають його до місця укусу (Звенигор.), 2) Насіння, голівки та листя цибулі (Звенигор.), 3) Листя скрипуна (Звенигородка). П р и к л а д а ю т ь до місця укусів: 1) Відвар з дерева ясена (Звенигор.). З м а щ у є соком із люльки (для куріння) (Закопане)1384. І з с и м п а т и ч н и х засобів: 1) Після укусу вужа людина повинна побігти до води і занурити в неї ушкоджене місце, випереджаючи вужа, котрий також має після укусу повзти до води; якщо ж вуж приповзе першим, то чоловік безумовно помре (Литичівський і Проскурівський повіти)1385, 2) Укушений повинен перерахувати чверть корця маку (Струтин)1386. § 2. Змія. «Змія». «Гадина». «Гадюка». «Веретенник» З-поміж різних видів змій вирізняють чорну гадюку — коротку, дуже отруйну, яку люди ще називають «веретенником». Появу її пов’язують із веретеном, яким баба святочними вечорами пряла, а потім — замість того, щоб спалити — викинула (Юрківщ., Звягель. повіт)1387. Змія, котра вкусила людину, не йде на зиму у землю, а спокутує провину під снігом. Згідно з народними віруваннями, той, хто вбив змію, перебирає на себе її гріхи; за іншими — людина отримує сто днів відпусту (Горигляди)1388. Змій не слід забивати, їх треба лише обмазати (закидати) дьогтем, адже хто вб’є змію, тому в хату наповзатимуть гади в небачених кількостях1389. Людина, що вбила змію, може навіть померти (Струтин)1390. У селі Копенковатому (Уманський повіт) далеко за межами свого поселення відомі були два чоловіка: Ізидор Гончарук і Данило Брехунець, які вміли свистом зупиняти гадюку, що повзла, так само, як і викликати її з нори. Стиха промовляючи якісь слова, вони були здатні безкарно запускати змій під сорочку і цілими днями тримати їх при собі; могли також певними замовляннями робити укуси змій нешкідливими для людей та тварин1391. Убивсво гадини вважалося заслугою перед Богом (Нова Ушиця). Для того, щоб гадюка не повзла далі, слід було траву навколо неї обмастити протухлим жиром, і змія не поповзе далі окресленого місця (там само). Із ліків використовують зовнішні та внутрішні, та, головним чином, замовляння. В н у т р і ш н ь о дають: 1) Відвар рути польової (Звенигор., Проскурівський повіт)1392, 2) Зілля вовчої стопи дрібно січуть, змішують з кислим молоком і п’ють1393. Дорослим дають по дві краплі соку з листя малини, а дітям — маленьку крапельку та одночасно прикладають на рану (Юрківщ., Звяг. повіт)1394. Вкушеному радять напитися власної сечі (Плоскирівський повіт)1395. О б к л а д а ю т ь мишою або жабою, розірваними навпіл (Кам’нецький повіт). З м а щ у ю т ь рану: 1) Нікотиновою олією, що утворюється в цибуху люльки при палінні; якщо ж його немає, беруть сік тютюну та мастять рану цим соком (Звенигор.)1396, 2) Мозком змії, котра вкусила (Проскурівський повіт)1397. Н а т и р а ю т ь рану змоченим сукном (Нова Ушиця). П р о м и в а ю т ь рану: 1) Оцтом (Галицьке Поділля), 2) Кислим молоком (Галицьке Поділля). Роблять компреси з кислого молока, до якого в горщик було вкинуто жабу1398. Чоловік, якого вкусила змія, повинен діяти так само, як при укусі вужа: 1) Випереджаючи змію, побігти до води і змочити у ній рану (Надвірна, Посєч, Горигляди)1399, 2) Перев’язати частину тіла вище місця укусу, аби зупинити кровообіг, а потім викупатися в кислому молоці (Дев’ятники)1400. З а м о в л я н н я від укусів гадюками людей і тварин: 1) «На морі є град, а в тім граді є гніздо, а в тім гнізді є ящірка-веретельниця; прийшла до неї латура-полатура. Ялице, біла корице. Я прийшла до тебе: тебе ходить, тебе просить; зізви свій полк дев’яносто; і пісатий, і семенастий; і очеретяний, і болотяний, і водяний, і яновий, і земляний; і солом’яний, і лісовий, і шляховий, і травовий, і степовий; і пекельний, і камінний. А ялиця-цариця, біла кориця: ти, гадина Йюдо, вийми моєму чоловікові (коневі, ходобі тощо)» (Ольховець, Звенигор. повіт). Інший варіант: «На морі град, а в граді гніздо, а в гнізді галиця-цариця, біла кориця, латура-полатура. Галице-царице, латуре-полатуре, зізви веретельника соцького, нехай піде та промірить, котора гадина зуба пустила. Галиця-цариця зуба вийняла, а латура-полатура рану зализала» (Ольховець, Звенигор. повіт). 2) В містечку Городниця (Звягель. повіт) старообрядець Бурцьо впродовж ряду років славився як заклинач змій. Згідно з тим, що чув з його вуст Руліковський1401, Бурцьо поділяв гадів на два види, тобто на звичайних гадюк, що кусають, і на вужів — ще більш шкідливих — які вражають жалом. Для того, щоб розпізнати, до якого виду належав плазун, котрий вкусив людину або тварину — навіть якщо це розпізнавання відбувалося далеко від місця укусу — той, хто замовляв розпізнавання, насамперед мав принести так звану «тиху» воду, тобто таку, при набиранні чи перенесенні якої ніхто ні з ким не розмовляв. Тихо приносили цю воду і тихо клали у неї ніж; якщо вода закрутиться довкола ножа, то людину вкусив вуж, а не гадюка. При укусах гадюк або дуже отруйному уколі вужа говорились такі слова: «Zostyna szyfela zara niegiedy karna zos. Jedyca pestyca Czynise pestyce dy plice pemolice dy karna karne zos istet jejszemel polos dosz kontiku-kontiku de le mendre leksene ades zazeszty szy waca nu ara». 3) При укусах гадюки звичайної вживають такі вирази: «Sarp nutes Sirkiwajen, Nutes sarp Sirkiwajen, Sirkiwajen nutes sarp»1402. Простий народ, як повідомляє Руліковський, вкладає в ці слова магічну силу і намагається з’ясувати значення цих символічних слів, які промовляються невідомою мовою. Слово «sarp» на санскриті та хінді означає «вуж» («змія»); звідси й латинське serpens і французьке serpent. Слово aza в цьому замовлянні, як стверджує Руліковський, нагадує санскритське hari, haryn, hira, w?z. Заклинач змій, якого ми вже згадували, часто буваючи в лісі — так само, як і заготівельники деревини — часто або сам наражався на укуси, або був свідком цього1403, 4) «Помолимся Богу і Матері Божій, Пречистій Святій і всім Святим Преподобним. Під сонцем, під жорстким; під лісом, під чорним, під високим; там стоїть верба; під тою вербою сімсот коренів, і на тій вербі сімсот канатів, і на тих канатах сидить цар Хан і цариця Ханиця. І прошу я царя Хана і царицю Ханицю і власників їх; і да поможіть, і вийміть три зуби лихих з раба Божого, з крові чорної, з кості жовтої, з шерсті рижої». Повторюють тричі, а потім тричі плюють, примовляючи: «Дай Боже поміч»1404, 5) Якщо на місці укусу з’являється набряк, то над ним читаютья 50 разів «Отче наш» і «Богородице, Діво» (Проскурівський повіт). Якщо ж місце укусу життєво важливе і напухає дедалі більше, то, не чекаючи кінця молитви, беруть «непочатої води», кидають в неї сім прутів і кажуть: «Ганно, Ганнушко! Ти вкусилась в ногу, впустилась яд до серця, а з серця в кишки, з кишок у кров, з крові в кість, з кості в шкуру: з шкури вон вийдіть». Потім обмивають укушене місце цією водою і дають її випити (Проскурівський повіт)1405, 6) «Господь в поміч і я з рукою по синьому морю озираємна, на озираємні грушевина, на грушевині гніздище, на гніздищі цариця Лага. «Цариця Лага, царице Лагище! Забирай своє військо гадинськеє і гадежськеє; собирай і спинай зуби, губи і вуста от звірнаго лиця, од білої кості, от червоної крові раба Божого N (Проскурівський повіт)1406, 7) Читають тричі: «В воспоминаніє Господа нашого. Богородице Діво і Господи помилуй» (Проскурівський повіт)1407, 8) «На морі, на океані, на острові Буяні стоїть кровать новая, тесовая; на кроваті лежить перина пуховая; на перині лежить змія шкурная: Осоха-Солоха пусила свій плод по пням, болотам, по лісам, по жовтим піскам. Винимай, змія, своє остроє жало, я як не виймеш — то піду к Кузьмі і Даміану, то Кузьма і Даміан, і сам Господь пошле на тебе гром і молнію; гром уб’є, молнія сожже і пил вітром по полю розвіє». Промовляючи ці слова, треба малим пальцем довокола укушеного місця обвести (Київ)1408. 9) «На Сіонських горах, на морських плитах стояв дуб; на тім дубі Семенове гніздо; в Семеновім гнізді олєнова змія. Приходжу я до ясного сонця: «Олена-змія! Збери всіх лютих змій; збери, розпитай, котора люта змія впустила жало; нехай вона візьме жало, рану залиже, онух потушить» (Проскурівський повіт)1409, 10) «В первім разі, лучшим часі. Над жуковим полем там груша стояла, а в тій груші цариця Єлена. Царице Єлено! Закажи своїм тридев’ять дванадцятьом сестрицям по колющому і по болющому; а як не скажеш — то ми цьому чоловіку скажем, що в неділю воза маже і дрова рубає, то він вас посіче і порубає». Промовивши це тричі, слід дмухнути і плюнути (Проскурівський повіт)1410, 11) «Заклинаю вас, гадюки, іменем Господа нашого Ісуса Христа, і Святого Великомученика, і побідоносця Георгія, і всіма небесними силами. Заклинаю три цариці: Куфію, Невію, Палію, щоби не вредили N волосам їх». Далі читають три молитви: п’ять разів «Пресвятая Трійце» і сім разів «Отче наш». Якщо змія дуже отруйна, то замовляння повторюють тричі1411. 12) «В кузів лоне, замкнув боне, із шкури пішло в м’ясо, з м’яса пішло в жили, із жил в кість; тепер заверни, Матко Боска, із кісті на жили, із жил на м’ясо, з м’яса на шкуру, із шкури вон». Промовляючи це, тричі обливають укушене місце водою (Нова Ушиця), 13) Беруть цілий буханець хліба і відрізають шкірочку, промовляючи: «У полі стоїть кийок. До того патика прилітає змія: я туту змію на себе беру. Прилітайте до мене: чорнушки, робушки, макушки, половушки; і полимушки, і всякий гад, а я вас проклинаю, заклинаю кров’ю Господа Ісуса Христа, Амінь». Ці слова повторюють тричі, за кожним разом в кінці заклинання відтинають частина хліба, котру вкушений з’їдає з сіллю (Нова Ушиця), 14) Чубинський1412 записав іще одне замовляння з Пінського повіту, змішане з білоруською мовою. Повернувшись обличчям на захід, той, хто замовляє, вдивляється в хлібну шкоринку і каже: «Вужу, гужу, гад, Прийми свій яд; Вуж над вужами, Гад над гадами; Збери своїх сім сотців: Домовиє, луговиє, Боровиє, межевиє і лужениє; Скажи і прикажи, І винную видри; А коли не прикажеш, То я піду до Господа Бога, Ісуса Христа, Бога нашого, Попрошу огненного меча; Мечем висіку, Огнем висмалю»1413. § 3. Вуж звичайний. Вуж звичайний водяний. «Водяний вуж» Хоча руський люд узагалі не розрізняє видів вужів, однак у деяких місцевостях він знає вужа водяного звичайного і говорить про шкідливість його укусів; усі інші вірування стосовно цього виду вужа такі самі, як і щодо інших видів (Злочів)1414. § 4. Ящірка. Ящурка. «Звінка» Вірять, що укус ящірки смертельний (Нове Село, Збараж, Лабова, Лядське, Станіславів). Хто з’їсть ящірку «звінку», в тому за два тижні вилупляться молоді ящірочки та вийдуть з нього (Станіславів, Струтин)1415. Ящірка може напустити отрути в їжу, як це зробила одна з них пастухові, котрий вбив її дітей (Горигляди)1416. У Східній Галичині цих плазунів баби використовують для чаклування, застосовуючи зовнішньо їх отруту (див. отруєння «Данням», стор. 256). Якщо укушена ящіркою людина першою дістанеться води і нап’ється її, то одужає, а ящірка неодмінно здохне; в протилежному разі помирає людина (Злочів)1417. § 5. Саламандра. «Селемездра» Гуцули (Коломия) вирізняють з-поміж ящірок також саламандру — «селемездру». Вона може випасти з дощем (Лабова); якщо її кинути у вогонь, вона не горить (Криниця-Мушина, Ящурівка); хто через неї переступить, того вона вкусить. Від її укусу можна вилікуватись, полічивши пригорщу зерняток маку (Березів)1418. § 6. Жовтопузик (Жовтопуз) Жовтопуз є сліпим саме тому, що колись дуже кусав людей, і в покарання Господь Бог осліпив його (Янів, Надвірна). Шматки його ворушаться до заходу сонця (Остриня), і до тієї пори він може пустити отруту (Горигляди), а мертвий та закопаний в землю, він зберігає здатність переміщатися упродовж цілого місяця і, зрештою, перетворюється на змію (Домбровка). Хто вб’є жовтопуза, той повинен ретельно закопати його в землю, щоб сонце на нього не світило, інакше буде «цміти», тобто хворіти (Забреж)1419. Якщо жовтопузик перебіжить через сплячу людину, то та не буде рости (Дев’ятники); якщо прослизне межи очі, людина осліпне (Маркова), якщо ж проповзе через руку чи обличчя — попече, аж шкіра полущиться (Перемишляни). Саме тому його не беруть в руки1420. Якщо жовтопуз побачить вершника на коні, то насамперед вкусить коня, а потім вже наїзника ((Перемишляни, Станіславів, Струтин, Дев’ятники). Його укус призводить до смерті (Надвірна)1421. Небезпечно навіть лежати на тому місці, де покоївся жовтопуз, бо захворітимеш; наприклад, може спухнути голова, якщо саме її покласти на«погане» місце (Горигляди)1422. § 7. Жаба. «Жаба». «Ропуха», «Порхавка» Є кілька видів жаб, але укуси не всіх шкідливі для людей. У багатьох місцевостях люди називають усіх жаб «ропухами» або «порхавками». Ропухи зачаровують людей і тварин незвичайною силою свого погляду (Дукля)1423. Якщо ропуха плюне людині у вічі, то ця особа осліпне (Дев’ятники, Янів, Крощенко, Щавниця)1424. Вбивати жаб не можна; на хлопчаків, які цим займаються, старші кричать: «Найте, бо мама умре»1425. У Тарновському повіті стверджують: якщо хтось заб’є жабу, то така сама виросте йому на язиці. Щоб того не сталося, під язик кладуть часник1426 (Див. «Дитячі хвороби», стор. 106). Жаби випускають із себе сечу, яка шкідлива для людей та викликає у них різноманітні шкірні захворювання (загальнорозповсюджене твердження). Якщо хтось на когось має злість, то бере його волосину, зашиває нею очі ропухи і кладе під якийсь камінь. Той, кому належить волосинка, весь почорніє, аж поки його ворог очей ропусі не розшиє (Янів)1427. Коли в к у с и т ь жаба, в н у т р і ш н ь о дають в і д в а р лопуха; ще краще змішати його з сіллю та часником (Уманський повіт). Рани, що виникли від укусу водяної жаби, змащують жиром тієї ж жаби (Красилівка, Уманський повіт). § 8. Черепаха. «Черепаха» Черепахи, за віруваннями людей, не тільки нешкідливі, а їх навіть поважають. Кажуть, хто черепаху вб’є, тому руки спухнуть (Микуличин)1428. Її також вважають ліками. Солдати, лікуючись на війні, п’ють черепахову шкаралупу, розтовчену в горілці (Надвірна)1429. В) Комахи § 1. Ведмедик. «Медведик». «Вовчок» Укуси цієї комахи вважаються шкідливими для людини (Україна). Хто через неї переступить, отримає нариви на нозі (Лещин, Ходорів)1430. Але сам ведмедик є лікувальним. Якщо його підвісити на нитці у слоїку — без доступу повітря — і так трохи потримати, то він розпливеться та слугуватиме ліками від усяких ран та укусів (Коломия)1431. В н у т р і ш н ь о при укусі вовчком вживають водяну або горілчану настоянку насіння осоту та прикладають його до місця укусу (Звенигор). З м а щ у ю т ь уражене місце: 1) Олійкою з городнього насіння рослини фірлеки (Україна), 2) Віднайшовши у гною гніздо ведмедика, мастять місце укусу його яйцями (Кам’янецький повіт). § 2. Тарантул. «Смертельний павук» Укус тарантула вважається безумовно смертельним (скрізь). Аби забиття його не зашкодило людині, знищувати тарантула слід не долонею, а її ребром. Це саме стосується й інших комах (Бава,Таращанський повіт). Чаклунок, яких називають «київські відьми», для знешкодження теж треба бити ребром руки1432. Із зо в н і ш н і х ліків — як при укусах тарантулів, так і інших комах, вужів та гадюк — прикладають оливкову олію, яку наливають на тарантула (або будь-яку іншу комаху) (Майданівка, Рижанівка, Звенигор. повіт)1433. § 3.Павук. «Павук» Укуси павука шкідливі для здоров’я людини. Якщо його з’їсти, то можна отруїтися чи навіть померти. Кажуть, що павук має отруту ззаду, яку і застосовує проти ворога (Заторів). Як і з тарантулами, щодо павуків також існує переконання, що їх треба вбивати ребром руки; від цього людина набуває здатності зцілювати укуси самим лише доторком (Нова Ушиця). § 4. Скорпіон. «Турчак» Про скорпіона знають дуже мало на Русі, бо кажуть, що він вельми рідко виходить зі свого укриття. Однак якщо він вгризе людину, то укус його смертельний. § 5. Гусінь. «Волосень». «Медведик» Укуси гусениці темно-жовтого кольору з брунатними смужками, покритої волосинками (від чого її й прозвали в народі «волосенню») вважаються шкідливими; вона виділяє жовту рідину, котра подразнює шкіру, викликаючи почервоніння і подразнення, а часом навіть запалення (Звенигор.). Від стискання цього виду гусені в руці можна осліпнути1434. § 6. Кліщ. «Кліщ» Найчастіше кліщі сидять у папороті і від них найбільше потерпають люди (Юрків, Звягель. повіт)1435. Якщо вбити одного кліща, на його місці з’являться десять нових (Звенигор.)1436. Кліщів в и р и в а ю т ь з тіла нігтями і місце, куди він всмоктався, з м а щ у ю т ь: 1) Олією (скрізь), 2) Соком з чубука (люльки) (скрізь). § 7. Мурашка. Комаха Від укусів мурашок вживають тих самих ліків, що й проти комарів. При ревматизмі застосовують препарати на основі мурашиної кислоти або спирту. Ці препарати отримують, поставивши в теплу піч горщик з мурахами, в котрий мурашки й випускають з себе кислоту. § 8. Комар. «Комар» Щоб комарі не докучали під час сну, над ліжком вішали хустину аба губку, змочену в міцному оцті або буряковому квасі (Мошни, Черкаський повіт). Місця укусів з м а щ у ю т ь: 1) Аміачним спиртом (Гусакова, Звенигор. повіт), 2) Оцтом (Гусакова, Звенигор. повіт). § 9. Блоха. «Блоха» Коли у Дев’ятниках (Східна Галичина) вперше навесні почують як жаби скрекочуть, то питають в когось: «Де будете сіяти чорне просо?» Той йому на те: «Буду сіяти в Гаврили» — тобто в того чолов’яги, на котрого має злість. Бо «чорне просо» означає бліх, а слова «буду сіяти в Гаврили» означають, що всі блохи мають до того перейти1437. Остерігаються також під час святої вечері вживати слів «гречка» та «мак», щоб не були в хаті блохи великі, як гречка, та численні, як мак. Замість слова «мак» кажуть «затирка» (Дорожів)1438. Хто вб’є блоху на Різдво, того влітку вони будуть сильно кусати1439. Щоб не кусали блохи: 1) Вистеляють підлогу полином і перекладають ним постіль (скрізь)1440, 2) Кладуть до ліжка зілля ромашки (Щепанів)1441 або папороть, запаху яких блохи не виносять (Закопане)1442. З м а щ у ю т ь тіло жиром їжака (Звенигор.). Для того, щоб вивести бліх, мастять залізний прут аба дерев’яну паличку їжачим або лисячим жиром; їх блохи обсідають і гинуть (Нова Ушиця). § 10. Блощиця. «Блощиця» Для знищення блощиць місця, де вони живуть, п о с и п а ю т ь п о р о ш к о м: 1) Галуну (Махнівка, Бердичівський повіт)? 2) Сірки (Махнівка, Бердичівський повіт), 3) Свяченої солі (Потилич.)1443. Як с и м п а т и ч н и й засіб ловлять кілька блощиць і кидають на воду, що тече (Щепанів)1444. § 11 Воша. «Воша» Воші виникли так: люди не мали чим зайнятися після створення світу і сипали собі на голову пісок. Господь Бог не хотів, що вони були такими бездіяльними, тому перетворив пісок на маленьких звіряток (Щавниця)1445. Повний брак вошей у людини є ознакою великого нещастя, тому радять для їхньої появи пити сік з граба (Проскурівський повіт)1446. З метою л і к у в а н н я: 1) Кладуть у взуття листя ліщини — якщо хтось має молодих вошей під підошвами (Сулів)1447. З м а щ у ю т ь голову: 1) Тютюном, розтертим із попелом у жирі (Звенигор.)1448. М и ю т ь г о л о в у відварами: 1) Листя полину (Звенигор.), 2) Гілочок проскурини, що найчастіше роблять матері своїм дітям (Юрків, Звягель. повіт)1449. На лобкові воші прикладають лід (Львів). §12. Бджола. «Бджола» На місця укусів бджіл п р и к л а д а ю т ь: 1) Розтерте листя нечуй-вітру, щоб це місце не так пухло і боліло (Юрківщ., Звягель. повіт)1450. 2) Листя кокорника округлого (Коломия, Самбір, Дрогобич, Красне, Турчанський повіт)1451. Н а т и р а ю т ь вогкою землею (Липовець)1452. П р и к л а д а ю т ь вологі компреси: 1) З холодної води, 2) З крохмалю, розведеного у воді (Збараж), 3) З макового молочка (Звенигор.)1453, 4) З жовтої глини (тільки з жовтої, бо жодна інша не має таких цілющих властивостей) (Збараж). § 13. Червяки (Гельмінти) Проти всіляких паразитів, особливо в ранах у людей та гельмінтів у худоби, уживають з а м о в л я н ь: 1) На одному диханні дев’ять разів вимовляється: «Хробаки, пропадіть!» (Іскрина, Звенигор.), 2) «Був святий Йов, мав дев’ять роб: від дев’яти до вісьми, від вісьми до семи, від семи до шести, віш шести до п’яти, від п’яти до чотирьох, від чотирьох до трьох, від трьох до двох, від двох до одного; від одного не зостало жодного» (Нова Ушиця). Хвороби очей Біль в очах Під цією назвою людям відомі різні захворювання очей, причину яких вбачають у зіпсутій крові, випадковому впливові спеки під час жнив або ж гарячої пічки, що трапляється у надто старанних господинь. Засоби, що з а п о б і г а ю т ь хворобам очей: 1) Носіння в дитинстві кульчиків (сережок), особливо дівчатками (скрізь)1454, 2) Носіння на шиї коралів (Звенигор.)1455, 3) Вживання тютюну (скрізь)1456. Із ліків, які застосовуються переважно з о в н і ш н ь о, ставлять: 1) Гірчичники за вуха з рдесту пташиного (Юрківщ., Звягель. повіт)1457, 2) Гірчичники за вуха або на потилицю з розтовченої гірчиці, змішаної із тістом з діжі (скрізь), 3) Тертий хрін з оцтом як компрес на спину (Проскурівський повіт)1458, 4) Кору вовчого лика, намочену у воді, яку прикладають на потилицю (Юрківщ., Звягель. повіт)1459. Прикладають на очі: 1) Линовище змії (Надвірна)1460, 2) Свіже м'ясо (Проскурівський повіт)1461, 3) М'язгу з дині натще (Звенигор.), 4) Булку, намочену в молоці (Галицьке Поділля), 5) Свіжу зелену руту, змішану з ячмінним борошном (Звенигор.)1462, 6) Жовту мокру глину (Звенигор., Проскурівський повіт)1463. При надмірному сльозовиділенні р о б л я т ь п р и м о ч к и з алтею лісового (Звенигор.). З м а щ у ю т ь о ч і: 1) Маззю зі спаленої на попіл сороки, потовченої і змішаної з жиром, яку наносять на ніч, а вранці промивають теплою водою (Проскурівський повіт)1464. 2) Олійкою, отриманою з змії, що вважається найкращим очним засобом; роблять її так: змію вкладають в мішечок, пошитий зі старого полотна, як на сир, і вішають його на сонці, підставляючи під нього пляшечку, в котру стікає олія. Уживають також наступних засобів: 1) У білок з одного яйця всипати маленьку кавову ложечку дрібно товченого цукру, і, додавши камфори величиною з зернятко гороху, збити на піну, котрою намастити хустку і покласти її на очі (Липовець, Будище, Звенигор. повіт)1465, 2) Прикладають також на очі, чоло і скроні дуже популярну мазь з яєчного білка, галуну, борошна та дріжджів, збитих разом (Україна)1466, 3) При запаленні повік їх мастять шумовинням, зібраним з повидла, що вариться (Ляски Крулевські, Перемишлянський повіт). 4) При наривах (виразках) на повіках їх мастять сумішшю гусячої та риб’ячої жовчі з медом (Звенигор.), 5) Міцним спиртом мажуть повіки або ж, набравши його в рот, прискають в очі хворому (Володимир-Волинський)1467. Крапають в очі такі краплі: 1) Горілчану настоянку трави чистотілу (Україна)1468, 2) У переддень свята Божої матері збирають воду, що накопичується в лусочках голівки рослини чортополох (Пелтвя, Бібрка поблизу Львова, Коломия), 3) Розчинити 20 крапель сірчаної кислоти у склянці криничної води і закапувати по кілька крапель за повіки (Сквира), 4) Свіжою риб’ячою жовчю, найкраще з щуки; опісля промивають очі криничною водою (Володимир-Волинський), 5) Кров’ю, узятою з-під крила голуба — по краплі (Проскурівський повіт)1469, 6) Грудне молоко. Найчастіше це роблять матері дітям, яких годують грудьми (Звенигор.)1470, 7) Крають свіжий хліб — ще гарячий, відразу після того, як його вийняли з печі — навпіл, однак розрізають не до кінця; місцем розтину повертають вниз та ставлять під ним маленьку мисочку, вставляють її в макітру і обв’язують рушником, щоб пара не виходила з хліба. Через кілька годин макітру розв’язують, збирають з мисочки в пляшечку ті кілька крапель пари і тричі на день — вранці, в обід та ввечері — закапують очі (Гусакова, Звенигор. повіт). Роблять к о м п р е с и, вмочивши хустку: 1) У відвар жовтого буркуну — при почервонінні очей (Звенигор.), 2) В горілку, навпіл з з молоком (Галицьке Поділля), 3) Варять круте яйце і розрізають його вздовж на дві половинки; виймають жовток і в одну половинку насипають дрібно потовчений галун, а в другу — цукор. Потім обидві частини складають, міцно перев’язують ниткою, щоб не було шпарин, і кидають на добу у склянку з криничною водою. Потім у цю настоянку вмочують хустку та прикладають до очей (Липовець, Проскурівський повіт)1471. Дуже великою популярністю при болю в очах користуються різноманітні п р о м и в а н н я відварами: 1) Васильків (Звенигор.), 2) Перстачу (Звенигор.), 3) Черемхових гілочок (Звенигор.)1472. Водяними настоянками: 4) Цвіту сон-трави, що не завжди є безпечним для того, хто лікується, бо засіб дуже отруйний (Звенигор.), 5) Білих волошок, особливо при почервонінні очей (Звенигор.), 6) Міцного чаю (скрізь)1473, 7) Недозрілих яблук дички (Звенигор.). Також промивають очі: 8) Криничною водою, на кварту якої кидають пригоршню кервелю і добре виварюють (Володимир-Волинський), 9) Росою, зібраною з рослини росички (Юрківщ., Звягель. повіт)1474, 10) Кислим або солодким молоком, в якому упродовж тривалого часу лежав тертий буряк (Галицьке Поділля, Проскурівський повіт)1475, 11) Водою, в котрій була замочена терта морква, 12) Водою, яку налили на гусячий послід, зібраний у травні1476, 13) Горілкою, змішаною із перепаленою жовчю щуки (Вільшана, Звенигор. повіт), 14) Дитячою сечею (Проскурівський повіт)1477, 15) Виривають вії з повік (скрізь)1478, а часто після того ще промивають очі розчином сірчаної міді, одночасно промовляючи: «Перейди з Івана на Параску, а з Параски на Івана» (Звенигор. повіт), 16) Настоєм цвіту черемхи (Нова Ушиця). Застосовують також порошки: 1) Відригнуту грудним немовлям масу висушують на порошок, розтирають і, набравши в пір’їнку, задувають в око тричі на день1479. Застосовують цей засіб і у Литві (Бірштани), 2) Коли щось потрапить до ока, то засипають його насінням васильків, а те, що потрапило до ока, має випасти (Плоскирівський повіт). При епідеміях очних хвороб окурюють димом порошку зі смаженої жаби, котрий насипають на жар (Збараж, Залужжя). С т а в л я т ь п ’я в к и, частіше за вухами і на скронях (скрізь), рідше — під очима (Гусакова, Звенигор. повіт). Як с и м п а т и ч н і з а с о б и — при попаданні стороннього тіла в око — роблять таке: 1) Беруть двома пальцями верзню повіку, віддягують її і одночасно спльовують: сторонній предмет негайно випаде (Галицьке Поділля)1480 або 2) Кличуть знахаря, аби той злизав стороннє тіло з ока (Рижанівка, Звенигор. повіт)1481. § 2. Ячмінь на оці. «Ячмінь» Практично всі ліки, які застосовуються при цьому захворюванні, носять містичний характер. Не зважаючи на те, чи є ці засоби суто симпатичними, а чи поєднані вони із замовляннями, основним лікувальним засобом є зерно ячменю. З е м п і р и ч н и х з а с о б і в вживають лише з о в н і ш н ь о такі: 1) На я ч м і н ь прикладають камфору з тертою крейдою, що має охороняти обличчя від рожі. Коли ячмінь визріє, його промивають літньою ромашкою або солодким кип’яченим молоком (Галицьке Поділля). Щоб ячмінь швидше визрів, його змащують: 1) Кров’ю голуба, куріпки або каплуна, змішан ою зі смальцем (Звенигор. повіт). І з с и м п а т и ч н и х засобів: Обводять навколо ячменю: 1) Чимось золотим (Володимир-Волинський), 2) Шлюбною обручкою або наслиненим вказівним пальцем (Україна і повсюдно)1482, 3) Вовняною ниткою, котрою потім перев’язують третій і четвертий пальці правої руки (Чигиринський повіт), 4) Трьома характерно складеними пальцями тричі проводять по ячменеві, примовляючи при цьому: «От тобі кукиш; підеш на базар, купиш, що зехцеш (захочеш)…»; опісля слід сплюнути (скрізь)1483, 5) Перша ж особа, котра побачить хворого з ячменем на оці, має тричі сплюнути на землю, показати йому дулю і сказати: «На, оце тобі: згинь, пропади» (Рижанівка, Звенигор. повіт), 6) Той, хто замовляє ячмінь, складає пальці в дулю, тричі обводить довкола хворого ока, примовляючи: «Ячмінець, ячмінець! На тобі кукиш, що хочеш, купиш; купи собі сабельку, зрубай головку», потому підносить дулю до самого ока, чмокає і спльовує убік1484, 7) Картоплину розрізати надвоє. Одну половинку викинути, а другою, перев’язавши ниткою, 7 разів обвести довкола ока і 7 розів прочитати «Богородице Діво»; потім кинути її поза себе і швидко втекти (Рижанівка, Звенигор. повіт), 8) Перев’язують п’ятий палець руки, протилежної ячменеві, червоним шовком (Рижанівка, Звенигор. повіт). Інший варіант: на руці, протилежній ячменеві, перев’язати яскраво-червоним гарусом (волічкою) передостанній, підмізинний палець1485, 9) Як тільки хворий помітить, що в нього на оці формується ячмінь, він повинен вибрати дев’ять найбільших зерен ячменю і кинути їх у вогонь. Вчинивши так, слід якнайшвидше тікати, аби не чути тріскання зерен, що згоряють, бо інакше зцілення не відбудеться (Збараж, Залужжя, Юрківщ., Звягель. повіт)1486. Інший варіант: а) Беруть дев’ять зерен ячменю і рахують: «Не один, не два, не три, не чотири…не дев’ять» тричі; потім зерна кидають у вогонь і тікають, щоб не чути тріскання ячменю у вогні; а потім стають у дверях і чекають, поки увесь ячмінь не згорить (Дорожів)1487, б) Беруть 27 зерен, у той самий спосіб кидають у вогонь та вірять, що чим швидше ячмінь потріскає і згорить, тим скоріше пропаде ячмінь на оці (Заборів)1488. § 3. Більмо на оці. «Більмо» Із з о в н і ш н і х з а с о б і в проти більма найчастіше застосовують різноманітні мазі та засипають порошки у хворе око. Як к р а п л і використовують: 1) Жир перепілки, особливо якщо на оці є рана (Проскурівський повіт)1489, 2) Суміш із козячого, свинячого сала, воску, олії, узятих у рівних частинах; все це складають у глиняний посуд та ставлять на легкий вогонь, щоб трохи розпустилося: потім охолоджують. Разом із цим беруть гарячий хліб, щойно вийнятий з печі, роблять у верхній його частині неглибоку круглу дірку, в яку вставляють склянку отвором до хліба — так, щоб її краї щільно прилягали до буханки. Хліб перевертають склянкою вниз, допоки не остигне; причому в склянці назбирується рідина, котру зливають у чисту пляшечку. Протягом тижня щоранку розжарюють на вогні шматок старого заліза і кладуть на нього невеличку, розміром з горошину, порцію мазі, і над димом тримають хворе око, а щовечора крапають в око по кілька крапель з пляшечки (вищезазначений рецепт був даний для сліпих дітей небоги Тараса Шевченка, Ярини Ковтунової, мешканки села Кирилівка Звенигородського району). Закапують: 3) Розмаринову олію (Звенигор.) та змащують нею очі, 4) Олію, в котру 10 днів вкидали земляних черв’яків (Проскурівський повіт)1490, 5) Мешканці прибережних районів насаджують на кілок печінку риби минь, посипають її цукром і вішають над склянкою на сонці або в іншому теплому місці. Жир, що стікає, беруть пір’їнкою або пензликом і змащують ним більмо упродовж трьох днів — вранці та ввечері. Якщо вкінці з’явиться біла піна, то результат лікування буде позитивний1491, 6) Масло з жіночого грудного молока1492. З інших, н е ж и р н и х к р а п е л ь, використовуються: 1) Щуча жовч (Звенигор.)1493, 2) Мед (Проскурівський повіт)1494, 3) Помаранчевий або цитриновий сік (скрізь), 4) Сік з маргариток, 5). Сік, витиснутий з рослини дурман (дур-зілля) також має чудово допомагати (Звенигор.), 6) Сок витиснутий з зеленої рути, змішаний з медом (Звенигор., Херсон). Н а т и р а ю т ь більмо: 1) Яшмою (Звенигор.), 2) Яєчним білком або жовтком з маслом (Нова Ушиця). О б к л а д а ю т ь очі: 1) Подушечками з м’яти і ромашки (Нова Ушиця), 2) Вареним білком (там само), 3) Яєчним білком, збитим разом з фіалковим коренем (* різновид ірису) та камфори, узятими в рівних частинах (там само). З а с и п а ю т ь очі при більмі: 1) Тютюном (Проскурівський повіт)1495, 2) Порошком з перепаленого цукру, перетертого з павутинням (Майданівка, Звенигор. повіт)1496, 3) Попелом зі спаленої голови чорного кота, просіяним через тонку хустинку, що також використовується при «хрящі» (нарості слизової оболонки в кутку ока), 4) Сиплють через пір’їну порошок, що складається із перетертого та просіяного крізь муслін цукру, змішаного з двома дрібно розтертими гвоздиками (Володимир-Волинський)1497. Розжовують три зернятка гвозики і плюють ними в очі хворого; роблять так три дні поспіль (Рижанівка, Звенигор. повіт). При лікуванні більма часто вдаються до послуг знахарів і баб, котрі практикують зашіптування, що, однак, є небезпечним для того, хто замовляє до здорового1498. 1) «Їхав святий Юрій На білім коні В червонім жупані. За ним бігли чотири собаки: Один білий, другий чорний, Третій — червоний. Гей, гей, собаки, Згоніть тебе, більмо1499. 2) Другий варіант. Дмухаючи в око, слід було проговорити такі вирази: «Їхав святий Юрій на лови, Вів собі три хорти: Один сірий, другий білий, третій чорний; Один більма лізати, Другий сльози спивати, А третій чоловічка настановляти; Не своїм духом — Божим духом; Не своїми словами — Божими словами». (Це замовляння вживають і для людей, і для худоби, з тією, однак, різницею, що для худоби кажуть «Святий Юрій», а для людей в цьому місці говорять «Ісус Христос» (Ольховець, Звенигор. повіт), 3) «Їхав Юрій зеленою дубровою, широкою дорогою на сивім коні; віз сокола на лівім плечі, в меч — на правім; кінь заїржав, а сокіл заспівав, а хорт більмо злизав». Повторюють тричі (Ольховець, Звенигор. повіт), 4) «Їхав святий Юрій на Сіянську гору; бігли за ним три хорти: один чорний, другий червоний, а третій білий. Чорний чорне більмо зассяв, білий біле більмо зассяв, червоний червоне більмо зассяв». Після чого тричі плюють хворому у вічі (Проскурівський повіт)1500, 5) Обмивають очі «Юрієвою росою», промовляючи: «Їхав Юрій на білому коні: білі губи, білі зуби; сам білий; білим одягнувся, білим підперезався; за собою три хорти веде: білий, другий чорний, а третій червоний. Білий більмо злиже, чорний сльозу, а червоний кров». Це саме замовляння застосовують і для худоби, тільки замість роси в очі їй задмухують сіль з перцем (Нова Ушиця), 6) «Їхав святий отець Миколай на білім коні до білої церкви; а в білій церкві, на білім престолі, Пресвятая Діва Марія» (Проскурівський повіт)1501, 7) «На Оссиянській горі, на Британській землі їхав святий Юрій на сивім коні; бігло за ним три пси. Один чорний, другий червоний, а третій білий. Чорний лиже сльозу, червоний кров, а білий — більмо» (Умань), 8) Інший варіант: «Сонце праведне; місяцю Владимиру; за ним бігло три хорти білії; одному казав хватати, другому ковтати, а третьому більмо з ока злизати». Промовивши це, дмухають в око і читають: «Богородице Діво» (Махнівка. Бердичівський повіт). «Ішла дівка камінная, камінною дорогою, камінної води брати. Аж біжать три пси: один білий, другий сірий, третій червоний. Білий полуду згоняти, сірий більмо одмовляти, а червоний — кров уняти. Мене мати породила, на камні положила, призвала мене більмо одмовляти, од сірої масті, од помості, од білої кості, од покості. Я со словом, а Бог — з поміччю». Повторюють 12 разів і стільки ж разів спльовують (Бузова, Київський повіт). § 4. Куряча сліпота. «Куряча сліпота». «Курка» Ця хвороба проявляється у тим, що людина починає погано бачити вдень, а вночі узагалі нічого не бачить. Походження хвороби приписують довгому постові, а ще частіше люди притягують до себе цю недугу через необережність або необачність. Так, наприклад, вірять, що винесення з дому після заходу сонця сажі, попелу чи навіть сміття може викликати у домочадців курячу сліпоту1502. За іншими ж віруваннями, тільки той дістане хвороби, хто вступить ногою у смітник поблизу хати (Васильк. повіт)1503, або ж той, хто перейде через попіл чи сажу, винесені з дому після заходу сонця (Юрківщ., Звягель. повіт)1504. Однак є певні предмети як з рослинного, так і тваринного світу, котрі випадково або через невміле із ними поводження шкодять людям, викликаючи курячу сліпоту Так, наприклад, через 1) тертя очей зіллям курячої сліпоти (Звенигор., Збараж, Залужжя, Дев’ятники)1505; 2) недуга також може виникнути через попадання ластівчиного посліду в очі (Рижанівка, Звенигор. повіт). Для з а п о б і г а н н я хворобі — якщо сміття було винесене з хати після заходу сонця — добре, щоб через нього пес перебіг або птах перелетів: тоді сміття не шкодитиме людині (Юрківщ., Звягель. повіт)1506. Якщо ж людина вступила ногою у сміття, то для запобігання хвороби кажуть йому обійти навколо плоту (огорожі), та, тримаючи в руках сміття, поступово його викидати і за кожним разом спльовувати (Васильк. повіт)1507. Що стосується самого лікування, то розпадається воно на застосування засобів емпіричних внутрішніх, зовнішніх і симпатичних; при усіх слідкують за тим, щоб хворий не ходив у те місце, куди викидають сміття з дому (скрізь)1508. Із в н у т р і ш н і х засобів р а д я т ь ї с т и: 1) Варену печінку чорного поросяти (Звенигор. повіт, Галицьке Поділля та скрізь)1509 або 2) Печінку чорної свині з великоднього столу1510 або ж: 3) З’їcти під столом печінку поросяти, посвяченого на Великдень, потираючи при цьому нею очі (Юрківщ., Звягель. повіт)1511, 2) Живого горобця, ошпареного (залитого) гарячою водою. Із з о в н і ш н і х засобів з м а щ у ю т ь очі відваром чорної кави1512. П р о м и в а ю т ь очі: 1) Росою, зібраною до сходу сонця (Звенигор., Юрківщ., Звягель. повіт)1513, 2) Кілька разів до сходу сонця власною сечею (Володимир-Волинський), 3) Водою, що стояла в курнику — там, де сідають кури (Рижанівка, Звенигор. повіт, Проскурівський повіт)1514. У деяких місцевостях намагаються це зробити до сходу сонця (Юрківщ., Звягель. повіт)1515. П і д к у р ю ю т ь хворого: 1) Печінкою чорної курки (Чигирин, Проскурівський повіт)1516, 2) Рибою, знайденою у нутрощах щуки1517. Із с и м п а т и ч н и х засобів: 1) Слід вдивлятися в сонце, що сходить, через якусь шпарину в будинку (Юрківщ., Звягель. повіт)1518, 2) Побачивши вперше гусей, слід полічити серед них молодих (Салівонки, Васильківський повіт, Ржищів, Київ. повіт, Іскрина, Звенигор. повіт) (Див. також «Лікування лихоманки»), 3) Радять хворому піти до курника і попросити курей, щоб ті забрали від нього свою сліпоту (Водяники, Звенигор. повіт). Тричі обійти навколо «глухого» дуба1519, прочитати молитву, а тоді сказати «Щоб мене та сліпота тоді напала, як я всенький лист звідси оборву» (Юрківщ., Звяг. пов.)1520. § 5. Засоби, що поліпшують чи погіршують зір або призводять до сліпоти Для п о к р а щ е н н я зору радять: 1) Робити компреси на очі із нутрощів пічкура, котрі перед тим кидають у пляшку і виставляють на сонце, а отриману з них жирну олійку й використовують. Особливо часто до цього засобу вдаються жиди при поганому зорі в старості чи при катаракті (Звенигор.). Для поліпшення зору при короткозорості к а п а ю т ь: 1) Соком з городньої рути (Звенигор.)1521, 2) Водою, що збирається після дощу в листі рослини чортополоху, що має зміцнювати зір (Дев’ятники)1522, 3) Кров’ю, узятою з-під крила голуба (Проскурівський повіт). П р о м и в а ю т ь очі: 1) Водою, освяченою на Йордана (Галицьке Поділля), 2) Протирають вологою, стертою з вікон (Галицьке Поділля), 3) На Юрія удосвіта, іще до співу птахів, промивають очі непочатою водою; а хто в цей день промиє очі росою, то буде так добре і чисто бачити, як «по росі» (Нова Ушиця), 4) Збирають у травні гусячий послід, заливають водою і в разі потреби помивають очі (Проскурівський повіт). Спіймавши живу сороку, спалюють її на вугілля, змішують із несолоним маслом і м а с т я т ь очі, а на ніч промивають теплою водою (Проскурівський повіт). Н ю х а ю т ь: 1) Тютюн (скрізь), 2) Лаванду (Звенигор.), 3) Хрін та інші міцні запахи (скрізь). С и м п а т и ч н і засоби. Людям з поганим зором, дуже корисно носити на шиї: 1) Корінь алтею польового (Звенигородка), 2) Засушених лисячих легень (Проскурівський повіт). З а с о б и, щ о в и к л и к а ю т ь с л і п о т у. Якщо в очі потрапить: 1) Сік подорожника під назвою «осот молочайний» (Залужжя) або 2) Порошок порохняка (Самбір). Вважається, що те саме буде: 3) Якщо потерти око рукою, котрою тримали лина (Збараж, Залужжя), 4) Якщо плюне в око жаба (Галицьке Поділля), 5) Якщо в око впаде ластівчин послід (Східна Галичина)1523. (Див. «Куряча сліпота»). Хвороби зубів § 1. Засоби, що допомагають зберегти зуби Для запобігання псуванню зубів, болю чи запалення ясен, а також для зникнення неприємного запаху з рота користуються різними засобами: одні з них емпіричні, другі — побутові. Для того, щоб позбутися неприємного запаху з рота, їдять редьку (Київ). До зовнішніх ліків засобів належить п о л о с к а н н я відварами: 1) Молочаю (Звенигор. повіт), 2) Чистецю, (Звенигор. повіт), 3) Кори крушини (Звенигор. повіт)1524, 4) Татарського зілля (татараку) (Липовець), 5) Полей-зілля (шандри), що буває дуже дієвим при неприємному запахові з рота (Звенигор.), 6) Кореня дудника (Україна), 7) Кореня кропиви, звареного в оцті, 8) Івового дерева (вид верби) (Гусакова, Звенигор. повіт), 9) Кори ясена (Звенигор.), 10) Оленячих рогів (Старий Збараж), 11) Кори дуба (скрізь). Радять також: 12) Порізати свіжий хрін на дрібні шматочки, кинути в пляшку з-під пива і поставити на 12 годин в теплу піч. Цією настоянкою полоскати рот тричі на день (Радомишль)1525. Чистять зуби такими порошками: 1) Шкіркою з хліба, спаленою на вугілля (Поділля), 2) Кухонною сіллю (Галицьке Поділля). 3) Попелом, отриманим з кореня розмарину, чим охоче користуються дівчата. 4) Тютюном. С и м п а т и ч н і з а с о б и: 1) Щоб зуби ніколи не боліли, треба, знімаючи взуття, не забувати скидати його спочатку з лівої ноги (Звенигор. і скрізь)1526, 2) Вірять, що коли з’їсти те, що погризли миші, то зуби будуть міцними (Рудаківка)1527 — хто ж з’їсть хліб, надгризений мишою, у того ніколи не болітимуть зуби (Збараж, Залужжя)1528, 3) Носіння на червоному шнурку кореня галасу (?) найдзвичайно добре впливає на стан зубів (Водяники, Звенигор. повіт), 4) Зілля цикорію носять під лівою рукою і ногою (Кам’янецький повіт), 5) Не слід стригти нігті в місяцях, в назвах яких є літера «р» (Ново-Ушицький повіт). 6) Не слід їсти в той час, коли повз хату проходить похоронна процесія (там само). § 2. Біль зубів. «Зуби» Причини, які викликають зубний біль, можуть бути різними. Найчастіше це переохолодження (або флюксія) чи вживання солодощів, що псує зуби. Багато людей вірять, що причиною болю є хробак, котрий живе в зубі, поїдає його й нищить. Народ також впевнений, що зубний біль пов'язаний із фазами місяця; тому, окрім емпіричних ліків, натирань і компресів, виробив цілу низку містичних засобів, особливо замовлянь, в яких зазвичай звертається до місяця-молодика з проханням, щоб той оздоровив хворого і забрав від нього зубний біль. Значна кількість усіх цих замовлянь, які ми тут зібрали, дуже подібна в головному і різниться тільки в окремих деталях. В н у т р і ш н і л і к и: 1) П’ють відвар дубової кори (Дев’ятники)1529, 2) Воду зі старого дубового пня, який обріс молодою паростю (Кам’янецкий повіт). Із з о в н і ш н і х засобів прикладають на хворий зуб: 1) Порізану цибулю (Збараж), 2) Часник (Збараж)1530 або часник із сіллю (Галицьке Поділля)1531, 3) Хрін (Дорожів, Сідзіна)1532, 4) Шматок галуну (Львів), 5) Тютюн (скрізь), 6) Очищену цибулю, запечену із 9 зернятами перцю (Дев’ятники)1533, 7) Порізаний часник, змішаний зі стрілецьким порохом або селітрою, а також з сіркою та розтовченим перцем — усе порівну (Дев’ятники)1534. 8) Масу, що складається із потовченого перцю, солі і цукру, розпущеного на вогні (Звенигородка), 9) Насипають в корінь спорохнявілого зуба порошок селітри, що тамує біль, однак погано впливає на інші зуби, бо вони починають псуватися (Збараж, Львів)1535, 10) Шматочок горобинової деревини; однак саме дерево не можна ані ламати, ані рубати, бо біль повернеться (Юрківщ., Звягель. повіт)1536, 11) Намочене коріння мокрецю (Галицьке Поділля), 12) Листя дурману (Липовецький повіт)1537, 13) Порошок з рослини і кореня зозулиного рясту (Нова Ушиця), 14) Покласти у горщик кору ясена, залити її оцтом і, добре закривши, поставити в теплу піч; коли кора добре натягне оцет, прикладати її на ватці до хворого зуба (Тальне, Уманський повіт), 15) Корінь кінського щавлю, викопаний у травні на св. Симеона Стовпника, висушити і притуляти до хворого зуба (Ольховець, Звенигор. повіт), 16) Порох, змішаний з олією (Водяники, Звенигор. повіт), 17) Прикладають або гризуть розтовчену махорку (Звенигор.)1538, 18) Прикладають столярний клей на ваті (Східна Галичина), 19) Вату, змочену міцним спиртом, прикладають одночасно до зуба і до вуха, а також натирають ним обличчя та скроні (скрізь)1539, 20) Гвоздичну олію з камфорою (Звенигородка)1540, 21) Міцний оцет на ваті, краплями закапуючи його у вухо і водночас натираючи ним обличчя (Звенигородка)1541, 22) У отвір гнилого зуба вкладають сірку із сірникової голівки, а слину спльовують (Східна Галичина), 23) Розтертий перець або перець із цукром, змочений спиртом. Також натирають ним той бік обличчя, де болить зуб (скрізь)1542, 24) Змішують перець із патиною, заливають спиртом і підпалюють; після вигоряння прикладають на ваті до хворого зуба (Звенигородський повіт), 25) Дрібку стрілецького пороху вкладають в тонку хустку, зав’язують у вузлик, заливають горілкою і підпалюють; спалений порох прикладати до хворого зуба (Звенигородський повіт), 26) Дуже ефективною вважається так звана паперова олійка, яку отримують таким способом: скручують папір у трубку і тоншим кінцем нахиляють до мисочки, в котру при утворенні диму має капати олія; цю олію на бавовні прикладають до болючого зуба (Вільшана, Звенигор. повіт)1543, 27) Один з найефективніших засобів від болю — прикласти до хворого зуба стегно земляної жаби (Умань, Звенигородка) або ж її шматок, підсмажений на олії (Звенигор. повіт), 28) Обкладають хворий зуб висушеними і розтертими на порошок земляними червами (Звенигородка)1544, 29) Посипають порошком розтовченого зуба змії (Надвірна)1545 або здохлого пса (Кам’янецький повіт), 30) Узяти в обидві руки і тримати за хвости двох кротів, аж поки ті не здохнуть; потім кинути їх до заліпленого горщика і варити кілька діб. Опісля відділити жир, зібрати його в окрему посудину і мастити цим жиром хворий зуб (Проскурівський повіт). Прикладають на зуб: 31) Кресало (Кам’янецький повіт), 32) Сливу з перцем (Проскурівський повіт), 33) Хрін з борщем (Кам’янецький повіт), 34) Перепалену цеглу (Проскурівський повіт)? 35) Узяти три гілочки зілля, що лежить коло померлого і натерти ними зуби, примовляючи: «Як вмерлий не чує, щоб я так не чув», і, повернувши зілля туди, звідки узяли, тричі прочитати «Отче наш» (Кам‘янецький повіт). Н а т и р а ю т ь я с н а: 1) Коренем конвалії, замоченим у спирті, додавши до нього паприки, камфори і мила (Дев’ятники, Поділля, Буковина)1546? 2) Зубчиками часнику, 12 голівок якого — відповідно до 12 страв Святої вечері — кладуть в переддень Різдва в центрі та в усіх кутах стола. Цей часник потім збирають зі столу і старанно зберігають, уживаючи як лікувальний засіб при різних хворобах, а особливо при зубному болеві (а також болю горла, кольках, при кашлі тощо), натираючи ним хворі місця (Дев’ятники, Східна Галичина)1547, 3) При сході сонця радять піти в таке місце лісу або городу, куди ніхто ніколи не ходив і щоб більше туди не ходити, та, витявши з кори дерева шматок у формі серця, потерти ним ясна і обличчя з того боку, де болить зуб, а потім повернути той шматочок кори в те саме місце на дереві, звідкіля він був узятий і, не озираючись, швидко побігти геть (Водяники, Звенигор. повіт). Приставляють над хворим зубом на яснах кілька п’явок (скрізь)1548. П о л о щ у т ь з у б и відварами: 1) П’ятиперсника (Юрківщ., Звягель. повіт)1549, 2) Шавлії (скрізь)1550, 3) Росички (Звенигор. повіт), 4) Кур-зілля від флюксії (Звенигородка)1551, 5) Божого древка (Львів, Дорожів)1552, 6) Гірчаку (Звенигородка), 7) Чабру1553, 8) Макових голівок (скрізь)1554, 9) Материнки (Звенигородка), 10) Миколайок (перекоти-поля), відвар яких також прикладають на ваті до зуба (Звенигор. повіт), 11) Трісочок з дуба, в який влучила блискавка (Галицьке Поділля), 12) Кори ясена, звареної в оцті (Кальніблоти, Звенигор. повіт), 13) Сливової порослі (Дорожів, Дев’ятники)1555, 14) Кореня дерева іви (верби) (НоваУшиця), 15) Вербової кори (НоваУшиця), 16) Кореня гарбуза (НоваУшиця). З і н ш и х п о л о с к а н ь при зубному болю використовують: 1) Відвар з шматка просмоленої деревини, вивареної в оцті, з одночасним прикладанням натертого хрону до ліктя руки, протилежної хворому зубові (Звенигор. повіт)1556, 2) Молоко, в якому варився інжир (скрізь), 3) Розчин кавової ложечки лавандового спирту в джерельній воді (Липовець), 4) Нагріту сіль амонію, змішану з хроном та кухонною сіллю (Галицьке Поділля), 6) Дуже гарячу каву — яку тільки можна утримати в роті (Будище, Звенигор. повіт), 7) Відвар зішкрябаного з плуга покриття (Нова Ушиця). В д и х а т и ротом: 1) Гарячу пару (Східна Галичина), 2) Пару ячмінної каші, котру наливають на розжарений камінь, над яким хворий гріє обличчя, 3) Пару з вареного тернового кореня (Проскурівський повіт) або з 4) Моху (Кам’янецький повіт). Значно більш поширеними, аніж вдихання пари, є різноманітні п і д к у р ю в а н н я хворого зуба: 1) Димом, 2) Блекотою, листя з якої, окрім обкурювання, має широке застосування на Русі при зубному болю: або у вигляді сухих компресів на обличчя, або як відвар для полоскання рота (Звенигородка, Київ, Житомир, Літин, Теребовля, Збараж, Залужжя і скрізь)1557, 3) Насіння блекоти змішують з жовтим воском і роблять три маленькі свічечки, котрі приліплюють до внутрішнього боку посудини без дна і опускають його у воду; свічки запалюють, а над ними стоїть хворий з відкритим ротом. Дим з блекоти, що, як кажуть, є надзвичайно смердючим, має виганяти хробаків з хворого зуба, через що зуби перестають боліти (Дев’ятники)1558. У деяких місцевостях Східної Галіції роблять з ярого воску свічечку, до якої додають кілька дрібок розтертого на порошок зілля блекоти. Свічечку ставлять у горщик і запалюють, а над полум’ям тримають той бік обличчя, де є хворий зуб. Час від часу слину спльовують у посуд з холодною водою. На поверхні води повинні з’явитись дрібні чорні черв’ячки, котрі і є причиною хвороби (Збараж)1559, 4) Гісопом (Кам’янецький повіт), 5) Смолою ялиці (скрізь), 6) Папером з цукру, змоченим у оцті: його запалюють і стоять над ним з відкритим ротом (Нова Ушиця), 7) Листям чемериці, накриваючи при цьому обличчя хусткою (Україна)1560, 8) Жіночою рослиною коноплі — «матьоркою» — яка росла окремо і була освячена на Маковея (Юрківщ., Звягель. повіт)1561, 9) Рослини розходник, сала шуліки або ворони, кинутих на розжарене вугілля (Дев’ятники)1562, 10) Воском, розтертим на полотні, яке скрутити в трубкою, підпалити і вставити у вухо. Через вухо дим увійде в рот і вгамує зубний біль (Поділля). П а л я т ь: 1) Мак у файці (люльці) (Дорожів)1563, 2) Висушене і розтерте гарбузове насіння (Нова Ушиця), 3) Цигарку, зроблену з дрібно розтертого моху, узятого з найстарішого пам’ятника на цвинтарі. Спочатку цей дим, як молот, вдарить у зуб, але потім біль ущухне (Звенигор. повіт). До з о в н і ш н і х ліків, які безпосередньо не діють на хворий зуб, відносять: Прикладання 1) Нагрітої подушечки, набитої сушеною ромашкою (на обличчя) (Звенигор. повіт), 2) Тертого хрону на пульс руки, протилежної хворому зубові (Липовець), або на пульс руки з боку хворого зуба; також з цього самого боку вкладають у вухо зубчик очищеного часнику (Чигирин. повіт), 3) Кладуть зубчик часнику на пульс з того боку, де болить зуб (Звенигор. повіт)1564. К л а д у т ь у вухо: 1) Шматочок свіжого несолоного сала (Звенигор. повіт), 2) Часточку камфори на ваті з того боку, де болить зуб (Звенигор. повіт), 3) Полотно, скручене у трубку і змочене холодною водою — з того боку, де болить зуб (Збараж). Той бік обличчя, де болить зуб, н а т и р а ю т ь м а з з ю, що складається з попелу спаленого ластівчиного гнізда, олії, меду і білка курячого яйця (Звенигор. повіт). М а с т я т ь за вухом і навколо нього: 1) Часником. 2) Соком молочаю1565. Із с и м п а т и ч н и х засобів радять: 1) Носити на грудях шкаралупу лісового горіха, наповнену ртуттю (Козацьке, Звенигор. повіт, Злотополь, Чигирин. повіт, Юрківщ.., Звягель повіт)1566, 2) Зробити перстеньок із цвяхів, якими кують коней (котрі витягують з копит, знімаючи з них підкови) і носити його на руці з того боку, де болить зуб (Кишинів, Тальне, Уманський повіт)1567, 3) Зловити крота і потримати його в руках кілька годин; за цей час руки наберуть чудової властивості тамувати зубний біль у інших — самим лише доторком (Звенигородка)1568, 4) Подлубати жаб паличкою з соснового дерева, потім розколупати дірку в осиковому дереві, забити її цією паличкою і піти геть, не озираючись (Ново-Ушицький повіт). В и р и в а н н я з у б і в. 1) Вириванням зубів найчастіше займаються ковалі. Їхнім знаряддям служать ковальські обценьки. Ковалі вживають і різних інших способів: наприклад, коваль-хірург міцним шпагатом прив’язує зуб до ковадла, потім, розповідаючи анекдоти (замовляючи хворому зуби), раптово підсовує розжарене залізо, що іскріє, під самий ніс пацієнтові, голова котрого розпачливо смикається назад, а дірявий зуб залишається на шнурку — на велику втіху усіх глядачів цього дійства. Мистецтво такого виривання зубів, ймовірно, перейшло від запорожців1569, 2) Однак є способи виривання зубів без особливих пристосувань і без болю — за допомогою «спеціальної олійки», відомої знахарям, котру отримують таким чином: посікти кілька жабок, вкинути їх в олію (відому як «лампадне масло») і підсмажити, поки жабки не розм’якнуть; потім знову докинути кілька нових і удруге підсмажити у тій самій олії. Від цього олія набуває таких чудових властивостей, що помащений нею зуб — хоч би як міцно не тримався — випаде. Для того, щоб зберегти здорові зуби, їх слід заліпити воском (Звенигородка)1570. З а м о в л я н н я: 1) «Ой ти місяцю-молодику: ти бо молодий, у тебе віз золотий; тобі на підповню — а нам на здоров’я; стань мені до помочі — кість замовляти N. Господа до помочі зазивати. На морі камінь, на полі дуб; як сядуть три брати укупі вечеряти, тоді хрещеного, молитвеного N заболить зуб і кість. Замовляю; Господа до помочі зазиваю» (Гусакова, Звенигор. повіт), 2) При світлі місяця кажуть: «Місяцю-місяцю; ти молодий (чи підповний — в залежності від його фази), де ти бував? — За горою кості ледав; чи бачив ти мертвого? Чи питав ти його, чи болять зуби в нього? — Не болять, не щемлять; щоб у мене — порожденого молитвеного; чи у нього — N не боліли, не щеміли; а тоді заболіли, защеміли, як в землі кості згниють. Не я вас замовляла — Матір Божа вас замовляла, своїм духом надихала і до помочі ставала; на віки — амінь». Потім тричі читається «Отче наш» (Водяники, Звенигор. повіт)1571. 3) «Молодиче, молодиченько (місяць), Чи був ти у старого? Чи бачив ти там чоловіка і жінку мертвих? Чи був ти у них? Чи питав ти їх? Чи болять кості у них? Як ті душі поніміли, Щоб так рожденому, молитвеному Івану зуби не боліли. Камінь у морі, А дуб у полі, А сонце на небі. Як тиї три брати зойдуться укупі, Тоді мені рожденому, молитвеному, Рабу Божому Івану зуби заболять»1572. 4)«Питається молодик старого: чи болять зуби у мертвого? Не болять у мертвого. Як не болять у мертвого — так щоби тебе не боліли, не щеміли. Єсть їх три брати: камінь у морі, ведмідь у селі, а дуб в лісі. Нехай іде черв’як в дуб — то нехай там різує; а тебе нехай не болить, не щемить». Повторюють тричі (Звенигор. повіт), 5) Потерпаючи від зубного болю, слід упродовж кількох місяців, побачивши місяць-молодик, проговорювати таке закляття: «Молодик, молодик; де ти бував?» — «На тамтому світі». — «Що ти бачив?» — «Мертвеців». — «Що вони там роблять?» — «Лежать». — «Нехай мої зубки не болять». Повторивши це тричі, читають молитву за душі померлих (Юрківщ., Звягель. повіт)1573, 6) «Місяцю молодий; на небі хрест золотий! Питається син батька: чи болять зуби у неживого? Ні, не болять. Нехай же і у рожденого, молитвеного, хрещеного раба Божого N не болять»1574. 7) «Питався молодий місяць старого: «Чи болять зуби у мертвого — чи болять, чи щемлять, чи терпнуть?» — «Не болять, не щемлять, не терпнуть», — старий місяць одказав. Так щоби, Боже (називається ім’я, вік і колір волосся недужого), раба твого зуби не боліли, не щеміли, не терпли — що дай Пречиста Діво, Мати Божая». Після цього тричі читають «Богородице Діво». Замовляння проказують на новому місяці; при цьому ніхто сторонній не повинен бути присутнім. Недужий має стояти чи сидіти, повернувшись тією частиною обличчя до місяця, де болить зуб; обличчя не повинно бути обв’язане і хворий мусить дивитися на місяць. Той, хто замовляє, стоїть збоку і торкається рукою болючої частини обличчя. Потім мовчки розходяться. Зазвичай після замовляння біль спочатку значно посилюється, а потім щораз слабшає і гамується — тоді, коли й просив той, хто біль замовляв (Вільшана, Звенигор. повіт), 8) «Питається молодий у старого: чи болять у нього зуби?» — «Ні, не болять і не щемлять». Щоб і в мене, раба Божого, молитвеного, хрещеного, ніколи не боліли зуби»1575. Інший варіант замовляння, популярний серед шляхти: Увечері при місяці-молодику, перехрестившись і дивлячись на нього, кажуть: «Місяцю молодий; запитай старого, чи болять зуби померлого». Далі прочитати «Ангельське привітання», присвячуючи його душам померлих (Україна), 9) «Місяць на небі, камінь на землі, а вода в морі; як ті три брати зійдуться докупи, тоді у його N порожденого, хрещеного, молитвеного заболять зуби». За кожним разом той, хто замовляє, сотворяє хрест на тому, кому замовляють, великим пальцем — починаючи від чола і закінчуючи бородою, а далі від вуха до вуха; потім, зробивши над землею в повітрі тим самим пальцем три хрести, читають «Богородице Діво, радуйся» (Рижанівка, Звенигор. повіт). Інший варіант попереднього замовляння: «Єсть місяць на небі, а дуб в полі і камінь в морі; як ті три речі зійдуться докупи, тоді у нарожденого, хрещеного N будуть зуби боліти…». Дивлячись на новий місяць, тричі повторити ці слова на одному диханні, а на закінчення тричі прочитати «Богородице Діво» (Пруси, Черкаський повіт)1576, 10) «Місяць на небі, звір в лісі, риба в морі; коли ті три брати докупи зійдуться, тоді у мене, раба Божого, молитвеного, хрещеного N зуби будуть боліти» (Київ)1577, 11) «Місяць на небі, дуб в полі, лихо в лісі, мертвець в гробу; як тії чотири брати разом зійдуться, стануть пити та гуляти, розмову мати — тоді рожденого, хрещеного, молитвеного раба Божого N зуби заболять» (Пединівка, Звенигор. повіт), 12) «Місяць на небі, черв’як в дереві, вітер у полі, риба у морі… коли ті чотири брати зійдуться гріх творити, тоді у мене, хрещеного, рожденого раба Божого N зуби будуть боліти». Промовивши це, слід прочитати «Радуйся, Маріє!» (Ярове, Чигиринський повіт)1578, 13) «Дуб у лісі, камінь в морі, півень на сідалі, чорна корова на оборі. Як тії чотири братики докупи зійдуться, то щоб тоді кість заболіла»1579. 14) Три дні поспіль стають вночі, повертають обличчя до повного місяця і кажуть: «Во ім’я Отця і Сина, і Святого Духа, амінь. Місяць на небі, дерево на землі, камінь в морі, когда еті три брата сойдутся вместе, тогда у меня, раба Божьего N будут зуби болєть» (Херсон)1580, 15) Повторюють тричі, на одному подиху: «Місяць високо на небі, камінь низько на землі, а мертвець аж в землі. Замовляю зуби іменем сотворившого небо і землю: ніколи не боліть зубам в раба Божого»1581, 16) «На небі місяць, а в морі камінь, в полі заєць, в діброві дуб. Як ті товариші не зійдуться з собою — ані обідають, ані вечеряють, ані полуднюють — так би мої зуби навіки не боліли»1582, 17) «Місяць на небі, кит-риба в кияні, дуб на землі. Як оці три брати зійдуться, то тоді у раба Божого N зуби будуть боліти» (Херсон)1583, 18) «Камінь в воді, місяць на небі, ведмідь в лісі; як ці три браття в лісі обід їсти будуть або вечерю, тоді мої кості ламати і боліти будуть»1584, 19) «Гарний місяцю; ти гарний на небі, а мертвий на землі: як ви три зійдетеся разом, то тоді зуби болітимуть у хворого» (Звенигородка. Переклад з жидівської), 20) «Там в полі стоїть дерево сухе; під тим деревом стоїть раб Божий N, щоб у нього зуби не боліли, не щемили довіку. Три брати вмісці: звір в лісі, дуб в полі, місяць на небі; п’ють, гуляють за раба Божого N. Питається старий місяць молодого: «Чи болять зуби у тебе?» — «Не болять». Щоб у нього зуби не боліли, не щемили кінця віку». Повторюють тричі (Орли, Звенигор. повіт), 21) «Місяць на небі, мертвець у гробі і камінь в морі; ті три брати докупи зійдуться і будуть банкет робити, тоді у мене зуби будуть боліти»1585. Інший варіант: «Мертвеці во гробі, місяць на небі і камінь в морі; сходились докупи, їли, пили, розмовляли: чого болять зуби у раба Божого N» (Хелм.)1586, 22) Побачивши вперше місяць-молодик, перехрестившись і дивлячись на нього, кажуть: «Тобі, місяцю, сповні, а мені на здоров’я: подивитися і добре находитися». Інший варіант: «Тобі, місяцю, сповні, а мені на здоров’я; тобі насвітитися, мені по світу надивитися, добре находитися»1587. Промовляючи ці слова, слід дивитися на місяць правим оком1588, 23) Відправивши хворого назустріч місяцю, знахарка хреститься сама — хворий також; потім тричі повторює: «Місяцю-місяцю, як ти мені милий і любий: болять Олени хрещеної зуби. На глухій ниві стоїть сухий дуб; як він розів’ється, та з місяцем докупки на обід зійдеться, та й стануть їсти-пити, стануть об Олені говорити, нехай тоді стануть у неї зуби боліти» (Юрківщ., Звягель. повіт)1589, 24) «Місяцю-маю, чогось я тебе питаю: «Чи болять у мертвого зуби?» — «Ні, не болять, не щемлять». Щоб не боліли у рожденого, хрещеного молитвеного раба Божого N»1590, 25) Спочатку тричі прочитати «Отче наш» і «Богородице Діво», а потім промовити: «Місяцю-місяцю, тобі уповнятися, а мені, рабу Божому N костям і зубам униматися»1591, 26) Побачивши вперше місяць-молодик, прочитати «Отче наш» і «Радуйся, Маріє!», а далі мовити: «Князь на небі, а цар на землі, а камінь на морі. Як тії три брати зійдуться докупи, так щоби порожденому, молитвеному, іменованому, миром помазаному N зуби не боліли» (Бердичівський повіт)1592. Інший варіант: Тричі прочитавши «Богородице, Діво», баба шепоче при світлі місяця: «Місяцю-князю; у вас є три брати в світі: дуб в полі, камінь в морі і ти на небі. Як зійдетесь всі три брати докупи, то тоді будуть у мене, нарожденого, хрещеного, молитвеного, раба Божого N зуби боліти». «Питався молодий місяць старого: чи болять зуби у мертвого; чи болять, чи щемлять тощо (аналогічно попереднім замовлянням) (Озерна, Звенигор. повіт), 27) При молодику: «Ти князь молодий, у тебе ріг золотий; где ти бував на тім світі; чи бачив мертвеців? Чи болять у них зуби?» — «Не болять». — Нехай мене, раба Божого N, не болять». Тричі це промовивши, читають «Отче наш» (Рубежівка, Київський повіт), 28) «Місяцю, молодий княже! Чи бував ти в старого, чи питав ти його: чи болять у нього зуби? Щоб у мене вік віком, суд судом зуби не боліли. Заєць в полі, а риба в морі, місяць на небі; коли будуть ті три брати укупі гуляти, то тоді у мене зуби будуть боліти»1593, 29) «Місяць, а князь — чи був ти у морі?» — «Був». — «А чи бачив ти мертвих? А чи болять у мертвих зуби?» — «Ні». — «Так щоб не боліли зуби порожденому, хрещеному, молитвеному, миром помазаному N од цього дня довіку»1594, 30) Вийшовши з дому при молодому місяцеві і ставши навпроти нього, знахар стискає пальцями зуб та тричі промовляє: «На небі князь-молодик, в морі камінь-бовтун, в лісі дуб-товстун; як тим трьом царям в одному місці не бувати, меду-вина разом не пивати, так тим зубам не боліти; амінь» (Ново-Ушицький повіт), 31) «Ти, місяцю Адаме-молодик, питай ти мертвих: у вас зуби не болять? У мертвого зуби ніколи не болять; кості задубіли, зуби заніміли — ніколи не будуть боліти. Даруй, Господи, щоб у мене, раба Божого, нарожденого N зуби заніміли і ніколи не боліли»1595, 32) «Ти, місяцю Адаме, молодик; питай ти мертвих і живих: у мертвого зуби чи болять? У мертвого зуби ніколи не болять: кості задубіли, зуби заніміли — ніколи не будуть боліти. Даруй же, Господи, щоб у мене, раба Божого, народженого, хрещеного, молитвеного N теж навік заніміли зуби»1596, 33) «Святий Адаме, Святий Миколаю, Святий Спасителю, Святий Власій, Святий Феодосій, Хоробрий Єгорій, Святий Іване Предтеча, Святий Митрій, Святий Митрофане, Святий Отче Андрію і Мати Марія! і пособіть, і помилуйте од усякої болісті, од усякої скорботи раба Божого N зуби болітимуть»1597, 34) «Архангел Михаїл, місяць праведний: був на тім світі?» — «Був». — «Бачив мертвих людей?» — «Бачив». — Не болять у них зуби? Не болить їх жовта кість? Не болить чорна кров? Раба Божого N щоб зуби не боліли і не щемили — хрещеного, нарожденого, молитвеного»1598. 35) Проговорюючи наступне замовляння, баба каже хворому плюнути на ручку кухонного ножа: «Через дванадцять ланів ішло дванадцять попів. Один каже: «Лан, лан»; другий каже: «Лан, лан»; третій каже: «Лан, лан» і так далі — і так дванадцять разів. Усе це слід вимовити на одному диханні, а потім додати: «По слову моєму пройде вся хвороба з раба Божого N». Повторюють тричі (Гайсин), 36) «Святий Антипій-мученику; сцели мої кості од великої болізні — однині до кінця віку». Повторюють тричі, а потім читають «Богородице, Діво» (Буранка, Звенигор. повіт), 37) «Місяцю новий, Антипій святий, прошу я тебе милістю своєю: дай же помочі кості моїй — щоб у мене зуби не щеміли, не боліли. Місяць на небі, колода в лісі, зуби у воді, мертвець у землі; як зійдуться тих чотири особи докупи говорити, тоді у мене хрещеного, рожденого, молитвеного N зачнуть зуби щеміти. Питається живий мертвого: чи болять зуби у його? Не болять, не щемлять; щоб у мене, хрещеного, рожденого, молитвеного зуби не боліли, не щеміли. Тобі, місяцю, підповний, а мені щастя та здоров’я» (Ольховець, Звенигор. повіт, Умань), 38) «Святий Антонію, зубовий цілителю! Поможи мені. Молодиче, молодиче; питаюся старого: чи болять зуби у мертвого? — Ні, не болять вік віком і суд судом у хрещеного, рожденого, молитвеного раба Божого N»1599, 39) «Антип святий, угодник Божий! Проси Бога од болісті костей, зубів»1600, 40) Слід стати навпроти місяця і прочитати «Богородице, Діво», а потім сказати: «Ой, місяцю-місяцю, де ти бував? Що ти чував? Поможи мені зуби промовляти. Питався німий мертвого: чи болять зуби у нього? Не боліли, не свербіли — щоб вони так, як у мертвого, заніміли». Повторюють тричі (Чижівка, Звенигор. повіт), 41) «Біг пес через овес — не вадило ні псу, ні вівсу; так щоб тобі не вадило». Повторюють тричі (Тальне, Уманський повіт), 42) «Ішла баба золотая, золотим мостом, золотим посохом підпиралась; зустріла її Пресвятая Богородиця: «Куди ти, бабо, ідеш?» — «Іду до рожденої, хрещеної, молитвеної раби Божої N зуби примовляти; тебе, Мати Божую, на поміч призивати». «Місяцю Володимире; високо ходиш, далеко бачиш: чи бачиш ти мертвих людей?» — «Бачу!» — «А чи болять їх зуби?» — «Не болять!» — «Нехай же рожденого, хрещеного, молитвеного раба Божого Nзуби не болять» (Звенигородка). Замовляння те навпіл змішане із російськими нашаруваннями — у такому вигляді воно й було записане. 43) Найпоширенішим (за Чубинським)1601 є таке замовляння: «Ішло два планетники, два пристрітники, дві планетниці, дві пристрітниці. Ідем до хрещеного, помазаного N; вступим в голову, в зуби; в сімдесят суставів, костів. — Не йдіть ви, бо я буду визивати; я буду чесний хрест прикладати — в голову, в зуби; в сімдесят суставів; амінь». Сказавши це, слід було тричі чхнути (Чигир.), 44) «Боже, милостивий будь мені, грішному. Боже, очисти гріхи його і мої. Місяцю Якове; ти старий законе: чи мені тебе питати, чи старого ждати хрещеному, рожденому рабу Божому N зубільну кість замовляти. Тебе не питаю, старого не дожидаю; хрещеному, рожденому рабу Божому N зубільну кість замовляю» (Любомирка, Звенигор. повіт), 45) «Добрий вечір тобі, водице Йорданице; очищаєш гори, каміння, креміння; трави, мурави; очисть мене, грішного, хрещеного, порожденого, від всього злого; ти моря протікаєш, джерела наливаєш, кирниці наповняєш; наповни в мене щастя та здоров’я» (Ново-Ушицький повіт), 46) «Єсть черв’як в лісі; питався вмерлого: чи болять зуби його? Ти, місяцю, сходиш і не можеш удержатися, щоби не зійти там; щоби черв’яки з зубів зійшли порожденому N, нехай ідуть на очерета, на каміння». Потім слід дмухнути в обличчя того, кому замовляють (Ново-Ушицький повіт), 47) Побачивши місяць-молодик, що сходить, треба зупинитися і не рушати далі, а тричі промовити: «Болячка в гній, робак в колоду, камінь у воду». Опісля сплюнути, тричі прочитати на місці «Отче наш» і лише тоді піти1602, 48) «Горобино, горобино, ягід твоїх нігди їсти не буду; хай лише зуби мені боліти перестануть». Повторити це тричі1603, 49) Вийти та стати проти місяця; тричі прочитати «Вірую в Бога» і від того зуби перестануть боліти. Але цей засіб, як, зрештою, і всі йому подібні, тільки тоді буде дієвим, якщо його застосовує стара людина до молодої; в іншому випадку не буде результату (Калігорка, Звенигор. повіт)1604, 50) Іще знахарі на Україні випроваджують хворого в безлюдний степ і застосовують містичні засоби разом із певним закляттям. Вбивають кіл у землю, прив’язують до нього голову хворого і урочисто проказують: «Як взяв чорт воза з колами, нехай візьме голову з зубами»1605, або ж, відшукавши понад дорогою дуб, о котрий вози труться своїми осями, один кінець шнурка прив’язують до воза, а другий до шиї недужого, примовляючи: «Дубе, дубе; як береш людям осі з колесами, візьми ж мою голову з зубами». При цьому треба смикнутись головою (Проскурівський повіт). Хвороби вух § 1. Біль, шум і дзвін у вухах Причини недуги різні. Це можуть бути застуда, вплив вітру, формування прищів, сторонні предмети, що потрапляють у вуха — хробаки, які розвинулись у вусі, або комахи, що туди попали випадково, як от: блоха, муха, комар, тарган тощо і, нарешті, зумисно запхані речі, як це часто роблять діти, засовуючи до вух кісточки з вишні, гарбузове насіння, горох, квасолю і т.і. Знахарі та знахарки застосовують відповідні терапевтичні методи, зважаючи на причину. З а к а п у ю т ь у вуха: 1) Олію, опісля затикаючи їх ватою чи штаточком шматини (скрізь) або камфору, завернуту у вату (Проскурівський повіт)1606, 2) Олійку з блекоти, каєпутову олію або гліцерин — при різноманітних захворюваннях вуха (скрізь), 3) Скипидар з метою знищення комах — блохи, комара, таргана тощо, котрі потрапили у вухо (скрізь), 4) Відвар майорану — при шумі та дзвоні у вухах (Звенигор. повіт), 5) Теплу настоянку алтею (Звенигородка). Соки, витиснуті з рослин: 6) Остриці (при болю у вухах) (Звенигор. повіт), 7) З листя молочаю польового (Звенигор. повіт), 8) З рути, змішаної з теплим маслом (Звенигор. повіт). В к л а д а ю т ь до вух: 1) Пробку з редьки, намоченої в горілці (Звенигор. повіт)1607, 2) Вату або чисту овечу вовну, видерту з кожуха і замочену в олії, мурашиному спирті або посипану камфорою (Галицьке Поділля, Україна), 3) Шматки старої просмоленої мотузки — вкладають доволі глибоко (Полісся, Волинь)1608, 4) Свіжий несолоний сир, від якого повинні випадати черв’яки (Звенигор. повіт), 5) По ложці меду, олії та питльованого борошна змішати разом і загорнути в шматочок мусліну (при наривах) (Лисянка, Звенигор. повіт), 6) Вату або м’який льон, намочені в грудному жіночому молоці, збитому з яєчним білком (Звенигородка)1609. П у с к а ю т ь д о в у х а п а р у з: 1) Гарячої води (скрізь), 2) Полину, звареного у молоці — через паперову трубку (Україна), 3) Настоянки ромашки (скрізь), 4) Віночків ізтосвячених трав. Також ними окурюються (Збараж). П і д к у р ю ю т ь вуха: 1) Бурштином (Звенигородський повіт), 2) Олібаном (церковним кадилом) (Україна), 3) Зіллям, посвяченим у день Божого Тіла або на тиждні після нього (Збараж, Залужжя), 4) Роблять трубку з паперу або нового полотна, вставляють одним кінцем у вухо, а другий підпалюють, в результаті чого на кінці трубки, що вставлена у вухо, має збиратися сірка; цю процедуру називають витяганням сірки. Роблять п р и п а р к и: 1) З різних трав на вуха, 2) З гарячого хліба — щойно з печі — порізаного і залитого горілкою (Звенигородський повіт)1610, 3) Холодні та зігріваючі компреси на вуха і шию при штриканні у вухах (Курівці, Львівський повіт). С и м п а т и ч н і засоби. При дзвоні у вухах, що є підтвердженням, що про вас хтось думає: 1) Найкраще часто ковтати слину (Галицьке Поділля) або ж 2) Запитати у присутнього при цьому, в котрому вусі дзвенить — якщо вгадають, то дзвін припиниться (Звенигор.)1611. § 2. Глухота. «Глухота» З ліків, що безпосередньо діють на вуха при зниженні слуху або при глухоті, вживають переважно краплі рослинного походження і підкурювання тими самими рослинами, які нами описані вище, часом застосовуються симпатичні засоби. Із ж и р н и х к р а п е л ь закапують у вухо: 1) Жир вугра і волову жовч, розмішані в горілці (Звенигор.), 2) Жовч крота (щоденно). З інших засобів використовують с о к и: 1) З квітів та листя розмарину (Звенигор. повіт), 2) З рути (Звенигор. повіт), 3) З чебрецю (Звенигор. повіт), 4) З листя ясена (Звенигор. повіт), 5) З цибулі, змішаної з горілкою і попередньо нагрітої в пічці (закапують у вуха на ніч) (Звенигор. повіт)1612, 6) Зі свіжого часнику (Звенигор. повіт)1613, 7) Цибулю, почистивши, заливають горілкою та запікають на вугіллі, а теплий сік з неї капають у вухо (Звенигор. повіт), або ж в очищену цибулину вкладають козлячу або заячу жовч і потім запікають, а витиснутий з неї сік змішують з церковним вином і закапують у вуха (Кальніблоти, Звенигор. повіт), 8) Воду з червоною сіллю закапують у вуха упродовж восьми днів, що справді повертає слух людям, котрі втратили його в процесі роботи (Звенигор. повіт), 9) Мурашок заливають горілкою та медом, а горщик із ними ставлять у піч на цілу ніч; процідивши, капають у вуха. П і д к у р ю ю т ь димом із італійської копри (Україна). Із ліків, що діють о п о с е р е д к о в а н о, використовують: 1) Ванночки для ніг із гарячої води з попелом і сіллю (Звенигородка)1614, 2) Натирають ноги порошком гірчиці, 3) Ставлять за вухами гірчичники або п’явки (скрізь). З ліків с и м п а т и ч н и х, що поліпшують слух, радять слухати вечірнє скрекотання жаб (Збараж). Хвороби язика § 1. Опухання язика П о л о щ у т ь р о т: 1) Відваром вероніки лікарської у воді або молоці (Звенигород. повіт), 2) Водним розчином солі (скрізь). Інші ліки, котрі застосовуються при хворобах язика, практично ті самі, що й при хворобах горла. Хвороби волосся та нігтів § 1. Забобони, що стосуються збереження волосся Відстрижене волосся стромляють в шпарини стін будинка, побоюючись, щоб його не використав якийсь птах для звивання гнізда, бо це спричинило б головний біль (Звенигор., Юрківщ., Звягель. повіт)1615. Жидівки, виходячи заміж, стрижуть волосся і ховають його в таке місце, де б його ніхто не знайшов, бо інакше може часто боліти голова (Звенигор.). За іншими переконаннями, свого волосся не треба віддавати нікому іншому, бо з тим, хто віддає, може трапитись якесь нещастя1616. Деякі люди своє волосся спалють, аби не боліла голова (Збараж)1617. Кажуть також, що коли волосся не спалити, а викинути у сміття, то миша може звити з нього гніздо і тоді вже волосся в цієї людини точно випаде (Галицьке Поділля). Дівчата повинні обрізати коси лише в березні, бо якщо це зробити в інші місяці, то волосся не ростиме. Для росту волосся застосовують різноманітні ополіскування, змащування, порошки та містичні засоби, до яких вдаються переважно дівчата. Е м п і р и ч н і ліки, які сприяють р о с т у в о л о с с я. Ополіскують волосся відварами: 1) Лопуха звичайного (скрізь), 2) Очитка1618, 3) Квітів, листя і стебел білої водяної лілії, причому вірять, що якої довжини вдасться зірвати стебло лілії, такої ж довжини буде і волосся (Юрківщ., Звягель. повіт)1619, 4) Мильного кореня (Звенигородка), 5) Гілочок тополі (скрізь), 6) Молодих березових гілочок (Смиківці, Тернопіль)1620, 7) Молодих пагонів верби (Галицьке Поділля), 8) Узяти по жменьці полину, шавлії, буквиці, майорану та розмарину, зварити у двох квартах води і цим відваром полоскати голову щоденно на ніч, 9) Відваром вівса (Юрківщ., Звягель. повіт)1621, 10) Дубової кори (Смиківці, Тернопіль. повіт і скрізь). З м и в а ю т ь г о л о в у: 1) Буряком, звареним разом із гичкою (Юрківщ., Звягель. повіт)1622, 2) Водою, в якій розведено кілька крапель арніки (Смиківці, Тернопіль. повіт ), 3) Раз на тиждень сироваткою (Чигирин). Розчісуючи волосся, з б р и з к у ю т ь його: 1) Горілкою, ромом, амоняковим спиртом або лимонним соком (Східна Галичина)1623, 2) Соком зеленої кропиви щодня змочують гребінець (Черкас.), 3) Линовищем вужа, замоченим у горілці (Тимбарк)1624. П о с и п а ю т ь на ніч волосся порошком з розтовченого насіння петрушки (Липовець). Змащують волосся такими м а з я м и: 1) Зі смаженого на жирі листя копитника (Галицьке Поділля)1625, 2) Із жиру забитого вужа (Чернець)1626, 3) З кореня лопуха, замоченого в олії (Звенигородка, Смиківці, Тернопіль. повіт, Юрківщ., Звягель. повіт)1627. Сільські дівчата, щоб мати гарне волосся: 1) Шукають навесні линовище вужа (змії), виварюють її у воді, цим відваром тричі миють волосся і змивають лугом. Вже за кілька тижнів стається чудо: відростає довге і густе волосся, а разом з ним дівчата набувають здоров’я, якщо його не мали; вони стають веселими; все, про що мріють, збувається — словом, вони стають справжніми обраницями долі. Однак через деякий час з’являється вуж, шкіркою якого вони скористались, і нагадує про неї, а невдовзі обкручується навколо шиї дівчини та душить її (Мілятин, Злочівський повіт, Буцики, Болехів)1628, 2) Оскільки шкірку вужа доволі тяжко знайти, дівчата подеколи замінюють її тополиними бруньками, зібраними з дерева, що росте далеко в степу — такої, до якої не долітає погребальний дзвін, бо інакше ці бруньки будуть недієвими. Зібрані бруньки смажать у свіжому несолоному жирі і змащують ними волосся (Мілянин, Злочівський повіт)1629, 3) Ходять після опівночі з непокритою головою при світлі місяця, бо уночі волосся росте найліпше (Звенигор., Житомир, Збараж). § 2. Ліки проти облисіння Люди, маючи плішину, зазвичай не лікують її — тим більше, що лисих людей узагалі не так багато. Вважається, що в деяких родинах передчасне облисіння є спадковим. Однак плішина може з’явитися і випадково: наприклад, якщо ластівчин послід впаде на голову, то в тому місці з’явиться лисина, утвориться струп (Дев’ятники, Станіславів) або людина стане пархатою (Новосілки)1630. (Пор. «Хвороби очей», стор. 347). Із зовнішніх лікі радять мастити голову 1) Ведмежим салом (Україна) (застосовують його і в Литві), 2) Маззю, що складається зі спаленої шерсті ведмедя, змішаної з ведмежим жиром (Звенигородка)1631, 3) Після випадання волосся після виразок чи тяжких хворою змащують свинячим молоком1632. § 3. Ліки для видалення волосся Ті, хто хоче позбутися волосся у небажаних місцях, повинні: 1) Взяти на палицю шматочок кишки або свинячої ковбаси і обводити ними час від часу навколо небажаного волосся (Східна Галичина) або 2) До 10 склянок води вкинути шкаралупу з 10 печених лісових горіхів і, тричі її закип’ятивши, обмивати цією водою обличчя (Звенигородка). § 4. Забобони, що стосуються нігтів Адам і Єва, перші люди на землі, ймовірно, повністю були покриті оболонкою на кшталт нігтевої, але після їх падіння, Бог відняв в них це міцне покриття, залишивши їм тільки нігті. Н е г о ж е: 1) Гризти нігті, бо це означає злу людину (скрізь на Русі і Литві)1633; їх слід обрізати (скрізь) — і то не того дня тижня, у назву якого входить літера «р», бо інакше коло пальців будуть задирки (Звенигородка), 2) Не слід зрізані нігті кидати на землю, бо диявол їх збирає і шиє з них шапку-невидимку. Якщо він її одягне на голову, то Бог не попаде у нього блискавкою; тому обтяті нігті треба ховати за пазухою справа, бо після смерті натуральні нігті відімруть, і коли умерлий загляне собі за пазуху, то побачить сховані нігті, які відростуть і дозволять йому видряпатися із землі на самий верх1634., 3) Не годиться малим дітям до року обрізати нігті; їх слід лише зігризати зубами (Див. «Хвороби дітей»). Нігті часто мають білі плямки, і тоді про них кажуть, що «нігті цвітуть»; за цими цятками в багатьох місцевостях в о р о ж а т ь: 1) Крапка на великому пальці (colleks) означає щастя; на вказівному (indeks) — нещастя; на середньому (medius) — подорож; на четвертому (anularus) — заміжжя; на п’ятому (minimus) — смерть (Галицьке Поділля)1635. Розділ ІV. Гігієна людини У попередніх розділах я розглядав типове цілительство: етіологію хвороб, профілактику і терапію; у цьому ж я зібрав повір’я, пов’язані виключно зі збереженням життя та здоров’я людини. Сюди слід віднести певні побутові і господарські звичаї; дотримання певних забобонів стосовно їжі, напоїв, одягу, так само як і вірування щодо певного духовного зв’язку, який існує не тільки між людьми, рослинним і тваринним світом, але між усім, що оточує людину. За цими віруваннями, рослини та тварини часом можуть відчувати нещастя людини, передбачати це, а нерідко навіть мститися за заподіяну їм кривду. Вивчити все, що приносить користь, що шкодить здоров’ю або ж сприяє щастю людини, і разом з тим пізнати оточуючий світ рослин та тварин, в якому людина живе — усе це є найважливішою складовою гігієни людини. Немалі труднощі являла собою систематизація усіх наявних матеріалів — хоча й не таких численних, як у попередніх розділах, але, в силу свого характеру, вельми різнорідних. Я вирішив викласти їх у двох окремих розділах. До першого з них, який охоплює забобони стосовно збереження здоров’я, я відношу ті, що належать до звичаїв, котрих дотримуються при будівництві, святкуванні тощо і недотримання яких тягне за собою різні хвороби та кари. До них я також відношу людський досвід і побутові забобони, з яких одні мають більш самостійне походження, а інші є швидше результатом звичаєво-товариських стосунків. До самостійних домашніх забобонів належить, наприклад, звичай не кидати суху білизну у балію з лужним розчином, бо тоді діти хворітимуть на сухоти; або ж, якщо, співаючи весільних пісень, замість імені дівчини вставити ім’я заміжньої жінки і весь час про неї думати, то її перша дитина буде паршива тощо. До других належать, як я вже говорив, забобони, нав’язані звичаями, які, втім, тлумачаться усюди по-різному: наприклад, господар дому просить гостя присісти, бо інакше діти не спатимуть; або ж хто сяде на чиємусь місці, того думки й знатиме (але не додається, що неввічливо займати чуже місце); так само не можна свистіти вдома, розмовляти сам із собою, качати ногою тощо. Далі йдуть забобони, що стосуються швачок, подорожніх, мисливців і солдатів (військових), причому наведено навіть кілька замовлянь на зброї; потім ідуть забобони, пов’язані із гиканням, чиханням, позіханням і такі, що стосуються сну. У останніх навіть знаходимо застереження, яке знайшло відгук і в сучасній медицині (тільки по-іншому пояснене), що не слід спати навзнак, бо так відьми кров висмоктують. У наступній статті цього розділу я перелічую забобони, немало з яких бере початок із правил поведінки за столом: наприклад, не слід стукати ножем чи ложкою по столі; їсти однією ложкою вдвох; не варто мити ложок після заходу сонця (з чого випливає, що їх треба мити відразу після обіду) тощо. Далі йдуть забобони, пов’язані із вживанням їжі; наприклад, хліба, солі, сала, молока, квашених овочів, часнику, маку, гороху, фруктів, ягід, а також напоїв: води, горілки, рослинних соків та квасу; наступними йдуть забобони стосовно купання. У забобонах щодо одягу знаходимо також звичаєві перестороги: у шапці не можна сидіти в приміщенні, де є образи святих; не слід класти її на стіл тощо; жінки у своєму прагненні прикрасити себе втовкмачували своїм чоловікам і батькам, що носіння сережок добре впливає на зір, а коралі надають гарного і здорового вигляду шкірі тому, що самі червоні і т.і. До забобонів, пов’язаних із зміною погоди, я відношу, наприклад, кусання комах на непогоду; біль і ломоту у певних частинах тіла, особливо в руках та ногах. Ці забобони тішать хворих, адже вони приписують свої нездужання погоді і вважають, що ті минуться із зміною погоди. Тут-таки я помістив і вірування, пов’язані із громом та блискавкою (громовицею). До другого розділу, що містить деякі природничі вірування, певним чином пов’язані із цілительством, я відніс забобони, пов’язані із фізичною будовою людини, за якою можна робити висновки про певні її духовні схильності, а також окремі віщування та знаки, які випливають із щоденних фізіологічних функцій людського організму: наприклад, свербіння тіла, чхання, дзвін у вухах; якщо людина поперхнулася (вдавилася) тощо. У наступній статті цього розділу я зібрав забобони стосовно домашніх і диких тварин. Щодо кожної з цих тварин люди створили власні й окремі поняття. Деякі з них, наприклад, чорний кіт та порося, знайшли застосування в цілительстві; інших же — як от волів і корів, простий люд шанує за користь, яку вони приносять; вовка побоюються, прагнучи уникнути зустрічі з ним і оминути лиха, яке він може спричинити. Вельми шанують птахів та плазунів — в силу їх нездатності завдати шкоду людям; але й ті спроможні помститися у разі смерті або ж якщо зазнають кривди від людей. До таких належать: із птахів: жайворонок, перепілка, сойка, волове очко тощо; із плазунів: деякі види вужів та жаб. Сільські діти використовують слимаків і дрібних комашок — сонечка — для ворожіння на погоду. У походженні деяких тварин можна побачити рештки стародавніх вірувань про переселення душ. Так, наприклад, кажан мав би виникнути з миші; пави — то королевич і королівна, що були перетворені в результаті дії чарів; за іншими ж віруваннями, павич походить від диявола й тому його м'ясо споживати не можна тощо. В останньому розділі ми помістили подібні вірування щодо рослин. Братики — це перетворені на квіти брат із сестрою, які пошлюбились, не відаючи цього. Корінь переступня своїми формами нагадує будову людського тіла тощо. Деякі з рослин — так само, як і тварини, мають здатність мститися людям за вчинену їм кривду і тому вимагають якоїсь «винагороди»: так, викопавши корінь переступня або чортополоху, на те місце слід було покласти монету або штаток хліба. Люди вирізняють також «прокляті» кущі — наприклад, чорну бузину; або ж трави, які боронять від чорта, як, наприклад, тою або ж такі, що мають чудодійні властивості, як тройзілля; інші ж, внесені у дім, викликають сварки, як, наприклад, дереза. Той, хто є власником трави смішок-зілля, що нібито росте над Дніпром, мусить увесь час сміятися. Багато трав узагалі не існує, вони є тільки в людській уяві, і чим важче їх знайти, тим більші лікувальні властивості їм приписують; часто вони навіть є по-чародійському всемогутніми. Такою силою — найбільшою з усіх рослин — володіє цвіт папороті, що квітне раз на рік, опівночі у свято на Івана Купала (15 червня), і дістати його вкрай важко. Оскільки це пов’язано з великими труднощами та небезпекою для людини, тому дуже рідко хтось може похвалитися цим талісманом людського щастя. Типова гігієна, або забобони, що стосуються збереження здоров’я людини § 1. Забобони, пов’язані зі звичаями Кажуть, що в давні віки люди намагалися зберегти в пам’яті потомків час заснування села або момент спорудження будинку, а тому в будинок або стіну замуровували якогось чоловіка або закопували його живцем. Коло навкруг обраного місця оборювали плугом, в який запрягали чорного півня, котрого потім на місці й закопували — аби не було хвороб; або ж запрягали до плуга чорного вола та білу ялівку, і це місце орали сім разів. Подібні оповідки ходять по всій Русі. Димінський записав подібні розповіді і на російському Поділлі. Вони також зустрічаються в багатьох місцях України. У селі Ольховець показують два кургани, де — для того, щоб відмежувати землі гетьмана Браніцького від Звенигородщини — було наказано насипати ґрунт на гробах двох спеціально вбитих для цього підданих1636. Будь-яку споруду будівельники закладають «на чиюсь голову», бо інакше піп її не освятить. Наприклад, Райгородська цукроварня (цукрова фабрика) (Чигиринський повіт) була закладена «на курячу голову» і зараз фабрика працює успішно, а кури у Райгороді увесь час здихають1637. Майстри також можуть закласти будинок на хворобу, на смерть, на дітей-калік, на моровицю худоби або на розмноження у ньому паразитів (комах). На цих підставах старші люди, вибудувавши новий будинок, ніколи у нього не переселяються, боячись смерті (забобон цей широко розповсюджений). Злі люди і чарівники роблять шкоду деяким господарям, роблячи «закрутки» або так звані «звитки» у збіжжі на полі, задумуючи це на голову господареві або членам його сім’ї, на будову, майно чи домашню худобу тощо. Для цього знахар бере кістку небіжчика або тварини, дістає нігті або волосся тієї людини, на чию голову це робиться, запалює «тройцину свічку» і, зламавши траву зі збіжжя, закопує це все, примовляючи: «Пусть так корчится, крутится и ломится N, його домашніє и скот», після чого перевертає свічку донизу, аби віск стікав. Для знищення такої «закрутки» слід було тричі обійти навколо в’яза, нахиляючи його віти та схиляючи перед ним голову, примовляючи: «Заклинаю, проклинаю вас, чорти ухвати, переллєте кров’ю господа Ісуса Христа; відверніться від погибелі N, його дому і худоби, на голову N,… в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа; амінь»; після чого закрутку виривають; викопують все вищезгадане, кладуть до торби, вішають і примовляютья: «Щоб чарівник почорнів, як його «закрутка» (Нова Ушиця). При закладанні будинку небезпечно, щоб туди хтось заходив, адже він може стати жертвою злих задумів або заклять майстра. Для знищення чарів на смерть перед тим, як в’їхати в новий дім, слід у ньому закрити на добу пару істот: наприклад, кроликів, півня з куркою тощо. Тварини ці через деякий час загинуть, але ніщо вже не шкодитиме господарству (Юрківщ., Звягельський повіт)1638. При закладанні дому слід зважати і на те, аби в той момент не було суперечки, інакше люди в будинку весь час вмиратимуть (Нова Ушиця). При кожному куті будинка забивали клинці, на них клали хліб із сіллю: якщо вони залишаться до наступного ранку, то кажуть, що місце щасливе. При копанні ям для стовпів у кожну з них насипали по жмені жита: одну на господаря, другу на господиню, третю на дітей, четверту на худобу; клали також пташині яйця і залишали їх до наступного дня: якщо жито буде розкидане або його узагалі не стане, то це означає, що хтось із родини в новому будинку помре чи худоба не вестиметься (Нова Ушиця). При будівництві, якщо хтось цікавий зайде, то накидають на нього линву і не випускають, поки не отримають «могорича» (скрізь). Після завершення спорудження будинку, на 7-й день, його задню стіну мітять не білою, а чорною глиною, чи хоча б жовтою (Нова Ушиця). Щоб зимою в будинку не було чаду, слід було під час посту — в Петрівку, напередодні дня святого Петра — тримати заслінку печі закритою. Переїжджаючи до зовсім нового помешкання, треба було через кватирку запустити туди спершу кота, аби він вигнав з дому злого духа та усілякі нещастя (Жджари, Мишленіце)1639. Добре також, якщо поблизу будинку зів’є своє гніздо лелека: це має оберігати будинок від нещастя і пожежі (скрізь)1640. Люди дотримуються усіх святкувань. На значній території Русі урожайна земля, що вимагала відносно невеликих людських зусиль, виробила в народу характер пасивний і лінивий, що знайшло своє відображення в існуванні значної кількості свят, які складають багато днів у році. Вочевидь, нема в Європі країни, де б так мало працювали, як на Україні. З метою ухиляння від роботи та задля відпочинку, простий люд виробив цілий ряд свят, коли слід утримуватись від роботи; порушення відпочинку в такі дні тягло за собою покарання шляхом насилання на відступника хвороби або смерті. Наводимо приклади цього. 1) Люди святкують «праву середу» відразу після дня святого Юрія, вірячи, що той, хто цього дня не шануватиме святого, помре (Звенигородка і околиці). У Ольховці одна молодиця не дослухалась пересторог старших, працюючи увесь цей день, і вже до вечора дістала судоми рук і ніг, а вночі померла. У маленькому селі Дальнік чоловік на ім’я Андрійко в цей день орав, і не встиг він увігнати плуг в землю, як йому відібрало руку й ногу1641, 2) У Трилісах (Васильківський повіт) у день «святого Антонія» одна жінка, не послухавши пересторог сусідки, пряла, а потім, виявивши ще більшу зневагу до святого, пішла на ставок прати білизну, та, не дійшовши до нього, осліпла навіки1642, 3) На Благовіщення не годиться мастити глиною хату. Один сліпий старий із Лозанівки (Чигиринський повіт) свою втрату зору приписував тому, що його мати в це свято «припічок обмазала глиною — то я й осліп до вечора»1643, 4) Бувають приклади, коли не тільки окремі люди, але й цілі родини потерпають через неповагу до святих днів. Рід Конрада Ярового відзначився працею у свято, за що всі члени його родини дорого заплатили. Отож, коли його дід по материнській лінії, в неділю увечері вибирав коноплі, на нього напала маленька жабка з червоною смужкою на горлі, яка так глибоко вп’ялася йому в груди, що він ніяк не міг її відтягнути від себе. Ніщо не допомагало — навіть молитви попа; наступного ранку він помер. Стрий того самого Конрада, за те, що на Маланки — останнє свято перед Новим роком — скручував нитки в клубок, раптово втратив силу і мову. Дружина до нього зверталася, але він мовчав та тільки вертів руками, ніби клубок мотав… Так він викручувався цілий рік, а потім помер. «У той самий день батько Конрада крутив з лози закрутки для саней, тому й оповідач цього, ніби за кару, народився з покрученими ногами»1644. 5) В Шендерівці (Канівський повіт) на ярмарок приходила дівчина з обплетеною навколо шиї змією. Це була божа кара за зневагу до неділі1645. Люди усюди вірить у вплив святих на хвороби. Кожен із святих вміє лікувати свою «особливу» хворобу і саме тому люди звертаються до нього із молитвами. Покровителями хвороб на Поділлі (Ново-Ушицький повіт) є святі як грецького календаря, так і, почасти, латинського, про що пише п. Димінський; а саме: Для подолання чуттєвих потягів Слід було звертатись до таких святих: Мартініана (14 лютого) Філаїди (14 квітня) Івана (26 червня) Для любові та злагоди в шлюбі Євангелістів (Гурія, Романа і Авіви (15 листопада) При важких пологах Пресвятої Богородиці (16 серпня) Катерини (24 листопада) Леонарда (12 вересня) При безплідності Іпатія (31 березня) Романа (27 листопада) Iдзія (1 вересня) При лихоманці Мара (14 лютого) Фотілія (20 березня) Василія (27 березня) Агати (5 лютого) При болю у горлі Блажея (3 лютого) При головному болю Іоанна Предтечі (29 серпня) Під час віспи Конона (5 березня) Дев’яти мучеників При грижі («килі») Артемія (20 жовтня) При падучій Микити (15 вересня) При хворобі св. Віта Віта (26 квітня) Під час заразних хвороб у людей Модеста (18 грудня) та домашньої худоби Антонія (17 січня) Себастьяна Роха (16 вересня) Лаврентія (10 серпня) Козьми і Даміяна Для охорони від злих духів і чарів Киприяна і Юстини (2 жовтня) Мірофа (16 лютого0 Нифонта (23 грудня) Для охорони від грому і блискавки Пресвятої Богородиці (14 вересня) Варвари (4 грудня) При наявності рани Лаврентія (10 серпня) При хворобах очей Казанської Божої Матері (8 липня) Лаврентія (10 серпня) Логина (10 жовтня) Міни (11 листопада) Отилії (13 листопада) Луції (18 січня) При хворобах зубів Аполонії (9 лютого) Антипа (11 квітня) При болях живота Еразма (2липня) При рожі Бенедикта (21 березня) Від пияцтва Мойсея (24 серпня) Боніфація (19 грудня) При кам’яній хворобі Аполінарія (23 лютого) Коли мучили сумніви Яна Дуклана Для тлумачення снів Дев’яти мучеників При дитячих хворобах Симеона Благоприємного Покровителем застілля був Марцін (13 грудня) Покровителем стрільців був Євстахій (21 травня) Покровителькою співу була Цецилія (22 вересня) Молилися за порятунок хворого Перед образом «Всех скорбящих» Про позбавлення від мук померлих Паїсія (19 липня) Кшиштофа (25 липня) Матері Божої Громничої (2 лютого) У Малоросії дітей віддають в школу на Наума, тобто 1 грудня, вважаючи, що так вони наберуть більше розуму1646. Стежили за тим, аби діти, коли вчаться чи читають, не їли — «бо людина розум з’їдає» (скрізь)1647. До побутових забобонів відносяться наступні: 1). Не можна вітатись через поріг — щоб не спричинити сварки, або щоб діти німими не були (скрізь)1648, 2) Якщо на порозі не рубати і не тесати дерева, то й вовки не будуть худобу чіпати (Нова Ушиця), 3) Коли хтось прийшов в гості, його обов’язково просять присісти, інакше діти спати не будуть (Броди, Юрківщ.)1649, 4). Хто сяде на чиємусь місці, того думки і знатиме (Львів, Теребовля, Тальне, Уманський повіт та скрізь), 5). Хто встане з лівої ноги, не буде йому того дня щастити (скрізь)1650, 6) Не слід ні на кого плювати — і навіть на вогонь, бо той, хто це зробить, буде на тому світі пательню лизати (скрізь на Русі і в Литві)1651, 7) Не слід свистіти вдома, бо кажуть, що невдовзі дім стане пусткою (скрізь)1652, 8) Кажуть, що якщо хтось сам із собою веде бесіду, то він говорить із дияволом, а люди мають його за чарівника (Звенигородка, Юрківщ., Звягельський повіт)1653, 9) Кажуть, що коли хтось безцільно качає ногою, то диявола колише (скрізь)1654,10) Недобре переступати через лежачу мітлу чи кочергу — від того ноги вище колін болітимуть (Звенигородка, Буранка, Юрківщ., Звягельського пов.)1655, 11) Не можна нікого бити мітлою, бо від того битий стає ледачим (Нова Ушиця), 12) Не слід колупати п’ятою в землі, бо той, хто в цю яму вступить, дістане коросту (Будеєвка)1656, 13) Прищі на язику походять від обмовляння когось (скрізь)1657, 14) Коли хтось вранці намастить собі чоло ведмежим салом, то в нього буде чудова пам'ять (Чорний Дунаєць)1658, 15) Слід пильнувати, аби вдома при покійникові чи на похороні не торкатись до якоїсь своєї кістки, бо від того бере початок хвороба, при якій кістка почне загнивати і відмирати (Звенигородка), 16) Якщо ви не хочете, щоб про вас забули, не позичайте тій людині шпильок (булавок) (скрізь)1659, 17) Даючи комусь голку — аби не посваритись, слід перед тим нею вколотись1660, 18) Не слід красти голок, бо на тому світі крадія чорти будуть гнати через вушко голки (Переяславський повіт)1661, 19) Коли в женця просять серп, то він не повинен давати його просто в руки: слід кинути його, аби не скалічитись під час жнив (Бучацьке), 20) Якщо, співаючи весільних пісень, замість імені панни вставляти ім’я жінки, яка недавно вийшла заміж, і весь час про неї думати, то її перша дитина буде паршива (Юрківщ., Звягельський повіт)1662, 21) Від обкурювання тим’яном у річні свята прибуде багатство в домі (Нова Ушиця), 22). Малим дітям, яким ще немає року, не слід показувати дзеркала — бо, вдивляючись, вони невдовзі виглядять собі братика чи сестричку (Юрківщ., Звягельський повіт)1663, 23). Не слід увечері мести хату або після заходу сонця виносити сміття, бо в смітті може переховуватись відьма, а з хати вимететься її мешканець: або вмре, або матиме якусь нещасливу пригоду1664, 24) Не годиться кидати сухої білизни у балію із лугом — «зольницю», бо тоді діти хворітимуть на дитячі сухоти (Проскурівський повіт)1665. З а б о б о н и, щ о с т о с у ю т ь с я ш и т т я. 1) Не годиться зашивати на собі одяг, бо можна зашити пам’ять (Звенигородка, Київ, скрізь). При нагальній потребі можна цьому запобігти, жуючи під час шиття відірваний шматок нитки (Юрківщ., Звягельський повіт)1666, 2) Шиючи хлопцеві його перші штани, їх слід почати і закінчити за одним разом, інакше йому буде тяжко знайти собі дружину (Проскурівський повіт)1667, 3) Швачки пильнують, щоб голок та шпильок, особливо освячених, ніхто в них не взяв, бо той стане їм ворогом. Щоб запобігти цьому, той, хто бере, мусить розсміятися (Звенигородка, Нова Ушиця). З а б о б о н и, щ о с т о с у ю т ь с я п о д о р о ж у ю ч и х 1). Той, хто збирається в дорогу, повинен зі всіма попрощатися, а перед виходом з дому мусить присісти перед вхідними дверима — інакше йому трапиться якесь нещастя (скрізь), 2). Подорожньому, який зібрався в далеку путь, слід було промовити таке: «Іду я дорогою; зустрічають мене три ангели: один за руку веде, другий прометає, а третій двері одчиняє і цьому слову — «амінь» — од раба божого на сім сажень — «амінь» (Любомирка, Звенигородський повіт), 3) Подорожуючим, які збирались в дорогу, аби не відчувати втоми, радили: а) Перед дорогою на ніч мастити коліна і підошви сумішшю часнику, сала та олії (Нова Ушиця) або: б) мастити на ніч ноги соком подорожника (там само), 4) Якщо подорожньому, що їде у справах, в дорозі щось зіпсується, це віщує це невдале закінчення справ (скрізь), 5) Якщо хочуть, щоб хтось, кого немає вдома, скоріше повернувся, то вигукують його ім’я в димохід кахельної печі (Нова Ушиця), 6). Якщо людина з підводою заблукала, то вона знімає налигач з волів, аби ті самі знайшли дорогу (там само), 7) Коли на дорозі чи в полі вітер крутить пісок, то не слід потрапляти у цей вихор, бо захворієш на тяжку хворобу. Аби цього не трапилось, слід зійти з дороги вправо, перехреститись і сплюнути. Вважається, що причиною такого вихору диявол, тому радять кинути освяченого ножа, а він неодіммно впаде на землю вже закривавленим (Юрківщ., Звягельський повіт)1668. З а б о б о н и, п о в ’я з а н і з п о л ю в а н н я м. Замовляння рушниці. Прості люди вірять, що через замовляння можна послабити, зміцнити або направити на чиюсь користь дію зброї. Справжні мисливці тримають ці замовляння в таємниці. Ось замовляння рушниці, аби її ніхто не врік: «Іду я чорною дорогою; на тій дорозі стоїть чорний дуб; під тим дубом стоїть чорний віл: рогами буяє, шерстю має. Маю я соколині очі, орлині крила, а совині кігті; то я очима обдивлюся, крилами облинюся, а кігтями оддеруся — так я тебе, лихий раб, не боюся». Виходячи з хати, треба було повторити тричі (Ольховець, Звенигор. повіт). 2) А ось замовляння, яке вживається у випадках, описаних вище, але при цьому в руці тримається зброя: «Як тобі, лихий раб, тяжко та важко вчорашній день завернуть і сьогоднішній вітер — так тобі важко і тяжко мою рушницю звернути». Замовляння повторюють тричі. (Ольховець, Звенигор. повіт). 3) Замовляння, яке слід повторити, почувши постріл, і тоді куля не влучить ні в яку ціль: «Їхав чорт Хамеол, віз сім мішків з піском, забивав в дуло кулю, в кремінь воду й землю». Промовивши це, треба було дмухнути в ствол зброї та додати: «Вверх летіть соколом, вниз летіть осиновим колком». Для зняття цього закляття треба було промити ствол спершу оцтом, а потім свяченою водою1669. 4) Для того, щоб замовити зняття з рушниці уроків, той, хто замовляє, повинен у сутінковий час в середу — «проти четверга» — піти до колодязя і промовити: «Добрий вечір тобі, Гнате-береже, кринице Павле, водо Уляно. Первого четверга, як місяць обновився і ополіскує тебе, водо Орданська, Оляно, очищаєш ти луга і берега, креміня і каміння, очищай моє яснеє залізо». Повторюють тричі (Ольховець, Звенигор. повіт). 5) Замовляння рушниці на шкоду тому, хто стріляє: «Не єсть ти охотник, а єсть ти пугальник; не йдеш ти з ружом, а йдеш ти з поліном, не будеш з неї стріляти, коли з своєю матерію гріх мати» (Ольховець, Звенигор. повіт). 6) Також радять мисливцям, щоб мати удачу, піти до церкви у пасхальну Велику суботу, і, коли хор заспіває «Христос воскрес», відповісти: «Я стріляю, я стріляю»1670. З а б о б о н и с т о с о в н о с о л д а т і в. Солдатові, щоб уціліти на війні, слід було розтовкти трохи черепахової шкаралупи і випити її з горілкою (Надвірна)1671. Солдат, що йде на війну, каже: «Сохрани мене Бог от меча, от вогня і от голивяних куль». Повторює це тричі (Ольховець, пов. Звенигородський). Ч х а н н я. Чхання під час розмови є знаком підтвердження (скрізь)1672. Присутній при цьому повинен був сказати: «На здоров’я» або «Щоб збулися ваші бажання», а той, хто чхає, відповісти: «Дякую». Чхання вдень є хорошим знаком, натомість увечері — поганим. Кажуть, що при чханні упир крутиться в носі, і, якщо в цей час той, хто чхає, не скаже сам собі «на здоров’я» (за браком інших присутніх), то незабаром помре (Проскурівський повіт)1673. Кажуть також, що коли хтось під час подорожі раз лише чхне, то на нього чекає щось погане (Збараж). Коли в понеділок чхнеш з причини нежиті, то будеш чхати упродовж цілого тижня, а коли не від нежиті, то вважається, що тій людині новий шлях стелиться (Великі Бірки). З а ї к а н н я під час розмови слугувало підтвердженням, що той, хто заїкався, мав на меті збрехати (Звенигородський повіт)1674. Під час п о з і х а н н я слід було перехреститися, аби до рота не вскочив чорт (скрізь)1675. Позіхання вважають ознакою нудьги (загально розповсюджене). С о н. Не слід спати обличчям догори — «горілиць» — бо в той час відьми кров висмоктують1676. Тому, на чиєму ліжку сплять, не спиться (він втрачає сон) (Львів). Не годилося хаті казати «заєць», а тільки «сплюх», бо він того домочадці не будуть спати — або спатимуть із розплющеними очима (Рогатин, Дев’ятники)1677. Під голову сплячому, щоб не хропів, кладуть городній кріп (скрізь)1678. При гострому відчутті голоду неможна лягати спати, бо снитимуться цигани (скрізь). Якщо кого душать уві сні змори то його лікують, узявши порожню відкорковану пляшку і «загортають» жахіття, що покоїться невидимо на його грудях, до отвору пляшки — починаючи від голови і закінчуючи ногами страждальця. При цьому приказують певні зашіптування. Вже в ногах хворого пляшкущільно закривають, а тоді закопують (Юрківщ., Звягельський повіт)1679. § 2. Забобони, пов’язані з господарською діяльністю: їжа, напої, купання, одяг П о с у д. Л о ж к и. Від того, що двоє їдять однією ложкою, можна посваритись (Канівський повіт, Юрківщ., Звягельський повіт)1680. Якщо до вечора ложки будуть стояти вертикально, то вночі ніхто не спатиме (Проскурівський повіт)1681. Якщо вдариш ложкою по столу, то болітимуть зуби (Батурин)1682. Дівчата не повинні їсти великими ложками, бо від того їхні груди наберуть великих розмірів1683. Не слід стукати по столу ложкою або ножем (Будаївка). Стукання ножем може призвести до сварки (Бориспіль; Проскурівський повіт, Переяславський повіт і скрізь)1684. Після заходу сонця не годиться мити ложок1685. Г о р щ и к и. Не слід доливати воду у горщик із рідиною, що вариться, бо від того на губах з’являться прищі. (Проскурівський повіт)1686. Якщо у відставленому з вогню горщику страва не перестане кипіти, це для господині є знаком, що її чоловік кохає (Юрківщ., Звягельський повіт)1687. Ї ж а т а ї ї ш к і д л и в і с т ь. Щоб їжа, яку понюхав кіт, не зашкодила людині, як то зазвичай буває і не призвела до нежитю, котові відрізають кінчик хвоста (Юрківщ., Звягельський повіт)1688. У неділю перед службою божою їсти не слід, бо тому, хто поїв, на тому світі, в пеклі, закладатимуть в рот жар1689 так само, як він вкладав їжу до вуст. Х л і б. Перед тим, як краяти хлібину, її слід було перехрестити, бо інакше вона не піде на користь тому, хто її роздаватиме (Збараж); або ж перед розрізанням хліба треба було ножем хрестоподібно надрізати її, промовляючи: «Господи благослови! А парубкові чи дівчині не можна цього робити, бо вони ще нікого не хрестили — не носили до попа хрестити». Якщо під час краяння хліба шматок його впаде на землю, це означає, що хтось із присутніх голодний (Великі Бірки)1690. Не слід відвертати буханець хліба відрізаним боком від господаря (Тараща)1691. С і л ь. Від подавання комусь солі за столом або від перевертання сільнички може виникнути сварка (скрізь). Щоб запобігти цьому, слід було, передаючи сіль, розсміятися (Канівський повіт, Юрківщ., Звягельський повіт)1692. С о л о н и н а. Якщо їсти багато свинячого сала, то губи стануть грубими (Тараща)1693. М о л о к о. Не слід давати його хворим людям, бо від того корова втрачає молоко (Звенигородка). Щоб корова давала більше молока, на дно посудини, з якої вона їсть, слід покласти живу черепаху (Чорна Кам’янка, Уманський повіт). Коли дійна корова захворіє, то, щоб молоко їй не шкодило, його проціджують через листя глухої кропиви (Юрківщ., Звягельський повіт)1694. П’ючи молоко, не годиться над посудиною з ним краяти хліб: буханець треба ламати або відрізати скибки на столі і тільки тоді кидати їх у посуд — інакше молоко зіпсується (Будаївка)1695. Молоко треба завжди накривати — від чорта (Звенигородка). Якщо лисиця випадково перебіжить через горщик з молоком, то в корови поменшає молока (Нова Ушиця). Я й ц я. Шкаралупа з’їденого яйця повинна бути обов’язково розбита, інакше вдома трапиться сварка (Нова Ушиця). К а ш а. Якщо каша при приготуванні википить, то це хороший знак. К в а ш а. При запарюванні кваші, аби страва удалася, примовляють: «Ішов чернець через наш дворець, та спіткнувся на гівно, та обернув мед-вино та в нашу квашу», у іншому випадку мовлять протилежне: «Це ходить віник по винниці — буде кваша в помийниці»1696. Ч а с н и к. Не годиться їсти часник на ніч — бо хату, де так роблять, ангел оминає «за дванадцять дворів»1697. М а к. Баба або хтось інший, хто тре мак напередодні Різдва, не повинен його куштувати, інакше його гризтимуть блохи (Дев’ятники) або ж матиме лисого чоловіка (Бобрецьке)1698. Г о р о х. Якщо комусь під ноги попадеться дев’ять горошин з одного стручка, то на великому зібранні стільки ж разів він буде повітря псувати (Юрківщ., Звягельський повіт)1699. Я г о д и. У день Ягідної Пресвятої Богородиці (2 липня) вона сама розносить у кошику відбірні ягоди і роздає їх ангелятам. Однак не дає їх тим, чиї матері на тому світі їли ягоди раніше, аніж 2 липня. Тому матері утримуються від споживання ягід до Ягідної Пресвятої Богородиці (Мілятин, Золочівський повіт)1700. Дівчата не їдять двох плодів, які зрослися, бо, як вийдуть заміж, народять близнят (Бібрка, Дев’ятники)1701. Ф р у к т и. До Спаса, тобто до Вознесіння Господнього (6 серпня), нікому не можна їсти фруктів (скрізь), а в цей день треба з’їсти першу освячену грушку (Юрківщ., Звягельський повіт)1702. Батьки, а особливо, матері до Спаса не їдять фруктів, щоб цим не завдати кривди своїм дітям на небі, бо саме того дня там роздають кожній дитині по цілому яблуку; тим же, батьки яких до Спаса куштували фрукти, дають лише по половині (Юрківш., Звягельський повіт і скрізь)1703. Г р и б и. Маслюки та інші гриби не можна збирати до жнив, бо зашкодять (Юрківщ., Звягельський повіт)1704. Гриб «панна» або «земляне яйце», настояний на горілці, є універсальним засобом не тільки від різних хвороб, але й оздоровлюючим засобом, який продовжує життя. А ї р. У деяких місцях люди їдять сирими м’які і крихкі серединки аїру. (Юрківщ., Звягельський повіт)1705. В о д а. Щоб вода для пиття була здоровіша, у бідон із нею кидають корінь хрону (скрізь). Коли щось плаває на поверхні води, яку дають пити або ж у юшці, то не слід це здмухувати, інакше дістанеш задишку і тиснутиме в грудях (Юрківщ., Звягельський повіт)1706. Дуже добре для здоров’я на Йордана, під час освячення води, напитися тієї води (Рижанівка, Звенигородський повіт). У деяких місцевостях на Богоявлення п’ють освячену йорданську воду, яку випрошують у десяти різних хатах. Не можна пити свяченої води з пляшки, у якій вона зберігається, бо вона втрачає свою силу; тим, хто її просить, слід налити воду в окрему посудинку (Юрківщ., Звягельський повіт)1707. Хто п’є воду, надпиту кимось, знатиме його думки (скрізь). Тому, хто просить води, гріх відмовити: подати її вважається за честь (скрізь). Випивши води, слід було присісти, бо інакше кури не висиджуватимуть курчат (Нова Ушиця). Якщо хтось, п’ючи воду, випадково обіллється, то це віщує хрестини (Нова Ушиця). Г о р і л к а. У Літинському повіті, на підтвердження того, що в корчмі завжди присутній чорт, побутує така легенда: «Під час земного життя Ісуса один з головних дияволів, що жив в маленькій хатці, через розпусту почав гнати горілку з «диво-дерева». Одного разу зайшов до нього Спаситель зі святими Петром і Павлом: диявол, щоб виказати їм шану, почав частувати їх горілкою власного винаходу. Христос відмовився, а Петро і Павло випили по чарці. Після першої чарки святий Павло хотів випити ще і, звертаючись до чорта, закричав: «А добра твоя горілка; давай вип’ємо ще!» Чорт дав йому другу чарку, але святий Павло зажадав ще третьої. Нарешті Спаситель почав прощатися із дияволом, але той, зірвавши шапку з святого Павла, промовив: «Перша чарка приїзна, друга від’їзна, а за третю заплати». Сталося так, що ані Спаситель, ані святий Петро, ані святий Павло не мали з собою грошей, і Спаситель сказав: «Чекай, віддай шапку, а плата тобі буде така: які люди вмиратимуть від горілки, то ті душі й будуть твоїми». Чорт погодився на те і віддав святому Павлові шапку. З того часу корчма стала пристановищем диявола, де людей намовляють пити горілку до смерті, маючи з того власний зиск»1708. Через недопиту, але поставлену на стіл горілки будуть боліти крижі (Канівський повіт)1709. І н ш і н а п о ї. Соки з дерев. Окрім горілки, прості люди вживають у вигляді квасу соки з дерев. Збирають ясеновий сік, що витікає (Україна). Гонять також кленовий (Юрківщ.)1710, березовий та в’язовий соки: останній рідше, бо існує забобон, що, як його напитись, то воші нападуть1711. М и т т я. Не слід митися з одного відра, бо ті, що миються, можуть посваритися (Юрківщ., Звягельський повіт)1712. Не слід під час миття стріпувати воду з рук, бо такою водою диявол миється чорт (Нова Ушиця та скрізь). К у п а н н я. Щоб не змерзнути, купаючись у річці, треба, увійшовши у воду, спочатку намочити голову (скрізь), а відчувши дриж, відразу вийти з води (усюди). Дуже здорово купатись на Йордана в освяченій воді (Звенигородка), так само, як і у Чистий четвер (Рижанівка, Звенигородський повіт). Літні купання не слід розпочинати до Івана Купала (24 червня), бо можуть вкусити змії (скрізь). О д я г. Ш а п к а. Гріх сидіти в шапці в кімнаті, де є образи святих1713. Від того, що їси в шапці, теща буде глухою 1714. Не годиться класти шапку на стіл, бо скільки крихт було на столі, стільки ж вошей буде на голові того, хто її поклав (Будаївка)1715. Не можна вдягати дві шапки на голову, бо той, хто так зробить, на два роки стане дурнуватим (Будаївка)1716. С о р о ч к а. При вдяганні вперше нової сорочки треба обвести її ножем (Канів)1717. Якщо при вдяганні сорочки вона завернеться, то це віщує, що її власника хтось битиме (Проскурівський повіт)1718. Якщо хтось навиворіт одягне сорочку, то це теж означає, що його будуть бити; для запобігання цьому треба когось попросити, що вас вдарили — і на цьому все скінчиться (Тараща)1719. Якщо дівчина, що пере білизну на річці, замочила рукав сорочки, то матиме чоловіка-пияка1720. С п і д н и ц я. Якщо жіноча спідниця задереться ззаду, то це означає, що жінка буде п’яною (Бучач)1721. С е р е ж к и. Носіння сережок вважається корисним для очей (загально розповсюджене на Русі та в Литві). К о р а л і. Носити намисто з коралів на шиї також вважалося дуже корисним для здоров’я, бо це надавало гарного і здорового вигляду шкірі (Україна)1722. В з у т т я. Не годиться ставити взуття на стіл (загально розповсюджене), або ж ходити в одному черевикові, бо той, хто так робить, буде вдівцем або вдовою (скрізь). § 3. Забобони, пов’язані з атмосферними явищами Скрізь вважається, що більшість людей відчуває зміни в «повітрі» (зміну атмосферного тиску), а особливо зміну погоди на дощ і сльоту. С л ь о т а. Мокре літо зумовлює появу великої кількості бліх, які на непогоду дуже кусають (Східна Галичина, Дорожів, Поронин)1723. Кусають також комарі (Звенигородка)1724. Д о щ. На дощ по обіді невпинно хочеться позіхати або ж цілуватися (Галицьке Поділля); діти плачуть і кричать (Галицьке Поділля); болять зуби (загально розповсюджене вірування); крутить руки-ноги, болить голова; сидячи, неодмінно хочеться задерти ноги догори (скрізь). Ноги пітніють і відчувається печіння в підошвах або в мозолях на ногах (скрізь). Тиша в повітрі і чітке відлуння млина, що меле борошно, або грюкіт возів також віщують негоду. Г р о з и та б л и с к а в к и. Грім та блискавка бувають від зіткнення хмар (скрізь). Під час грози спалюють свячену вербу в димоході (пічній трубі), аби дим з неї порозганяв зловісні хмари (Юрківщ., Звягельський повіт)1725. Під час грози найгірше ховатись під вербою, бо там переховується злий дух і Бог на неї насилає блискавку (Юрківщ., Звягельський повіт)1726. Розповідають, що в момент удару блискавки в людину якраз під нею ховається диявол, і саме тому блискавка вбиває людину на межі, якою біг диявол (Буранка, Звенигородський повіт). Вогонь від блискавки неможливо загасити (скрізь)1727. Після того, як в людину влучила блискавка, слід голову її покласти на землю, що «витягає» блискавку (Залужжя); при цьому робляться холодні компреси, натирають тіло олією і людину закопують в землю1728. Вважається, що людина, яку вбила блискавка, була безгрішною1729. Під час буревію слід кинути у вихор ніж і прочитати молитву: «Да воскреснет Бог»; з вихору утвориться кіт чи собака, і той, хто кинув ніж, стане щасливим (Нова Ушиця). Чорний пес охороняє будинок від блискавок (там само). Деякі природничі вірування, що мають певний зв'язок із цілительством § 1. Забобони щодо людей Певні властивості тілобудови людини або деякі її фізіологічні особивості є, за віруваннями народу, характерними виявами її психологічного буття; наприклад: Б р о в и, щ о з р о с л и с я н а д н о с о м — ознака нещастя (Дудари, Канівський повіт)1730. Р і д к і з у б и, за одними віруваннями, є ознакою короткого життя (Звенигородський повіт)1731; за іншими — означають легковажність чоловіків і їх особливу прихильність до жінок (Галицьке Поділля). Це також може означати, що людина буде щасливою в житті та багато подорожуватиме (Нова Ушиця). Б о р о д и не голять для того, щоб після смерті за неї не тягали (Нова Ушиця). С л ь о з и. Якщо викопати яму і плакати над нею, а згодом сльози розтерти по обличчю і поставити свічки під образами, то той, на кого свічки поставлені, обов’язково зубожіє (Нова Ушиця). Т і л о. Той, хто має м’яке тіло, є скупим (Юрківщ.)1732. Той, чиє тіло покриває густе волосся, неодмінно буде багатим (скрізь). Якщо в молодих дівчат руки покриті густим волоссям, то вони незабаром розбагатіють (Львів). Ревниві люди бояться лоскотів (скрізь)1733. С в е р б і ж т і л а. Свербіння вуст — до поцілунку (Ушицький повіт). Свербіння правої брови віщує плач, а лівої — щастя (Залужжя, Проскурівський повіт)1734. При свербінні правого ока загрозу майбутнього плачу знімають, перехрестивши око (Нова Ушиця). Свербіж носа — до могоричу (Ушиця). Свербіння носа може також означати те, що людина будете злитися (скрізь)1735. Той, кого бджола вкусить в долоню, незабаром отримає листа (Новий Сонч)1736. Свербіння правої руки означає, що будете з кимось вітатись; лівої — до грошей (Смиківці, Тернопільський повіт, Нова Ушиця і скрізь)1737. Дуже сильне свербіння руки віщує смерть або велике нещастя (Нова Ушиця). Свербіння лівої долоні — до віддавання грошей; правої — до їх отримання; і це станеться тим певніше, якщо потерти долоню об дерево (Нова Ушиця). Свербіння коліна віщує стояння на колінах в чужій церкві (там само). Якщо свербить підошва — підете незнаною дорогою (там само). Дрижаки нагадують людині про те, що і по її могилі колись ходитимуть (скрізь). Д з в і н у вухах вказує на те, що невдовзі ви отримаєте якісь відомості (Львів і скрізь). Дуже розповсюджений звичай питати, в якому вусі дзвенить; відгадування є однакою того, що бажання здійсниться і навпаки (скрізь). Якщо дзвенить у правому вусі, то це означає, що люди вас хвалять; якщо у лівому — лають. Якщо в остатньому випадку вкусити себе за маленький палець, то тим самим ви прикушуєте язики тих, хто вас судить (Нова Ушиця). Згідно з іншими забобонами, не слід згадувати, в якому вусі дзвенить, а треба просто перехреститися, бо це є знаком, що ангел-хранитель записує ваші гріхи і повідомляє про них Богові, при цьому сварячись із чортом; хто не перехреститься, того душа буде втрачена і відійде до чорта (Нова Ушиця). К о л и п і д ч а с ї ж і х т о с ь в д а в и т ь с я, це означає, що хтось до нього поспішає (Звенигородський повіт)1738. О б п л ю в а т и с я — до подарунка (Бучач). Різноманітні буденні події слугують людям за віщування хорошого чи поганого. В і щ у ю т ь щ а с т я а б о щ о с ь п р и є м н е: 1) Знайти на дорозі підкову (скрізь), 2) Якщо дорогу перейде жидівська похоронна процесія (Галицьке Поділля), 3) Якщо дорогу перескочить вовк (скрізь), 4) Раптово розбита склянка віщує гроші (скрізь), 5) Новий місяць, якщо його вперше побачити справа (Юрківщ., Звягельський повіт)1739. В і щ у ю т ь н е щ а с т я: 1) Заєць, що перебіг дорогу (скрізь)1740, 2) Чорна курка або чорний кіт в хаті (Збараж і скрізь), 3) Якщо дорогу перейшла лисиця, то бути вам ошуканим (скрізь), 4) Побачити уві сні малу дитину — до нещастя (Львів), 5) Коли під час їжі впаде ложка чи виделка, то це означає, що хтось голодний поспішає (Збараж), 6) Якщо парубок на похороні дівчини несе за нею вінок, то він ніколи не одружиться (Збараж). 7) Кому католицький ксьондз перейде дорогу, тому не пощастить; кому руський піп зустрінеться, той матиме велике нещастя (Галицьке Поділля, Юрківщ., Звягельський повіт)1741. Щоб запобігти цьому, зустрівши попа, слід було тричі сплюнути або кинути услід йому три соломинки (Україна), 8). Якщо, проходячи повз двері церкви увечері, почуєш сумний спів, то це віщує смерть; якщо веселий — до радості: одружишся або вийдеш заміж (Нова Ушиця), 9) Одержання в подарунок хреста або ікони є поганим знаком (скрізь), 10) Не слід дивитися на новий місяць лівим оком, бо від того цілий місять будуть неприємності (Нова Ушиця), 11) Зустріч із похоронною процесією є поганим знаком (скрізь). Для запобігання цьому слід кинути на землю голку або повернутися додому. Про забобони, що віщують смерть, див. у розділі «Смерть». Прості люди володіють різноманітними чарами, які використуютьбабки й знахарі до своїх ворогів; серед них є, наприклад, такі: 1) Уставши вдосвіта, ідуть до рослини беладони, вклоняються їй і промовляють: «Добрий день тобі, німице, ти моя рідна сестрице; з-під тебе є три чари: їден чар німий, другий сліпий, а третій глухий; дай мені того першого, щоби заглушило, а третього — щоби засліпило всю раду, всю громаду». При цьому малим пальцем правої руки (?) зривають рослину, кидають у миску з непочатою водою, яку найкраще зачинити на замок, примовляючи: «Я не замикаю колодкою, але замикаю ротище; як не можна каміння вкладати, так щоб не могли рота розтворити, язика підіймати — на хрещеного-порожденого, іменованого N роптати». Потім слід було поставити миску на піч, щоб там до вечора стояла, а згодом знову замкнути на її колодку і, знову відкривши, сказати: «Ішло дванадцять попів з дванадцятьма колодками і дванадцять дяків з дванадцятьма ключами; здибала їх Пречиста Мати, взялася питати: «Де ви йдете, дванадцять попів з дванадцятьма колодками і дванадцять дяків з дванадцятьма ключами?» — «Ідемо до хрещеного, породженого, колодку відшукати, а роти замикати всі — ради вашої громади, що, як не може каміння глотати, так щоб не могли на хрещеного, породженого, іменованого N, роптати — вся рада, вся громада». У воді тій слід було обмитися, залишки її вилити на вулицю, а зілля кинути в колодязь; від того ворог не міг вже людині шкодити (Нова Ушиця), 2) Викопавши в кутку кімнати яму, покласти палаюче вугілля, примовляти: «Щоби тоді мої вороги на моє обнятіє наступили і на мене говорили, як прийдеться його воду пити і вогнем яйця гріти». При останніх словах заливають вогонь водою і говорять: «Вогнем припікаю, водою заливаю, ворогів від хати відганяю». Так роблять в усіх чотирьох кутках хати, переходячи від одного до іншого, а решту води виливають на хрест посередині кімнати; потім стають коло замка із зовнішньої сторони дверей і кажуть: «Нашим ворогам каміння: ворота камінні, двері камінні, замки камінні, пороги камінні, лави камінні, губи камінні, зуби камінні, щоб за нас, хрещених, породжених, нічого злого не промовили» (Нова Ушиця), 3). Взявши мідну монету номіналом у три копійки, підкладають їх під умерлого, а потім носять при собі. Вірять, що, так само, як померлий не може говорити і рухатись, так і ворог не зможе робити щось на шкоду (Нова Ушиця), 4) Також беруть з могили небіжчика три пригоршні землі (для чоловіка з могили жінки та навпаки) і носять їх при собі, бо, як небіжчики не можуть говорити, так і вороги мовчатимуть (Нова Ушиця), 5) Беруть три освячені нитки і основують ними хату, промовляючи : «Я собі основую на своє життя, на своє щастя і здоров’я, щоб ніколи мені ніхто не наступив на мою обиду, щоб ніколи від мене нічого не відимилося». Якщо б хто кого застав за такою роботою і запитав, для чого це нитки обплетені навколо будинку, слід було відповісти, що це для того, щоб яструб курей не душив (Нова Ушиця). § 2.Забобони щодо тварин С о б а к а є незмінним другом людини та охоронцем її будинку й добробуту. На Україні існує така легенда щодо того, чому собаки гживуть коло людей. Коли Господь, ходячи по землі і бажаючи покарати людей за їх погане ставлення до ближнього, постановив пообтрушувати зерно з колосся, для себе собаки випросили по кілька зернин з верхівки колосся, які люди їм і нині вірно віддають1742. Щоб пси перестали вити, слід було перевернути в хаті якийсь предмет домашнього вжитку (Рижанівка, Звенигородський повіт)1743. Для того, щоб не покусали собаки, потрібно чоловікам взяти в зуби шапку, а жінкам — хустку, і, проходячи повз псів, тричі покивати головою кожному з них (Бурти, Черкаський повіт); або ж, якщо на людину, яка йде, нападуть собаки, слід було промовити: «Йшов Пан Ісус крізь село і не вкусив його жоден пес»: при цьому не треба тікати (Водяники, Звенигородський повіт). З якого боку пес виє, там буде падіж худоби. Коли собока виє перед будинком — то помре хтось в будинку; якщо під вікнами, то хворий помре (Нова Ушиця і скрізь). У вкраденого собаки міряють ниткою хвіст, щоб не втік (Нова Ушиця). Перед вдалим полюванням собаки валяються по землі (Нова Ушиця). Собачий жир застосовується у лікуванні. Ч о р н и й к і т має чародійні властивості; приготований за старовинними рецептами, він має широке застосування в народній медицині, а, окрім того, дає чудову кістку-«невидимку», відому ще Альберту великому1744. Часом кота називають «божою рукавицею», від якої він нібито веде своє походження; кажуть також, що йому треба обрубати хвоста, аби не був шкодливим (Нова Ушиця). Якщо кіт миється — до гостей (скрізь); якщо качається по землі — на вітер (скрізь). Недобре зустріти на дорозі кота (скрізь). Кажуть, що к і н ь був створений Господом Богом так, що не потребував їжі, і людина запрягала його до праці, даючи йому ополудні три стусани палицею в бік, від чого той і був ситий. Але як тільки чоловік вперше дав йому корм, відтоді кінь і не може наїстись (Нова Ушиця). Чорнявий чоловік не повинен купляти коня сивої масті, бо той втече або його вкрадуть (Нова Ушиця). Добре було до жолоба, з якого їдять коні, забити перший зуб, який випав у лошати — це запобігає викраденню, а викрадений кінь неодмінно повертатиметься додому. Купуючи коня, треба було взяти землі з-під його копита та потерти нею хребет коня — тоді він не буде худнути і тужити за старим господарем (Нова Ушиця). Якщо коні в дорозі чхають, то це означає, що гостям будуть усюди раді (скрізь). Якщо коні спотикаються, то поїздка не буде вдалою (скрізь). Якщо коні несуть в дорозі, то слід сказати: «Пом’яни, Господи, Давида і його сумирність» (Нова Ушиця). Якщо в дорозі зустрінеться білий кінь, то не треба дивитись у його бік (Нова Ушиця). Якщо вкрали коней або якусь іншу домашню худобу, то господар перевертав образи ликом донизу (до землі) в надії, що пропажа віднайдеться (там само). З усіх тварин в і л і к о р о в а оточені найбільшою турботою і в простих людей викликають ледь не релігійну шану. Безпосередньо або опосередковано вони причетні до годування людини. Окрім широкого застосування коров’ячого молока для лікування різних хвороб, в ужитку був і гній великої рогатої худоби; вважалося також, що кров тварин, а особливо кінська, якщо вона пройде крізь пруття ліщини, приноситиме щастя. Для цього копито корови, вола, бика або коня прив’язують до ліщинового хреста (який мав бути зробленим із дерева, узятого на жидівськім кладовищі) і тварині пускають кров, що повинна стікати по ліщині. Кров збирають у підставлену мисочку (Львів). Найкраще купувати корову у різника, призначену для забою. Вже куплена, вона повинна на подвір’ї перейти через пояс. При доїнні слід пропускати молоко крізь цідилку, прокип’ячену у свяченій воді на вогні з осикового дерева; також треба було пильнувати, аби ніхто в той час нічого не взяв на подвір’ї, бо тоді цідилка буде поганою (Нова Ушиця). Г у с и походять від сироти, котру мати вигнала з дому. Якщо, побачивши вперше весною диких голубів (гусей) в польоті, підкинути вгору солому, промовляючи: «Гуси, гуси, нате вам на гніздечко, а нам на здоровлячко!», а потім ту солому підкласти під гусей чи курей, що висиджують яйця, то, скільки було стеблинок в соломі, стільки ж буде молодих курчат (гусенят) (Ушицький повіт). П і в е н ь частим співом віщує хорошу погоду (скрізь). Кури сплять на дощ. Коли хочуть, щоб кури добре росли, то обтинають кінці пер на їхніх крилах і закопують (Нова Ушиця). Кажуть, що в крилі півня заховане перо крила ангела, через те він має здатність чути пісні ангелів і саме тоді співати (там само). Якщо ж курка заспіває півнем, це віщує нещастя: тоді її ловлять і міряють нею хату, починаючи від стіни, протилежної дверям; якщо за поріг вийде тільки її хвіст, то відтинають хвіст; якщо голова — то голову. Щоб напевно відвернути нещастя, таку курку виносять на роздоріжжя і лише там ріжуть (Юрківщ., Звягельський повіт)1745. Слово «в о в к» не годиться промовляти вголос; говорячи про вовків, зазвичай на Україні їх називають «дядьками»1746; вірять також, що вовки перебувають під опікою святого Юрія, котрий сам їм призначає здобич, щоб вони могли прогодуватись1747. Вовка не слід згадувати проти ночі, бо невдовзі він сам з’явиться на подвір’ї (Нова Ушиця і скрізь). Музиканти намагаються мати струни із вовчих кишок, бо кажуть, що, як на них заграти, то на інших інструментах — з баранячих кишок — полопаються струни (Нова Ушиця) К а ж а н. Вірять, що коли миша скуштує дрібку свяченої пасхальної страви, то перетвориться на кажана (Україна, Поділля)1748. Кажан може сплячій людині вплутатися в волосся (скрізь)1749 і виссати мозок (Дукля, Дев’ятники)1750. Коли м и ш і під копицями збіжжя товсті, це віщує врожай на наступний рік (Звенигородка, Ушиця). Щоб вивести мишей і щурів, слід зловити їх з десяток, вкинути в бочку, щоб звідти не втекли і тримати їх доти, доки не поїдять одне одного; те ж, яке залишиться, випустити голодним; миша нічого так радо не буде їсти, як іншу мишу, а щур — щура (Нова Ушиця). С о в а походить від негарної дівчини, яка вийшла заміж (Нова Ушиця). Крик сови віщує нещастя (скрізь) (Див. «Передбачення смерті»). Аби відвернути лихо від дому, застрелену сову віщають на дверях, промовляючи: «Вже більше нічого ти не зробиш» (скрізь). Л е л е к а походить від занадто цікавої жіночки (Нова Ушиця). Лелечі яйця, викинуті з гнізда, віщують урожай і дешевизну (Нова Ушиця). П а в и ч і в мають на Україні за нечисту силу; це заворожені королевич з королівною, яких перетворили на птахів1751. За іншою легендою, це молодята, яких злий чародій обернув на птахів (Нова Ушиця). У Східній Галичині павичевого м’яса не їдять, бо цей птах походить від диявола1752. Хто побачить ж у р а в л я, що сидить, того спіткає нещастя; на того ж, хто узріє його в польоті, чекатиме щастя (Золочів)1753. Якщо журавлі відлітають до 1 жовтня, це віщує ранню і сувору зиму (скрізь). Спостеріганя за дятлом поліпшує зір (Нова Ушиця). Про г о р о б ц і в мовиться, що, починаючи від святого Семена (14 вересня) усі вони злітаються до лісу на «горобину ніч» — серед непроглядного мороку, у грім та блискавки — і диявол, міряючи їх міркою, лише тих, що не влазять у мірку, залишає на розплід; усі інші гинуть без сліду (скрізь)1754. У того, хто знайде с о р о ч е гніздо, покращиться пам’ять (Юрківщ.)1755. Забиту сороку вішають в стайні, аби на коней не поширилась моровиця (скрізь). С о л о в е й к о починає співати, коли береза розпуститься; він п’є з неї росу; а закінчує співати, як ячмінь заколоситься (Нова Ушиця). З о з у л я походить від заклятої королеви; за іншими ж віруваннями — від простої жінки, яка вбила свого чоловіка і в покарання її перетворили на птаху, що не матиме пари до кінця світу (Нова Ушиця). Якщо зозуля закує до св. Юрія, тобто до того, як на деревах розпустяться бруньки, це віщує то неврожай і моровицю на худобу (Нова Ушиця). Кількість зозулиних кукань віщує, коли дівчина вийде заміж, коли людина помре тощо (скрізь). Л а с т і в к а походить від сестри лицаря, який для свого звільнення зрадив її коханого, який знаходився у іншому обозі (Нова Ушиця). Ластівка займає в народних забобонах одне із чільних місць. Там, де ластівки зів’ють гніздо, мешкатиме щастя. Хто завдасть їм кривди, зазнає нещастя (скрізь)1756. Хто заб’є ж а й в о р а, матиме прищі на обличчі (Лядське), або ж батьки його незабаром помруть (Щепанів)1757. Хто стане жайворові на хвіст, у того набрякне нога (Маркова, Богородчани, Нове Село)1758. С о й к а походить від заклятої королеви (Нова Ушиця). Хто вб’є цю пташку або знищить її гніздо, буде нещасливий (Золочів)1759. Ч а й к у ще називають «татарською птицею», бо своїм криком вміла вона виказувати татар, що причаїлися у воді або тікали (Нова Ушиця). Хто заб’є стару п е р е п і л к у камінням або розорить її гніздо, ніколи не знатиме щастя (Золочів)1760. Хто навесні побачить першу т р я с о г у з к у і при цьому вмиється, той буде увесь рік веселий, як вона (Лабова)1761. Не слід кривдити або розоряти гнізд малої пташини, яка називається в о л о в е о к о, бо за кривду, завдану їй, вона жорстоко помститься (Східна Галичина)1762. Голови п і ч к у р а не їдять, бо нагадує вона голову змії. Жиди ж його взагалі не їдять (Буцики)1763. С о м а жиди також не їдять (Україна). Якщо ц в і р к у н довго живе в хаті, то хтось хворітиме (Любачів)1764. Кажуть, що цвіркун в хаті віщує кінець літа (скрізь). К р і т походить від заздрісної людини. Народна легенда твердить, що двоє селян засіяли збіжжя на полі. Збіжжя, посіяне заздрісним, не вродило. Зав’язалася між ними суперечка, чиї посіви кращі, і для розв’язання її постановили запитати про це першого-ліпшого чоловіка, якого зустрінуть наступного ранку. Тим часом заздрісний чоловік викопав яму на ліпших посівах і сховався в ній, а інший зустрів на дорозі Господа Бога і попросив його з’ясувати непорозуміння, що виникло. «Чиї то посіви, на яких викопано яму?», — запитав Господь, підходячи. Коли йому пояснили, він мовив: «Нехай той, хто цю яму вирив, порпається в ній до Страшного суду». Так заздрісний став кротом, а працьовитий зібрав усе збіжжя (Нова Ушиця). Щоб спіймати крота, вночі в його нору кидають цибулину з сосновими гілками, від чого кріт утікає (там само). Висушений порошок з кротів дають коням для відгодовування (Нова Ушиця). Хто вб’є ч е р е п а х у, в того спухнуть руки (Микуличин)1765. Її також тримають в помиях, щоб відьми молока не позбавили (Нова Ушиця). У Східній Галичині вірять, що існує два види в у ж і в. Один вид може ссати корову, що, втім, легко розпізнати, бо тоді з трьох дійок корови йде молоко, а з четвертої — вода. Вужеві не слід перешкоджати, бо, як вб’єш його, то здохне і корова (Мілятин). Інший вид вужів корови не ссе, тільки дивиться, де розлите молоко при доїнні, і те молоко п’є. Присутність і вплив такого виду вужів можна розпізнати за сметаною, бо сметана від такої корови має на своїй поверхні знак, подібний до четвертака (Спас). Оповідають, що є люди, які їдять змій живими і запивають горілкою. Вони мають здатність скликати змій1766. Ж а б и. Через подібність жаб’ячих лапок до рук і ніг людини вважається, що жаба — це видозмінена жінка (Буцики)1767. Хто вб’є жабу, довго не проживе (Янів); або в того вмруть батьки чи рідні (Горигляди). Одному селянинові, який убив жабу, інші жаби перегодили дорогу, а тоді задушили його (Горигляди)1768. Хто жабу з ікрою пересадить через рів або оборонить від змії, той буде щасливим (Буцики)1769. Хлопці часом ворожать на с л и м а к а х. Піймавши тваринку, вони тримають його в руках і кличуть: «Слимак, слимак — вистав роги, дам три гроші на пєрогі». В залежності від того, чи вилізе слимак із мушлі, чи ні, даються різноманітні тлумачення (скрізь на Русі та у Литві). Діти ловлять к о м а х у с о н е ч к о і за її допомогою стараються вплинути на погоду. Якщо небо захмариться, то, тримаючи комаху в руках, кричать: «Сонечко, сонечко, відчини віконечко», після чого хмари розсіюються, і комаха летить до сонця (скрізь в Україні). Хто випадково проковтне н і ч н о г о м е т е л и к а, той стане ненаситним (Юрківщина, Звягель. пов.)1770. Перед епідемічними хворобами м у х и гинуть саме через моровицю, чіпляючись за стіни (Нова Ушиця). Коли п а в у к до обіду спускається вниз по своєму павутинню, то в домі буде щастя; якщо після обіду — нещастя (скрізь). Якщо він повисає просто перед людиною — буде радісна звістка або нежданий гість (Нова Ушиця). Для того, щоб позбутися павуків в помешканні, треба упродовж трьох днів вранці та ввечері палити в ньому пір’я птахів і окурювати цим димом хату (Нова Ушиця). Х р о б а к і в, яких знаходять в грибах або інших речах органічного походження, часом називають «білими людьми» (Нова Ушиця). Хлопчаки, що із пустощів знищили м у р а ш и н е гніздо, співають при цьому: «Мурав’ї, мурав’ї, забирайте подушки: бо татари йдуть, все заберуть» (Нова Ушиця). Мурашки мають широке застосування в народній медицині. Ц в і р к у н в домі приносить щастя. Якщо вбити одного, то вони розмножаться і поїдять одяг (Нова Ушиця). Однак також кажуть, що звуки цвіркуна віщують щось недобре (Нова Ушиця). Б л о х а на руці віщує отримання листа (Нова Ушиця). § 3. Забобони, що стосуються рослин В а с и л ь к и походять з Єрусалиму — з того місця, де був закопаний хрест, на якому був розіп’ятий Спаситель. На згадку про це слід з них робити в кімнатах хрести, а також використовувати як кропило для свяченої води (Нова Ушиця). Б а р в і н о к вважається квіткою любові і дівоцтва (скрізь). Якщо шість разів в одному посуді заварити р о з х і д н и к і відвар вилити, а на сьомий раз приготувати у ньому м'ясо і з’їсти це його, то людина розумітиме мову кожної тварини і птаха (Нова Ушиця). Б р а т и к и — розповідає українська легенда — то брат із сестрою, що пошлюбилися через незнання того, що вони рідні. Пізніше, коли вони дізналися правду, із розпачу перетворилися на квіти. За іншою легендою — «так розсердився брат на сестру, що побіг за нею і почав душити — вона й пожовкла, а він, злякавшись, сам посинів»1771. Ч о р н а б у з и н а («бузина») належить до «проклятих кущів» (Литва); її не слід використовувати, бо від того різні хвороби постійно докучатимуть (Хелм.повіт). За іншими віруваннями, викопування коренів бузини викликає корчі рук і ніг. Не годиться також будувати будинок там, де росли кущі бузини, бо місце те — оселя диявола (Вінницький, Проскурівський повіти і скрізь)1772. Від спалювання бузини на плечах з’являються болячки (нариви) (Нова Ушиця). Для того, щоб набратися сили і відваги, слід було вдатися до такого замовляння: Звертаючись до куща бузини, промовляли: —Добрий вечір, бузиновий Адаме! А кущ мав відповісти: —Дай боже здоров’я Євдотії! А що ти робив, як з братом суд мав? —А що ж: під боки взявся, набакир шапку тримав і нікого не боявся!» (Нова Ушиця). П о л и н затикали у стріхи для охорони від диявольської напасті (Російське Поділля)1773. Як людина нап’ється відвару ч о р н о б и л ю, то забуде все, що знала (Ушицький повіт). Викопавши ч о р т о п о л о х, кладуть на його місце в землі кілька монет; це рослина, яка відлякує диявола (Україна)1774. Не слід садити д у б, бо з його зростанням людина вмирає (Нова Ушиця). Дуб вважався надто сильним, щоб бути ліками (Водяники, Звенигородський повіт). Його застосування перейшло в народне цілительство вже від емпіричної медицини. Д е р е з а, внесена в дім, спричинює сварки; якщо її винести, наступає спокій. Однак щоб вона була дієвою, конче треба було, щоб присутній при збиранні зілля плакав або гнівався1775. Г о р о х походить від сліз Богоматері (Нова Ушиця). Якщо свиней годувати горохом, то їхній жир буде чорним (там само). Свіжоперетерте листя ж о в т е ц ю зцілює рани, що довго не загоюються (Юрківщина, Звягельський повіт)1776. К а л и н а є в простого люду символом невинності (Юрківщина, Звягельський повіт). Сільські чепурухи, вбираючись на велике зібрання (гулянку), кладуть за пазуху свіже листя п и ж м а і м ’ я т и (загально розповсюджене). Л і щ и н а є засобом від блискавки. Під час грози в полі слід оперезатися ліщиновими прутиками, якщо вони є поблизу (Лужна)1777. Діти, яких купають в ліщині та л ю б и с т к у, щасливі й гарні (Україна). Ликом із л и п о в о г о д е р е в а в’яжуть диявола. Кип’ячену воду з липового лика виливають під поріг і якщо через нього переступить ворожа людина, то перетвориться на вовка (Нова Ушиця). Зілля «с о н о к» буває двох видів: одне нешкідливе, інше дуже погане. Хто те останнє зірве, навіть не знаючи про це, втратить щастя на сім років, чи, принаймні, на п’ять (Юрківщина, Звягельський повіт)1778. Відваром м ’я т и к у ч е р я в о ї чи л і с о в о ї, миють посуд, щоб молоко не псувалося (Україна). Рослину миколайки вирізають на подвір’ях тому, що вважається, що коли вона потрапить в дім, то спричинить сварку (Микулинці, Тернопільський повіт). При сіянні о г і р к і в один питає в іншого: —Що ти сієш? —Огірки. —Щоб такі були огірки, як на ярмарку хуйки (Нова Ушиця). Листя на о с и ц і тремтить від того часу, як на ній повісився Іуда; за іншими віруваннями, дерево труситься з тих пір, як своїм шелестом воно зрадило Ісуса, переслідуваного іудеями, який хотів сховатися на ньому від гонителів (Україна)1779. У віруваннях руського народу, (як, зрештою, і в інших народів), з усіх рослин найголовніше місце відведено п а п о р о т і, яка, попри свою здатність лікувати всі хвороби та недуги людини, має також дивовижні й чудодійні властивості. Однак щоб заволодіти цією рослиною, її слід зірвати квітучою, а це вимагає від людини великої відваги та сили волі. За народними віруваннями, папороть, як і деякі інші рослини, цвіте лише один раз на рік — в ніч на Івана Купала (24 червня), опівночі. Отож, той, хто хотів знайти цю рослину, мав піти сам-один в ліс в таке місце, де є кущ папороті, узявши з собою шматок артосу, роговий ніж і крейду, які освячувались в церкві впродовж семи — а за іншими віруваннями — дванадцяти пасхальних тижнів (Україна). У деяких місцях вважають, що, йдучи в цю ніч до лісу, слід одягнути на голову макітру або вирушати цілком голим, інакше можна заблукати (Дев’ятники, Рогатин1780, Східна Галичина). Знайшовши кущ папороті, слід було його обвести артосом, ножем і крейдою, та, прочитавши молитву «Живая поміч», покласти все це на землю. Опівночі чується страшенне тріщання — ніби постріл — після чого цвіт папороті, що світиться, падає в окреслене свяченою крейдою коло. Одночасно з цим блимають блискавки, чуються якісь дикі голоси та постріли, і навіть в найсміливішої людини волосся на голові стає сторч і мурашки бігають по тілу. У цей час не слід дивитися убік, бо зла сила знищить чудові властивості папороті та забере їх собі1781. Людина, яка володіє цвітом папороті, стає всевидячою: вона розуміє все, що квіти і трави говорять між собою; вона знає, де знаходяться в землі скарби і кому вони дістануться; відатиме вона майбутнє й сьогодення; зможе завоювати серце наймилішої дівчини (Рогатин). Баба ж, отримавши цвіт папороті, стає ворожкою (Україна; Дев’ятники, Рогатин) і осягає науку чудесного зцілення хвороб. Але сила зла на світі така всевладна, що усілякими способами перешкоджає людині здобути цвіт папороті1782. П е р е с т у п е н ь. Хто переступить або викопає корінь переступня, той поламає або викрутить собі ноги. Те ж саме стається при пересаджуванні рослини. За народними спостереженнями, корінь переступня за своєю будовою нагадує голову людини: у неї є обличчя, ніс і навіть руки (Збараж, Залужжя)1783. Той, хто викопує корінь переступня, має залишити на цьому місці три монети і скибку хліба (Юрківщина, Звягельський повіт)1784; якщо ж він цього не зробить (не закопає гроші та скибку хліба), то захворіє (Буцики); або ж дитинка, що сидить в корені переступня, весь час плакатиме і шкодитиме людині1785. Якщо викопаний корінь виявиться простим, то людині допоможе; якщо ж складеним навхрест — то хворому нічого вже не допоможе (Юрківщина, Звягельський повіт)1786. П о л и н відлякує русалок, що занапащають на зелені свята сплячих (Україна, Звягельський повіт)1787. Корінь б е л а д о н н и викопують із землі, дотримуючись певних обрядових звичаїв. Уставши перед сходом сонця в п’ятницю, йдуть до того місця, де росте корінь, заткнувши собі вуха і узявши з собою чорного пса. Обкопавши корінь довкола, прив’язують його до собачого хвоста. Потім показують псові шматок м’яса, за яким той іде, висмикуючи корінь. При цьому чується крик кореня, котрий виривають, від чого пес здихає. Далі корінь обмивають червоним вином і щоп’ятниці одягають на нього сорочечку. Таким чином корінь отримує силу бачити таємниці майбутнього і надавати грошову допомогу. Якщо біля кореня положити полтинник, то наступного ранку знайдеш рубля. Корінь нагадує людське обличчя (Нова Ушиця). Якщо доторкнутись до рослини п о в и т и ц і, а потім до голови, то в людини буде ковтун (Галицьке Поділля). Л о м и н о с о м, повойником натирають собі тіло ті, хто підлягає військовій повинності — щоб викликати нариви (Проскурівський повіт)1788. Стрільці чи ті, які хочуть влучно стріляти, носять при собі ягоди с у н и ц і (Нова Ушиця); їх носить з собою і той, хто йде позичати гроші та боїться відмови (там само). Той, хто хоче бути порядним, носить з собою «п е ре н о с-з і л л я» (Нова Ушиця). Р о з м а й має здатність притягувати коханців (Див. відповідний розділ). На Покутті у руській пісні співається, що квітуча р у ж а виросла із крові замордованого коханого1789. Р у т а вважається символом надії (Нова Ушиця). Якщо зілля р я с к и підложити під голову сплячої жінки, то вона розповість, що з нею було і що буде (там само). С м і ш о к-з і л л я, що росте над Дніпром, має дивну властивість: якщо його домішати до напою і випити, то він викличе в людини сміх, від якого не можна стриматись. Сміх можна зупинити, давши тому, хто сміється, пальмового вина, змішаного із сосновими шишками, перцем і медом (списане з нотаток українського шляхтича минулого століття). Т о я (аконіт), яку носили при собі, боронила від чарів «перелесника», тобто чорта-спокусника, який занапащав молодих жінок (Україна і скрізь). Т р о й з і л л я славиться на Україні своєю чарівною силою, але росте далеко — аж за третім морем. Існує навіть українська дума про зрадливу дівчину, яка, удавши з себе хвору, відправила вірного коханого за тройзіллям, а сама тим часом за іншого вийшла1790. Сопілка, зроблена з в е р б и, яка ніколи не чула співу півня та дзюркоту води, видає найдзвінкіші звуки, а часом навіть відгукується людським голосом1791. Якщо розчавити ягоди в о в ч о г о л и к а і тим соком потерти руку ворожої вам людини, то вона покриється бородавками (Дев’ятники, Бібрка)1792. З о з у л и н і ч е р е в и ч к и мають широке застосування як засіб, що збуджує статевий потяг. Ж а б н и к має таку властивість, що від втирання його з’являються великі рани, які довго не загоюються. Жебраки користуються ним, аби викликати співчуття (Україна). Розділ V Смерть У попередніх розділах я розглядав повір’я, пов’язані зі здоров’ям та життям людини. Почавши від її народження, розглянувши дитинство і дорослий вік, завершимо нашу роботу розглядом такого явища, як смерть. Смерть являє собою ніби стіну, якою одвічна природа відділила два такі різні світи: світ живих і мертвих. Ця таємниця зупиняє людську думку на шляху пошуку, залишає її в дитинному стані, схильною до різноманітних містичних уявлень, бо основна маса людей не насмілюється підняти цю таємничу заслону. Думки про смерть пов’язані з цілою чередою пересудів та вірувань про той невідомий і чарівний світ, у якому людська фантазія виступає набагато багатшою, аніж у більшості лікувальних справ. Вона намагається найрізноманітнішими способами прояснити одвічну загадку смерті і потойбічного життя. Тема смерті є старою, як світ, але завжди новою. Перекази, що стосуються смерті, я зібрав та упорядкував у цьому розділі у певному порядку; та спершу, однак, перед тим як приступити до їхнього детального опису, хочу їх коротенько узагальнити. Схильність людей уявляти нематеріальні явища у грубій матеріальній формі спричинила уособлення смерті або в образі старої і бридкої жінки, котра приходить вирвати людську душу, або ж у вигляді скелета з косою в руці. Поява смерті часто супроводжується різноманітними передбаченнями, чи то через відчування тварин, як, наприклад, пса, що виє перед смертю свого господаря, нявкання кота вночі, чи, зрештою, через появу різноманітних птахів, які підлітають чи стукають у вікно, сідають на його даху. Такими віщими птахами є сови, ластівки, сойки тощо. Убивання деяких тварин, особливо як жаб і змій тягне за собою смерть того, яка їх забив, або когось із його родини тощо. За деякими рослинами теж можна передбачити смерть людини. Так, наприклад, смерть віщують мирт, який розцвів у хаті, передчасне висихання цибулі, наявність дерев, вирваних бурею з корінням тощо. Світ неживої природи теж передчуває смерть або нещастя, на що вказує тріскання склянок, посуду, меблів тощо. Існують також певні табу, за порушення яких можна бути скараним смертю, наприклад: коли непарна кількість осіб сяде за весільний стіл. Так само, якщо послизнешся або впадеш до гробу на похороні. Віщують також смерть деякі сни. Серед людей поширені ворожіння на смерть або життя, які відбуваються в певні дні року. Існують також способи спровадження смерті на недоброзичливу особу, наприклад закладаючи якісь чари під час будівництва дому, здійснюючи певні чародійські практики на чиюсь смерть або нещастя. Зустрічається також значна кількість повір?їв, що стосуються умираючих. У першу чергу це способи довідатися, чи хворий одужає, чи умре. Якщо немає надії поправити стан здоров’я, то надходить пора прощання з оточуючими. Коли передсмертна агонія триває довго, то вважається, що людина є кимось заклятою. Для наближення швидкої і легкої смерті, поміж іншими засобами, кладуть під подушку маруну, а коли і це не допомагає — розбивають стелю, розбирають стріху над головою умираючого, а у узголів’ї його запалюють свічку, а подекуди дають її в руки. Умерлого зазвичай одягають святково, в деяких тільки місцевостях убирають тільки в білу сорочку і штани, а на ноги йому кладуть пошите з полотна покривало. Парубку і дівці вдягають подекуди на палець восковий перстень, а хлопцеві часом кладуть у кишеню хустку і монету. Господареві у деяких місцевостях одягають на голову шапку, а господині зав’язують голову рантухом. Тіло кладуть на лаві або на столі; деколи остерігаються того, аби обличчя було повернуте на схід, а в руки дають хрестик або воскову свічку. Поширені також певні забобони щодо домашньої роботи в хатах, де є небіжчик: там не замітають підлоги, обкурюють хату зіллям тощо. Похорони відбуваються на другий день після смерті. У труну під голову померлому підкладають подушку, набиту стружкою або соломою, а тіло його зазвичай посипають маком; подекуди тільки кладуть до труни полин, аби небіжчик не ходив після смерті. Самовбивць ховають по-іншому, аніж звичайних померлих. У крижі самогубця вбивають кілок із осикового дерева, а подекуди практикують і інші заходи для того, аби самовбивця не став упирем. Ховають його десь на віддалених місцевостях на полі або на роздоріжджі. Вірування людей у постійний зв’язок умерлих з живими є одним із найзакоріненіших залишків язичництва, на яке християнство досі не поклало своєї печаті. Згідно з ними, людина, умираючи, не пориває зв’язків із світом живих. Скрізь побутує думка, що небіжчик упродовж трьох днів після смерті приходить провідувати свою родину, рідних та знайомих; матері приходять годувати своїх немовлят грудьми, батьки охороняють і опікуються своєю родиною. З метою убезпечення себе від візитів померлого, упродовж трьох днів після похорону не гасять світла і не сплять, а їдять і п’ють, залишаючи трохи їжі для душі. У перші дні, тижні та місяці зв’язок померлого зі світом живих сильнішим, але з часом він слабшає. Дуже часто, однак, умерлі стають упирями, а тому упродовж тривалого часу лякають людей, збивають подорожніх зі шляху тощо. Вважається, що це більш властиво для людей, які за життя були злими, і самогубців. Разом із цим зустрічаються деякі вірування та перестороги, пов’язані з тим, як униканути упирів, зокрема, під час нічних купелей, коли вони затягують тих, хто купається, на дно і топлять. Багато є ще й інших вірувань, які мають зв’язок із загробним життям небіжчиків, з якими читач ознайомиться у цьому розділі. § . 1. Уособлення смерті У різних місцевостях Русі люди по-різному уявляють собі смерть, яка є символом знищення всього живого. У Літинському повіті уявляють собі смерть у подобі сухої бабці з великими зубами, худими руками і ногами, з косою і лопатою. Приходить вона під час хвороби і якщо стане в ногах постелі, хворий може ще розраховувати на одужання, якщо стане в узголів’ї — неодмінно мусить померти. Для перешкоджання цьому ставлять у головах хворого хрест, образ або свячену воду, вважаючи, що тим, що займуть місце, змусять смерть стати в ногах хворого1793. У Вінницькому повіті люди уявляють собі смерть як жінку у білій сорочці, з розпущеним воолоссям, яка незримо виймає з людиини душу. Визволитися від неї неможливо, як це співається у пісні: Смерте ж, моя, смерте, Та не дай мені вмерти; Пожди ж мені хоч годину, Нехай зберу всю родину1794. В Ушицькому і Переясласвському повітах смерть являється у постаті скелета з косою в руці і мордує людину1795. §. 2. Передбачення смерті Людям відома велика кількість різноманітних передбачень смерті, які можна розділити на такі, що мають характер випадкових та спеціальних. До ряду перших належать: В и т т я с о б а к и, що є найпоширеннішим віщим знаком нещастя або чиєїсь смерті (скрізь)1796. Н я в ч а н н я к о т а посеред ночі1797 або поява білого чи чорного кота там, де є хворий (Маньови)1798. К у к у р і к а н н я к у р к и п і в н е м віщує чиюсь хворобу або смерть (скрізь)1799. Загалом дуже поширеним є вірування, що всі домашні тварини передчувають смерть свого господаря: не їдять, не п’ють, смутно звішують голови, собака виє, як вже вище згадували, кінь ірже, б’є копитами тощо1800. С о в а віщує смерть по-різному. Коли застукає або вдарить крилом у вікно дому, в якому є хворий, кажуть, що «прийшла по його душу» (Лядське, Станіславів, Жидачів)1801; так само, коли сидить на даху (скрізь на Русі, Литві і в Польщі)1802. Коли сова кричить поблизу дому «сховай, сховай», то віщує похорон, коли кричить «сповий, сповий», то народження (Юрківщина)1803. Кажуть також, що сова, яка кричить в темряві, кличе душі померлих (Сєлєц)1804. Так само, як із совою, люди пов’язують різноманітні передбачення і з з о з у л е ю. Якщо раніше, ніж завжди, з’явиться і довго кує (Зблудза, Горигляди), це віщує хвороби і моровицю на худобу1805. Хто навесні вперше почує кування зозулі, буде жити стільки років, скільки разів вона закує1806. Якщо зозуля сяде на даху дому і тричі закує (Дев’ятники), або тричі облетить дім і на кожному куті закує (Богородчани, Нове Село), то упродовж року умре господар чи господиня того дому, або ж хтось із домашніх1807. Коли к р у к кряче над будинком або над лісом, це віщує смерть мешканцям тих місць (скрізь)1808. Каркання в о р о н и на хаті віщує нещастя, особливо тому, хто вирушає в дорогу, якщокаркає, повернувшись до нього. Д я т е л, який стукає у кут хати, теж віщує смерть (скрізь)1809. Коли с о й к а, летячи, сяде на даху дому, в якому є хвора людина, кажуть, що смерть перетворилась на сойку і викликає душу з хворого (Посєч.)1810. Коли л а с т і в к а покине своє гніздо, то в тій хаті вимре ціла родина (Східна Галичина)1811, а коли влетить через відкрите хатнє вікно, то хтось у ній умре впродовж року (там само). К р і т, який риє під хатнім порогом чи під призьбою (балка, яка торкається землі, на якій стоїть дім) у напрямку від дому до поля, віщує смерть одного із мешканців (Київ); коли вириє кротовину з поля до хати, то це є ознакою того, що хтось, абощось прибуде додому (Східна Галичина)1812. Умре та людина, на яку впаде в у ж, який висів на дереві(Струтин)1813, або хробак (Станіславів)1814. Хто заб’є гадину, покладе на полотні, аби їїї з’їли лелеки, обов’язково помре (Струтин)1815. Хто заб’є зелену жабку, яку називають поляки називають рекоткою, у того помре матір (Дев’ятники), а хто її зачепить, у того помруть і батько, і матір (Тарнів)1816. Дуже розповсюджене вірування, що неживі предмети, так само, як і рослини та тварини, відчувають смерть людини. Коли щось з предметів впаде раптово в хаті, наприклад, образ зі стіни, або трісне щось із меблів, то там трапиться щось страшне (скрізь). Ще гіршим передбаченням смерті господарю або його дружині є раптове тріскання хлібної діжі (Юрківщина)1817. Тріскання якогось посуду або склянки під час наливання до неї рідини віщує те саме (скрізь)1818. Якщо хтось у родині має умерти або умер, відчувається запах ладану (Нова Ушиця). Дівчата не повинні нічого шити для небіжчика, бо від того у них будуть умирати діти (там само). Коли хочуть знати, чи помре хворий, ставлять під піччю накриту склянку з водою, а якщо води в ній убуде, то хворий умре (там само). Якщо під час казання проповіді в церкві б’є годинник, то в парафії буде небіжчик (там само). Якщо дика бджола або шершень влетить до кімнати, це є знаком, що у тім домі хтось помре (там само). Якщо тоді, коли в хаті лежить покійник, корова вийде в садок, то не мине й шести місяців, як ще хтось там умре (там само). Якщо хворому дуже сильно захочеться з’їсти голуба, то він незабаром умре (там само). Пташка, яка влітає чере вікно, віщує смерть (там само). Якщо хтось має таке відчуття, ніби йому миші по плечах бігають, то проживе тільки три роки (там само). Коли сіють зернові і зсунеться грудка землі, то хтось помре (там само). Хто із молодих під час шлюбної ночі першим засне, так само, як хто з подружжя першим загубить перстень, той першим умре (там само). Потріскування балок в стелі, через вигинання їх, віщує смерть в домі (там само). Кому з тих, що ідуть ввечері у Великий четвер на «страсть» згасне свічка, той незабаром помре (скрізь). Коли у постелі або в подушці хворого є перо голуба чи іншого дикого птаха, то він скоро помре (там само). Д е р е в а. Коли під час бурі вихор вирве дерево з корінням, то умре той, на чиєму грунті воно росло (Звенигород. Хочня)1819; якщо вихор вирве плодове дерево з корінням, то помруть діти (Хочня)1820. Старші люди забороняють молодим і самі не зрізають плодових дерев, бо це може викликати смерть1821. Коли вітер вивертає дерева в лісі, відносно віку дерев передбачають, якого віку помиратимуть люди: молоді, зрілі чи старші (Осічани)1822. Якщо квіти рослин курячої сліпоти, дивини чи загадки пов’януть в хаті, то там хтось умре (Нова Ушиця). Коли в домі м и р т зацвіте, то там хтось умре (Великі Бірки). Висихання або зіпсуття ц и б у л і, повішаної на Святий вечір, віщує смерть господареві1823. За подіями буденного життя теж намагаються передбачити смерть. Так, наприклад, коли хтось п о т я г а є т ь с я при людях, то умре або занедужає (Рудьківка)1824. Кажуть старшим дітям, самі в це не вірять, що в того, х т о х о д и т ь в о д н о м у к а п ц е в і, помре матір (Переяславський пов.)1825. Якщо до вечері напередодні Різдва за стіл сяде н е п а р н а к і л ь к і с т ь о с і б, або кількість свічок, що горять того дня на столі, буде непарною, неодмінно хтось із хатніх упродовж року помре (скрізь)1826. На весільній учті спостерігають за свічками молодих. Ч и я с в і ч к а п е р ш о ю з г о р и т ь, то той із них швидше умре (Рижанівка, Звенигород. пов.)1827. Кажуть, що коли н е б і ж ч и к м а є в і д к р и т і о ч і, то ще хтось із його родини помре (Галицьке Поділля)1828. Якщо тіло після смерті н е з а т в е р д і є, ще хтось в тому домі помре (Залужжя)1829. Р у к а, яка піднімала чи переносила померлого, не буде більше сприяти плодоношенню: що посадить, засіє чи щепить, або взагалі не виросте, або не дасть урожаю (Мошни, Черкаси). Хто на цвинтарі п о с л и з н е т ь с я чи випадково в п а д е д о я м и, в якій ховають померлого, той незабаром помре (скрізь)1830 С н и, я к і в і щ у ю т ь с м е р т ь. Найпевнішим і найпоширенішим є бачити в сні випалого зуба; якщо він сухий, то віщує смерть не дуже близької людини, а коли з кров’ю — то рідної (скрізь на Україні)1831. Бачити в сні знайому людину голою, віщує їй смерть (Звенигород. пов.); падання до глибокої ями — смерть рідного (Звенигородка)1832. Якщо уві сні хтось каже, що помре за рік або через деякий час, то за такий час помруть вороги1833. Коли сниться, що з якогось будинку вилетіло вікно, або з нього женуть череду, або що в тім домі розвалилась піч, неодмінно там хтось умре (Звенигородод. пов.). Ворожать також на смерть або життя у певні дні року, подібно до того, як ворожать на кохання. На Б а г а т и й в е ч і р (у вілію Нового року) всі в хаті лягають спати, поклавши свої ложки до миски з кутею, а чия ложка на ранок буде перевернутою, той найпершим умре (Юрківщина, Звягельський пов.)1834. 3 0 л и с т о п а д а печуть маленькі булочки, які називають «балабушки», під кожну з них кладуть папірець з іменем когось із товариства (неписьменні селяни назначають балабушки якимись умовними знаками) і, поставивши їх на землю, впускають до хати пса. Чию булочку він з’їсть першою, той до наступного свята Андрія мусить умерти (Збараж). Запалюють березову тріску, попередньо змочивши її у воді, і коли вона горить ясно, це віщує хворому довге життя, а коли гасне — близьку смерть(Нова Ушиця). Півня не годують упродовж цілої доби і зав’язують йому очі; потім, розв’язавши, насипають пшениці. Коли він не з’їсть усіх зерен, то це вважається добрим знаком (там само). Хто переламає кістку завширшки з малий палець, той швидко помре (там само). Відрізане волосся кидають у воду: коли воно попливе, тоце ознака життя, а як потоне — смерті (Нова Ушиця). § 3. Чари на смерть 1)Під час будівництва нового дому, прагнучи заподіяти смерть господареві, під кут хати підкладають голову трупа. Для відвернення цих або інших виявлених чарів або маючи на них підозру, належиться першу покладену підвалину обернути на іншу сторону, і тоді той, хто робив ці чари, умре сам, а господареві нічого не буде (Юрківщина, Звягельський пов.)1835, 2) Коли прагнуть чиєїсь смерті, то в неділю вранці сідають голими на порозі і прядуть нитку навпаки. З цієї нитки роблять гніт для свічки з воску, назбираного зі свічних недогарків, які стояли біля мертвих; потім образи, які висять в хаті, обертають до стіни і під одним із них вішають цю свічку гнотом донизу. Коли віск із неї почне капати, тоді думати про ненависну особу, яка є предметом тих чарів, і сказати таке прокляття: «Щоб твоє добро і ти сам скапав, як та свічка». Через це та людина незабаром захворіє і помре (Юрківщина, Звягельський пов.)1836, 3) Прагнучи чиєїсь смерті, потрібно на цвинтарі, неподалік брами повалити хрест, а коли число жертв має бути більшим, то потрібно повалити більше хрестів (Юрківщина, Звягельський пов.)1837, 4) Волосся з голови тієї людини, якій хочуть заподіяти смерть, вішають на засохлому дереві: з зотліванням волосся людина помирає (Нова Ушиця), 5) Цвях із труни померлого вбивають неподалік ліжка у землю; людина, яка ступить на те місце, будучи навіть повністю здоровою, умре (Нова Ушиця), 6) Дуже поширені та шкідливі чари на згубу, нещастя, хворобу і смерть цілої родини, є так звана «закрутка». Чари ці здійснюють за допомогою збіжжя в полі того, кому прагнуть завжати шкоди. Найчастіше роблять її на житі, яке цвіте. Для цього, зібравши докупи жменю житніх колосків, скручують їх у зворотню сторону тій, у яку зазвичай скручують колоски, і зв’язують кількома стеблами того ж жита, а тоді кажуть таке закляття: «Викручу, заворожу колосками в землю, щоб всі муки на цілу сем’ю». Господар, який знайшов таку закрутку у своєму збіжжі, для відвернення нещастя, яке йому загрожує, поспішає до знахаря, оскільки сам її знищити не може. Той тоді вириває її проказує якесь замовляння, потім на те місце саджає три осикові деревця корінням догори, а закрутку спалює. У деяких околицях з нагоди позбавлення від закруток відправляють учти, оскільки збулися нещастя. Якби звичайна людина, яка не є знахарем, відважилася би знищити закрутку, то цим притягнула би до себе нещастя, яке призначалося власникові жита (Юрківщина, Звягельський пов.)1838. На Волинському Поліссі розповідають, що злі люди роблять закрутки в збіжжі, тобто в’яжуть вузли з колосків і насилають прокляття на того, кому належить поле. Допоки знахар не вирве закрутки і не прочитає необхідних у таких випадках молитов, доти чіпати нічого не можна. Роблять ці закрутки з закляттями чарівники, викликаючи для цього злого духа шляхом випускання крові з мізинця і здійснюючи блюзнірства проти Бога і всіляких святих речей1839. § 4. Повіря, пов’язані з умираючими П е р е д б а ч е н н я д л я у м и р а ю ч и х і х в о р и х. 1) Для того, аби дізнатись, умре хворий чи одужає, ставлять посудину з водою під комином. Якщо води убуде, то хворий умре, якщо прибуде, то одужає. Таким же чином довідуються про життя або смерть родича, який живе далеко1840, 2) Перед смертю, аби до хворого даремно не кликати знахарів, стараються довідатися, чи йому ще щось може допомогти. Для цього варять у воді гілку дерева жарсті. Коли відвар з неї буде червоним,то хворий одужає, а коли біла — умре1841, 3) Зловивши бджолу, пускають її під ніс хворому, і коли він чхне — то одужає, а коли ні — навпаки (Нова Ушиця)1842. П о р я т у н о к у м и р а ю ч и х. Поширеною є віра, що агонізуючому можна не дати умерти і що певними способами йому можна продовжити життя. Після сповіді та соборування приводять його до притомності, смикаючи його за вуха, волосся, стискаючи міцно за ніс, піднімаючи за волосся, підкурюючи під носом сіркою або паленим папером; сильно натирають руки і ноги горілкою або оцтом, колють губи шпилькою, вводять борідку гусячого пера в ніздрі для викликання чхання або до горла, для викликання блювання. Зрештою, здіймають крик і плач, гадаючи, що таким чином пробудять умираючого1843. П р о щ а н н я. До умираючого піходять зазвичай члени сім’ї, родина, друзі та знайомі, аби попрощатися. Роблять це зазвичай за допомогою слів, які кожен проказує окремо, цілуючи його в уста : «Прости мене раз, прости мене два, прости мене три, Господи Вас проведи». Це кожен проказує тричі, а умираючий повторює за ним, а коли не може, то замість нього повторює хтось із рідних (Звенигородка). В Годовиці (Стрийськ.) звичаю прощання «прощатись» особливо остерігається хворий парубок або дівка зі своєю коханою чи коханим, бо існує повір’я, що в такому випадку умерлий не матиме спокою в гробі, а той, хто залишився живим, не матиме щастя на землі1844. П о л е ш е н н я а г о н і ї. Коли бачать, що умираючий мучиться кілька днів або довше, то подоляни із Наддністрянщини вважають, що умираючого хтось закляв (Ушиця)1845. Стараються різними способами скоротити стражданя умираючого, зробити так, аби він швидше вмер. З цією метою: 1) Витягають йому подушку з-під голови (Укр.), 2) Підкладають під голову «горохв’янку» (горохову солому) (Дзяніш, Закопане)1846, 3) Кладуть також під голову або під плечі зілля маруни (Звенигород.)1847 або під пахви квіти маруни, а місцеве прислів’я стверджує: «Не поможе рута, ні маруна, дістався чоловік до труни» (Збараж), 4) Зрештою, над тими, хто важко помирає, пробивають стелю і розривають стріху для того, аби швидше померли. Страшним прокляттям є для людей з околиць Ушиці таке: «А щоб над тобою стелю рвали, як будеш конати»1848, 5)Згідно обрядів Східної Церкви, люди дають у деяких місцевостях до рук умираючому запалену громницю. Якщо хтось умре без свічки, то посилають йому «на той світ», тобто купують і запалюють в церкві за його душу (Ушиця)1849. На Україні скрізь запалюють в узголів’ї умираючого свічку, яку приносять з вечірньої у Чистий четвер, тобто на «страсть». § 5. Повір’я, пов’язані з умерлими 1)На Україні зазвичай обмивають умерлого і убирають його в чисту сорочку і білі штани, а на ноги обувають пошиті з полотна капці (скрізь)1850, 2) В околицях Ушиці тіло померлого обмивають теплою водою, голять бороду, змащують волосся жиром, святково одягають, тільки замість взуття дають пошиті з грубого полотна «мешти». Дівчат і парубків убирають у квіти з барвінку як на весілля1851, 3) У тому ж повіті, згідно п. Димніцького, остерігаються, аби молоді молоді хлопці не обмивали небіжчика, бо тоді після них ніщо рости не буде. Гребінець, яким чесали небіжчика, кидають на роздоріжжі. Одяг, у якому людина помирала, згідно звичаю, забирають собі ті, хто його убирав, 4)У Годовиці (Стрийський пов.) умерлого саджають посеред кімнати на низькому стільчику, миють його, а тоді одягають згідно статі, стану і віку. Посудину з водою, котра слугувала для миття тіла, і тріски, що зосталися від труни, кидають десь далеко в куті «в закуті» подвір’я. Кожного померлого одягають у святковий одяг, який носили за життя з тою лише різницею, що на ноги не одягають черевиків, лише шиють із полотна щось схоже на шкарпетки, які сягають до колін. Вони називаються «каливи». Умерлій дитині, парубкові чи дівці закладають на голову позолочений вінок із барвінку, окрім того, парубкові прив’язують хустку до пояса, дівчині дають її в руки, а на палець одягають перстень із воску. У Збаражі ще кладуть хлопцеві в кишеню хустку і копійку. Господареві вдягають на голову велику шапку, а господині, або взагалі заміжній жінці, зав’язують голову рантухом. Руки складають навхрест на грудях(Стрийське)1852, 5) У Новоушицькому пов. і скрізь підв’язують голову хусткою, аби нижня щелепа не звисасла донизу і рот не був відкритим. Цю хустку пізніше спалюють, а попіл із неї слугує для посипання під час промовляння різноманітних присяг та клятв. Труну кладуть на столі або на лаві під образами (скрізь); у деяких місцевостях остерігаються, аби померлий був обернутий обличчям на схід, а до рук дають шматок воскової свічки замість хрестика (Ушицьке)1853. У інших місцевостях кладуть небіжчика на лаві під вікном і накривають його полотном, вишиваним кольоровими бавовняними нитками «заполоччю», яким жінки закривають свою постіль. Біля небіжчика ставлять горщик, перевернутий догори дном, а на нього — лампу, яку палять навіть удень (Годовиця, Стрийський пов.)1854. Умерлим попам заливають ще олією очі на пам’ятку про якогось святого, а люди в Україні пояснюють, що це для того, аби після смерті не бачили, бо вони заздрісні і хтиві1855. Заможніші наймають дяка для читання псалтиря упродовж цілої ночі коло труни померлого, біля них ставили горілку, хліб, сіль, огірки а часом і інші закуски (скрізь). Родичі, знайомі, друзі і сусіди одвідують небіжчика (скрізь). У Годовиці (Стрийське) люди, входячи до хати, де є умерлий, не кажуть звичного «Слава Ісусу Христу», а коли хтось через те, що забуде, скаже ці слова, то ніхто йому не відповідає1856. У хаті, де лежить небіжчик, не замітають (Смиківці, Тернопільський пов.). Обкурюють умерлих зіллям кадильника з ялівцем (Дев’ятники, Рженсна Руська)1857. У хаті, де є небіжчик, у деяких селах кладуть під порогом сокиру, обернену вістрям до поля, і вішають хрестики із зубчиків часнику на всіх чотирьох стінах. Так само, коли небіжчик є у селі, не можна пити, ані митися тією водою, яка стояла в хаті упродовж ночі (Годовиця)1858. У домі, де є померлий, зупиняють годинник (скрізь)1859. Потрібно також закрити дзеркала, аби не видивитись там другого трупа (скрізь)1860. Кладучи померлого у труну, дають йому під голову подушку зі стружкою чи соломою (скрізь)1861. Шиючи цю подушку, не можна робити вузла на нитці (Збараж). У деяких місцевостях, окрім продушки, підкладають під голову небіжчика сорочку, у якій він умер, і зілля, свячене на Маковея (1 серпня). Після того дають йому воскову свічку у праву руку, а в ліву — мідний гріш для того, аби викупився на тому світі (Годовиця, Стрий)1862. Кладуть також до труни полин (Теребовля)1863. Осипають тіло умерлого, коли воно вже у труні, особливо, знахарів, маком аби ті після смерті не ходили і не страшили людей (Укр.)1864. У деяких місцях це роблять жінки померлих для того, аби їхні чоловіки після смерті до них не приходили. Але це мало би бути великим гріхом, бо той, кому насипали маку, не встане навіть на Страшний суд (Україна)1865. У деяких місцях посипання маком відбувається після винесення тіла покійного (див. нижче). Подекуди при винесенню тіла з дому обсипають умерлого вівсом (Нова Ушиця). Шматки дошок, які залишилися після того, як робили труну, кладуть до ліжка жінці чи чоловікові, які поховали своє подружжя, аби ті не вступали в нові шлюбні зв’язки (Нова Ушиця). Аби умерлий не міг встати і лякати людей: 1) Забивають труну кілком (Україна)1866, 2) Стежать, аби той кілок був із осикового дерева (Літинський, Житомирський повіти, Юрківщина, Звяг. пов.)1867, бо осика є заклятим деревом, на котрому повісився Юда (Будаївка)1868, 3) Самогубцям вбивають у крижі невеликий осиковий кілок, а в голову поза вухами два зуби від борони. Часом чинять так із трупами людей, які за життя погрожували, що ходитимуть після смерті (Юрківщина, Звяг. пов.)1869. Похорон відбувається зазвичай на другий день після смерті. Під час виносу з дому кладуть на труну хліб, сіль і цукор, а також кашу, найчастіше пшоняну або рисову, яку їдять після погребіння (скрізь). Виносити умерлого треба з дому ногами вперед для того, аби запобігти його поверненню(скрізь)1870. При винесенні труни з хати, на знак прощання небіжчика з домом, тричі ударяють труною об двері (Ушиця)1871 або стукають об поріг між хатою і сіньми, а також сіньми і подвір’ям. Після того умерлий перестає чути, а до цієї хвилини все чув і розумів, що довкола нього діялось (Годовиця, Стрий)1872. У деяких місцевостях везуть умерлого на цвинтар на санях, аби не трясти (Нова Ушиця). Слідом за вивезеною труною посипають маком, щоб небіжчик тоді тільки міг повернутись додому, коли визбирає всі зернятка маку, а в браку їх, дружина або найближча родичка голосно оплакує умерлого найчулішими словами від дому аж до ями (Годовиця, Стрий1873, Юрківщина, Звяг. пов.)1874. Загальноприйнятим є звичай, щоб найближчі родичі оплакували умерлого: чоловік — дружину, діти — батьків, а колись навіть найняті плакальниці. Виповідання своїх жалів на похороні має бути доказом любові та прив’язаності до померлих (скрізь)1875. Тіло померлого чоловічої статі відпроваджують на цвинтар чоловіки, жіночої статі — жінки (Ушиця)1876. Чоловіки увесь час під час похорону ідуть без шапок (крізь). Після смерті дружини чоловік також ходить по селу без шапки, аж доки небіжчицю не поховають (Нова Ушиця). Коли ховають померлого, а особливо першу дитину, то батьки повинні дивитись в яму (там само). До ями кидають гроші, аби небіжчик не відчував їх браку (там само). У деяких селах поблизу Києва у людей є забобонна думка, що, ховаючи, не варто його перевозити через воду, бо тоді був би у селі неурожай, голод та інші нещастя. Тому, якщо річка розділяла село навпіл, то цвинтарі були по обох її сторонах1877. Кажуть, що коли небіжчика везуть через греблю, то раки вилязять зі ставу1878. Сувій нового полотна, а в деяких місцевостях «рядовину» (Укр.), котрою несуть труну, вистеляють на дорогу або віз із труною, віддають на похороні парохові, так само і вишиваний рушник, яким перев’язують хрест, що несуть за процесією. Ті хустки, якими перев’язують хоругви, віддають зазвичай тим, хто їх несе (скрізь). С а м о у б и в ц і в хоронять без звичних обрядів, і то не на цвинтарі, а в лісі чи на полі, далеко від роздоріжжів, аби не лякали перехожих. У інших місцевостях їх навпаки ховають поблизу роздоріжжів, а кожен із перехожих повинен на тому місці кинути гілку, прутик, жменю соломи чи камінь (Юрківщина, Звяг. пов.)1879. За самогубцями не можна відправляти панахид упродовж семи років, а тільки після того часу молитви можуть допомогти (Ушиця)1880. Немовлят, які умерли бех хрещення, мертвонароджених або передчасно народжених, так званих «потороч», ховають вночі на полях або в садках (Ушиця)1881; хоронити мертвонароджених дітей на цвинтарі, було б образою для умерлих (скрізь). Душі таких істот літають ночами від Різдва до свята Трьох Королів і просять охрещення. Чуючи їх, кидають їх якусь річ на крижмо і хрестять відомими словами (скрізь). У деяких місцях недоношених дітей (до трьох місяців) ховають під хатнім порогом, що має вберегти мешканців дому від нічних страхіть і нечистої сили (Рижанівка, Звенигород. пов.). П і с л я п о х о р о н н і о б р я д и. 1) Після винесення з дому небіжчика, на тому столі, де він лежав, ставлять запалену свічку, часом горілку, хліб та іншу їжу, яку, після повернення з похорону, споживають — «парастас» (Звенигород.). 2) Першої ночі після винесення тіла ніхто не спить, проводять її при горілці та співах, оскільки вірять, що покійник у першу ніч після похорону приходить додому (Годовиця, Стрий)1882, 3) Уродовж трьох днів після похорону в домі небіжчика не гасять світла і ставлять на вікні склянку води, а в деяких місцевостях тільки шматок хліба і чарку горілки для годування душі, яка має в ці три дні навідати свій дім (скрізь). Поблизу Ушиці цю воду, горілку і хліб міняють щодня упродовж тих трьох діб1883. На сороковий день після похорону родина померлого робить після служби божої («панихиди») поминальний обід, яка закінчує поховальні обряди і тоді пам’ять про умерлого гине (скрізь)1884. § 6. Вірування, пов’язані з потойбічним життям Згідно народних вірувань, людина зі смертю не руйнує зв’язків із земним життям, підтримує їх найрізноманітнішими способами. Відразу після смерті людини, свіжою є ще пам’ять про небіжчика у тих, що залишились, та із плином часу, спогади бліднуть. І тоді, через нові потреби і проблеми, зрештою, забувають про нього, так само, як і про усі інші людські справи. З в ’я з о к з і с в і т о м ж и в и х: А) У м е р л и х. Серед людей на Русі поширена думка, що душа умерлого упродовж сорока днів блукає по світі, лякає перехожих, водить манівцями подорожніх і заспокоюється тільки завдяки молитвам (Звенигородка, Ушиця і скрізь)1885. Вірування, що люди по смерті можуть приходити у світ живих, теж поширена скрізь. Особливо часто ввважають, що злі люди приходять після смерті до тих, до кого найбільше були прив’язані за життя. Так, наприклад, у Вінницькому повіті розповідають, що матері відвідують своїх дітей, доглядають за ними, повчають їх, миють і чешуть, а закохані приходять до предметів своєї пристрасті тощо1886. У Звенигородському повіті вірять, що умерлі під час пологів матері приходять із того світу упродовж кількох тижнів годувати і колисати новонароджене дитя1887. Аби цьому запобігти, там, де народиться дитина, упродовж кількох тижнів завішують вікно і світять світло (Рижанівка, Звенигородський пов.) У Юрківщині, що у Звягельському повіті, мати, яка померла і залишила грудну дитину, приходила із того світу ночами її годувати, від чого та жовкла, слабшала і, зрештою, умерла1888. У Годовиці (Стрийськ.) вірять, що небіжчик після смерті опікується своєю родиною, приходить додому вночі навіть через зачинені двері, укриває дітей, колише їх, а деколи робить шкоду людям. Сила шкодити живим триває, однак, лише рік, починаючи від дня похорону, а тому упродовж цього часу його остерігаються, часом розповідають про про появу небіжчика на подвірї, під вікнами чи в хаті. Коли хтось побачить умерлого, повинен сказати: «Всякоє диханіє хвалить Господа», на що небіжчик має звично віповісти: «І я хвалю». Тоді треба запитати, чого прагне його душа? На це померлий відповідає, що хоче їсти, якщо його родина занедбує понести хліб до церкви в пожертву за його душу, або відповідає щось інше, коли хтось щось йому винен. Якщо ж взагалі нічого не каже, то потрібно ударити ту мару в обличчя на відліг1889. Чи мертвий є упирем, тобто чи ходить після смерті, можна визначити, розкопавши його могилу. Упир завжди лежить обернутий обличчям до землі (Юрківщина, Звяг. пов.)1890. Дитина, яка померла без хрещення, теж стає упирем (Рижанівка, Звенигород. пов). Аби протистояти упирям, люди вдаються до попів, просячи про вигнання нечистого. Тоді упир перетворюється на сарну і утікає від людей (Юрківщина, Звяг. пов.)1891. Якщо напередодні Різдва в домі з’являється муха, це є безперечно душа умерлого, яка приходить на вечерю, причому вона зазвичай гасить світло. Для цього на Вілію і Щедрий Вечір зоставляють для неї на ніч кутю на столі з вставленою ложкою(Годовиця)1892. У Ново-Ушицькому повіті люди думають, що душі взагалі можуть літати у вигляді голубів чи мух. Так само вірять, що людська душа після смерті виходить із тіла у вигляді білої пари , а тому відкривають у домі всі двері і замки, щоб не зачепилась і не зав’язла в дверях. Існує думка, що сльози батьків за померлими дітьми є для них тяжкими; навпаки ж сльози дітей за батьками приносять їм велике полегшення. Одна мати не не могла заспокоїтися після смерті сина. Їй порадили, аби пішла темної ночі під церкву на цвинтар, і там вона побачить сина, однак, про всяк випадок, їй радили взяти з собою півня. Коли пробило північ, постали з гробів умерлі і мати в їх натовпі побачила сина, який ніс в руці відро сліз, виплаканих за ним. Перелякавшись, почала утікати, син, однак, почувши дихання матері, почав її доганяти. Утікаючи, вона кидала свій одяг і плахту, а той, наздоганяючи, хапав і розривав. Як тільки жінка вскочила до хати, заспівав півень. Упир зник, а матір на другий день умерла (Україна)1893. Кажуть, що фотографії самі собою падають після смерті тих, хто на них зображений (Великі Бірки). Добрий християнин, коли помирає, кажуть, упродовж тривалого часу є теплим (Збараж). Душі похованих на цвинтарі зазвичай перебувають коло цвинтаря. Коли хтось прочитає молитву за упокій душ, то вони, після загальної наради, посилають одну душу зі своїх для того, аби супроводжував та оберігав цього подорожнього (скрізь). Б) С а м о г у б ц і в. Після повішання людини наступає шалений вихор, а часом і велика буря. Кожен самогубець, повісельник чи потопельник, згідно вірувань людей, стає істотою шкідливою і набагато частіше, ніж звичайні померлі, ходить як упир приречений на муку і страшить живих людей (скрізь). Тіла повішаних у вигляді німців у характерних капелюхах мають призводити людей до згуби чи просто збивати їх з дороги1894. Кажуть також, що повішений після смерті набуває подоби коня, який ходить з мотузкою на шиї. Хто, зловивши його заведе на те місце, де він повісився, той тим самим покладе кінець його стражданням, але сам за те отримає деяких якостей нечистої сили (Юрківщина, Звягельський пов.)1895. Самогубець, який утопився, після смерті перетворюється на потопельника, а муки його закінчаться лише тоді, коли сам когось іншого втягне на своє місце. Потопельником стає і терпить ті самі муки кожен, хто випадково втопися, доки його тіло не буде похованим по-християнському (Юрківщина, Звяг. пов.)1896. І н ш і в і р у в а н н я щ о д о п о м е р ли х. До інших повір’їв, які мають деякий зв’язок з потойбічним життям, можна віднести такі: 1) Падаюча зірка є ознакою, що ангел полетів за душею померлої дитини (скрізь)1897, 2) Через дірку дошки від труни, з якої випав сучок, можна бачити злих духів і їх справи1898, 3) Після виймання хліба з печі треба натомість вкинути до печі кілька трісок, аби після смерті пройти по них, як по кладці, до неба (Україна)1899, 4) Жир із покійника ще недавно застосовували злодії для того, аби робити свічку, з якою можна безпечно ходити по чужій хаті, бо ніхто в домі не прокинеться (скрізь по Україні), 5) Неможна рвати квітів з могил, бо присниться той небіжчик, з могили якого рвали квіти (Збараж, Львів)1900, 6) Навпаки, дуже похвальним є звичай зривання дикого маку «маку-видюку», який росте на могилах, бо це полегшує умерлому його воскресіння, позитивно впливає на його душу. Додатки і приписки до роботи До відомостей, які помістив у роботі, поспішаю долучити також відомості, які походячть з Русі і люб’язно надані мені шановним паном Адамом Савіцьким, аптекарем зі Звенигородки (Київська губ.), звідки походить також більшість зібраних у цій роботі матеріалів. Окрім того, як дані для порівняння, зіставив тут витяги з відомостей, вміщених у нотатці, яку мені надав наш відомий природничник др. Владислав Дубовські про лікувальні засоби на Білорусі, з околиць Мінська і Нянькова (Новогродського пов. Мінської губ.). Також пані Аліна Гринцевічова зібрала мені трохи інформації про ліки., які застосовують литовці у Владиславовському пов. (Сувальська губ.), в Ільгові над Нємнем; так само додає ще зібрані матеріали, які походять із повітів Маріямпільського (Сувальська губ.), Шевельського, Вілкомірського і Ковєньського (Ковєньська губ.). Література Праці, перелічені нижче, не ввійшли до тексту роботи, як такі, що належать до Русі, або становлять матеріал для порівняння. Подібно до того, як у самій роботів, так теж і в додатках і приписах до нього уживаю скорочень прізвищ авторів, тлумачення яких читач знайде в нижчеподаному списку їх повних прізвищ і назв праць. Аnt. — Антонович В.Б.Колдовство, процессы и исследования (Звіти зі 100 судових справ, взятих із акиів 18 століття, З центрального Київського ахіву, стор 13-15, 20, 21, 23, 26, 37, 38). Петербург 1877. Czr. — Чернєвський Й. Ф. Сообщение. Материаллы к изучению способов народнаво врачевания в Восточной Сибири (Прот. Общ. врачей Енисейск. губ. (стор 37.ю 38). Красноярськ. 1890. De la Fl. — Де ля Фліз Др. Топографическое описание государственніх имуществ Киевского Округа с изображениями некоторых произведений из царств растительного и животнаво, с приложениемстатистики всякаво селения, с видами снятыми с натуры, изображениемкрестьянских костюмов и географической карты Киэвскаво Округа.Ч I. (Ліки проти хвороб, які застосовують у повітах Київському, Васильківському і Радомиському. Стор. 358-383). Київ.1854. Рукопис.) Fd. — Федорські Міхал. Люди околиць Жарок, Сіверця і Піліци. Т.ІІ. (стор. 265—267, 269, 270). Варшава. 1889. Glg. — Глогер Зигмунт. Забобони і переконання наднарвянських людей щодо птахів, плазунів і комах, зібрав … в роках 1865—1875. (стор 1, 3-7) Gndl. — Гандельсман — Броніславський Вацлав. Сообщение с предисловием и дополнениями В. Крутовскаво. Материаллы к изучению способов народнаго врачевания в Восточной Сибири. Прот. Общ. врачей Енисей. Губ. (стор. 7, 9, 14, 16—19, 31). Красноярськ 1890. Kan — Канонов М. З. О народном акушерстве на Кавказе. Научныя Беседы врачей Закавказкаво повивальнаво Института, состоящаво под августейшим покровительством И. И. Ц. Госуд. В. Кн. Ольги Федоровны. Год. V. (стор. 135—188). Тіфліс.1890. Каt. — Катрухін. Разсказ о происхождении табаку (стр. 327—329). «Киевск. Стар.» Август. 1890. Кlm. — Клементс.Д. Наговоры и приметы у крестьян Мынусинскаво округа. Материалы для изучения миросозерцания сибирскаво сельскаво населения.(стр. 14) — Извлечение из ХІХтома Известий Восточно-Сибирскаво отдела Имп. Русскаво географ. Общ. Иркуцк. 1888. Кrl. — Кирилов Николай. О тибетской медицине бурятских лам. Извлеч. Н.Н. из 8, 9, 10 и 11 Иркуцк. Епар. Вед. за 1889 год. (стор1, 2). Иркуцк. 1889. Мод. Свет — Модный Свет. Журнал для жінок. Н. 33. С. Петербург, 1891. Мнк — Минкевич И.И.. Сравнительное исследование народных средств и обычаев медицинских на Кавказе. Отношение Чевсур к их роженицам (стр. 1—21). Mnk. — Минкевич И. И. Сравнительное ысследование народных средств и обычаев медицинских на Кавказе. Отношение чевсур к их роженицам (стор. 1-21). Pt. — Птицин Влад. Етногафическыя сведения о тибетской медицине в Забайкалье. С тибетскими анатомическими и хирургическими чертежами. (стр. 19). — С. Пбург.1890. Ru.—Руликовський Едвард. Про камяны намистини, знайдены на правому басейны Дныпра. Особ.одб. зі Зб. Від. До Антр.вид. накл. Ком. Антр. Акад. Ум. В Кракові. Т. В. Дз І. (стор 1—12). Краків 1881. «Слово» — Слово» Птахи, легенди Великої пятниці. Н.85 з дня 18 квітня 1871892 (Варшава). Sps.— Спасовіч Володимир. Історія літератури польської, переклав з російської І.Г.Бем (стор.456) Варшава 1885. Ст. Зап.5—книж Мойс. — Старий Заповіт. Пятикнижжя Мойсея. Книга роду. Розділ ХХХ (вірш 14—23). Книга чичел Розділ V. II. Книга Королів. РозділIV. (Вірш 32—36). Книга Левитів. Розділ XXV. (вірш 1—33). - «Свет» — «Свет» 1890. Н.243. (Хвороби нутрощів) Н.215. (Водовстрент). Удзєла Мар’ян Др. Медицина і лікувальні повіря польських людей. Зауваги до польської етнографії. Бібліотека «Вісли». Том VII. Варшава. Wsl. — Васильєв М. К. Предрассудки, относящиеся к смерти и похоронные обряды. («Киев Сттар «Август 1890. Стр. 317—221»). До розділу І Поліжництво і хвороби жіночі (Гінекологія) а) Менструювання і хвороби з ним пов’язані До стор 36 (змінити при верстці). Згідно жидівських законів, жінка вважалась менструюючою упродовж семи днів. У цей період їй забороняються статеві стосунки з чоловіком, бо від того чоловік може захворіти на гонорею. § 1. Засоби, які слугують для затримання менструації До стор 39 (змінити при верстці).Тибетська медицина радить для стримання кровотоку смолу «Цой» § 2. Засоби для стимулювання менструації До стор 41 (змінити при верстці).Тибетська едицина теж застосовує шафран «Гургум». б) Засоби для збудження статевого потягу § 1. Засоби для збудження кохання чи ненависті між представниками різнихстатей До стор. 51 (змінити при верстці). На Україні жінки взятих до війська чоловіків збирають якісь трави і варять з них відвар, який дають випити своїм чоловікам для того, аби, будучи далеко від своїх жінок, не кохали чужих. Бували, однак випадки, як повідають, що після вживання цього зілля чоловіки раз і назавжди втрачали чоловічу силу (Васильк. пов. Київськ. губ.). Відомий Мойсеїв закон про заздріть у Старому Заповіті проголошував, аби чоловік, що підозрює дружину у невірності, повинен відвести її до священика, який мав зняти з її голови покривало і промовити таке закляття: «Даю воду гірку випити, коли невинна, то нічого з нею не буде ; в іншому випадку нехай стегно відпаде і живіт набрякне». «Вода гірка» — то вода, в якій священик змивав слова написаного проклття і давав випити. § 2. Безпліддя До стор. 63. (змінити при верстці). Способи лікування безпліддя знаходдимо в Старому Заповіті: Рубен приніс своїй матері Леї від безпліддя зілля мандрагори, а та після ночі, проведеної з чоловіком Якобом, віддала його другій дружині Якова Рахілі, після чого, як мовить Святе Письмо, обидві зосталися заплідненими. Вислані поселенці принесли у Східну Сибір, дуже ймовірно, з Південної Росії (?) протизаплідний засіб. Корінь, який по-місцевому називають «Адамовий палець» або «Адамовий корінь» сушать у печі, розтираютьна порошок і їдять з хлібом. Якщо жінка з’їсть один з п’яти корінців, то упродовж року не вагітніме, коли два — двох років, а якщо з’їсть всі п’ять корінців, то вже ніколи не матиме дітей. Згідно даних місцевого фельдшера (в селі Ершова над Ангорою в Єнісейській губ.) вплив того кореня, а також інших уживаних з цією метою засобів є таким, що жінки, навіть вийшовши заміж, незважаючи на бажання, не вагітніють або народжують на світ кволих дітей, які довго не живуть. Згідно даних п. Чернєвського, надмірна праця, якій піддаються жінки під час тягнення барж та риболовлі, може бути достатньою причиною частого народження неживих дітей, або дітей, які швидко після народження помирають. Половина подружніх пар там є позбавленою потомства і купує собі дітей убогих селян на Ільмі. На Кавказі росіянки, окрім способів, відомих і скрізь уживаних для того, аби завагітніти, сідають на плаценту. У Грузії і Вірменії жінка, яка вийшла заміж, допоки не має дитини, не має права розмовляти з чоловіковою родиною. Такій жінці радять перестрибувати через млинові камені, купатися у відварі украденої плаценти тощо. Загалом у кавказьких людей безпліддя вважається великим родинним горемв родині, йому стараються запобігти великою кількістю різноманітних лікувальних заходів, які там практикують. Д) Фізіологія і гігієна вагітності § 1. Розпізнавання вагітності і фізіологія запліднення До стор. 65. (скоригувати при верстці) Не зважаючи на розуміння європейців фізіології запліднення, не можу хоч у кількох словах не згадати про поняття, які про розвиток зародка витворила одвічна тибетська медицина, з котрої так багато вірувань перекочувало на Захід. За нею, два статеві первені, чоловіче сім’я і жіноча фарба сполучаються між собою у статевих органах жінки і, стираючись там подібно до двох дерев’яних паличок, видають вогонь, який і є плодом. Наприкінці першого тижня розпочинається ферментація, подібна до тієї, яка викликає поступове поєднання кислоти з киснучим молоком. На другому тижні та суміш насіння з фарбою стає схожою на живе срібло або розтоплене олово. На третьому тижні вона перетворюється на сир. Далі плід росте подібно до дерева; з чоловічого сімені виростає череп, мозок і спинний мозок, а від них уже виростають руки і ноги, з жіночої фарби творяться м’язи, кров і внутрішні органи: серце, легені, печінка. Такий розвиток зародка, однак, буває можливим тільки з допомогою головних первенів світу, бо без землі він не наповниться, без води не збереться, без вогню не дозріє, без вітру не розмножиться, без ефіру повітря не виділиться. «З землі походить м’ясо, кістки, нюх; з води — кров, язик, мокротиння, смак; з вогню — тепло тіла, вогонь у зіниці ока; від вітру — дихання і споживання їжі; від ефіру (що означає хмари) — голос, орган мови і слух. Витлумачити значення тих вірувань є неможливим. Східні люди рахують вік людини не від дня народження, а від часу вагітності їх матері (у бурятів Забайкалля). § 2. Повір’я, що стосуються вагітних До стор.68.(скоригувати) Скрізь на Кавказі теж вірять у те, що вагітні жінки повинні задивлятися на предмети приємні для ока і красиві. До сторінки 69 (скоригувати). Там само вірять також, що коли вагітна торкне ногою кошлату тварину, у новонародженого частина тіла буде покрита волоссям. Там також поширений звичай розпізнавати стать дитини, яка має народитися. § 3. Засоби, які запобігають викидню До стор. 72 (скоригувати) Засоби містичні. Носять у торбинці засушену траву материнки (Serpillum). Е)Пологи («Злоги») До стор. 72. Коли на Русі і в інших слов’ян існує звичай, що вся найближча родина, навіть чоловіки зазвичай бувають присутні при пологах, то зовсім інакше це відбувається у старожитніх народів Кавказу. Стародавнє вірування, поєднане з первородним гріхом, на Русі збереглося тільки щодо понять, що жінка є нечистою і грішною, а стає благословенною тільки після досягнення клімактеричного віку. На Кавказі у чевсурів, згідно вельмишановного д-ра Яна Мінкєвіча, менструююча і вагітна жінка є нечистими; їх стороняться, освячують місця у святинях, які відвідують такі жінки. Не тільки самі вагітні, але й їх чоловіки вважались нечистими і забрудненими. Жінка, яка народжувала, залишалась не раз без допомоги і від неї утікали, як від зачумленої. Явище це надзвичайно стародавнє, зі всіх людей Кавказу збереглося воно тільки у чевсурів як у справжніх аборигенів того краю. У монголів і в монголів-бурятів у Забайкаллі, накільки чув, до народжуючої жінки теж ставляться з певною осторогою. Пор. поширенні на Кавказі повір’я щодо того, аби вагітних і породіль переводити через пороги, відкривати замки і двері дому для швидшого народження дитини. § 1. Способи і засоби, які застосовують для посилення болей і видалення плода До стор. 76. У поляків ворожки дають з молоком або водою порошок ex pene ogiera. § 2. Засоби для відділення плаценти («місця») До стор. 81. Для відділення дитячого місця поляки застосовують порошок огирових тестикулів у горілці. § 3. Післяпологовий період Ф) Гігієна і дієтика новонароджених До стор. 86. Обкручення пуповини навколо шиї новонародженого сина віщує, що він буде військовим (Україна). Щодо народних вірувань, що дні народження дитини мають певний зв’язок з його майбутніми уподобаннями, наведу приклад щодо думки нашого загалу, про який згадує В. Спасович, що відомий повістяр Генрик Жевуські був через те таким затятим противником Конституції 3 травня, що сам того дня народився (3 травня 1791 року у Славуті на Волині). Г) Хвороби пологові До стор. 96. При абсцесах у грудях прикладають пух із вершками (Радомишль). § 4. Різноманітні маткові захворювання До стор. 102. При різноманітних жіночих хворобах, як також під час болю у животі прикладають до хворого місця так звані намистини з червоного шиферу, з піщаника, або, зрештою, з глини, пофарбованої в червоний колір з просвердленою діркою. Походять вони із Овруцького повіту, зустрічаються вони, на думку п. Едварда Руліковського, скрізь, по цілій Русі, а особливо на правому березі Дніпра, у тих місцевостях, де люди провадили не кочовий, а осілий спосіб життя. Намистини ті також жінки носять на шиї як амулети, вірячи, що вони самородні, «ростуть в землі». З тієї причини кожному, хто їх знайде, приносять щастя і благословення, а посвячені відганяють ними злих людей. Але лише тому, що служать переважно до ужитку жіночій статі, називають їх на Київщині «жіночими камінчиками», а на Волині, у Висоцьку (в Ровенському пов.) — «легкунами», в Овруцькому — «помошниками». (Згідно відомостей, особисто мені наданих відомим українським істориком Е. Руліковським, у Києві, у лютому 1890 року, з його монографії.) У Жмудзі усілякі маткові хвороби (гумбас) лікують масажуванням живота (Ільгів, Владисл. пов.). Розділ ІІ Дитячі хвороби Б) Хвороби дихальних шляхів §.1. Біль у горлі До стор. 110. У Білорусі (Новогр. пов.) теж зав’язують червону нитку (стрічку, тасьомку) на шиї. § 3. «Дифтерик» звірити з назвою До стор. 111. У Білорусі (Новогр. пов.) також застосовують компреси із собачого лайна. § 5. Пронос («Серливиця») До сторінки 115. Застосування відвару з чорниць є поширеним не лише на Русі, але також на Литві, у Великоросії і по цілому Сибіру, як у тім сам не раз переконувався. Дають їсти хворому: 1) Спалене тісто (Звенигородка). Засіб цей відомий також і на Кавказі, 2) Печену картоплю (Звенигородка). § 8. Глисти До стор. 115. Лікування. Корінь дев’ятисилу (Іnula helenium) у порошку. Відвар кори волоських горіхів. Сік, витиснутий із моркви. До стор. 118. У багатьох місцях дають дітям на молодику мед із цитваром, слідкують, аби його вживали під відкритих небом (скрізь на Русі і Литві). § 9. Жовтуха («Жовтяниця») До стор. 118-119. Засоби ті самі відомі і на Білорусі і Литві. В) Нічне нетримання сечі у дітей («Усцик») До стор. 124. У Сибіру причиною цієї хвороби вважають підняття якогось тягаря і лікують аналогічно, провадячи дітей до свинарника, пересувають через хомут коня, який ще не був в ужитку, при чому потрібно ударяти дитину по попі і т.д. Г) Хвороби смертельні (назву звірити) § 1. Сухоти дитячі. Сухоти До стор. 129. Два варіанти містичних ліків: 1) Напередодні того дня, коли має бути проведене лікування, належить тричі прочитати «Отче наш», «Богородице, Діво» і «Пресвятая Тройце»; тоді принести непочатої води з криниці чи з річки. Наступного дня ввечері, на новому місяці, винісши дитину на двір і ставши з нею справа від воріт навпроти місяця, роздерти сорочечку на дитині, зачавши від пазухи аж до подолу і скинути позад себе під ноги з такими словами: «Святия мощі дайте тіла на кості, а єслі не дадіте то прийміте до своєй мілості». Це повторюють тричі, тоді насильно зливають хвору дитину непочатою водою, дивлячись у той час на місяць, на який перед тим дивитися заборонялося. Повторити те саме потрібно і на повному місяці, з дотриманням тих самих порад (Звенигородка). Коли перший спосіб не допомагає, беруться за другий. 2) Прочитавши по три рази ті самі молитви, що й у першому варіанті, починають лікування. Для цього у суботу о 12 годині пополудні виносять хвору дитину на цвинтар і стають з нею над могилою небіжчика, котрий мав таке ж ім’я, як і хвора дитина. Застеливши мішок від борошна, раніше для цього приготовлений, кладуть на нього дитину, звертаючись до небіжчика, поміж колисанням дитини на могилі тричі в напрямку від голови до ніг померлого: «Прошу тебе од тієї до другої суботи напелній ту сервету, а за то я прийду і тобі подякую». Після того беруть дитину на руки, залишаючи мішок розстеленим на могилі. Дитину відносять додому з цвинтаря іншою дорогою, ніж тією, що прийшли. У неділю на службі Божій в церкві дають дитині шматочок «проскурки», чим і закінчується лікування (Звенигородка). Поляки застосовують аналогічний спосіб лікування як і в українців, замість, однак, завішування сорочечки хворої дитини на дубі, її вішають на фігурі, яка стоїть на роздоріжжі. § 2.Золотуха (звірити) До стор. 131. Дають відвар жовтомаренника (Galium buteum). Д) Хвороби, що мають зв'язок із нечистою силою § 1. Безсоння («Несплячка», «Плакси» плаксивиці») і капризи («Крикливиці», «крикси бабиці») До стор. 136. До чародійських засобів, які давно застосовували на Русі від безсоння, можемо віднести і такий, якого різні варіанти застосовують і тепер під час різних хвороб. Сумішшю, яка складається із гіркого полину і стружок із золотого дуката підкурюють хворого і обв’язують його кінцівки шнурівками, змащеними тією сумішшю; тоді беруть чотири пасма волосся хворого та його нігті і забивають їх осиковим кілком в одвірок. До стор. 136. Замовляння від плаксивиці. Варіант: «Ой ти, добрий Лебидине, добрий чоловічок, ти живеш за водами, а я живу за горами, посватаймось, побратаймось, у мене єст доч (ілі син) а у тебе син (чи дочка), щоб твій син кричав і непереставав, а щоб твій син скрипів як в лісі дуб сухий, а моя дочка була здорова як тополечка» (Звенигородка). § 2. Уречення. Уроки («Престріт», «Урокій») До стор. 140. При уреченню дитини стараються дізнатися, хто її врік, чоловік чи жінка. З цією метою провадять таку чародійську практику. Наливши половину склянки свяченої води, а коли її нема, то звичайної, вкидають у неї 9 палаючих вуглинок; коли вони потонуть, то врік чоловік, а коли хоч один плаває на поверхні — жінка. Після трикратного проказування «Богородице, Діво» кажуть: «Змовляю престріт встречний і прівстречний, ночний, дневний, заіденний (під час їжі), запитий (під час пиття), подуманий і помишленний, водяний, вітраний, лютий і прелютий. Ізмовляю я престріт чоловічий, жінський, дівічий, паробочий і циганський, із зо всякой віри і з всякого духу, вітраного і куревского (з уречення проститутки). Господи пусти мені три ангели з неба бо мені помочі треба, нарожденному молитвенному і хрещенному N ізмовлять престріт». Тричі це мовивши належить три рази дмухнути на тіло того, кому примовляють, і мовити: «Мій дух, Божая помощ». «Посилаю я тебе на вольниї степи, чорниї луги, на великій болота, на густиї очерети, щоби ти в степі гуляв і в луги пробував, болото топттав, очеретом трусив, тілом не знобив, костей не ломав, суставів не трощив, жил не стягав, крові не сосав, сорця не утруждав і голови не знобив». Це сказавши, дмухають тричі на тіло зі словами «Мій дух, Божая помощ». «На святой горі в монастирі Спаситель стояв і Божая Матер стояла, кадильницю держала Бога на помощ просила нарожденному, молитвенному і хрещенному N престріт змовляла з червоної крові, із русого чи чорного волосу, із очей: чорних, карих альбо сірих». Промовляючи це, потрібно зненацька, аби хворий про це не знав, збризнути на його голову, обличчя і груди водою, аби , однак, його не перестрашити, замість цього краще тильною поверхнею двох пальців, вказівного і середнього, змочивши руки у воді, обмити обличчя, груди, ноги від колін аж до стоп, руки від ліктів, потім дати трохи випити цієї води хворому, а решту вилити в кут дверей, або на завіси, зовні від подвір’я, при цьому потрібно мати на увазі, щоб води не виливати вліво, лише вправо. Аби лікування допомогло, добре повторювати цю процедуру 3 рази упродовж трьох днів підряд. Воду лише перший раз конче необхідно виливати на дверні завіси, у наступні рази можна виливати де-небудь. При інших замовляннях, подібним обмиванням домашніх предметів, а тоді — тіла хворого, лікують уроки в Сибіру. Розділ ІІІ Хвороби дорослого віку § 2. Катар («Нежить») До стор. 152. Нюхають вузлик з полотна, змочений спиртом (Звенигородка). § 3. Кашель («Кашель») До стор. 156. У Сибіру лікують кашель, натираючи хворих свинячим жиром, розтертим з часником, підкурюють також кропивою. § 3. Сухоти («Чухотка», «Сухоти») До стор .158. В кінці першої половини цього століття дуже поширеним було в якості лікувального засобу пити свіжу козячу кров (Звенигородка). Засіб цей нещодавно рекомендували французькі лікарі як специфічний при туберкульозі легень. Хвороби травної системи і черевної порожнини § 2. Блювотні засоби До стор. 162. Дають ще: фіалковий корінь. Порівняй застосування соку, витиснутого з бузинового кореня. § 3. Очисні засоби До стор. 162. Застосовують: 1) Коріння і ягоди трав’янистої бузини (Sambucus ebolus), 2) Відвару кореня кінський шрот, який є водночас і блювотним засобом, і засобом проти пухлини, 3) «Придорожну ягоду» (Rhamnus Chatharticus), 4) Настоянку сажі на горілці, краплями від 4 до 60. § 4. Бігунка («Серливиця») До стор. 164. Від бігунки і червонки радять: 1) Відвар в’язу (Ulmus campestris), 2) Крейду в м’ятному настої, яку дають і проти холери, 3) Пігулки з воску. § 6. Колька («Колька») До стор. 169. Пор. замовляння в Сибіру проти паразитів. § 7. Підірвання. Поруха. До стор. 170. На Білорусі в Новоградському ставлять також «Варщок на пупє»; у Мінську подають так звану «троянку». Яйце куряче пробивають вгорі так, аби його можна було вилити, жовток вливають до склянки, порожня шкаралупа слугує за мірку. Повну шкаралупу наливають оцту і, влимвши до жовтка, ромішують, тоді наливають таку ж мірку горілки і після розмішування, п’ють тричі на день. § 9. Нежить кишок («Сояшниці», по-іншому — «Сонешниці») До стор. 177. Лікування. Є ще варіант чародійської практики. Беруть по пригорщі насіння молодого соняшника, деревію, чорнобривців і м’яти та варять у горщику, потім виливають відвар до миски, поставленої на пупок і прикривають його глечиком, перекинутим догори дном. До миски кладуть ніж, веретено і ложку і тими предметами, насамперед — кінцем ножа на дні горщика нарізають хрест зі словами: «Ножом вирезаю, веретеном викручіваю, а ложкою виписиваю із пупка, із утроби, з синіх кішок. Сонешниці дрисьлівії і серлівиї, гнилиї і сухії, із горячей крові, із жовтой кості, із білого тіла, із жил і ставів». Повторюють це тричі, доки до горщика не ввійде рідина, яка є в мисці. Якщо це не вдається, то, в такому разі, причиною хвороби є не «сонечниці» (Звенигородка). § 12. Жовтяниця До стор. 180. Дають порошок цикорію . То саме при цинзі. Хвороби сечовивідних шляхів § 1. Сечогінні засоби До стор.183. Лікування. Висушити 6 або 9 бджіл і дати випити з водою. § 2. Камені сечового міхура До стор. 184. На Білорусі радять їсти якомога більше редису (Новогр.). § 2. Ріжачка, Трипер («Нахуйник», «Хуєрик», «Наконечник» і под.) До стор. 184. Згідно Мойсеєвого закону хворий на трипер не повинен спілкуватися з іншими, аби їх не заразити. Потрібно остерігатися такого хворого, обмивати те місце, на якому він сидить, розбивати той посуд, якого він торкнеться. Жінка, яка має стосунки з таким чоловіком, теж стає хворою. § 4. Водяна пухлина («Водянка») До стор. 186. Дають внутрішньо відвар центурії. До стор. 187. Компреси. Хвороби, які мають зв'язок з нечистою силою § 1. Уречення, Уроки («Пристріт», «Престрит» і под.) До стор. 210. Поміж людьми Великоросії у Східному Сибіру зустрічаємо більш чи менш того самого змісту замовляння, що й на Південній Русі, вони носять характер легендово-релігійний, у яких той, хто замовляє хвороби молитовно звертається до святих , просячи їх про те, аби оздоровили хворого, у деяких із них зустрічається кабалістичне число 77, а при подібних чародійських практиках також застосовують воду. В. Антонович дослідив у застосуванні у Київ. Центр. Арх. способи насилання уроків , які в давні віки застосовувались на Русі і були предметом судових справ: 1) Кастрування кота, 2) Запалення свічки і тримання її перед образом в церкві при читанні певного замовляння, 3) Вішання на деревах фігур, вироблених з тіста, 4) Збирання сміття і трісок на чиємусь подвірї, або підкидання їх на подвір’я тих, кого хочуть вректи, 5) Обмиваннястатевих органів і віддавання тієї води комусь іншому, 6) Через практики з гніздом і шкірою вужа, 7) Щоб чоловік втратив здатність слідкувати за вчинками дружини, дають йому випити настій чемериці, 8) Жабу у глиняній посудині кладуть під голову, так само волосся і відрізані нігті, 9) Для того, аби вийти заміж застосовували кістки та зуби тварин. § 3. Переляк («Переляк», «Зляк» і под.) До стор. 218. Для усунення хвроби на Білорусі (Новогр.) окурюють перелякану дитину волоссям тієї людини або тварини, яка спричинила переляк. § 2.Потогінні засоби До стор. 222. Дають відвари 1) З ромашки, 2) З дягелю, 3) З аїру. Інфекційні хвороби § 1. Лихоманка До стор. 225. Емпіричні засоби: Відвари з кори: 1) Тернової, 2) Вербової, 3) Соснової. До стор. 227. З побутових ліків: Зернятка чорного і червоного перцю. До стор. 228 і 229. У Білорусі застосовують також аналогічні ліки: мишаче лайно варять у кварті води і коли залишиться лише чарочка рідини, випивають. Також радять пити сечу особи протилежної статі (Новогр. пов.). Поляки також вживають з цією метою дрібних рибок, знайдених у нутрощах щупака. До стор. 232. У Сибіру теж застосовують цей спобіб для лікування хвороб, а особливо — лихоманки. Пишуть на трьох шматках хліба «Бог Отец», на другому «Бог Син», на третьому «Бог Дух Святой» і дають їх з’їсти (Томська губ.). До стор. 234. Як симпатичний засіб від лихоманки у Сибіру (Єнісейська губ.) теж застосовують зав’язування у вузлик волосся та нігтів і викидання цього вузлика на дорогу. Порівняй забивання хвороби кілком у поляків. § 1. Встеклизна («Стиклизна», «Сказ») До стор. 252. Поширена нині на Русі народна лікувальна методика випалювання гландів є залишком давніх лікарських уявлень, про зв'язок встеклизни з під’язиковими гландами, згідно теорії італійського лікаря Мірохеті. До стор. 254. Поширене на Русі рекомендування шпанської мушки від сказу зустрічається також і в Литві. У Жмуйді (у Шавельському) дають також порошок із кісток з вушного органу поросяти з висушеними шпанськими мушками. До стор. 255. До побутових засобів з домішкою певного містицизму належить спосіб лікування, методику якого Курське земство доручило дослідити одному зі своїх лікарів: Лікування попа о. Давида, який мешкав коло станції Таранівка (Курської губ.), полягало в тому, що він брав чарку сирівцевого квасу (з якого на Малоросії готують борщ) і, вкинувши до нього дрібку, скільки можна взяти трьома пальцями, натертого кореня «молочаю» давав це випити вкушеному скаженим псом. Якщо у вкушеного починалась блювота, то було знаком того, що він заражений встеклизною і отримував той самий засіб упродовж семи днів і на тому лікування закінчувалося, а коли під час лікування блювоти не було, то це означало, що хворий буде здоровим. До стор. 255. У Литві в лікуванні встеклизни, як і на Русі, певну роль відіграють також метали. На Ковеньщині (над Невяжою) дають упродовж восьми днів кип’ячене козяче молоко, до якого вкидають шматок іржавого та розпаленого до білого заліза. На Шевальщині дають пити з медом осердя олівця, спалене на попіл. Хвороби, пов’язані із зіпсуттям соків § 1. Цинга До стор. 263. Внутрішньо дають: 1) Порошок цикорію, 2) Відвар соснової кори, 3) Сік із моркви, 4) Дьогтеву воду. § 2. Ковтун До стор. 264. У Білорусії (В Новгородку, як мене сповіщав др Вл. Дубовський), хворий не тільки миє голову відваром барвінку, але й приймає внутрішньо для очищення крові. § 2. Пияцтво До стор. 265. У Сибіру як засіб від пияцтва радять, аби пияк зайшов до семи шинків, у кожному з них попросив чарку горілки і, заплативши і не випивши, вийшов. § 2. Пускання крові До стор. 272. У деяких місцях на Жмуйді кров пускають, пробиваючи жилу кінцем сокири (Ільгів, Владисл. пов.). Б) Хвороби зовнішні Хвороби з ушкодженням § 4. Обпарення, опік До стор. 277. З сухих прикладань уживають ще насіння: конопляне, гарбузове, макове, бобове. Рани До стор. 282. Пор. Лікування ран. До стор. 284. Пор. спосіб аналогічний, замовляння осики проти хробаків у рані. § 3. Волос в рані. («Волона», «Волокна») До стор. 285. Варіант лікувальної практики, яку застосовують під час різних хвороб, у порушеннях кісток і в ревматичних болях в різних частинах тіла, але найшвидше він допомагає при «Волосі»: Взяти 9 порожніх пучків житніх колосків і, поклавши їх на хворе місце, зливати гарячою водою такої температури, яку лише хворий може витримати, при тому приказувати наступне: «Вимовляю волос лютий і прелютий, вітряний, слуховий, медвежий, вовчий, заячий, кінський, із рогатої скотини, собачий, котячий, із всякого звіра, от всякой ступні чи сліда, од всякой шерсті, із 9 дорог, із 9 вітрів, із 9 річок, із 9 душ, із 9 дворів, начитанний, намєченний, із 9 хат вітрами нанесенний. Вимовляю я волос червоний, синій, вимовляю волос з крові, із костей, з очей, із білого тіла. Прошу Господа на помощ, пошли мені три ангели з неба, бо мені помочі треба, помагати, волос вимовляти у N вимовляю волос сухий і гнилий». Це мовивши, той, хто замовляє, витискає воду з колосків, відділяє один колосок від другого і обдивляється, чи нема на них чогось, подібного на павутину. Якщо воно є, то на тім лікування закінчується, в іншому випадку лікування потрібно повторити, лише замість колосків беруть рослину «кудрявець», а коли після трикратного повторення тієї практики з кудрявцем хвороба не відступить, — це є доказом того?що хвороба ця не пов’язана з волосом, а від інших хвороб, які згадувані вище (Звенигород. пов.). До стор. 286. Порів. вірування про «волос» у ранах і подібне лікування цієї хвороби у Східному Сибіру. Шкірні хвороби § 5. Чиряки, виразки («Чиряки», «Болячки») До стор. 293. У Білорусі прикладають до виразок дріжджі (Новогр. губ.). До стор. 294. Як містичний засіб прикладали до виразок ніж, змочений у пиві, та кропили ним сходи, вимовляючи відповідні слова. § ІІ. Рожа. «Бишиха». До стор. 307. Ще одне з численних замовлянь рожі пов’язане із підкурюванням. Беруть шкаралупу з посвяченого яйця, одне зернятко перцю, шматок свяченого сала і недопалену свічку з Великого тижня і вкладають це все в хустку, зв’язують у вузлик і запалюють так, аби воно не горіло, лише курилося і тим димом підкурюють хворе місце з обережністю, аби дим не дістався до здорових частин тіла, не заходив у горло та очі. Під час підкурювання кажуть: «Викуріваю бишиху і вимовляю сию і червону, із крові, із костей, із білого тіла, із волос; вимовляю бишиху вітряную, ночную і полуночную; вимовляю бишиху заспану, із глаз, вимовляю бишиху із 9 вітрів навіяну, із 9 шляхів нахожену. Я її вимовляю, Божими словами, вимовляю суху, вимовляю і гнилу. Прошу Бога на помоч, Миколая угодніка і всіх святих на помоч прошу, я сам не помагаю, а Божими словами прошу і помагаю» (Звенигородка.). Новоутвори § 1. Бородавки До стор. 311. У Литві в лікуванні бородавок вживають подібні засоби. Наприклад, на Шавельщині втирають сік із гілки черемхи, попередньо знявши з нею кору. У Владиславівському пов. (Ільгів) змащують кінцем підсмаленого гусячого пера. Лікування бородавок зав’язуванням вузликів на нитці і закопуванням нитки в землі на перехресній дорозі практикують так само у Східному Сибіру, як і на Русі. Хвороби через змерзання § 1. Ревматизм, гостець До стор 315. Біль у крижах (люмбаго) називають в Україні «утин» (Київ). До стор. 317. У Жмуйді (Шавельщ.) при болях у різних місцях тіла кладуть до ліжка різноманітні залізні або сталеві предмети. Укуси різних тварин та комах А) плазуни § 1. Вуж, гадина До стор. 325. Поляки, які живуть над Нарвою, вирізняють ще посеред зміїв короля із золотою короною на голові. Подібного вірування на Південній Русі не зустрічали, вочевидь прийшло воно від стародавніх народів Кавказу (лезгинів) у яких існує легенда про таємничого короля зміїв із золота чи діамантовою короною на голові (з оповідань Остої, записаних Гордоном). Сліди цих вірувань потрібно шукати ще в давніших часах. Пліній старший вірив у василіска (VIII. 3), назва котрого походить від грецького basileus: король, тому мав щось подібне до гребеня на голові. Згідно стародавніх вірувань, василіск мав вогонь змія, крила летючої миші і голову півня з короною, про яку згадували вище. § 2. Змія, Змія, Гадина, Гадюка, Веретенник До стор. 327. Нестор згадує про знахаря Аполонія, який за цар Доміцияна, прибувши до Візантії вигнав з міста велику кількість зміїв і гедзів, так, аби вони не могли вже шкодити людям. § 6.Черв’як До стор. 333. Б Гедзі § 1. Ведмедка. «Медведик» (Східна Галичина), «Вовчок» (Україна) До стор. 334. Вірування у шкідливість сечі медведки для людського тіла є і серед поляків. Нестор оповідає, що за часів царя Доміцияна знахар з Аполонії зайшов до Антіохії, і місцеві мешканці просили його, аби звільнив їх від навали ведмедок і комарів. Він виготовив ведмедку із міді, закопав в землі, поставив над нею мармуровий стовп і наказав людям, аби з очеретовими палицями в руках ходили містом і кричали: «Геть комарі з міста», і так вигнали усіх комарів і ведмедок. §. Павук До стор. 335. Скрізь вірять, що павук, який спускається над кимось зверху, віщує тому щось добре. § 9. Блоха До стор. 337. Поляки мають особливе вірування щодо походженя бліх. § 10. Блощиця До стор. 337. Трохи інший симпатичний спосіб зустрічається у Сибіру для знищення блощиць. На Русі з цією метою, зловивши пару блощиць, кидають їх на біжучу вожу, у Сибіру перший осінній сніг кидають у кожен кут хати, примовляючи: «Снег в дом, клопы из дому». Очні хвороби §.2. Ячмінь на оці До стор. 344. На Жмуйді лікують ще ячмінь несподіваним плювком у хворе око, так само і ляканням (Ільгів, Владиславський пов.). §. 5. Засоби, які покращують або погіршують зір і спричиняють сліпоту До стор. 350. Засоби, які спричиняють сліпоту. У Книгах Тобіяша знаходимо походження широко розповсюжденого нині повір’я про сліпоту. Тобіяш осліп під час сну від того, що йому на очі впали ластів’ячі фекалії і був оздоровлений завдяки пораді ангела помастити очі риб’ячою жовчею. Подібне лікування і нині застосоують при більмі на оці. У Англії побутує повір’я, якого у нас не зустрічали, що носіння на собі чогось шитого або гаптованого сліпим є нездоровим. Хвороби зубів § 2. Зубний біль До стор. 354. Підкурювання блекотою. До стор. 357. Замовляння. Розділ IV. Народна гігієна Звична гігієна і повір’я, пов’язні зі збереженням здоров’я § 1. Повір’я, пов’язані з попередженням щодо звичаїв До стор. 380. Поляки при хворобах зубів моляться до св. Аполонії. До стор. 381. Н. 7. У Сибіру пильнують, аби не брати голки або шпильки за гострий кінець, бо це віщує нещастя. До стор. 383. Повір’я, що стосуютьcя мисливців. До стор. 386. Сіль. Подаючи сіль, потрібно посміхатися, аби уникнути колотнечі. §. 3. Повір’я, повязані зі змінами повітря До стор. 391. Бурі і блискавки. У Білорусі (Новогр) аби не боятися блискавок, потрібно під час першої бурі через голову позад себе перекинути камінь. Деякі природнчі вірування, які мають певний зв'язок із лікуванням § 1. Повір’я щодо людей До стор. 393. Передбачення щастя. Для того, аби уберегтися від хвороб, під порогом хати закопують залізо. §.1. Повір’я, пов’язані з тваринами До стор.397. Півень. До стор. 397. Гуси. На Жмуйді розпізають стать гусей таким чином: беруть птаха в руки і тримають його одночасно за дзьоб і за ноги. Якщо затріпоче вгору крилами, то самець, а якщо вниз — самка (Антонів, Маріямп. пов.). До стор.398. Сова. До стор.398. Зозуля, ластівка. До стор. 400. Птахи взагалі займають не останнє місце у релігійних легендах, а особливо у тих, що стосуються Великої п’ятниці у різних народів. У Нормандії, серед селян благословенним птахом вважається трясогузка, і напаки, не люблять сороку, і коли її піймають, то шипами кривавлять їй голову. Про це норманська легенда повідає: «А коли Спаситель повис на хресті, над деревом Його Божої муки показалося двоє птахів. Один із них мав гарний чуб, який переливався краще, ніж чуб у павича. Це була сорока, пташка, яка була тоді найкращою з усіх. Та була вона настільки злою, наскільки й гордою, злісно шкодила умираючому Спасителеві. Друга пташка, маленька сіренька трясогузка, жалісливо наблизилась до Сина Божого і, будучи свідком Його мук, жалісно заквилила і скоїми крилечками отерла з очей Спасителя криваві сльози, слабеньким дзьобиком почала виривати із чола Спасителя тернові колючки. Несподівана краплина крові Христової впала на шийку маленької пташечки і назавжди забарвила ї пір’ячко. «Будь благословенною, — мовив Христос, — ти, що співчуваєш моєму стражданню. Завжди, куди б не полетіла, понесеш з собою радість і щастяч. І будеш віднині Божою пташкою, посланицею добрих вістей». «Ти ж, — сказав до сороки, — втратиш свій пишний чуб, і твоє барвисте пір’я, бо ти їх не варта. І станеш віднині провісницею жалоби і смутку. Лети, пташко, повна злості, і порожніми будуть твої старання, бо води небесні завжди затоплюватимуть твоє гніздо». У Іспанії роль трясогузки приписують ластівці: коли солдати Пілата поклали терновий вінець на голову Христа, ластівки, збившись докупи, почали квапливо виймати колючки з чола Спасителя: Las golondrinas Le quitaron a Christo Tres mil espinas. Згідно південно-слов’янської легенди ластівки сховали цвяхи, принесені мучителями, але горобці їх швидко знайшли і принесли. І коли Христос конав на хресті, горобці кричали, аби посилювати гнів катів: «Жив, жив», — мовляв, Христос ще живий. Бачачи це, ластівки, пройняті милосердям, почали разом співати: «Умер, умер». І тому ластівка є благословенним птахом і приносить щастя тому домові, під дахом якого вона звила гніздо. Данська легенда, знову ж таки, оповідає, що у хвилини смерті Спасителя лелека закричав, повний святих почувань: «Styrk ham, styrk ham» («Додай йому сили»). І тому лелека теж є птахом доброї звістки, а люди раді бачити його коло своїх домівок. Шведи твердять, що коли Христос страждав на хресті, прилетіла горлиця і, сповнена тривоги, почала співати: «Kurrie, kurrie» («Пане, пане»). І вигляд Господної муки так вразив пташку, що відтоді не зазнала вона вже ніколи радості і літає посеред борів повторюючи ті смутні слова. Американська традиція розповідає про інших птахів, що намагалися виймати з хреста цвяхи Господньої муки, а про це пише у вірші Лонгфелло, або невідомий латинський поет 16 століття, який так оповідав про той похвальний намір: «Fama est hos rostris tentasse revellere clavos In cruce pendentem qui tenuere Deum Si qua Crucis Christi stat imago lignea tectis Insidunt clavos et ruere jra parant». У перекладі: (Звістку несу, що прагнули виривати дзьобиками Цвяхи з хреста, на якому умирав Бог на землі Відтоді став хрест Христа з подряпинами, Сідають здаля і погрожують цвяхам своїми дзьобами). § 3. Повір’я, пов’язані з рослинами До стор. 408. П. Катрухін записав таку легенду про походження тютюну у вагоні зі слів українського діда. Колись у давнину панував у одному краю якийсь цар на ім’я Давид і мав він сина з іноземним іменем. Посеред царської челяді була дуже красива працелюбна служниця. Красивішої за неї не було у цілому краю, ані серед панів, ані поміж селян. У неї і закохався син царя Давида. Одного разу удав він із себе такого хворого, що навіть не може вийти з кімнати. Кличуть його на обід, не іде, і каже, що не може їсти. Цар Давид каже жінці, аби синові хоч яблучко спекла і дала запити чимось солодким, бо ж хворий може з голоду померти. Мати, виконуючи чоловікоову волю, наказала спекти яблук, поклала їх на срібну тацю і наказала тій красуні служниці, аби занесла синові. Королевич наказав служниці чекати у себе, аж доки не з’їсть яблука, а тим часом покликав москаля, який стояв коло його дверей і наказав нікого до себе не пускати, а сам мав гріховний стосунок з цією служницею. Через певний час дівчина вибігла від нього з плачем і криком та помчала скаржитися до самого царя. Цар наказав їй мовчати про те, що трапилось і розпорядився винагородити грішми і всім, чим тільки захоче, боячись, аби служниця не подала скарги до суду, де, не розбираючись, чи то царевич, чи ні, можуть його строго засудити, і сам король не зможе йому нічим допомогти. Дівчина однак не послухалась та подала скаргу до суду, де царевича визнали винним і наказали відтяти голову. Відрізану голову закопали за садом у степу. Дівчина відтоді стала «несамовитою», цілими днями плакала і ніхто не міг її заспокоїти. Думка про те, що вона згубила людину, тай до того — царевича, ніяк її не відпускала. Лежала вона цілі дні на могилі, плакала і просила пробачення. Від постійного поливання сльозами землі на могилі виросло гарне високе зілля, кучеряве, як капуста. Тоді дівчина звернулася до Бога з проханням, аби це зілля полюбили люди в цілому світі. Бог, прислухавшись до її прохання, зробив так, аби всі люди, які тільки є на землі, полюбили тютюн. Назва ж цього зілля походить від того, що у тої дівчини був малий песик «цуцик», такий, як і зараз у панів у покоях бувають. Песик той скрізь бігав за своєї господинею і навіть на могилу. А як зілля виросло, крутився біля нього. Дівчина,боячись, аби це не пошкодило псові, відганяла його криками «тю, тю, тю» і від того взяла початок назва тютюну. Розділ 5 Смерть § 2. Передбачення смерті До стор. 415. Коли шлюбний поїзд зустрінеться з похоронною процесією, то «життя вже не буде» (Лебедин). § 4. Повір’я, пов’язані з помираючими До стор. 419. Порятунок умираючих. Поміж багатьох чудес, здійснених Христом і святими щодо воскрешання померлих і оздоровлення хворих знаходимо у Старому Заповіті (ІІ книга кор. Роз. ІV, вірш 32-36), оповідання про Єлісея і воскрешання ним хворої дитини шляхом прикладання його обличчя до обличчя дитини і його уст до уст дитини, доки та не зітхнула і не ожила. До стор. 420. Полегшення агонії. Під час агонії (с. Дружківка, Бахм. пов., Шебекіно, Бєлгород. пов.), «душі досмотрають», моляться на «схід душі», «Господи прийми до власті — у царстві гріхов уменши»). На умираючого кладуть (Лебедин, Чигир. пов.). «Вінчаний рушник та платок» — як за се швидко умре — не буде мучиться, як кому Бог дасть піднятись, то підніметься». Так само, як в Ушиці (Поділля) і в Лебедині (Україна) зривають теж стелю для того, аби душі було легше вийти. Вірять, що жиди «придушають», дадавлюютиь тих, хто мучиться перед смертю, як я «тотку добіваня», мовила оповідачка — «щоб не перехрестилося» — бо ще мучиться, тай перехреститься (Лебедин). §. 5 Повір’я, пов’язані з померлими До стор. 421. Щоб умерлий ще когось не видивитвся в хаті (Лебедин) стараються якомога швидше закрити йому очі. Кажуть що сидіти над тілом померлого (Дружківка, Бахм. п.) — «то як в Божому домі простоять». До стор. 423. Похорон. Звичай возити небіжчиків на цвинтар санями упродовж років (1845—1855) як влітку, так і взимку, згідно Де ля Фліца існував у Київському, Васильківському, Радомиському повітах на Україні (пор. малюнки та опис в рукописі музею православної академії у Києві). Де є померлий в хаті (Дружківка, Бахм. пов.), там не виносять сміття. Коли з хати винесуть померлого, то відразу посипають лави житом. Оплакування померлих не обов’язкове (Дружківка,. Бахм. пов.). §.6 Вірування, пов’язані з потойбічним життям До стор. 425. Зв'язок зі світом живих. А) Умерлих. Новонароджену людину мають за великого грішника, бо мати, народжуючи його, пролила свою кров. Грішним він є і коли звечора народився, опівночі охрестився, до світанку помер і був похованим. Подібні погляди дотичні і з уявленнями про долю померлого у потойбічному житті. Жінка, яка померла під час пологів, буде мучитися ж до Страшного суда, окрім тих, що померли після «Господь распоста», «Бог обрятує», вважають, що такі мучениці ідуть просто до Небесного Царства (Дружківка). У 6 тижнів після пологів земля розступається, аби бути готовою прийняти небіжчицю, якби вона померла. Після того, як душа покине тіло, в нього влазить «нечиста сила», «лиха твар», через що небіжчик починає робити різні дії — ходить і навідує людей, — померла жінка «як іде аж шумить гамуткою — тільки шу, шу» (Лебедин). До стор. 427. Б) Самогубців. Ніч, у яку не співають півні, називається «нечиста», під час такої ночі ходять шибеники, потопельники і «мерці» (Лебедин). Знахарка у Дружківці (Бахм. пов.) розказувала, що коли була ще дитиною, ходили упирі, і лише коли труну під час похорону почали запечатувати, перестали. Кажуть, що у тій же Дружківці йшов якийсь чоловік дорогою, а коли стало смеркати, то зайшов дорогою на цвинтар для того, аби відпочити і там на могилі, та й задрімав. Уночі виходить з могили упир і каже йому: «Ходім зі мною». Привів його у Дружківці до однієї з хат, а там «колотнеча»; понапивалися і б’ються між собою. Небіжчик набрав крові в кобилячу голову і дав випити подорожньому. Той, наляканий, зробив вигляд, ніби п’є, а тим часом вилив собі кров за сорочку. «Ходім далі», — покликав померлий і вони підійшли до сусідньої хати, але ввійти до неї не змогли, бо вікна в ній були «заміновані». Далі вони підійшли до могили, та в той час заспівали півні і упир «загув». Вранці чоловік пішов у сільську управу «волость» і доніс про той випадок; вся сорочка його була в крові. Слідство довело, що в одній із хат була кривава бійка, відкопали гріб і знайшли небіжчика, який лежав навзнак. Тоді вбили йому в потилицю осиковий кілок і з неї виступила кров. Нечиста сила може показуватися у вигляді вихору та урагану, про що теж оповідала одна жінка. Жила вона, будучи у родичів, біля кладовища і одного разу на похорон однієї баби взяли у них рушники для того, аби опустити труну до могили. Потім батько почав шукати рушники і не зміг їх знайти. Тоді оповідачка із сестрою відкопали гроб і видобули звідти зоставлені рушники. Коли, проте, коли повернулися додому, зірвався страшний вихор, зірвав солому зі стріхи і мало саму хату не вивернув (Лебедин). До стор.428. Інші вірування щодо померлих. Діти люблять гратися в похорон, лише матері зазвичай забороняють їм цю гру. На бурякових плантаціях у Білгородському пов. дуже популярна забава «у небіжчика». Зазвичай після навчання в міській школі дівчата збираются разом, одна з них, сміливіша, лягає, складає руки і закриває очі. ЇЇ убирають польовими квітами або простим бур’яном і починають «оплакувати». Триває це доти, доки хлипання від плачу і крику не перейдуть в істерику, під час якої умерла старається залишатися спокійною і нерухомою (Шебекіно). Пісня, наведена тут, характеризує родинні стосунки українського люду, а разом із тим дає опис поховальних звичаїв: «Ой поїхав милий у дорогу, Та покинув милу нездорову; Поки милий приїхав із Гіли, А вже його милу нарядили, Червоною китайкою руки покрили, А із кедрини труну зробили, Високую могилу насипали, Червону калину посадили, Дорогим каменем обложили. Ой приїхав милий з Гіли додому Аж нема його миленької вже; Та поїхав милий до долини Прив’язав конядо калини, Та припадав до могили: «А ти, сирая земле, розсипся, А ти, червоная калина, розхилися, А ти, дорогий каменю, розколися, А ти, кедриная труно, розійдися, А ти, милая, обізвися, Чи позволиш мені оженитися?» - Оженись, мій милий, оженись, Та возьми милий жінку добру, А щоб вона тебе почитала, А щоб вона твоїх діток жаловала. Перелік лікарських рослин Які застосовує люд русинський, згадуваних у цій роботі, укладений за алфавітом. А) згідно латинських ботанічних назв. Acer platanoides. — К л е н, к л е н и н а. — Клен. Achillea millefolium L. — К р о в а в н и к (Звягель), д е р е в и ц я, д е р е в и й, р а н н и к, с е р п о р і з. — Тисячолисник. Aconitum napellus.  — т о є д, о м я к, в о в к о б о й, т е р л и ч, о д к а ш н и к, т у я (Звягель). — Тоя. Acorus calamus.  — г а в я р, л і р (Київ), ш у в а р (Східна Галичина) і р (Полтава), л е п е х а (Звягель). — Татарник, татарське зілля. Adonis vernalis.  — Г о р и ц в і т. Aesculus Hippocastanum.  — К а ш т а н. — Кінський каштан звичайний. Agaricus muskarius. — М у х о м о р. — Мухомор. Agrimonia  Eupatoria. — Р е п’ я ш к и. — Парило звичайне. Agrosthema gintago. — К у к о л ь. — Кукіль звичайний. Ajuga reptans. — Г о л о в е ш е ч к и (Звягель). — Горлянка повзуча. Alchemilla Vulgaris. — Г р у д н и ц я, р о с и ч к а. —   Приворотень звичайний. Alisma plantago. — П о д о р о ж н и к, ж е р н о в е ц ь. — Частуха подорожниковидна. Alliaria officinalis. — Ч о с н о в и ц я. — Кінський часник черешковий. Allium Cepa.  — Ц и б у л я. — Цибуля ріпчаста. Allium porrum. — П о р е й. — Цибуля порей. Allium Sativum. —  Ч о с н и к, ч а с н и к. — Часник звичайний, домашній. Alnus glutinosa . — В і л ь х а, і л ь х а. — Вільха чорна, вільха клейка. Aloe sp. — С а б у р, а л ь о н а, а л ь о е. — Алое. Althaea officinalis.  — Ш л ь о з, с ь л і з, а л т е й, с о б а ч а р у ж а (Полтавське). — Алтея лікарська. Anagallis arvensis. — К у р з і л ь є (скрізь), м о к р е ц ь (Звягель), к у р я ч і о ч і (Полтавське). — Курячі ока польові. Anethum Graveolens. — К р і п. —   Кріп пахучий. Angelica sylvestris. — Д я г і л ь, д я г л и ц я, д у д о ш н и к, д и р—д е р е в і й (Звіногродське), к о р і в к и. — Дудник лісовий. Anthyllis Vulneraria.  — З о л ь н и к, п е р е л є т (Васильків). — Язвенник альпійський. Antirhinum oronthium. — Ж а б р ей (Звягель). — Ротики садові. Aquilegia vulgaris — В о р л і к і, з в о н к и, п а н е в и ч к и (Звягель.) —Аквілегія звичайна. Arctostaphylos Uva—Ursi.  — Б о р о в к а, т о л о к н я к. — Мучниця звичайна. Armoracia Rusticana. — Х р і н. — Хрін звичайний. Arnica montana. — Б а р а н к а, б а р а н я т р а в а — Арніка гірська. Aronicum elusii. — К о з л о в е ц ь. — Artemіsia abrotanum. — Б о ж е д е р е в ц е. — Полин лікувальний. Artemisia Absinthium. — П е л у н, п о л и н ь — Полин гіркий. Artemisia pontica. — Н е х в о р о щ, б є л є н ь к а я н е х в о р о щ. — Полин понтичний. Artemisia Vulgaris. — Ч о р н о б и л ь, б и л и н а, б і л н и к (Звягель). — Полин звичайний. Asarum Europaeum.   — П і д л і с т н и к, п о д о р і ж н и к, к о п и т е н ь (Звягель). — Копитняк європейський. Аsperugo procumbens. — С к а л а, л е п о к (Україна, Максим). — Гостриця лежача. Asplenium ruta muraria. — Б і л и ї в о л о с к и. — Аспленій муровий. Astrantia major. — Н а п р а с н и ц я, н а п р а с н и к. — Астранція велика. Astragene alpine. — К н я ж и к, в е т в і н а. — Княжик альпійський. Atropa Belladona. — Н і м и ц я, п е с и ї в и ш н і, с о н н е з і л л є, к р а с а в к а (Звенигород.), в о в ч а в и ш н я (Звягель). — Беладона звичайна. Avena sativa. — О в е с. — Овес посівний. Bellis Perennis. — С т у к р а т к и. — Стокротки багаторічні. Berberis Vulgaris. — К в а с ь н и ц я. — Барбарис звичайний. Berteroa incana. — Б а б и н, б а б о ч н и к. — Гикавка сіра. Beta vulgaris. — Б у р а к. — Буряк столовий. Betonica Officinalis. — Б у к в и ц я. — Буквиця лікарська. Betula alba. — Б е р е з а. — Береза біла. Bidens tripartite. — П р и ч е п а, ч е р е д а, т о в с т у ш к а (Полтавське). — Череда трироздільна. Boletus. — Г р и б и. — Білий гриб, боровик. Borago officinalis. — Б у р я ч к и, о г у р е ч н а т р а в а. — Огірочник лікарський. Brassica napus.   — Р е п а. — Бруква. Brassica Oleracea. — К а п у с т а. — Капуста городня. Bryonia alba. — П е р е с т у п, н е ч і п а й—з і л ь є. — Переступень білий. Bupleurum rotundifolium. — Л а с к а в ц і (Рогов. Нр 455). — Володушка круглолиста. Calendula Officinalis. — Ч о р н о б р и в ц і (пов. Уманьський), н о г і т о к. — Календула лікарська. Caltha Palustris. — Л о т о т ь (Звягель). — Калюжниця болотна. Campanula rotudifolia. — З в і н к и. — Дзвоники круглолисті мінливі. Cannabis Sativa. — К о н о п л і. — Коноплі посівні. Capsella bursa pastoris. — З о з у л ь н и к, р и ж у х а, д и к а г р е ч к а, з л о д і ї (Київ), г л а д н и к (Звягуль). — Грицики звичайні. Cardamine amara.  — Р е ж у х а. — Жеруха гірка. Carex Arenaria.  — О с т р и ц я, т у р и ц я, д е к о ч т (Звенигород. Київ). — Осока піщана. Carlina Acaulis.  — Д и в о с и л, д е в я т о с и л ь н и к, ч о р т о п о л о х, с т р а х о п о л о х (Галичина), п р е т р і с т н и к (Яскіні, пов. Гродецький, Звіногродка, Київ). — Відкасник безстебловий. Carlina vulgaris. — Д и в о с и л б і л и й. — Колючник звичайний. Carum Carvi.  — К м і н, т м і н. — Тмин звичайний. Centaurea Cyanus.  — Б л е в і т, с и н е ц ь, с и н и ч н и к, в о л о ш к и, в а с и л ь к и. — Волошка синя. Chelidonium Majus.  — Г л а д и ш н и к, ж о в т и й м о л о ч а й, с а м о з е л е н ь, с м е т а н н и к, г л и с т н и к. — Чистотіл великий. Chenopodium Ambrosioides.  — М и р—з і л л я, л е б е д а, к у д р я в ц і. — Лобода остиста. Chimaphila Umbellata. — П о д в и г н и к ж і н о ч и й (Звягель), с т а н о в н и к (Полтавське), п о м о ч н и к, б о р о в и к (Чернігів). — Зимолюбка зонтична. Chrysosplenium alternifolium — Ж о в т о ч н и ц я (Україна). — Жовтяниця черговолиста. Cichorium Intybus  — П е т р о в і б а т о г и. — Цикорій дикий. Cinnae v. santonici semina — Ц и т в а р н е с і м. я. — Cirsium arvense. — О с о т, с е р п і й, н а г о л о в а т к и. — Будяк польовий, або рожевий осот. Cirsium sp. — Х р о б о с т (Волинь), х р о б о ш н и к (Україна). — Будяк рожевуватий. Citrullus vulgaris. — К а в у н. — Кавун. Clematis recta. — Л о м и н и с. — Ломиніс прямий. Cnicus benedictus. — Ч о р т о п о л о х, с т р а х о п о л о х. — Кнік бенедиктинський. Comarum palustre. — В і в ч і т і л и. — Вовче тіло болотне. Сonium maculatum. — Блекот, булав. — Болиголо?в плями?стий Convallaria Majalis. — Л а н д и ш, г л а д и ш, л о н и ш, р а н н и к. — Конвалія звичайна або конвалія травнева. Cornus mas. — Д е р е н, к и з і л ь. — Дерен справжній або кизил справжній. Corydalis cava (Aristolochia rotunda). — Р а с ц і (Комомийське), к о н о п е н ь к а (Самбір), к о н о п е л ь к а б і л а (Бистриця, пов. Дрогобицький), с н і г у р, с н і г у р к а (пов. Тустаньський), з о з у л и н р я с т (Україна). — Ряст порожнистий. Corylus avellana L. — О р і х, л і щ и н а, о р и ш и н а. — Ліщина звичайна або європейська. Crataegus oxyacantha. — Г л и к. — Глід колючий. Crocus Sativus.  — Ш а ф р а н. — Шафран посівний. Cucumis sativus. — О г у р ц і, з и р к и (Полтавське). — Огірок звичайний. Cucumis mel. — Д и н я. — Диня. Cucurbita maxima. — Б а н я, д и н я, т и к в а, г а р б у з, к а б а ч о к. — Гарбуз. Cuminum cyminum. — К м і н, в о л о с ь к и й т м і н. — Зіра. Cynoglossum officinale. — С о б а ч и й я з и к. — Чорнокорінь лікарський. Cynosbata див. Rosa canina. Cypripedium calceolus. — Т е р л и ч. — Зозулині черевички справжні. Cytisus biflorus. — Д е р е з а, з и н о в а т ь, з и н о в н и к, з е н о в к а (Східна Галичина), р а к і т н и к (Воронеж), щ о д р е н и ц я — Дереза варварська. Daphne mezereum. — В о в ч е л и к о. — Вовчі ягоди звичайні, вовче лико. Datura stramonium. — Д у р м а н, к о р о в я к, д у р н у ш н и к, б о д я к, д у р н о п і о н. — Дурман звичайний. Daucus carota. — М о р к в а. — Морква. Delphinium consolida. — С о к и р к и (Україна), к о м а р о в і н о с и к и. — Сокирки. Delphinium elatum. — Ц а р—з і л л я. — Дельфіній високий. Dictamnus albus. — Я с є н ь—т р а в а, я с є н е ц ь. — Ясенець білий. Digitalis amsbiqua. — Н а т я г а ч. — Наперстянка великоквіткова. Dipsacus fullonum. — Б о д я к к о л ю ч и й, в о р с я н к а, ч и ш а к и (Львів, Коломия), ч о р т о п о л о х (Звягельське). — Черсак. Dipsacus silvestris. — Б о д я к и. — Черсак лісовий. Drosera rotundifolia. — Р о с и ч к а, ц а р е в і о ч к и. — Росичка круглолиста. «Epaticus flos». — П р і в р о т (Східна Галичина)— Epilobium augustifolium. — Ч а й—І в а н (Київ), д р е м у х а, н і ц а л о з а (Черніг.), з н и т и н н и к (Східна Галичина). — Іва?н—ча?й вузьколистий. Epilobium montanum. — Р е м і з я (Золочів), н а д о щ н и к п о л о в и й — Зніт гірський Erigeron acris. — Б о г а т и н к а (Мак.), з а г а д к а. (Черн.). — Злинка гостра. Eryngium Campestre. — М и к о л а й к и, к о л ю ч к и .(Поділля), п е р е к а т и п о л е (Україна). — Миколайчики польові. Eryngium planum. — П е р е н о с—з і л л я (Поділля). — Миколайчики сині. Erysimum officinale.— Г о р ч а в к а, д и к а м і л и ц я(Східна Галичина). — Сухоребрик лікарський. Erythraea centarium. — З о л о т о т и с я ч н и к, в а с и л ь о к м а л и й, с е р д е ш н и к (Полтавське), з и р к и, ч а н т у р і я (Волинь.). — Золототисячник малий. Eupatorium cannabinum. — В о в ч к и. — Сідач коноплевий. Euphorbia Cyparissias. — М о л о ч а й к і п а р е н с ь к и й. — Молочай кипарисоподібний. Euphorbia lathyris. — М о л о ч а й. — Молочай. Euphorbia palustris. — М о л о ч а й б о л о т н и й, к у р а. — Коручка болотна. Euforbia villosa (різновид молочаю). — М о л о ч а й, ш е л е н и н а , в с т е к л и н е ц ь (Східна Галичина). — Молочай волохатий. Evonymus verrucorus. — П р о с к у р и н а, б е р е с к л е т, б р у с т и н а, б р у с т и н и н а, б р у ж л е в и н а. — Бруслина бородавчата. Fagopyrum Esculentum. — Г р е ч к а. — Гречка посівна. Ficus carica. — С м о к о в н и ц я, с м о к в а. — Інжир або фіга або смоква. Ferulla asafоetida. — Ч о р т о в о г і в н о. — Ферула смердюча. Foeniculum officinale. — К о п р, о к р і п. — Фенхель звичайний. Fraxinus excelsior. — Я с е н, я с і н ь, я с е н и н а. — Ясен звичайний. Fumaria officinalis. — П е ч и н о ч н а т р а в а, н е р о д и м е ц ь, п о л е в а я р у т к а (Звенигород., Київ), п т а ш и н а р у т а. — Рутка лікарська. Fragaria vesca. — П о з ю м к а, ч е р в о н а я г о д а, п о л о н и ц я, з е м л я н и к а, с у н и ц я. — Суниці лісові. Galium aparine. — Ц е п л я к а, у с т е л і з е м л і (Україна). — Підмаренник чіпкий. Gallium boreale. — О д к а ш л ь н и к (Звягель.). — Підмаренник північний. Gallium verum. — Ж о в т е н ь к а к а ш к а, м е д о в н и к (Звягель). — Підмаренник справжній.  «Galla turcica» — Чорниї орішки. — Genista Tinctoria.  — Д р о к, д р і к (Полтавське, Київ), ч и с т н и к. — Дрік красильний. Gentiana pneumonanthe. — Г о р ч а в к а, г о р и ч к а, г і р к и й. — Тирлич звичайний. Geranium phaeum. — В о в ч а с т о п а. — Герань червоно—бура. Geranium sanguineum. — Р о з о в о є з і л є. — Журавник кривавий. Geum Urbanum.  — Г р е б н и к, г р е б е н н и к (Полтавське), в и в і ш н и к, ч и с т е ц ь (Звягель). — Гравілат міський. Glechoma Hederacea.  — Р о з х і д н и к, р я с. — Розхідник звичайний. Glycyrrhiza echnata. — Л а к р и ц я, л а к р и ч н и к, с о л о д и к а (Черніг.). — Солодка щетиниста. Guajacum Officinale.  — Ф р а н ц у з ь к е д е р е в о, с в я т о є д е р е в о. — Гваякове дерево. Helianthus Annuus.  — С о я ш н и к, с о л н е ш н и к. — Соняшник однорічний. Helichrysum arenarium. — З о в т я н и ц я, з о в т и й ц м и н. — Безсмертник піщаний (цмин). Helleborus niger. — Ч е м е р и ц я. — Морозник чорний, чемерник. Heracleum sphondylium. — Б о р щ. — Борщівник велетенський. Herniaria Glabra.  — О с т у д н и к (Полтавське і Чернігівське), к і л ь н и к, г р а ж н и к (Київ, Волинь). — Остудник голий. Hieracium Pilosella.  — Н е ч у й—в і т е р, в о л о ш н и к. — Нечуй—вітер волохатенький. Hordeum vulgare. — Я ч м і н ь. — Ячмінь звичайний. Hydrocotyle asiatica. — П е н е ж н и к, д е н е ж н и к. — Готу кола. Hypericum Perforatum.  — З в і р о б о й, з а я ч а к р о в (Україна, макс.), з д о р о в а я т р а в а, з у р а в е ц ь (Полтавське), з і л є с в я т о г о Я н а (Звягель). — Звіробій звичайний. Hyoscyamus Niger.  — Б л е к о т а, л ю л я н, н е м и ц я, р и н д и р и н д а (Гал. Східна). — Блекота чорна. Hyssopus Officinalis.—І с с о п, і у с и п о к (Звягель), в а с и л ь к и. — Гісоп лікарський. Illecebrum verticilatum. — С к р и п у н. — Imperatorial ostruthium. — С т а р о д у б. — Inula Helenium. — Д и в о с и л, д е в я т о с и л ь н и к (Київ). — Оман високий. Iris  florentina. — Ф і я л к о в и й к о р і н ь. — Півники флорентійські. Iris germanica. — П і в н и к и. — Півники німецькі. Juniperus Communis. — Я л о в е ц ь. — Ялівець звичайний. Juniperus Sabina. — С а б и н а, м о ж у х а (Київ, на Доні). —  Ялівець козацький. Lactuca sativа. — Л а т у к, с а л а т. — Салат, латук посівний або латук. Lamium album. — Г л у х а я к р о п и в а, к а д и л о. — Глуха кропива біла. Lapsana communis. — Б о р о д а в н и ц я, б о р о д а в н и к. — Бородавник звичайний. Lappa totentosa. — Л о п у х, л е п у х. — Лопух павутинистий. Laserpitium latifolium. — С т а р о д у б. — Стародуб широколистий. Lathrea squamaria. — П е т р о в и й х р е с т. — Петрів хрест лускатий. Laurus Nobilis. — Б о б к о в о є д е р е в о, л а в р о в о є д е р е в о. — Лавр благородний. Lavаdula officinalis. — Л е в а н д а. — Лаванда вузьколиста. Ledum Palustre. — Б а г н о. — Багно звичайне. Lemna minor. — Р я с к а. — Ряска мала. Leonurus Cardiaca. — С о б а ч а к р о п и в а, ш а н т а й (Руст Підкарпатська). — Собача кропива п'ятилопатева. Lepidium ruderale. — К л о п о в н и к, м е т е л и ш н и к (Україна), в о н ю ч к а, в о н ю ч е з і л є ч к о. — Хріниця смердюча. Leucanthemum vulgare. — Б і л о г о л о в н и к (Вор.), р о м е н, д є в и ч н и к (Черн.). — Королиця звичайна. Levisticum Officinale. — Л ю б и с т о к, л ю б и с т а (Полтавське і Чернігівське). — Любисток лікарський. Lilium candidum. — Б і л а я л і л і я. — Лілія біла. Lilium martagon. — М а с л я н к а. — Лілія лісова. Linaria Vulgaris. — Л є н о к, м е д о в и к и, ч и с т е ц ь. — Льонок звичайний. Linum usitatissimum. — Л ь о н. — Льон—довгунець. Lonicera caprifolium. — К о з і й л и с т о к. — Жимолость. Lotus ornithopodioides. — П е р е л е т (Чигирин). — Lychnis. — Д р е м а. — Ліхніс халцедонський, горицвіт. Lycoperdon coelatum. — Б з д у ш к а, б з д и н а. — Дощовик круглий. Lycopodium Clavatum.  — К о л д у н н и к, д е р е за (Звягель.), д и р е ч (Східна Галичина). — Плаун булавовидний. Lycopodium selago. — К а м ф о р а з і л л є. — Баранець звичайний. Lysimachia vulgaris. — Ч о р н е з і л є, ф р а н ц ь о в а т е з і л л є. — Вербозілля звичайне. Lysimachia numularia. — Р а н н и к, ж о в т е ц ь, л і с о в и й або ж о в т и й п о в і й. — Вербозілля лучне. Lythrum salicaria. — В о д о г л я д. — Плакун верболистий. Malva Sylvestris v. rotunifolia. — Р у ж а л і с н а я, д з і н д з і в е р, к о л а ч и к (Звягель). — Мальва лісова. Marrubium Vulgare . — Ш а н д р а. — Шандра звичайна. Matricaria chamomilla. — Р у м я н о к, р у м я н е ц ь, р у м я н о к п а х у ч и й, к о р о л и ц я. — Ромашка лікарська. Melampyrum pretense. — Б р а т к и. — Перестріч сріблястий. Melilotus Officinalis. — Ж о в т и й б у р к у н. — Буркун лікарський. Melissa Officinalis. — П ч е л і н а т р а в а (Україна), м е д о в н и к, р о є в н и к (Полтавське). — Меліса лікарська. Melitis melissophyllum. — К а д е л ь н и к, к а д и л о (Сх. Гал.). — Кадило меліссолисте. Mentha arvensis. — К і н с ь к а м я т а. — М'ята польова. Mentha crispa. — М я т а к у ч е р я в а, м я т а л і с н а я. — М'ята кучерява. Menthe pulegium. — П о л і й—т р а в а, ш а н д р а (?) (Звягель). — М'ята блошина. Mentha Piperita. — М я т а—х о л о д н я н к а, ч о р н а я м я т а (Звягель.). — Мята перцева. Menyanthes trifoliata. — Б о б о в н и к, т р и л і с т н и к. — Бобівник трилистий. Myrtus communis. — М и р т, м і р т а. — Мирт звичайний. Mercurialis perennis. — Щ и р—з і л л я. — Переліска багаторічна. Nasturtium officinale. — Р е ж у х а, н а с т у р ц і я. — Жеруха лікарська. Nicotiana rustica. — Б а к у н, б а х у н, к о р б а ч (Полтавське), м а х о р к а, д у х а н (Саноцьке), т ю т ю н (Україна), т ю т і н (Звягель). — Тютюн справжній або вірджінійський. Nigella Sativa. — Ч е р н у ш к а. — Чорнушка польова. Nymphaea alba. — Л а т а т н е ж і н о ч е, л а т а т ь є (Україна), в о д я н и й л о п у х, м а к і в к и (Звягель). — Латаття біле. Ocimum Basilicum. — В а с и л ь к и. — Базилік духмяний. Olibanum. — О л і б а н, л а д о н. — Ладан. Ononis hircine Jacq. — В о в ч у г, з е л е н и ц я (Полт, Київ.), о с т у д н и к (Східна Галичина). — Ononis Spinosa. — П е т р о в і ї б а т о г и, в о л ч а (Черс.), в о в ч у г а н. — Вовчуг колючий. Opoponax Chironium. — С т о с и л. — Orchis latifolia. — К у к у ш к і н и с л ь о з и. — Зозульки травневі. Orchis Morio i Orchis maskula. — З е м л я н о є с е р ц е (Звягель), з о з у л и н р я с т (Україна). — Зозулинець салепів і Зозулинець чоловічий. Orhis spesies див. Orchis Morio. Origanum majorana. — М а й о р ц і. — Майоран. Origanum vulgare. — Л е б е д а, м а т е р и н к а. — Материнка звичайна. Panicum miliaceum. — П р о с о. — Просо. Papaver Rhoaes. — В і д ю к, м а ч о к, н а с о н (Полтавське). — Мак дикий. Papaver somniferum. — М а к. — Опійний мак. Paris quadrifolia. — В о р о н ь є о к о. — Вороняче око звичайне. Parnassia palustris. — Г а д а й—з і л л є. — Білозір болотний. Paslinaca sativa. — П а с т е р н а к. — Пастернак посівний, або Пастернак луговий або пастернак звичайний. Paeonia officinalis. — П і в о н і я. — Півонія. Petroselinun sativum. — П е т р у ш к а. — Петрушка. Phaseolus vulgaris. — П а с о л я. — Квасоля звичайна. Physalis Alkekengi. — С е р д е ч н и к. — Фізаліс Pimpinella saxifrage. — Б е д р и н е ц ь (Україна), д р і б ч а с т о є з і л л є ч к о (Полтавське). — Бедринець ломикамінь. Pinus silvestris. — С о с н а, с о с н и н а. — Сосна звичайна . Piper nigrum. — П е р е ц ь. — Перець чорний. Pisum sativum. — Г о р о х. — Зелений горошок. Plantago major див. Alisma plantago. Polemonium coreum. — С и н ю х а, к р а с о т к а. — Polygonatum officinale. — К о к о р и ч к а, к у п, к о г у т и к, в о в ч е р е б р о, к о т я ч е р е б р о (Східна Галичина). — Купина лікарська. Polygonum aviculare. — П о д о р о р о ж н и к. — Спориш звичайний. Polygonum bistorta. — Р а ч к и д і к у ш а. — Гірчак зміїний. Polygonum hydropiper. — Г о р е ц ь п е р е ч н и й, г о р ч а к, г і р ч а к, г о р ц я к (Звяг.). — Гірчак перцевий. Polypodium vulgare. — С л од и ш к а, п а п о р о т ь (Закопане, Дзяніш). — Багатоніжка звичайна. Polystichum Filix. — П а п о р о т ь, п а н н а—б а б а. (Звяг.) — Щитовник чоловічий. Polytrichum commune — Ч е р в о н і в о л о с и. — Зозулин льон звичайний. Populus alba. — С е р е б р и с т а т о п о л я. — Тополя біла. Populus balsamifera. — П а х у ч а т о п о л я. — Тополя бальзамічна. Populus tremula. — О с и к а, о с и ч и н а. — Осика. Potamogeton lucens. — П а р н и к. — Рдесник гребінчастий. Potentilla anserine. — С м и т а н н и к (Східна Галичина.), г у с и н а т р а в а, г у с я ч і л а п к и (Полт. Київ). — Potentilla verna. — П я т о п е р с н и к, п я т о п а л ь ч и к (Звяг.). — Перстач гусячий. Primula auricular. — Л и щ а к. — Primula officinalis. — П е р в о ц в і т, п е р в о с н і г, б а р а н ч и к и (Полт.), б о ж і ї р у ч к и, ж о в т а л і ф е р и я (Черн. Полт.), к у р і н а с л і п о т а, с л і п о т а, д з в і н к и (Східна Гал.), з о з у л и н і ч е р е в и ч к и. — Первоцвіт весняний або первоцвіт справжній. Prunella vulgaris. — С у х о в е р ш к и. — Суховершки звичайні. Prunus сerasus. — В и ш н я. — Вишня звичайна. Prunus domestika. — С л и в к а. — Слива. Prunus padus. — Ч е р е м х а, ч е р е м у х а (Полт.), ч е р е м ш и н а (Звяг.). — Черемха звичайна. Pulsatilla pratesis. — С о н, с о н ч и к. — Сон лучний (чорніючий, богемський). Pyrethrum parthenium. — М а р о н а, м а т о ч н и к. — Піретрум дівочий. Pyrola rotunifolia. — З и м о з е л е н и ц я, ч о р н о л и с т к а. — Грушанка кругло листа. Pyrus communis. — Г р у ш а. — Груша звичайна. Pyrus malus. — Я б л о н я, к и с л и ц я (дика). — Яблуня. Quercus pedunculata  — Дуб, дубина. — Дуб черешчатий. Ranunculus trifolium. — Л о т е т ь. — Ranunculus sceleratus. — Ж а б н и к, п р и щ и р н и к, к о з е л к и (Звяг.). — Жовтець отруйний. Raphanus Sativus. — Редиска, редька. — Редька чорна. “Rathania”. — Р а т а н і я. — Ратанія. Rhamnus frangula. — Б о д л а к, б о л д а н, б о л о б а н, б о в а н, к р у ш и н а, м е д в е ж и н а, з а с т і р (Звяг.). — Крушина ламка. Ribes nigrum. — C м р о д и н а, с м о р о д а, с м о р о д, ч о р н а с м о р о д и н а. — Смородина чорна. Robinia pseudo Acacia. — Б і л а я а к а ц і я. — Акація біла. Rosa canina. — Ш и п ш и н а. — Шипшина собача Rosa centifolia. — Р о ж а. — Rosmarinus officinalis . — Р о з м а р и н. — Розмарин. Rubus idaeus. — М а л и н а, к о с м а т к а, к о с м а ч о к. — Малина звичайна. Rubus fruticosum. — О ж и н а. — Ожина. Rubia tinktorum. — М а р е н а, м а р і н а, к р о п. — Марена красильна. Rumex Acetosa.  — К и с л и ц я, щ а в е л ь. — Щавель кислий. Rumex obtusifolium. — К і н с ь к и й с м а р ч, к о в а р з н и к. — Ruta Graveolens.  — Р у т а, з и м о з е л е н ь. — Садова рута. Salix fragilis. — В е р б а. — Верба ламка. Salix pentandra. — Л о з а, л о з и н а. — Верба п'ятитичинкова. Salvia Officinalis. — Ш а л в і й, ш а л в і я, ш а л ф і я. —  Шавлія лікарська. Sambucus Nigra . — Б у з и н а. — Бузина чорна. Sambucus Ebulus. — Я л о в а я б у з и н а, б у з н и к, в я з о в н и к, в я з о в и н а. — Бузина трав'яниста. Sanguisorba Officinalis. — К р а с н о г о л о в к и. — Родовик лікарський. Saponaria Officinalis. — Ч и с т у х а (Укр.), н а т я г а ч і (Черніг.), б і л и ї з і р к и (Звяг.). — Мильнянка лікарська. Satureja Hortensis. — Ч а б е р, ч е б ер, ч о б р, ч е б р е ц ь, ч е п ч и к. — Чабер садовий. Scabiosa arvensis. — Ч о р т о в а б о р о д а. — Свербіжниця польова. Scabiosa Succisa. — Ч о р т о г о н—т р а в а (Україна), ч о р т о в а б о р о д а і н а к ш а (Звяг.). —  Сивець луговий. Scirpus lacustris. — С и т н и к, с к а р а б у з а. — Очерет озерний. Sclerotium clavus. — Р і ж к и, ч о р н и ї р і ж к и. — Scolopendrium officinarium. — О л е н я г о я з и к а т р а в а. — Scrophularia Nodosa. — С т а р о в и н а, п і д т и н и к, р а н н и к (Полт.), б о р о д а в н и к (Звяг.). — Ранник вузлуватий. Secale cerealе. — Ж и т о. — Жито посівне. Secale cornutum див. Sclerotium clavus. Sedum Acre. — О ч и т к и, г у с и н е ц ь, м о л о д е н ь, г о н е ц ь (Київ, Полт.) б о р о д а в н и к (Звяг.) — Очиток їдкий. Sedum telephium. — В о р о н ь є с а л о, м а т о ч н и к. — Очиток звичайний. Sempervivum tectorum. — П о д с н і ж н и к, с к о ч к и. — Молодило покрівельне. Sempervivum globiferum. — Д о л я. — Молодило глобіферум. Senecio Jacobaea. — Я к о в а т р а в а, с т а р и н а. — Хрестівник Якова. Silybium marianum. — Р а с т о п ш а. — Расторопша плямиста. Sium augustifolium v. Boerula augustifolium. — К і р н и ч н и к (Збараж). — Siringa officinalis. — С і р е з і л ь є. — Solanum Dulcamara . — П с і н к а, н а д т и н н и к, п о с ь л є н, п а с л ь о н. — Паслін солодко—гіркий. Solanum nigrum. — П е с і ї я г о д и, п а с ь л і н, б з д н ю к а, б е с л и н е ц ь (Злочів, Мілятин). — Паслін чорний. Solanum tuberosum. — К а р т о ф е л ь, к а р т о п л я, б а р а б о л я, м о р и г а н к а (американка), п о с ь п і ш к а, л и с у х а. — Картопля. Sophia sisymbrium. — Р о г а ч к а. — Sorbus Aucuparia. — Я р а б и н а, г о р о б и н а, р я б и н а (Звяг.). — Горобина звичайна. Spiraea Ulmaria. — Б о л о т н а б у з и н а, і в а н і в ц в іт. — Гадючник в'язолистий. Spiraea filipendula. — Г а д ю ч н и к, п у х (Київ), п о ч и н о ч к и (,Полт.), с м у т н и к (Чер.), т а л а б а н (Звяг.). — Spongilla lacustris. — Б о д я г а. — Бодяга. Stratiotes aloides. — Р и ж а к. — Водяний різак. Strychnos Nux—Vomica. — Ч і л ч і б е л ь, ч е л і б у х а. — Блювотний горіх. Symphytum Officinale. — Ж и в о к і с т ь. — Живокіст лікарський. Synapis nigra. — Г о р ч и ц я. — Гірчиця чорна. Tanacetum balsamita. — К а н упер (Звенигород. Звягель), к а н у ф е р, к а л у п і р (Дорожів), к а н у п і р, к а р у п і р (Зарубинці). — Пижмо бальзамічне. Tanacetum vulgare. — П і ж м а (Україна), д и к а р а б и н а (Полт.), д е в я т і с и л, п р и в о р о т е н ь (Звяг.). — Пижмо звичайне. Taraxacum Officinale. — К у л ь б а б а, п о д о р о ж н и к, л е т у ч к и. — Кульбаба лікарська. Taxus baccata . — Н е г н о й, н е г н и ю ш к а. — Тис ягідний. Teucrium polium. — Ч е б р е ц ь, к р е й д о в н и к. — Самосил білоповстистий. Teucrium scordium. — О ж а н к а, с в и н я ч а б у л ь б а. — Самосил часниковий Thesium sp? — П р о с т у д н и к. — Thlaspi arvense. — Я р у т к а, ч о р н е р е б р о, д з в и н н и к (Звягель), в е р е д н и к, в о л о с н и к. — Талабан польовий. Thuja occidentalis. — Ж и в о д р е в о, ж и о т н и к, к а д и л о. — Туя західна. Thymus Serpyllum. — Т и м ь я н п о л з у ч и й, ч е п ч и к, ч е б р и н е ц ь. — Чебрець звичайний. Thymus Vulgaris.—…………….—  Tilia. — Л и п а, л и п и н а. — Липа дрібнолиста. Triticum repens. — П и р е й. — Пирій повзучий. Triticum vulgare. — П ш е н и ц я. — Пшениця. Tormentilla erecta. — К у р—з і л ь є (Київ, Полт.), д у б р о в к а, в я з и л (Полт.), з а я ч и ї к р і в ці (Звенигород.), к у р а ч а н о г а (Звягель). — Перстач прямостоячий, калган. Trifolium agrarium. — Х м е л и к, м а к у ш к а (Черн.). — Конюшина посівна. Trifolium arvense . — С п ю х (Східна Галичина). — Конюшина польова. Trifilium montanum. — К у к у ш к а. — Конюшина гірська. Trifolium pretense. — Т р о я н, т р о й з і л л є, д я т л о в и н а (Черн.). — Конюшина лучна. Trollies europeaus. — В о в ч а л а п а, к у п а л е н к а (Ушиця). — Купальниця європейська. Tropaeolum Majus. — Н а с т у р ц і я, к р а с о л я. — Настурція велика. Tussilago Farfara. — П і д б і л, м а т ь—і—м а ч у х а. — Підбіл звичайний. Ulmus campestris. — Б е р е с т и н а (Київ), в е р е с. — В'яз листуватий. Urtica Dioica. — К р о п и в а. — Кропива дводомна. Urtica urens. — Ж и ч к а, ц ю п к а, д з и г у х а (Зрягель). — Кропива жалка. Vaccinium Myrtillus. — Ч е р н и ц я. — Чорниця звичайна. Vaccinium oxycoccos. — Ж у р а в и н а. — Журавлина болотна. Vaccinium vitis idaea. — Б р у с н и ц я, г р у ш п а н (Східна Галичина). — Брусниця звичайна. Valeriana officinalis. — Ч о р т о в е або б і с о в е р е б р о, с т о я н (Київ), м а р і а н (Полт.). — Валер’яна лікарська. Veratrum Album. — Ч е м е р и ц я, ч е м е р н и к. — Чемериця біла. Verbascum thapsus. — К о р о в я к и, м е д в е ж е у ш к о. — Коров'як звичайний. Verbena Officinalis. — О с т у д н и к (Поділля), з е л і з н я к. — Вербена лікарська. Veronica Officinalis. — Л е ж а ч к а, с у х і д н и к (Звяг.). — Вероніка лікарська. Viburnum opulus. — К а л и н а. — Калина звичайна. Vicia faba. — Б і б. — Біб кінський. Vinca minor. — Б а р в і н о к (Укр.), м о г и л ь н и ця. — Барвінок малий. Viola Tricolor. — Б р а т к и, б р а т ч и к и (Київ, черн.), п о л у ц в і т к и, м а с л ю к. — Viscum Album. — І м є л а, о м е л а. — Омела біла. Xanthium spinosum. — Н е т р е б а, р е п е ч к а, ч о р т о п о л о х (Київ), з а х (Умань). — Нетреба звичайна. Zea Mais. — К у к у р у д з а, к а ч а н и (Волинь). — Кукурудза цукрова. Б) Згідно народних назв А д а м о в е р е б р о. Див. Р а н н и к. А л ь о н . Див. С а б у р. А л ь о е. Див. С а б у р. А л ь о н а. Див. С а б у р. А л т е й. Див. Ш л ь о з. Б а б о ч н и к. — Alyssum incanum. — Б а б и н. — Berteroa incana. — Гикавка сіра. Б а г н о. — Ledum palustre. — Багно звичайне. Б а г у н. Див. Б а к у н. Б а к у н, б а г у н, к о р б а ч (Полтавське), м а х о р к а, д у х а н (Саноцьке), т ю т ю н (Україна), т ю т і н (Звягель). — Nicotiana rustica. — Тютюн справжній або вірджінійський. Б а н я. Див. Т и к в а. Б а р а б о л я. Див. К а р т о ф е л ь. Б а р а н ч и к и. Див. П е р в о ц в і т. Б а р а н к а, б а р а н я т р а в а. — Arnica montana. — Арніка гірська. Б а р в і н о к (Укр.), м о г и л ь н и ц я. — Vinca minor. — Барвінок малий. Б е д р и н е ц ь (Україна), д р іб ч а с т о є з і л ь є ч к о (Полтавське). — Pimpinella saxifrage. — Бедринець ломикамінь. Б е р е с к л є т. Див. П р ос к у р и н а. Б е р е с т е н ь. Див. Б е р е з к а. Б е р е с т и н а (Кійов), в е р е с. — Ulmus campestris. — В'яз листуватий. Б е р е з а. — Betula alba. — Береза біла. Б е р е з к а (Полтавське), в і л е ц ь, б е р е с т е н ь (Черніг.). — Convolvulus anvensis. — Б е с л и н е ц ь. Див. П е с и ї я г о д и. Б і б. — Vicia faba. — Біб кінський. Б і л е н ь к а я н е х в о р о щ. Див. Н е х в о р о щ. Б і л о г о л о в н и к (Вор.), р о м е н, д і в и ч н и к (Черн.). — Leucanthemum vulgare. — Королиця звичайна. Б і л а я а к а ц ія. — Robinia Pseudo—Аcacia. — Акація біла. Б і л а я л і л і я. — Lilium candidum. — Лілія біла. Б і л н и к. Див. Ч а р н о б и л ь. Б і л и ї з і р к и. Див. Ч и с т у х а. Б і л и ї в о л о с к и. — Asplenium ruta muraria. — Аспленій мурів. Б л е к о т, б у л а в. — Conium maculatum. — Болиголо?в плями?стий Б л е к о т а, л ю л я н, н е м и ц я, р и н д и р и н д а (Гал. Сх.). — Hyoscyamus niger. — Блекота чорна. Б л е в і т, с и н е ц ь, с и н и ч н и к, в о л о ш к и, в а с и л ь к и. — Centaurea cyanus. — Волошка синя. Б о б к о в о є або л а в р о в о є д е р е в о. — Laurus nobilis. — Лавр благородний. Б о б о в н и к, т р и л и с т н и к. — Menyanthes trifoliata. — Бобівник трилистий. Б о д я г а. — Spongilla lacustris. — Бодяга. Б о д я к. Див. Д у р м а н. Б о д я к к о л ю щ и й, в о р с я н к а, ч и ш а к и (Львів, Коломия), ч о р т о п о л о х (Звягельське). — Dipsacus fullonum. — Черсак. Б о д я к и (Гал. Східна). — Dipsacus silvestris. — Черсак лісовий Б о л д а н. Див. Б о д л а к. Б о д л а к, б о л д а н, б о л о б а н (Звенигород.), б о в а н, к р у ш и н а, м е д в е ж и н а, з о с т і р (Звяг.). — Rhamnus frangula. — Крушина ламка. Б о г а т и н к а (Мак.), з а г а д к а (Черн.). — Erigeron acris. — Злинка гостра. Б о л о б а н. Див. Б о д л а к. Б о л о т н а б у з и н а, і в а н і в ц в і т. — Spiraea ulmaria. — Гадючник в'язолистий. Б о р о д а в н и ц я, б о р о д а в н и к. — Lampsana communis. — Б о р о д а в н и к. Див. С т а р о в и н а. Б о р о в к а, т о л о к н я к. — Arctostaphylos uva ursi. — Мучниця звичайна. Б о р о в и к. Див. П о д в и г н и к ж і н о ч и й. Б о р щ. — Heracleum sphondylium. — Борщівник велетенський Б о в а н. Див. Б о д л а к. Б о ж е д е р е в о. — Artemisia abrotanum. — Б о ж и ї р у ч к и. Див. П е р в о ц в і т. Б р а т ч и к и. — Melampyrum pretense. — Перестріч сріблястий. Б р а т к и, б р а т ч и к и (Київ, Черн.), п о л у ц в і т к и, м а с л ю к. — Viola tricolor. — Б р у с л і н а. Див. П р о с к у р и н а. Б р у с л і н і н а. Див. П р ос к у р и н а. Б р у с н и ц я, г р у ш п а н (Гал. Сх.). — Vaccinium vitis idaea. — Брусниця звичайна. Б р у ж л е в и н а. Див. П р о с к у р и н а. Б у к в и ц я. — Betonica officinalis. — Буквиця лікарська Б у л а в. Див. Б л е к о т. Б у р а к. — Beta vulgaris. — Буряк столовий. Б у р а ч к и, о г у р е ч н а т р а в а. — Borago officinalis. — Огірочник лікарський. Б у с н и к. Див. Я л о в а я б у з и н а. Б у з и н а. — Sambucus nigra. — Бузина чорна. Б и л и на. Див. Ч о р н о б и л ь. Б з д н ю к а. Див П е с і ї я г од и. В а с и л ь о к м а л и й. Див. З о л о т о т и с я ч н и к. В а с и л ь к и. Див. Б л е в і т. В а с и л ь к и. Див. І с с о п. В а с и л ь к и. — Ocimum Basilicum. — Базилік духмяний В е р б а. — Salix fragilis. — Верба ламка. В е р е д н и к. Див. Я р у т к а. В е р е с. Див. Б е р е с т и н а. В е т в і н а. Див. К н я ж и к. В’ я з і л. Див. К у р—з і л ь є. В’ я з о в н и к. Див. Я л о в а я б у з и н а. В’ я з о в и н а. Див. Я л о в а я б у з и н а. В і д ю к, м а ч о к, н а с о н (Полт.). — Papaver Rhoaes. — Mак дикий. В і л ь х а, і л ь х а. — Alnus glutinosa. — Вільха чорна, вільха клейка В і л е ц ь. Див. Б е р е з к а. В о д я н и й л о п у х. Див. Л а т а т н е з і н о ч е. В о д о г л я д. — Lythrum salicaria. — Плакун верболистий. В о л ч а. Див. П е т р о в и ї б а т о г и. В о л ч у г а н. Див. П е т р о в и ї б а т о г и. В о л к о б о й. Див. Т о є д. В о л о с н и к. Див. Я р у т к а. В о л о с н и к. Див. Н е ч у й—в і т е р. В о л о ш к и. Див. Б л е в і т. В о н ю ч е з і л ь є ч к о. Див. К л о п о в н и к. В о р л и к и, з в о н к и, п а н е в и ч к и (Звягель.). — Aquilegia vulgaris. — Аквілегія звичайна. В о р о н ь є о к о. — Paris quadrifolia. — Вороняче око звичайне. В о р о н ь є с а л о, м а т о ч н и к. — Sedum Telephium. — Очиток звичайний. В о р с я н к а. Див. Б о д я к к о л ю щ и й. В о в ч а л а п а, к у п а л е н ь к а (Ушиця). — Trollius Europeus. — Купальниця європейська. В о в ч а с т о п а (Київ). — Geranium phaeum. — Герань червоно—бура. В о в ч а в и ш н я. Див. Н і м и ц я. В о в ч е або к о т я ч е р е б р о. Див. К о к о р и ч к а. В о в ч е л и к о. — Daphne mezereum. — Вовчі ягоди звичайні, вовче лико. В о в ч і т і л и. — Comarum palustre. — Вовче тіло болотне. В о в ч к и. — Eupatorium cannabinum. — Сідач коноплевий. В о в ч у г, з е л е н и ц я (Плт., Київ), о с т у д н и к (Сх. Гал.) — Ononis hircine Jacq. — В с т е к л и н е ц ь. Див. М о л о ч а й. В и в і ш н и к. Див. Г р е б н и к. В и ш н я. — Prunus cerasus. — Вишня звичайна. В и ж л і н. Див. Ж а б р е й. Г р у ш п а н. Див. Б р у с н и ц я. Г а д а й—з і л ь є (Київ). — Parnassia palustris. — Білозір болотний. Г а д ю ч н и к, п у х (Київ), п о ч и н о ч к и (Полт.), с м у т н и к (Черн.), т а л а б а н (Звяг.). — Spiraea filipendula. — Г а р б у з. Див. Т и к в а. Г а в’я р, л і р (Полтава), л е п е х а (Звягель). — Acorus calamus. — Татарник, татарське зілля. Г і р ч а к. Див. Г о р е ц ь п е р е ч н и й. Г і р к и й к о р і н ь. Див. Г о р е ч а в к а. Г л а д и ш. Див. Л а н д и ш. Г л а д и ш н и к, ж о в т и й м о л о ч а й, с а м о з е л е н ь, с м е т а н н и к, г л і с т н и к. — Chelidonium majus. — Чистотіл великий. Глик. — Crataegus oxyacantha. — Глід колючий. Г л і с т н и к. Див. Г л а д и ш н и к. Г л и с т н и к. Див. П с і н к а. Г л у х а я к р о п и в а, к а д и л о. — Lamium album. — Глуха кропива біла. Г н и д н и к. Див. З о з у л ь н и к. Г о л о с н и к—з і л ь є? Г о л о в е ш е ч к и (З в я г е л ь). — Ajuga reptans. — Горлянка повзуча. Г о н е ц ь. Див. О ч и т к и. Г о р ц я к. Див. Г о р е ц ь п е р е ч н и й. Г о р ч а к. Див. Г о р е ц ь п е р е ч н и й. Г о р ч а в к а, д и к а м і т л и ц я (Східна Галичина). — Erysimum officinale. — Сухоребрик лікарський. Г о р е ч а в к а, г о р и ч к а, г і р к и й к о р і н ь, к у р а ч а с л і п о т а (Волинь). — Gentiana pneumonanthe. — Тирлич звичайний. Г о р ч и ц я. — Synapis nigra. — Гірчиця чорна. Г о р е ц ь п е р е ч н и й, г о р ч а к, г і р ч а к, г о р ц я к (Звяг.). — Polygonum hydropiper. — Гірчак перцевий. Г о р о б и н а. Див. Я р а б и н а. Г о р о х. — Pisum sativum. — Зелений горошок. Г о р и ц в і т. — Adonis vernalis. Г о р и ч к а. Див. Г о р е ч а в к а. Г р е б е н н и к. Див. Г р е б н и к. Г р е б н и к, г р е б е н н и к (Полтавське), в и в і ш н и к, ч и с т е ц ь (Звягель). — Geum urbanum. — Гравілат міський. Г р е ч к а. — Fagopyrum esculentum. — Гречка посівна. Г р у д н и ц я, р о с и ч к а. — Alchemilla vulgaris. — Приворотень звичайний. Г р у ш а. — Pyrus communis. — Груша звичайна. Г р и б и. — Hymenomycetes. (Різноманітні гриби, які називають так: гриб (правдивий), бабка, маслюк, зайчий грибок, решетник, красноголовці (рід бабки з червоними голівками) і синяк). Г р и ж н и к. Див. О с т у д н и к. Г у с я ч і л а п к и. Див. С м и т а н н и к. Г у с и н а т р а в а. Див. С м и т а н н и к. Г у с и н е ц ь. Див. О ч и т к и. Д е к о ч т. Див. О с т р и ц я. Д е н е ж н и к. Див. П е н е н ж н и к. Д е р е н ь, к і з і л ь. — Cornus mas. — Дерен справжній або кизил справжній. Д е р е в и ц я. Див. К р ов а в н и к. Д е р е в и й. Див. К р о в а в н и к. Д е р е з а. Див. Ц е п л я к а. Д е р е з а. Див. К о л д у н н и к. Д е р е з а, з и н о в а т ь, з и н о в н и к, з е в і н к а (Гал Сх.), р а к і т н и к (Воронеж). — Cytisus biflorus. — Дереза варварська. Д е в’ я т и с и л. Див. П и ж м а. Д е в ‘ я т о c и л ь н и к. Див. Д і в о с и л. Д я г і л ь, д я г л и ц я, д у д о ш н и к, д и р—д е р е в и й (Звіногродське), к о р і в к и. — Angelica sylvestris. — Дудник лісовий. Д я г л и ц я. Див. Д я г і л ь. Д я т л о в и н а. Див. Т р о я н. Д і в и ч н и к. Див. Б і л о г о л о в н и к. Д і к у ш а. Див. Р а ч к и. Д і в о с и л б і л и й. — Carlina vulgaris. — Колючник звичайний. Д і в о с и л, д е в я т о с и л ь н и к, ч о р т о п о л о х, с т р а х о п о л о х (Галичина), п р е т р і с т н и к (Ясники, пов. Гродецький, Звіногрудка, Київ). — Carlina acaulis. — Відкасник безстебловий. Д і в о с и л, д е в ‘я т о с и л ь н и к (Київ). — Inula helenium. — Оман високий. Д о л я. — Sempervivum globiferum. — Молодило глобіферум. Д р а г о л ю б. Див. К і н с ь к а м’ я т а. Д р е м а. — Lychnis. — Ліхніс халцедонський, горицвіт. Д р е м у х а. Див. Ч а й—І в а н. Д р і б ч а с т о є з і л ь є ч к о. Див. Б е д р и н е ц ь. Д р о к, д р і к (Полтавське, Київ), ч и с т и к. — Genista tinctoria. — Дрік красильний. Д р и к. Див. Д р о к. Д у б, д у б и н а. — Quercus pedunculata. — Дуб черешчатий Д у б р о в к а. — Tormentilla erecta. — Перстач прямостоячий, калган. Д у б и н а. Див. Д у б. Д у д о ш н и к. Див. Д я г і л ь. Д у х а н. Див. Б а к у н. Д у р м а н, к о р о в’ я к, д у р н и ш н и к, б о д я к, д у р н о п’ я н. — Datura stramonium. — Дурман звичайний. Д у р ш н и к. Див. Д у р м а н. Д у р н о п’ я н. Див. Д у р м а н. Д и к а г р е ч к а. Див. З о з у л ь н и к. Д и к а м і т л и ц я. Див. Г о р е ч а в к а. Д и к а р а б и н а. Див. П і ж м а. Д и н я. — Cucumis Melo. — Диня. Д и н я. Див. Т и к в а. Д и р—д е р е в и й. Див. Д я г і л ь. Д и р е ч. Див. К о л д у н н и к. Д з і н д з і в е р. Див. Р о ж а л і с т н а я. Д з в і н к и. Див. П е р в о ц в і т. Д з в і н н и к. Див. Я р у т к а. Д з и г у х а. Див. Ж и ч к а. Ф і я л к о в и й к о р і н ь. — Iris florentina. — Півники флорентійські Ф р а н ц у з ь к е або с в я т о я н с ь к е д е р е в о. — Guajacum officinale. — Гваякове дерево. Ж а б н и к, п р и щ и р н и к, к о з е л к и (Звягель). — Rаnunculus sceleratus. — Жовтець отруйний. Ж а б р е й (Звягель), в и з л і н. — Antirhinum oronthium. — Ротики садові. Ж а х. Див. Н е т р е б а. Ж е л є з н я к. Див. О с т у д н и к. Ж е л е з ь н и ц я (?) (Коломия, Сх. Гал.). Ж е р н о в е ц ь. Див. П о д о р о ж н и к. Ж н и т и н н и к. Див. Ч а й—І в а н. Ж о в т е ц ь. Див. Р а н н и к. Ж о в т а ліферія. Див. П е р в о ц в і т. Ж о в т е н ь к а к а ш к а, м е д о в н и к (Звягель). — Galium verum. — Ж о в т и й ц м і н. Див. Ж о в т я н и ц я. Ж о в т и й м о л о ч а й. Див. Г л а д и ш н и к. Ж о в т и й б у р к у н, м е л ь о т. — Melilotus officinalis. — Буркун лікарський. Ж у р а в е ц ь. Див. З в і р о б о й. Ж у р а в и н а. — Vaccinium oxycoccus. — Журавлина болотна. Ж и ч к а, ц ю п к а, д з и г у х а (Звяг.). — Urtica urens. — Кропива жалка. Ж и т о. — Secale cereale. — Жито посівне. Ж и в о д р е в о, к а д и л о. — Thuja occidentalis. — Туя західна. Ж и в о к і с т ь. — Symphytum officinale.— Живокіст лікарський. Ж о в т я н и ц я, ж о в т и й ц м і н. — Helichrysum arenarium. — Безсмертник піщаний (цмин). Ж о в т о ч н и ц я (Україна). — Chrysosplenium alternifolium. — Жовтяниця черговолиста. З а г а д к а. Див. Б о г а т и н к а. З а я ч а к р о в. Див. З в і р о б о й. З а я ч и ї к р і в ц і. Див. К у р—з і л ь є. З д о р о в а я т р а в а. Див. З в і р о б о й. З е л е н и ц я. Див. В о в ч у г. З е м л я н и к а. Див . П о з ю м к а. З е м л я н о є с е р ц е (Звяг.), з о з у л и н р я с т (Україна), л ю б к а . — Orchis Morio і Orchis mascula. — З е н о в к а. Див. Д е р е з а. З е м л я н е я й ц е, п а н н а (гриб)? З і л ь є с в я т о г о Я н а. Див . з в і р о б о й. З л о д і й. Див. З о з у л ь н и к. З о л ь н и к, п е р е л і т (Васильків). — Anthyllis vulneraria. — Язвенник альпійський. З о л о т о т и с я ч н и к, в а с и л ь о к м а л и й, с е р д е ш н и к (Полтавське), з і р к и, ч а н т у р і я (Волинь). — Erythraea centaurium. — Золототисячник малий. З о с т і р. Див. Б о д л а к. З о з у л и н и ч е р е в и ч к и. Див. П е р в о ц в і т. З о з у л ь н и к, р і ж у х а, д и к а г р е ч к а, з л о д і й (К и ї в), г н и д н и к (Звягель). — Capsella bursa pastoris. — Грицики звичайні. З о з у л и н р я с т. Див. Р а с ц ь. З о з у л и н р я с т. Див. З е м л я н о є с е р ц е. З у б н и к. Див. К у л ь б а б а. З в і р о б о й, з а я ч а к р о в (Україна), з д о р о в а я т р а в а, ж у р а в е л ь (Полтавське), з і л ь є с в я т о г о Я н а (Звягель). — Hypericum perforatum. — Звіробій звичайний. З в о нк и. Див. В о р л и к и. З и м о з е л е н ь. Див. Р у т а. З и м о з ел е н и ц я, ч о р н о л и с т к а. — Pyrola rotundifolia. — Грушанка кругло листа. З и н о в а т ь. Див. Д е р е з а. З и н о в н и к. Див. Д е р е з а. З і р к и. Див. О г у р ц і. З і р к и. Див. З о л о т о т и с я ч н и к І л ь х а. Див. В і л ь х а. І м е л а, о м е л а. — Viscum album. — Омела біла. І р. Див. Г а в ’ я р І с с о п, з с и п о к (Звягель), в а с и л ь к и. — Hyssopus officinalis. — Гісоп лікарський. І в а н і в ц в і т. Див. Б о л о т н а б у з и н а. К а б а ч о к. Див. Т и к в а. К а ч а н и. Див. К у к у р у з а. К а ч и н е ц ь (?) К а д и л ь н и к, к а д и л о (Східна Галич.). — Melittis melissophyllum. — Кадило меліссолисте. К а д и л о. Див. К а д и л ь н и к. К а д и л о. Див. Г л у х а я к р о п и в а. К а д и л о. Див. З и в о д р е в о. К а л и н а. — Viburnum opulus. — Калина звичайна. К а м ф о р а — з і л ь є. — Lycopodium selago. — Баранець звичайний. К а н у п е р. — Tanacetum balsamita. — Пижмо бальзамічне К а п у с т а. — Brassica oleracea. — Капуста городня. К а р а б у з а. Див. С и т н и к. К а р т о ф е л ь, к а р т о п л я, б а р а б о л я, м о р и г а н к а (американка), п о с п і ш к а, л и с у х а. — Solanum tuberosum. — Картопля. К а р т о п л я. Див. К а р т о ф е л ь. К а ш т а н. — Aesculus Hippocastanum. — Кінський каштан звичайний. К а в у н. — Cucurbita citrullus. — Кавун. К е р н и ч н и к (Збараж). — Sium augustifoliuv v. Berula augustifolia. — К і л ь н и к. Див. О с т у д н и к. К і н с ь к а м ’ я т а, д р а г о л ю б (Київ), — Mentha arvensis. — М'ята польова. К і н с ь к и й щ а в е л ь, к о н я ш н и к. — Rumex obtusifolius. — К и с л и ц я. Див. Я б л о н и ц я. К и с л и ц я, щ а в е л ь. — Rumex acetosa. — Щавель кислий. К і з і л ь. Див. Д е р е н ь. К л е н, к л е н и н а. — Acer platanoides. — Клен. К л е н и н а. Див. К л е н. К л о п о в н и к, м е т е л и ш н ик (Україна), в о н ю ч к а, в о н ю ч е з і л є ч к о (Полтавське). — Lepidium ruderale. — Хріниця смердюча. К м і н, т м і н. — Carum carvi. — Тмин звичайний. К м і н, в о л о с ь к и й т м і н. — Cuminum cyminum. — Зіра. К н я ж и к, в е т в і н а. — Alragene alpine. — Княжик альпійський. К о ц а н к а - з і л ь є. (?) К о г у т и к. Див. К о к о р и ч к а. К о к о р и ч к а, к у п, к о г у т и к, в о в ч е або к о т я ч е р е б р о (Сх. Гал.), о б ’ я д н и к. — Polygonatum officinale. — Купина лікарська. К о л ю ч к и. Див. М и к о л а й к и. К о л а ч и к. Див. Р о з а л і с н а я. К о л д у н н и к, д е р е з а (Звягель), д и р е ч (Сх. Гал.). — Lycopodium clavatum. — Плаун булавовидний. К о л о к о л ь ч и к и. — Campanulla rotudifolia. — Дзвоники круглолисті мінливі. К о л о п е п е н ь к а б і л а. Див. Р а с ц ь. К о м а р о в і н о с и к и. Див. С о к о р к и. К о н я ш н и к. Див. К і н с ь к и й щ а в е л ь. К о н о п е н к а. Див. Р а с ц ь. К о н о п л і. — Cannabis sativa. — Коноплі посівні. К о п р, о к р і п. — Foeniculum officinale. — Фенхель звичайний. К о п и т е н ь. Див. П і д л і с т н и к. К о р б а ч. Див. Б а к у н. К о р і в к и. Див. Д я г і л ь. К о р о в ’ я к. Див. Д у р м а н. К о р о в ’ я к и, м е д в е ж е у ш к о (Нова Ушиця), — Verbascum Thapsus. — Коровяк звичайний. К о с м а ч о к. Див. М а л и н а. К о с м а т к а. Див. М а л и н а. К о з е л к и. Див. Ж а б н и к. К о з і й л и с т о к. — Lonicera caprifolium. — Жимолость. К о з л о в е ц ь. — Aronicum Clusii. — К р а с а в к а. Див. Н і м и ц я. К р а с н о г о л о в к и. — Sanguisorba officinalis. — Родовик лікарський. К р а с о л я. Див. Н а ст у р ц і я. К р а с н о м о д к а. Див. Н і м и ц я. К р і п. — Anethum graveolens. — Кріп пахучий. К р і п. Див. О к р і п в о л о с ь к и й. К р о п. Див. М а р е н а. К р о п и в а. — Urtica dioica. — Кропива дводомна. К р о в а в н и к (Звягель), д е р е в и ц я, д е р е в и й, р а н н и к, с е р п о р і з. — Achillea millefolium. — Тисячолисник. К р у ш и н а. Див. Б о д л а к. К у д р я в ц і. Див. М и р—з і л ь є. К у л ь б а б а, п о д о р о ж н и к, л е т у ч к и, з у б н и к. — Taraxacum officinale. — Кульбаба лікарська. К у к о л ь. — Agrosthema githago. — Кукіль звичайний. К у к о ш к а. — Trifolium montanum. — Конюшина гірська. К у к у р у з а, к а ч а н и (Вол.). — Zea mais. — Кукурудза цукрова. К у п. Див. К о к о р и ч к а. К у п а л е н к а. Див. В о в ч а л а п а. К у р—з і л ь є (Київ, Полт.), д у б р о в к а, в ’ я з і л ь (Полт.), з а я ч и ї к р і в ц і (Звенигород.), к у р а ч а н о г а (Звяг.). — Tormentilla erecta. — Перстач прямостоячий, калган. К у р—з і л ь є (скрізь), м о к р е ц ь (Звягель), к у р я ч і о ч і (Полтавське). — Anagallis arvensis. — Курячі ока польові. К у р а. Див. М о л о ч а й б о л о т н и й. К у р а ч а н о г а. Див. К у р—з і л ь є. К у р а ч а с л і п о т а. Див. Г р е ч а в к а. К у р а ч і о ч і. Див. К у р—з і л ь є. К у р і н а с л і п о т а. Див. П е р в о ц в і т. К в а с н и ц я (Коростишів). — Berberis vulgaris. — Барбарис звичайний. Л є п о к. Див. С к а л а. Л ь о н о к, м е д о в и к и, ч и с т е ц ь (Сх. Гал.). — Linaria vulgaris. — Льонок звичайний. Л і р. Див. Г а в ’ я р. Л і с о в и й або ж о в т и й п о в і й. Див. Р а н н и к. Л і щ и н а. Див. О р і х. Л ь о н. — Linum usitatissimum. — Льон—довгунець. Л ю б и с т а. Див. Л ю б и с т о к. Л ю б и с т о к, л ю б и с т а (Полтавське і Чернігівське). — Levisticum officinale. — Любисток лікарський. Л ю б к а. Див. З е м л я н о є с е р ц е. Л ю л я н. Див. Б л е к о т а. Л а д о н, о л і б а н. — Olibanum. — Ладан. Л а к р и ц я, л а к р и ч н и к, с о л о д и к а (Черніг.). — Glycyrrhiza echinata. — Солодка щетиниста. Л а к р и ч ч н и к. Див. Л а к р и ц я. Л а н д и ш, г л а д и ш, л о н и ш, р а н н и к. — Convallaria majalis. — Конвалія звичайна або конвалія травнева. Л а с к а в ц і (Рогов, Нр 455). — Bupleurum rotundifolium. — Володушка круглолиста. Л а т а й. Див. Л а т а т н е ж і н о ч е. Л а т а т н е ж і н о ч е, л а т а т ь є (Україна), в о д я н и й л о п у х, м а к і в к и (Звягель). — Nymphaea alba.— Латаття біле. Л а т у к, с а л а т. — Lactuca sativa. — Салат, латук посівний або латук. Л е б е д а. Див. М и р—з і л ь є. Л е б е д а, м а т е р и н к а (Звенигород., Київ). — Origanum vulgare. — Материнка звичайна. Л е п е х а. Див. Г а в ’ я р. Л е п у х. Див. Л о п у х. Л е т у ч к и. Див. К у л ь б а б а. Л е в а н д а. — Lavendula officinalis.—Лаванда лікарська. Л е ж а ч к а, С у х і д н и к (Звяг.). — Veronica officinalis. — Вероніка лікарська. Л о м и н о с. — Clematis recta. — Ломиніс прямий. Л о н и ш. Див. Л а н д и ш. Л о п у х, л е п у х (Звягель). — Lappa totentosa. — Лопух павутинистий. Л о т е т ь. — Ranunculus trifolium. — Л о т о т ь (Звягель). — Calta palustris. — Л о з а, л о з и н а. — Salix pentandra.— Верба п'ятитичинкова. Л и п а, л и п и н а. — Tilia. — Липа дрібнолиста Л и щ а к. — Primula auricula. — Л и с у х а. Див. К а р т о ф е л ь. М а х о р к а. Див. Б а к у н. М а ч о к. Див. В і д ю к. М а й о р ц і. — Origanum majorana. — Майоран. М а к. — Papaver somniferum. — Опійний мак. М а к і в к и. Див. Л а т а т н е ж і н о ч е. М а к у ш к а. Див. Х м е л и к. М а л и н а, к о с м а т к а, к о с м а ч о к. — Rubus idaeus. — Малина звичайна. М а н д р а г о р а. Див. Н і м и ц я. М а р е н а, м а р і н а к р о п. — Rubia tinktorum.— Марена красильна. М а р’ я н. Див. Ч о р т о в е р е б р о. М а р і н а. Див. М а р е н а. М а р о н а, м а т о ч н и к. — Pyrethrum Parthenium. — Піретрум дівочий. М а р и н а. — Marubium album.— М а с л ю к. Див. Б р а т к и. М а с л я н к а. — Lilium martagon. — Лілія лісова. М а т ь—і—м а ч и х а. Див. П і д б і л. М а т е р и н к а. Див. Л е б е д а. М а т е ч н и к. Див. М ар о н а. М а т о ч н и к. Див. В о р о н ь є с а л о. М е д о в н и к. Див. Ж о в т е н ь к а к а ш к а. М е д о в н и к. Див. П ч е л и н а т р а в а. М е д о в и к и. Див. Л ь о н о к. М е д в е ж е у ш к о. Див. К о р о в’ яки. М е д в е ж и н а. Див. Б о д л а к. М е л ь о т. Див. Ж ов т и й б у р к у н. М’ я т а—х о л о д н я н к а, ч о р н а я м’ я та (Звягель). — Mentha piperita. — Мята перцева. М’ята к у ч е р я в а, м’ я т а л і с н а я. — Mentha crispa. — М'ята кучерява. М о г и л ь н и ц я. Див. Б а р в і н о к. М о к р е ц ь (Звяг.). Див. К у р—з і л ь є. М о л о ч а й. — Euphorbia lathyris. — Молочай. М о л о ч а й б о л о т н и й, к у р а. — Euphorbia palustris. — Коручка болотна М о л о ч а й к і п а р е н с ь к и й. — Euphorbia Cyparissias. — М о л о ч а й, ш е л е н и н а, в с т е к л и н е ц ь (Сх. Гал.). — Euphorbia villosa. — М о л о д е н ь. Див. О ч и т к и. М о р к в а. — Daucus carota. — Морква. М о р и г а н к а. Див. К а р т о ф е л ь. М о ж у х а. Див. С а б и н а. M у х о м о р. — Agaricus muskarius. — Мухомор. М и к о л а й к и, к о л ю ч к и (Поділля), п е р е к а т и п о л е (Україна). — Eryngium campestre. — Миколайчики польові. М и р—з і л ь є, л е б е д а, к у д р я в і. — Chernopodium ambrosiodes. — Лобода остиста. М и р т, м і р т а. — Myrtus communis. — Мирт звичайний. Н а д о щ н и к п о л о в и й, р е м і ж а. — Epilobium montanum. — Зніт гірський Н а д т и н н и к. Див. П с і н к а. Н а г о л о в а т к и. Див. О с о т. Н а п р а с н и ц я, н а п р а с н и к. — Astrantia major. — Астранція велика. Н а п р а с н и к. Див. Н а п р а с н и ц я. Н а с о н. Див. В і д ю к. Н а с т у р ц і я, к р а с о л я. — Tropaeolum majus. — Настурція велика. Н а с т у р ц і я, р е ж у х а. — Nasturtium officinale. — Жеруха лікарська. Н а т я г а ч. — Digitalis ambiqua. — Наперстянка великоквіткова. Н а т я г а ч і. Див. Ч и с т у х а. Н е х в о р о щ, б і л е н ь к а я н е х в о р о щ. — Artemisia pontica. — Полин понтичний. Н е ч і п а й—з і л ь є. Див. П е р е с т у п. Н е ч у й—в і т е р, в о л о с н и к. — Hieracium pilosella.— Нечуй—вітер волохатенький. Н е г н и ю ш к а. Див. Н е г н о й. Н е г н о й, н е г н и ю ш к а. — Taxus baccata. — Тис ягідний. Н і м и ц я. Див. Б л е к о т а. Н е р о д и м е ц ь. Див. П е ч і н о ч н а т р а в а. Н е т р е б а, р е д е ч к а, ч о р т о п о л о х (Київ, Полт.), зах (Умань). — Xanthium spisum. —Нетреба звичайна. Н і ц а л о з а. Див. Ч а й—І в а н. Н і м и ц я, к р а с н о м о д к а, м а н д р а г о р а (Ушиця), п е с і ї в и ш н і, с о н н е з і л ь є, к р а с а в к а (Звенигород.), в о в ч а в и ш н я (Звягель). — Atropa Belladona. — Беладона звичайна. Н о г і т о к. Див. Ч о р н о б р и в ц і. О б’ я д н и к. Див. К о к о р и ч к а. О ч и т к и, с у д е ц ь, м о л о де н ь, г о н е ц ь (Київ, Полт.), ч и с т и к, р о з х і д н и к. — О д к а с н и к. Див. Т о є д. О д к а ш л ь н и к (Звягель.). — Galium boreale.— О г у р ц і, з и р к и (Полтавське). — Cucumis sativus. — Огірок звичайний. О г у р е ч н а т р а в а. Див. Б у р я ч к и. О к р і п в о л о с ь к и й, к р і п. — Foeniculum officinale. — Фенхель звичайний. О л е н я г о я з и к а т р а в а. — Scolopendrium officinale. — О м е л а. Див. І м е л а. О м’ я к. Див. Т о є д. О р і х, л і щ и н а, о р і ш и н а. — Corylus Avellana. — Ліщина звичайна або європейська. О р і ш и н а. Див. О р і х. О р и п. Див. К о п е р. О с о т, с е р п і й, н а г о л о в а т к и. — Cirsium arvense. — Будяк польовий, або рожевий осот. О с т р и ц я, т у р и ц я, д е к о ч т (Звенигород. Київ). — Carex arenaria. — Осока піщана. О с т у д н и к (Полт. Черн.), з е л е ж н я к. — Verbena officinalis. — Вербена лікарська. О с т у д н и к (Полтавське і Чернігівське), к і л ь н и к, г р и ж н и к (Київ, Волинь). — Herniaria glabra. — Остудник голий. О с т у д н и к. Див. В о в ч у г. О с и ч и н а. Див. О с и к а. О с и к а, о с и ч и н а. — Populus tremula. — Осика. О в е с. — Avena sativa. — Овес посівний. О ж а н к а, с в и н я ч а б у л ь б а. — Teucrium scordium. — Самосил часниковий О ж и н а. — Rubus vulgaris. — Ожина. П а х у ч а т о п о л я. — Populus balsamifera. — Тополя бальзамічна. П а н е в и ч к и. Див. В о р л и к и. П а н н а—б а б а. Див. П а п о р о т ь. П а н н а. Див. З е м л я н и ї я й ц і. П а п о р о т ь, п а н н а—б а б а (Звяг.). — Polystichum Filix mas. — Щитовник чоловічий. П а р н и к (Залужжя, Збараж.). — Potamogeton lucens. — Рдесник гребінчастий. П а с л і н. Див. П е с і ї я г о д и. П а с л і н. Див. П с и н к а. П а с о л я. — Phaseolus vulgaris. — Квасоля звичайна. П а с т е р н а к. — Pastinaca sativa. — П ч е л и н а т р а в а (Україна), м е д о в и к, р о є в н и к (Полтавське). — Melissa officinalis. — Меліса лікарська. П е ч і н о ч н а т р а в а, н е р о д и м е ц ь, п о л е в а я р у т к а (Звенигород., Київ), п т а ш и н а р у т а. — Fumaria officinalis. — Рутка лікарська. П е л у н, п о л и н. — Artemisia absinthium.— Полин гіркий. П е н е ж н и к, д е н е ж н и к. — Lysimachia numularia. — Вербозілля лучне. П е р е ц ь. — Piper nigrum. — Перець чорний. П е р е л е т. Див. З о л ь н и к. П е р е н о с—з і л ь є. — Eryngium planum. — Миколайчики сині. П е р е с т у п, н еч і п а й—з і л ь є. — Bryonia alba. — Переступень білий. П е р в о ц в і т, п е р в о с н і г, б а р а н ч и к и (Полт.), б о ж і ї р у ч к и, ж о в т а л і ф е р а (Черн. Полт.), к у р і н а с л і п о т а, с л і п о т а, д з в і н к и (Сх. Гал.), з о з у л и н і ч е р е в и ч к и (Звяг.). — Primula officinalis. — Первоцвіт весняний або первоцвіт справжній. П е р в о с н і г. Див. П е р в о ц в і т. П е с і ї я г о д и, п а с л і н, б з н ю к а, б е с л и н е ц ь (Золочів, Мілятин). — Solanum nigrum. — Паслін чорний. П е с і ї в и ш н і. Див. Н і м и ц я. П е т р о в и й к р е с т. — Lathrea squamaria. — Петрів хрест лускатий. П е т р о в и ї б а т о г и, в о л ч а (Черс.), волчуган. — Ononis spinosa. — Вовчуг колючий. П е т р о в и б а т о г и. — Cichorium intubus. — Цикорій дикий. П е т р у ш к а. — Petroselium sativum. — Петрушка П’ я т о п а л ь ч и к. Див. П’ я т о п е р с н и к. П’ я т о п е р с н и к, п’ я т о п а л ь ч и к (Звягель). — Potentilla verna. — Перстач гусячий. П і д л і с т н и к, п о д о р о ж н и к, к о п и т е н ь (Звягель). — Asarum Europaeum. — Копитняк європейський. П і д т и н н и к. Див. С т а р о в и н а. П і т б і л, м а т ь—і—м а ч у х а. — Tussilago farfara. — Підбіл звичайний. П і в н и к и. — Iris germanica. — Півники німецькі. П і в о н і я. — Paeonia officinalis. — Півонія. П і ж м а ( Укаїна), д и к а р а б и н а (Полт.), д е в’ я т и с и л, п р и в о р о т е н ь (Звяг.). — Tanaceum vulgare. — П о ч и н о ч к и. Див. Г а д ю ч н и к. П о д о р і ж н и к. Див. П і д л і с т н и к. П о д о р о ж н и к. Див. К у л ь б а б а. П о д о р о ж н и к, с п о р и ш—т р а в а. — Polygonum aviculare. —Спориш звичайний. П о д о р о ж н и к, ж е р н о в е ц ь. — Alisma plantago. — Частуха подорожниковидна. П і д с н і ж н и к, с к о ч к и. — Sempervivum tectorum. — Молодило покрівельне. П і д с н і ж н и к ж і н о ч и й або ч о л о в і ч и й (Звяг.), с т а н о в н и к (Полтавське), п о м о ч н и к, б о р о в и к (Чернігів). — Chimophila umbellate. — П о л і й—т р а в а, ш а н д р а (?) (Звягель). — Mentha pulegium. — П о л о в а я р у т к а. Див. П е ч і н о ч н а т р а в а. П о л о н и ц я. Див. П о з ю м к а. П о л у ц в і т к и. Див. Б р а т к и. П о л и н. Див. П е л у н. П о м о ч н и к. Див. П o д в и г н и к ж і н о ч и й. П о р х а в к а. — Lycoperdon coelatum. — Дощовик круглий. П о р е й. — Allium porrum. — Цибуля порей. П о с л є н. Див. Псінка. П о с п і ш к а. Див. К а р т о ф е л ь. П о з ю м к а, ч е р в о н а я г о д а, п о л о н и ц я, з е м л я н и к а, с у н и ц я. — Fragaria vesca. — Суниці лісові. П р е т р і с т н и к. Див. Д і в о с и л. П р о с к у р и н а, б е р е с к л е т, б р у с л и н а, б р у с т и н и н а, б р у ж л е в и н а. — Evonymus verrucosus. — Б р у с л и н а б о р о д а в ч а т а . П р о с о. — Panicum miliaceum. — Просо. П р о с т у д н и к. — Thesium sp. — П р и щ е п а, ч е р е д а, т о в с т у ш к а (Полтавське). — Bidens triparita. — Череда трироздільна. П р и щ и р н и к. Див. Ж а б н и к. П р і в р о т (Сх. Гал.). — Parnassia palusris. — П р и в о р о т е н ь. Див. П і ж м а. П с и н к а, н а д т и н н и к, п о с л є н, п а с л ь о н, г л а с т н и к. — Solanum dulcamara. — Паслін солодко—гіркий. П ш е н и ц я. — Triticum vulgare. — Пшениця. П т а ш и н а р у т а. Див. П е ч и н о ч н а т р а в а. П у х. Див. Г а д ю ч н и к. П и р е й. — Triticum repens. — Пирій повзучий. Р а ч к и д і к у ш а. — . Polygonum bistorta — Гірчак зміїний. Р о г а ч к а. — Sophia sisymbrium. — Р а к і т н и к. Див. Д е р е з а. Р а н н и к. Див. К р о в а в н и к. Р а н н и к. Див. Л а н д и ш. Р а н н и к. Див. С т а р о в и н а. Р а н н и к, ж о в т е ц ь л і с о в и й або ж о в т и й п о в і й, а д а м о в е р е б р о. — Lysimachia numularia. — Вербозілля лучне. Р а с т о п ш а. — Silybum marianum. — Расторопша плямиста. Р а т а н і я. — Rathania. — Ратанія. Р а с ц ь (Коломийське), к о н о п е н к а (Самбір), к о л о п е н к а б і л а (Бистриця, пов. Дрогоб.), с н і г у р, с н і г у р к а (пов. Тустаньський), з о з у л и н р я с т (Україна). — Aristolochia rotunda. — Ряст порожнистий. Р е д ь к а. Див. Р е д и с к а. Р е м і ж а. Див. Н а д о щ н и к п о л ь о в и й. Р е п а. — Brassica napus.— Бруква Р е п е ш к а. Див. Н е т р е б а. Р е п я ш к и. — Agrimonia Eupatoria.— Парило звичайне. Р е ж у х а. — Cardamine amara. — Жеруха гірка. Р е ж у х а. Див. Н а с т у р ц і я. Р я с к а. — Lemna minor.— Ряска мала. Р я с. Див. Р о з х і д н и к. Р я б и н а. Див. Я р а б і н а. Р е д і с к а, р е д ь к а. — Raphanus sativus.— Редька чорна. Р і ж к и, ч о р н и ї р і ж к и. — Sclerotium clavus.— Р і ж у х а. Див. З о з у л ь н и к. Р о є в н и к. Див. П ч е л і н а т р а в а. Р о м е н. Див. Б і л о г о л о в н и к. Р о с и ч к а, ц а р е в и о ч к и. — Drosera rotunifolia.— Росичка круглолиста. Р о с і ч к а. Див. Г р у д н и ц я. Р о з а. — Rosa officinalis.— Р о з а л і с н а я, д з і н д з і в е р, к а л а ч и к (Звягель). — Malva silvestris v. Rotundifolia.— Р о з а. — Rosa rubra.— Р о з х і д н и к, р я с. — Glechoma hederaceum.— Розхідник звичайний. Р о з х і д н и к. Див. О ч и т к и. Р о з м а р и н. — Rosmarinus officinalis.— Розмарин. Р у ж о в о є з і л ь є. — Geranium sanguineum. — Журавник кривавий. Р у м’ я н е ц ь. Див. Р у м’ я н о к. Р у м’ я н о к п а х у ч и й. Див. Р у м’ я н о к. Р у м’ я н о к, р у м’ я н е ц ь, р у м’ я н о к п а х у ч и й. — Matricaria chamomilla.— Ромашка лікарська. Р у т а, з и м о з е л е н ь. — Ruta graveolens.— Садова рута. Р и н д и р и н д а. Див. Б л е к о т а. Р и ж а к. — Stratiotes aloides.— Водяний різак. С а б и н а, м о ж у х а (Київ, на Дону). — Juniperus Sabina. —  Ялівець козацький. С а б у р, а л ь о н а, а л ь о е. — Aloes.— С а л а т. Див. Л а т у к. С а м о з е л е н ь. Див. Г л а д у ш н и к С е р д у ш н и к. Див. З о л о т о т и с я ч н и к. С е р е б р и с т а т о п о л я. — Populus alba.— Тополя біла. С е р п і й. Див. О с о т. С е р п о р і з. Див. К р о в а в н и к. С и н е ц ь. Див. Б л е в і т. С и н и ч н и к. Див. Б л е в і т. С і р е з і л ьє. — Syringa officinalis.— С к а л а, л є п о к (Україна, Максім). — Asperugo procumbes.— С к о ч к и. Див. П о д с н і ж н и к. С к р и п у н. — Illecebrum.— С л і п о т . Див. П е р в о ц в і т. С л і з. Див. Ш л ь о з. С л о д и ш к а, п а п о р о т ь (Закопане, Дзяніш). — Polypodium vulgare.— Багатоніжка звичайна. С л и в к а. — Prunus domestica.— Слива. С м е т а н н и к. Див. Г л а д и ш н и к. С м о к о в н и ц я, с м о к в а. — Ficus carica.— Інжир або фіга або смоква. С м о р о д. Див. С м о р о д и н а. С м о р о д а. Див. С м о р о д и н а. С м о р о д и н а, с м о р о д а, с м о р о д, ч о р н а с м о р о д и н а. — Ribes nigrum.— Смородина чорна. С м у т н и к. Див. Г а д ю ч н и к . С м и т а н н и к (Сх. Галичина), г у с и н а, т р а в а, г у с я ч і л а п к и (Полт., Київ). — Potentilla anserina. — С н і г у р. Див. Р а с ц ь. С н і г у р к а. Див. Р а с ц ь. С о б а ч а к р о п и в а, ш а н т а й (Підкарпатська Русь). — Leonurus cardiaca.— Собача кропива п'ятилопатева С о б а ч а р у ж а. Див. Ш л ь о з. С о б а ч и й я з и к. — Cynoglossum officinale.— Чорнокорінь лікарський. С о к і р к і (Україна), к о м а р о в и н о с и к и. — Delphinium consolida.— Сокирки. С о л н е ш н и к. Див. С о я ш н и к. С о л о д и к а. Див. Л а к р и ц я. С о я ш н и к, с о л н е ш н и к. — Helianthus annuus. — Соняшник однорічний. С м о к в а. Див. С м о к о в н и ц я. С о н, с о н ч и к (Полт.). — Pulsatilla nigra. — Сон лучний (чорніючий, богемський). С о н ч и к. Див. С о н. С о н н е з і л ь є. Див. Н і м и ц я. С п о р и ш—т р а в а. Див. П о д о р о ж н і к. С о с н а, с о с н и н а. — Pinus silvestris.— Сосна звичайна С о с н и н а. Див. С о с н а . С т а н о в н и к. Див. П о д в и г н и к ж і н о ч и й. С т а р о д у б. — Laserpitium latifolium.— Стародуб широколистий. С т а р о д у б. — Imperatoria ostuthium.— С т а р о в и н а, п і д т и н н и к, р а н н и к (Полт.), б о р о д а в н и к (Звягель). — Scrophularia nodosa.— Ранник вузлуватий. С т а р и н а. Див. Я к о в а т р а в а. С т о я н. Див. Ч о р т о в е р е б р о. С т о к р о т к и. — Bellis perennis. — Стокротки багаторічні. С т о с и л. — Opoponax Chironium. — С т р а х о п о л о х. Див. Ч а р т о п о л о х. С т р а х о п о л о х. Див. Д і в о с и л. Ш а л ф і я. Див. Ш а л в і й. Ш а ф р а н. — Crocus sativus. — Шафран посівний Ш а л в і я. Див. Ш а л в і й. Ш а л в і й, ш а л в і я, ш а л ф і я. — Salvia оficinalis. —  Шавлія лікарська Ш а н д р а. — Marrubium vulgare.— Шандра звичайна. Ш а н д р а. Див. П о л е й—т р а в а. Ш а н т а й. Див. С о б а ч а к р о п и в а. Щ а в е л ь. Див. К і с т и ц я. Щ и р—з і л ь є.— Mercurialis perennis.— Переліска багаторічна. Ш л ь о з, с л і з, а л т е й, с о б а ч а р о з а. — Althaea officinalis.— Алтея лікарська. Ш е л е н и н а. Див. М о л о ч а й. Ш и п ш и н а. — Rosa canina.— Шипшина собача. С у х і д н и к. Див. Л е ж а ч к а. С у х о в е р ш к и. — Prunella vulgaris.— Суховершки звичайні. С у н и ц я. Див. П о з ю м к а. С и н ю х а, к р а с о т к а. — Polemonium coeruleum. С и т и н н и к, к а р а б у з а. — Scirpus lacustris.— Очерет озерний. С в и н я ч а б у л ь б а. Див. О ж а н к а. Т а л а б а н. Див. Г а д ю ч н и к. Т е р л и ч. — Cypripedium calceolus.— Зозулині черевички справжні. Т е р л и ч. Див. Т о є д. Т ю т і н. Див. Б а к у н. Т ю т ю н. Див. Б а к у н. Т о є д, о м’ я к, в о в к о б о й, т е р л и ч, о д к а с н и к, т у я (Звягель.). — Aconitum Napellus.— Тоя. Т о л о к н я к. Див. Б о р у в к а. Т м і н. Див. К м і н. Т р и л і с т н и к. Див. Б о б о в н и к. Т р о я н, т р о й з і л ь є, д я т л о в и н а (Черн.). — Trifolium pretense.— Конюшина лучна. Т р о й з і л ь є. Див. Т р о я н. Т у я. Див. Т о є д. Т у р и ц я. Див. О с т р и ц я. Т и к в а, б а н я, д и н я, г а р б у з, к а б а ч о к. — Cucurbita maxima.— Гарбуз. Т и м’ я н, п о т р у ч а й, ч е п ч и к, ч е б р и н е ц. — Thymus serpyllum.— Чебрець звичайний. У с т е л і з е м л і. Див. Ц е п л я к а. Ц а р—з і л ь є. — Delphinium elatum. — Дельфіній високий. Ц е п л я к а, у с т е л і з е м л і (Україна). — Galium aparine. — Підмаренник чіпкий. Х м е л и к, м а к у ш к а (Черс.). — Trifolium agrarium. — Конюшина посівна. Х р і н. — Armoracia rusticana. — Хрін звичайний. Х р о б о ч н и к (Україна), х р о б о с т (Волинь). — Cirsium sp. — Будяк рожевуватий. Ц ю п к а. Див. Ж и ч к а. Ц и б у л я. — Allium cepa. — Цибуля ріпчаста. Ц и т в а р н е с і м’ я. — Cinnae v. santonici semina. — Ч а б р. Див. Ч а б е р. Ч а б е р, ч е б е р, ч а б р, ч е б р е ц ь, ч е п ч и к. — Satureja hortensis. — Чабер садовий. Ч а й—І в а н (Київ), д р е м у х а, н і ц а л о з а (Черніг.), з н и т и н н и к (Гал. Сх.). — Epilobium augustifolium. — Іва?н—ча?й вузьколистий. Ч о с н и к, ч а с н и к. — Allium sativum. — Часник звичайний, домашній. Ч і л ь ч і б е л ь, ч е л і б у х а. — Strychnos nux vomica. — Блювотний горіх. Ч о р н а с м о р о д и н а. Див. C м о р о д и н а. Ч о р н а я м’ я т а. Див. М’я т а х о л о д н я н к а. Ч о р н е або ф р а н ц ь о в а т е з і л ь є. — Lysimachia vulgaris. — Вербозілля звичайне. Ч о р н е р е б р о. Див. Я р у т к а. Ч о р н е з і л ь є? Ч о р н о б р и в ц і (пов. Уманський), н о г і т о к. — Calendula officinalis. — Календула лікарська. Ч о р н о б и л ь, б и л и н а, б і л н и к (Звяг.). — Artemisia vulgaris. — Полин звичайний. Ч о р н и ї о р і ш к и. — Galla turcica. — Ч о р н и ї р і ж к и. Див. Р і ж к и. Ч о р т о г о н т р а в а (Україна), ч о р т о в а б о р о д а і н а к ш а (Звяг.). — Scabiosa succisa. — Сивець луговий. Ч о р т о п о л о х. Див. Б о д я к к о л ю щ и й. Ч о р т о п о л о х. Див. Н е т р е б а. Ч о р т о в а б о р о д а. — Scabiosa arvensis. — Свербіжниця польова. Ч о р т о в а б о р о д а і н а к ш а. Див. Ч о р т о г о н—т р а в а. Ч о р т о в е або б і с о в е р е б р о, с т о я н (Київ), м а р’ я н (Полт.). — Valeriana officinalis. — Валер’яна лікарська. Ч о р т о в е г і в н о. — Assa foetida. — Ч о с н о в и ц я. — Aliaria officinalis. — Ч и с т е ц ь. Див. Г р е б н и к. Ч а н т у р і я. Див. З о л о т о т и с я ч н и к. Ч а р т о п о л о х, с т р а х о п о л о х. — Сnicus benedictus. — Ч е б е р. Див. Ч а б е р. Ч е б р е ц ь. Див. Ч а б е р. Ч е б р е ц ь. — Teucrium polium. — Самосил білоповстистий. Ч е б р и н е ц ь. Див. Т и м і я н п о л з у ч и й. Ч е л і б у х а. Див. Ч і л ч і б е л ь. Ч е м е р н и к. Див. Ч е м е р и ц я. Ч е м е р и ц я. — Helleborus niger. — Морозник чорний, чемерник. Ч е м е р и ц я, ч е м е р н и к (Полтавське). — Veratum album. — Ч е п ч и к. Див. Т и м і я н п о л з у ч и й. Ч е п ч и к. Див. Ч а б е р. Ч е р е м х а, ч е р е м у х а (Полт.), ч е р е м ш и н а (Звягель.). — Prunus padus. — Черемха звичайна. Ч е р е м ш и н а. Див. Ч е р е м х а. Ч е р е м у х а. Див. Ч е р е м х а. Ч о р н о л и с т к а. Див. З и м о з е л е н и ц я. Ч е р н и ц я. — Viccinium Myrtillus. — Чорниця звичайна. Ч е р н у ш к а. — Nigella sativa. — Чорнушка польова. Ч е р в о н а я г о д а. Див. П о з ю м к а. Ч і р в о н і в о л о с и. — Asplenium Adiantum nigrum. — Ч и с т е ц ь. Див. Л є н о к. Ч и с т н и к. Див. Д р о к. Ч и с т н и к. Див. О ч и т к и. Ч и с т у х а (Україна), н а т я г а ч и (Черн.), б і л и ї з і р к и (Звяг.). — Saponaria afficinalis. — Мильнянка лікарська. Ч и ш а к и. Див. Б о д я к к о л ю щ и й. Я б л о н я, к и с л и ц я (дика). — Pyrus malus. — Яблуня. Я ч м і н ь. — Hordeum vulgare. — Ячмінь звичайний. Я г о д и с в я т о г о Яна. (?) Я к о в а т р а в а, с т а р и н а. — Senecio Jacobaea. — Хрестівник Якова. Я л о в а я б у з и н а, б у с н и к, в я з о в н и к, в я з о в и н а. — Sambucus Ebulus. — Бузина трав'яниста Я л о в е ц ь. — Juniperus communis. — Ялівець звичайний. Я р а б и н а, г о р о б и н а, р я б и н а (Звяг.). — Sorbus aucuparia. — Горобина звичайна. Я р у т к а, ч о р н е р е б р о, д з в і н н и к (Звяг.), в е р е д н и к, в о л о с н и к. — Thlapsi arvense. — Талабан польовий. Я с е н ь, я с і н ь, я с е н и н а. — Fraxinus excelsior. — Ясен звичайний. Я с е н и н а. Див. Я с е н. Я с є н ь — т р а в а. — Dictamnus albus. — Ясенець білий. Я с і н ь. Див. Я с е н ь. Ю с и п о к. Див. І с с о п. За українськими ботанічними назвами. Акація біла. —Robinia pseudo Acacia. — Б і л а я а к а ц і я. Аквілегія звичайна. —Aquilegia vulgaris —В о р л і к і, з в о н к и, п а н е в и ч к и (Звягель.) Алое. —Aloe sp. —С а б у р, а л ь о н а, а л ь о е. Алтея лікарська. — Althaea officinalis.— Ш л ь о з, с ь л і з, а л т е й, с о б а ч а р у ж а (Полтавське). Арніка гірська. — Arnica montana. —Б а р а н к а, б а р а н я т р а в а. Аспленій муровий. — Asplenium ruta muraria. —Б і л и ї в о л о с к и. Астранція велика. —Astrantia major. — Н а п р а с н и ц я, н а п р а с н и к. Багатоніжка звичайна. —Polypodium vulgare. —С л од и ш к а, п а п о р о т ь (Закопане, Дзяніш). Багно звичайне. —Ledum Palustre. — Б а г н о. Базилік духмяний. —Ocimum Basilicum. —В а с и л ь к и. Баранець звичайний. —Lycopodium selago. —К а м ф о р а з і л л є. Барбарис звичайний. — Berberis Vulgaris. — К в а с ь н и ц я. Барвінок малий. —Vinca minor. —Б а р в і н о к (Укр.), м о г и л ь н и ця. Бедринець ломикамінь. —Pimpinella saxifrage. —Б е д р и н е ц ь (Україна), д р і б ч а с т о є з і л л є ч к о (Полтавське). Безсмертник піщаний (цмин). — Helichrysum arenarium. — З о в т я н и ц я, з о в т и й ц м и н. Беладона звичайна. — Atropa Belladona. — Н і м и ц я, п е с и ї в и ш н і, с о н н е з і л л є, к р а с а в к а (Звенигород.), в о в ч а в и ш н я (Звягель). Береза біла. — Betula alba. —Б е р е з а. Біб кінський. — Vicia faba. — Б і б. Білий гриб, боровик. —Boletus. —Г р и б и. Білозір болотний. — Parnassia palustris. —Г а д а й—з і л л є. Блекота чорна. —Hyoscyamus Niger. — Б л е к о т а, л ю л я н, н е м и ц я, р и н д и р и н д а (Гал. Східна). Блювотний горіх. — Strychnos Nux—Vomica. —Ч і л ч і б е л ь, ч е л і б у х а. Бобівник трилистий. — Menyanthes trifoliata. —Б о б о в н и к, т р и л і с т н и к. Бодяга. —Spongilla lacustris. — Б о д я г а. Болиголов плямистий. — Сonium maculatum. —Блекот, булав. Бородавник звичайний. —Lapsana communis. —Б о р о д а в н и ц я, б о р о д а в н и к. Борщівник велетенський. —Heracleum sphondylium. — Б о р щ. Бруква. —Brassica napus.  —Р е п а. Бруслина бородавчата. —Evonymus verrucorus. —П р о с к у р и н а, б е р е с к л е т, б р у с т и н а, б р у с т и н и н а, б р у ж л е в и н а. Брусниця звичайна. —Vaccinium vitis idaea. —Б р у с н и ц я, г р у ш п а н (Східна Галичина). Будяк польовий, або рожевий осот. —Cirsium arvense. — О с о т, с е р п і й, н а г о л о в а т к и. Будяк рожевуватий. — Cirsium sp. — Х р о б о с т (Волинь), х р о б о ш н и к (Україна). Бузина трав'яниста. —Sambucus Ebulus. —Я л о в а я б у з и н а, б у з н и к, в я з о в н и к, в я з о в и н а. Бузина чорна. — Sambucus Nigra . —Б у з и н а. Буквиця лікарська. — Betonica Officinalis. — Б у к в и ц я. Буркун лікарський. — Melilotus Officinalis. — Ж о в т и й б у р к у н. Валер’яна лікарська. —Valeriana officinalis. — Ч о р т о в е або б і с о в е р е б р о, с т о я н (Київ), м а р і а н (Полт.). Верба ламка. —Salix fragilis. — В е р б а. Верба п'ятитичинкова. —Salix pentandra. —Л о з а, л о з и н а. Вербена лікарська. —Verbena Officinalis. — О с т у д н и к (Поділля), з е л і з н я к. Вербозілля звичайне. —Lysimachia vulgaris. —Ч о р н е з і л є, ф р а н ц ь о в а т е з і л л є. Вербозілля лучне. —Lysimachia numularia. —Р а н н и к, ж о в т е ц ь, л і с о в и й або ж о в т и й п о в і й. Вероніка лікарсь ка. — Veronica Officinalis. —Л е ж а ч к а, с у х і д н и к (Звяг.). Відкасник безстебловий. — Carlina Acaulis. — Д и в о с и л, д е в я т о с и л ь н и к, ч о р т о п о л о х, с т р а х о п о л о х (Галичина), п р е т р і с т н и к (Яскіні, пов. Гродецький, Звіногродка, Київ). Вільха чорна, вільха клейка. —Alnus glutinosa. —В і л ь х а, і л ь х а. Вишня звичайна. —Prunus сerasus. — В и ш н я. Вовче тіло болотне. —Comarum palustre. — В о в ч і т і л и. Вовчі ягоди звичайні, вовче лико. —Daphne mezereum. — В о в ч е л и к о. Вовчуг колючий. — Ononis Spinosa. —П е т р о в і ї б а т о г и, в о л ч а (Черс.), в о в ч у г а н. Водяний різак. —Stratiotes aloides. —Р и ж а к. Володушка круглолиста. —Bupleurum rotundifolium. —Л а с к а в ц і (Рогов. Нр 455). Волошка синя. —Centaurea Cyanus. — Б л е в і т, с и н е ц ь, с и н и ч н и к, в о л о ш к и, в а с и л ь к и. Вороняче око звичайне. —Paris quadrifolia. —В о р о н ь є о к о. В'яз листуватий. —Ulmus campestris. — Б е р е с т и н а (Київ), в е р е с. Гадючник в'язолистий. —Spiraea Ulmaria. —Б о л о т н а б у з и н а, і в а н і в ц в іт. — Гарбуз. —Cucurbita maxima. —Б а н я, д и н я, т и к в а, г а р б у з, к а б а ч о к. Гваякове дерево. — Guajacum Officinale.  — Ф р а н ц у з ь к е д е р е в о, с в я т о є д е р е в о. Герань червоно-бура. — Geranium phaeum. —В о в ч а с т о п а. Гірчак зміїний. —Polygonum bistorta. — Р а ч к и д і к у ш а. Гірчак перцевий. —Polygonum hydropiper. — Г о р е ц ь п е р е ч н и й, г о р ч а к, г і р ч а к, г о р ц я к (Звяг.). Гірчиця чорна. — Synapis nigra. —Г о р ч и ц я. Гісоп лікарський. —Hyssopus Officinalis.—І с с о п, і у с и п о к (Звягель), в а с и л ь к и. Гикавка сіра. —Berteroa incana. —Б а б и н, б а б о ч н и к. Глід колючий. —Crataegus oxyacantha. —Г л и к. Глуха кропива біла. — Lamium album. —Г л у х а я к р о п и в а, к а д и л о. Горлянка повзуча. — Ajuga reptans. — Г о л о в е ш е ч к и (Звягель). Горобина звичайна. — Sorbus Aucuparia. — Я р а б и н а, г о р о б и н а, р я б и н а (Звяг.). — Гостриця лежача. — Аsperugo procumbens. — С к а л а, л е п о к (Україна, Максим). Готу кола. —Hydrocotyle asiatica. —П е н е ж н и к, д е н е ж н и к. Гравілат міський. —Geum Urbanum. —Г р е б н и к, г р е б е н н и к (Полтавське), в и в і ш н и к, ч и с т е ц ь (Звягель). — Гречка посівна. — Fagopyrum Esculentum. — Г р е ч к а. Грицики звичайні. —Capsella bursa pastoris. —З о з у л ь н и к, р и ж у х а, д и к а г р е ч к а, з л о д і ї (Київ), г л а д н и к (Звягуль). Груша звичайна. — Pyrus communis. — Г р у ш а. Грушанка кругло листа. —Pyrola rotunifolia. —З и м о з е л е н и ц я, ч о р н о л и с т к а. Дельфіній високий. — Delphinium elatum. — Ц а р—з і л л я. Дереза варварська. —Cytisus biflorus. —Д е р е з а, з и н о в а т ь, з и н о в н и к, з е н о в к а (Східна Галичина), р а к і т н и к (Воронеж), щ о д р е н и ц я Дерен справжній або кизил справжній. —Cornus mas. —Д е р е н, к и з і л ь. Дзвоники круглолисті мінливі. —Campanula rotudifolia. —З в і н к и. Диня. —Cucumis mel. —Д и н я. Дощовик круглий. — Lycoperdon coelatum. — Б з д у ш к а, б з д и н а. Дрік красильний.Genista Tinctoria.  — Д р о к, д р і к (Полтавське, Київ), ч и с т н и к. Дуб черешчатий. —Quercus pedunculata  — Дуб, дубина. Дудник лісовий. —Angelica sylvestris.—Д я г і л ь, д я г л и ц я, д у д о ш н и к, д и р-д е р е в і й (Звіногродське), к о р і в к и. Дурман звичайний. — Datura stramonium. —Д у р м а н, к о р о в я к, д у р н у ш н и к, б о д я к, д у р н о п і о н. Жеруха гірка. —Cardamine amara. —Р е ж у х а. Жеруха лікарська. —Nasturtium officinale. —Р е ж у х а, н а с т у р ц і я. Живокіст лікарський. — Symphytum Officinale. —Ж и в о к і с т ь. Жимолость. —Lonicera caprifolium. — К о з і й л и с т о к. Жито посівне. —Secale cerealе. —Ж и т о. Жовтець отруйний. —Ranunculus sceleratus. —Ж а б н и к, п р и щ и р н и к, к о з е л к и (Звяг.). Жовтяниця черговолиста. —Chrysosplenium alternifolium —Ж о в т о ч н и ц я (Україна). Журавлина болотна. — Vaccinium oxycoccos. —Ж у р а в и н а. Журавник кривавий. —Geranium sanguineum. — Р о з о в о є з і л є. Звіробій звичайний. —Hypericum Perforatum.—З в і р о б о й, з а я ч а к р о в (Україна, макс.), з д о р о в а я т р а в а, з у р а в е ц ь (Полтавське), з і л є с в я т о г о Я н а (Звягель). Зіра. —Cuminum cyminum. — К м і н, в о л о с ь к и й т м і н. Зимолюбка зонтична. —Chimaphila Umbellata. —П о д в и г н и к ж і н о ч и й (Звягель), с т а н о в н и к (Полтавське), п о м о ч н и к, б о р о в и к (Чернігів). Зозулині черевички справжні. —Cypripedium calceolus. —Т е р л и ч. Іван-чай вузьколистий. — Epilobium augustifolium. — Ч а й-І в а н (Київ), д р е м у х а, н і ц а л о з а (Черніг.), з н и т и н н и к (Східна Галичина). Інжир або фіга або смоква. —Ficus carica. — С м о к о в н и ц я, с м о к в а. Кавун. — Citrullus vulgaris. — К а в у н. Кадило меліссолисте. — Melitis melissophyllum. — К а д е л ь н и к, к а д и л о (Сх. Гал.). Каледула лікарська. — Calendula Officinalis. — Ч о р н о б р и в ц і (пов. Уманьський), н о г і т о к. Калина звичайна. — Viburnum opulus. — К а л и н а. Калюжниця болотна. — Caltha Palustris. — Л о т о т ь (Звягель). Капуста городня. — Brassica Oleracea. — К а п у с т а. Картопля. — Solanum tuberosum. — К а р т о ф е л ь, к а р т о п л я, б а р а б о л я, м о р и г а н к а (американка), п о с ь п і ш к а, л и с у х а. Квасоля звичайна. — Phaseolus vulgaris. — П а с о л я. Кінський каштан звичайний. — Aesculus Hippocastanum. — К а ш т а н. Клен — Acer platanoides. — К л е н, к л е н и н а. Кнік бенедиктинський. — Cnicus benedictus. — Ч о р т о п о л о х, с т р а х о п о л о х. Княжик альпійський. — Astragene alpine. — К н я ж и к, в е т в і н а. Колючник звичайний. — Carlina vulgaris. — Д и в о с и л б і л и й. Конвалія звичайна або конвалія травнева. — Convallaria Majalis. — Л а н д и ш, г л а д и ш, л о н и ш, р а н н и к. Коноплі посівні. — Cannabis Sativa. — К о н о п л і. Конюшина гірська. — Trifilium montanum. — К у к у ш к а. Конюшина лучна. — Trifolium pretense. — Т р о я н, т р о й з і л л є, д я т л о в и н а (Черн.). Конюшина польова. — Trifolium arvense . — С п ю х (Східна Галичина). Конюшина посівна. — Trifolium agrarium. — Х м е л и к, м а к у ш к а (Черн.). Коров'як звичайний. — Verbascum thapsus. — К о р о в я к и, м е д в е ж е у ш к о. Королиця звичайна. — Leucanthemum vulgare. — Б і л о г о л о в н и к (Вор.), р о м е н, д є в и ч н и к (Черн.). Коручка болотна. — Euphorbia palustris. — М о л о ч а й б о л о т н и й, к у р а. Копитняк європейський. — Asarum Europaeum.  — П і д л і с т н и к, п о д о р і ж н и к, к о п и т е н ь (Звягель). Кріп пахучий. — Anethum Graveolens. — К р і п. Кропива дводомна. — Urtica Dioica. — К р о п и в а. Кропива жалка. — Urtica urens. — Ж и ч к а, ц ю п к а, д з и г у х а (Зрягель). Крушина ламка. — Rhamnus frangula. — Б о д л а к, б о л д а н, б о л о б а н, б о в а н, к р у ш и н а, м е д в е ж и н а, з а с т і р (Звяг.). Кукіль звичайний. — Agrosthema gintago. — К у к о л ь. Кукурудза цукрова. — Zea Mais. — К у к у р у д з а, к а ч а н и (Волинь). Кульбаба лікарська. — Taraxacum Officinale. — К у л ь б а б а, п о д о р о ж н и к, л е т у ч к и. Купина лікарська. — Polygonatum officinale. — К о к о р и ч к а, к у п, к о г у т и к, в о в ч е р е б р о, к о т я ч е р е б р о (Східна Галичина). Курячі ока польові. — Anagallis arvensis. — К у р з і л ь є (скрізь), м о к р е ц ь (Звягель), к у р я ч і о ч і (Полтавське). Купальниця європейська. — Trollies europeaus. — В о в ч а л а п а, к у п а л е н к а (Ушиця). Лаванда вузьколиста. — Lavаdula officinalis. — Л е в а н д а. Лавр благородний. — Laurus Nobilis. — Б о б к о в о є д е р е в о, л а в р о в о є д е р е в о. Ладан. — Olibanum. — О л і б а н, л а д о н. Латаття біле. — Nymphaea alba. — Л а т а т н е ж і н о ч е, л а т а т ь є (Україна), в о д я н и й л о п у х, м а к і в к и (Звягель). Лілія біла. — Lilium candidum. — Б і л а я л і л і я. Лілія лісова. — Lilium martagon. — М а с л я н к а. Лобода остиста. — Chenopodium Ambrosioides.— М и р-з і л л я, л е б е д а, к у д р я в ц і. Ліхніс халцедонський, горицвіт. — Lychnis. — Д р е м а. Ліщина звичайна або європейська. — Corylus avellana L. — О р і х, л і щ и н а, о р и ш и н а. Липа дрібнолиста. — Tilia. — Л и п а, л и п и н а. Ломиніс прямий. — Clematis recta. — Л о м и н и с. Лопух павутинистий. — Lappa totentosa. — Л о п у х, л е п у х. Льон-довгунець. — Linum usitatissimum. — Л ь о н. Льонок звичайний. — Linaria Vulgaris. — Л є н о к, м е д о в и к и, ч и с т е ц ь. Любисток лікарський. — Levisticum Officinale. — Л ю б и с т о к, л ю б и с т а (Полтавське і Чернігівське). Майоран. —Origanum majorana. —М а й о р ц і. Мак дикий. —Papaver Rhoaes. — В і д ю к, м а ч о к, н а с о н (Полтавське). Мак опійний. —Papaver somniferum. — М а к. Малина звичайна. —Rubus idaeus. —М а л и н а, к о с м а т к а, к о с м а ч о к. Мальва лісова. — Malva Sylvestris v. rotunifolia. — Р у ж а л і с н а я, д з і н д з і в е р, к о л а ч и к (Звягель). Марена красильна. —Rubia tinktorum. —М а р е н а, м а р і н а, к р о п. Материнка звичайна. —Origanum vulgare. —Л е б е д а, м а т е р и н к а. Меліса лікарська. — Melissa Officinalis. —П ч е л і н а т р а в а (Україна), м е д о в н и к, р о є в н и к (Полтавське). Миколайчики польові. —Eryngium Campestre. —М и к о л а й к и, к о л ю ч к и (Поділля), п е р е к а т и п о л е (Україна). Миколайчики сині. —Eryngium planum. — П е р е н о с-з і л л я (Поділля). Мильнянка лікарська. — Saponaria Officinalis. —Ч и с т у х а (Укр.), н а т я г а ч і (Черніг.), б і л и ї з і р к и (Звяг.). Мирт звичайний. —Myrtus communis. —М и р т, м і р т а. Молодило глобіферум. —Sempervivum globiferum. —Д о л я. Молодило покрівельне. —Sempervivum tectorum. —П о д с н і ж н и к, с к о ч к и. Молочай волохатий. —Euforbia villosa (різновид молочаю). —М о л о ч а й, ш е л е н и н а , в с т е к л и н е ц ь (Східна Галичина). Молочай кипарисоподібний. —Euphorbia Cyparissias. —М о л о ч а й к і п а р е н с ь к и й. Морозник чорний, чемерник. —Helleborus niger. —Ч е м е р и ц я. Морква. —Daucus carota. —М о р к в а. Мухомор. —Agaricus muskarius. —М у х о м о р. Мучниця звичайна. — Arctostaphylos Uva-Ursi. —Б о р о в к а, т о л о к н я к. М'ята польова. —Mentha arvensis. —К і н с ь к а м я т а. М'ята кучерява. —Mentha crispa. —М я т а к у ч е р я в а, м я т а л і с н а я. М'ята блошина. —Menthe pulegium. —П о л і й-т р а в а, ш а н д р а (?) (Звягель). М'ята перцева. —Mentha Piperita. — М я т а-х о л о д н я н к а, ч о р н а я м я т а (Звягель.). Наперстянка великоквіткова. —Digitalis amsbiqua. —Н а т я г а ч. Настурція велика. — Tropaeolum Majus. — Н а с т у р ц і я, к р а с о л я. Нетреба звичайна. —Xanthium spinosum. — Н е т р е б а, р е п е ч к а, ч о р т о п о л о х (Київ), з а х (Умань). Нечуй-вітер волохатенький. — Hieracium Pilosella. — Н е ч у й-в і т е р, в о л о ш н и к. Овес посівний. — Avena sativa. — О в е с. Огірок звичайний. — Cucumis sativus. — О г у р ц і, з и р к и (Полтавське). Огірочник лікарський. — Borago officinalis. — Б у р я ч к и, о г у р е ч н а т р а в а. Ожина. — Rubus fruticosum. — О ж и н а. Оман високий. Inula Helenium. — Д и в о с и л, д е в я т о с и л ь н и к (Київ). Осока піщана. — Carex Arenaria. — О с т р и ц я, т у р и ц я, д е к о ч т (Звенигород. Київ). Осика. — Populus tremula. — О с и к а, о с и ч и н а. Остудник голий. — Herniaria Glabra. — О с т у д н и к (Полтавське і Чернігівське), к і л ь н и к, г р а ж н и к (Київ, Волинь). Очерет озерний. — Scirpus lacustris. — С и т н и к, с к а р а б у з а. Очиток звичайний. — Sedum telephium. — В о р о н ь є с а л о, м а т о ч н и к. Очиток їдкий. — Sedum Acre. — О ч и т к и, г у с и н е ц ь, м о л о д е н ь, г о н е ц ь (Київ, Полт.) б о р о д а в н и к (Звяг.). Парило звичайне. — Agrimonia  Eupatoria. — Р е п’ я ш к и. Паслін солодко-гіркий. — Solanum Dulcamara. — П с і н к а, н а д т и н н и к, п о с ь л є н, п а с л ь о н. Паслін чорний. — Solanum nigrum. — П е с і ї я г о д и, п а с ь л і н, б з д н ю к а, б е с л и н е ц ь (Злочів, Мілятин). Пастернак посівний, або пастернак луговий, або пастернак звичайний. — Paslinaca sativa. — П а с т е р н а к. Первоцвіт весняний або первоцвіт справжній. — Primula officinalis. — П е р в о ц в і т, п е р в о с н і г, б а р а н ч и к и (Полт.), б о ж і ї р у ч к и, ж о в т а л і ф е р и я (Черн. Полт.), к у р і н а с л і п о т а, с л і п о т а, д з в і н к и (Східна Гал.), з о з у л и н і ч е р е в и ч к и. Переліска багаторічна. — Mercurialis perennis. — Щ и р-з і л л я. Перестріч сріблястий. — Melampyrum pretense. — Б р а т к и. Переступень білий. — Bryonia alba. — П е р е с т у п, н е ч і п а й-з і л ь є. Перець чорний. — Piper nigrum. — П е р е ц ь. Перстач гусячий. — Potentilla verna. — П я т о п е р с н и к, п я т о п а л ь ч и к (Звяг.). Перстач прямостоячий, калган. — Tormentilla erecta. — К у р-з і л ь є (Київ, Полт.), д у б р о в к а, в я з и л (Полт.), з а я ч и ї к р і в ці (Звенигород.), к у р а ч а н о г а (Звягель). Петрів хрест лускатий. — Lathrea squamaria. — П е т р о в и й х р е с т. Петрушка. — Petroselinun sativum. — П е т р у ш к а. Пижмо бальзамічне. — Tanacetum balsamita. — К а н упер (Звенигород. Звягель), к а н у ф е р, к а л у п і р (Дорожів), к а н у п і р, к а р у п і р (Зарубинці). Пижмо звичайне. — Tanacetum vulgare. — П і ж м а (Україна), д и к а р а б и н а (Полт.), д е в я т і с и л, п р и в о р о т е н ь (Звяг.). Пирій повзучий. — Triticum repens. — П и р е й. Півники німецькі. — Iris germanica. — П і в н и к и. Півники флорентійські. — Iris florentina. — Ф і я л к о в и й к о р і н ь. Півонія. — Paeonia officinalis. — П і в о н і я. Підбіл звичайний. — Tussilago Farfara. — П і д б і л, м а т ь-і-м а ч у х а. Підмаренник північний. — Gallium boreale. — О д к а ш л ь н и к (Звягель.). Підмаренник справжній. — Gallium verum. — Ж о в т е н ь к а к а ш к а, м е д о в н и к (Звягель). Підмаренник чіпкий. — Galium aparine. — Ц е п л я к а, у с т е л і з е м л і (Україна). Піретрум дівочий. — Pyrethrum parthenium. — М а р о н а, м а т о ч н и к. Плакун верболистий. — Lythrum salicaria. — В о д о г л я д. Плаун булаво видний. — Lycopodium Clavatum. — К о л д у н н и к, д е р е за (Звягель.), д и р е ч (Східна Галичина). Полин гіркий. — Artemisia Absinthium. — П е л у н, п о л и н ь. Полин звичайний. — Artemisia Vulgaris. — Ч о р н о б и л ь, б и л и н а, б і л н и к (Звягель). Полин лікувальний. — Artemіsia abrotanum. — Б о ж е д е р е в ц е. Полин понтичний. — Artemisia pontica. — Н е х в о р о щ, б є л є н ь к а я н е х в о р о щ. Приворотень звичайний. — Alchemilla Vulgaris. — Г р у д н и ц я, р о с и ч к а. —   Просо. — Panicum miliaceum. — П р о с о. Пшениця. — Triticum vulgare. — П ш е н и ц я. Ранник вузлуватий. — Scrophularia Nodosa. — С т а р о в и н а, п і д т и н и к, р а н н и к (Полт.), б о р о д а в н и к (Звяг.). Расторопша плямиста. — Silybium marianum. — Р а с т о п ш а. Ратанія. — “Rathania”. — Р а т а н і я. Рдесник гребінчастий. — Potamogeton lucens. — П а р н и к. Редька чорна. — Raphanus Sativus. — Редиска, редька. Родовик лікарський. — Sanguisorba Officinalis. — К р а с н о г о л о в к и. Розмарин. — Rosmarinus officinalis. — Р о з м а р и н. Розхідник звичайний. — Glechoma Hederacea. — Р о з х і д н и к, р я с. Ромашка лікарська. — Matricaria chamomilla. — Р у м я н о к, р у м я н е ц ь, р у м я н о к п а х у ч и й, к о р о л и ц я. Росичка круглолиста. — Drosera rotundifolia. — Р о с и ч к а, ц а р е в і о ч к и. Ротики садові. — Antirhinum oronthium. — Ж а б р ей (Звягель). Рутка лікарська. — Fumaria officinalis. — П е ч и н о ч н а т р а в а, н е р о д и м е ц ь, п о л е в а я р у т к а (Звенигород., Київ), п т а ш и н а р у т а. Рута садова. — Ruta Graveolens. — Р у т а, з и м о з е л е н ь. Ряска мала. — Lemna minor. — Р я с к а. Ряст порожнистий. — Corydalis cava (Aristolochia rotunda). — Р а с ц і (Комомийське), к о н о п е н ь к а (Самбір), к о н о п е л ь к а б і л а (Бистриця, пов. Дрогобицький), с н і г у р, с н і г у р к а (пов. Тустаньський), з о з у л и н р я с т (Україна). Салат, латук посівний або латук. — Lactuca sativа. — Л а т у к, с а л а т. Самосил білоповстистий. — Teucrium polium. — Ч е б р е ц ь, к р е й д о в н и к. Самосил часниковий. — Teucrium scordium. — О ж а н к а, с в и н я ч а б у л ь б а. Свербіжниця польова. — Scabiosa arvensis. — Ч о р т о в а б о р о д а. Сивець луговий. — Scabiosa Succisa. — Ч о р т о г о н-т р а в а (Україна), ч о р т о в а б о р о д а і н а к ш а (Звяг.). Сідач коноплевий. — Eupatorium cannabinum. — В о в ч к и. Слива. — Prunus domestika. — С л и в к а. Смородина чорна. — Ribes nigrum. — C м р о д и н а, с м о р о д а, с м о р о д, ч о р н а с м о р о д и н а. Сокирки. — Delphinium consolida. — С о к и р к и (Україна), к о м а р о в і н о с и к и. Собача кропива п'ятилопатева. — Leonurus Cardiaca. — С о б а ч а к р о п и в а, ш а н т а й (Руст Підкарпатська). Солодка щетиниста. — Glycyrrhiza echnata. — Л а к р и ц я, л а к р и ч н и к, с о л о д и к а (Черніг.). Сон лучний (чорніючий, богемський). — Pulsatilla pratesis. — С о н, с о н ч и к. Соняшник однорічний. — Helianthus Annuus. — С о я ш н и к, с о л н е ш н и к. Сосна звичайна. — Pinus silvestris. — С о с н а, с о с н и н а. Спориш звичайний. — Polygonum aviculare. — П о д о р о р о ж н и к. Стародуб широколистий. — Laserpitium latifolium. — С т а р о д у б. Стокротки багаторічні. — Bellis Perennis. — С т у к р а т к и. Суниці лісові. — Fragaria vesca. — П о з ю м к а, ч е р в о н а я г о д а, п о л о н и ц я, з е м л я н и к а, с у н и ц я. Суховершки звичайні. — Prunella vulgaris. С у х о в е р ш к и. Сухоребрик лікарський. — Erysimum officinale.— Г о р ч а в к а, д и к а м і л и ц я(Східна Галичина). Талабан польовий. — Thlaspi arvense. — Я р у т к а, ч о р н е р е б р о, д з в и н н и к (Звягель), в е р е д н и к, в о л о с н и к. Татарник, татарське зілля. — Acorus calamus.  — г а в я р, л і р (Київ), ш у в а р (Східна Галичина) і р (Полтава), л е п е х а (Звягель). Тирлич звичайний. — Gentiana pneumonanthe. — Г о р ч а в к а, г о р и ч к а, г і р к и й. Тис ягідний. — Taxus baccata . — Н е г н о й, н е г н и ю ш к а. Тисячолисник. — Achillea millefolium L. — К р о в а в н и к (Звягель), д е р е в и ц я, д е р е в и й, р а н н и к, с е р п о р і з. Тмин звичайний. — Carum Carvi. — К м і н, т м і н. . Тоя. — Aconitum napellus. — Т о є д, о м я к, в о в к о б о й, т е р л и ч, о д к а ш н и к, т у я (Звягель). Тополя бальзамічна. — Populus balsamifera. — П а х у ч а т о п о л я. Тополя біла. — Populus alba. — С е р е б р и с т а т о п о л я. Туя західна. — Thuja occidentalis. — Ж и в о д р е в о, ж и о т н и к, к а д и л о. Тютюн справжній або вірджініййський. — Nicotiana rustica. — Б а к у н, б а х у н, к о р б а ч (Полтавське), м а х о р к а, д у х а н (Саноцьке), т ю т ю н (Україна), т ю т і н (Звягель). Фенхель звичайний. — Foeniculum officinale. — К о п р, о к р і п. Ферула смердюча. — Ferulla asafоetida. — Ч о р т о в о г і в н о. Фізаліс. — Physalis Alkekengi. — С е р д е ч н и к. Хрестівник Якова. — Senecio Jacobaea. — Я к о в а т р а в а, с т а р и н а. Хрін звичайний. — Armoracia Rusticana. — Х р і н. Хріниця смердюча. — Lepidium ruderale. — К л о п о в н и к, м е т е л и ш н и к (Україна), в о н ю ч к а, в о н ю ч е з і л є ч к о. Цикорій дикий. — Cichorium Intybus. — П е т р о в і б а т о г и. Цибуля ріпчаста. — Allium Cepa. — Ц и б у л я. Цибуля порей. — Allium porrum. — П о р е й. Чабер садовий. — Satureja Hortensis. — Ч а б е р, ч е б ер, ч о б р, ч е б р е ц ь, ч е п ч и к. Часник звичайний, домашній. — Allium Sativum. — Ч о с н и к, ч а с н и к. Часник кінський черешковий. — Alliaria officinalis. — Ч о с н о в и ц я. Частуха подорожниковидна. — Alisma plantago. — П о д о р о ж н и к, ж е р н о в е ц ь. Чебрець звичайний. — Thymus Serpyllum. — Т и м ь я н п о л з у ч и й, ч е п ч и к, ч е б р и н е ц ь. Чемериця біла. — Veratrum Album. — Ч е м е р и ц я, ч е м е р н и к. Череда трироздільна. — Bidens tripartite. — П р и ч е п а, ч е р е д а, т о в с т у ш к а (Полтавське). Черемха звичайна. — Prunus padus. — Ч е р е м х а, ч е р е м у х а (Полт.), ч е р е м ш и н а (Звяг.). Черсак. — Dipsacus fullonum. — Б о д я к к о л ю ч и й, в о р с я н к а, ч и ш а к и (Львів, Коломия), ч о р т о п о л о х (Звягельське). Черсак лісовий. — Dipsacus silvestris. — Б о д я к и. Чистотіл великий. — Chelidonium Majus. — Г л а д и ш н и к, ж о в т и й м о л о ч а й, с а м о з е л е н ь, с м е т а н н и к, г и с т н и к. Чорнокорінь лікарський. — Cynoglossum officinale. — С о б а ч и й я з и к. Чорниця звичайна. — Vaccinium Myrtillus. — Ч е р н и ц я. . Чорнушка польова. — Nigella Sativa. — Ч е р н у ш к а. Шавлія лікарська. — Salvia Officinalis. — Ш а л в і й, ш а л в і я, ш а л ф і я. Шандра звичайна. — Marrubium Vulgare.— Ш а н д р а. Шафран посівний. — Crocus Sativus. — Ш а ф р а н. Шипшина собача. — Rosa canina. — Ш и п ш и н а. Щитовник чоловічий. — Polystichum Filix. — П а п о р о т ь, п а н н а-б а б а. (Звяг.). Щавель кислий. — Rumex Acetosa. — К и с л и ц я, щ а в е л ь. Яблуня. — Pyrus malus. — Я б л о н я, к и с л и ц я (дика). Язвенник альпійський. — Anthyllis Vulneraria. — З о л ь н и к, п е р е л є т (Васильків). Ялівець звичайний. — Juniperus Communis. — Я л о в е ц ь. Ялівець козацький. — Juniperus Sabina. — С а б и н а, м о ж у х а (Київ, на Доні). Ясенець білий.Dictamnus albus. — Я с є н ь—т р а в а, я с є н е ц ь. Ясен звичайний. — Fraxinus excelsior. — Я с е н, я с і н ь, я с е н и н а. Ячмінь звичайний. — Hordeum vulgare. — Я ч м і н ь. «Galla turcica» — Чорниї орішки. — Lotus ornithopodioides. — П е р е л е т (Чигирин). — Illecebrum verticilatum. — С к р и п у н. — Imperatorial ostruthium. — С т а р о д у б. — Ononis hircine Jacq. — В о в ч у г, з е л е н и ц я (Полт, Київ.), о с т у д н и к (Східна Галичина). — Opoponax Chironium. — С т о с и л. — Orhis spesies див. Orchis Morio. Plantago major див. Alisma plantago. Polemonium coreum. — С и н ю х а, к р а с о т к а. — Potentilla anserine. — С м и т а н н и к (Східна Галичина.), г у с и н а т р а в а, г у с я ч і л а п к и (Полт. Київ). — Primula auricular. — Л и щ а к. — Ranunculus trifolium. — Л о т е т ь. — Rosa centifolia. — Р о ж а. — Rumex obtusifolium. — К і н с ь к и й с м а р ч, к о в а р з н и к. — Sclerotium clavus. — Р і ж к и, ч о р н и ї р і ж к и. — Scolopendrium officinarium. — О л е н я г о я з и к а т р а в а. — Secale cornutum див. Sclerotium clavus. Sium augustifolium v. Boerula augustifolium. — К і р н и ч н и к (Збараж). — Siringa officinalis. — С і р е з і л ь є. — Sophia sisymbrium. — Р о г а ч к а. — Spiraea filipendula. — Г а д ю ч н и к, п у х (Київ), п о ч и н о ч к и (,Полт.), с м у т н и к (Чер.), т а л а б а н (Звяг.). — Thesium sp? — П р о с т у д н и к. — Thymus Vulgaris.—…………….—  Viola Tricolor. — Б р а т к и, б р а т ч и к и (Київ, черн.), п о л у ц в і т к и, м а с л ю к. — Aronicum elusii. — К о з л о в е ц ь. — Cinnae v. santonici semina — Ц и т в а р н е с і м. я. — Cynosbata Див. Rosa canina. «Epaticus flos». — П р і в р о т (Східна Галичина)— Euphorbia lathyris. — М о л о ч а й. — Молочай. Adonis vernalis.  — Г о р и ц в і т. Перелік тварин, які згадані в цій роботі ,складений за алфавітом А) За латинськими назвами Acanthia lectularia. — Б л о щ и ц я. — Клоп. Acheta domestica. Див. Gryllus dovesticus. Aluada arvensis. — Ж а й в о р о н о к. — Жайворонок польовий, веснівка. Anas Boschas. — К а ч к а. — Крижень, дика качка. Anguilla fluviatilis. — У г о р. — Вугор. Anguis fragilis. — В е р е т е н и ц я. — Веретільниця ламка, або гладун. Anser. — Г у с ь. — Гуска. Apis mellifica. — Б д ж о л а. — Бджола медоносна. Astacus fluviatilis. — Р а к. — Річковий рак. Blatta orientalis. — Т а р а к а н. — Тарган чорний. Boa Constrictor. — П о л о з. — Удав справжній. Bos tayrus. — В і л. — Віл. Bufo. — Р о п у х а. — Ропуха. Canis familiaris. — Д в о р о в а с о б а к а. — Пес свійський. Canis lupus. — В о в к. — Вовк звичайний. Canis vulpes. — Л и с, л и с и ц я. — Лисиця. Cantaris vesicatoria. — М а й к а. — Шпанська муха. Carpa hircus. — К о з а. — Коза звичайна. Carabus cancellatus.(?) — К л і щ. — Кліщ. Castor fiber. — Б о б р. — Бобер звичайний. Cavia cobaya. — М о р с ь к а я с в и н к а. — Кавія свійська, кавія звичайна, або «морська свинка». Cervus alces. — Л о с ь. — Лось звичайний. Cicada plebeja. — К у з ь н е ч и к. — Коник справжній. Ciconia. — Ч о р н о г у з. — Лелека. Cobitis fossilis. — В’ ю н. — В'юн. Coccinella septempunctata. — К о н о п е л ь к а. — Сонечко семикрапкове. Coluber natrix. — В о д я н и й в у ж, з а с к р о н е ц ь. — Вуж звичайний. Columba oenas. — Д и к и й г о л у б. — Голуб-синяк. Coracias garrulus. — Р а к ш а. — Сиворакша або ракша. Corallium rubrum. — К о р а л ь. — Корал червоний. Corvus corax. — К р у к. — Крук. Corvus glandarius. — С о й к а. — Сойка. Corvus monedula. — Г а л к а. — Галка. Corvus pica. — С о р о к а. — Сорока. Coturnix dactylisonans. — П е р е п е л и ц я. — Перепілка. Cricetus frumentarius. — Х о м’ я к. — Хом’як. Cuculus canorus. — З у з у л я. — Зозуля звичайна. Culex pipens. — К о м а р. — Комар. Cyprinus carpio. — К о р о б. — Короп звичайний. Cyprinus gobio. — Б у б а р е ц ь. — Пічкур звичайний. Cyprinus tinca. — Л и н. — Лин звичайний. Emys lutraria. — Р е м е н н а ж а б а. — Черепаха. Erinaceus europaeus. — Є ж а к. — Їжак. Esox Lucius. — Щ у к а. — Щука звичайна. Equus asinus. — О с е л. — Віслюк, осел, або африканський осел. Equus caballus. — К і н ь. — Кінь свійський. Falco milvus. — К а н я. — Шуліка. Felis catus domesticus. — К і т. — Кіт свійський. Feotorius vulgaris. — Л а с и ц я, л а с о ч к а. — Ласиця або ласка. Formica fusca. — К о м а х а. — Мурахи чи мурашки. Gallus domesticus. — П і в е н ь, к у р а, к у р к а, к у р и ц я. — Курка свійська. Grus cinerea. — Ж у р а в е л ь. — Журавель сірий. Gryllotalpa vulgaris. — М е д в е д и к, м е д в е д ю х, п о д б і й (Сх. Гал.), в о л ч о к (Україна). — Капустянка. Gryllus domesticus. — Ц в і р к у н. — Цвіркун домашній. Helix. — С л и м а к. — Слимак. Hirudo medicinalis. — П’ я в к а. — П’явка медична. Hirundo rustica. — Л а с т і в к а. — Ластівка сільська. Hirundo urbica. — Л а с т і в к а. — Ластівка міська. Homo sapiens. — Ч о л о в і к. — Людина розумна. Hyla arboea. — Ж а б к а, с к р о б а ч к а. — Райка деревна, або звичайна.  Lacerta agilis. — Я щ е р и ц я. — Ящірка прудка.  Lampyris noctiluca. — С в і т л и к. — Світлячок нічний. Lepus cuniculus. — К о р о л ь о к. — Кролик. Lepus timidus. — З а я ц ь. — Заєць білий, або заєць-біляк, біляк, білик. Lota fluviatilis. — М є н т у з. — Минь річковий. Lumbricus terrestris. — З е м л я н и й г л и с т. — Звичайний дощовий черв'як. Meles taxus. — Б о р с у к. — Борсук звичайний. Meloe. — М а ї в к а. — Майка короткокрила. Melolontha. — Х р у щ. — Хрущ травневий. Motacilla alba. — Т р я с о г у з к а. — Плиска біла. Motacіlla troglodytes. — В о л о в е о ч к о. — Волове очко або кропивник. Muraena anguila. Див. Anguila fluviatilis. Mus musculus. — М и ш. — Миша ха?тня, або домова, або звичайна. Mus rattus. — Щ у р. — Пацюк чорний. Musca domestica. — М у х а. — Кімнатна муха. Oniscus. — С т о н о г а, с т о н і ж к а. — Мокриця. Ovis aries. — В і в ц я. — Баран арійський, або баран свійський, або вівця свійська. Parus polonicus s. Див. Remiz Aegithalus. Pavo cristatus. — П а в у к. — Павич звичайний або індійський павич. Pediculus capitis. — В о ш, п о г а н а я к у с к а. — Воша. Pediculus pubis. — М а н д а в о ш к а. — Лобкова воша. Pelias berus. — З м і я, г л а д у н, г а д ю к а, я з я (Сх. Галичина). — Гадюка звичайна. Picus martius. — Ж о в н а. — Чорний дятел. Pieris brassicae. — М е т е л и к-к а п у с т н и к. — Білан капустяний. Pulex irritans. — Б л о х а. — Людська блоха. Pyrgitta. — Г о р о б е ц ь. — Горобець. Rana arborea. Див. Hyla arborea. Rana esculenta. — В о д я н а ж а б а. — Їстівна або зелена водна жаба. Rana temporaria. — Ж а б а з е м л я н а. — Жаба трав'яна. Remiz Aegithalus. — Р е м і з. — Ремез. Salamandra maculosa. — С е л е м е з д р а. — Саламандра плямиста. Scorpio europaeus. — Т у р ч а к. — Скорпіон європейський. Serpens. — В у ж. — Змія, вуж. Spalax typhlus. — С л і п и ш, з і н ь с ь к е щ е н я. — Сліпак понтичний, або сліпак білозубий. Strix aluco. — С о в а. — Сова сіра. Strix bubo. — П у т к а л о. — Пугач. Sus scrofa. — С в и н я. — Свиня звичайна. Sus scrofa fera. — Д и к. — Дика свиня. Talpa europaea. — К р і т. — Кріт європейський, або кріт звичайний. Tegenaria domestica. — П а у к. — Павук хатній. Trochosa Singoriensis. — Т а р а н т у л, с м е р т е л ь н и й п а у к. — Тарантул. Turdus merula. — К о с. — Чорний дрізд або кіс. Unio margarifera. — Ж е м ч у г. — Перлова скойка. Ursus arctos. — М е д в і д ь. — Ведмідь бурий.  Vesperugo murinus. — К а з а н о к, л и л и к (Ушиця). — Лилик, кажан. Б) Згідно народних назв руських Б д ж о л а.— Apis mellifica. — Бджола медоносна. Б л о х а. — Pulex irritans .— Людська блоха. Б л о щ и ц я.— Acanthia lectularia. — Клоп. Б о б р. — Castor fiber.— Бобер звичайний. Б о р с у к. — Meles taxus. — Борсук звичайний. Б у б а р е ц ь. — Cyprinus gobio.— Пічкур звичайний. В е р е т е н и ц я, в е р е т е н и к. — Anguis fragilis.— Веретільниця ламка або гладун. В і в ц я. — Ovis aries. — Баран арійський, або баран свійський, або вівця свійська. В і л. — Bos tayrus. —Віл. В о в к. — Canis lupus. —Вовк звичайний. В о д я н и й в у ж, з а с к р о н е ц ь. — Coluber natrix. — Вуж звичайний. В о л о в е о ч к о. — Motacіlla troglodytes. — Волове очко або кропивник. В о л о с е н ь, м е д в е д и к. — М е д в е д и к, м е д в е д ю х, п о д б і й (Сх. Гал.), в о л ч о к (Україна). —Капустянка. В о л ч о к. Див. М е д в е д и к. В о ш, п о г а н а я к у с к а. — Pediculus capitis. — Воша. В у ж. — Coluber natrix. — Вуж звичайний. В’ ю н. — Cobitis fossilis. —В'юн. Г а л к а. — Corvus monedula. —Галка. Г о л у б д и к и й. — Columba oenas. — Голуб-синяк. Г о р о б е ц ь. — Pyrgitta. —Горобець. Г у с ь. — Anser.— Гуска. Д и к. — Sus scrofa fera. —Дика свиня. Є ж а к. — Erinaceus europaeus.— Їжак. Ж а б а в о д я н а. — Rana esculenta. — Їстівна або зелена водна жаба. Ж а б а з е м л я н а. — Rana temporaria. — Жаба трав'яна. Ж а б а р е м е н н а. — Emys lutraria. — Черепаха. Ж а б к а, с к р о б а ч к а (Рогатин, Девятники). — Hyla arboea. — Райка деревна, або звичайна.  Ж а й в о р о н о к. — Aluada arvensis. — Жайворонок польовий, веснівка. Ж е м ч у г. — Unio margarifera. — Перлова скойка. Ж о в н а. — Picus martius. — Чорний дятел. Ж у р а в е л ь. — Grus cinerea. — Журавель сірий. З а с к р о н е ц ь. Див. В о д я н и й в у ж. З а я ц ь. — Lepus timidus. — Заєць білий, або заєць-біляк, біляк, білик. З е м л я н и й г л и с т. — Lumbricus terrestris. —Звичайний дощовий черв'як. З і н ь с ь к е щ е н я.. — Spalax typhlus. — Сліпак понтичний, або сліпак білозубий. З м і я, г л а д у н, г а д ю к а, я з я (Сх. Гал.). — Pelias berus. — Гадюка звичайна. З у з у л я. — Cuculus canorus. —Зозуля звичайна. К а з а н о к, л и л и к (Ушиця). — Vesperugo murinus. — Лилик, кажан. К а н я. — Falco milvus.— Шуліка. К а ч к а. — Anas Boschas.— Крижень, дика качка. К і н ь. — Equus caballus. — Кінь свійський. К і т. — Felis catus domesticus. — Кіт свійський. К л і щ. — Carabus cancellatus.(?) — Кліщ. К о м а р. — Culex pipens. — Комар. К о м а х а. — Formica fusca. — Мурахи чи мурашки. К о н о п е л ь к а. — Coccinella septempunctata. —Сонечко семикрапкове. К о р а л ь. — Corallium rubrum. — Корал червоний. К о р о б. — Cyprinus carpio. —Короп звичайний. К о р о л ь о к. — Lepus cuniculus.— Кролик. К о з а. —Carpa hircus. —Коза звичайна. К о с. —Turdus merula. —Чорний дрізд або кіс. К р і т. — Talpa europaea. —Кріт європейський, або кріт звичайний. К р у к. — Corvus corax. —Крук. К у з ь н е ч и к. — Cicada plebeja. —Коник справжній. К у р а. Див. П і в е н ь. К у р к а. Див. П і в е н ь. Л а с и ц я, л а с о ч к а. —Feotorius vulgaris. —Ласиця або ласка. Л а с о ч к а. Див. Л а с и ц я. Л а с т і в к а. — Hirundo rustica. —Ластівка сільська. Л а с т і в к а. — Hirundo urbica. —Ластівка міська. Л о с ь. — Cervus alces. —Лось звичайний. Л и л и к Див. К а з а н о к. Л и н. — Cyprinus tinca. — Лин звичайний. Л и с, л и с и ц я. —Canis vulpes. —Лисиця. Л и с и ц я. Див. Л и с. М а ї в к а. —Meloe. —Майка короткокрила. М а й к а. — Cantaris vesicatoria. —Шпанська муха. М а н д а в о ш к а. —Pediculus pubis. — Лобкова воша. М е д в е д и к, м е д в е д ю х, п о д б і й (Сх. Гал.), в о л ч о к (Україна). —Gryllotalpa vulgaris. — Капустянка. М е д в е д ю х Див. М е д в е д и к. М е д в і д ь. —Ursus arctos. —Ведмідь бурий.  М е т е л и к-к а п у с т н и к. —Pieris brassicae.— Білан капустяний. М и ш. — Mus musculus. —Миша ха?тня, або домова, або звичайна. М у х а. — Musca domestica. — Кімнатна муха О с е л. — Equus asinus. —Віслюк, осел, або африканський осел. П а в у к. — Pavo cristatus. — Павич звичайний або індійський павич. П а у к. — Tegenaria domestica. — Павук хатній. П е р е п е л и ц я. — Coturnix dactylisonans.— Перепілка. П і в е н ь, к у р а, к у р к а, к у р и ц я. — Gallus domesticus.— Курка свійська. П о д б і й. Див. М е д в е д и к. П о л о з. — Boa Constrictor. — Удав справжній. П у т к а л о. — Strix bubo. —Пугач. П’ я в к а. — Hirudo medicinalis. — П’явка медична. Р а к. — Astacus fluviatilis. —Річковий рак. Р а к ш а. — Coracias garrulus. —Сиворакша або ракша. Р е м і з. — Remiz Aegithalus. —Ремез. Р о п у х а. — Bufo. —Ропуха. С в и н к а м о р с ь к а я. — Cavia cobaya. —Кавія свійська, кавія звичайна, або «морська свинка». С в и н я. — Sus scrofa. —Свиня звичайна. С е л е м е з д р а. — Salamandra maculosa. — Саламандра плямиста. С к р о б а ч к а. Див. Ж а б к а. С л и м а к. — Helix. —Слимак. С л і п и ш, з і н ь с ь к е щ е н я. — Spalax typhlus. — Сліпак понтичний, або сліпак білозубий. С м е р т е л ь н и й п а у к, т а р а н т у л. — Trochosa Singoriensis. —Тарантул. С о б а к а д в о р о в а. — Canis familiaris. —Пес свійський. С о в а. — Strix aluco. —Сова сіра. С о й к а. — Corvus glandarius. —Сойка. С о р о к а. — Corvus pica. —Сорока. С т о н і ж к а. — Oniscus. —Мокриця. С в і т л и к. — Lampyris noctiluca. —Світлячок нічний. Т а р а к а н. — Blatta orientalis. — Тарган чорний. Т а р а н т у л. Див. С м є р т е л ь н и й п а у к. Т р я с о г у з к а. — Motacilla alba. — Плиска біла. Т у р ч а к. — Scorpio europaeus. — Скорпіон європейський. У г о р. — Anguilla fluviatilis. — Вугор. Х о м’ я к. — Cricetus frumentarius. —Хом’як. Х р у щ. — Melolontha. — Хрущ травневий. Ц в і р к у н. — Gryllus domesticus. — Цвіркун домашній. Ч о л о в і к. — Homo sapiens. — Людина розумна. Ч о р н о г у з. — Ciconia. — Лелека. Щ у к а. — Esox Lucius. — Щука звичайна. Щ у р. — Mus rattus. — Пацюк чорний. Я щ е р и ц я. — Lacerta agilis.— Ящірка прудка.  Г) Згідно українських зоологічних назв Баран арійський, або баран свійський, або вівця свійська. — Ovis aries. — В і в ц я. Бджола медоносна. — Apis mellifica. — Б д ж о л а. Білан капустяний. — Pieris brassicae. — М е т е л и к-к а п у с т н и к. Блоха людська. — Pulex irritans. — Б л о х а. Бобер звичайний. — Castor fiber. — Б о б р. Борсук звичайний. — Meles taxus. — Б о р с у к. Ведмідь бурий. — Ursus arctos. — М е д в і д ь. Веретільниця ламка, або гладун. Anguis fragilis. — В е р е т е н и ц я. Віл. — Bos tayrus. — В і л. Віслюк, осел, або африканський осел. — Equus asinus. — О с е л. Вовк звичайний. — Canis lupus. — В о в к. Волове очко або кропивник. — Motacіlla troglodytes. — В о л о в е о ч к о. Воша. — Pediculus capitis. — В о ш, п о г а н а я к у с к а. Воша лобкова.Pediculus pubis. — М а н д а в о ш к а. Вугор—.Anguilla fluviatilis. — У г о р. Вуж звичайний. — Coluber natrix. — В о д я н и й в у ж, з а с к р о н е ц ь. В'юн. — Cobitis fossilis. — В’ ю н. Гадюка звичайна. — Pelias berus. — З м і я, г л а д у н, г а д ю к а, я з я (Сх. Галичина). Галка. — Corvus monedula. — Г а л к а. Голуб-синяк. — Columba oenas. — Д и к и й г о л у б. Гуска. — Anser. — Г у с ь. Горобець. — Pyrgitta. — Г о р о б е ц ь. Дика свиня. — Sus scrofa fera. — Д и к. Дятел чорний. — Picus martius. — Ж о в н а. Жаба їстівна або зелена водна. — Rana esculenta. — В о д я н а ж а б а. Жаба трав'яна. — Rana temporaria. — Ж а б а з е м л я н а. Жайворонок польовий, веснівка. — Aluada arvensis. — Ж а й в о р о н о к. Журавель сірий. — Grus cinerea. — Ж у р а в е л ь. Заєць білий, або заєць-біляк, біляк, білик. — Lepus timidus. — З а я ц ь. Звичайний дощовий черв'як. — Lumbricus terrestris. — З е м л я н и й г л и с т. Зозуля звичайна. — Cuculus canorus. — З у з у л я. Змія, вуж. — Serpens. — В у ж. Їжак. — Erinaceus europaeus. — Є ж а к. Кавія свійська, кавія звичайна, або «морська свинка». — Cavia cobaya. — М о р с ь к а я с в и н к а. Капустянка. — Gryllotalpa vulgaris. — М е д в е д и к, м е д в е д ю х, п о д б і й (Сх. Гал.), в о л ч о к (Україна). Кінь свійський. — Equus caballus. — К і н ь. Кіт свійський. — Felis catus domesticus. — К і т. Кліщ. — Carabus cancellatus.(?) — К л і щ. Клоп. — Acanthia lectularia. — Б л о щ и ц я. Коза звичайна. — Carpa hircus. — К о з а. Комар. — Culex pipens. — К о м а р. Коник справжній. — Cicada plebeja. — К у з ь н е ч и к. Корал червоний. — Corallium rubrum. — К о р а л ь. Короп звичайний. — Cyprinus carpio. — К о р о б. Крижень, дика качка. — Anas Boschas. — К а ч к а. Кріт європейський, або кріт звичайний. — Talpa europaea. — К р і т. Кролик. — Lepus cuniculus. — К о р о л ь о к. Крук. — Corvus corax. — К р у к. Курка свійська. — Gallus domesticus. — П і в е н ь, к у р а, к у р к а, к у р и ц я. Ласиця або ласка. — Feotorius vulgaris. — Л а с и ц я, л а с о ч к а. Ластівка міська. — Hirundo urbica. — Л а с т і в к а. Ластівка сільська. — Hirundo rustica. — Л а с т і в к а. Лелека. — Ciconia. — Ч о р н о г у з. Лилик, кажан. — Vesperugo murinus. — К а з а н о к, л и л и к (Ушиця). Лин звичайний. — Cyprinus tinca. — Л и н. Лисиця. — Canis vulpes. — Л и с, л и с и ц я. Лось звичайний. — Cervus alces. — Л о с ь. Людина розумна. — Homo sapiens. — Ч о л о в і к. Майка короткокрила. — Meloe. — М а ї в к а. Минь річковий. — Lota fluviatilis. — М є н т у з. Миша хатня, або домова, або звичайна. — Mus musculus. — М и ш. Мокриця. — Oniscus. — С т о н о г а, с т о н і ж к а. Мураха або мурашка. — Formica fusca. — К о м а х а. Павич звичайний або індійський павич. — Pavo cristatus. — П а в у к. Павук хатній—.Tegenaria domestica. — П а у к. Пацюк чорний. — Mus rattus. — Щ у р. Перепілка.Coturnix dactylisonans. — П е р е п е л и ц я. Перлова скойка.—Unio margarifera. — Ж е м ч у г. Пес свійський. — Canis familiaris. — Д в о р о в а с о б а к а. Пічкур звичайний. — Cyprinus gobio. — Б у б а р е ц ь. Плиска біла. — Motacilla alba. — Т р я с о г у з к а. Пугач. — Strix bubo. — П у т к а л о. П’явка медична. — Hirudo medicinalis. — П’ я в к а. Райка деревна, або звичайна. — Hyla arboea. — Ж а б к а, с к р о б а ч к а. Ремез. — Remiz Aegithalus. — Р е м і з. Річковий рак. — Astacus fluviatilis. — Р а к. Ропуха. — Bufo. — Р о п у х а. Саламандра плямиста. — Salamandra maculosa. — С е л е м е з д р а. Свиня звичайна. — Sus scrofa. — С в и н я. Світлячок нічний. — Lampyris noctiluca. — С в і т л и к. Сиворакша або ракша. — Coracias garrulus. — Р а к ш а. Сойка. — Corvus glandarius. — С о й к а. Скорпіон європейський. — Scorpio europaeus. — Т у р ч а к. Слимак. — Helix. — С л и м а к. Сліпак понтичний, або сліпак білозубий. — Spalax typhlus. — С л і п и ш, з і н ь с ь к е щ е н я. Сова сіра. — Strix aluco. — С о в а. Сонечко семикрапкове. — Coccinella septempunctata. — К о н о п е л ь к а. Сорока. — Corvus pica. — С о р о к а. Тарантул. — Trochosa Singoriensis. — Т а р а н т у л, с м е р т е л ь н и й п а у к. Тарган чорний. — Blatta orientalis. — Т а р а к а н. Удав справжній. — Boa Constrictor. — П о л о з. Хом’як. — Cricetus frumentarius. — Х о м’ я к. Хрущ травневий. — Melolontha. — Х р у щ. Цвіркун домашній. — Gryllus domesticus. — Ц в і р к у н. Черепаха. — Emys lutraria. — Р е м е н н а ж а б а. Чорний дрізд або кіс. — Turdus merula. — К о с. Шпанська муха. — Cantaris vesicatoria. — М а й к а. Шуліка. — Falco milvus. — К а н я. Щука звичайна. — Esox Lucius. — Щ у к а. Ящірка прудка. — Lacerta agilis. — Я щ е р и ц я. Перелік назв хвороб та поширених виразів, які вживають в народній медицині, складений за алфавітом Бабиці. Див Неплачки. Бешиха (Ушиця, Хелм.), бешиха (Плоскіров.), бешиха (Звенигород.)- Ружа. Більмо. — Бєлячка. — Блаженічество. Див. Причина. Болячка. — Фурункул, чиряк. Болячка на голові. Див. Кошуля. Бородавка. — Бруд, біла кошуля. — Білі виділення. Харкотиння. — Холєра.(Шандра у жидів). — Хвебра. Див. Пропасниця. Хуєрик. Див. Наконечник. Цуцинята. — перчики під язиком у хворих на встеклизну. Чехоточний. — Сухотник. Черевата. — Вагітна жінка. Чорная болінь або слабость. — Чухачка.Див. Сверблячка. Чума. — Джума. Чиряк. Див. Болячка. Даньє. — Отрута. Дифтерик.- Дифтерія. Дно — Нежить шлунка. Дихтерик. Див. Дифтерик. Дике м'ясо. — Франца. Див. Нечиста болізнь. Глухота. — Глисти. — Гнетуха. — Горачка. — Гостець або сухий гострець. — Гикавка. — Гила. — Ячмінь. — Йзомліт от сонця. — Кашель. — Кір. — Кликушество. — Колька. — Короста. — Козли дере. — Блювота. Кровавий понос. — Дизентерія. Кров напала. — Приплив крові. Куряча сліпота. — Курка. Див. Куррача сліпота. Легкії. — Легені. Лунник. — Сновида. Лихоманка (Вінниця). Див. Пропасниця. Лишай. — Лисина. Мертва кістка. Міроєди (Богачівка, пов. Звіногродський). — Гемороїдальні вузли. Місце. — Дитяче містище. Місячка. Див. Сорочка. Молочниця. Див. Пліснявка. Мозолі. Нахуйник. Див. Наконечник. Наконечник. — Трипер. Насердниця. — Насланьє. — Несамовитий. — Несплячка.- Безсоння. Нечиста або погана болізнь. - пжимьот. Обрід. — Одміна. — Хвороба, яка нагадує рахіт. Опар. Див. Ожог. Осовище. — нагноєння в груді. Остуда. — Ожог. — Опік. Паршивий. — Печінка. — Пекельний вогонь. — Гангрена. Переляк. — Перелоги. Див. Наконечник. Перелом. — Перележні. — Пролежні. «Перелістник».- Хвороба від впливу злого духа. Переполох. Див. Переляк. Підбій. — Рани на ногах від їх підбиття. Підвій, під віяння. — Пістрак.- Рак. Плиснявка. — Плаксивиці. — Подівованя. Див. Уроки. Поясниця. — Покорм. — Породіля. — Поруха. — Потепуха (Україна) Див. Пропасниця. Потороче. — Дитина, яка померла без хрещення. Повітрє.- Пранці. Див. Нечиста болізнь. Престріт або престрит, пристріт. Див. Уроки. Примова. — Замовляння хвороби. Псюрка.- Різновид висипань. Пропасниця. — Причина. — Конвульсії. Причиноватий. — Не при собі. Работиня. Див. Сорокачка. Рана. — Родимець. Див. Родимиє знаки. Родимець. Див. Причина. Родимиє знаки. — Рофія. — Рожа. Див. Бешиха. Ризачка. Див. Наконечник. Селезенки. — Серливиця. — Скарлатина.- Сказ. Див. Стиклизна. Сояшниці. — нежить (виразка)кишківника. Сорочка. — Менструація. Сорокачка. — Веснянкуватість. Стераний. — Ошелаленілий. Стиклизна. — Встеклизна. Сухоти. — Сверблячкап. — Сикливий. — Той, хто часто мочиться. Тітка (Хелм, Україна). Див. Пропасниця. Трепетуха. Див. Пропасниця. Трясця. Див. Пропасниця. Трясуха. Див. Пропасниця. Тріскотня. Див. Гостець. Удар. Див. Ушиб. Ураз. — Маткова хвороба (випадання матки). Уроки. — Усцик. — Ушиб. — Забій. Веснівки. Див. Сорокачка. Веснушки. Див. Сорокачка. В’язи. — Віспа.- Водянка.- Вогник. — «Волос» . — Восолосся в рані. — Викидиш. — Виразка. — Висип. — Задерки. — Заїка. — Заїди. — «Загризать гризь». — так називається знахарська практика. Завалки. Див. жовна. Зляк. Див. переляк. Злоги. - Пологи. Знобиця. Див. пропасниця. Золотник. Див. Ураз. Золотянка. Див. Ураз. Зроблений. Отруєний «данням» Зуби. — Зубний біль. Звих. — Вивих. Жага. — Згага. Жар. Див. Горачка. Жовнаки. Див. жовна. Жовна.- Жовтяниця. - 1 Przyczynek do etnografii ludu ruskiego na Wo?yniu z materyja?o?w zebranych przez p. Zofi? Rokossowsk? we wsi Jurkowszczy?nie w powiecie Zwiahelskim (Zb. Wiad. do antrop. kraj. T. XI. Краків, 1887). 2 Podania, przes?dy, gadki i nazwy ludowe w dziedzinie przyrody (Zb. Wiad. do antrop. kraj. T. V I VI. Краків, 1881 i 1882). 3 Для засвідчення правдивості і наукової вартості зібраних матеріалів, подаю список осіб, які мені їх надали, вказуючи також рід їх занять та освіту, аби легше можна було з’ясувати їх компетентність. Зазначаю також, яким чином вони прийшли до збирання або опрацювання відомостей із царини народного лікування. Потрібні матеріали надали мені такі особи: З У к р а ї н и: Пані Марія Коженьовська з родини Тарковських, яка від народження мешкала у селі Водяниках та Овсяна, акушерка, яка проживає у Лисянці більше тридцяти років. Перша з них зібрала відомості переважно щодо лікування, а друга ті, що стосуються поліжництва, дитячих та жіночих хвороб. Панна Вікторія Будкевич зібрала замовляння хвороб, поширені у Звенигородці та околицях. Пан Адам Савіцький, який упродовж п’ятдесяти років утримує аптеку в Звенигородці, ознайомив мене з емпірично-побутовими ліками, які вживають жителі Звенигородки та околиць. Студент Університету святого Володимира, а тепер доктор Леонард Кочоровський, який добре знає простих людей, а з деякими знахарками знайомий з дитинства, зібрав у їх середовищі низку вірувань, найважчих для опрацювання (про народне розуміння хвороб) та деякі замовляння, поширені у селі Ольховець Звенигородського повіту. Пан Теофіль Падеревський, лісничий, записав деякі вірування у селі Гусакове Звенигородського повіту і містечку Тальне Уманського повіту. Пан Теофіль Грушецький, великий прихильник народного лікування, який досить успішно його застосовує, надав у моє розпорядження велику кількість своїх власних матеріалів, які упродовж кількох десятків років записував від людей у місцях свого проживання: у містечку Вільшана Звенигородського повіту, місті Шендерівка Канівського повіту, з-під Вінниці тощо. Окрім того він надав мені ще один рукопис, писаний у минулому столітті одним шляхтичем. Пан Степан Непорожній, природничник, записав для мене трохи лікувальних засобів і замовлянь у селі Любомирка Звенигородського повіту від місцевої знахарки, яка користується великим авторитетом серед мешканців села та околиць. А пан Станіслав Косцінський надав мені також відомості з містечка Рижанівка Звенигодоського повіту, а також почуті ним у деяких селах Канівського повіту повір’я та замовляння хвороб. Пан Йордан Гацкій поділився зі мною деякими віруваннями та забобонами, поширеними у Звенигородці та ін. З В о л и н і: Пан Август Штейн записав відомості, почуті ним про лікувальні засоби у Володимирському і Ковельському повітах (так само він поділився зі мною даними про ліки, які застосовують у Херсонській губернії і на Кавказі, про які він довідався під час довготривалої військової служби). Кс. Міхал Мошинський надіслав мені інформацію про деякі лікувальні засоби, які застосовують у селі Махнівка Бердичівського повіту. З р о с і й с ь к о г о г о П о д і л л я: Пан Анджей Димінський дозволив мені скористатися з частини своїх цінних особистих записів (що стосуються народної медицини), які досі не друкувалися, і переважно походять із повітів: Новоушицького, частково Плоскирівського, трохи із Кам’янецького. Матеріали ці заслужений збирач накопичував упродовж тридцяти п’яти років, самостійно ходячи від хати до хати, а посада гмінного писаря значно полегшувала йому налагодження контактів з людьми. Уміло зібраними матеріалами з його записів давно користувалось Російське географічне товариство, також Вільно-економічне товариство у Петербурзі, Подільський статистичний комітет тощо, а Чубинський беззаперечно записи пана Димінського помістив як свої до відомої праці «Труды этнограф. – статистич. эксп. в запад. руск. край» (С.-Петербург, 1872), про що можна свідчити з його рукописів. З П о д і л л я і з і С х і д н о ї Г а л и ч и н и: Значну кількість матеріалів, переважно емпіричних побутових ліків і трохи симпатичних, надіслав мені пан Францішек Остоя Стебельський зі Львова, природничник, який захоплено колекціонує пам’ятки народної культури. Записи його, які використав під час написання цієї роботи, походять переважно з околиць Львова, Золочева, Стрия, Тернополя, Теребовлі і Збаража. З П о л т а в с ь к о ї г у б е р н і ї поділилась зі мною деякими відомостями пані Марія Маньковська. З К р и м у, Л и т в и і Х е р с о н с ь к о ї г у б е р н і ї надіслав мені дещо зі своїх записів відомий любитель людинознавства АНТРОПОЛІГІЇ? і послідовник народної медицини пан Анджей Подберезький. Також мій двоюрідний брат Вітольд Гринцевич поділився зі мною інформацією про ліки, яку почув на Жмуйді у Сибіру, а особливо багато він допоміг мені під час упорядкування матеріалів, які ввійшли до цієї праці. 4 При кожному факті, вміщеному у текст роботи і такому, що стосується Русі, вказано місцевість, з якої він походить (якщо у мене була ця інформація). Коли ж факт не був записаний мною чи кимось із моїх шановних кореспондентів особисто, а лише запозичений із якогось джерела, то як місце походження вказано скорочено прізвище автора, а цілком цитату наведено в дужках ( ). Якщо факт згадується у двох авторів, то одну цитату від іншої відділяю знаком (-). Зазначення «скрізь» означає, що певне вірування зустрічається скрізь на Русі. Цитати з джерел, до яких задля порівняння звертаюсь в тексті, але які не стосуються Русі, не супроводжуються додатковою інформацією, як попередні і вміщені після них, а перед скороченим прізвищем автора у скороченні зазначено «Див.» («Дивись») або «Пор.» («Порівняй»). 5 Фактична назва. 6 Це слово на Кавказі означає добрих духів, які викликають хвороби. (Прип. автора). 7 Див. Трактат (Th. Davidsona) «Journal of Gypsy-Lore Society.» T. I. N. 2 I N. 3. Edynburg, 1889 (Звіт проф. Коперніцького у «Wisle». T. III. р. 1889, Стор. 453). 8 Напевно, звідси ж походить звичай, що практикувався католицьким духовенством, записування хвороб на папері, хлібі чи облатці, на яких роблять євангелічні написи і дають їх з’їсти хворим. В залежності від скарг так лікував св. Ян де Матта. 9 З цієї точки зору погляди кавказців дуже відрізняються від поглядів слов’ян. На думку мешканців Імерії, Грузії, Мінгрелії, Абхазії та ін., внутрішні хвороби викликає Бог або його святі, а їх треба задобрити, часом приносячи криваві жертви: козла, барана чи бика. Для цього запрошують старця, який зазвичай займається тим, що на колінах просить Бога, аби відвернув страждання хворого. Для того, щоб дізнатись, який святий наслав хворобу, застосовують різноманітні ворожіння. Найпоширеніше з них – ворожіння на квасолі та подібні. (Для більш детального ознайомлення з народною медициною на Кавказі звертайтесь до праці Sza. Стор. 13-29). 10 У народів Кавказу ми знаходимо більш раціональне лікування, аніж у європейських народів. На Сході лікуванням займаються окремі (особливі) знахарі, які також мають спеціалізацію. Лікувальною справою займаються у родинах спадково, і знання переходять від одного покоління до іншого. Тамтешні знахарі не оточують себе такою таємничістю, як, наприклад, наші українські. Чимало з них є дуже відомими у себе і навіть мають дозвіл від влади на вільну практику. Особливо процвітає серед них хірургія, оскільки східний темперамент вельми цьому сприяє, бо у тих народів нерідкі сварки та бійки між собою. Однак значна кількість смертельних випадків серед хворих пояснюється надзвичайно консервативними методами їх лікування (Sza. Стор. 13-29). 11 Так само і в білорусів. (Оrz. «Wis?a», Зош. І. T. ІІ. Стор. 12-14). 12 У Білорусії люди вживають інші назви рослин, ніж на Малій Русі. Див. Orz., «Wis?a», Зош. І. T. ІІ. стор. 15. Зош. І. Т. IV. (Стор. 2-3). 13 Відомості, вміщені у I розділі, частково вже були опубліковані (Див. I?g. «Przegl. lek.» 1889. Номер 12). (Див. T.-Hr. Стор. 1-54). 14 Kpr. E-l-r. Стор. 212. 15 Kpr. E-l-r. Стор. 209. 16 Dm. «Med.» Стор. 15. У в а г а. Щоб нe перевантажувати викладу надто частим згадуванням авторів і інших джерел в самому тексті, мусимо відступити від наміру, вираженого вище, і будемо подавати їх у нижній частині сторінки. 17 Пор. у німців. Fos. Стор. 124. 18 «Med.» Стор. 16 19 Пор. Dm. «Med.» Стор. 13 20 Grs. N. Стор. 29. 21 Dal. N w-S. Стор. 181 22 Worn. Bes. 1861 N. 239. 23 Kpr. E-l-r. Стор. 211. 24 Czb. Стор. 141. 25 Czb. Стор. 140. 26 Kpr. E-l-r. стор. 211. 27 Sza. Стор. 22. див. Sd?. «Med Wst.» 1884 Номер 3. Див. Drk. Стор. 71. 28 Dm. L-St. стор. 12. Див. Sd?. «Med Wst.» 1884 Номер 3. Див. Atw. Стор.1. 29 Dm. L-St. стор. 68. Пор. у естонців Lu. Стор. 16 і 64. 30 Stwg. Стор. 60. 31 Krb. Стор. 111. 32 Ftr. Cтор. 33, 63, 78 і 102. Пор. Krb. Стор. 111. Пор. Твер. Губ. Вед. 1869. Номер. 34 33 Awg. Стор. 50. 34 Dm. «Med». Стор. 15. 35 Krb. Стор. 111. 36 Gu. Стор. 215. 37 Dm. «Med». Стор. 19, Пор. Atw. Cтор. 21. 38 Krb. Стор. 111. Див. Dm. «Med». Стор. 21. 39 Wrz. «Киев. Губ. Вед.» 1867. Номер 10. 40 Awg. Стор. 25. 41 Wrz. «Киев. Губ. Вед.» 1867. Номер 2. 42 Wrz. «Киев. Губ. Вед.» 1867. Номер 2. 43 Kpr. E-l-r. стор. 211. 44 Gu. Стор.287. Пор. Mol. Стор. 14. 45 Wrz. «Киев. Губ. Вед.» 1867. Номер 15. Пор. Kpr. W-p-l. Стор. 4. 46 Gu. Стор.282. 47 Kpr. W-p-l. Стор. 212. 48 Gu. Стор.230. 49 Gu. Стор.308. 50 Awg. Стор. 53. 51 Gu. Стор.266. Пор Kpr. W-p-l. Стор. 4. 52 Awg. Стор. 53. 53 Sdl. «Mед. ВестN.» 1884. Номер. 3. Див. Mol. Стор.14. 54 Kpr. W-p-l. Стор. 212. Rks. Стор. 191. Пор. Krb. Стор. 110. 55 Gu. Стор. 164. 56 Kpr. Стор. 218.- 57 Lpk. «Зор.» 1884. Стор. 129. Див. Gu. II. Стор. 298. 58 Brl. I. Стор. 477-478. - 59 Kpr. E-l-r. Стор. 201. Пор. у сербинів Tw. I. Номер 21. 60 Kpr. E-l-r. Стор. 201. Пор. у сербинів Tw. I. Номер 21. 61 Kpr. E-l-r. Стор. 201. - 62 Kpr. Стор. 201 63 Kpr. E-l-r. Стор. 201. 64 Kpr. E-l-r. Стор. 200. 65 Rks. Стор. 174. 66 Brl. I. Стор. 478. 67 Rks. Стор. 180. 68 Kpr. E-l-r. Стор. 188. 69 Kpr. E-l-r. Стор. 189. Пор. у великоросів.Sa. I Стор. 134-135. 70 Rks. Стор. 180. 71 Пор. у сербинів Trw. I. Стор. 22. 72 Nws. II. Стор. 147. 73 Nws. II. Стор. 146. 74 Czb. I. Стор. 80. 75 Czb. I. Стор. 80. 76 Nws. I. Стор. 146-147. 77 Gu. VI. Стор. 207. 78 Mak. «Мос. Мед. Газ.» 1859. Номер 16. Стор. 126. 79 An. Стор. 157. 80 An. Стор. 400. 81 Lpk. «Зор.» 1884. Стор. 7. 82 Kpr. E-l-r. Стор. 197. 83 Gu. VI. Стор. 246. 84 Gu. VI. Стор. 308. 85 Сzb. I. Cтор. 95 (Gu. VI. Стор. 269). Див. Klb. XV. Стор. 73. Див. Hol. Стор. 11. 86 Сzb. I. Cтор. 136. Kpr. E-l-s. Cтор. 198. 87 Kpr. E-l-s. Cтор. 197. Дрогоб. Lpk. «Зор.» 1884. Стор. 7. 88 Див. У естонців Dm. «Мед.» Стор. 48. Див у вендів Vek. Стор. 476. 89 Сzb. I. Cтор. 95. 90 Сокаль. Gu. V. Стор 151. 91 Gu. V. Стор 151. 92 Gu. V. Стор 151. 93 Kpr. E-l-r. Стор. 197. 94 Сzb. I. Cтор. 93. 95 Сzb. I. Cтор. 94. 96 Сzb. I. Cтор. 92. 97 Czb. I. Стор. 92. 98 Czb. I. Стор. 93. 99 Czb. I. Стор. 92. 100 Czb. I. Стор. 93. 101 Czb. I. Стор. 94. 102 Czb. I. Стор. 94. 103 Czb. I. Стор. 93. 104 Czb. I. Стор. 94. 105 Czb. I. Стор. 92. 106 Czb. I. Стор. 94. 107 Czb. I. Стор. 92. 108 Пор. у Китаї: Арх. Суд. Мед. 1871. Номер 2. Стор. 52. 109 Czb. I. Стор. 91. 110 ЧерN. Губ. Вед. 1861. Стор. 118. 111 Czb. I. Стор. 91. 112 Kpr. E-l-r. Стор. 198. 113 Gu. V. Стор. 154. 114 Rrs. Стор. 168. 115 Пор. Grs. «Зем. Вр.» 1889. 29. 116 Див. Dm. «Вр.» Стор. 19. 117 Rks. Стор. 184. 118 Пор. у сербинів. Mlc. V. 10. 119 Ru. Стор. 100. - 120 Статеві органи різноманітних тварин: вепра, пса, бобра, оленя, коня, зайця, лиса, борсука; а з птахів: орла, перепілки, журавля, домашнього півня, та інших, зі слимаків: остриги, а з риби – особливо осетра, в давній медицині застосовували як засіб для збудження статевого потягу і для запліднення (Див. Dr. Salmon «The New London Dispersatory» 1684 р.) На засадах віднайдення сімені в статевих органах і вірі в його силу Brown-Sequard опирався під час написання роботи ( в дослідженнях інституту Parki, Davis та іN. в Детройті у Північній Америці реферат з Corresp. Bl. Des Allg. Arztl. Vereins von Thuringen zesz. 10, 1889.) 121 Por. Srk. III. Стор. 45. 122 Dm. «Вр.» Стор. 6. 123 Dz. Utw. Przyr. 124 Див. у німців у Styryi Fos. Стор. 48. 125 Див. Dal. P-s-p. Стор. 103. 126 Див. Fos. Стор. 49. 127 Повір’я це, вміщене навіть до Талмуду, перейшло від жидів до інших людей і нині є поширеним не лише серед лікарів-практиків, а й серед усіх верств населення. Dr. Witkowski у своїй цінній роботі «Histoire des accouchements» цитує за А. Вейлем анекдот про відомого музиканта Мейєрбержа. Під час обіду король Луї Філіп запитав у нього, чи має він дітей. «Маю, - відповів він на те, - та, на жаль, лише дочок». «Як то, - запитав король, - будучи жидом, ти легковажиш засобом для народження синів? Коли я був у Швейцарії, - мовив король далі, - познайомився з одним рабином, який учив мене німецької мови, однак єдине чого навчився від нього, це було те, що одружуватися потрібно рано і народжувати дітей тієї статі, якої забажаю». При тому король розповів талмудичну таємницю і славився він тим, що міг наперед оголосити своїй родині та знайомим стать дитини, яка має народитися. 128 Див. Klb. VII. Стор. 145. Пор. Mlc. V. 16. Пор. Pls. I. стор. 29-34. 129 Nws. II. Стор. 157. Пор. Mlc. V. Номер 15. 130 Див. Mlc. V. Номер 17. - 131 Див. Lbr. 321-322. Пор. Mlc. V. Номер 15. 132 Kls. Стор. 117. 133 Див. Chd «Tyg. Lek.» cтор. 350. Пор. Fos. Стор. 50. Пор. Pls. I. Стор. 32. Пор. у старожитніх людей Pkr. Стор. 14. 134 Пор. Pls. I. Стор. 29. Fos. Стор. 51. 135 Див. Pdb. Стор. 68. Див. Sn. Стор.15 і 16. Див. Plos. I. стор. 28-32. 136 Hdl. Стор. 319. 137 Pdb. Стор. 68. Пор. Pls. I. стор. 29. Пор. Mlc. V. Номер 9. 138 Див. Pls. I. стор. 30. 139 Pdb. Стор. 60. 140 Див. Rjn. Стор. 6 і 7. Пор. Pls. I. стор. 29. 141 Пор. Pls. I. стор. 31. 142 Див. Klb. VII. Стор. 145. Див. Pls. I. стор. 29. 143 Пор. Mlc. V. Номер 12. Пор. Pls. I. стор. 29. 144 Пор. Mlc. V. Номер 9. 145 Пор. Pls. I. стор.30. 146 Пор. Fos. Стор. 50. 147 Пор. Pls. I. стор.32. 148 Див. Fos. Стор. 52. 149 Див. Klb. VII. Стор. 145. 150 Gu. VI. Стор. 225. Див. Klb. VII. Стор. 128. 151 Gu.VI. Стор. 312. 152 Пор. Nws. II. 167. 153 Gu.VI. Стор. 225. 154 Gu.VI. Стор. 264. 155 Пор. Fos. Стор. 50. Пор. Mlc. V. Номер 10. 156 Kpr. E-l-r. Стор. 212. Пор. Ju. Стор. 332. 157 Пор. Rb. I. стор. 492. 158 Див. Ju. Стор. 163. Dm. «Вр». Стор. 22, Tenze «Мед». Стор. 19. Див. Prm.-Sbor. 1869. Стор. 117, пор. У сербинів. Trw. I. Номер 23. Мlc. V. Номер I. пор. У німців. Lbr. Стор. 322. 159 Rjn. Стор. 194. Пор. Skl. Тул.-Губ. Вд. 1861. Номер 10. Пор. Prm.-Sbor. 1869. Стор. 116. 160 Пор. У мордвинів. Cz?. Стор. 278. У старообрядців і інших народів, що населяють Росію.Dm. «Вр». Стор. 16-18. 161 Пор. Wer. «Wis.» стор. 605. 162 Wrz. Киев.-губ.-Вед.1867. 163 Gor. Стор. 50. 164 Dm. L-st. стор. 37. Awg. Стор. 16. Див. Zu. Стор. 13 і 15. 165 Gu. VI. Стор. 305. 166 Пор. Wer. «Wis». Стор. 606. 167 Gor. Стор. 56. 168 Див. Dm. «Вр.» Стор. 18. Див. Fos. Стор. 54. 169 Див. Брест-литов. Drk. Стор. 153. Див. Ju.стор. 331. 170 Gu. VI. Стор. 224. 171 Див. Dm. «Med.» Cтор. 17. 172 Пор. Abt. Nw. Стор. 3 173 Див. Klb. VII. 146. 174 Див. Dm. Cтор. 18. 175 Krp. E-l-r. Стор.212. див. Dm «Вр». Стор 22. Див «Прм. Сбор». 1869. Стор.117. 176 Див. Pls. I. Стор. 31. Пор. Mlc. V. Номер 8. 177 Пор. Klb. Cтор.110. пор. Mlc. V. Номер 7. Пор. Dm «Med». Стор. 17. 178 Пор. Fos. Стор. 53. 179 Пор. Klb. VII. Стор. 146. 180 Пор. Prw. «Вят. Губ. Вд». 1889 20. 181 Див. Srk. 47. 182 Див. Dm «Bр.» Стор. 18. 183 Пор. Prk. Стор. 39. Пор. Fos. Стор. 54. 184 Див. Dm. “Мед.» Стор. 17. Див. Rjn. Стор. 197. 185 Див. Klb. VII. Cтор.146. Див. Dm. “Мед.» Стор. 17. Див. Drk. Стор. 197 і 199. Див. Krb. Стор. 110. Пор. Mlc. V. Номер 10. 186 Пор. Jrc. «Др. здр.» Номер 10. Пор. Dm. “Мед.» Стор. 18. 187 Див. Klb. VII. Стор. 147. 188 Див. Klb. VII. Стор. 147. 189 Dm. Стор. 28. Пор. Fos. Стор. 56. 190 Kpr. E-l-r. Стор. 212. Див. Dm. «Мед.» Стор. 20. 191 Пор. Trw. I. Номер 21. Пор. Mlc. V. Номер 1. 192 Пор. Pls. I. Стор. 15-18. Пор. Fos. Стор. 60. 193 Відомий факт із біографії Міцкевича, що при його народжені акушерка Молодецька для того, аби дитина була роумною, поклала пуповину на книжку, оправлену у чорну шкіру, і так перерізала її. (Chm. I. Стор. 452). 194 Lpk «Зор». 1886. Стор. 269. 195 Див. Klb. VII. Стор. 147. 196 Пор. Fos. Стор. 63. Пор. Pls. I. Стор. 15-18. Пор. Top. Cтор. 80. 197 Lpk «Зор». 1886. Стор. 269.-270. 198 Kpr. E-l-r. Cтор. 212. 199 Pdb. Cтор. 74. 200 Pdb. Cтор. 74. 201 Пор. Dm. «Мед». Стор. 19. 202 Акушерку пані Овсяну, мешканку містечка Лисянка, у 1873 році викликали разом із доктором Варшхауером зі Звенигородки для того, щоб допомогти селянці під час пологів. Причиною виклику було те, що у поліжниці не виходило містище. Породіллю застали на колінах у чоловіка, який тряс нею, а з маткової піхви виднілася висяча пуповина з прив’язаними до неї три- і півфунтовими тягарцями. Після огляду породіллі лікар знайшов у неї в матці другу дитину, ще не народжену і вже мертву, очевидно, через оці різноманітні маніпуляції, з розтовченою голівкою, з якої витікав мозок. Див. Dm. Стор. 25. Див. Rjn. Стор. 197. Див. «Др. здор.». р. 1853. Номер 7. Стор. 53. 203 Пор. Kls. Стор. 119. 204 У жидів ліжко породіллі прийнято прикривати ширмою або завішувати простирадлами і до них пришпилюють написану молитву (скрізь). 205 Kls. Стор. 117. 206 Пор. Шдл. «Мед. Вестн.» 1884. Номер 3. 207 Див. Fos. Стор. 55. 208 Пор. Fos. Cтор. 55. 209 Wrz. Киев. Губ. Вед. 1867. Номер 2. 210 Див. Fos. Стор. 54. 211 Пор. Даль. P-s-p. Номер 32. 212 Див. Brl. I.Стор.477. 213 Пор. Prw. «Вят. Губ. Вд.» 1889. Номер 20-22. 214 Пор. Nws. Cтор.169. 215 Кpr. E-l-r. стор. 209. 216 Кpr. E-l-r. Стор. 209. 217 Rks. Стор. 169. 218 Кpr. E-l-r. Стор. 212. 219 Кpr. E-l-r. Стор. 212. 220 Кpr. E-l-r. Стор. 212. 221 Пор. Vec. Cтр. 60. 222 Kls. Cтор. 116. 223 Пор. Mlc. Номер 21. 224 Gu. VI. Стор. 306. 225 Пор. Klb. VII. Стор 140. Пор. Sm. Стор. 49. 226 Lpk. «Зор.» 1886. Стор. 270. 227 Kls. Cтор. 117. 228 Пор. Fos. Стор. 60. 229 Див. Trw. I. Номер 21. 230 Пор.Dal. P-s-p. Cтор.93. Див. Sm. Стор. 48. 231 Lpk. «Зор.» 1886. Стор. 270. 232 Там само. 233 Lpk. «Зор.» 1886. Стор. 298. 234 Пор. Klb. VII. Стор 141. 235 Пор. Skr. Стор. 54. Пор. Fos. Стор. 66. Жидівки вірять у те, що що хлопчиків потрібно годувати грудьми довше, аніж дівчаток, але якщо їх годувати надто довго, то будуть тугими на розум, через те найдовший період годування грудьми – два роки без одного місяця (Звенигор.) 236 Пор. Pls. II. Стор. 190. І Fos. Стор. 66. 237 Див. Klb. VII. Стор. 141. Пор. Pls. II. Стор. 190. 238 Див. Ju. Стор. 146. і Pls. II. Cтор. 190. Пор. Fos. Cтор. 67. Пор. Mlc. Номер 8. 239 Пор. Sm. Стор. 52. 240 Lpk. «Зор.» 1886. Стор. 270. 241 Див. Klb. VII. Стор. 141. - , Dal. P-s-p. Стор.91. - Vek. Стор.447. – Fos. Cтор. 67. – Lbr. Cтор. 361. 242 Lpk. «Зор.» 1886. Стор. 270. 243 Пор. Fos. Cтор. 61. – Top. Стор. 79. – Lbr. Cтор. 26. 244 Поляки, опоетизовуючи геній Міцкевича, бачить його і в тому, що великий поет народився напередодні Різдва. Chm I. Стор. 452. 245 Брат відомого Великого православного митрополита Йосипа Семашки, уніатський священик, який жив із людських пожертв (кілька років тому вінпомер в Україні), стверджував, що все зло, яке виразив кс. Йосип своїм відступленням від костьолу, пов’язане з тим, що народився він (у Лінцях на Україні) в Різдво, а зачатий був на Благовіщення Богородиці. Пор. Mlc. V. Номер 5. 246 Домашній птиці у той день теж непідкладають яєць для висиджування, бо вірять, що від того вони можуть висидіти потвор, яких називають «благовісниками». 247 Див. Ju. Стор. 146 і Klb. VII. Cтор. 249. ХV. Стор. 123. Пор. Pls.I. Стор. 12-15. Top. Стор. 80. – Lbr. Cтор. 324 і 331. 248 Пор. Pls.I. Стор. 49. Top. Стор. 82. 249 Пор. Pls.I. Стор. 49. 250 Див. Klb. VII. Cтор. 141. – Krb. Стор. 15. – Fos. Стор. 62. 251 K-r-p. E-l-r. Cтор.200. 252 Пор. Brl. I. стор. 498. – Mlc. V. Номер 21. 253 Lpk. «Зор». 1886. Стор. 269. 254 Див. Sh. I. Стор. 181. Пор. Klb. XV. Cтор. 124. І Fos. Стор. 68. 255 Пор. Trv. Номер 23. 256 Kls. Стор. 118. 257 Lpk. «Зор» 1886. Стор. 270. 258 Дерев’яний вальок для розтирання сиру, маку тощо. 259 Lpk. «Зор» 1886. Стор. 270. 260 Для батьків має велике обрядове значення, аби дитя жило хоч якийсь час після народження, оскільки коли буде охрещене хоча б простою водою, то може бути похованим на цвинтарі. В іншому разі, як неочищене від первородного гріха, мусить бути виключеним із місця, призначеного для спочинку вірних. Лікарі та повивальні баби при народженні мертвих дітей повинні у деяких випадках свідчити, чи дихала дитина під час народження. 261 Див. Fos. Стор. 81. 262 Див. Fos. Стор. 82. 263 Rks. Стор. 187. 264 Lpk. «Зор». 1886. Стор. 270. 265 Див. Top. Стор. 81. 266 Див. Top. Стор. 81. 267 Kls. Стор. 119. 268 Kls. Стор. 119. 269 Lpk. «Зор». 1886. Стор. 298. 270 Пор. Fos. Стор. 62. 271 Lpk. «Зор». 1886. Стор. 270. Kpr. E-l-r. Cтор. 209. Див. Klb. XV. Стор. 123. Пор. Dal. P-s-p. Стор. 111. і Tor. Стор. 52 і 82. 272 Див. Dm. «Мед». Стор. 25. - 273 Пор. Krb. Cтор. 113. 274 Пор. Fos. Стор. 125. 275 Пов. Кам’янецький і Плоскирівський. 276 Див. Dm. «Мед.» Стор. 34. 277 Polt. Awg. Стор. 30. 278 Polt. Awg. Стор. 40.Wrz. Киев.-губ.-вд. 1867. Номер 10. 279 Див. Dm. «Мед.» Стор. 32. 280 Polt. Leo. p. m. I. II. 281 Rks. Стор. 189. 282 Rks. Стор. 182. Пор. Dm. «Мед.» Стор. 32. 283 Gor. Стор. 165. 284 Gor. Стор. 169. 285 Gor. Стор. 169. 286 Gor. Стор. 119. 287 Gor. Стор. 69. 288 Gor. Стор. 119. 289 Gor. Стор. 94. 290 Rks. Стор. 175. 291 Див. Krb. Стор 112. 292 Rks. Стор. 171. 293 Див. Krb. E-l-r. Стор. 209. 294 Поляки також називають це «уразом» (Тикоцін Ломжин) Plz. Стор. 192. 295 Пор. Plz. Cтор. 192. 296 Rks. Стор. 174. 297 Gor. Стор. 50. 298 Gor. Стор. 51. 299 Gor. Стор. 115. 300 Gor. Стор. 65. 301 Nws. II. Cтор. 167. 302 Пор. замовляння проти вивихів та переламів кісток. «Мог. Губ. Вд.» 1889. Номер 1. 303 Maj. Cтор. 30.- 304 Pdb. Cтор. 74. Пор. Maj. Cтор. 35. 305 Dem. «Мед.» стор. 29. 306 Див. Dm. «Мед.» стор. 28. 307 Wrz. «Киев. Губ. Вд.» 1867. Номер 2. Пор. Губ. Газ. Мед. 1841. Номер 30. 308 Сzb. I. Стор. 140 і 141. 309 Pdb. Стор. 74. 310 Gor. Стор. 81. 311 Gor. Стор. 40. 312 Gor. Стор. 41. 313 Rks. Стор. 182. 314 Див. Drk. Cтор. 53. 315 Gor. Стор. 41. 316 Див. Klb. XVII. Стор. 160. Пор. «Твер. Губ. Вд» 1859. Номер 47. 317 Gor. Стор. 33. 318 Rks. Стор. 176. 319 Gor. Стор. 65. 320 Wrz. «Киев. Губ. Вд». 1867. Номер 2. 321 Awg. Стор. 18. 322 Огонь-ковань – це вогонь такий сильний, як у вулкані (Любомирка). 323 Gu. V. Стор. 183. Пор. Мlc. V. Номер 31. 324 Lpk. «Зор.» 1884. Стор. 106. 325 Gu. V. Стор. 172. 326 Lpk. «Зор.» 1886. Стор. 270. 327 Lpk. «Зор.» 1886. Стор. 297-298. 328 Lpk. «Зор.» 1886. Стор. 270. 329 Lpk. «Зор.» Стор. 298. 330 Пор. Krb. Стор. 17. 331 Див. Vec. Стор. 445. Пор. Dal. P-s-p. Cтор. 93. Пор. Brl. I. Стор. 498. Пор. Fos. Стор. 67. Пор. Top. Стор. 82. Пор. Lbr. Стор.319, 330, 368. 332 Gu. V. Стор. 246. 333 Lpk. «Зор.» Стор. 298. 334 Див. Fos. Стор. 67. 335 Lpk. «Зор.» 1886. Стор. 270. 336 Поляки (Любельськ.) вірять, що у дітей від того буває хвороба, яку називають «Місячник». Лікують її різними замовляннями. Lm. Стор. 56. 337 Див. Klb. VII. Cтор. 173. 338 Rks. Стор. 193. 339 Rks. Стор. 168. 340 Rks. Стор. 172. 341 Rks. Стор. 177. 342 Rks. Стор. 193. 343 Rks. Стор. 193. 344 Див. Klb. VII. Стор. 96. XV.Стор. 123. Пор. Dal. P-s-p. Стор. 85. Пор. Krb. Стор.116. Пор. Вha I. Cтор. 101. 345 Див. Fos. Стор. 67. 346 Czb. I. Стор. 111. 347 Rks. Стор. 193. 348 Pdb. Cтор. 73. 349 Pdb. Cтор. 77. 350 Див. Fos. Стор. 69-70. 351 Rks. Стор. 171. 352 Пор. Fos. Стор. 70. 353 Пор. Sm. Стор. 58. 354 Krp. E-l-r. Стор. 209. 355 Див. Dal. P-s-p. Стор. 113. Див. Fos. Стор. 78. 356 Див. Dal. P-s-p. Стор. 117. Пор. Top. Стор. 83. Пор. Lbr. Стор. 319. Пор. Brl. I. Стор. 339. 357 Див. Kpr. W-p-l. Стор. 4. Див. Klb. VII. Стор. 142. Див. Див. Dal. P-s-p. Стор. 113. Див.Krb. Стор. 114. Див. Pls. II. Стор. 225. 358 Див. Abt. nw. Стор. 23. 359 Див. Pls. II. Стор.225. 360 Пор. Lbr. Стор.361. 361 Krp. E-l-r. Стор. 211. 362 Див. Vek. Стор. 453. 363 Gu. VI. Cтор. 255. 364 Rks.Стор.193. 365 Rks.Стор.184. 366 Gu. VI. Cтор. 299. 367 Krp. E-l-r. Стор. 211. 368 Див. Fos. Стор.70. 369 Див. Fos. Стор.70. 370 Gu. VI. Cтор. 239. 371 Пор. Klb. XV Стор. 154. Пор. Krb. Стор.114. 372 Pdb. Стор. 73. 373 Pdb. Стор. 73. 374 Пор. Ptr. Стор. 137. 375 Пор. Klb. VІІ. Стор. 157 і Fos. Стор.79. 376 Див. Fos. Стор.79. 377 Nws. II Стор. 168. Пор. Klb. XVII. Стор.159. Див. Krb. Стор. 108. 378 Rks. Стор.182. 379 Czb. I. Стор. 112. 380 Rks. Стор. 194. 381 Див. Krb. Стор. 108. Див. Fos. Стор.79. 382 Див Dm. L. St. Стор. 59. Пор. «Свет». 1889. Номер 303. 383 Rok. Стор.192. 384 Czb. I. Стор. 112. 385 Див Dm. L. St. Стор. 29. 386 Czb. I. Стор. 112. 387 Czb. I. Стор. 112. 388 Czb. I. Стор. 113. 389 Krp. E-l-r. Стор. 215. 390 Czb. I. Стор. 113. 391 Пор. «Свет». 1889. Номер 301. – Пор. Pot. Стор. 4. 392 Пор. Ju. Стор. 336. – Пор. Ptr. Стор. 137. 393 Czb. I. Стор. 113. - 394 Див. Klb. VII. Стор. 157. – Див. Пор. Ptr. Стор. 137. 395 Czb. I. Стор. 113. - 396 Czb. I. Стор. 113. 397 Lpk. «Зор».1886. Стор. 270 398 Пор. Trv. Номер 22. Пор. Pls. I. Стор. 302. Пор. Fos. Стор. 84. 399 Пор. У великорос. «тихонькой», «свое», «смеренчик». Grs. «Зем. Вр.». 1889. Номер 29. 400 Пор. Grs. «Зем. Вр.». 1889. Номер 29. 401 Пор. Klb. VII. Cтор. 157. 402 Rks. Стор.178. 403 Pdb. Стор. 73. 404 Rks. Стор.176. 405 Пор. Klb. VII. Cтор. 157. XV. Cтор.153. 406 Пор. Klb. VII. Cтор. 258. 407 Czb. I. Стор. 117. Пор. Fos. Стор. 73. 408 Швидше за все, це перенесли додому солдати, які служили у Великоросії. 409 Kpr. E-l-r. Стор. 210. 410 Пор. лікування «гризі». 411 Grs. «Зем. Вр.» 1889. Номер 29. 412 Пор. Klb. VII. Cтор. 159. 413 Див. Fos. Стор. 139. 414 Див. Fos. Стор. 139. 415 Див. «Свет». 1889. Номер 301. 416 Див. Ju. Стор. 335. 417 Див. Ju. Стор. 335. 418 Czb. I. Стор. 123. 419 Пор. Fos. Стор. 103. 420 Див. Orz. «Wisla». Z. II. T. IV. Стор. 14. 421 Nws. II. Стор. 168. Див. Sm. Стор. 49. 422 Nws. II. Стор. 168 423 Gu. VI. Стор. 243. 424 Gu. VI. Стор. 215. 425 Czb. I. Стор. 81. 426 Gu. VI. Стор. 299. Nws. II. Стор. 168. Див. Ptr. Стор.139. 427 Rks. Стор. 175. 428 Rks. Стор. 177. 429 Пор. Sm. Стор. 49. 430 Kpr. E-l-r. Стор. 211. 431 Czb. I. Стор. 79. 432 Czb. I. Стор. 123. 433 Pdb. Стор. 73. 434 Kpr. E-l-r. Стор. 211. 435 Див. Sm. Стор. 56. 436 Пор. Klb. VII. Cтор. 155. 437 Czb. I. Стор. 123. 438 Lpk. «Зор». 1886. Стор. 270. 439 Пор. Ul. M-e. Стор. 298. 440 Lpk. «Зор». 1886. Стор. 270. 441 Czb. I. Стор. 123. 442 Kpr. E-l-r. Стор. 211. 443 Lpk. «Зор». 1886. Стор. 270. 444 Pdb. Стор. 73. 445 Czb. I. Стор. 123. 446 Kpr. E-l-r. Стор. 211. Пор. Klb. VII. Стор. 155. Пор. Fos. Стор. 84. 447 Czb. I. Стор. 123. 448 Пор. Sm. Стор. 55. 449Czb. I. Стор. 123. Пор. Dal. P-s-p. Стор.85. Пор. Krb. Стор. 116. Пор. Bha. I. Стор.101. Пор. Fos. Стор. 84-85. 450 Czb. I. Стор. 123. 451 Див. Grs. «Зем. Вр.». 1889. Номер 29. 452 Див. Krb. Стор. 129. 453 Rks. Стор. 190. 454 Rks. Стор. 195. 455 Grs. «Зем. Вр.». 1889. Номер 29. 456 Див. Ju. Стор. 336. 457 Див. Krb. Стор. 129. 458 Rks. Стор. 196. 459 Lpk. «Зор». 1886. Стор. 270. 460 Czb. I. Стор. 113. Пор. Krb. Стор. 115. 461 Czb. I. Стор. 139. 462 Czb. I. Стор. 139. 463 Pdb. Стор. 8. 464 Czb. I. Стор. 131. Пор. Sm. Стор. 51. 465 Pdb. Стор. 8. 466 Pdb. Стор. 64. 467 Pdb. Стор. 65. Пор.Trw. Номер 21. 468 Nws. II. Стор.163. 469 Див. Klb. XVII. Стор. 160. Див. Kpw. «Здор.». 1878. Номер 84. Стор.117. Див. Pkr. Стор.331. Див. Fos. Стор. 77. 470 Czb. I. Стор. 112. Пор. Krb. Стор. 114. Пор. Dm. L.-St. Стор. 75. 471 Gu. VI. Стор. 276. 472 Kpr. E-l-r. Стор. 211. 473 Czb. I. Стор. 112. 474 Пор. Sm. Cтор. 55. 475 Gu. VI. Стор. 276. Див. Krb. Cтор. 122. 476 Lpk. «Зор.». 1884. Стор. 123. 477 Gu. VI. Стор. 301. 478 Пор. Bha. I. Стор. 101. 479 Czb. I. Стор. 112. 480 Czb. I. Стор. 112. 481 Czb. I. Стор. 112. 482 Czb. I. Стор. 141. 483 Czb. I. Стор. 112. 484 Trw. Номер 23. 485 Kpr. E-l-r. Стор. 209. 486 Пор. Dal. P-s-p. Стор. 88. Пор. Trv.Номер 23. Пор. У мусульманів у Боснії і Герцоговині. Glk. Стор. 58. 487 Див. KLb. Стор. 72. 488 Пор. Pls. I. Стор. 137. 489 Kpr. E-l-r. Стор. 209. Пор. Trv.Номер 21. Пор. Mlc. ku. V. Номер 25. 490 Див. Sm. Стор. 51. 491 Kpr. E-l-r. Стор. 210. 492 Пор. Dal. P-s-p. Стор. 65. 493 Gu. V. Стор. 150. Пор. Trv.Номер 21. Пор. Glk. 1889. Стор. 58. Mlc. km. V. Номер 20. 494 Kpr. E-l-r. Стор. 211. 495 Lpk. «Зор.». 1884. Стор. 123. 496 Lpk. «Зор.». 1884. Стор. 123. 497 Lpk. «Зор.». 1884. Стор. 124. 498 Lpk. «Зор.». 1884. Стор. 123-124. 499 Lpk. «Зор.». 1884. Стор. 123. 500 Пор. Pls.I. Стор. 49. 501 Пор. Pls. I. Стор. 49. 502 Пор. Krb. Стор. 129. Пор. Стор. 81. 503 Czb. I. Стор. 138. 504 Gu. VI. Стор. 246. 505 Gu. VI. Стор. 289. 506 Gu. VI. Стор. 306. 507 Див. Klb. XV. Стор. 156. 508 Rks. Стор. 168. 509 Rks. Стор. 178. 510 Пор. Pot. Стор. 3. 511 Пор. Ptr. Стор. 137. 512 Gu. VI. Стор. 226. 513 Пор. Krb. Стор. 102. 514 Киев. Губ. Вд. 1865. Номер 91. 515 Див. Klb. VII. Стор. 160. 516 Див. Pot. Стор. 3. 517 Gu. V. Стор. 162. 518 Gu. V. Стор. 125. 519 Пор. Fos. Стор. 101. 520 Див. Ptr. 137. Пор. Ju. Стор.342. 521 Див. Klb. VII. Стор. 159. Див. Fos. Стор. 101. Див. Pot. Стор. 3. 522 Rks. Стор. 171. 523 Czb. I. Стор. 114. 524 Czb. I. Стор. 11. Пор. Klb. VII. Cтор. 167. 525 Див. Zur. Див. Sw. 1835. Номер46. 526 Kpr. E-l-r. Стор. 213. 527 Див. Krb. Стор.103. Див. Dm. L-St. Стор. 80. 528 Див. Krb. Стор.103. Див.Wer. «Wis». Стор. 605. Див. Pot. Стор. 34. 529 Див. Fos. Стор.103. 530 Див. Krb. Стор.104. Див. Fos. Стор.103. 531 Rks. Стор. 180. 532 Rks. Стор. 181. 533 Rks. Стор. 195. 534 Rks. Стор. 180. 535 Див. Krb. Стор.103. Див. Dm. L-St. Стор. 69. 536 Nws. II. Стор. 168. 537 Див. Fos. Стор.103. 538 Gu. VI. Стор. 308. Пор. Krb. Стор.104. 539 Rks. Стор. 177. 540 Rks. Стор. 178. 541 Див. Fos. Стор. 97. 542 Gu. VI. Стор. 305. 543 Rks. Стор. 194. Див. Krb. Стор. 103. Див. Dm. L-St. Стор. 80. 544 Див. Dm. L-St. Стор. 80. 545 Rks. Стор. 175. 546 Pb. Стор. 78. Czb. I. Стор. 82. Див. Krb. Стор. 103. 547 «Киев. Губ. Вд». 1865. Номер 91. 548 Див. Dm. L-St. Стор. 39. 549 Gu. VI. Стор. 220. Див. Krb. Стор. 103. 550 Див. Dm. L-St. Стор. 39. Пор. Pot. Стор. 26. 551 Rks. Стор. 168. 552 Див. Dm. L-St. Стор. 27. Див. «Свет» 1889. Номер 303. Пор. Fos. Стор. 98. Пор. Pot. Стор. 6. 553 Див. Zur. Див. Sw. 1835. Номер 18. 554 Див. «Свет»1889. Номер 303. 555 Пор. Fos. Стор. 105. 556 Пор. Fos. Стор. 105. 557 Pdb. Стор. 63. 558 Gu. VI. Стор. 232. 559 Пор. Fos. Стор. 105. 560 Gu. VI. Стор. 204. Див. Krb. Стор. 103. Див. Dm. L-St. Стор. 12 561 Див. у естонців. Див. Krb. Стор. 104. Див. Grs. “Зем. Вр». 1889. Номер 29. Див. Dm. L-St. Стор. 68. 562 Nws. II. Стор. 169. 563 Див. Klb. VII. Cтор. 131. XV. Cтор. 156. Див. Plz. Cтор. 193. 564 Пор. Klb. VII. Cтор. 160. 565 Див. Hol. Стор. 4 і 5. Див. Ptr. Стор. 138. Див. Krb. Стор. 103. 566 Gu. VI. Стор. 267. 567 Gu. VI. Стор. 303. Див. Krb. Стор. 103. Див. Hol. Стор. 4. Див. Fos. Стор. 103. - Пор. Pot. Стор. і 27. 568 Gu. VI. Стор. 225. 569 «Киев. Губ. Вд.» 1865. Номер 91. 570 Див. Mlc. Номер 19. Див. Fos. Стор. 103. Пор. Krb. Стор. 103. Пор. Dm. L-St. Стор. 48. 571 Див. Dm. L-St. Стор. 71. 572 Пор. Fos. Стор. 98. 573 Пор. Fos. Стор. 103. 574 Gu. V. Стор. 164. 575 Див. Fos. Стор. 103. 576 Див. Fos. Стор. 103.Пор. Klb. VII. Cтор. 161. 577 Gu. V. Стор. 303. 578 Gu. VI. Стор. 285. Pdb. 73. 579 Див. Dm. L-St. Стор. 56. 580 Rks. Cтор. 184. 581 Rks. Cтор. 188. 582 Див. Fos. Стор. 102. 583 Gu. VI. Стор. 292 . 584 Czb. I. Стор. 140. Див. Ptr. Cтор.140. Див. Krb. Стор. 107. 585 Czb. I. Стор. 140. Див. Fos. Cтор. 115. 586 Czb. I. Стор. 140. 587 Czb. I. Стор. 140. 588 Див. Pot. Стор. 16. 589 Див. Krb. Стор. 107. 590 Див. Krb. Стор. 107. 591 Див. Fos. Cтор. 114. 592 Czb. I. Стор. 140. 593 Rks. Cтор. 170. 594 Див. Krb. Стор. 93. Див. Dm. L-St. Стор. 66. 595 Gu. VI. Стор. 226. 596 Rks. Cтор. 188. 597 Rks. Cтор. 171. 598 Rks. Cтор. 170. 599 Див. Klb. VII. Стор. 131. Див. Krb. Стор. 93. 600 Див. Ju. Стор. 333. Див. Krb. Стор. 93. Див. Dm. L-St. Стор. 57. 601 Пор. Pot. Cтор. 25. 602 Див. Krb. Стор. 115. Див. Dm. L-St. Стор. 78. 603 Czb. I. Стор. 84. 604 Пор. Pot. Cтор. 25. 605 Gu. VI. Стор. 221. 606 Czb. I. Стор. 140. 607 Див. Ju. Стор. 335. Див. Krb. Стор. 107. Див. Dm. L-St. Стор. 86. 608 Rks. Cтор. 193. 609 Rks. Cтор. 193. 610 Gu. VI. Стор. 285. 611 Czb. I. Стор. 140. Пор. Krb. Стор. 107. 612 Czb. I. Стор. 140. 613 Czb. I. Стор. 140. 614 Czb. I. Стор. 140. 615 Див. Pot. Cтор. 25. 616 Див. Krb. Стор. 107. 617 Див. Krb. Стор. 107. 618 Czb. I. Стор. 140. 619 Див. Krb. Стор. 107. 620 Rks. Cтор. 140. 621 Gu. VI. Стор. 287. Див. Srk. III. Стор. 46. 622 Rks. Cтор. 181. 623 Rks. Cтор. 181 624 Пор. Krb. Стор. 107. 625 Gu. VI. Стор. 280. 626 Gu. VI. Стор. 241. 627 Пор. Fos. Стор. 119. 628 Nws. II. Стор. 168. 629 Rks. Cтор. 192. 630 Rks. Cтор. 167. 631 Див. Pot. Стор. 6. 632 Rks. Cтор. 173.- 633 Czb. I. Стор. 138. 634 Пор. Fos. Стор. 70. 635 Пор. Fos. Стор. 117. 636 Kpr. E-l-r. Стор. 213. 637 Gu. VI. Стор. 304. 638 Rks. Cтор. 167. 639 Czb. I. Стор. 138. 640 У Білорусі (Гродзненське) під назвою «порушеники» люди розуміють усілякі жіночі хвороби, які лікують рослинами, які називають «порушениками». Ocz. «Wisla» Z. I. T. II. Cтор. 9. 641 Див. Grs. «Зем. Вр.» 1889. Номер 29. 642 Gu. VI. Стор. 296. 643 Gu. VI. Стор. 225. 644 Gu. VI. Стор. 215. 645 Rks. Cтор. 170. 646 Rks. Cтор. 187. 647 Gu. VI. Стор. 249. 648 Kpr. E-l-r. Стор. 214. 649 Kpr. E-l-r. Стор. 214. 650 Gu. VI. Стор. 233. 651 Пор. Grs. «Зем. Вр.» 1889. Номер 29. 652 Пор. Grs. «Зем. Вр.» 1889. Номер 29. 653 Czb. I. Стор. 130. 654 Gu. VI. Стор. 215. Див. Dm. L-St. Стор. 13. 655 Gu. XI. Стор. 239. 656 Rks. Cтор. 185. 657 Rks. Cтор. 193. 658 Nws. II. Стор. 168. 659 Gu. VI. Стор. 255. 660 Gu. VI. Стор. 250. 661 Czb. I. Стор. 138. 662 «Киев. Губ. Вд.» 1865 Номер 91. 663 Gu. VI. Стор. 182. 664 Пор. «Свет» 1889.Номер 269. 665 Pdb. Cтор. 75. 666 Gu. VI. Стор. 215. 667 Gu. VI. Стор. 250. 668 Rks. Cтор. 182.- 669 Див. Hol. Стор. 4. Dm. L-St. Стор. 41. 670 Nws. II. Стор. 167. 671 Rks. Cтор. 169. Пор. Dm. L-St. Стор. 36. 672 Rks. Cтор. 168. 673 Rks. Cтор. 180. 674 Rks. Cтор. 184. 675 Rks. Cтор. 194. 676 Rks. Cтор. 193.- 677 Пор. Krb. Стор. 106. 678 Див. Krb. Стор. 105. 679 Див. Klb. XVIII. Стор. 164. 680 Див. Krb. Стор. 105. 681 Czb. Стор. 115. 682 Czb. Стор. 114. 683 Див. Ростафинський «Про омелу» «Wisla» А. II. Z. I. Стор. 85-95. - 684 Кs. K. Klug. Dykcionarz roslinny. Warszawa 1811. T. III. Стор. 170.- 685 Grg. «Wszech» 1888 Номер15. 686На цьому твердженні Мединський будував свою оповідь про богослужіння давніх словян: «Жерці і звичайні люди йшли процесією чарівне і дорогоцінніе зілля; дорогою співали богохвалебні пісні і молились. 687рець золотим серпом зжинав омелу (мабуть тому золотим, що її залізом не торкались. Тата, згідно Матина з Ужендова та ін.) «Pam. Powsz. Nauk i t. d.» Краків, 1835. Z. V. Стор. 170. - 68887Див. Kolb. XV. Стор. 70. Див. Grg. «Wszech.» 1888. Номер 15. Пор. Ju. Стор. 334. Пор. Sza. Стор. 29. – 688Gu. V. Стор. 215. Див. Dm. L-St. Cтор. 12. 689 Див. Dm. L-St. Cтор. 88. Пор. Sha. Стор. 20. 690 Rks. Cтор. 169. 691 Rks. Cтор. 189. 692 Rks. Cтор. 176. 693 Kpr. E-l-r. Cтор. 216. Див. Klb. VII. Стор. 165. 694 Czb. I. Стор. 113. 695 Rks. Cтор. 169. 696 Див. Krb. Стор. 169. 697 Czb. I. Стор. 113. 698 Czb. I. Стор. 113. Див. Krb. Стор. 108. 699 Pdb. Стор. 81. Пор. Top. Стор. 54. 700 Див. Czb. I. Стор. 113. Див. Ptr. Стор. 140. Див. Pot. Cтор. 16. - 701 Пор. Mlc. V. Номер 2. 702 Czb. I. Стор. 113. Див. Klb. VII. Стор. 165. XV. Стор. 157. Див. Fos. Стор. 120. Див. Ptr. Стор. 140. Див. Krb. Стор.108. 703 Пор. Bha. I. Стор. 101. Fos. Стор. 120. 704 Пор. Dal. P-s-p. Стор. 84. Krb. Стор. 108. Пор. Plz. Стор. 192. 705 Pdb. Стор. 81. 706 «Черн. Губ. Вд.» 1860. Стор. 330. 707 Rks. Cтор. 168. 708 Див. Dm. L-St. Cтор. 53. 709 Пор. Pot. Стор. 2. 710 Див. Klb. VII. Стор. 131. Пор. Pot. Стор. 25. 711 Gu. VI. Стор. 139. 712 Rks. Cтор. 169. 713 Див. Ptr. Стор. 140. 714 Rks. Cтор. 180. 715 Rks. Cтор. 184. 716 Krp. E-l-r. Стор. 209. Пор. Ju. Стор. 331. 717 Див. «Свет» 1889. Номер 303. 718 Пор. Fos. Стор. 123. 719 Поснер стверджував, що цей давній засіб, який застосовують і в науковій медицині, спричиняє збільшення кількості сечі. Див. Posner s Schuchart Farmakologija ogolna tlumaczenie Wyrzychowskiego T. II. Стор. 89. 720 Пор. Dm. L-St. Cтор. 79. 721 Пор. Ptr. Cтор. 138 722 Пор. Fos. Стор. 124. 723 Див. Dm. L-St. Стор. 58. 724 Див. Fos. Стор. 124. 725 «Чер. Губ. Вд.» 1858. Стор. 129. 726 Rks. Cтор. 170. 727 Rks. Cтор. 179. 728 Див. Krb. Стор. 135. Див. Dm. L-St. Cтор. 70. Пор. Grs. «Зем. Вр.» 1889. Номер 29. 729 Rks. Cтор. 188. 730 Rks. Cтор. 178. 731 Rks. Cтор. 182. 732 Rks. Cтор. 190. 733 Rks. Cтор. 170. 734 Gu.VI. Стор. 224. 735 Пор. Bha. I. Cтор. 101. 736 «Киев. Губ Вд.» 1865. Номер 91. 737 Пор. Dm L-St. Cтор. 78. 738 Пор. Fos. Стор. 123. 739 Gu. VI. Стор. 300. Див. Pot. Стор. 8. 740 Gu. VI. Стор. 304. 741 Rks. Cтор. 194. 742 Пор. Ju. Cтор. 334. 743 Pdb. Cтор. 74. 744 Czb. Стор. 130. 745 Ul. K-s. Стор. 526. Див. Fos. Стор. 87. 746 Gu. VI. Стор. 227. Див. Brw. Стор. 83. Див. Dm. L-St. Стор. 43. 747 Czb. I. Стор. 130. 748 Gu. VI. Стор. 227. 749 Gu. VI. Стор. 281. 750 Rks. Cтор. 171. 751 Див. Dm. L-St. Стор. 55. 752 Rks. Cтор. 186. 753 Див. «Зем Вр.» 1889. Номер 29. 754 Rks. Cтор. 169. 755 Rks. Cтор. 171. 756 Rks. Cтор. 183. 757 Gu. VI. Стор. 307. 758 Rks. Cтор. 179. 759 Див. Klb. VII. Стор. 166. Див. Ptr. Стор. 137. Див. Veg. Стор. 458. 760 Nws. II. Стор. 168. 761 Сzb. I. Стор. 130. Пор. Fos. Стор. 88. 762 Див. Fos. Стор. 86. 763 Див. Grs. Зем. Вр.» 1889. Номер 29. 764 Nws. II. Стор. 167. 765 Gu. VI. Стор. 215. 766 Пор. Bha. I. Cтор. 101. 767 Пор. Grs. Зем. Вр.» 1889. Номер 29. 768 Пор. Fos. Стор. 86. 769 Gu. VI. Стор. 132. 770 Див. Top. Стор. 54 771 Сzb. I. Стор. 130. 772 Пор. Fos. Стор. 115. 773 Див. Ptr. Стор. 137. 774 Пор. Brl. I. Стор. 481 і 482. 775 E-l-r. Стор. 212. 776 Пор. Dm. «Med.» II. Стор. 34. Grs «Зем. Вр.» 1889. Номер 52. 777 Пор. Fos. Стор. 126. 778 Один офіцер російського полку, що розміщувався у Касперівці (Херсон) запевняв мене, що протягом років лікував серед своїх солдатів «кликуш» тим, що казав, що кожен, хто матиме подібні напади, буде покараний у церкві різками. Після першого ж випадку кількість «кликуш»зменшилася наполовину, і тільки деякі не змогли себе опанувати, мовчки робили якісь пантоміми, після кількох ще процедур напади кликушества у полку зникли зовсім. 779 Gor. I. Стор. 189. 780 «Вой. Мед. Жур.» 1827. Номер 2. 781 Gor. I. Стор. 65. 782 Gor. I. Стор. 132. 783 З останнього місця направляла татарина нещасна мати до хворого відомого літератора Зенона Фіша. 784 Gu. VI. Стор. 248. 785 Rks. Стор. 177. 786 Див. Abt. Nw. стор. 13. 787.Gu. VI. Стор. 227. 788 Див. Fos. Стор.89. 789 Див. Fos. Стор. 90. 790 Див. Fos. Стор. 90 Див. 791 Klb. VIII. Стор. 157. Див. Fos. Стор. 90-91. 792 Czb. I. Стор. 117. Пор. Brl. I. Пор. Mlc. V. Номер 4. 793 Gu. VI. Стор. 168. 794 Czb. I. Стор. 117. 795 Rks. Стор. 183. Пор. Pot. Стор.36. 796 Див. Krb. Стор. 119. 797 Rks. Стор. 172. 798 Gu. VI. Стор. 227. Див. Krb. Стор. 119. Див. Dm. L.-St. Cтор.43. 799 Czb. I. Стор. 117. 800 Див. Fos. Стор. 59 і 91. 801 Czb. I. Стор. 117. Пор. Kpr. W.-l.-p. Стор. 3. Див. Klb. VII. Стор. 158. 802 Gu. VI. Стор. 162. 803 Kpr. E-l-r. Стор. 213. 804 Klb. XV. Стор. 158. 805 Пор. Skr. III. Стор. 48. 806 Пор. Fos. Стор. 71. 807 Див. «Свет» 1890. Номер 1. 808 «Киев. Сл.» 1888. Номер 474. 809 Пор. Ju. Сторю 342 810 Czb. I. Стор. 137. 811 Див. Brl. I. Стор. 498. Див. Fos. Стор. 64. Див. Top. Стор. 37. 812 Див. Klb. XV. Стор. 117. Ptr. Стор. 127. 813 Див. Grs. «Зем. Вр.» 1889. Номер 29, 52. Див. Bha. I. Стор. 101. 814 Glk. Стор. 58. 815 Ovidius-lib. VI. Стор. 155-160. Див. Ju. Стор. 146. Див. Pls. I. Стор. 28. 816 Пор. Wck. II. Cтор. 220. 817 Пор. Zie. Стор. 50. Klb. VII. Стор. 94. XV. Стор. 115. 818 Czb. I. Стор. 131. 819 Gu. VI. Cтор. 227. 820 Сzb. I. Стор. 108. Див. Dal P.-s.-p. Cтор. 85. Glk. Стор. 58. 821 Пор. Trv. I. Номер 21, 22. Пор. Mlc. V. Номер 17. 822 Див. Klb. XV. Cтор. 121. 823 Пор. Fos. Стор. 91. 824 Gu. VI. Cтор. 225. 825 Gu. VI. Cтор. 227. 826 Gu. VI. Cтор. 229. 827 Trv. Номер 21-22. 828 Kpr. E-l-r. 214. Пор. Skr. III. Стор. 48. 829 Czb. I. Стор. 134. Див. Klb. XV. Cтор. 115. 830 Czb. I. Стор. 131. 831 Пор. У сербинів Mlc. V. Номер 17. Пор.Glk. Стор. 58-65. Пор. У словаків та кроатів Pls. I. Стор. 139. Пор. Fos. Стор. 65. 832 Сzb. I. Cтор. 135 пор. Bha. I. Стор. 101. 833 Чер. Губ. Вд. 1859. Стор. 174. 834 Lpk. «Зор.» стор. 107. 835 Lpk. «Зор.» стор. 114. 836 Ru. Cтор. 110. 837 «Черн. Губ. Вд.» 1859. Стор. 173. 838 Kpr. E.-l-r. Стор. 210. Пор.Klb. XV. Стор. 115. XVII. Стор. 113. Пор. Fos. Стор. 65. 839 Черн. Губ. Вд. 1859. Стор. 174. 840 Czb. I. Стор. 136. 841 Канівський пов. Czb. I. Стор. 134. 842 Ru. Стор. 112. 843 Czb. I. Стор. 135. 844 Черн. Губ. Вд. 1859. Стор. 129. 845 Черн. Губ. Вд. 1859. Стор. 173. 846 Див. Ul. M-e. Стор. 296. 847 Pdb. Стор. 67. Пор. Mlc. V. Номер 17. 848 «Киев. Сл.» 1888 Номер 474. 849 Київ. Czb. I. Стор. 133. 850 Pdb. Стор. 67. 851 Черн. Губ. Вд. 1859. Стор. 174. 852 «Москв.» 1873. Стор. 69-70 853 «Киеввл.» 1866. Стор. 93. 854 Ru. Стор. 114. 855 Ru. Стор. 112. 856 (Бердичів. Пов. Ru. Стор. 112.) 857 Pdb.Стор. 64. 858 Czb. I. Стор. 137. 859 Gu. V. Стор. 314. 860 Gu. V. Стор. 229. Пор. Mar. Urz. Стор. 201. 861 Czb. I. Стор. 137. Gu. V. Стор. 182. 862 Czb. I. Стор. 137. 863 Gu. V. Стор. 314. 864 Gu. V. Стор. 240. 865 Gu. V. Стор. 241. Czb. I. Стор. 80 і 131. 866 Див. Sa. II. Стор. 10. 867 Див. Ju. Стор. 342. 868 Czb. I. Стор. 131. 869 Пор. Klb. VII. Стор. 156. 870 Czb. I. Стор. 131. 871 Pdb. Стор. 68. 872 Ru. Стор. 110. 873 Ru. Стор. 110. 874 Ru. Стор. 110. 875 Czb. I. Стор. 137. 876 Czb. I. Стор. 131 877 Ru. Стор. 113. 878 Syreniusz. Стор. 1506. Klb. XV. Cтор. 74. Fos. Стор. 97. Dm. L-St. Стор. 71. 879 Fos. Стор. 97. 880 Див. Krb. Стор. 93. 881 Див. Fos. Стор. 97. 882 Див. Fos. Стор. 97. 883 Rks. Стор. 168. 884 Rks. Стор. 193. 885 Rks. Стор. 193. 886 Czb. I. Стор. 221. 887 Ru. Стор. 109. 888 Див. Klb. VII.Стор. 164. 889 Krp. W-l-p. Cтор. 1. 890 Dal. P-s-p. Стор. 80. 891 Див. Klb. VII.Стор. 164. 892 Czb. I. Стор. 118. 893 Rks. Стор. 191. 894 Gu. VI. Стор. 241. 895 Gu. VI. Стор. 215. Див. Hol. Стор. 4. Див. Krb. Стор. 97. Див. Dm. L-St. Стор. 13. 896 Пор. Klb. VII. Стор. 129. Пор. Kpr. W-l-p. Стор. 2 897 Nws. II. Стор. 167. 898 Gu. VI. Стор. 221. 899 Див. Krb. Стор. 97. Пор. Fos. Стор. 128. 900 Gu. VI. Стор. 267. Див. Zie. Стор. 46. 901 Czb. I. Стор. 120. 902 Пор. Fos. Стор. 128. 903 Rks. Стор. 194. 904 Nws. II. Стор. 168. Пор. Krb. Стор. 97 і 101. 905 Gu. VI. Стор. 204. 906 Gu. VI. Стор. 204. 907 Rks. Стор. 168. 908 Див. Dm. L-St. Стор. 56. 909 Rks. Стор. 179. 910 Kpr. E-l-r. Стор. 212. 911 Gu. VI. Стор. 308. 912 Czb. I. Стор. 83. 913 Див. Klb. VII. Стор. 164. 914 Hdl. Стор. 321. 915 Див. Dm. L-St. Стор. 41. 916 Gu. VI. Стор. 228. Див. Krb. Стор. 97. Пор. Dm. L-St. Стор. 45. 917 Gu. VI. Стор. 267. 918 Пор. Klb. VII. Стор. 162. 919 Див. Klb. VII. Стор. 163. Пор. Fos. Cтор. 128. 920 Wer. «Wisl.» 1888. Стор. 605. 921 Czb. I. Стор. 120. 922 Czb. I. Стор. 120. 923 Nws. II. Стор. 167. 924 Czb. I. Стор. 83. Пор. Dm. L-St. Стор. 39. 925 Див. «Свет» 1889. Номер 301. 926 «Киев. Губ Вд.» 1868. Номер 102. 927 Czb. I. Стор. 118. Пор. Fos. Cтор. 128. 928 Czb. I. Стор. 118. Пор. Dm. L-St. Стор. 44. 929 Kpr. E-l-r. Стор. 212. 930 Czb. I. Стор. 120. Див. Dal. P-p-r. Cтор. 81. 931 Czb. I. Стор. 120. 932 Czb. I. Стор. 120. 933 Пор. Klb. VII. Стор. 164. Див. Ptr. Стор. 139. 934 Czb. I. Стор. 120. 935 Пор. Klb. VII. Стор. 164. XV. Стор. 157. 936 Ru. Стор. 109. 937 Пор. Klb. VII. Стор. 164. 938 Пор. Klb. VII. Стор. 164. Пор. Fos. Стор. 128. 939 Kpr. E-l-r. Стор. 213. 940 Пор. Fos. Стор. 128. 941 Czb. I. Стор. 119. 942 Czb. I. Стор. 118. 943 Kpr. E-l-r. Стор. 213. Див. Trv. I. Номер 23. 944 Czb. I. Стор. 118. 945 Czb. I. Стор. 119. 946 Czb. I. Стор. 118. 947 Pdb.Стор. 77. Пор. Krb. Стор. 99. 948 Czb. I. Стор. 120. 949 Czb. I. Стор. 120. 950 Gu. V. Стор. 162. 951 Czb. I. Стор. 120. 952 Czb. I. Стор. 120. 953 Czb. I. Стор. 118. 954 Pdb. Стор. 77. 955 Gu. VI. Стор. 265. 956 Kpr. E-l-r. Стор. 213. Пор. Klb. XV. Стор. 157. 957 Пор. Klb. XV. Стор. 164. 958 Пор. Klb. XV. Стор. 157. Пор. Fos. Стор. 130. 959 Див. Dal. P.-s.-p. Стор. 78 і 81. Див. Krb. Стор. 99. 960 Див. Dal. P.-s.-p. Стор. 75 і 78. 961 Див. Klb. XV. Стор. 157. Див. «Czarnks» та ін. стор. 4. Пор. Krb. Стор. 112. Пор. Pot. Стор. 7. 962 Kpr. E-l-r. Стор. 112. Див. Dal. P.-s.-p. Стор. 78. Пор. Krb. Стор. 99. Пор. Fos. Стор. 130. 963 Див. Klb.VII. Стор. 164. XV. Стор. 157. 964 Gu. VI. Стор. 282. Пор. Dal. P.-s.-p. Стор. 79. Див. Ptr. Стор. 139. Див. у моравців Sbt. Стор. 29. Пор. Fos. Стор. 31. Пор. Brl. I. Стор. 480. 965 Пор. Dal. P.-s.-p. Стор. 79. Див. Klb. XV. Стор. 158. 966 Ru. Стор. 111. 967 Симпатичні засоби лікування зимниці застосовувались і католицьким костьолом. Часопис «Край» (Краків, 1871 рік, № 215) згадує про урочистості «Благословенного хліба», які щорічно відбуваються в костьолах отців августинців на честь Великого Чудотворця св. Миколая з Толєтина (який помер 10 вересня 1305 року та був канонізований 1446 року), котрий святив буханці хліба і роздавав їх для лікування різних хвороб – зимниці, гарячки тощо – разом із відповідними молитвами і вірою в те, що вони допоможуть. Святий Ян де Матта, за свідченнями ксьондза Скаргі («Житія святих»), на трьох облатках робив написи; на першій писав: «Отець є мир»; на другій – «Син є життя», на третій – «Святий Дух є ліками» і давав їх з’їсти хворим; це чудово допомагало при зимниці. Тринітарії (Закон тринітаріїв) так само успішно лікували зимницю, а вищезгаданого святого навіть уважали за покровителя хворих на цю слабкість. Пор. Fos. Стор. 131. 968 Пор. Brl. I. Стор. 209. 969 Пор. Fos. Стор. 75 і 76. 970 Див. Grs. «Зем. Вр.» 1889. Номер 29. Пор. Bha. I. Стор. 101. 971 Sa. I. Стор. 51. 972 Czb. I. Стор. 119. 973 Czb. I. Стор. 120. 974 Czb. I. Стор. 119. 975 Czb. I. Стор. 120. Пор. Klb. XV. Стор. 158 976 Czb. I. Стор. 118. Пор. Brl. I. Стор. 209. 977 Pam.-S.-r. I. Номер 167. 978 У народів Кавказу (в Емеретії, в Мінгрелії та в Грузії) виникнення епідемічних хвороб приписують впливові духів-ангелів, які, вселяючись у людей, викликають хвороби. На місцевих говірках вони називаються «батонебі» (“batonebi”), що в грузинській мові означає «панове». Тим самим словом називають також усі хвороби взагалі. Тому лікування заразних хвороб у цих народів базується виключно на догоджанні духам і виконанні усіх їхніх забаганок; їх благають залишити хворого, бо інакше духи можуть розгніватися і навіть викликати смерть недужого (Зa Pr. Z-j. K. Див. 1888. Номер 10). 979 Пор. Fos. Стор. 136. 980 Пор. Abt. Nw. Стор. 4. 981 Gu. VI. Стор. 282. Пор. Sch. III. Стор. 20. 982 Пор. Syr. Стор. 99. 983 Nws. II. Стор. 168. Див. Klb. XVII. Стор. 159. 984 Див. Dm. L-St. Стор. 70. Пор. Sch. III. Cтор. 20. Пор. Mlc. V. Номер 1, 2, 3. 985 Czb. I. Стор. 88. 986 Rks. Стор. 184. 987 Див. «Свет» 1889. Номер 301. Пор. Glk. Стор. 58. Пор. Mlc. V. Номер 18. 988 Rks. Стор. 168. 989 Rks. Стор. 177. 990 Rks. Стор. 170. 991 Rks. Стор. 195. 992 Див. Krb. Стор. 92. 993 Пор. Krb. Стор. 92. 994 Див. Krb. Стор. 92. 995 Rks. Стор. 171. 996 Пор. Krb. Стор. 92. Пор. Pot. Cтор. 4. 997 Czb. I. Стор. 111. 998 Czb. I. Стор. 118. 999 Czb. I. Стор. 222. 1000 Див. Srk. III. Стор. 46. 1001 Gu. VI. Стор. 282. Пор. Syr. Стор. 673-674. 1002 Gu. VI. Стор. 278. Mar. Urz. (Стор. 248) радять відвар від морового повітря. 1003 Gu. VI. Стор. 220. Див. Dm. L-St. Стор. 29. 1004 Gu. VI. Стор. 273. 1005 Gu. VI. Стор. 265. 1006 Див. Hdl. Стор. 320. Пор. Dm. L-St. Стор. 36. 1007 Саме від тих виразів в польський мові походять два іменники з однаковим значенням: «зачумлений» (‘zad?umiony’ і ‘ zapowietrzony’). 1008. Czb. I. Стор. 137.З тих часів, коли повітря «лютувало», і донині зберігся серед жидів звичай торгуватись із кладовищенським сторожем при похованні жертви епідемії, коли той висуває свої умови (скрізь). Розповідають, що колись у Вінниці сторож (а це, зазвичай, християнин), якому жиди не захотіли сплатити визначеної плати, в момент торгу за поховання небіжчика, заволав: «Так, так, ходіть сюди – я закопаю усіх вас разом!», що спричинило бійки, суперечки і скарги на сторожа, що той – замість урятувати народ від мору, саме до цього й призвів своїм вчинком. 1009 Czb. I. Стор. 222. 1010 «Worn.-pam.-kn.» 1865. Стор. 225. 1011 Пор. «Вят. Губ. Вд.» 1889. Номер 13, 20, 22. 1012 Див. Krb. Стор. 157. 1013 Див. Krb. Стор. 158. Див. роботи доктора Гримала про народне застосування цього засобу на Поділлі. 1014 Див. Krb. Стор. 154. 1015 Див. Krb. Стор. 154. 1016 Див. Krb. Стор. 155. 1017 Див. Буцики Gu. VI. Стор. 252. Див. Krb. Стор. 154. 1018 Rks. Стор. 178. Nws. II. Стор. 167. 1019 Czb. I. Стор. 129. 1020 Див. Krb. Стор. 157. 1021 Див. Krb. Стор. 158. 1022 Див. Krb. Стор. 157. 1023 Відомий таємний засіб від сказу був винайдений таким собі Лєвашовим з Рязанської губернії, яким він поділився з великою княгинею Єленою Павлівною. Цей метод був в подальному рекомендований лікарям на урядовому рівні і складався великою мірою з народних ліків та, частково, із засобів, що вживалися на Україні для лікування сказу, а саме: з коренів або цибулин рослин бабки, дроку, лебідки, дзвоників, змішаних зі свіжим маслом та житнім хлібом, а також чистою питною водою.(Із циркуляра лікарського департаменту до до губернських відділів» Київ Губ. Вд. 1866. Номер 8. Пор. Krb. Cтор. 159. 1024 Пор. Ju. Стор. 341 1025 У XVII столітті корінь горечавки застосовувався як таємний засіб при водобоязні. В 1840 році його знову почав застосовувати Лальє. 1026 Пор. Krb. Стор. 156. 1027 Пор. Krb. Стор. 160. 1028 Пор. Krb. Стор. 160. 1029 Див. Ленче. Gu.VI. Стор. 219. 1030 Див. Klb. XVII. Стор. 163. Див. Lbr. Стор. 53. Підкурювання у польського, так само як і в українського люду використовується здебільшого при переляку; підкурюють також і тварин. Якщо куплена корова сумує за старим місцем та реве, треба взяти трохи шерсті з корови, яка залишилася в старій стайні, і обкурити нею нове місце. 1031 Пор. Krb. Стор. 161. 1032 Czb. I. Стор. 129. 1033 Czb. I. Стор. 65. 1034 Пор. Gu. V. Стор. 133. 1035 Dal. P.-s.-p. Стор. 67. 1036 Див. Brk. Cтор. 81. 1037 Див. Gu. V. Cтор. 133. 1038 Ru. Стор. 103. Наводяться такі слова Кромера: «Вважаю однак, що не тільки Мазури, але й Русь перейняла звичай вшановувати вихор; бо й донині темний український люд, завидівши вихор, схиляє голови і справляє йому стільки поклонів, скільки разів той крутиться. 1039 Ru. Стор. 102. 1040 Czb. I. Стор. 136. 1041 Lpk. «Зор.» 1885. Стор. 119. 1042 Rks. Стор. 176. 1043 Kpr. E-l-r. Стор. 198. 1044 Kpr. E-l-r. Стор. 208. 1045 Ru. Стор. 103. 1046 Rks. Стор. 175. 1047 Rks. Стор. 175. 1048 Kpr. E-l-r. Стор. 198. 1049 Rks. Стор. 132. 1050 «Киев. Губ. Вд.» 1867. Номер 28. 1051 Див. Krb. Стор. 144. 1052 Пор. Krb. Стор. 143. 1053 Пор. Grs. «Зем. Вр.» 1889.Номер 29. 1054. Див. Gu. Стор. 233. Німецький народ приписує їй силу охороняти людину від духів і відганяти тварин, гадів та хробаків (Natur., 1877; Номер 385). 1055 Ці ліки проти цинги застосовують і у Грозному на Кавказі (Подберезький). 1056 Gu. Стор. 285. 1057 Kpr. E-l-r. Стор. 219. Пор. Ptr. Стор. 130. 1058 Kpr. E-l-r. Стор. 213. 1059 Rks. Стор. 195. Пор. Wer. «Wis.» Стор. 605. 1060 Rks. Стор. 185 1061 Rks. Стор. 185 Пор. Lpc. Стор. 75. 1062 Див. Krb. Стор. 103. Див. Dm. L-St. Стор. 12. 1063 Див. Fos. Cтор. 145. 1064 Див. Krb. Стор. 137. 1065 Пор. Ju. Стор. 333. 1066 Rks. Стор. 183. 1067 Див. Fos. Cтор. 147. 1068 Pdb. Стор. 79. 1069 Пор. Fos. Стор.147. 1070 Див. Klb. VII. Стор. 162. XVII. Стор. 164. Пор. Ju. Стор. 333. Пор. Fos. Стор.145. 1071 Див. Brd. I. Стор. 480. 1072 Pdb. Стор. 79. 1073 Pdb. Стор. 79. 1074 Pdb. Стор. 79. 1075 Czb. I. Стор. 127. 1076 Czb. I. Стор. 127. 1077 Czb. I. Стор. 127. 1078 «Черн. Губ. Вд.» 1858. Стор. 129. 1079 Czb. I. Стор. 128. 1080 «Черн. Губ. Вд.» 1858. Стор. 129. 1081 Czb. I. Стор. 127. 1082 «Черн. Губ. Вд.» 1858. Стор. 129. 1083 Czb. I. Стор. 127. 1084 Ru. Стор. 112. 1085 Czb. I. Стор. 140. 1086 Czb. I. Стор. 127. 1087 Pdb. Стор. 67. 1088 Див. Klb. VII. Стор. 171. Стор. 164. Пор. Fos. Стор. 144. Пор. Sm. Стор. 59. 1089 Порівняй звичаї пускання крові у кримських караїтів та інших народів. Krb. Стор. 91. 1090 Пор. Grs. «Земс. Вр.» 1889. Номер 29. 1091 Пор. Orz. «Wisla» I. T. II. Стор. 8. 1092 Gu. VI. Стор. 237. 1093 Rks. Стор. 186. 1094 Див. Krb. Стор. 122. Див. Dm. L-St. Cтор. 75. 1095 Пор. Ju. Стор. 161. 1096 Kpr. E-l-r. Стор. 212. 1097 Rks. Стор. 174. 1098 Див. Klb. VII. Стор. 161. Пор. Krb. Стор. 149. 1099 Krb. Стор.152. 1100 Пор. Fos. Стор 157. 1101 Пор. Krb. Стор. 152. Пор. Fos. Стор 157. 1102 Див. Ju. Стор. 136. Див. Fos. Стор 157. 1103 У Великоросії зазвичай якщохтось ку плазнях ошпариться, то не виходтить із лазні, але навпаки додає пари і уражений лягає на найвищу лавк або лізе до печі. Від лікування обмороження снігом а обпарення теплом пішло російське прислів’я про вибивання клина клом: «Чем ушибся, тем и лечись, от мороза морозом, а от жара жаром» (Див. «Жур. Об-св.» 1835. Номер 43). 1104 Пор. Fos. Стор 156. 1105 Пор. Klb. VII. Стор. 162. Пор. Fos. Стор 156. 1106 Rks. Стор. 191. 1107 Rks. Стор. 190. 1108 Див. Pdb. Стор. 79. Див. Ju. Стор. 333. 1109 Див. Klb. VII. Стор. 161. Пор. Fos. Стор 156. 1110 Див. «Жур. Об.-Сл». 1835. Номер 51. Fos. Стор 156. 1111 Див. Fos. Стор 156. 1112 Див. Fos. Стор 156. 1113 Пор. Klb. VII. Стор. 166. Пор. Fos. Стор 156. 1114 Pdb. Стор. 79. 1115 Gu. VI. Стор. 244. 1116 Див. Fos. Стор 156. 1117 Див. Klb. VII. Стор. 161. Пор. Fos. Стор 156. 1118 Див. Klb. VII. Стор. 161. Пор. Fos. Стор 156. 1119 Gu. VI. Стор. 255. 1120 Див. Gu. VI. Стор. 241. 1121 Див. «Свет» 1889. Номер 301. 1122 Див. Gu. VI. Стор. 219. Пор. Dm. L-St. Стор. 27. 1123 Gu. VI. Стор. 251. Пор. Hol. Стор. 6. 1124 Див. Dm. L-St. Стор. 52. 1125 Rks. Стор. 174. 1126 Rks. Стор. 178. 1127 Gu. VI. Стор. 228. 1128 Rks. Стор. 176. 1129 Rks. Стор. 170. 1130 Czb. I. Стор. 130. 1131 Див. Nws. II. Стор. 167. 1132 Dal. P.-s.-p. Стор. 38. 1133 Czb. I. Стор. 138. Див. Klb. VII. Cтор. 171. 1134 Див. Grs. «Зем. Вр.» 1889. Номер 29. 1135 Rks. Стор. 178. 1136 Nws. II. Стор. 168. Див. Ptr. Стор. 140. Пор. Klb. VII. Cтор. 131. Див. Kpr. W.-p.-l. Стор. 3. 1137 Hdl. Стор. 221. 1138 Див. Fos. Стор 161. 1139 Gu. VI. Стор. 215. Див. Krb. Стор. 146 і 151. 1140 Див. Ju. Стор. 333. Див. Hol. Cтор. 6. Див. Syr. Стор. 1131. 1141 Gu. VI. Стор. 222. 1142 Gu. VI. Стор. 228. 1143 Пор. Pot. Стор. 33. 1144 Gu. VI. Стор. 134. 1145 Czb. I. Cтор. 160. 1146 Rks. Стор. 172. Див. Grs. «Зем. Вр.» 1889. Номер 29. 1147 Gu. VI. Стор. 224. 1148 Nws. II. Стор. 169. 1149 Rks. Стор. 175. 1150 Rks. Стор. 178. 1151 Rks. Стор. 191. 1152 Pdb. Стор. 79. 1153 Див. Gu. VI. Стор. 221. 1154 Див. Hdl. Cтор. 321. 1155 Gu. VI. Стор. 226. 1156 Rks. Стор. 180. 1157 Czb. I. Стор. 138. Див. Klb. VII. Стор. 161. 1158 Rks. Стор. 194. 1159 Gu. VI. Стор. 296. Пор. Plz. Стор. 193. 1160 Nws. II. Стор. 169. 1161 Пор. Pot. Стор. 32. 1162 Див. Vek. Стор. 456. 1163Pdb. Стор. 79. 1164 Пор. Sza. Стор. 13. 1165 Мешканці Великоросії у таких випадках нагинають рослину мордвинник і проказують подібні слова (Dal P-s-p. Cтор. 40). 1166 Czb. I. Стор. 138. Див. Klb. VII. Стор. 97. XVII. Стор. 157. 1167 Див. Klb.VII. Стор. 129. XVII. Стор. 144. Див. Gu.VI. Стор. 238. 1168 Nws. II. Стор. 151. 1169 Czb. I. Стор. 124. 1170 Ru. Стор. 110. 1171 Kpr. E-l-r. Стор. 215. Пор. Dal. P-s-p. Cтор. 84. Пор. Grs. «Зем. Вр.» 1889. Номер 29. 1172 Nws. II. Стор. 168. Gu. VI. Стор. 280. Kpr. W-l-p. Стор. 4. Hdl. Стор. 320. Див. Klb. VII. Cтор. 129. Ju. Cтор. 333. Див. Hlz. Стор. 6 Пор. Syr. Стор. Krb. Cтор. 146. Пор. Sza. Стор. 21. 1173 Див. Klb. VII. Cтор. 165. 1174 Див. Ju. Cтор. 335. 1175 Пор. Pоt. Стор. 9. 1176 Див. Klb. VII. Cтор. 175. 1177 Gu. VI. Стор. 162. 1178 Див. Klb. VII. Cтор. 158. 1179 Див. Gu. V. Стор. 178. 1180 Див. Klb. VII. Cтор. 158. 1181 Див. Klb. VII. Cтор. 165. 1182 Fos. Стор. 56. 1183 .Nws. II. Стор. 168. 1184 Gor. Стор. 126 і 155. 1185 Gu. VI. Стор. 304. Пор. Krb. Стор. 125. 1186 Пор 75.. Abt. Nw. Стор. 1187 Czb. I. Стор. 124. 1188 Пор. «Свет» 1889. Номер 164. 1189 Rks. Стор. 178. 1190 Rks. Стор. 174. 1191 Див. Klb. VII. Стор. 144. 1192 Див. Klb. VII. Стор. 144. 1193 Gu. VI. Стор. 274. Rgw. Номер 460. 1194 Kpr. E-l-r. Стор. 214. 1195 Lpk. «Зор.» 1885. Стор. 119. 1196 Gu. V. Стор. 130. 1197 Gu. V. Стор. 130. 1198 Gu. V. Стор. 130. 1199 Lpk. «Зор.» 1885. Стор. 119. 1200 Gu. V. Стор. 130. 1201 Gu. V. Стор. 130. 1202 У німців ластівка є лікуальним засобом від найрізноманітніших хвороб. (Див. Ornitholog. Centrablatt. 1876. Стор. 36). Пор. Krb. Стор. 127. Пор. Fos. Cтор. 154. 1203 Див. Grs. «Зем.» Wr. 1889. Номер 29. 1204 Див. Gu. VI. Стор. 303. Див. Klb. Стор. 165. Див. Ptr. Стор. 140. Див. Kpr. W-p-l. Стор. 4. 1205 Rks. Стор. 173. 1206 Kpr. W-p-l. Стор. 4. 1207 Rks. Стор. 191. Див. Wer. «Wis.» II. 1888 Стор. 606. 1208 Rks. Стор. 184. 1209 Православний парох Н. Уранов з Великоросі успішно лікував злоякісні карбункули, прикладаючи до нариву велику жабу, від чого та за кілька хвилин розпухала, червоніла і здихала. Потім припасовував другу жабу, третю… допоки рана не очищалася, перетворюючись з темно-бурої на чисто-червону. (За «Пензен. Губ. Вд.» цитує «Киев. Губ.Вд.» 1210 Див. Gu. V. Стор. 168. 1211 Пор. Fos. Стор. 154. 1212 Rks. Стор. 194. 1213 Nws. II. Стор. 167. 1214 Див. Klb. II. Cтор. 129. 1215 Rks. Стор. 180. 1216 Див. Dm. «L-St.» Cтор. 27. 1217 Nws. II. Стор. 167. 1218 Rks. Стор. 180. 1219 Пор. Klb. VII. Стор. 129. 1220 Пор. Art. Nw. Стор. 2. 1221 «Киев. Губ. Вд.» 1865. Номер 91. 1222 Gu. VI. Стор. 249. 1223 Nws. II. Стор. 168. 1224 Пор. Dal. P-s-p. Стор. 71. 1225 Див. Fos. Стор. 81. 1226 Rks. Стор. 169. 1227 Rks. Стор. 190. 1228 «Киев. Губ. Вд.» 1868. Номер 102. 1229 Gu. VI. Стор. 306. 1230 Rks. Стор. 169. 1231 Kpr. E-l-r. Cтор. 208. Пор. Skr. III. Стор. 46. Пор.Trv. Номер 23. 1232 Pdb. Стор. 74. 1233 Klb. VII. Cтор. 129. Пор. Dm. L-St. Стор. 69. Пор. Sza. Стор. 23. 1234 Rks. Стор. 190. 1235 Пор. Kpr. W-p-l. Cтор. 208. 1236 Pdb. Стор. 78. Krb. Стор. 126. 1237 Czb. I. Стор. 138. 1238 Пор. Ptr. Cтор. 139. Пор. Grs. «Зем. Вр.» 1889. Номер 29. 1239 Pdb. Стор. 78 1240 Rks. Стор. 190 1241 Nws. II. Стор. 167. 1242 Пор. Trv. Номер 23. 1243 Див. Gu. VI. Стор. 216. 1244 Див. Fos. Стор. 135. 1245 Пор. «Свет» 1890. Номер 1. 1246 Див. Klb. VII. Стор. 165. 1247 Kpr. E-l-r. Cтор. 214. Див. Trv. Номер 23. Сербини з цією метою стараються погладити живу змію. 1248 Пор. Fos. Стор. 16. 1249 Віра саме в таке походження лишаю загально розповсюджена. Польський люд також переконаний ногою на місце, на котрому перед тим коні валялися; щоб її позбутися, слід ще раз пройти через ту місцину. Сербський народ упевнений, що дістати свербежу можна, перейшовши місце, де пес розгріб землю. Серед татарів в Криму, як мені про це люб’язно повідомляв пан Анджей Подберезький(в своєму листі від 4 червня 1889 року) – а точніше, у «чабанів», тобто тих, хто пасе овець – побутує поетичне вірування, що на день св. Юрія (23 квітня) рано, до сходу сонця, вовки величезними зграями несуть своїх вовченят купати до моря, що додає їм здоров’я, сили і витривалості терпіти голод. Якщо люди купаються в тих місцях за кілька днів до вовків, то залишаться здоровими та загартованими; якщо ж після – то дістануть болю голови, гарячки і ломоти в суглобах. 1250 Пор. Fos. Стор. 136. 1251 Пор.Krb. Стор. 126. 1252 Gu. VI. Стор. 238. 1253 Див. Ul. Стор. 298. 1254 Gu. VI. Стор. 285. Пор. Fos. Стор. 82. 1255 Rks. Стор. 174. 1256 Див. Ptr. Cтор. 138. 1257 Gu. VI. Стор. 249. 1258 Див. Klb. VII. Стор. 154. Пор. Dal. P-s-p. Cтор. 84. Пор. Prt. Стор. 138. Пор. Fos. Стор. 82 і 135. Див. Top. Стор. 55. Пор. Grs. «Зем. Вр.» 1889. Номер 52. 1259 Див. Dal. P-s-p. Cтор. 84. 1260 Pdb. Стор. 79. 1261 Czb. Стор. 140. 1262 Див. Klb. VII. Стор. 163. 1263 Pdb. Стор. 80. 1264 Див. Klb. VII. Стор. 129. 1265 Gu. VI. Стор. 233. 1266 Див. Klb. VII. Стор. 163. Див. Ju. Cтор. 336. Див. Krb. Стор. 129. 1267 Pdb. Стор. 80. 1268 Rks. Cтор. 178. 1269 Див. Klb. VII. Стор. 163. 1270 Rks. Cтор. 178. 1271 Див. Klb. VII. Стор. 163. 1272 Kpr. E-l-r. Cтор. 215. 1273 Kpr. E-l-r. Cтор. 215. 1274 Kpr. E-l-r. Cтор. 215. 1275 Gu. VI. Стор. 286. 1276 Czb. I. Стор. 117. 1277 Пор. Mlc. V. I. 1278 Czb. I. Стор. 117. Пор. Sm. Cтор. 58. 1279 Gu. VI. Стор. 270. Пор. Ptr. Cтор. 139. 1280 Gu. VI. Cтор. 270. 1281 «Киев. Губ. Вд.» 1867. Номер 30. 1282 Див. Стор. 193. 1283 Czb. I. Стор. 117. 1284 Ru. Стор. 111. 1285 Czb. I. Стор. 116. 1286 Czb. I. Стор. 116. 1287 Пор. Grb. Cтор. 194. 1288 Пор. Top. Стор. 49. 1289 Czb. I. Стор. 116. 1290 Czb. I. Стор. 115. 1291 Czb. I. Стор. 115. 1292 Пор. Skr. III. Cтор. 58. 1293 Gu. V. Стор. 160. 1294 Kpr. E-l-r. Cтор. 213. 1295Rks. Cтор. 191. Пор. Orz. «Wisla» Z. I. T. IV. Cтор. 2. 1296 Див. Abt. Nw. Стор. 12. 1297 Пор. Fos.Стор. 140. 1298 Пор. Dm. L-St. Стор. 27. 1299 Gu. VI. Стор. 251. 1300 Пор. Krb. Стор. 130. 1301 Rks. Cтор. 190. 1302 Gu. VI. Стор. 215. 1303 Пор. «Свет» 1889. Номер 301. 1304 Пор. Dal. P-s-p. Стор. 83. Пор. Krb. Стор. 130. 1305 Пор.Klb. VII. Cтор. 166. 1306 Див. «Жур.-Об.-Сл.» 1835. Номер 20. 1307 Pdb. Стор. 75. 1308 Pdb. Стор. 75. Ptr. Cтор. 138. 1309 Пор. Fos.Стор. 140. Пор. Pot. Стор. 3. 1310 Пор. Top. Стор. 55. 1311 Див. Sch. III. Стор. 237. 1312 Пор. Top. Стор. 55. 1313 Пор. Fos.Стор. 140. 1314 Пор. Krb. Стор. 129. Пор. Top. Стор. 55. Пор. Sch. III. Стор. 238. Vek. Стор. 457. 1315 Пор.Klb. ХVII. Cтор. 165. Пор. Dal. P-s-p. Стор. 83. Пор. Fos.Стор. 140. 1316 Пор. Krb. Стор. 130. Пор. Mlc. V. Номер 15. Пор. Fos.Стор. 141. 1317 Pdb. Стор. 75. 1318 Kpr. E-l-r. Стор. 213. Пор. Pls. I. Стор. 49. 1319 Kpr. E-l-r. Стор. 213. 1320 Kpr. E-l-r. Стор. 213. 1321 Kpr. E-l-r. Стор. 213. 1322 Czb. I. Стор. 138. Пор. Ju. Стор. 342. Див. Top. Стор. 55. 1323 Kpr. E-l-r. Стор. 213. Пор. Lbr. Стор. 313. 1324 Kpr. E-l-r. Стор. 213. 1325 Див. Тарнув. Gu. V. Cтор. 148. Ptr. Стор. 139. За переконаннями польського люду, муха, яка сиділа на здохлому ракові, може прищепити цю хворобу й людині. 1326 «Киев. Губ Вд.» 1865. Номер 91. Пор. Krb. Стор. 137. 1327 Czb. I. Стор. 138. 1328 Czb. I. Стор. 138. 1329 Czb. I. Стор. 138. 1330 Див. Lbr. Стор. 347-348. 1331 Пор. Fos. Стор. 155. 1332 Пор. Orz. Z. I. T. II. Стор. 12. 1333 Pdb. Стор. 79. 1334 Пор. Klb. VII. Стор. 166. Vek. Cтор. 457. 1335 Gu. V. Cтор. 227. Див. Wck. II. Стор. 320. Пор. Ku. P. 67. 132. Пор. Mar. Urz. Стор. 32. В Моравії проти проти чарівників і страхів. Чорнобиль має не лише величезне застосування на Русі при лікуванні різних хвороб, і я побачимо пізніше в тексті, це зустрічається у багатьох народів.У Німеччині вкидають його до взуття для зняття втоми.У Франції (Herbe de St. Jean) зірваний напередодні Івана Купала має приносити удачу в іграх. У Шкоції йому приписують здатність лікувати сухоти та інші хвороби (Globus 1869. Стор. 198, 199. Fos. Стор. 164.) 1336 Кpr. E-l-r. Стор. 208. 1337 «Киевл.» 1890. Номер 71. 1338 «Киевл.» 1890. Номер 91. 1339 Rks. Стор. 171. 1340 Див. «Свет.» 1890. Номер 30. 1341 Czb. I. Cтор. 137. 1342 Gu. V. Cтор. 227. 1343 Пор. Fos. Стор. 164. 1344 Pdb. Стор. 80. 1345 Rks. Cтор. 172. 1346 Rks. Cтор. 192. Див. Gu. VI. Cтор. 227. 1347 Див. Klb. VII. Стор. 128. 1348 Nws. II. Стор. 169 1349 Lpk. «Зор.» 1885. Стор. 129. 1350 Ще донедавна при проведенні ярмарок в містах і містечках публіка вимагала від аптекаря найдивовижніших мазей і запопадливий фармацевт догоджав усім без винятку, виконуючи усі забаганки своїх покупців, беручи жир з одного слоїка і відставляючи його під стіл – аби його не було видно публіці. Усі його жири не відрізнялися ґатунком – лише мали різну ціну (скрізь). Пор. Fos. Стор. 164. 1351 Див. Krb. Стор. 138. Див. Стор. 164. 1352 Пор. «Свет» 1889. Номер 301. 1353 Gu. VІ. Cтор. 217. Див. Krb. Стор. 139. Див. Grs. «Зем. Вр.» 1889. Номер 29. Див. Dm. L-St. Стор. 23. 1354 «Киевл.» 1890. Номер 71. 1355 Gu. VІ. Cтор. 244. Пор. Krb. Стор. 139. 1356 «Киевл.» 1890. Номер 71. 1357 «Киевл.» 1890. Номер 71. Див. Ptr. Стор. 139. Див. Fos. Стор. 164. 1358 Пор. Krb. Стор. 139. 1359 Пор. Abt. Nw. Cтор. 12. 1360 Див. Ju. Стор. 332 1361 Пор. Ptr. Стор. 137. У польського люду будь-який біль мають втамувати першородна донька або син, «загризши» хворе місце. 1362 Пор. Grs. «Зем. Вр.» 1889. Номер 29. 1363 «Киевл.» 1890. Номер 71. 1364 Gu. VІ. Cтор. 244. 1365 Nws. II. Стор. 168. 1366 Див. Krb. Стор. 140. 1367 Gu. VІ. Cтор. 227. Див. Klb. VI. Стор. 128. 1368 Czb. I. Стор. 136. 1369 Пор. Ptr. Стор. 138. 1370 Див. Klb. VIІ. Стор. 157. 1371 Пор. Bha. I. Стор. 101. 1372 Czb. I. Стор. 65. 1373 Ru. Стор. 101. 1374 Gu. V. Cтор. 171. 1375 Gu. V. Cтор. 172. 1376 Ru. Стор. 100. 1377 Gu. V. Cтор. 171. 1378 Gu. V. Cтор. 171. 1379 Ru. Стор. 100. 1380 Gu. V. Cтор. 171. 1381 Gu. V. Cтор. 172. Пор. Klb. XVII. Стор. 149. 1382 Ru. Стор. 114. 1383 Пор. Klb. XVII. Стор. 157. 1384 Gu. V. Cтор. 171. 1385 Czb. I. Стор. 121. 1386 Gu. V. Cтор. 171. 1387 Kpr. E-l-r. Стор. 218. 1388 Gu. V. Cтор. 181. 1389 Hdl. Стор. 320. 1390 Gu. V. Cтор. 171. 1391 Ru. Стор. 114. 1392 Czb. I. Стор. 122. 1393 Hdl. Стор. 320. 1394 Rks. Стор. 179. 1395 Czb. I. Стор. 122. 1396 Пор. «Жур. Об. Св.» 1835. Номер 46. 1397 Czb. I. Стор. 122. 1398 Czb. I. Стор. 122. 1399 Gu. V. Cтор. 181. 1400 Gu. V. Cтор. 181. 1401 Ru. Стор. 113. 1402 Ru. Стор. 113. 1403 Пор. «Могил. Губ. Вд.» 1889. Номер 1889. 1, 18. 1404 Czb. I. Стор. 121. 1405 Czb. I. Стор. 122. 1406 Czb. I. Стор. 122. 1407 Czb. I. Стор. 122. 1408 Czb. I. Стор. 121. 1409 Навпіл змішане з російською. Czb. I. Стор. 122. 1410 Czb. I. Стор. 122. 1411 Czb. I. Стор. 121. 1412 Czb. I. Стор. 121. 1413 Czb. I. Стор. 121. 1414 Gu. V. Cтор. 181. 1415 Gu. V. Cтор. 132. 1416 Gu. V. Cтор. 133. 1417 Gu. V. Cтор. 132. 1418 Gu. V. Cтор. 162. 1419 Gu. V. Cтор. 152. 1420 Gu. V. Cтор. 151. 1421 Gu. V. Cтор. 152. 1422 Gu. V. Cтор. 151. 1423 Gu. V. Cтор. 160. 1424 Gu. V. Cтор. 160. 1425 Hdl. Стор. 319. 1426 Gu. V. Cтор. 182. 1427 Gu. V. Cтор. 160. 1428 Gu. V. Cтор. 184. 1429 Gu. V. Cтор. 184. 1430 Gu. V. Cтор. 168. 1431 Gu. V. Cтор. 168. 1432 Dal P-s-p. Cтор. 62. 1433 Pdb. Стор. 80. Див. Krb. Стор. 148. Жителі Криму тримають вдома намочену сороконіжку і тим настоєм лікують її укуси. 1434 У Литві, у Вільненському повіті, під назвою «волосенець» (гусениця) відомий дуже тонкий глист, довжиною в півліктя, подібний до кишкової струни, який живе в солодкій воді. Цей глист постійно то звивається в клубок, то знову розгортається, Вважається, що якщо його випити з водою, то він підточуватиме організм, як черв’як. 1435 Rks. Стор. 170. 1436 Див. Gu. V. Cтор. 168. 1437 Gu. V. Cтор. 183. 1438 Gu. VІ. Cтор. 280. 1439 Czb. I. Стор. 68. 1440 Пор. Pot. Стор. 9. Пор. Orz. «Wisla» Z. I. T. II. Стор. 8. 1441 Gu. VІ. Cтор. 272. 1442 Gu. VІ. Cтор. 255. 1443 Gu. V. Cтор. 155. 1444 Gu. V. Cтор. 155. 1445 Gu. V. Cтор. 180. 1446 Czb. I. Стор. 68. Пор. Fos. Стор. 142. 1447 Gu. VІ. Cтор. 246. 1448 Див. Grs. «Зем. Вр.» 1889. Номер 52. 1449 Rks. Стор. 177. 1450 Rks. Стор. 179. 1451 Nws. II. Стор. 169. 1452 Див. Ju. Стор. 333. 1453 Див. Abt. Nw. Стор. 1. 1454 Див. Fos. Стор. 94. 1455 Pdb. Стор. 76. 1456 Див. Fos. Стор. 92. 1457 Rks. Стор. 185. 1458 Czb. I. Стор. 139. 1459 Rks. Стор. 176. 1460 Gu. V. Cтор. 182. 1461 Czb. I. Стор. 139. 1462 Пор. Pot. Стор. 9. 1463 Czb. I. Стор. 139. 1464 Czb. I. Стор. 139. 1465 Пор. Pot. Стор. 8. 1466 Пор. Krb. Стор. 130. 1467 Pdb. Стор. 76. 1468 Див. Dm. Lit.-st. Стор. 51. 1469 Czb. I. Стор. 139. 1470 Czb. I. Стор. 139. Див. Klb. VIII. Стор. 152. Див. Fos. Стор. 69. 1471 Czb. I. Стор. 139. Пор. Ptr. Стор. 137. 1472 Див. Dm. L-St. Стор. 78. 1473 Пор. Grs. «Зем. Вр.» 1889. Номер 29. 1474 Kpr. E-l-r. Cтор. 213. 1475 Czb. I. Стор. 139. Пор. Ptr. Стор. 137. 1476 Czb. I. Стор. 139. Пор. Klb. VII. Стор. 153. 1477 Czb. I. Стор. 139. Див. Klb. VII. Стор. 153. 1478 Див. Klb. VII. Стор. 153. 1479 Pdb. Стор. 76. 1480 Див. Ptr. Стор. 140. 1481 Див. Vek. Стор. 460. 1482 Pdb. Стор. 75. Klb. XV. Стор. 156. Див. Top. Стор. 54. Пор. Dal P-s-p. Стор. 84. Пор. Krb. Стор. 133. Пор. Fos. Стор. 93. 1483 Pdb. Стор. 75. Пор. Dal P-s-p. Стор. 84. Пор. Krb. Стор. 133. 1484 Czb. I. Стор. 140. 1485 Pdb. Стор. 75. 1486 Rks. Cтор. 179. Gu. VI. Стор. 261. Див. Klb. Стор. 160. Пор. Srk. IX. Стор.46. 1487 Gu. VI. Стор. 261. 1488 Gu. VI. Стор. 261. Пор. Zie. Cтор. 42. Пор. Klb. Стор. 160. Пор. Ptr. Стор. 138. Пор. Sbt. Стор. 28. Пор. Krb. Стор. 133. Росіяни колють ячмінь ячмінним зернятком і потім кидають курам. 1489 Czb. I. Стор. 139. 1490 Czb. I. Стор. 139. Пор. Krb. Стор. 132. 1491 Pdb. Стор. 76. Пор. Abt. Nw. Стор. 93.У давні часи лікарі радили від хвороб очей жир із печінки пічкура. 1492 Czb. I. Стор. 139. 1493 Пор. Krb. Стор. 132. 1494 Czb. I. Стор. 139. 1495 Czb. I. Стор. 139. 1496 Пор. Krb. Стор. 132. 1497 Пор. Klb. VII. Стор. 153. Пор. Ptr. Стор. 138. 1498 Pdb. Стор. 76. Див. наведену там історію економа Добровольського. 1499 Ru. Стор. 111. 1500 Czb. I. Стор. 139. 1501 Czb. I. Стор. 139. 1502 Nws. II. Cтор. 157. 1503 Ru. Стор. 110. 1504 Kpr. E-l-r. Стор. 209. 1505 Gu. VI. Стор. 309. 1506 Kpr. VI. Стор. 309. 1507 Ru. Стор. 110. 1508 Czb. I. Стор. 114. 1509 Див. Dal. P-s-p. Стор. 84. Пор. Krb. Стор. 131. 1510 Czb. I. Стор. 114. Див Klb. XV. Стор. 156. Див. Srk. III. Стор. 47. 1511 Kpr. E-l-r. Стор. 214. 1512 Czb. I. Стор. 114. 1513 Kpr. E-l-r. Стор. 214. 1514 Czb. I. Стор. 114. 1515 Kpr. E-l-r. Стор. 214. 1516 Czb. I. Стор. 114. 1517 Czb. I. Стор. 114. 1518 Kpr. E-l-r. Стор. 214. 1519 То такий дуб, на якому листя розвивається пізніше), прочитати цілу молитву і закінчити її такою формулою: «Щоб мене та сліпота тоді напала, як всенький лист звідси обірву» (Юрків, Звягель. повіт. 1520 Kpr. E-l-r. Стор. 214. 1521 Пор. Pot. Стор. 23. 1522 Gu. Стор. 249. 1523 Lpk «Зор.» 1885. Стор. 119. 1524 Пор. Ju. Стор. 335. 1525 Див. Ju. Стор. 336. 1526 Див. Dal. P-s-p. Див. Brl. I.Стор. 482. Пор. Vek. Стор. 444. 1527 Czb. I. Cтор. 86. 1528 Див. Gu. V. Cтор. 149. Див. Vek. Cтор. 459. 1529 Gu. VI. Cтор. 285. 1530 Пор. «Свет» 1889. Номер 301. 1531 Пор. Pot. Стор. 15. 1532 Gu. VI. Cтор. 274. 1533 Gu. VI. Cтор. 219. 1534 Gu. VI. Cтор. 220. 1535 Пор. Pot. Стор. 15. 1536 Kpr. E-l-r. Стор. 215. Пор. Fos. Стор. 111-112. 1537 Nws. II. Стор. 168. Пор. Dm. L-St. Стор. 63. 1538 Пор. Klb. VII. Стор. 158. Пор. Fos. Стор. 111. 1539 Пор. Grs. «Зем. Вр.» 1889. Номер 29. 1540 Пор. Fos. Стор. 110. 1541 Пор. Pot. Стор. 15. 1542 Пор. Fos. Стор. 110. Пор. Abt. Nw. 23. 1543 Див. Fos. Стор. 110. Пор. Abt. Nw. Стор. 20. 1544 Пор. Pot. Стор. 24. 1545 Gu. V. Cтор. 182. 1546 Gu. VI. Cтор. 244. 1547 Gu. VI. Cтор. 220. 1548 Див. Grs. «Зем. Вр.» 1889. Номер 29. 1549 Rks. Cтор. 185. 1550 Див. Krb. Стор. 143. 1551 Nws. II. Стор. 169. 1552 Gu. VI. Стор. 225. 1553 Nws. II. Стор. 169. 1554 Див. Dm. L-St. Cтор. 75. 1555 Gu. VI. Стор. 283. 1556 Gu. VI. Стор. 278. 1557 Див. Ptr. Стор. 137. Див. Dm. L-St. Стор. 63. 1558 Gu. VI. Стор. 263. Пор. Pot. Стор. 53. 1559 Пор.Klb. VII. Cтор. 159. 1560 Пор. Dm. L-St. Стор. 67. 1561 Kpr. E-l-r. Стор. 215. 1562 Gu. VI. Стор. 292. Nws. II. Cтор. 168. 1563 Gu. VI. Стор. 276. 1564 Див. Fos. Стор. 111. 1565 Gu. VI. Стор. 251. Стор. 251. Пор. Krb. Стор.143. 1566 Rks. Стор. 175. 1567 Пор. Brl. II. Cтор.408. 1568Пор. Abt. Nw. Стор. 20. 1569 Pdb. Стор. 82. 1570 Див. Kpr. W-p-l.Cтор. 3. 1571 Пор. «Мог. Губ. Вд.» 1889. Номер 1. Пор. Top. Стор. 54. Пор. Sa. II. Cтор. 46. 1572«Киев. Сл.» 1888. Номер 474. 1573 Kpr. E-l-r. Стор. 215 1574 «Чер. Губ. Вд.» 1859. Стор. 129. 1575 Czb. І. Стор. 125. Ru. Стор. 112. 1576 Pdb. Стор. 74. Пор. Top. Стор. 48. 1577 Czb. І. Стор. 126. 1578 Pdb. Стор. 75. 1579 Ru. Стор. 111. 1580 Czb. І. Стор. 125. 1581 «Ворн. Губ. Вд.» 1863. Номер 69. 1582 Ru. Стор. 111. 1583 Czb. І. Стор. 125. 1584 Ru. Стор. 111. 1585 Czb. І. Стор. 125. 1586 Czb. І. Стор. 124. 1587 «Полт. Губ. Вд.» 1846. Стор. 576. 1588 Czb. І. Стор. 125. 1589 Kpr. E-l-r. Стор. 216. 1590 «Чер. Губ. Вд.» 1859. Стор. 173. 1591 Czb. І. Стор. 125. 1592 Ru. Стор. 112. 1593 «Чер. Губ. Вд.» 1859. Стор. 173. 1594 Ru. Стор. 112. 1595 Czb. І. Стор. 125. 1596 «Полт. Губ. Вд.» 1858. Стор. 129. 1597 Pom.-st.-rus.-l. Стор. 167. 1598 «Чер. Губ. Вд.» 1859. Стор. 129. 1599 «Чер. Губ. Вд.» 1859. Стор. 173. 1600 Ru. Стор. 112. 1601 Czb. І. Стор. 126. 1602 Ru. Стор. 111. 1603 Pdb. Стор. 75. 1604 Kpr. E-l-r. Стор. 216. Пор. Czb. І. Стор. 124 і 126. 1605 Pdb. Стор. 75. 1606 Czb. І. Стор. 138. 1607 Див. Pot. Стор. 36. 1608 Пор.Krb. Стор. 141. 1609 Пор. Fos. Стор. 95. 1610 Див. Pot. Стор. 36. 1611 Пор. Klb. XVII. Стор. 165. Пор. Fos. Стор. 95. 1612 Пор. Ju. Стор. 333. 1613 Пор. «Свет» 1889. Номер 301. 1614 Див. Fos. Стор. 95. 1615 Nws. II. Стор. 153. Kpr. E-l-r. Cтор. 209. Пор. Ptr. Стор. 127. Пор. Ju. Стор. 142. Пор. Fos. Стор. 141-142. 1616 Nws. II. Стор. 180. Див. Dal. P-s-p. Стор. 70. 1617 Див. Lbr. Стор. 319. Пор. Ju. Стор. 142. 1618 Nws. II. Стор. 168. 1619 Rks. Стор. 183. 1620 Пор. Fos. Стор. 142. 1621 Rks. Стор. 171. 1622 Rks. Стор. 171. 1623 Пор. Fos. Стор. 142. 1624 Gu. V. Стор. 169. 1625 Див. «Вой.-мед.-Жур.» 1827. Номер 2. Пор. Dm. L.-St. Cтор. 45. 1626 Gu. V. Стор. 169. 1627 Rks. Стор. 169. 1628 Gu. V. Стор. 169. Див. Klb. VII. Cтор. 144. 1629 Див. Klb. VII. Cтор. 144. 1630Gu. V. Стор. 131. 1631 Див. Klb. VII. Cтор. 144. Див. Mar. Urz. Стор. 427. Пор. Ock. Стор. 660. 1632 Pdb. Стор. 81. 1633 Див. Ptr. Стор. 127. 1634 Вірування про нігті розповсюджені у всіх народів. Зустрічаємо їх у Литві, Zmudzi (Жемайтії) та Німеччині, так само як і у стародавніх народів. Беруть вони початок з Талмуду; згадується про них також у скандинавській «Едді». Корабель Naglfar («Нагльфар») (* норвезька міфологія), яким злі духи пливуть зі Сходу для знищення світу і богів, збудований із нігтів померлих, а rudlеm його керують злі локони (Пор. Dal P-s-p. Стор. 109). 1635 Ptr. Стор. 131. Пор. Ju. 151. 1636 Див. Похилевич «Населенныя места Киевской Губернии». 1637 Pdb. Стор. 69. 1638 Kpr. E-l-r. Стор. 199. 1639 Gu. V. Стор. 138. 1640 Див. Vek. Стор. 473. 1641 Pdb. Стор. 70. 1642 Pdb. Стор. 70. 1643 Pdb. Стор. 70. 1644 Pdb. Стор. 71. 1645 Pdb. Стор. 71. 1646 Dal. P-s-p. Стор. 102. 1647 Dal. P-s-p. Стор. 91. 1648 Dal. P-s-p. Стор. 92. Пор. Klb. XVII. Стор. 125. 1649 Kpr. E-l-r. Стор. 201. 1650 Див. Dal. P-s-p. Стор. 119. 1651 Пор. Ptr. Cтор. 126. 1652 Пор. Dal. P-s-p. Стор. 91. 1653 Kpr. E-l-r. Стор. 217. 1654 Dal. P-s-p. Стор. 92. Див. Ptr. Cтор. 128. 1655 Kpr. E-l-r. Стор. 209. 1656 Czb. I. Стор. 87. 1657 Ptr. Cтор. 128. 1658 Gu. V. Стор. 150. 1659 Див. Klb. XV. Стор. 125. 1660 Czb.I. Стор. 108. Див. Klb. XV. Стор. 126. 1661 Czb. I. Стор. 108. 1662 Kpr. E-l-r. Стор. 217. 1663 Kpr. E-l-r. Стор. 202. 1664 Pdb. Стор. 69. 1665 Czb. І. Стор. 103. 1666 Kpr. E-l-r. Стор. 202. Див. Ptr. Стор. 127. Див. Trv. I. Номер 87. Пор. Dal. P-s-p. Стор. 92. 1667 Czb.I. Стор. 108. 1668 Kpr. E-l-r. Стор. 200. 1669 «Воронеж. Губ. Вд.» 1863. Стор. 69. 1670 Czb.I. Стор. 96. 1671 Gu. V. Стор. 184. 1672 Див. Klb. XV. Стор. 120. 1673 Czb.I. Стор. 88. Див. Dal. P-s-p. Стор. 118. Пор. Sch. III. Стор. 21. 1674 Див. Dal. P-s-p. Стор. 118. 1675 Див. Lbr. Cтор. 320. 1676 Czb.I. Стор. 204. 1677 Gu. VІ. Стор. 180. 1678 Пор. Klb. VII. Стор. 173. 1679 Kpr. E-l-r. Стор. 216. 1680 Czb.I. Стор. 108. Kpr. E-l-r. Стор. 200. 1681 Czb.I. Стор. 108. 1682 Czb.I. Стор. 108. 1683 Czb.I. Стор. 108. 1684 Czb.I. Стор. 108. 1685 Czb.I. Стор. 108. 1686 Czb.I. Стор. 108. 1687 Kpr. E-l-r. Стор. 200. 1688 Kpr. E-l-r. Стор. 208. 1689 Czb.I. Стор. 110. 1690 Пор. Ju. Стор. 142. 1691 Czb.I. Стор. 109. 1692 Czb.I. Стор. 109. Kpr. E-l-r. Стор. 200. 1693 Czb.I. Стор. 109. 1694 Rks. Стор. 181. 1695 Czb.I. Стор. 110. 1696 Czb.I. Стор. 110. 1697 Czb.I. Стор. 110. 1698 Gu. V. Стор. 277. 1699 Rks. Стор. 185. 1700 Пор. Gu. V. Стор. 210. 1701 Gu. V. Стор. 210. 1702 Rks. Стор. 187. 1703 Kpr. E-l-r. Стор. 187. Pdb. Стор. 68. Ru. Стор. 95. Dal. P-s-p. Стор. 93. 1704 Rks. Стор. 167. 1705 Rks. Стор. 168. 1706 Kpr. E-l-r. Стор. 209. 1707 Kpr. E-l-r. Стор. 208. 1708 Czb.I. Стор. 109. 1709 Czb.I. Стор. 110. 1710 Rks. Стор. 167. 1711 Hdl. Стор. 310. 1712 Kpr. E-l-r. Стор. 200. 1713 Czb.I. Стор. 107. 1714 Czb.I. Стор. 110. 1715 Czb.I. Стор. 107. 1716 Czb.I. Стор. 107. 1717 Czb.I. Стор. 108. 1718 Czb.I. Стор. 108. Пор. Стор. Ptr. Стор. 127. 1719 Czb.I. Стор. 108. Див. Dal. P-s-p. Стор. 119. 1720 Czb.I. Стор. 108. 1721 Dal. P-s-p. Стор. 119. 1722 Див. Klb. VII. Стор. 142. 1723 Gu. Стор. 153. 1724 Gu. Стор. 135. 1725 Rks. Стор. 189. 1726 Rks. Стор. 189. 1727 Див. Ju. Стор. 145. 1728 В Любельському повіті (Пяскув, Гожкув) закопують у землю хворих на різноманітні хвороби; попередньо їх роздягають (Klb. XVII. Стор. 158.). 1729 Ru. Cтор. 96. 1730 Czb.I. Стор. 86. 1731 Див. Dal. P-s-p. Стор. 117. 1732 Kpr. E-l-r. Стор. 217. 1733 Див. Dal. P-s-p. Стор. 117. 1734 Czb.I. Стор. 86. Див. Ptr. Стор. 131. Пор. Ju. Стор. 154. Пор. Dal. P-s-p. Стор. 117. Пор. Top. Стор. 79. 1735 Див. Ptr. Стор. 127. Пор. Dal. P-s-p. Стор. 117. Свербіння носа у поляків вважається наближенням старості. 1736 Gu. V. Стор. 153. 1737 Див. Ju. Стор. 154. Пор. Ptr. Стор. 131. Пор. Top. Стор. 79. Пор. Lbr. Стор. 327. 1738 Див. Dal. P-s-p. Стор. 118. 1739 Kpr. E-l-r. Стор. 200. 1740 Див. Ptr. Cтор. 131. Див. Vek. Стор. 472. Пор. Ju. Стор. 142. Пор. Brl. II. Стор. 476. 1741 Kpr. E-l-r. Стор. 200. 1742Kpr. W-p-l. Стор. 16. Nws. II. Стор. 138. Пор. Ju. Стор. 118. В Литві – у певному зв’язку із тією легендою – існує звичай, що господині, коли печуть хліб, то один, найменший буханець віддають псові. З того ксьондз Юцевич робить висновок, що колись у Литві собака належав до обожнених істот. 1743 Пор. Vek. Стор. 479. 1744 Kpr. W-p-l. Стор. 17. 1745 Kpr. E-l-r. Стор. 200. Пор. Ju. Стор. 151. У Литві спів курки півнем вважається передбаченням смерті. 1746 Вовків скрізь у Литві називають «polonyj». 1747 Kpr. W-p-l. Стор. 16. 1748 Kpr. W-p-l. Стор. 15. 1749 Скрізь і на Литві. 1750 Gu. V. Стор. 151. 1751 Kpr. W-p-l. Стор. 14. 1752 Див. легенду про те з Голословиць. Gu. V. Стор. 153. 1753 Gu. V. Стор. 185. 1754 Kpr. W-p-l. Стор. 20. 1755 Kpr. E-l-r. Стор. 220. 1756 Інші повір’я про цього птаха див. Gu. V. Стор. 128. 1757 Gu. V. Стор. 163. 1758 Gu. V. Стор. 163. 1759 Gu. V. Стор. 164. 1760 Gu. V. Стор. 156. 1761 Gu. V. Стор. 155. 1762 Lpk. «Зор.» 1885. Стор. 129. 1763 Gu. V. Стор. 155. 1764 Gu. V. Стор. 166. 1765 Gu. V. Стор. 184. 1766 Gu. V. Стор. 171. 1767 Gu. V. Стор. 183. 1768 Gu. V. Стор. 182. 1769 Gu. V. Стор. 183. 1770 Kpr. E-l-r. Стор. 218. 1771 Kpr. W-p-l. Стор. 7. 1772 Czb. I. Стор. 77. Див. Gu. VI. Стор. 290. Пор. Klb. VII. Стор. 131. XVII. Стор. 155. Hol. Стор. 9. 1773 Kpr. W-p-l. Стор. 8. 1774 Kpr. W-p-l. Стор. 10. 1775 Nws. II. Cтор. 149. Ru. Стор. 97. Kpr. W-p-l. Стор. 11. 1776 Rks. Стор. 188. 1777 Gu. VI. Стор. 245. 1778 Kpr. E-l-r. Стор. 200. 1779 Kpr. W-p-l. Стор. 7. 1780 Gu. VI. Стор. 253. 1781 За однією оповідкою, яку часто розповідають, один бойко пас волів у ту ніч, коли квітне папороть. Потрапивши у бурю з громом та блискавкою, він почав тікати під дерево та випадково впала йому в личак часточка квітки папороті. І тоді він став всевидячим. Однак, йдучи додому, він загубив ту частинку квітки та знову став простим смертним, яким був раніше; забув навіть, бідолаха, в якому місці пас худобу (Gu. VI. Стор. 254). 1782 Nws. II. Стор. 144. Czb. I. Стор. 77. Gu. VI. Стор. 253-254. Див. Klb. VII. Cтор. 119. XV. Cтор. 64. XVII. Стор. 152. Див. Ptr. Cтор. 131. Див. Ju. Стор. 135. 1783 Gu. VI. Стор. 236. 1784 Rks. Стор. 173. Kpr. W-p-l. Стор. 9. Див. Klb. VII. Cтор. 118. 1785 Gu. VI. Стор. 236. 1786 Rks. Стор. 173. 1787 Kpr. W-p-l. Стор. 10. 1788 Czb. I. Стор. 83. 1789 Kpr. W-p-l. Стор. 14. 1790 В Україні люди приписують цьому зіллю і інше значення, як це бачимо у чотиривірші Богдана Залеського, присвяченому Тарасові Шевченку. 1791 Kpr. W-p-l. Стор. 9. 1792 Gu. VI. Стор. 247. 1793 Czb. I. Стор. 217. Пор. Ptr. Стор. 129. 1794 Czb. I. Стор. 217. Той самий автор записав також у тому ж повіті переказ про те, як солдат надурив смерть, не зважаючи на її хитрість (там само). 1795 Czb. I. Стор. 219. 1796 Пор. Brl. Стор. 117. 1797 Gu. V. Стор. 153. Пор. Brl. І. Стор. 117. 1798 Gu. V. Стор. 153. Пор. Brl. І. Стор. 117. 1799 Див. Klb. XV. Стор. 126. Див. Top. Стор. 78 і Ptr. Стор. 132. Див. Vek. Стор. 449. 1800 Пор. Dal. P-s-p. Стор. 115. 1801 Gu. V. Стор. 115. Lpk «Зор.» 1885. Стор. 130. Пор. Vek. Cтор. 449. 1802 У відомому віршику: Сова на даху квилить, Комусь умерти за хвилю, Сова каже, що час іти… (Nws. II. Cтор. 125). 1803 Kpr. E-l-r. Стор. 220. Czb. I. Стор. 64. Див. Klb. XVII. Стор. 144. Див. Gu. V. Стор. 165. Див. Ptr. Стор. 132. Пор. Top. Стор. 78. Пор. Pls. I. Стор. 28 1804 Gu. V. Стор. 165. 1805 Gu. V. Стор. 144. 1806 Gu. V. Стор. 144. Пор. Top. Стор. 78. Пор. Vek. Стор. 474. 1807 Gu. VІ. Стор. 144. Пор. Fos. Стор. 168. 1808 Див. Ptr. Стор. 132. Пор. Dal. P-s-p. Стор. 114. У Німеччині крука теж вважають птахом, що віщує погане. (Ornithol. Centralblatt 1876. Стор. 36). 1809 Пор. Dal. P-s-p. Стор. 114. 1810 Gu. V. Стор. 164. 1811 Lpk. «Зор.» 1885. Стор. 118. 1812 Gu. V. Стор. 140. Пор. Fos. Стор. 169. Пор. Top. Стор. 104. 1813 Gu. V. Стор. 181. 1814 Gu. V. Стор. 151. 1815 Gu. V. Стор. 171. 1816 Gu. V. Стор. 162. 1817 Kpr. E-l-r. Стор. 200. Пор. Ju. Стор. 151. Пор. Ptr. Стор. 131. 1818 Пор. Ptr. Стор. 131. 1819 Gu. VI. Стор. 208. 1820 Gu. VI. Стор. 208. Пор. Ju. Стор. 145. Подібне передбачення в Литві пов’язують із скрипінням плодових дерев. 1821 Gu. VI. Стор. 208. 1822 Gu. VI. Стор. 208. 1823 Gu. VI. Стор. 219. 1824 Сzb. I. Cтор. 88. 1825 Сzb. I. Cтор. 108. 1826 Пор. Brl. I. Стор. 474. 1827 Див. Lbt. Стор. 323. 1828 Пор. Fos. Cтор. 170. Див. Vek. Стор. 449. 1829 Див. Top. Стор. 106. 1830 Див. Top. Стор. 110. 1831 Див. Skr. IX. Стор. 45. 1832 Див. Vek. Стор. 467. 1833 Сzb. I. Cтор. 90. 1834 Rks. Стор. 179. 1835 Kpr. E-l-r. Стор. 198. 1836 Kpr. E-l-r. Стор. 198. 1837 Kpr. E-l-r. Стор. 198. 1838 Kpr. E-l-r. Стор. 199. 1839 Brk. Стор. 94. 1840 Nws. II. Стор. 151. 1841 Жиди для відвернення смерті від хворого роблять зазвичай офіри, вимірявши пліт довкола цвинтаря, а тоді таку кількість полотна, сукна чи іншої тканини (залежно від своєї заможності), віддають убогим, після того, як хворий одужає (Звенигород.) Білоруси (Гродзненськ.) з тією метою сиплють листя барвінку до горщика, наповненого водою в хаті, де є хворийабо ставлять його під ліжком хворого. Коли листя пожовкне і впаде на дно, хворий умре, а коли зостанеться зеленим і плаватиме на поверхні, одужає. Orz. Z. II. F. IV. Стор. 3. 1842 Nws. II. Стор. 151. 1843 Ці способи порятунку умираючих поширені і серед жидів (Україна). 1844 Kls. Стор. 147. 1845 Zmb. Стор. 227. 1846 Gu. VI. Cтор.279. 1847 Nws. II. Стор. 146. 1848 Zmb. Стор. 227. 1849 Zmb. Стор. 226. 1850 Жиди хоронять своїх померлих в одязі, пошитому з білого полотна. Цей одяг нагадує мішок з окремими рукавами для рук і ніг (скрізь). 1851 Zmb. Стор. 227. Пор. Fos. Стор. 170. 1852 Kls. Стор. 147. 1853 Zmb. Стор. 227. 1854 Kls. Стор. 150. 1855 Pdb. Стор. 69. 1856 Kls. Стор. 150. 1857 Gu. VI. Стор. 273. 1858 Kls. Стор. 150. 1859 Див. Vek. Стор. 40. 1860 Див. Top. Стор. 106. Див. Lbr. Стор. 350. Див. Vek. Стор. 450. 1861 Пор. Brl. II. Стор. 407. 1862 Kls. Стор. 148. 1863 Gu. VI. Стор. 227. Див. Wck. II. Стор. 333. 1864 Nws. II. Стор. 148. – Літин. Czb. I. Стор. 81. 1865 Ru. Стор. 97. 1866 Nws. II. Стор. 148. 1867 Czb. I. Стор. 76. Kpr. E-l-r. Стор. 196. 1868 Czb. I. Стор. 76. 1869 Kpr. E-l-r. Стор. 196. Пор. Mlc. V. Стор. 201. 1870 Пор. Top. Стор. 103. Пор. Vek. Стор. 450. 1871 Zmb. Стор. 228. 1872 Kls. Стор. 148. 1873 Kls. Стор. 148. 1874 Kpr. E-l-r. Стор. 196. 1875 Mlc. V. Стор. 201. 1876 Zmb. Стор. 227. 1877 Ru. Стор. 96. 1878 Ru. Стор. 96. 1879 Kpr. E-l-r. Стор. 196. 1880 Zmb. Стор. 229. 1881 Zmb. Стор. 229. 1882 Kls. Стор. 148. 1883 Zmb. Стор. 229. 1884 Пор. Mlc. V. Стор. 201-202. Пор. Brl. II. Cтор. 407. 1885 Zmb. Стор. 229. 1886 Czb. I. Стор. 220. 1887 Див. Тop. Стор. 112. 1888 Kpr. E-l-r. Cтор. 196. Пор. Ptr. Cтор. 129. 1889 Кls. Стор. 150. 1890 Kpr. E-l-r. Cтор. 196. 1891 Kpr. E-l-r. Cтор. 196. 1892 Кls. Стор. 150. 1893 Ru. Стор. 96. 1894 Nws. Стор. 154. Див. Ju. Стор. 144. 1895 Kpr. E-l-r. Cтор. 196. 1896 Kpr. E-l-r. Cтор. 196. 1897 Див. Fos. Стор. 170. Пор. Dal. P-s-p. Стор. 109. 1898 Nws. Стор. 155. Див. Ju. Стор. 146. 1899 Pdb. Стор. 69. 1900 Ru. Стор. 97. --------------- ------------------------------------------------------------ --------------- ------------------------------------------------------------